Стратегічні передумови збільшення використання біопалив у структурі енергоспоживання України

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРАТЕГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗБІЛЬШЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ БІОПАЛИВ У СТРУКТУРІ ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ УКРАЇНИ

Климчук О.В.

кандидат сільськогосподарських наук, доцент, доцент кафедри адміністративного менеджменту та альтернативних джерел енергії Вінницького національного аграрного університету

У статті здійснено аналіз структури споживання енергетичних матеріалів та продуктів переробки нафти в Україні за останні 15 років. Наведено характеристику загального споживання та власного виробництва основних первинних енергетичних ресурсів у нашій державі, а також установлено рівень власного забезпечення енергоносіями. На основі даних енергетичних балансів за 2010-2014 рр. встановлено сучасну структуру енергоспоживання України, у якій потрібно нарощувати використання відновлюваних джерел енергії, зокрема біопалив.

Ключові слова: економіка, паливно-енергетичний комплекс, енергетичні ресурси, структура енергоспоживання, енер- гозалежність, біопаливо. енергетичний нафта біопаливний

Постановка проблеми. Період 1950--1973 рр. був відрізком високих темпів зростання світового національного продукту, коли було вичерпано багато діючих протягом десятиліть екстенсивних факторів розвитку. Історичні події на світовому ринку паливно-енергетичних ресурсів, що відбулись у 70-х роках ХХ ст., були розцінені більшістю розвинених держав як нафтові кризи. Складність проблеми розвитку енергетики наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. значною мірою визначається співвідношенням кількісних та якісних характеристик економічного піднесення.

Однією із найважливіших проблем сучасності є раціональне використання паливних ресурсів [1, с. 6]. Енергетична безпека будь-якої країни у світовому розрізі характеризується наявністю в достатній кількості власних ресурсів різних видів мінеральних енергоносіїв та показниками їх ефективного і раціонального використання. Ефективне вирішення проблеми енергозабезпечення є ключовим, першочерговим завданням сталого, тобто гармонійного з природою і суспільством, розвитку кожної держави, здійснення нею незалежної зовнішньої політики, внутрішньої політичної та соціальної стабільності, піднесення економічного і культурного рівня життя населення. Як наслідок, роль енергетики у розв'язанні завдань сталого розвитку постійно зростає. Неухильне підвищення світових цін на традиційні енергоносії та енергію призводить до посилення впливу проблеми енергозабезпечення на перелічені фактори, особливо в державах із нестабільним економічним становищем, до яких належить і Україна.

С. Рибак та Л. Лазебник відзначають, що серед проблем, які гальмують економічну динаміку в Україні, чільне місце належить обмеженості ресурсів. Експерти називали цифру у 100 млрд. дол. як таку, що характеризує технологічну потребу вітчизняної економіки у додаткових коштах та інвестиціях в основний капітал. Для «подолання» цієї цифри можна виділити декілька напрямів докладання зусиль: по-перше, це збільшення обсягів бюджетного інвестування; по-друге, стимулювання різних форм акумулювання коштів; по-третє, досягнення симетричності між потоком і структурою заощаджень, а також потоком і структурою інвестицій; по-четверте, використання потенціалу зовнішніх запозичень [2, с. 22].

При цьому виробництво енергії виступає необхідною умовою та найважливішим компонентом економіки на всіх етапах її розвитку, а підвищення енергоефективності є стратегічним завданням, яке стоїть перед країною. Пріоритетним при цьому буде впровадження новітніх технологій та ефективних рішень, які дадуть змогу підвищити конкурентоспроможність вітчизняного виробництва й водночас знизити техногенне навантаження на навколишнє природне середовище [3, с. 73]. Тому однією з передумов існування України як дійсно незалежної держави є формування та становлення власного паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) із високою часткою відновлюваних джерел енергії у загальній структурі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведенням системних досліджень у напрямку оптимізації структури енергоспоживання та нарощування виробництва і використання відновлюваних джерел енергії займаються Є. Бобров, Г. Гелетуха, О. Дикарєв, В. Дубро- він, С. Єрмілов, Г. Калетнік, С. Олійнічук, Б. Панасюк, П. Саблук, В. Семенов, О. Шпичак та інші науковці. Проте сучасна енергетична залежність України вимагає негайних досліджень щодо перегляду структури енергоспоживання та виявлення дієвих напрямків перебудови паливно-енергетичного комплексу для впровадження енергоефективної політики, у першу чергу на основі становлення конкурентоспроможного біопаливного виробництва.

Мета статті полягає в проведенні комплексного аналізу сучасної структури енергоспоживання України та знаходженні кардинальних шляхів для подолання виявлених проблем.

Виклад основного матеріалу дослідження. Початок ХХІ ст. ознаменувався прискореними глобалізаційними процесами в енергетичному секторі, що майже повністю поглинули усю сферу паливно-енергетичних ресурсів, і в першу чергу -- ринок паливних носіїв. Потім має здійснюватись глобалізація електроенергетики в масштабах усього Євразійського континенту -- від країн Західної Європи до Китаю та Японії. Природним чинником виступає також глобалізація екологічних проблем, пов'язаних із діяльністю паливно-енергетичних комплексів. Ніколи ще у світовій історії експортний імператив не був настільки значимим, як у наші дні. У ХХІ ст. залежність економічних успіхів будь- якої держави від його активності на світовому ринку тільки посилюється.

Наша держава повинна бути активним учасником даних процесів і має здійснити вихід на транснаціональний енергетичний простір. Необхідно в повній мірі скористатися виникаючими перевагами глобалізації і в той же час запобігти її можливим негативним наслідкам.

Якщо інтернаціоналізація національних економік робить світові господарські зв'язки постійно діючим фактором економічного зростання держав, які знаходяться на різних рівнях стартового розвитку, то глобалізація перетворює дані зв'язки у визначальний фактор прогресу національних економік, для яких подальші зміни вже визначаються задачами гарантованого збуту продукції за межами національних кордонів. Глобалізація знаменує якісний стрибок в еволюційному процесі становлення конкурентної боротьби, тому економічна система, яка неспроможна витримати темпи та ритми світових відтворювальних процесів, буде витіснятись на периферію розвитку світового господарства, головним чином виконуючи функції допоміжного (сировинного) виробництва та споживача чужої високотехнологічної продукції.

Фундаментальне значення енергетики у всіх галузях економіки та соціальній сфері буде зумовлювати її першочергову роль у забезпеченні безпеки подальшого розвитку людської цивілізації. У формуванні енергетичної сфери будь-якої країни найбільш впливовими факторами будуть наступні: наявність різних видів ресурсів палива, їх обсяги та доступність для використання; вартісні характеристики енергоносіїв та економічна доцільність споживання конкретного виду; ринкова вартість технології, що запроваджена для генерування енергії; наявність ринкової конкуренції між різними виробниками енергії; проведення дієвої політики енерго- та ресурсозбереження; дотримання комплексу екологічних вимог, які висуваються суспільством та державою до виробників енергії; розробка і функціонування такої енергетичної безпеки, щоб забезпечити максимальне зменшення негативного впливу на економіку країни можливих внутрішніх та зовнішніх економіко-політичних подій. Безумовно, під час внутрішньої господарської діяльності вагомість кожного з факторів буде залежати від конкретної ситуації, однак енергетика кожної держави неодмінно буде відчувати вплив загальносвітових тенденцій.

Виробництво конкурентоспроможної продукції передбачає максимальне використання економічного потенціалу підприємств, досягнень науки і техніки, а також здійснення тісної інтеграції тактичних і стратегічних цілей у виробництві, що пов'язано із інерційністю виробничої системи господарювання. Потрібно здійснювати оперативне маневрування ресурсами і капіталом, щоб максимально вигідно використовувати сприятливі умови зовнішнього економічного середовища та мінімізації можливих втрат. Для комплексного визначення оптимального складу засобів реалізації проведення ефективної енергетичної політики, складання достовірної оцінки щодо характеристики реального стану енергоефективності національної економіки та конкретизації існуючих проблем з метою їх вирішення досить широко використовується такий термін, як «енергетичний потенціал».

Важливою складовою енергетичного потенціалу виступає здатність підприємств або економіки в цілому мобілізувати свої ресурси в ході здійснення виробничого процесу. Одним із ключових елементів ефективного управління енергетичними ресурсами має бути виявлення внутрішніх факторів впливу на процес енергозбереження. Пошук резервів економії енергоресурсів необхідно вести у таких напрямках, як технічний, технологічний, ресурсний та організаційно-кваліфікаційний. Потрібно також ураховувати й зовнішні фактори, що впливають наенергетичний потенціал підприємств, такі як нерозв'язність проблем з енергопостачанням та неефективна реалізація державної енергетичної політики, конкурентні стратегії постачальників та фінансових посередників [4, с. 45--46].

У сучасних умовах діяльність ПЕК України не відповідає потребам економічного розвитку держави і значною мірою є наслідком загального негативного стану економіки. Орієнтація в минулому господарсько-виробничих комплексів України на загальносоюзні потреби радянського простору, вади командно-адміністративної системи керування обумовили цілу низку проблем у розвитку економіки нашої держави. Велика частка застарілого, технічно зношеного обладнання та устаткування, енергозатратних технологій, орієнтація на дешеві паливно-енергетичні ресурси призвели до критичних рівнів їх марнотратного та нераціонального використання. Це стало однією з основних причин енергетичної та економічної кризи в нашій країні на сучасному етапі розвитку, що потрібує розробки загальної енергетичної стратегії та плану першочергових заходів, особливо стосовно забезпечення країни основними первинними енергетичними ресурсами.

Структуру споживання енергетичних ресурсів та продуктів переробки нафти на протязі 2000--2014 рр. представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Структура споживання енергетичних матеріалів та продуктів переробки нафти в Україні, %