Диверсифікація генерації і постачання енергетичних ресурсів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диверсифікація генерації і постачання енергетичних ресурсів в Україні

Постановка проблеми

енергетичний економіка ресурс

Енергетика є однією з визначальних галузей національної економіки, а безперебійне та ефективне енергозабезпечення відповідно впливає на економічне зростання. Аналіз об'єктивних тенденцій у енергоспоживанні та його структури зумовив необхідність виокремлення основних напрямів енергетичної диверсифікації, як географічної, так і енергетичних ресурсів, технологій, споживачів та ін.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Енергетична безпека залежить від джерел постачання, балансу і структури експорту та імпорту енергетичних ресурсів, структури споживання, політичної і внутрішньої стабільності. Основи енергетичної безпеки як загальноекономічної категорії та основні фактори впливу на неї розглядаються у працях Л. О. Середи [1], О. О. Кириченко [5], В. А. Тарнавського [10], О. В. Поліщук [12].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. На сьогоднішній день Україна перебуває на порозі глобальних змін у відношенні зі світовим економічним середовищем, яке веде свою діяльність за певними принципами. Одним із таких принципів є досягнення енергетичної безпеки, в тому числі і шляхом диверсифікації енергоресурсів. Україні слід пристосовуватися до правил гри на світовому ринку, якщо ми прагнемо стати повноправним членом цього середовища. Крім того, енергетична безпека є одним із ключових критеріїв при входженні країни до Євросоюзу. Саме тому необхідно комплексно дослідити проблематику диверсифікації енергоресурсів в умовах українських економічних реалій.

Формування цілей статті. Метою є аналіз енергетичної сфери зарубіжних країн, можливості впровадження досліджуваних методів в умовах української економіки, досліджування українських реалій в енергетичній сфері, оцінка можливостей уникнення загроз, а також досягнення перспектив розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Україна є енергодефіцитною країною, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів не покриває навіть половину своїх потреб. В енергетичному балансі нашої держави за 2013 р. природний газ займав 34,8%, продукти вугільної промисловості -- 34,6%, а атомна енергетика -- 19,2%. За вказаними енергетичними джерелами Київ має високий рівень залежності від російських постачальників: атомна енергетика -- 95% поставок палива для українських АЕС здійснює російська паливна компанія «ТВЕЛ»; газ -- 60% щороку імпортувалось з Росії; вугільна промисловість -- в результаті бойових дій на Сході та окупації територій Луганщини і Донеччини втрачено понад 75% вугільного потенціалу, що змусило український уряд закуповувати вугілля в ПАР.

Енергетична залежність України від поставок органічного палива, з урахуванням первинної ядерної енергії, у 2016 р. становила 60%, в країнах ЄС -- 50% [1] (рис. 1).

Існуючий рівень пропозиції нафти і газу не встигає за ростом попиту, особливо зі сторони країн, що розвиваються. Загальносвітовий обсяг споживання нафти поступово збільшується: в 1997 р. він становить 3433,2 млн. тонн, а в 2006 -- 3889,8 млн. тонн. За даними на 2016 р., світовий видобуток нафти складав 82 340 000,00 барелів на добу, а рівень споживання 89,9 млн. барелів [2; 3].

У 2016 р. Україна імпортувала 19,5 млрд куб. м газу, що на 32,4% менше обсягу 2013 р. За рахунок цього, частка імпорту газу з ЄС збільшилась з 8% до 32% (рис. 2) [4].

Україна займає одне з перших місць у світі за обсягами імпорту природного газу та імпортує 75% необхідного обсягу природного газу, 85% нафти. Світовий досвід показує, що при імпорті понад 30% енергоресурсів втрачається незалежність у здійсненні економічної політики держави [5].

Попри скорочення імпорту з РФ переважна частина імпортованих енергоносіїв надходить саме з Росії, що залежно від політичної і економічної кон'юнктури може істотно впливати на ціни та порядок розрахунків [6]. На сьогоднішній день у поставках нафти на нафтопереробні заводи 80-90% -- імпорт російської та казахстанської нафти, яка надходить у суміші як сорт URALS за існуючою системою нафтопроводів через територію Росії. Інші сорти нафти на НПЗ України практично не надходять з огляду на високу, порівняно з сортом URALS, ціну. Все це створює загрозу енергетичній і національній безпеці України.

Основні напрями зменшення енергетичної залежності країни у сучасних умовах:

— диверсифікація видів та джерел енергії;

— підвищення прозорості, передбачуваності та стабільності зовнішніх джерел енергопостачання;

— поліпшення інвестиційного клімату в енергетичному секторі;

— підвищення енергоефективності та енергозбереження за рахунок впровадження інноваційної техніки та технології;

— забезпечення якісного та безпечного фізичного стану енергетичної інфраструктури;

— вирішення екологічних проблем використання енергоносіїв та забезпечення сталого розвитку.

У такій ситуації Україна повинна або прийняти умови російського енергетичного диктату, або шукати напрями диверсифікації джерел постачання та самих енергетичних ресурсів [7, 8].

Країни ЄС широко використовують декілька напрямів диверсифікації енергетичних продуктів. Першим стало масштабне використання скрапленого газу, частка використання якого в Європі у 2030 р. очікується на рівні 45% від загального обсягу імпорту природного газу [9].

Другий напрям диверсифікації передбачає зміни у структурі споживаних енергетичних ресурсів, що дозволяє країні підвищити рівень енергетичної безпеки за рахунок скорочення імпорту енергетичних ресурсів [10].

На сьогоднішній день, трендом є альтернативна енергетика. Основна перевага альтернативних джерел зводиться до невичерпності ресурсної бази та екологічної чистоти. Враховуючи всі вищезазначені обставини країни планують розвивати використання альтернативної енергії: до 2020 р. в Австралійському Союзі до 20% (з 9,8% у 2014 р.), у Бразилії -- з 8 до 16%, в Іспанії -- з 29 до 40%, у Російській Федерації -- з 0,1 до 4,5% [11].

Держави-члени ЄС також не залишилися осторонь даного питання і наприкінці 2013 р. парламент Європейського Союзу прийняв рішення, відповідно до якого, усі країни-учасники до 2020 р. підвищили виробництво енергії з віднов- лювальних джерел до 20% від загального обсягу споживчого ринку, а до 2040 р. -- до 40%.

На сьогоднішній день, у Данії одна лише вітрова електроенергетика забезпечує майже 30% усієї електроенергії в електромережі країни, у Фінляндії і Швеції за рахунок біомаси виробляється до 25% тепла.

Швеція також є лідером по вторинній переробці сміття. При цьому майже все неорганічне сміття, яке не придатне для вторинного використання у промисловості, переробляється з вивільненням теплової енергії, що частково забезпечує потреби населення та підприємців. Уряд Швеції навіть веде переговори з приводу присвоєння «сміттєвих плям» у Атлантичному та Тихому океанах з метою подальшої переробки.

Нова Зеландія активно розробляє технології збереження теплової енергії від геотермальних джерел. За даними на 2012-2015 р., країна покриває 12-15% потреб населення у теплопостачанні за рахунок цього напрямку.

У Бельгії уряд запровадив систему акумуляції електричної енергії від автомобільного транспорту, який рухається по автомагістралям проходячи повз спеціальні електронні пристрої, які трансформують кінетичну енергію в потенціальну. На сьогоднішній день, технологія знаходиться у тестовому режимі та забезпечує 7-8% електричної енергії на освітлення автомобільних шляхів європейського значення [12].

Розвиток та широкомасштабне впровадження технологій видобутку сланцевого газу в США в 2009-2013 рр. дозволило скоротити імпорт природного газу на 40%. Це, в свою чергу, вплинуло на зниження ціни та будівництво сучасних паро- газових енергоблоків [13].

Також варто виділити необхідність енергозбереження, як спосіб покращення стану енергетичної безпеки країни, адже суспільні витрати на економію електроенергії складають 25% від вартості її генерації. Необхідно підкреслити той факт, що лише енергозбереженням та енергоефективністю неможливо подолати ірраціональність використання енергії і ліквідувати енергетичний баланс, а саме необхідно ефективно та оптимально генерувати енергію.

Аналіз основних загроз енергетичній безпеці та розробка заходів щодо їх нівелювання потребує системного підходу розробки політики енер- гоефективності.

Ефективна енергетична політика повинна включати такі основні взаємопов'язані компоненти:

— приведення у відповідність до світових стандартів законодавчої та нормативної бази у сфері енергетики;

— забезпечення надійності і постійності енергопостачання;

— формування послідовної та адекватної політики ціноутворення;

— розробка програми енергозбереження та енергоефективності;

— аналіз впливу енергетики на екологію та захист навколишнього середовища.

Висновки з даного дослідження і перспективи. Високий рівень енергетичної залежності нашої держави спонукає до нагромадження великої кількості проблем. Збільшення енергоспоживання йде в супереч інтенсивному розвитку країни. Раціональне та економне споживання є більш цікавим з економічної точки зору, аніж інвестиції у ввезення енергоносіїв.

Загрози та небезпеки енергетиці мають безпосередній вплив не лише на виробничі галузі, але й на інтереси громадян, так як ціна енергоресурсів прямо впливає на вартість товарів народного споживання і екологічне становище регіонів. Саме тому все більше уваги приділяється виробництву альтернативної енергії та її використанні у промисловості та ЖКГ.

Диверсифікація енергії дозволить суттєво зменшити енергетичну залежність України, підвищити рівень економічної, екологічної та національної безпеки, і відповідно, сприятиме економічному зростанню.

Список літератури

1. Середа Л. О. Проблеми енергетичної безпеки України у контексті трансформації європейського енергетичного ринку [Текст] / Л. О. Середа // Економічний простір. - 2013. - № 24. - С. 205-214.

2. Видобуток та споживання нафти в країнах світу [Электронный ресурс] // Сайт журналу «Екологія життя». - Режим доступу: http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/vydobutok-ta-spozhivannia-nafty-u- krainakh-svitu.

3. ОПЕК підвищує прогнозні обсяги споживання нафти у світі [Електронний ресурс] / / Сайт журнала «Українська енергетика». - Режим доступу: http://ua-energy.org/post/21313420

4. Импорт природного газа Украина увеличила [Электронный ресурс] // Сайт журнала «Экономические известия». - Режим доступа: http://news.eizvestia.com/news_economy/full/import-pryrodnogo-gazu-ukraina- zbilshila

5. Кириченко О. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему [Текст] / О. Кириченко // Економіка України. - 2014. - № 7. - С. 75-81.

6. Конощук Я. Енергетичні відносини України та Росії в контексті ЄЕП [Електронний ресурс] / Я. Конощук // Сайт журналу «Євроатлантична Україна». - Режим доступу: http://eaua.info/main.php?parts_id=5

7. Shenoy B. Lessons learned from Attempts to reform India's Kerosene Subsidy. Retrieved September 6, 2010, from the International Institute for Sustainable Development (IISD): http://www.iisd.org/pdf/2010/lessons_ india_kerosene_subsidy.pdf

8. Тетерук П. О. Ефективність бюджетно-податкової підтримки національної економіки України / П. О. Тетерук // Науковий вісник Національного університету ДПС України. - 2015. - № 8(43). - С. 29-35.

9. Ступак О. О. Аналіз необхідності врахування екологічного критерію при реформуванні системи субсидування. - 2016. Вісник КНЕУ. - № 17. - С. 284-291.

10. Тарнавский В. Европа дошла до второго уровня [Електронний ресурс] / В. Тарнавский // Сайт журналу «Енергетика України». - Режим доступу: http://www.uaenergy.com.ua/c225758200614cc9/0Ze17acabd5a9e68 2bc22578a100438fa8

11. Renewables 2014 Global Status Report [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.ren21.net/Portals/97/documents/GSR/REN- 21_GSR2011.pdf

12. Поліщук О. В. Розвиток альтернативної енергетики в Україні: стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / О. В. Поліщук // Сайт журналу «Енергоринок». - Режим доступу до ресурсу: http://www.er.energy.gov.ua/doc. php?f=2582

13. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 24. - С. 155.

Размещено на Allbest.ru