Ресурсозберігаючі технології на внутрішньому ринку України: проблеми просування та шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ресурсозберігаючі технології на внутрішньому ринку України: проблеми просування та шляхи їх вирішення

М.І. Сотник

І.М. Сотник

Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасних умовах питання переходу народногосподарського комплексу України до ресурсозберігаючого типу розвитку постають особливо гостро. Це обумовлюється низкою економічних (зростання цін на виробничі ресурси, зокрема, на паливно-енергетичні, високий рівень ресурсоємності національного виробництва тощо), екологічних (підвищення масштабів забруднення довкілля у розрахунку на одиницю випущеної продукції внаслідок нераціонального використання ресурсів), соціальних (скорочення витрат на оплату праці у собівартості товарів та послуг через зростання матеріальної їх складової, загострення проблем безробіття тощо), політичних (зростання залежності держави від країн-імпортерів ресурсів, насамперед паливно-енергетичних) передумов.

Незважаючи на тенденції поступового зниження ресурсо- та енергоємності валового внутрішнього продукту (ВВП) України, які особливо помітні протягом останніх п'яти років, рівень цих показників дотепер залишається надзвичайно високим: за експертними оцінками вони перевищують від 1,5 до 8 разів аналогічні показники розвинених країн світу. З урахуванням фактору постійного зростання цін на матеріальні ресурси виробництва окремі дослідники говорять навіть про 15-25-кратне перевищення [4]. Таким чином, на сучасному етапі розвитку національної економіки просування та впровадження ресурсозберігаючих технологій є надзвичайно вигідним як з позиції держави, так і окремих суб'єктів господарювання в контексті підвищення конкурентоспроможності товарів вітчизняних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Про високу соціально-економічну та екологічну ефективність реалізації ресурсозберігаючих заходів в Україні свідчать численні результати реалізації пілотних проектів, виконаних протягом останніх 7-10 років. Зокрема, найбільш результативні з них, впроваджені у водоканалізаційному господарстві України, характеризуються 6-10-кратним скороченням споживання електроенергії на 1 м³ піднятої води при строках окупності в межах одного місяця та економічних ефектах, які обчислюються десятками та сотнями тисяч доларів США [1-3].

Постановка завдання. Проте просування ресурсозберігаючих технологій на внутрішньому ринку України все ще супроводжується низкою проблем, аналіз та формування напрямків вирішення яких склали мету даного дослідження.

Результати дослідження. Необхідно зазначити, що сьогодні впровадження ресурсозберігаючих технологій на вітчизняних підприємствах стикається з суттєвими перешкодами, які полягають насамперед у такому:

відсутність фінансових коштів у підприємств для оновлення основних фондів на ресурсозберігаючій основі;

недостатня розвиненість інфраструктури ринку ресурсо- та енергозбереження в регіонах України, відсутність гнучких схем роботи суб'єктів ринку із замовниками;

складність роботи з окремими ринковими суб'єктами, необхідність урахування специфіки функціонування малого та великого бізнесу, підприємств та організацій бюджетної сфери;

труднощі психологічного сприйняття керівниками та власниками підприємств необхідності та доцільності впровадження ресурсозберігаючих технологій на виробництві;

низький рівень інформування потенційних споживачів ресурсо- та енергозберігаючих технологій про новинки цього ринку;

суперечливість законодавчої бази, відсутність дієвих механізмів економічного стимулювання ресурсозбереження тощо.

Розглянуті перешкоди створюють значні проблеми для енергосервісних та інших компаній, що займаються впровадженням ресурсозберігаючих технологій, щодо просування своєї продукції на внутрішньому ринку України. Насамперед це стосується активного платоспроможного попиту на ресурсозберігаючі технології. Хоча за останні 5-7 років ситуація на ринку ресурсозбереження дещо покращилася (рис. 1), проте ще значна частина попиту припадає на прихований та неплатоспроможний. Зокрема, якщо позитивний попит на ресурсо- та енергозберігаючі технології у 2000 році в Сумській області склав менш ніж 25% серед опитаних потенційних покупців [5], то у 2007 році, за нашими оцінками, його частка розширилася до 48%, при цьому неплатоспроможний попит становить близько 30-40%. Отже, на початку ХХІ століття основні проблеми при просуванні ресурсо- та енергозберігаючих технологій на внутрішньому ринку України полягали у нерозвиненості інфраструктури ринку ресурсозбереження, інформаційному дефіциті щодо новинок ресурсозбереження, відсутності коштів у потенційних замовників на ці цілі, а останніми роками актуалізувалася проблема нестачі коштів у підприємств для реалізації середньо- та великовитратних ресурсозберігаючих заходів навіть за розуміння керівництвом доцільності їх впровадження.

Певні труднощі у просуванні ресурсо- та енергозберігаючих технологій на внутрішньому ринку України на даний час обумовлені необхідністю урахування специфіки суб'єктів господарювання, з якими доводиться працювати енергосервісним компаніям. Зокрема, у разі співпраці з малими підприємствами найчастіше підрядчики мають справу безпосередньо із власником, що дозволяє швидше знайти порозуміння за ключовими питаннями ресурсозбереження. Водночас невеликі обсяги виробництва характеризуються і невеликими (в абсолютному розмірі) масштабами економії ресурсів, що дещо послаблює мотивацію потенційних замовників до ресурсозбереження.

Навпаки, у великому бізнесі можна значно підвищити ефективність виробництва при здійсненні ресурсозберігаючих заходів, економічні, екологічні та соціальні ефекти яких обчислюватимуться сотнями і мільйонами доларів США. Проте такі проекти, як правило, є масштабними за витратами й передбачають підвищений рівень ризику, що значно ускладнює процес укладення та виконання відповідних договорів. Насамперед це пов'язано з бюрократизацією управлінського апарату великих компаній, коли для підписання договору на виконання ресурсозберігаючих заходів необхідно пройти декілька рівнів узгодження, переконавши іноді навіть далеких від виробництва управлінців в ефективності проекту. Швидше це можна було б зробити, напряму поспілкувавшись із власником великої компанії, проте найчастіше їх декілька і вони можуть змінюватися протягом порівняно невеликого періоду часу. Ще однією обставиною, що не сприяє активізації ресурсозбереження, є обмеженість часу подання ресурсозберігаючих проектів до розгляду вищим керівництвом декількома місяцями за рік, оскільки змінити затверджені річні фінансові плани на великих підприємствах дуже складно.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

2000 р. 2007 р.

Рисунок 1. Розподіл попиту на ресурсо- та енергозберігаючі технології на ринку Сумської області у 2000-2007 рр.

Є своя специфіка й у співпраці енергосервісних компаній з бюджетними установами. По-перше, ці суб'єкти господарювання спочатку не зацікавлені у будь-якій економії ресурсів, оскільки досягнення такої економії автоматично означає скорочення їх бюджету на наступний рік. У деяких випадках взаєморозрахунки між постачальником енергоресурсів (тепла) та споживачем здійснюються на основі тарифів за одиницю опалювальної площі навіть за наявності приладів обліку, що не стимулює ресурсозбереження у кінцевого споживача. Таким чином, підрядчикам необхідно докладати неабияких зусиль для переконання керівництва бюджетних установ у доцільності та необхідності впровадження ресурсозберігаючих заходів. По-друге, для даної групи суб'єктів господарювання, які найчастіше не мають власних коштів для реалізації ресурсозберігаючих проектів та змушені звертатися до безпосереднього власника, небажаним є впровадження фінансових схем, за якими оплата виконаних робіт з ресурсозбереження здійснюється як відсоток від вартості отриманої економії ресурсів у наступних календарних періодах, оскільки це загрожує додатковими перевірками органів контролю. Таким чином, ресурсозберігаючий проект у бюджетній сфері може бути реалізований лише тоді, коли власник знайде кошти для ресурсозбереження у поточному періоді, навіть якщо підрядчик готовий почекати з оплатою до моменту отримання перших економічних результатів.

Опір просуванню ресурсозберігаючих технологій на виробництві часто чинять самі працівники. Аудитор, який приходить на підприємство, розглядається ними насамперед як перевіряючий, що влаштовує іспит на їх професійну придатність. Звичайно, працівники у цьому разі не схильні до співпраці, ускладнюючи роботу аудитора та певним чином перешкоджаючи формуванню та впровадженню найбільш ефективного комплексу ресурсозберігаючих заходів.

Важливу роль у просуванні ресурсозбереження відіграє рівень розвиненості інфраструктури ринку ресурсозберігаючих технологій у регіонах України. Як правило, більш розвинена така інфраструктура у регіонах, де переважає промисловий розвиток. Це обумовлюється, по-перше, потенційно великими тут масштабами економії ресурсів, по-друге, більшою, порівняно з аграрними регіонами, концентрацією фінансових коштів, які можуть бути спрямовані на ресурсозбереження. Непропорційний регіональний розвиток мережі організацій, які надають послуги з ресурсозбереження, призводить до обмеження можливостей впровадження ресурсозберігаючих технологій на підприємствах решти областей і регіонів, підтримуючи нерівність в економічному розвитку територій. Крім того, зважаючи на фінансові проблеми сучасних українських підприємств, як правило, енергосервісні компанії здебільшого не використовують гнучких схем роботи із замовниками, що полягають насамперед у відстроченні платежів за виконані роботи до моменту отримання перших прибутків від ресурсозбереження. Це суттєво звужує коло їх реальних замовників.

Ще одним фактором, негативний вплив якого на просування ресурсозберігаючих технологій дещо знизився за останні роки, проте все ще є досить відчутним, виступає низький рівень інформативності потенційних споживачів про новинки ринку ресурсозбереження. Необізнаність керівників підприємств та їх підрозділів щодо можливостей сучасних ресурсозберігаючих технологій спричиняє подальше неефективне ведення господарської діяльності, поступову втрату виробництвом конкурентоспроможності.

Суперечливість вітчизняної законодавчої бази, відсутність дієвих механізмів економічного стимулювання ресурсозбереження також обумовлює зниження мотивації до нього як у потенційних замовників та користувачів ресурсозберігаючих технологій, так у підприємств, що надають послуги з ресурсозбереження.

Висновки. Подолання проаналізованих проблем просування ресурсозберігаючих технологій на внутрішньому ринку України, на наш погляд, полягає у такому:

на державному рівні:

вдосконалення чинного законодавства у сфері ресурсозбереження, впровадження ефективних механізмів економічного стимулювання реалізації ресурсозберігаючих заходів насамперед для підприємств бюджетної сфери;

встановлення власника ресурсів на кожному етапі їх руху, забезпечення однакової відповідальності за втрати власника ресурсів та власника транспортної системи, якою вони переміщуються;

формування чіткого правового поля для функціонування підприємств та організацій, що надають послуги з ресурсозбереження, економічне стимулювання їх діяльності в регіонах України;

державне сприяння розширенню спектру джерел фінансування ресурсозберігаючих заходів із залученням кредитів на пільгових умовах, використанням „револьверного” механізму, лізингових схем, застосування нетрадиційних фінансових ресурсів: коштів міжнародних організацій, у тому числі екологічного спрямування, грантів тощо;

на мікроекономічному рівні:

сприяння з боку суб'єктів інфраструктури ресурсозбереження підвищенню обізнаності населення та підприємств з новинками ресурсозберігаючих технологій, їх перевагами та недоліками шляхом проведення виставкової діяльності, рекламних акцій, особистого продажу і т.д.;

формування для громадськості іміджу енергосервісних та інших компаній сфери ресурсозбереження як економічно ефективних та екологічно сприятливих для довкілля через випуск прес-релізів та інформаційних матеріалів про діяльність підприємств, замовлених статей, випуск звітів, проведення прес-конференцій і презентацій;

розроблення та впровадження у практичну діяльність суб'єктами інфраструктури ресурсозбереження гнучких фінансових схем, що дозволяють працювати навіть з низьколіквідними підприємствами;

проведення роз'яснювальної роботи з керівниками та працівниками підприємств різних галузей і видів діяльності щодо доцільності ресурсозбереження, принципів діяльності аудиторських фірм у сфері ресурсозбереження з метою формування сприятливого ставлення до роботи аудиторів на підприємстві;

розширення спектру послуг, що надаються суб'єктами інфраструктури ресурсозбереження.

Література

ресурсозберігаючий енергосервісний внутрішній ринок

1. Бойко В.С., Сотник Н.И., Сотник И.Н. Оценка економической эффективности энергосберегающего проекта модернизации повысительной насосной станции на ВОС «Днестр», г. Одесса // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. - 2005. - Вип. 4. - С. 45-50.

2. Бойко В.С., Сотник Н.И., Сотник И.Н. Технико-экономические результаты реализации энергосберегающего проекта реконструкции насосной станции третьего подъема на ГКП «Горводоканал», г. Сумы // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. - 2004. - Вип. 4. - С. 105-113.

3. Бойко В.С., Сотник Н.И., Сотник И.Н., Сотник О.М. Економічна ефективність енергозберігаючого проекту модернізації насосного устаткування на водопостачальному підприємстві (на прикладі КП „Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”) // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. - 2006. - Вип. 2. - С. 93-98.

4. Мельник Л.Г. «New-ВАСЮКИ» глобального масштаба: Экономические эссе. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2004. - 56 с.

5. Сумская область: рынок энергосбережения. Взгляд в 21-й век. Маркетинговый обзор.- Сумы: Изд-во “РИФ Континент-S”, 2000.- 44 с.

Размещено на Allbest.ru