Особливості правового регулювання енергетичних відносин в ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості правового регулювання енергетичних відносин в ЄС

Ахметов Ростислав Рустемович

Анотації

У статті розглянуті поняття "енергетична політика", "енергетичне право", "енергетичне законодавство" по відношенню до правового регулювання енергетичних відносин у Європейському Союзі, які різняться між собою за формально-юридичним значенням. При різноманітності наукових поглядів більш широко вживаним в правовій доктрині є термін "енергетичне право ЄС".

Ключові слова: енергетичне право, Європейський Союз, законодавство ЄС, енергетична політика, законодавча процедура, принципи енергетичного права ЄС, енергетична компетенція.

В статье рассмотрены понятия "энергетическая политика", "энергетическое право", "энергетическое законодательство" по отношению к правовому регулированию энергетических отношений в Европейском Союзе, которые различаются между собой по формально-юридическому значению. При разнообразии научных взглядов более широко применяемым в правовой доктрине является термин " энергетическое право ЕС".

Ключевые слова: энергетическое право, Европейский Союз, законодательство ЕС, энергетическая политика, законодательная процедура, принципы энергетического права ЕС, энергетическая компетенция.

R.R. Akhmetov The Features of Legal Regulation in the EU Energy Relations

The article describes the concept of "energy policy ", "energy law ", "energy legislation" in relation to the regulation of energy relations with the EU, which differ in formal legal value. With the diversity of scientific views more widely used in legal doctrine is the term "EU energy law ". The importance of energy relations and their respective legal regulation in the modern world overemphasized. It is important for the energy sector and the European Union (EU), which goes on expanding its sphere of regulation for new types of relationships. The term "EU Energy Law " is a narrower category that regulates the relationship strictly within the framework of the European Union to regulate relations in the energy sector related to the creation and functioning of the EU internal energy market. Energy performance standards of EU law is not limited to the 28 Member States. It also has an external dimension of its employment. Its provisions also apply to neighboring countries in the framework of multilateral agreements concluded with the EU - and the Member States of the European Economic Area and Energy Community. The internal EU energy market is still in formative stages, and he consists of several sectors, although there are ambitious plans to build a European Energy Union. Building a European Energy Union should complete the EU internal energy market and integrate the environmental aspect to it as well as to formulate a common position of the EU in negotiating agreements with third countries in the gas sector.

Keywords: energy law, European Union, EU legislation, energy policy, legislative procedure, principles of EU energy legislation, energy competence.

Постановка проблеми. В доктрині права правового регулювання енергетичних відносин в ЄС вказують на важливість самого розвитку ЄС для розвитку міжнародного права: "зараз Європейський Союз являє собою найбільш розвинений приклад міжнародного регулювання енергетики. Навряд чи можна вивчати міжнародне енергетичне право без знайомства з законодавством ЄС у сфері енергетики" [6, а 18].

Мета статті - проаналізувати енергетичне право ЄС в широкому та вузькому сенсі, що, в свою чергу, визначає основу інтеграції ринку природнього газу ЄС. енергетичний право законодавство

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сама термінологія, що використовується у правових дослідженнях по відношенню до правового регулювання енергетичних відносин у ЄС є досить різною. Так, кажуть про "енергетичну політику" (К.Д. Классен), "законодавство ЄС в області енергетики" (П.А. Калініченко), "енергетичне право" (М.Р. Аракелян), "енергетичне право ЄС" (Е. Кросс, С.Д. Білоцький, С.С. Селіверстов, І.В. Гудков). Різниця між цими визначеннями є не лише семантична, але й логічно-предметна, а також формально-юридична.

Невирішені раніше проблеми. Дискусії зараз ведуться щодо визначення поняття "енергетичне право ЄС", тому спробуємо дослідити різні наукові погляди та підходи і обрати правильну дефініцію.

Розглядаючи термін "енергетичне законодавство" дослідники відзначають, що він більше притаманний все ж національно-правовому регулюванню і характеризується "в якості інтегрованої комплексної галузі законодавства, де предмет регулювання різнорідний і включає в себе елементи інших галузей, не кажучи вже про юридичні режими, методи і механізмі правового регулювання" [8]. Власне, в цьому сенсі і можна погодитися з тим, що до регулювання енергетичних відносин залучені різні частини права та різноманітні механізми правового регулювання. У наведеному визначенні, проте, не вказується, що представляє собою "інтегрована комплексна галузь законодавства" і які її відмінні риси. Крім того, варто відзначити, що в рамках самого права ЄС також знаходить своє активне застосування термінологія "законодавство ЄС" (наприклад, в Угоді про асоціацію з Україною), "законодавча процедура" (Договір про функціонування ЄС (ДФЄС)), що можна розуміти в якості реалізації федералістичної концепції поглядів на правову природу ЄС [9, с.47] .

Своєю чергою термін "енергетична політика", що також активно використовується в доктрині і актах міжнародного права є багатогранним і багатозначним. Так, в рамках Енергетичної стратегії ЄС на період до 2020 р. (2010 р.) визначено, що основними цілями європейської енергетичної політики є: конкурентоспроможність, надійність поставок і стійкість розвитку [12].

В той же час, ДФЄС визначає, що "політика Союзу в енергетичній сфері ставить за мету в дусі солідарності між державами-членами:

а) забезпечити функціонування енергетичного ринку;

б) забезпечити надійність енергопостачання в Союзі;

в) сприяти енергетичній ефективності й економії енергії, а також розвитку нових і поновлюваних видів енергії;

г) сприяти взаємопов'язаності енергетичних мереж" (ст. 194).

Проте, більш широко вживаним в доктрині є термін "енергетичне право ЄС". Так, С.С. Селіверстов розуміє його як "сукупність норм європейського права (в тому числі норм міжнародних договорів Європейського союзу), що регулюють суспільні відносини за участю приватних осіб, органів влади, держав і міжнародних організацій, які складаються в усіх ланках виробничо-збутового ланцюжка в паливно-енергетичному комплексі, в тому числі в ланках розвідки, видобутку, виробництва, переробки, зберігання, транспортування, розподілу, торгівлі, використання і споживання енергетичних ресурсів" [11б с. 32].

Цікавий підхід до визначення "енергетичного права" (в цьому випадку - національного) запропонував австралійський правник А. Бредбрук - "розподіл прав і обов'язків, що відносяться до розробки і використання будь-яких енергетичних ресурсів, між приватними особами, між приватними особами і урядом, між урядами і між державами" . Тобто, цього разу мова фактично йде про надання визначення енергетичному праву через одну з сфер їхнього регулювання - "розробку і використання будь-яких енергетичних ресурсів" [13]. Частково ця точка зору знаходить своє підтвердження і у практиці міжнародного права. Наприклад, така важлива регіональна європейська угода, як Договір до Енергетичної Хартії (ДЕХ) (1994 р.) [ДЕХ], виходить саме з суверенітету держав, над їхніми енергетичними ресурсами, як основи діяльності в енергетичній сфері (преамбула, ст. 18) - права держави "вирішувати, які географічні райони в межах її Території будуть виділені для розвідки і розробки його енергетичних ресурсів". Проте, такий підхід видається нам все ж явно вузьким, оскільки, окрім цього питання до предмету відання енергетичного права відносяться і інші питання, наприклад, охорона навколишнього середовища в процесі діяльності в сфері енергетики. Більше того, сам ДЕХ, каже також і про "енергетичні матеріали і продукти", як більш широке поняття (ст. 1 п. 4). Хоча сама "згадка енергетичних ресурсів як ключового елементу є, безумовно, важливою і значущою... а сам теоретичний підхід до визначення сукупності норм як до "розподілу прав і обов'язків, що відносяться до будь-чого" є не властивою вітчизняній правовій доктрині [11, с. 18].

На нашу думку, важливим при визначенні місця правового регулювання енергетики в рамках права ЄС є встановити в першу чергу предметну сферу регулювання енергетики в рамках права ЄС. Тут, варто відзначити, що вже після Другої світової війни в Західній Європі стало очевидним, що ряд проблем, пов'язаних з енергетикою, мають транскордонний характер. Однозначним свідченням цього є те, що в рамках першого інтеграційного об'єднання в Європі ключовим предметом регулювання став один з енергетичних ресурсів - вугілля (Європейське співтовариство вугілля та сталі (1952 р.)), а дещо пізніше і ще один - атомна енергія (Договір про заснування Європейського співтовариства атомної енергії (Євратом (1957 р.)). В той же час вся сфера енергетики досить важко переходила під сферу регулювання наднаціональним органам, оскільки сфера енергетики має базовий характер для держав, виступаючи точкою перетину різноманітних національних інтересів і маючи значну соціальну складову.

Не дивлячись на це вірною є думка, що "найбільшого розвитку досягло на регіональному рівні енергетичне право Європейського Союзу, . Сьогодні у Європейському Союзі функціонує внутрішній енергетичний ринок, заснований на положеннях нормативно-правових актів ЄС (головним чином директив) щодо регулювання ринку електроенергії, відновлюваних джерел, газу" [7, с. 204] .

В такій ситуації вкрай важливою ставала реалізація можливої компетенції ЄС, а отже, і предметної сфери дії права ЄС стосовно енергетики. Зрозуміло, що в першу чергу важливою була саме компетенція ЄС виходячи з засновницьких договорів ЄС - Договору про заснування Європейського економічного співтовариства (ДЗЄЕС) (тепер - ДФЄС), а пізніше - і Договору про Європейський Союз (ДЄС). Пороте, в рамках цих договорів сфера енергетики була вперше згадана лише у 1992 р., в рамках реформи за Маастрихтською угодою, як предмет "спільної компетенції" ЄС і держав-членів (ст. 3р [2]. В той же час, явна потреба певним чином здійснювати солідарне правове регулювання в цій сфері існувала і раніше, а крім того Маастрихтська угода не надала ЄС компетенції діяти спільно в сфері енергетики на зовнішній арені. Більше того, держави-власники значних запасів енергетичних ресурсів погрожували накласти на угоду вето, щоб гарантувати, що вони збережуть автономію в енергетичній політиці [15]. Для вирішення цієї проблеми почали використовувалися розроблена Судом ЄЕС доктрина "неявної виключної зовнішньої компетенції ЄС". Відповідно до цієї доктрини дії ЄС в певній внутрішній сфері мають на увазі наявність в Союзі і виключної зовнішньої компетенції на укладення міжнародних договорів в такій сфері. Відповідно, тільки ЄС може укласти міжнародний договір, предмет якого всередині Союзу в значній мірі врегульовано законодавством ЄС. Як зазначено в рішенні у справі Нової конвенції Лугано, завдання цієї доктрини полягає у "збереженні ефективності європейського права та належному функціонуванні систем, встановлених його нормами" [16]. В іншій справі Суд ЄС відзначив, що держави-члени не можуть укладати міжнародні договори, коли європейське законодавство прямо надало інститутам ЄС право вести з третіми країнами переговори з відповідних питань, коли ЄС досяг повної гармонізації законодавства у відповідній області і коли міжнародні зобов'язання стосуються сфери, яка вже в значній частині врегульована правилами ЄС . Тому, в подальшому, з розширенням внутрішньої спільної компетенції ЄС з питань енергетики (директиви Першого, Другого і Третього енергетичних пакетів), автоматично розширювалася і його виключна зовнішня "енергетична компетенція".

Крім того, варто відзначити, що предметна сфера енергетики в рамках установчих договорів ЄС дотепер неструктурована. Окремо регулюється лише сфера атомної енергетики, всі інші джерела енергії, в тому числі і природний газ, в рамках ДЄС і ДФЄС окремо не регулюються. В цьому контексті не можна погодитися з думкою С.С. Селівертова, що лише у рамках ДФЄС врегульовано у первинних договорах предметну компетенцію ЄС у сфері енергетики [11, с. 31]. Ця компетенція визначається також і в рамках ДЄС, який встановлює ряд додаткових ознак і принципів діяльності Союзу в сфері енергетики, наприклад, узгоджена діяльність в міжнародних організаціях в сфері енергетики (ст. 34 ДЄС), таких як Міжнародне енергетичне агентство.

В зв'язку з цим, можна зробити висновок, що предметна сфера дії права ЄС щодо енергетики має певні параметри і якісні характеристики, визначені загалом в рамках засновницьких договорів. В той же час лише ДЄС і ДФЄС не можуть вважатися остаточним регулятором предметної компетенції, зокрема компетенції ЄС в сфері енергетики на зовнішній арені. Значну роль тут відіграють також інститути ЄС та їхні рішення. Причому, це можуть бути рішення не обов'язково правового характеру. Яскравим прикладом є Повідомлення Комісії ЄС з створення Європейського енергетичного союзу у 2014 р. та Висновок Європейської ради 2015 р. про поєднання окремих секторальних енергетичних ринків і зовнішньої діяльності ЄС. Така ситуація є по суті не типовою для права ЄС, яке повсякчас має встановлені межі правового регулювання для різних сфер суспільного буття, проте пов'язана з особливо чутливим характером енергетичної сфери для безпеки і суверенітету держав-членів, а це часто зумовлює ситуацію, коли сфера енергетики у ЄС залишається предметом конфлікту трьох видів його компетенцій, а відповідно, предмет енергетичного права ЄС має тенденцію до розширення, одночасно з розширенням компетенції Союзу в сфері енергетики.

Важливо також відзначити, що хоч акти вторинного права ЄС : директиви і регламенти, та інші акти права ЄС в сфері енергетики приймаються інститутами ЄС, їхня сфера дії є значно ширшою ніж територія 28 держав-членів об'єднання. Так, вони діють в державах-членах Європейського економічного простору (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн) - їхній перелік відзначається або в додатках до Угоди про створення Європейського економічного простору (1994 р.) або у тексті самих актів права ЄС (наприклад, Директива Європейського Парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13 липня 2009 р. про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС). Дія більшої частини актів ЄС в сфері енергетики поширюється також на значну кількість держав Балканського регіону та колишнього СРСР в рамках їхнього членства у Енергетичному співтоваристві (в т.ч. і України). Тому, не дивним є твердження, що ""аcquis communautaire" ЄС у сфері енергетики визначає план та виступає як точка відліку для переговорів щодо глобального порядку, правил та принципів у сфері енергетики. Європейська практика у сфері торгівлі енергоресурсами є неоціненним досвідом для усього світу, її правила та принципи можуть бути основою для глобальної моделі" [6, с. 18].

На нашу думку, між всіма термінами, що використовуються щодо правового регулювання енергетичних відносин в ЄС існує певний взаємозв'язок. Так, спочатку П.А. Калініченко, а пізніше і М.Р. Аракелян визначили терміни "енергетичне право" і "енергетична політика" ЄС як фактичні синоніми, виходячи з того, що вони базуються на одних принципах та визначають перше, як "сукупності норм права Союзу, що регулюють відносини, які складаються в процесі функціонування внутрішнього енергетичного ринку, спрямовані на забезпечення стабільності енергопостачання, підвищення енергоефективності та розвиток альтернативних і поновлюваних джерел енергії з урахуванням цілей досягнення сталого розвитку та запобігання зміні клімату" [10].

В свою чергу на думку Н.В. Перейми "енергетичне законодавство ЄС є частиною законодавства Євросоюзу та, мабуть, найпотужнішим засобом формування спільної політики ЄС. Його суть як засобу формування спільної політики полягає у виробленні та прийнятті на наднаціональному рівні певних нормативно-правових актів, до яких адаптуються національні законодавства, внаслідок чого досягається їх уніфікація" [4, с. 257] .

Ще більш розлогою є думка А.В. Негоди, який вважає, що для формування та реалізації енергетичної політики ЄС застосовуються традиційні для ЄС засоби: законодавство (міждержавні угоди (договори, конвенції), регламенти ЄС, директиви ЄС, рішення ЄС, рекомендації і висновки ЄС); документи політичного характеру (напр. Європейська енергетична хартія, білі книги та зелені книги); інститути (Рада ЄС, Європейська комісія, Європейський парламент, фонди); міждержавні структури, до складу яких входять не лише країни-члени ЄС, але й інші країни (МАГАТЕ); інститути, призначені для виконання функцій в енергетичному секторі ЄС (Генеральний директорат з енергетики); спільні програми та/або проекти (упровадження відновлюваних джерел енергії за програмою ALTENER, підвищення енергетичної ефективності за програмою SAVE, упровадження когенерації за програмою РССЕ тощо) [5, с. 82].

Відповідно, на нашу думку, правильним буде встановити, що енергетична політика ЄС є родовим поняттям, що встановлює напрями просування інтеграційних відносин в ЄС в усій сукупності відносин (політичних, правових, економічних і т.п.) з побудови внутрішнього енергетичного ринку, а зараз і Європейського енергетичного союзу, включаючи безпеку поставок енергоносіїв, забезпечення зв'язку з протидією змінам клімату інше. В свою чергу енергетичне право ЄС є більш вузькою сферою, що регулює правовідносини суто в рамках діяльності Європейського Союзу щодо регулювання відносин у енергетиці пов'язаних з створенням і функціонуванням внутрішнього енергетичного ринку ЄС, забезпеченням стабільності енергопостачання, з урахуванням цілей в рамках протидії змінам клімату. В якості його джерел виступають засновницькі договори ЄС, акти вторинного права ЄС, рішення Суду ЄС, основні принципи права ЄС, міжнародні договори укладені з третіми державами. Важливо зазначити, що дія норм енергетичного права не обмежується територією 28 держав-членів ЄС. Його норми поширюються також і на сусідні держави в рамках багатосторонніх угод - член Європейського економічного простору та Енергетичного співтовариства.

Важливо відзначити, що сам по собі внутрішній енергетичний ринок ЄС все ще перебуває в стадії формування, і поки складається з кількох секторів, хоча і існують амбітні плани побудови Європейського енергетичного союзу висунуті Комісією ЄС у 2015 р. Наразі в рамках внутрішнього енергетичного ринку ЄС функціонують такі сектори: внутрішній ринок природного газу, внутрішній ринок електроенергетики і внутрішній ринок з протидії змінам клімату. Що стосується внутрішнього ринку природного газу, то європейські правові документи вбачають датою відліку початку його формування в ЄС 1999 р. (п. 1 регламенту 715/2009) [Регламент] . Мова йде про початок дії Першої газової директиви (директива 98/30/ЕС про єдині правила для внутрішнього ринку природного газу). Поки що цей ринок не може вважатися остаточно сформованим, хоча в рамках трьох енергетичних пакетів законодавство ЄС заклало всі підвалини для його успішного функціонування. Наразі перешкоди його успішному функціонуванню полягають переважно в технічних аспектах, таких, як існування енергетичних островів і забезпечення безпеки поставок газу з третіх країн.

В доктрині права ЄС сформульовано ряд принципів, що лежать в основі енергетичної політики Союзу. Причому, вони вважаються синонімами принципам енергетичного права ЄС:

— принцип недискримінації, що випливає із загально правового принципу недискримінації і для енергетичної сфери означає, насамперед, заборону дискримінації на енергетичному ринку, заборону на включення дискримінаційних умов у договори про енергопостачання, можливість "доступу третьої сторони";

— принцип транспарентності, що характеризує прозорість ситуації на внутрішньому енергетичному ринку, можливість одержання інформації споживачами про рівень цін на енергоносії, а також спостереження Союзом за поставками й транзитом енергоресурсів;

— принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу, що відображає необхідність вжиття превентивних заходів щодо охорони навколишнього середовища при здійсненні діяльності з енергопостачання;

— принцип урахування соціального чинника в енергетичній політиці, що вимагає приділяти увагу залежності рівня безробіття в енергетиці від кон'юнктури ринку, забезпеченню безпеки працівників в енергетичному секторі, підвищенню соціальної значущості послуг загальноекономічного рівня [1, с. 70-71].

Таким чином документи інститутів ЄС виділяють дещо інший перелік принципів. Так, Комісія в рамках Зеленої книги "Європейська стратегія зі сталої, конкурентоспроможної і надійної енергетики" (2006 р.) вказала такі принципи, що лежать в основі європейської політики в сфері енергетики:

(I) конкурентоспроможність та внутрішній ринок,

(II) диверсифікація енергетичного балансу,

(III) механізм солідарності в умовах кризи енергопостачання,

(IV) сприяння сталому розвитку,

(V) сприяння інноваціям та технологіям,

(VI) координація зовнішньої енергетичної політики.

Ці принципи мають загальне значення для енергетичного ринку ЄС, в той же час ринок природного газу ЄС має свої специфічні принципи, які відповідають основним принципам права ЄС і є результатом розвитку загальних принципів, і викладені у відповідних директивах і регламентах.

Варто вказати, що обов'язковість принципів ринку природного газу ЄС викладених послідовно в трьох газових директивах підтверджена в тексті самих директив: "держави-члени, відповідно до своєї інституційної організації та дотримуючись принципу субсидіарності, слідкують за тим, щоб газові підприємства реалізовували свою діяльність відповідно до принципів цієї Директиви з огляду на досягнення конкурентного, безпечного і стабільного з точки зору довкілля ринку природного газу та не здійснювали дискримінацію між підприємствами в тому, що стосується їх прав та обов'язків" (п. 1 ст. 3 всіх трьох газових директив).

З огляду на таку важливість принципів дивною може видатися ситуація з відсутністю їхнього спеціального виділення в окремих статтях у газових директивах. Замість цього, принципи визначаються по відношенню до об'єктів регулюючих функцій і згруповані по главах директив - "Передача, зберігання, ЗПГ", "Розподіл і постачання", "Транспортування", "Доступ до мережі" та "Організація доступу до системи". Це фактично може поставити питання чи існують загалом і якщо так, то якими є принципи функціонування ринку природного газу ЄС? Також незрозумілим є і те, чи можуть еволюціонувати ці принципи зі змінами законодавства і чи можуть виникати додаткові принципи?

Дослідимо це питання. Вже в тексті Першої газової директиви (98/30/ЕС) було визначено шість принципів функціонування ринку природного газу ЄС: об'єктивність, відсутність дискримінації, прозорість (інформативність), ефективність і безпека. В рамках Другої газової директиви (2003/55/ЕС) ЄС розширив список ще на чотири принципи: справедлива ціна, зниження вартості, екологічність та захист прав споживачів, а це означає, що вибір заходів, які вживаються в рамках побудови лібералізованого газового ринку ЄС повинен здійснюватися відповідно до екологічної політики ЄС. Третя газова директива (2009/73/ЕС) додала принцип юридичного розмежування вертикально інтегрованого підприємства, операторів транспортної системи і розподілу та постачання.

Розглядаючи практичну реалізацію цих принципів докладніше, варто відзначити, що вже ст. 7 директиви 98/30/ЕС приділяла центральну увагу формулюванню принципів, оскільки вона передбачає їхнє застосування безпосередньо до бізнесу з передачі, зберігання та/або виробництва зрідженого природного газу. В п. 1 йдеться, що "кожне підприємство з транспортування, зберігання та/або ЗПГ повинне експлуатувати, підтримувати та розвивати, на економічно вигідних засадах, стабільні, технічно справні та ефективні об'єкти транспортування, зберігання та/або ЗПГ, з дотриманням вимог по захисту довкілля". У наступних двох пунктах розширюється набір принципів шляхом додавання принципу недискримінації та інформаційної прозорості (Директива 1998/30/ЕС, ст. 7 п. 2-3). Дія цих же принципів щодо підприємств з розподілу і постачання викладено дещо нижче (Директива 1998/30/ЕС, ст. 10 п. 1-3). У Директиві 2003/55/ЕС відтворено ці ж принципи Першої газової директиви і додано принцип екологічності (ст. 3 п. 2). На додаток до статей 8 і 12 директиви 2003/55/ЕС, п. 31 ї преамбули передбачає, щодо "вжиття заходів прийнятих для забезпечення однорідних та недискримінаційних режимів доступу до транспортування газу, в тому числі транскордонних потоків газу між державами-членами". Ця правова норма чітко показувала намір Європейського Союзу щодо гармонізації умов доступу до газотранспортних мереж.

Через важливість правил балансування газотранспортної системи для забезпечення рівних і недискримінаційних транспортних послуг, у яких умови балансування відіграють набагато більшу роль, у Другій газовій директиві щодо нього здійснене окреме регулювання, яке також передбачає, що правила балансування повинні бути об'єктивними, прозорими, недискримінаційними і відображати витрати (Директива 2003/55/ЕС, п. 15 Преамбули, ст. 8 п. 2, ст. 12 п. 5).

Крім того, організація доступу третіх сторін до мережі повинно бути "відповідною до об'єктивних, прозорих та недискримінаційних критеріїв" (Директива 1998/30/ЕС, ст. 14). Ці принципи доповнюються у ст. 21, де вказано, що "держави-члени повинні гарантувати, що сторони ведуть переговори так, щоб жодна із сторін не скористалася своєю переговорною позицією з метою запобігання досягненню успішних результатів таких переговорів" (Директива 1998/30/ЕС, ст. 21 п. 1). В рамках цієї норми ЄС розглядає порівняльні переваги діючих компаній і встановлює запобіжник від використання ними "дідівського застереження".

ЄС неодноразово наголошував на необхідності вільного доступу до мережі і, це було відображено у другій директиві, "має першорядне значення недискримінаційний доступ до мережі оператора для системи передачі і розподілу" (Директива 2003/55/ЕС, преамбула п. 8). Відносно принципу прозорості, Директива 2003/55/ЕС додає елемент оцінки доступу до мережі, який може бути інтерпретований, як зростаюче усвідомлення неоднорідних і непрозорих мережевих тарифів (Директива 2003/55/ЕС, преамбула п. 7, ст. 18 п. 1).

Щодо принципу юридичного розмежування, то встановлено обов'язкові вимоги що оператори "повинні бути незалежними від інших видів діяльності, не пов'язаних із транспортуванням, розподілом та зберіганням принаймні у тому, що стосується юридичної особи, організації та прийняття рішень" (ст. 15 Директиви 2009/73/ЕС).

Разом з тим регламенти 1775/2005 і 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу не додаючи нові принципи, додатково розкривають зміст принципу інформативності, визначаючи вимоги до прозорості операторів (ст. 6 і 18 відповідно) та принципи, які повинні бути застосовані для функції регулювання механізму розподілу потужності і процедури управління перевантаженням (ст. 17 регламенту 715/2009).

Немає жодних ознак примату одного принципу щодо іншого, а внутрішня логіка в цих директивах передбачає, що вони мають однакове значення і за своєю природою доповнюють один одного.

Висновки

Фактично енергетичне право ЄС може розглядатися в широкому та вузькому сенсах. В вузькому розумінні воно включає в себе лише норми права ЄС та міжнародних договорів, що присвячені правовому регулюванню енергетичних відносин. У широкому сенсі воно включає в себе також правові норми з інших суміжних галузей, що прямо не призначені для регулювання енергетичних відносин, проте відіграють роль у формуванні енергетичної політики. Зокрема, стосуються питань інвестицій, захисту довкілля, викидів парникових газів, конкуренції.

Список використаних джерел

1. Право Європейського Союзу / за ред. В.І. Муравйова. - Кн. 4. - К. : Ін Юре, 2016. - 400 с.

2. Договор об учреждении Европейского экномического сообщества с изменениями, дополнениями внесенными последующими договорами (1957 г.) // Основы права Европейского сообщества / Т.К. Хартли. - М.-Будапешт: ЮНИТИ, 1998. - 647 с.

3. Договір до Енергетичної Хартії та Заключний акт до неї (1994 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_056/conv.

4. Європейський Союз: політика, економіка, право: навчальний посібник / за ред. Н. В.

Антонюк, М.М. Микієвич. - Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2005. - 532 с.

5. Європейський Союз: економіка, політика, право: енциклопедичний словник / гол. ред. В.В. Копійка. - К. : Вид.-пол. Центр "Київський університет", 2011. - 368 с.

6. Кориневич А.О. Місце міжнародного енергетичного права у системі сучасного

міжнародного права: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / А.О. Кориневич; КНУТШ. - Київ, 2011. - 20 с.

7. Кориневич А.О. Місце міжнародного енергетичного права у системі сучасного

міжнародного права: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / А.О. Кориневич; КНУТШ. - Київ, 2011. - 224 с.

8. Лахно П.Г. Энергия, энергетика, право // Энергетическое право. 2006 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.center-bereg.ru/k2602.html.

9. Право Європейського Союзу: підручник / за ред. В. І. Муравйова. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - 704 с.

10. Право Європейського Союзу. Особлива частина: навчальний посібник / за ред. М.Р. Аракеляна та О.К. Вишнякова. - К. : Істина, 2010. - 528 с.

11. Селеверстов С.С. Энергетическое право Европейского союза / С.С. Селеверстов, И.В. Гудков. - М. : Аспект Пресс, 2014. - 288 с.

12. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council. The European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. Energy 2020. A strategy for competitive, sustainable and secure energy". Brussels, 10.11.2010. COM (2010) 639 final. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mgimo.ru/files2/y11_2013/243404/10.3.1_com_2010_0639_energy_2020.pdf.

13. Bradbrook A. Energy Law as an Academic Discipline / A. Bradbrook // Journal of Energy and Natural Resourse Law. - 1996. - Vol. 14. - P. 194.

14. Regulation (EC) № 715/2009 of the European Parliament and of the Council of 13 July 2009 on

conditions for access to the natural gas transmission networks and repealing Regulation (EC) № 1775/2005 (Text with EEA relevance) // Official Journal. - L 211. - 14.8.2009. - Pp. 36-54.

15. Langsdorf S. Energy Roadmap 2050 - A History of EU Energy Policy. - 2011. - P. 5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gef.eu/uploads/media/History_of_EU_energy_policy.pdf.

16. Opinion 1/03 the new Lugano Convention [2006] ECR I-1145, п. 131.

Размещено на Allbest.ru