Будова електричних апаратів напругою понад 1000 В

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будова електричних апаратів напругою понад 1000 В



Вступ

До високовольтних комутаційних апаратів належать роз'єднувачі, вимикачі, віддільники і вимикачі потужності.

Роз'єднувач -- це електричний апарат, призначений для вмикання і вимикання ділянок електричного кола, що під напругою. Роз'єднувачі допускають вимикання невеликих струмів, наприклад, холостого ходу трансформатора, вимірювальних приладів, струми заземлення нейтралей трансформатора і дугогасних котушок, невеликих зарядних струмів повітряних і кабельних ліній тощо.

Роз'єднувачі виготовляють для внутрішнього і зовнішнього встановлення. Для внутрішнього встановлення виконують однополюсними і триполюсними; для зовнішнього -- випускають з підвищеною механічною міцністю у зв'язку з тим, що вони працюють на відкритому повітрі. Однофазні та трифазні роз'єднувачі виготовляють на різні струми і напруги. Роз'єднувачі напругою до 35 кВ випускають зібраними на одній рамі. Роз'єднувачі виготовляють з різними приводами: ручним з допомогою ізоляційної штанги; важільним або черв'ячним; пружинним або пневматичним з дистанційним керуванням. Маючи відкриту контактну систему, роз'єднувачі забезпечують видимий розрив кола, що є необхідною умовою дотримання правил техніки безпеки при ремонтних і монтажних роботах.

За характером руху рухомих контактів роз'єднувачі бувають вертикально-поворотного типу, рухомі контакти яких переміщуються у вертикальній площині; горизонтально-поворотного типу з комбінованим і прямолінійно-поступальним рухом тощо.



Рис.1

На рис. 1 показано трифазний роз'єднувач серії РВ для внутрішнього встановлення на напругу 10 кВ і струм 400А. Його змонтовано на звареній стальній рамі 1 нерухомих контактів 4 і 12 (вирубного типу), які встановлені на ізоляторах 13, що забезпечують ізоляцію струмопровідних частин. Переміщення рухомих контактів 5 здійснюється поворотом пала і, з'єднаного ізоляційною тягою //з вилкою 10 рухомих контактів. Рухомий контакт виготовлено з двох пластин, відстань між якими у вимкнутому стані апарата визначається дистанційною втулкою 9. Контактний натиск створюється пружинами 8 через стальні накладки 6. Рухомий контакт повертається на осі 7, встановленої в кронштейні нерухомого контакту 4; 2 -- болт заземлення.

Високовольтні вимикачі -- слугують для комутації під напругою електроустаткування підстанцій або електричних мереж, а також їх вимикання при аварійних режимах. При розриванні електричного кола між розмикаючими контактами вимикача виникає електрична дуга. Тому в електричних апаратах, призначених для розмикання і замикання кіл високої напруги, передбачено деіонізуючі пристрої, що сприяють швидкому гасінню дуги.

Залежно від дугогасного середовища вимикачі бувають рідинні та газові, з них найбільш розповсюджені масляні та повітряні. У масляних вимикачах дугогасним середовищем служить трансформаторне масло, в повітряних -- стиснуте повітря. Контактна система розміщена в ізоляційному циліндрі або камері.



1.Типи вимикачів

електричний напруга апарат

Вимикачі поділяють на шість основних типів:

бакові з великим об'ємом масла, в яких трансформаторне масло використовується тільки для гасіння дуги та ізоляції струмопровідних частин сусідніх фаз одна від одної і від землі (корпуса);

горщикові, або малооб'ємні, в яких трансформаторне масло використовується тільки для гасіння дуги. Бачки цих вимикачів під час роботи перебувають піл напругою, тому вони ізолюються віл заземлюючих частин з допомогою зовнішніх ізоляторів;

повітряні, в яких гасіння дуги відбувається стиснутим повітрям. У більшості конструкцій повітряних вимикачів дугогасні камери розміщуються в фарфорових ізоляторах;

автогазові (газогенеруючі), в яких гасіння дуги здійснюється потоком газу, що виділяється з камери;

вакуумні -- дуга гаситься у вакуумі:

електромагнітні -- гасіння дуги здійснюється в камері з електромагнітним дуттям. Вимикачі виготовляють для внутрішнього і зовнішнього вимикання, однофазні та трифазні; з окремим або вбудованим приводом. Більшість вимикачів забезпечені однократним або багатократним автоматичним повторним вмиканням (АПВ).

Бакові вимикачі діють за принципом простого розриву дуги в маслі, вони володіють малою комутаційною здатністю, вибухо- і пожежонебезпечні, тому використовуються рідко. На промислових підприємствах у РП напругою 6... 10 кВ використовуються лише горщикові вимикачі. Масло в них використовується виключно для гасіння дуги, тому його значно менше -- 3...4% об'єму горщика.

На рис.2. показано горщиковий вимикач ВМП-10 (вимикач масляний підвісний) на напругу 10 кВ струм 600 500Л. Полюси 1 встановлюються на ізоляторах 2. що розміщені на звареній стальній рамі 3. На рамі також змонтовано приводний механізм, який складається з вала 6, з'єднаного важелями з ізоляційною тягою 5, що передають зусилля на важіль 4 полюса, масляний буфер 7. Вимикання відбувається під дією вимикаючих пружин. Масляний буфер (демпфер) зменшує удари рухомих частин при спрацюванні привода.

Полюс вимикача виготовлений з ізоляційного циліндра. На ньому закріплено корпус з алюмінієвого сплаву, де розміщено рухомий контакт з роликовим струмознімачем. нерухомі стержні якого з'єднані з виводом і безпосередньо з корпусом. У нижній частині нерухомий контакт розеткового типу, з'єднаний з виводом вимикача, та пробка для зливання масла. В ізольованому корпусі знаходиться дугогасна камера, виконана з пластин фібри і електрокартону.

Рис. 2 горщиковий вимикач

Вмикання і вимикання вимикача здійснюється поворотом важеля зв'язаного з рухомим контактом. Рівень масла контролюється маслопокажчиком.

Віддільник призначений для автоматичного вимикання без струму пошкодженої ділянки електричного кола в момент вимикання вимикача. Його встановлюють там. де до ліній живлення, то мають АПВ. приєднані інші споживачі, а також на підстанціях з двома трансформаторами.

Короткозамикач - це швидкодіючий апарат, призначений для створення штучного короткого замикання електроліній. Їх застосовують на підстанціях, де немає вимикачів з боку високої напруги.

При пошкодженнях в середині трансформаторів, релейний захист приводить в дію короткозамикачі, які створюють коротке замикання на лінії живлення. Струм цього короткого замикання використовують для вимикання вимикача, розміщеного на початку лінії. Конструктивно віддільники та короткозамикачі подібні до роз'єднувачів, відрізняються лише швидкодіючим приводом.

У короткозамикачів нерухомий контакт розміщений на верху ізоляторів, змонтованих на основі, яка ізольована від землі ізолятором. Рухомий контакт з'єднаний з землею через трансформатори струму. Пружинний привод, призначений для комутації короткозамикача, з'єднаний з рухомим контактом через ізоляційну тягу. При нормальній роботі контакти короткозамикача розімкнені, а пружини привода заведені. При пошкодженні, наприклад, ізоляції трансформатора, за сигналом релейного захисту вмикається короткозамикач, утворюючи коротке замикання лінійного провода з землею.

Вимикачі потужності призначені для розмикання електричного кола високої напруги при невеликій потужності. Від короткого замикання такі кола захищають запобіжниками.

Вимикач потужності (роз'єднувач потужності) при розмиканні кола утворює видимий розрив. Елементи вимикача змонтовано на стальній рамі . На опорних ізоляторах встановлено дугогасні камери з нерухомим і дугогасним контактами. Контакти з'єднані з затискачами до яких приєднуються проводи зовнішнього монтажу. Дугогасна камера виконана з двох пластмасових частин. Всередині камери розміщені дві втулки з газогенеруючого матеріалу (органічного скла). Під дією високої температури електричної дуги, яка виникає під час розмикання струму навантаження, органічне скло частково розкладається, виділяючи при цьому велику кількість газу. В камері створюється тиск, який викликає дуття в зоні дуги. Дуття і гази швидко гасять дугу і розривають коло.

2.Будова струмообмежуючих і грозозахисних апаратів

До струмообмежуючих апаратів належать реактори та високовольтні запобіжники. До грозозахисних апаратів -- розрядники.

Реактори призначені для обмеження струмів короткого замикання і стабілізації напруги в мережі. Вони являють собою багатовиткові котушки з великим індуктивним і малим активним опором. За конструктивним виконанням реактори поділяють на сухі та масляні. Реактори, які використовують у схемах підстанцій, поділяють на лінійні, групові та міжсекційні (шинні).

Лінійні реактори обмежують потужність коротких замикань на відхідній лінії, в мережі та на підстанціях, що живлять від цієї лінії. їх встановлюють за масляним вимикачем.

Групові реактори використовують при малопотужних приєднаннях. Міжсекційні (шинні) реактори слугують для обмеження потужності коротких замикань окремих ділянок установки. їх встановлюють у роздільних пристроях потужних електростанцій і підстанцій.

Бетонний реактор (рис. 4) складається з обмотки у вигляді котушки 2 з концентрично розміщеними витками спеціального багатожильного.



Рис. 3

провода, залитого в радіально розмішені бетонні колонки 1, що спираються на фарфорові ізолятори 3. На фланцях нижніх опор є болти для заземлення. Число колонок у фазі реактора розміщено від 8 до 16 штук. Виводи реакторів являють собою алюмінієві пластини, приварені до провода обмотки з набором контактних болтів.

Комплект реакторів складається з трьох однакових котушок, які встановлюються на ізолятори і вмикаються послідовно в кожну фазу кола.

Високовольтні запобіжники призначені для захисту електроустаткування від перевантажень і струмів короткого замикання. Принцип дії запобіжників грунтується на плавленні каліброваної вставки при проходженні через неї струмів, більших від номінального. Найчастіше матеріалом для плавкої вставки є мідь, незважаючи на високу температуру плавлення (1081° С). Дія запобіжника базується на тому, що при проходженні через нього струму перевантаження або струму к.з. плавка вставка перегоряє і розриває електричне коло. При цьому виникає електрична дуга, що гаситься в кварцовому піску, яким заповнена фарфорова трубка запобіжника.

У закритих електроустановках напругою 5 і 10 кВ використовують запобіжники двох виконань: ПК -- для захисту силових кіл і ПКТ -- для захисту вимірювальних трансформаторів напруги.

Рис. 4

Кварцовий запобіжник ПК складається з контактних стояків 1 і 3, комплекту контактів, закріплених на двох опорних ізоляторах 4 і патрона 2, що вставляється в контакти та кришки б. Ізолятори закріпляються на металевому цоколі 5. Патрон запобіжника являє собою трубку 2, на кінцях якої заармовані латунні ковпачки 8. Патрон заповнений чистим кварцовим піском з плавкою вставкою 10, яка виготовлена з однієї або декількох мідних посріблених дротинок. На кінцях плавкої вставки запобіжника ПК на струми 7,5А і більше напаяні олов'яні шарики 7, призначені для скорочення часу перегрівання та зниження температури, під впливом якої перебувають елементи запобіжника.

Комутаційні перенапруги виникають при вимиканні мереж великої індуктивності або ємності, вимиканні коротких замикань, обривах фаз і інших порушеннях енергопостачання. Ці перенапруги є короткочасними і можуть досягти 3-4 кратної робочої напруги установки. Найбільш небезпечними с атмосферні перенапруги, які можуть перевищувати номінальну напругу в десятки і сотні разів.

Атмосферні перенапруги виникають внаслідок прямих грозових розрядів в електроустановку або напруг, індукованих в установці під час грозових розрядів поблизу неї. Найбільш небезпечні атмосферні перенапруги від прямих грозових ударів, розрядів в лінію або підстанцію.

Основним засобом обмеження і захисту від перенапруг служать вентильні розрядники. Захисна дія розрядника полягає в зниженні амплітуди хвилі перенапруги до значения, безпечного для ізоляції електроустановки. При підвищенні напруги до певних меж пробиваються іскрові проміжки розрядника і енергія перенапруги відводиться в землю через приєднаний до розрядника заземлюючий провідник.

В електроустановках 6... 10 кВ для захисту від атмосферних перенапруг використовують переважно вентильні розрядники РВО. Вони розрізняються за кількістю вілітових дисків та іскрових проміжків, габаритами, масою і числом ребер на фарфоровій покришці.

Розрядник РВО складається з трьох основних елементів: іскрового проміжку, робочого опору і фарфорової покришки. Робочим опором розрядника служить віліт, основним компонентом якого є карбід кремнію (SiC).

У нормальному режимі іскрові проміжки відділені від мережі робочим опором . При виникненні перенапруги іскрові проміжки пробиваються і мережа з'єднується з землею через вілітові диски.



3.Будова вимірювальних трансформаторів

Вимірювальні трансформатори використовуються для вмикання вимірювальних приладів і реле в кола високої напруги. Вимірювальні трансформатори є понижувальними. Тому вони дозволяють використовувати звичайні прилади для вимірювання великих напруг, струмів, потужностей і при цьому підвищують безпеку обслуговуючого персоналу.

Первинну обмотку вимірювального трансформатора вмикають у високовольтне коло; до вторинної приєднують прилади і реле.

Трансформатори струму призначені для вимірювання великих струмів, коли неможливе вмикання приладів безпосередньо на струми контролюючих кіл. Вони складаються з замкнутого сердечника і двох обмоток -первинної і вторинної. Вторинну обмотку ізолюють від первинної та заземлюють її з огляду на забезпечення безпеки обслуговуючому персоналу. Кількість витків у первинній і вторинній обмотках повинна бути такою, щоб струм у вторинній обмотці при номінальній в первинній становив 5А.

Виділяють п'ять класів точності трансформаторів: 0,2; 0,5; 1,0; 3,0; 10. Трансформатори класів 0,5; 1; 3 використовують переважно в промислових установках, а класу точності 0,2 -- тільки для лабораторних вимірювань.

За конструктивними особливостями трансформатори поділяють на опорні, прохідні, шинні, вбудовані, роз'ємні, втулочні й ін. Вони бувають одно і багатовиткові, з однією вторинною обмоткою або декількома, з литою і фарфоровою ізоляцією.

Лінійними виводами первинної обмотки є мідні пластини з отворами для болтових з'єднань. Початок і кінець вторинних обмоток з'єднують з зовнішніми колами спеціальними контактними пластинами та гвинтами.

У колах напругою до 500В для вимірювання струмів, потужності й обліку енергії використовують котушечні опорні трансформатори струму простої конструкції, які складаються із осердя, на яке намотано первинну і вторинну обмотку.

Трансформатори напруги призначені для живлення котушок напруги електровимірювальних приладів, реле, кіл сигналізації, керування та автоматики.

За конструкцією та принципом роботи вони нагадують силові трансформатори, відрізняючись від них невеликою потужністю (наприклад, потужність найпоширенішого трансформатора НОМ-10 становить всього 720ВА).

Трансформатори напруги розрізняють: за кількістю фаз (однофазні і трифазні); обмоток (дво- і триобмоточні); класом точності (1 і 3 -- в мережах і підстанціях промислових підприємств; 0,5 -- для обліку електроенергії); способом охолодження (з масляним і повітряним охолодженням); родом установки (внутрішні та зовнішні).

Трансформатори напруги знижують високу напругу до 100В, яка живить прилади, кола вторинних пристроїв і релейний захист. Масляний трансформатор напруги складається з бака заповненого маслом, осердя , обмоток і виводів на кришці бака у вигляді прохідних ізоляторів . Осердя однофазне броньованого типу.

Обмотка високої напруги (ВН) складається з двох послідовно з'єднаних котушок і має два електростатичні екрани для захисту від перенапруг. На кришці змонтовані виводи первинної і вторинної обмотки, розміщена проба для доливання масла. На бакові закріплено болт для заземлення транформатора.



Рис.5

Призначення та конструкція опорних і прохідних ізоляторів, шинІзолятори в РП і підстанціях призначені для механічного кріплення і електричної ізоляції шин і струмопровідних частин високовольтних апаратів. За способом установлення та призначення ізолятори поділяють на підстанційні, апаратні, прохідні, опорні та підвісні (їх ще називають лінійними). Крім того ізолятори виготовляють для внутрішнього і зовнішнього встановлення.

У розподільних пристроях напругою 6...10кВ використовують опорні ізолятори серії ІО (ізолятор опорний) і прохідні серії ІП. Опорний ізолятор складається з трьох частин: фарфорового порожнього тіла, покритого глазур'ю, металевого фланця і ковпачка. Фланець слугує для кріплення ізолятора болтами до основи, а ковпачок -- для кріплення шин за допомогою наявних у ковпачку отворів з різьбою. Фарфорове робоче тіло є ізолюючим елементом. Ізолятори використовують фарфорові й епоксидні.

Прохідний ізолятор складається з фарфорового корпуса з отвором для проходу струмопровідної шини. У середній частині він армований чавунним фланцем з отворами для болтового кріплення. Торці корпуса закриті армованими ковпачками-держаками.

Шини із алюмінію і його сплавів використовують для ошинування закритих розподільних пристроїв . При змінному (до 200А) і постійному струмові використовують плоску, круглу та трубчасту сталь. Шини, які використовують в РП, поділяють на збірні (головні), розгалужувальні та з'єднувальні.

Збірні шини служать для приймання електроенергії від джерела живлення і розподілу її між споживачами. За допомогою розгалужувальних шин з'єднуються збірні шини з найближчим апаратом, а також шинні мости між собою. З'єднувальні шини з'єднують апарати між собою.

У РП потужних установок збірні шини виготовляють пакетами, тобто з двох, трьох і більше полос у фазі, а також коробчастого профілю, звареного з двох шин швелерної форми. В якості шин використовують також нсізольовані провідники прямокутного, трубчастого і круглого перерізу. Смуги ошинування складають разом з опорними конструкціями, ізоляторами, шинотримачами й іншими деталями. Комплектні шинні пристрої (наприклад, ошинування трансформатора) складаються зі змонтованих на каркасі роз'єднувачів з приводом, шин, опорних ізоляторів і прохідної плити. Відкриті шинні магістралі для каналізації електроенергії від цехових підстанцій до розподільних пристроїв цеху заготовляють в майстернях, намотують на касети і транспортують на місце монтажу в комплекті з натягувальними пристроями, компенсаторами й іншими деталями.

4.Монтаж високовольтних комутаційних апаратів

Монтаж високовольтних вимикачів

Масляні вимикачі сучасних серій постачають у зібраному і відрегульованому вигляді без масла. Установка вимикачів полягає в підвішуванні рами і закріпленні її болтами до основи, перевірки вертикальності рами і циліндрів, ревізії циліндрів, з'єднанні вимикача з приводом і їх регулювання. При монтажі вимикача спочатку підвищують його раму на два верхніх болти кріплення, потім перевіряють вертикальність встановленої рами по виску, а також щільність прилягання її до основи. Після вивірки необхідно туго затягнути гайки всіх болтів. Повергаючи від руки, перевіряють легкість обертання вала в підшипниках; заїдання вала може виникнути при перекосі рами в процесі встановлення вимикача.

Під час ревізії вимикача перевіряють і оглядають стан його внутрішніх частин. По закінченні кріплення рами на вал вимикача згідно з кресленням насаджують важіль. Після з'єднання привода з вимикачем проводять їх сумісне регулювання, яке виконують ручним керуванням приводом. Струмопровідні шини приєднують до масляних вимикачів так, щоб полюси вимикачів не зазнавали від шин механічних напруг. Контактні виводи вимикачів повинні бути чистими та покриті тонким шаром мастильного матеріалу. Виводи вимикачів мають захисне гальванічне покриття, тому зачищати їх напилком або наждачною шкіркою недопустимо. Вимикачі заливають чистим сухим трансформаторним маслом до рівня мітки, що показана на маслопокажчику.

Монтаж роз'єднувачів

Під час монтажу роз'єднувачів проводять такі операції: ревізію, піднімання на опорні конструкції і кріплення, перевірку та регулювання основних і сигнальних контактів, перевірку змонтованого роз'єднувача і привода в роботі.

Перед установкою роз'єднувача перевіряють стан фарфорових деталей, відсутність тріщин, сколів, пошкодження глазурі, міцність армування, надійність кріплення всіх вузлів і деталей, справність контактної системи, відсутність раковин, вм'ятин і корозії.

Виявлені дефекти усувають пришліфовкою і обпилюванням, болтові з'єднання підтягують, поверхні, які труться, змащують тонким шаром технічного вазеліну, пошкоджені фарфорові деталі замінюють. Ревізію роз'єднувачів проводять у майстернях або в зоні монтажу.

Роз'єднувачі піднімають на місце за раму, вручну або з допомогою переносного штатива чи талі. Не допускається піднімати роз'єднувач за ізолятори або ножі.

Одночасно з установкою роз'єднувача монтують привод і передачу між ними. Кріплення роз'єднувача і привода виконують за рівнем і виском. Для регулювання їх положення використовують прокладки з листової сталі. Після установки і вивірки взаємного положення роз'єднувача і привода їх остаточно закріплюють, затягуючи до упора болти, гайки і проводять остаточний монтаж передачі. Після установки роз'єднувачів і приводів до них, а також після монтування передачі здійснюють кінцеве регулювання роз'єднувачів і приводів та закріплення важелів на валах стопорними гвинтами. Ножі розміщують співвісно без перекосів по відношенню до нерухомих контактів. При вмиканні ніж повинен входити в нерухомий контакт. Після того як ніж і нерухомий контакт досягнуть правильного положення, затягують всі болтові з'єднання.

Вимірюючи зусилля витягування ножа з нерухомого контакту перевіряють контактний тиск динамометром або пружинними вагами, при умові, що контактні поверхні сухі.

Під час регулювання привода домагаються, щоб увімкнуте або вимкнуте положення роз'єднувача і привода відповідали одне одному: при верхньому положенні ручки важільного привода роз'єднувач повинен бути увімкнутий, при нижньому -- вимкнутий. В обох крайніх положеннях привод запирається защіпкою. Регулювання вважають закінченим, якщо для вмикання або вимикання роз'єднувача достатньо зусилля однієї людини. Після регулювання роз'єднувача остаточно закріплюють важіль на його валу з допомогою конічних штифів діаметром 6 мм і довжиною 60 мм.

Роботи з монтажу і регулювання роз'єднувачів вважають закінченими, якщо привод роз'єднувача і вся система передачі працює чітко без заїдань.

Неодночасність вмикання ножів дво- і триполюсних роз'єднувачів не повинна перевищувати 3 мм при вимірюванні цієї віддалі між ножем і нерухомим контактом.

Відрегульований роз'єднувач перевіряють декількома вмиканнями і вимиканнями. Ці операції виконують одним рухом привода без ривків і ударів у ножах з дотримуванням заданих кутів повороту рухомих контактів і важелів. В крайніх положеннях знімний штифт, що фіксує положення привода, повинен вільно входити в отвір обертового сектора і надійно запирати привод. Після закінчення монтажу до пуску в експлуатацію контактні частини роз'єднувача змащують технічним вазеліном, обгортають папером і закріплюють шпагатом.

Монтаж вимикачів потужності

Ревізію, установку і регулювання вимикачів потужності проводять так само як роз'єднувачів. Додатковою операцією є ревізія дугогасної камери, запобіжників, а також механізму автоматичного вимикання.

Вимикачі потужності встановлюють у камерах РП або на металічних конструкціях РП. Вимикачі піднімають на місце засобами механізації з врахуванням маси вимикачів і приводів до них. Розміщують їх тільки вертикально на стіні або на спеціальній конструкції.

Раму вимикача спочатку підвішують на двох болтах і вивіряють за рівнем і виском, потім поперемінно затягують болти, стежачи за правильним входженням ножів у пази дугогасних камер. Не допускається вмикання ножів вручну, оскільки це дуже небезпечно. Після остаточного затягування кріпильних болтів ще раз переконуються у правильності входженням ножів у камери.

Привод розміщують позаду або спереду вимикача. Основною деталлю передачі від привода до вимикача є трубчаста тяга з двома вилками: одну з вилок з'єднують з важелем на валу вимикача, а другу -- з секторним важелем привода.

Після встановлення вимикача на місце та закріплення рами перевіряють, чи нема перекосів і чи не порушена центрівка ножів. Положення ножів регулюють поворотом ізоляторів осьових контактів. Хід ножів у камерах не повинен перевищувати 160 мм. Регулювання ходу здійснюють довжиною тяги.

Для випробування вимикача потужності проводять 25 вмикань і вимикань, після яких не повинно спостерігатися порушення регулювання роботи вимикача з приводом. За наявності в приводі електромагніта частину вимикань виконують дистанційно.

Монтаж струмообмежуючих і грозозахисних апаратів

Фази реактора транспортують на місце установки у заводській упаковці. Перед встановленням реактор звільняють від упаковки, очищають від пороху і стружки та ретельно його оглядають, виявляючи тріщини, сколи в опорних ізоляторів, порушення їх армування, відбиті краї, порушення лакового покриття, деформацію витків і порушення ізоляції бетонних колонок.

Пошкоджені ізолятори замінюють, зігнуті витки обмотки випрямляють, відновлюють ізоляцію витків лакотканиною і покривають бакелітовим лаком. Незначні тріщини в бетоні замащують ізоляційним асфальтовим лаком, а великі тріщини і сколи -- чистим цементним розчином.

Відстань між реактором і стальними конструкціями в камері повинна бути не меншою половини його діаметра. Опорні ізолятори армують немагнітними матеріалами; для контактних з'єднань використовують болти з маломагнітної сталі або латуні. При кріпленні конструкції і самого реактора по вертикалі під ізолятором ставлять прокладки з твердого картону. Три фази реактора можуть встановлюватися вертикально, горизонтально і ступінчасто.

При горизонтальному встановленні кожну фазу реактора з допомогою талей піднімають на фундамент, опускають на фундаментні штирі, вивіряють за рівнем і виском та затягують кріпильні болти.

Під час вертикального встановлення фаз враховують, що при коротких замиканнях між сусідніми фазами реактора виникають електродинамічні зусилля. Для запобігання цього при вертикальній і ступінчастій установках фаз реактора керуються заводськими позначками.

Фази реакторів позначаються так: В -- верхня, С -- середня; Н -- нижня; Г -- горизонтальна; СГ -- середня горизонтальна. При горизонтальній установці трифазного комплекту реактора фазу СГ розміщують між двома крайніми фазами на підлозі; при ступінчастій установці фази С і СГ установлюють на підлозі, а фазу В монтують над останньою. Монтаж бетонних реакторів при вертикальному розміщенні фаз виконують в такому порядку:

встановлюють на фундамент фазу В;

встановлюють фазу С і на еластичних прокладках її бетонних колонок закріплюють опорні ізолятори;

опускають на фазу С підвищену фазу В і з'єднують їх болтами;

піднімають з'єднані фази В і С на фундамент фази Н, на якій закріплюють також ізолятори з еластичними прокладками;

опускають дві верхні фази на фазу Н і з'єднують їх болтами;

всю групу вивіряють за рівнем і виском й остаточно затягують кріпильні болти.

Після встановлення реактор заземлюють через фланці опорних ізоляторів. Шини до реактора підводять перпендикулярно до обмоток і закріплюють на відстані не більше 350 мм від нього.

Монтаж запобіжників

Перед монтажем запобіжники оглядають і ревізують. Вони придатні до монтажу за відсутності дефектів у контактних деталях, в ізоляторах і патронах, їх армуванні, при цілості плавких вставок і справності покажчика спрацювання, наявності надійного контакту між контактними губками і патронами запобіжників. Повноту і щільність засипки патрона кварцовим піском перевіряють трясучи патрон. При цьому не повинно бути чутно шереху піску.

Цілість плавкої вставки в патроні визначають продзвонюванням індикатором або контрольною лампою. Якщо вставка відсутня або недостатньо в патроні піску, патрон перезаряджають. Покажчики спрацювання патронів запобіжників повинні бути повернуті вниз і щоб їх було добре видно обслуговуючому персоналу.

Запобіжники монтують на стальній рамі або безпосередньо на стіні. Цоколі ізоляторів запобіжника або раму встановлюють вертикально за розміткою, вивіряють осі кожної фази між собою і осями розподільного пристрою, потім закріплюють на болтах, рівномірно затягуючи гайки.

Перед встановленням на місце ізолятори оглядають і відбраковують. Перевіряють кожний ізолятор на відсутність в ньому тріщин, сколів й інших технічних пошкоджень.

Допустима площа відбитих країв не повинна перевищувати 1 см, їх слід добре відшліфувати і покрити шарами бакелітового лаку. Легкі подряпини на фарфорі також покривають бакелітовим лаком.

Перевіряють стан металічної арматури ізоляторів, міцність армування. Шар замазки має бути рівномірним по всьому колу армування, а на ізоляторах для внутрішньої установки армований шов покривають лаком. Корозію усувають ганчіркою, змоченою у гасі, а задирки -- напилком для запобігання поранення рук при монтажі.

Монтаж опорних ізоляторів складається з встановлення, вивірки і закріплення, приєднання фланців до заземляючої магістралі та фарбування головок й фланців. Ізолятори, змонтовані фланцями безпосередньо на заземлених металічних конструкціях, додатково не заземлюють.

Опорні ізолятори монтують головним чином на металічних конструкціях у майстернях і привозять на місце монтажу у вигляді блоків з уже приєднаними шинами. До будівельних конструкцій блоки прикріплюють гайками і вмазаними на першій стадії монтажу шпильками, або приварюють до металічних деталей, закладених у будівельних конструкціях.

Встановлення ізоляторів для ошиновки виконують в такій послідовності: спочатку розміщають крайні ізолятори і по центрам їх головок натягують шнур, потім відносно шнура вирівнюють по висоті решту ізоляторів, користуючись при цьому прокладками із толі, картону, чи листової сталі. Після остаточної вивірки у вертикальній, горизонтальній або похилій площинах кріпильні болти або шпильки затягують гайками. За необхідності фарфорові ізолятори захищають екраном або азбестом від бризків гарячого металу або дії високих температур.

Монтаж прохідних ізоляторів

До монтажу прохідних ізоляторів, крім тих вимог, що й до опорних, ставляться додаткові, які залежать від наявності струмопровідного стержня і форми фланця. Найчастіше прохідні ізолятори встановлюють на азбестоцементних або стальних плитах. У прохідних ізоляторах на номінальний струм 1000А і більше стальні плити виготовляють з двох половин, які з'єднують планками з немагнітного матеріалу, дотримуючись зазору в 5 -- 6 мм між половинами по всій довжині.

Плити з прохідними ізоляторами встановлюють в ніші будівельної конструкції і вивіряють у горизонтальній та вертикальній площинах. Прохідні ізолятори розміщують на плиті, закріплюють без затягування болтами і гайками та ретельно вивіряють за рівнем та виском. Далі ПІ закріплюють на плиті, затягуючи стяжні болти гайками.

Після завершальних робіт арматуру ізоляторів, як опорних так і прохідних, фарбують чорною емалевою фарбою. Місце приєднання фланців до заземлення не фарбують.

Монтаж шин

Шини у вигляді готових заготовок постачають заводи. Монтаж шин складається з таких операцій: відбір і відбракування, виправлення, розмітки, відрізування та згинання, обробка контактних поверхонь, свердління отворів, складання окремих вузлів в блоки з опорними ізоляторами і металоконструкціями основ (наприклад шинних мостів і переходів), зварювання збірних і приварювання розгалужувальних шин або їх болтове з'єднання, фарбування. Розробляючи шини на технологічних лініях необхідно провести виправлення на площину і ребро; розмітку; рубання на відповідні відрізки; свердління отворів; згинання на площину і ребро; зварювання встик і приварювання розгалужень; опресовку, зачистку і консервацію контактних поверхонь; фарбування заготовок і складання заготовок шин в пакети, блоки, вузли та комплекти.

Заготовлені шини після їх маркування транспортують на місце монтажу. Шини розміщають симетрично в одній площині. Не можна набли-

жати шини до заземлюючих частин установки або до шин іншої полярності на відстань меншу допустимої.

Для прокладування шин виготовляють: затискачі та шинотримачі на площину і ребро, шинні компенсатори, міжшинні розпірки, перехідні пластини тощо.

При кріпленні шинотримачами не потрібно свердлити або видавлювати отвори в шинах.

Монтаж заготовлених шин виконують в такій послідовності: встановлюють шинотримачі на опорних ізоляторах; розкладають шини і вивіряють їх положення в шинотримачах, з'єднують ділянки збірних шин з компенсаторами; встановлюють, вивіряють і приєднують розгалуження; при необхідності повторно фарбують виправлені шини. Збірні шини вивіряють за натягнутою по поздовжній осі стальною дротиною. Крім того, перевіряють горизонтальність кожної ділянки шин з допомогою рейки і рівня.

Залежно від конструкції виводів і матеріалу шин існує декілька способів приєднання шин до виводів апаратів: одноболтове і багатоболтове безпосередньо з допомогою наскрізних болтів з гайками і шайбами; гайкове безпосереднє (шини затискають між двома контактними гайками, угвинченими на нарізний струмопровідний стержень апарата), через плоскі мідно-алюмінієві перехідні пластини.

До плоских виводів апаратів безпосередньо приєднують мідні, алюмінієві та стальні шини. Таким же способом з допомогою спеціальних мідних або латунних гайок збільшених розмірів під'єднують алюмінієві шини, якщо номінальний струм апарата не перевищує 600А. Контакт плоских алюмінієвих шин з мідними стержневими виводами апарата на струми 600А і більше здійснюють мідно-алюмінієвими перехідними пластинами.

Контактні поверхні в місцях приєднання шин до виводів апаратів повинні бути ретельно оброблені на шиношліфувальному або шипофрезерному верстатах і при заготовці в майстернях. На приєднаннях до затискачів апаратів слід застосовувати контрові пристрої.

Обслуговування високовольтних комутаційних апаратів

Під час обслуговування високовольтних комутаційних апаратів необхідно стежити за опором ізоляції, який вимірюють не рідше одного разу на три роки мегомметром на напругу 2500В. Опір ізоляції для напруг 15... 150 кВ має становити 1000 МОм.

У бакових масляних вимикачів напругою 35 кВ підсушують ізоляцію, якщо тангенс кута діелектричних втрат вводів підвищений.

Не рідше одного разу за три роки випробовують підвищеною напругою ізоляцію вимикачів протягом 1 хв, а також вторинних кіл і обмоток котушок.

Не рідше одного разу за три роки випробовують відстань між бойком і важелем вимикаючого пристрою. Відстань між бойком електромагніта і вимикаючим важелем для привода масляного вимикача ПС-10 повинна бути 8 мм, для ПЕ-33 -- 2 мм і т.д.

Механізм вільного розщеплення перевіряють в роботі при увімкненому положенні привода, в 2-3 проміжних його положеннях і на межі зони дії вільного розщеплювача.

Мінімальна напруга спрацювання котушок вимикання приводів мастильних вимикачів повинна бути не менше 35% номінальної, а напруга надійної роботи їх не більше 65% номінальної.

Вмикання і вимикання вимикача при багатократному випробуванні проводиться при напругах в момент вмикання на затискачах котушки привода 110, 110, 90, 80% номінальної. Число операцій не повинно перевищувати 3-5 випробувань.

Після вимикання короткого замикання потужністю половини паспортного значення потужності багатооб'ємних та малооб'ємних масляних вимикачів напругою ПО кВ і більше проводиться випробування на наявність домішок і завислого вугілля. У малооб'ємних вимикачів напругою до 35 кВ масло не випробовується, а замінюється свіжим.

Для вимикачів навантаження вимірювання опору ізоляції вторинних кіл обмоток котушок проводять мегомметром на напругу 500 -- 1000 В з усіма приєднаними апаратами. Опір ізоляції повинен становити 1 МОм. Ізоляцію вимикача потужності випробовують один раз за три роки підвищеною напругою протягом 1 хв. Один раз за три роки визначають ступінь зношення дугогасних вкладок (мінімальна товщина вкладок повинна бути не менше 0,5 -- 1,0 мм).

Один раз за три роки визначають також ступінь обгоряння контактів. Обгоряння рухомого і нерухомого дугогасного контакту полюса в сумі не повинно перевищувати 5 мм для ВН-16, ВНП-16 і ВНП-17.

Один раз за три роки перевіряють дію механізму вільного розщеплювана. Перевірку виконують при увімкненому положенні привода в двох, трьох проміжних його положеннях і на межі зони дії вільного розщеплювана.

Один раз за три роки перевіряють спрацювання привода при пониженій напрузі (мінімальна напруга спрацювання повинна бути 35% номінальної, а напруга надійної роботи 65% номінальної напруги).

Один раз за три роки проводять випробування вимикача багатократним вмиканням і вимиканням та випробування запобіжників (опорної ізоляції та цілості плавких вставок і струмообмежуючих опорів, відповідність проектним даним).

Для роз'єднувачів, короткозамикачів і віддільників опір ізоляції тяг, багатоелементних ізоляторів, вторинних кіл, обмоток котушок проводять також один раз за три роки мегомметром на напругу 2500В або від джерела напруги постійного струму. Опір кожного елемента ізолятора має бути не нижче 300 МОм, а вторинних кіл і обмоток ІМОм.

Ізоляцію роз'єднувачів, короткозамикачів, віддільників і вторинних кіл випробовують підвищеною напругою один раз за три роки або згідно з місцевим графіком протягом 5 хв (для твердих органічних матеріалів і для керамічних протягом 1 хв).

Один раз за три роки згідно з місцевим графіком ведуть контроль за багатоелементними ізоляторами з допомогою вимірювальної штанги. Ізолятор бракують, якщо на нього припадає напруга менша від проектної.

Обслуговування струмообмежуючих і грозозахисних апаратів

Випробування опорної ізоляції високовольтних запобіжників підвищеною напругою проводиться не менше одного разу за три роки протягом 1 хв. Визначення цілості плавких вставок та струмообмежуючих опорів виконують за місцевим графіком відповідно до проектних даних. Плавкі вставки і струмообмежуючі опори повинні бути калібровані.

Перевірка стану поверхні в трубчастих розрядників проводиться за місцевим графіком, але не менше одного разу за 3 роки. Зовнішня і внутрішня поверхні розрядника повинні бути рівними, без тріщин, відшарувань і слідів іонізуючого розкладу ізоляційного матеріалу.

За тими ж термінами вимірюють внутрішній діаметр розрядника, вимірювання проводять по довжині внутрішнього іскрового проміжку.

За місцевим графіком і не рідше одного разу за 3 роки перевіряють внутрішній іскровий проміжок. Значення повинно відповідати номінальному з допуском ± 5 мм для розрядників напругою ПО і 35 кВ і ± 3 мм для розрядників 10 -- 3 кВ.

За місцевим графіком вимірюють величину зовнішнього іскрового проміжку. Ця величина не повинна відрізнятися від проектної. За таким же терміном перевіряють розміщення зони викидання розрядників, що закріплені за закритий кінець. Вони не повинні перетинатися і в них не повинні знаходитися елементи конструкції і проводи, що мають потенціал, відмінний від потенціалу відкритого кінця розрядника.

Призначення та основні технічні характеристики ППКП «ТІРАС-4П».

Приймально-контрольні прилади є технічними засобами контролю і реєстрації інформації і служать для безперервного збору інформації від сповіщувачів, аналізу зібраної тривожної інформації та передачі сповіщень про стан об'єкту, що охороняється на пульт централізованого спостереження при централізованій системі охорони, а також сигналізує про стан об'єкта місцевими світловими і звуковими сповіщувачами при автономній системі. Прилади забезпечують здачу на охорону і зняття об'єкту з охорони за прийнятим алгоритмом, а також часто електроживлення сповіщувачів. Інформація, яка формується приймально-контрольними приладами при централізованій охороні, передається співробітниками з пульту централізованого спостереження службам забезпечення охорони, на яких покладено функції реагування на тривожні повідомлення, що надходять з об'єктів, що охороняються. Для підвищення достовірності одержуваної інформації під час організації контролю стану об'єкта з допомогою технічних засобів застосовують багаторубежеві комплекси охоронної та пожежної сигналізації.

Кожен з рубежів сигналізації являє собою сукупність послідовно об'єднаних електричним ланцюгом (шлейфом сигналізації) спільно діючих технічних засобів охоронної та пожежної сигналізації, що дозволяє видати повідомлення про проникнення (спробі проникнення) у зону, що охороняється або пожежі, незалежно від інших технічних засобів, що не входять в даний ланцюг . При цьому в кожен рубіж сигналізації включають сповіщувачі, засновані на різних принципах дії. Шлейф сигналізації (ШС) є однією з необхідних складових частин системи охоронно-пожежної сигналізації об'єкту. Він являє собою, як правило, двопровідну лінію, електрично зв'язує охоронні і пожежні сповіщувачі з приймально-контрольним приладом. Шлейф сигналізації є одним з найбільш вразливих елементів об'єктової охоронно-пожежної сигналізації, в найбільшою мірою схильні до впливу різних зовнішніх факторів. Однією з основних причин нестійкої роботи сигналізації на об'єкті є порушення шлейфу. Вони являють собою відмову у вигляді обриву або короткого замикання в шлейфі, що відбуваються в результаті, як поступового самовільного погіршення його параметрів, так і навмисного втручання в електричний ланцюг з метою порушення його правильного функціонування. Для виключення помилкових спрацьовувань системи сигналізації необхідно монтаж електропроводки виконувати відповідно до вимог СНіТТ 2.04.09-84, СНиП 3.05.06-85, ПУЕ, ВСН-600-81, загальною інструкції з будівництва лінійних споруд міських телефонних мереж, інструкції з монтажу споруд звязку, радіомовлення та телебачення.

З'єднання і відгалуження проводів і кабелів мають здійснюватися в з'єднувальних або розподільних коробках способом паяння або за допомогою гвинтів. Незахищені проводи і кабелі слід прокладати прихованим способом або в металевих трубах.. Шлейф сигналізації з установленими в ньому сповіщувачами підключається до блоку контролю, який здійснює його електроживлення та аналіз за кількома параметрами, що дозволяє виділити сигнал при спрацьовуванні сповіщувача або порушенні нормального стану шлейфу (його обрив або коротке замикання) і відрізнити його від, можливого сигналу перешкоди. Якщо контрольовані параметри шлейфу сигналізації перевищують встановлені порогові значення, то на виході блоку контролю формується сигнал тривоги. Він надходить до блоку обробки, в якому здійснюється логічний аналіз і формування вихідних сигналів, керуючих блоком включення сповіщувачів, а також блоком формування сповіщувачів.

Схема



Схема приймально-контрольного приладу малої інформаційної ємності. Блок обробки визначає тактику складання / зняття об'єкта з охорони, режим включення світлового та звукового сповіщувачів, параметри формованих сповіщень. Блок включення сповіщувачів здійснює безпосереднє управління сповіщувачами, включення їх в безперервний або миготливий режим протягом невизначено довгого або встановленого обмеженого проміжку часу. Блок формування сповіщень забезпечує зв'язок приладу з пультом централізованого спостереження, передаючи повідомлення про нормальний або тривожний стан об'єкта. Необхідною у функціональній схемі є наявність блоку живлення, який забезпечує електроживлення блоків приладу.

При відключенні напруги живлення основного джерела повинен автоматично здійснюватися перехід на живлення від резервного джерела. Конструктивно приймально-контрольні прилади можуть бути одно-або багатоблокові, широко застосовується уніфікація конструкцій та елементної бази приймально-контрольних приладів. Сучасні прилади дозволяють створювати системи охоронно-пожежної сигналізації будь-якої складності та інформаційної ємності. На ринку представлено безліч сучасних систем охоронно-пожежної сигналізації зарубіжних виробників різного рівня складності - від простих кнопок до складних мікропроцесорних пристроїв. Маючи автономне живлення, вони забезпечують контроль охоронюваної території за допомогою багатофункціональних датчиків-сповіщувачів, що чітко фіксують будь-які порушення зони, що охороняється і видають відповідні сигнали тривоги, як на центральний пульт охорони, так і за місцем порушення. Основними характеристиками приймально-контрольних приладів є інформаційна ємність та інформативність. Приймально-контрольні прилади класифікуються за інформаційною ємністю (кількістю шлейфів сигналізації , що контролюються ):

- одношлейфні приймально-контрольні прилади ;

- малої інформаційної місткості (до 5 шлейфів сигналізації , що підключаються ;

- середньої інформаційної місткості (від 6 до 50 шлейфів сигналізації );

- великої інформаційної місткості (понад 50 шлейфів сигналізації ).

За інформативністю:

- малої інформативності - до 2 видів сповіщень;

- середньої інформативності - від 3 до 5 видів сповіщень;

- великої інформативності - більше за 5 видів сповіщень.

Приймально-контрольні прилади мають шифр, що складається з чотирьох елементів:

- Перший елемент (буквений) означає призначення приладу: ППКО - прилад приймально-контрольний охоронний; П(У)ПКОП - прилад (устройство) приймально-контрольний(е) охоронно-пожежний(е).

-Другий елемент, що складається з трьох і більше цифр, означає тип приладу. ----Третій елемент (цифровий) означає інформаційну місткість (кількість ШС, що підключаються) приладу.

-Четвертий елемент (цифра або цифра і буква) означає модель або модифікацію приладу.

Приймально-контрольні прилади малої інформаційної ємності призначені, як правило, для організації охорони одного приміщення або невеликого об'єкта. Приймально-контрольні прилади великої ємності можуть використовуватися для об'єднання сигналізації великої кількості приміщень або рубежів охорони одного об'єкта (концентратори), а також в якості пультів для автономних систем охорони об'єктів. За способом організації зв'язку з сповіщувачами приймально-контрольні прилади поділяються на провідні і бездротові (радіоканальні). По кліматичному виконанню приймально-контрольні прилади випускаються для опалювальних і не опалювальних приміщень.

Прилад приймально-контрольний «ТІРАС-4П» призначений для безперервної цілодобової роботи в приміщеннях з кліматичними умовами що регулюються. Діапазон робочих температур від мінус 50С до плюс 400С

ППКП "Тірас-4П" використовують:

1) для приймання сигналів від підключених у систему сповіщувачів;

2) для визначення відповідності одержуваних сигналів режиму пожежної тривоги;

3) для індикації будь якого стану пожежної тривоги звуковими та візуальними засобами;

4) для індикації місця небезпеки;

5) для моніторингу правильного функціонування системи та видавання попередження звуковими та візуальними сигналами про будь - які несправності (наприклад, про коротке замикання, обрив у лінії або несправність джерела живлення);

6) для передавання сигналу про пожежну тривогу:

- на звукові чи світлові пожежні оповіщувачі;

- через пристрій передавання сигналу про пожежу до організації по боротьбі з пожежами;

- через пожежний пристрій керування автоматичними засобами протипожежного захисту до автоматичних засобів пожежегасіння.

Прилад в комплекті з модулем бар'єрного іскрозахисту МБІ-2 та вибухобезпечними пожежними сповіщувачами СП-4Т, СП103-2А(В)Ex, ИПРEx відповідає вимогам ГОСТ 22782.5 з маркуванням вибухозахищеності «ExibIIC» і призначений для установлювання назовні вибухонебезпечних зон.

Сповіщувачі пожежні СП-4Т, СП103-2А(В)Ex, ИПРEx, що включаються в зони приладу через модуль бар'єрного іскрозахисту МБІ-2, відповідають ГОСТ 22782.5, ГОСТ 22782.0 з маркуванням вибухозахищеності «1ExibIICT5 в комплекті з МБІ-2 та ППКП «Тірас-П» і призначені для встановлювання в вибухонебезпечних зонах.

В іскробезпечні лінії модуля бар'єрного іскрозахисту МБІ-2 можуть включатися також:

- пожежні сповіщувачі та оповіщувачі, що мають маркування вибухо-захисту не нижче 1ExibIICT5, параметри власних індуктивності L0?1 мГн та ємності С0?0,1 мкФ;

- сповіщувачі та оповіщувачі, що відповідають вимогам 4.6.24 ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок». Наприклад, спо-віщувачі загального призначення, що випускаються серійно і не мають власного джерела струму, індуктивності і ємності.

Середній наробіток на відмову приладу не менше 40 000 годин. Середній строк служби не менше 10 років.

Таблитця 1. Основні технічні характеристики входів та виходів

Найменування параметра	Значення
Інформаційна ємність (кількість зон), од.	4
Максимальна кількість сповіщувачів в зоні, од.	32
Величина струму через контакти «ЖСП», А, не більше	0.41
Величина струму виходу «+12В», А, не більше	11
Величина струму через контакти «ОПОВ.», А, не більше	52
Величина напруги в колі виявлення в режимі спокою, В	11.0-12.5
Величина струму в колі виявлення в режимі спокою, мА	5.6-10.8
Рівень обмеження струму в колі виявлення, не більше, мА	60
Струм виходу ВК «Несправність», мА, не більше	50
Опір втрат між проводами зон, кОм, не менше	50
Опір проводів зон, Ом, не більше	250
Час реакції зони на тривогу (несправність), сек., не більше	2
Час визначення несправностей, сек., не більше	80
Струм споживання МРЛ-2 (МРЛ-2.1), мА, не більше	60
Струм споживання МЦА, мА, не більше	40
Робоча напруга в телефонній лінії (для МЦА), В	24-72
Напруга виявлення несправності телефонної лінії (МЦА), В	менше 5
Примітки. 1. Сумарний струм виходів ЖСП та +12В не повинен перевищувати 1 А. 2. При подачі напруги на контакти виходу від зовнішнього джерела живлення.

Конструкція та принцип роботи

Складові частини приладу

Блок керування - здійснює керування всім приладом;

МРЛ-2 (модуль релейних ліній )- здійснює комутацію кіл АЗПЗ, та передачу сигналів до ПППН та ПЦПС;

МРЛ-2.1 (модуль релейних ліній) - здійснює комутацію кіл вентиляції, виконуючих пристроїв, передає сигнали “несправність” та “пожежа”;

Модуль цифрового автододзвону - здійснює передачу сповіщень в протоколах Contact-ID, Ademco Express 20BPS та 10BPS;

Модуль бар'єрного іскрозахисту-2 - здійснює підключення вибухонебезпечних зон.

Керування приладом

Прилад має 4 рівні доступу:

1) перший рівень - можна одержувати інформацію, без попередніх ручних операцій , вимкнути ЗІ (кнопка „Звук”), перевірити індикацію (кнопка „Індикатори”);

2) другий рівень - можна здійснювати наступні операції: скидання режиму пожежної тривоги (кнопка «Скидання»), вимкнення та повторне включення оповіщення (кнопка «Оповiщення»), вимкнення несправних зон та кіл;

3) третій рівень: підрівень 3а - можлива зміна конфігурації приладу: призначення режимів роботи зон, призначення зон на виходи і т.д., підрівень 3б - установлювання або заміна модулів, технічне обслуговування. Доступ до рівня 3б обмежений тампером приладу, який можна вимкнути набравши код доступу до третього рівня (при відкриванні кришки приладу), а потім заблокувати джампером на платі приладу.

...