Сучасний стан розвитку та функціонування світового ринку енергетики та торгівлі енергоресурсами

Поява нових технологій та посилення сталого порядку денного у провідних економіках світу зумовили суттєві трансформації на світовому ринку енергетики та торгівлі енергоресурсами у ХХІ столітті. Наприкінці другого десятиліття ХХІ століття глобальні енергетичні ринки опинились під загрозою у зв'язку з низкою кризових подій, що сколихнули світ.

У статті розглянуто динаміку попиту на енергоресурси у періоди після проходження піку карантинних обмежень, пов'язаних з коронавірусною пандемією. Проаналізовано вектор сталого розвитку у енергетичній політиці ключових країн - емітентів парникових газів. Досліджено загрози для світового ринку, пов'язані з переходом основної частки попиту на енергоносії від США та країн ЄС до азіатських ринків, які швидко розвиваються. Досліджено структуру та джерела забезпечення світових енергетичних потреб. Узагальнено прогнози щодо розвитку світового ринку енергетики та торгівлі енергоресурсами на найближчі десятиліття. У результаті проведеного дослідження наголошено, що світовий ринок у 2021 р. почав оговтуватись від шоку, пов'язаного з карантинними заходами та політичною нестабільністю. Існуючі прогнози свідчать про стійкий намір провідних учасників ринку дотримуватись Цілей сталого розвитку і реалізовувати їх з урахуванням національних інтересів у сфері енергетичної безпеки. Підкреслено, що військова агресія росії та відповідні санкції у енергетичному секторі з боку країн НАТО можуть суттєво вплинути на прогнози розвитку ринку, що є перспективним напрямком подальших досліджень.

Annotation

енергетична політика ринок

The emergence of new technologies and the strengthening of the sustainable plan in the world's leading economies led to significant transformations in the global energy market and energy trade in the 21st century. However, at the end of the second decade of the 21st century, global energy markets were threatened by a series of crisis events that shook the world.

Significant changes in the energy industry took place in 2021. The global economy is gradually emerging from the crisis caused by the pandemic spread, and the volume of energy consumption is overgrowing. The predictions made at the beginning of the pandemic that the world would pass the peak of oil consumption in 2019 have not come true. On the contrary, markets risk facing a global energy shortage due to years of underinvestment driven by price shocks and the desire to move away from fossil fuels as quickly as possible.

The article examines the dynamics of demand for energy resources after the peak of quarantine restrictions related to the coronavirus pandemic has passed. The vector of sustainable development in the energy policy of key countries - emitters of greenhouse gases is analyzed. Threats to the world market associated with the transition of the leading share of energy demand from the USA and EU countries to the rapidly developing Asian markets are studied. The structure and sources of global energy needs have been studied. Forecasts regarding the worldwide energy market development and trade in energy resources for the coming decades are summarized. As a result of the research, it was emphasized that the world market in 2021 began to recover from the shock associated with quarantine measures and political instability. Current forecasts testify to the steady intention of the leading market participants to adhere to the Sustainable Development Goals and implement them, taking into account national interests in the field of energy security. It is emphasized that russia's military aggression and the corresponding sanctions in the energy sector by NATO countries can significantly affect market development forecasts, which is a promising direction for further research.

Keywords: energy balances, oil, natural gas, coal, nuclear, hydroelectric energy, renewable energy sources, shale gas and oil production, net-exports, net-imports.

Вступ

Огляд експертних висновків засвідчує, що протягом найближчих 20 років на світовому ринку очікується перехід основної частки попиту на енергоносії від США та країн ЄС до азіатських ринків, які зараз швидко розвиваються. Відповідно до цього очікування до 2040 року світовий ринок виробництва енергії має майже подвоїтися. Такі прогнози ґрунтуються на позитивній динаміці економічних показників країн з економікою, що розвивається [7]. Ці країни демонструють у році) [1].

У 2021 р. світові енергетичні потреби забезпечувалися шістьма основними видами ресурсів. Основу попиту становили вуглеводні (81%): нафта (32% сумарного споживання), газ (22%) та вугілля (27%). Ця сировина, як і раніше, протягом найближчих десятиліть залишиться основою енергозабезпечення світового господарства, при цьому розвідані запаси нафти і газу при сучасному рівні видобутку вважаються достатніми на найближчі 50 років, вугілля - на 150 років [4].

У 2018-2021 роках видобуток нафти збільшився на 0,5% за рахунок зусиль країн Близького та Середнього Сходу за одночасного скорочення обсягів видобутку цієї сировини в Китаї та США. Слід відзначити також, що хоча протягом останнього десятиліття спостерігається зростання видобутку енергоносіїв, у зв'язку з кризовими коливаннями на ринках виробництво у країнах ЄС скоротилося. Їхнє місце на ринку зайняли країни Близького та Середнього Сходу [1]. При цьому видобуток газу збільшився приблизно на 0,5%, що стало одним із найнижчих показників темпу зростання за останні три десятиліття. Певне пожвавлення у розвитку газового сектору ініціювала Австралія, яка розпочала експлуатацію нових потужностей з виробництва сланцевого газу, що сприяло збільшенню на 4,8% обсягів міжрегіональних поставок цього виду палива [7]. Зрештою, сучасна структура імпорту вуглецевого палива до країн ЄС, що склалась станом на 2021 р. представлена на рис. 2.

Джерело [1; 9; 10].

У структурі енергоспоживання економік більшості країн світу частка вуглеводневих енергоносіїв наблизилася до 12%, а у країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник знаходиться приблизно на рівні 20%; більш активним є використання атомної енергії та енергії з відновлюваних джерел [8].

Зростання енергоспоживання в країнах, що розвиваються, спостерігається в основному при розвитку транспортної інфраструктури та індустріального сектору, а також при покращенні умов життя населення. Нині на їх частку припадає близько 60% глобального попиту. У ході кооперації з розвиненими державами, яка відбувалася переважно шляхом відкриття виробничих філій транснаціональних корпорацій у регіонах зі слабким рівнем розвитку, країни регіону переймали сучасні енерговитратні технології, а згодом переходили на більш високий рівень розвитку енергетики.

Лідерами за масштабами виробництва атомної енергетики у 2021 р. залишилися США (32,4% світової генерації) та Франція (15,4%). Німеччина продовжує дотримуватись встановлених темпів скорочення частки атомної енергії. Японія, яка мала 54 ядерні реактори, зупинені після трагедії на

АЕС «Фукусіма-1» (березень 2011 року), досі не відновила свої потужності в колишньому масштабі. У 2015 році розпочався демонтаж блоків, які перебували в експлуатації понад 40 років. Проте щорічна закупівля вугілля та газу на 30 млрд. дол. ускладнила платіжний баланс країни, і наразі намітилося відродження національної атомної галузі (до 2011 р. на її частку припадало до 30% виробництва електроенергії). Наростити випуск Японія зможе після виконання комплексних робіт щодо підвищення безпеки АЕС відповідно до вимог МАГАТЕ [2].

Загалом за останні 20 років збільшилася ефективність використовуваних енергоресурсів, знизилися енерговитрати. У 2015-2021 роках зважаючи на зростання світового ВВП на 26,5% (у постійних цінах) глобальне споживання енергії збільшилося лише на 19%. Останніми роками ефективність використання енергоресурсів збільшилася і спостерігалось зниження втрат споживаної енергії [3].

Так у 2006-2010 роках темпи зростання споживання енергоресурсів становили понад 2%, і перша половина минулого десятиліття характеризувалася стійким дефіцитом енергоресурсів, який становив у середньому 130 млн. тонн. У період 2011-2021 років ситуація почала змінюватися у зворотний бік. Темпи зростання споживання енергії всіх видів за останні три роки знизилися до 1%, а дефіцит змінився на надлишок. Так, видобуток нафти перевищив попит майже на 90 млн. тонн на рік ще в 2018 році; тоді ціни на нафту впали приблизно втричі по відношенню до рекордних рівнів 2008 і 2012 років [1]. На початку 2020 року перед початком світової кризи нетто-експортери паливно-енергетичних товарів не вжили відповідних заходів щодо стабілізації ринку, незважаючи на очевидні витрати та втрати національних бюджетів, спричинені пандемією коронавірусу [7].

Передбачається, що глобальний розподіл попиту на енергію різко зміниться: з одного боку, стагнація в Європі, Японії, Кореї та Північній Америці, з іншого боку - бурхливе зростання в Азії, де зосередиться 60% світового попиту, а також в Африці, Близькому Сході та Латинській Америці. Певною віхою стане початок 2030-х років, коли Китай стане найбільшим споживачем нафти у світі, перегнавши Сполучені Штати Америки, де споживання нафти впаде до рівня, небаченого вже протягом кількох десятиліть. З цього моменту Індія, Південно-Східна Азія, Близький Схід та частина Африки на південь від Сахари стануть основними локомотивами зростання світового енергетичного попиту [8].

До 2040 р. на нафту, газ, вугілля та низьковуглецеві джерела енергії припаде по четверті світового ринку енергії. Проблем із нестачею ресурсів не буде, але будуть інші складності. Хоча за допомогою регулювання та ринкових механізмів частка викопного палива в попиті на первинні види енергії впаде до трьох четвертих до 2040 р., зупинити зростання викидів вуглекислого газу (CO2) в енергетичній сфері не вдасться, і їхнє зростання становитиме щонайменше одну п'яту від сьогоднішнього рівня [12].

У найближчій перспективі на нафтовому ринку не буде браку пропозиції, але ймовірна зростаюча залежність від невеликої кількості виробників нафти. Регіональні тенденції попиту на нафту сильно відрізняються: падіння попиту на один барель нафти в країнах ОЕСР супроводжується зростанням попиту на два барелі у країнах, що не входять до ОЕСР. Зростання споживання нафти в транспорті та нафтохімії очікувано призведе до зростання попиту з 90 млн. барелів нафти на добу в 2013 р. до 104 млн. барелів на добу в 2040 р. [11]. Проте високі ціни та заходи щодо регулювання попиту уповільнять темпи зростання споживання нафти, що в результаті призведе до стагнації попиту. До 2030 р. необхідний обсяг інвестицій у розробку та видобуток нафти та газу становитиме 900 мільярдів доларів на рік, і невідомо, чи будуть усі інвестиції зроблені вчасно для забезпечення необхідного рівня видобутку, особливо з урахуванням передбачуваної стагнації рівня видобутку нафти в США з початку 2020 року. Ризиків для підтримки необхідного рівня інвестицій декілька: складність і капіталомісткість розробки бразильських глибоководних родовищ, труднощі в застосуванні американського досвіду освоєння родовищ нафти, що важко видобувається, за межами США, невизначене майбутнє видобутку канадських нафтових пісків, санкції щодо росії, політична нестабільність та питання безпеки в Іраку. Взагалі, ситуація на Близькому Сході є однією з основних проблем у нафтовому секторі, оскільки значимість цього регіону у видобутку нафти неухильно зростатиме, особливо для азіатських країн, які, як очікується, до 2040 р. імпортуватимуть дві третини сирої нафти, що торгується на міжнародних ринках [11].

У найближчій перспективі попит на природний газ зростатиме. Гнучкіша світова торгівля зрідженим природним газом (ЗПГ) забезпечить певний захист від ризику перебоїв у його постачаннях. Основними регіонами зростання попиту будуть Китай та країни Близького Сходу, а в країнах ОЕСР газ стане основним видом палива в енергетичному балансі до 2030 р. Цьому сприятиме, зокрема, запровадження у Сполучених Штатах обмежень на рівень викидів електростанцій. Потреби в імпорті зростатимуть у більшій частині Азії, а також у Європі. У найближчі роки очікується потроєння кількості заводів ЗПГ і зростаюча здатність ринків ЗПГ швидше перенаправляти потоки в дефіцитні регіони, що забезпечить впевненість для покупців на міжнародному газовому ринку [12].

Запаси вугілля величезні, проблем із його виробництвом немає, але у майбутньому попит буде обмежений заходами для боротьби з забрудненням довкілля та зниження викидів С02. Світовий попит на вугілля очікувано зросте на 15% до 2040 р., але майже дві третини цього зростання припаде на найближче десятиліття. Попит на вугілля в Китаї досягне плато на рівні трохи більше 50% всього світового споживання, а потім почне знижуватися після 2030 року [11].

Висновки

Проведений аналіз засвідчив, що світовий ринок енергетики та торгівлі енергоресурсами у 2021 р. почав оговтуватись від шоку, пов'язаного з карантинними заходами та політичною нестабільністю. Динаміка ринку та координовані зусилля міждержавних організацій дозволяють з оптимізмом дивитись у майбутнє. Існуючі прогнози свідчать про стійкий намір провідних учасників ринку дотримуватись Цілей сталого розвитку і реалізовувати їх з урахуванням національних інтересів у сфері енергетичної безпеки.

Разом з тим, 2022 р. приніс нове випробування - підступний напад росії на Україну. Відкрита агресія росії наразилась на рішучий опір з боку України та світовий осуд. Підтримка України забезпечується, зокрема, посиленням санкційного тиску на агресора. У разі поширення посилених санкцій на енергетичний сектор прогнози можуть зазнати суттєвих змін. Вплив військової агресії росії на перспективи розвитку світового енергетичного ринку є перспективним напрямком подальших досліджень.

Список використаних джерел