Соціально-економічний критерій раціонального енерговикористання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічний критерій раціонального енерговикористання

Оскільки дискусійним до нині є розуміння терміна «економічна оцінка» як в загальному розумінні, так і щодо енергетичних ресурсів. Автор Г.М. Мкртчян при визначенні розміру втрат, які завдає виробництво довкіллю, стверджує, що необхідно передусім мати інформацію про цінність природних ресурсів і умов як благ, з точки зору їх корисності, тобто здатності задовольняти певні потреби суспільства [1, с. 92]. І такою інформацію є їх економічна оцінка -- міра суспільно-економічного ефекту, що ними забезпечується. Соціально-економічна оцінка природних ресурсів також розуміється як грошовий вираз економічної ефективності природних благ, які отримують при їх споживанні. А.К. Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств [2, с. 67]. Економічну ефективність природних ресурсів О.О. Мінц бачить як урахування впливу закономірних територіальних відмінностей у природних властивостях ресурсів і їх джерел на продуктивність суспільної праці [3, с. 94]. Під соціально-економічною оцінкою енергетичних ресурсів у широкому значенні слова інші автори вбачають їхню якісну та кількісну характеристику як чинників та умов виробництва, що застосовується для оптимального задоволення суспільних інтересів і визначення питомої ваги природних ресурсів у формуванні вартості кінцевого продукту. Як бачимо, поняття «критерій соціально-економічної ефективності природних ресурсів» тлумачиться неоднозначно.

Функціонування будь-якої економічної системи, а тим більше глобальної, вимагає забезпечення процесу суспільно-економічного відтворення. Тобто ми, вже вчора і сьогодні повинні були дбати про прийдешнє завтра для нас самих і наступні покоління людей. А саме: сформувати адекватні суспільно-виробничі відносини, що відповідають об'єктивно існуючим законам природи.

Вислів відомого фізика Ервіна ШрьоДінгера: «жити -- означає всмоктувати в себе порядок з природного навколишнього середовища», підтверджує, що економічна діяльність людини повинна опиратись на фізичні закони всесвіту [4, с. 9].

Ціллю статті є визначення соціально-економічного критерію раціонального використання енергоресурсів Сонця наявних на Землі у вигляді вуглеводневих запасів а також отримуваних у вигляді постійної сонячної радіації. А також пошук засобів до мотивації використання чистої енергії та фотосинтезованої у сільськогосподарській продукції. Соціально-економічну спрямованість критерія енергоощадності ми, у першу чергу, бачимо у приорітетності використання для задоволення економічних потреб людини сьогоднішньої енергії Сонця і заощадження запасів енергії, накопиченої протягом довгого періоду еволюції у корисних копалинах за для виживання людської цивілізації у майбутньому. Основним у процесі досліджень став метод логічного аналізу.

На Землі не існує інших джерел енергії, окрім сонячної. Функції живої речовини та біосфери в цілому полягають у засвоєнні, накопиченні, трансформації та перерозподілі цієї вільної енергії, яка є джерелом життя.

Людина також включена у цей кругообіг, використовуючи акумульовану енергію та речовину для задоволення своїх потреб у результаті господарської діяльності.

Різні країни територіально володіють різною кількістю енергетичних ресурсів, накопичених у вигляді вуглеводневих корисних копалин, енергії річок, та площі природного фотосинтезу, але відносини з їх використання регулюються законами політичної а не фізичної економії.

Освоєння використання сонячної енергії є основним фактором, що визначає розвиток матеріальної культури людства і взагалі можливість його подальшого виживання, але виробництво і споживання енергії демонструє низку парадоксів:

• Насамперед це несумірність прямих енергетичних можливостей Сонця (як головного джерела енергії на Землі) та можливостей людини як користувача цієї енергії.

• Інший парадокс стосується цілком реальної можливості енергетичної кризи для людства, при наявності постійного потоку вільної енергії.

В основі обох парадоксів лежить проблема ефективного та доцільного використання цієї енергії, а також суперечності соціально-економічного розвитку світового господарства. Що ставить питання: чому, наприклад, виробляючи на душу кожного із землян величезну кількість енергії, людство не змогло позбутися таких лих, як голод і холод для значної кількості людей? Чому, маючи надзвичайно ефективні засоби і джерела видобування енергії, люди часто споживають ресурси, використання яких для цієї потреби є злочином ? Ці та інші приклади свідчать про те, що проблема енергетичної основи життєдіяльності людини є проблемою не лише науки та техніки, а й соціальних наук, зокрема тих що вивчають мотивацію економічної поведінки господарюючих суб'єктів по використанню енергетичних ресурсів Землі.

1) використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства;

2) вплив людства на географічну оболонку Землі;

3) природокористування це сукупність усіх форм експлуатації природо-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, а саме:

а)видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;

в)збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природо-ресурсного потенціалу суспільства.

Механізм господарювання у сфері природокористування є системою заходів з управління, планування та економічного стимулювання, спрямованих на раціональне природокористування.

Порівняння обох шляхів свідчить про неоднакову їхню цінність та потенції: хоча переважає поки що перший шлях -- екстенсивного розширення енергетичної основи людського життя. Нині сукупні енергетичні витрати людства майже досягають річного показника фотосинтезу на Землі , але це відбувається і за рахунок енергетичних ресурсів, накопичених у минулі геологічні епохи (вугілля, нафта, газ).

Використовувану енергію поділяють на:

• первинну -- ту, що міститься в первинних природних джерелах (падаючій воді, добутому вугіллі, нафті, газові тощо),

• вторинну -- перетворену форму попередньої (електричний струм, пальне).

Історична динаміка структури сукупного енергобалансу людства свідчить, що поряд із розширенням використання різних джерел енергії відбувається інтенсифікація їх використання та зменшується частка первинної енергії і зростає -- вторинної.

У сучасному глобалізованому світі на одному полюсі знаходяться промислово розвинені держави, основою добробуту у яких є використання енергії фотосинтезу минулих періодів земної еволюції, акумульованої у вуглеводнях, а на іншому країни, що задовольняють потреби своїх громадян продуктами які виробляються у сільському, лісовому, водному господарствах з використанням фотосинтезу сьогодення. Виникає методологічне запитання: «Якою повинна бути гранична вартість виробленої продукції, з позиції використовуваної для її виробництва енергії, в аспекті виживання людської цивілізації на Землі, за умов очевидної вичерпуваності накопичених енергетичних запасів?» Зрозуміло, що доки є вільні сільськогосподарські площі можна при низькій інтенсифікації виробництва вирощувати ріпак для біодизеля, але варто пам'ятати і про масу голодних сьогодні на планеті та про завтра, що неминуче настане, і для нього може не вистачити ресурсів для інтенсифікації виробництва.

Збалансоване використання біоресурсів у аграрному виробництві є основою ефективного функціонування та управління галуззю. Це означає, що виробництво продукції для продовольчих, кормових та енергетичних цілей, при одночасному покращенні родючості грунтів не повинно суперечити здоровому глузду: наприклад, продовольство-енергія.

Висновки

Сучасний стан задоволення суспільних потреб у глобальному світі склався таким чином, що у промислово розвинених країнах виробництво товарів відбувається здебільшого з використанням енергії вуглеводнів, лише близько 10% використовується чиста енергія. Країни, що розвиваються, та інші країни, де проживає основна кількість населення планети, є переважно аграрними країнами і продукція їхнього виробництва застосовує енергію фотосинтезу. Звідси логіка виживання людства вказує на те, що критерій соціально-економічної ефективності енерговикористання повинен враховувати цей факт і мотивувати до використання сьогоднішньої енергії сонячної радіації або у вартісному виразі компенсувати існуючий перекіс у структурі світового поділу праці. Для сільського господарства України є підстави виділити два типи аграрного виробництва, що визначилися за роки незалежності соціально-економічним протистоянням різних типів корпоративної та приватної власності в сільськогосподарських підприємствах. Така особливість характеризується різними підходами організації виробництва з точки зору критеріїв енергоспоживання. Великі агрохолдинги, інтенсифікуючи виробництво, для збільшення урожайності застосовують енергію вуглеводневих ресурсів, тому наслідком їх діяльності є істотні відмінності щодо енергетичної ефективності та конкурентоспроможності галузі в цілому відносно фермерських та селянських господарств. Питання соціально-економічного критерію використання енергетичних ресурсів може бути вирішеним за умови всебічного порівняння ефективності різних типів і форм господарювання та наслідків їх функціонування для українського села.

Тому нині варто переглянути критерії оцінки вартості засобів існування, на основі врахування енергозатрат на їх виробництво.

Пріоритетним повинно стати виробництво товарів вироблених за допомогою чистої енергії та фотосинтезу, а не виробництво з використанням запасів енергії накопиченої у вуглеводневих ресурсах. І це повинно знайти відображення у грошовому вимірі. Існує досить екологічних проблем, спричинених енергетикою, що посилюється в умовах несправедливого соціального та міжнародного устрою.

Завдання раціонального використання сонячної енергії на Землі може бути успішно вирішеним за умов приведення існуючих виробничих відносин до вимог дії фізичних законів і встановлення політичної справедливості та відповідного світопорядку.

енерговикористання економічний аграрний

1. Мкртчян Г.М. Методы оценки эффективности освоения природных ресурсов / Г.М. Мкртчян. - Новосибирск : Наука, 1984. - 293 с.

2. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов. - М. : Экономика, 1980. - С. 234.

3. Минц А.А. Экономическая оценка естественных ресурсов. Научно-методические проблемы учета географических различий в эффективности использования / А.А. Минц. - М. : Мысль, 1972. - 303 с.

4. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика : навч. посібник. - К. : Заповіт, 1996. - 352 с.

Размещено на Allbest.ru