Теоретико-методологічні засади розвитку електротехнічної галузі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні засади розвитку електротехнічної галузі України

Методологічна основа вивчення розвитку електротехнічної галузі визначається специфікою дослідження з урахуванням стану наукового розроблення, об'єкта, предмета та завдань дослідження. Об'єктивний аналіз закономірностей розвитку наукового забезпечення електротехнічного комплексу має здійснюватися на тлі культурних, суспільно-політичних процесів, що відбувалися в Україні в другій половині XX ст. Розвиток електротехнічної науки є складним і багатофакторним процесом, на який впливали різні чинники. Теоретико - методологічні засади дослідження формувалися на основі науково-теоретичного доробку українських та закордонних учених: В. І. Вернадського, Г.М. Доброва, Дж.Д. Бернала, І. Д. Ковальченка, Я.С. Калакури, Дж. Холтона, R. К. Merton, та ін.

Мета статті полягає у розробці теоретико - методологічних засад дослідження історії розвитку електротехнічної галузі. Досягнення мети потребує вирішення таких завдань: узагальнити систему методів, що використовувалися історико-технічних дослідженнях, систематизувати, підібрати оптимальні та надати шляхи використання кожного з них.

Вивчення розвитку електротехнічної науки Грунтується на працях, що присвячені питанням загальної методології, системного підходу, та розкривають означені проблеми в історико-технічних дослідженнях. Основою дослідження стали концептуально-теоретичні напрацювання В. І. Вернадського [1], в яких розкрито методологію формування історико-наукового знання. У публікаціях з проблем історії науки та організації наукових досліджень історії науки вчений обґрунтував важливість вивчення історії наукових ідей, біографій провідних учених. В. І. Вернадський виокремив два типи досліджень у цій галузі, зазначив, що вивчення історії науки є одним із методів аналізу розвитку науково - технічної сфери в цілому. Вчений переконливо довів, що історія науки не лише зберігає інтелектуальне надбання минулого, підтримує спадкоємність наукового знання, але й сприяє формуванню нових, перспективних завдань та наукового світогляду.

Теоретико-методологічні засади дослідження формувалися в руслі загальнонаукової методології та поглядів на сутність науки, окреслених у наукознавчих працях Г.М. Доброва. Вченим визначені методологічні підходи аналізу тенденцій та закономірностей розвитку науки, а також основні методологічні засади наукознавства, зокрема науковий пошук, який має засновуватися на об'єктивному підході та сукупності наукових методів [2].

Методологічні напрацювання, що розкривають нові підходи до проведення історико-технічних досліджень, належать В. І. Онопрієнку та Л.М. Бєсову. У працях В. І. Онопрієнка визначені методологічні засади вивчення історії української науки. Вчений розкрив наукові досягнення українських учених, спираючись на критичний історичний аналіз, та окреслив значення їх доробку для розвитку світової науки на тлі історичних подій з урахуванням особливостей формування української наукової спільноти та аналізом чинників, що сприяли чи заважали цьому розвитку [3].

Л.М. Бєсов окреслив значення історії науки у формуванні суспільної свідомості, роль техніки у розвитку суспільства та соціокультурний статус учених; розглянув методологічну проблему визначення місця історії техніки в системі природознавчих, суспільних і технічних наук. Дослідник актуалізував питання структури історії техніки за різними рівнями та напрямами, зазначив, що методологія історії техніки пов'язана зі становленням і розвитком історії науки і техніки як самостійної наукової дисципліни [4].

Принциповими для визначення методологічних засад дослідження історії розвитку електротехнічної науки стали праці, що відображають методологічні підходи у вивченні історії науки і техніки та історії прикладних технічних наук таких дослідників: Б. І. Іванова, В.В. Чє - шева, A. Joseph, J. Folta [5-7].

Методологічний інструментарій проведення історико-технічних досліджень систематизовано в працях О.Д. Симоненко. Авторкою розкрито модель функціонування системи «наука-техніка» на різних історичних етапах, схарактеризовано розвиток та концептуальні принципи теоретико-методологічних засад історико-технічних досліджень. О.Д. Симоненко запропоновано типологію наукових досліджень у галузі історії науки і техніки, обгрунтовано науково - теоретичну сутність техніки, визначено підходи до вдосконалення поняттєво-термінологічного апарату та структури історії техніки [8].

Під час дослідження електротехнічної науки доцільно враховувати методологічні підходи наукової біографістики, яка вже традиційно стала важливою складовою сучасних історичних розвідок. Спадщина української науки відбита в матеріалах монографій, статей, ювілейних видань. Крізь призму наукових біографій учених проглядаються тенденції та закономірності розвитку галузей науки і техніки, історія виникнення винаходів і теорій, взаємозв'язок між інтелектуальним потенціалом і технологічним розвитком промислового комплексу. Методологічні засади біографістики окреслені в працях Д. Уокера, Hankins Thomas L., E. Ю. Соловьева [9-10]. Доробок української наукової спільноти як суспільний феномен, внесок у світову науку досліджують представники сучасних осередків історичної науки в Україні, зокрема І. І. Колесник, В. І. Онопрієнко, В.В. Ващенко, Т.Н. Попова та ін.

Чільне місце у визначенні біографістики як окремого наукового напряму належить науковцям Інституту біографічних досліджень НБУ ім. В. І. Вернадського, зокрема В. І. Попику, який вивчав термінологію біографістики із залученням сучасних засобів програмного забезпечення; Н. І. Любовець, статті якої присвячені проблематиці створення українських персональних бібліографічних покажчиків; О.М. Яценко, який розглядав теоретичні та методологічні проблеми біобібліографії; С.М. Ляшко та ін. Масштабністю вирізняється доробок першого директора інституту В.С. Чишка, у монографії якого набули розвитку методологічні питання процесу історичного дослідження в біографії, історіографічного та джерелознавчого підгрунтя розкриття проблеми, визначено поняття біографії [11].

Доповнюють методологічні засади дослідження напрацювання з соціальної історії науки і техніки В.Ж. Келле [12]. Соціальному підходу належить важливе місце в методологічному підгрунті аналізу еволюції науки. Зокрема предметом соціальної історії є наука і суспільство як єдина система, вивчення біографій маловідомих чи призабутих науковців, висвітлення внеску у світову науку українських учених, дослідження історії науково-технічних товариств, взаємодія структур, що здійснювали науково-технічну політику, а також науково-технічна спільнота становлять окрему сферу досліджень.

Ще одним важливим методологічним аспектом дослідження розвитку електротехнічної науки є такі поняття, як «наукова школа», «науково-технічна школа», «лідер». Важливими для методологічної основи дослідження виявилися праці дослідників Ю.О. Храмова, Д.Д. Зербіно, В. І. Онопрієнка та ін., в яких схарактеризовано специфіку формування та ідентифікацію наукових шкіл, з'ясовано критерії та характерні ознаки функціонування наукових шкіл у різних галузях науки, визначено роль наукового лідера.

С.П. Руда й О.Я. Гороховатська виокремили різні типи наукових шкіл залежно від специфіки організації досліджень у межах колективів [13]. Типологія наукових шкіл досліджувалася О. 3. Мірською, яка запропонувала нові методологічні принципи ідентифікації наукових структур. Розширюють метрологічні засади наукові праці Ю.О. Храмова, в яких розкрито особливості функціонування та поняття науково-технічної школи [14]. Більш повно поняттєвий апарат науково-технічної школи розкрито в працях Н. І. Жорник, яка доповнила та розширила визначення науково-технічної школи як творчого об'єднання не лише безпосередньо вчених, але й інженерів, технічних працівників, очолюваних лідером, у межах перспективного наукового напряму з обов'язковим елементом наукової співпраці з іншими науковими колективами та світовим визнанням наукової спільноти [15].

Методологічне підгрунтя дослідження історії електротехнічної науки становить система принципів та основних підходів пізнання й діалектики, що в комплексі дають змогу здійснити всебічний аналіз. Для наукового дослідження застосовані такі принципи історичної науки: об'єктивність, науковість, історизм, всебічність, системність, конкретність, а також принцип опори на історичні джерела та принцип історіографічної традиції [16].

Використання принципу історизму як основи методології історико-технічного дослідження вимагає вивчення процесу розвитку електротехнічної галузі у взаємодії з іншими явищами, що визначають напрями її подальшого розвитку, а також розгляд максимального набору конкретно-історичних ситуацій в їхньому взаємному зв'язку з еволюцією процесу, що досліджується. Принцип історизму дав змогу врахувати різні соціально-економічні, суспільно-політичні та культурні обставини, дослідити участь учених у зв'язку з умовами, що змінювалися, простежити формування дослідних колективів наукових осередків на початку й наприкінці аналізованого періоду. Спираючись на принцип історизму в дослідженні електротехнічної галузі, слід враховувати об'єктивні історичні події, що стали передумовами розвитку наукових досліджень у системі АН УРСР та вищій електротехнічний школі, виникнення мережі наукових інституцій галузевого призначення. Застосування принципу історизму дало змогу вивчити й узагальнити історичні події, простежити спадкоємність і новаторство наукових об'єднань, викласти матеріал послідовно й у логічній формі.

У науковому пошуку використовувалися принципи системного підходу. Розгляд електротехнічної галузі як цілісної, взаємозалежної структури, що складається із сукупності взаємопов'язаних елементів, дав змогу виявити внутрішні зв'язки системи «наука-виробництво - освіта». Дотримання системного підходу разом з принципом всебічності надав можливість комплексно дослідити розвиток напрямів електротехнічної науки як єдиної системи та на кожному окремому рівні її ієрархії.

Методологічні засади, що стали принциповими для дослідження, потребують об'єктивного визначення напрямів розвитку електротехнічної науки, характеристики й узагальнення здобутків провідних електротехніків. Застосування принципу об'єктивності зобов'язує розглядати історичні події з урахуванням як позитивних, так і негативних чинників. Це створило об'єктивні умови для дослідження процесу формування осередків і переосмислення досягнень української електротехнічної науки, а також сприяло уникненню суб'єктивних помилок у наданні оцінки внеску вчених.

Принцип науковості передбачає повноту й значущість використаної історичної інформації та засновується на залученні комплексу першоджерел з історії української електротехнічної науки. Пріоритетним у науковому досліджені став принцип історіографічної традиції, що вимагає вивчення здобутків представників електротехнічної науки України у другій половині XX ст. з урахуванням результатів попередників. Комплексне застосування означених принципів надало змогу здійснити цілісне дослідження розвитку електротехнічної галузі.

Вивчення предмету наукового дослідження засновується на міждисциплінарній теоретико-методологічної базі, тобто на системі методів як історичної науки, так і суміжних галузей філософії, соціології, наукознавства. У науковій розвідці використано загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи дослідження.

Для вирішення поставлених у дослідженні завдань використовувалися загальнонаукові методи - аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, узагальнення, а також статистичний та логічний методи. Спираючись на логічний та історичний методи пізнання, відтворено основні етапи розвитку електротехнічної галузі у другій половині XX ст., виокремлено ознаки, що характеризували кожен з періодів, виявлено особливості формування системи підготовки фахівців вищої кваліфікації у вищій електротехнічній школі та академічних інститутах. Застосування сукупності методів аналізу та синтезу, що тісно пов'язані між собою, сприяло можливості детально розглянути кожний з елементів структури, а далі об'єднати в цілісну картину окремі відомості, факти, події, окреслити місце та роль кожного елемента в системі [17].

Загальнонаукові методи використовувалися для вивчення наукової літератури та опрацювання різноманітних матеріалів джерельної бази, з'ясування здобутків наукових колективів, інститутів та підприємств електротехнічного профілю. Метод узагальнення сприяв точнішому визначенню історичних передумов становлення електротехнічної науки в наукових осередках, дав змогу зробити узагальнення щодо розвитку магістральних наукових напрямів електротехнічної науки, зокрема перетворювальної техніки, енергетики, електровимірювальної техніки, електромашинобудування на основі групування за спільними ознаками.

Використання загальнонаукових методів у сукупності з історичним методом дало змогу дослідити формування системи електротехнічної галузі в хронологічній послідовності на основі виявлення взаємозв'язків, закономірностей та розбіжностей.

Ефективним засобом для порівняльного аналізу став статистичний метод, який був використаний для висвітлення соціально-економічних явищ у кількісній, наявній формі. Окремі статистичні дані згруповані за відповідними ознаками, на основі чого створені таблиці, що містять відомості щодо кількісно-якісних показників професорсько-викладацького складу вишів; динаміку контингенту аспірантів, докторантів, студентів; розподілу науково-дослідної тематики; випуску електротехнічної продукції; річних економічних ефектів від упроваджень, що проводилися науковими електротехнічними центрами; патентно-ліцензійної діяльності наукових колективів, що сприяло створенню загальних підсумків наукового дослідження.

У науковому пошуку використовувалася низка історичних методів дослідження: предметно-хронологічний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, істори - ко-системний, а також метод діахронічного аналізу, історичної періодизації, ретроспективний.

Базовим під час створення структури наукового дослідження став проблемно-хронологічний метод, що дав змогу розподілити широку тематику на більш вузькі, конкретні проблеми, зокрема досягнення науковців Інституту електродинаміки НАН України, наукові дослідження електротехніків політехнічних вишів, здобутки представників галузевого сектору, наукове забезпечення електротехнічної промисловості кваліфікованими фахівцями. Застосування сукупності методів, зокрема синхронного, історико-хронологічного, діахронічного сприяло відтворенню загальних процесів, встановленню зв'язків та взаємодії між спорідненими подіями та іншими явищами, насамперед з тими, що зумовили появу та визначили напрями подальшого розвитку. Використання порівняльно-історичного методу дало змогу виявити схожість подій, що відбувалися в різних країнах в одному часовому просторі, та встановити закономірності поступу електротехнічної науки.

Методологія дослідження Грунтується на типологічній класифікації форм і методів організації науково-дослідної роботи, системи підготовки наукового потенціалу, що мали місце в зазначених хронологічних та територіальних межах. Важливим виявися метод періодизації, завдяки якому вдалося обґрунтувати витоки становлення та тенденції розвитку електротехніки як провідної прикладної науки на тлі світового розвитку техніки. Метод класифікації допоміг проведенню професійного дослідження комплексу документальних матеріалів. Залучення кількісних методів дослідження сприяло підвищенню якості проведеного аналізу загального обсягу матеріалу.

Отже, теоретико-методологічні засади, що були застосовані в процесі наукового пошуку, надали можливість реалізувати завдання дослідження. Спираючись на методологію наукових досліджень з історії науки і техніки, з урахуванням доробку українських та закордонних вчених проведено дослідження історії розвитку електротехнічної галузі в Україні другої половини XX ст. Використання низки загальнонаукових та спеціальних історичних методів наукового дослідження сприяло отриманню нових результатів у розкритті зазначеної теми.

Список використаних джерел

електротехнічний історичний наука

1. Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. - Москва: Наука, 1988. - 336 с.

2. Добров Г.М. Наука о науке. - К.: Наук, думка, 1989. - 304 с.

3. Онопрієнко В. І. Історія української науки XIX-XX століть. - К.: Либідь, 1998. - 302 с.

4. Иванов Б.И., Чешев В.В. Становление и развитие технических наук / отв. ред. С.В. Шухардин. - Ленинград: Наука, 1977. - 264 с.

5. Joseph A. Science and its history a Reassessment of the Historiography of Science. Boston Studies in the Philosophy and History of Science. Aviv University and York University. - Toronto, 2008. - 531 p.

6. Folta Jaroslav. What to do with the 20th Century in the History of Science and Technology? (Problems of historiography of science and technology). Acta historiae rerum naturalium necnon technicarum New series. - 2007. - Vol.9.-P.3-15.

7. Симоненко О.Д. История техники и технических наук: философско-методологический аспект эволюции дисциплины: монография. - Москва: ИИЕТРАН им. С.И. Вавилова, 2005. -218 с.

8. Hankins Thomas L. In defence of biography: the use of biography in the history of science Hist. Sci. 1979. - P.1-16.

9. Соловьев Э.Ю. Биографический анализ как вид историкофилософского исследования // Вопросы философии. - Москва: РАН, 1981. - №7.-С. 115-126.

10. Чишко В. І. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. - К., 1996. - 240 с.

11. Келле В.Ж. Социальная история естествознания и техники. Методологические проблемы // История науки и техники. - 2002. - №10. - С. 40-44.

12. Мирская Е. 3. Научные школы как форма организации науки (социологические проблемы) // Науковедение. - 2002. - №3. - С. 8-24.

13. Храмов Ю.А. Научный лидер и его характерные черты // Науковедение и информатика. - К.: Наук. Думка, 1986. - Вып.27. - С. 81-91.

14. Жорник Н. I. Деятельность научно-технической школы физики процессов резания материалов профессора М.Ф. Семко // Резание и инструмент в технологических системах. - 2003. - ВЫП.64.-С. 89-102.

15. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. - Москва: Наука, 1987. - 440 с.

16. Калакура Ярослав. Інтелектуальне співтовариство українських істориків: діалог поколінь чи конфлікт методологій // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. - 2009. - №4. - С. 262-269.

17. Санцевич А.В. Методика исторического исследования. - К.: Наукова думка, 1990. - 196 с.

Размещено на Allbest.ru