Механізми управління розвитком енергетичного сектору в умовах невизначеності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізми управління розвитком енергетичного сектору в умовах невизначеності

Вступ

модель енергетичний сектор

Трансформація глобальної економіки, динамічні зміни в умовах господарювання, соціальні катаклізми, економічні та технологічні перетворення спонукають організації до розробки та впровадження активних політик і рішень, адаптуючись до нових викликів. Ключовим фактором успіху стає креативний підхід до управління, стимулювання працівників, які вміють ставити нові завдання та творче їх вирішувати. У таких умовах активізувати економічну діяльність, протидіяти глобальним викликам, підвищити конкурентоспроможність та створити умови довгострокового розвитку дозволить впровадженню інноваційних, нестандартних підходів до управління енергетичним сектором.

Виклад основного матеріалу

У загальноприйнятому у науці тлумачення розвитку, що відбувається у складних соціально-економічних системах, відображає сукупність постійно виникаючих у часі і просторі якісно нових змін.

Розвиток означає незворотну, спрямовану, закономірну зміну матеріальних та нематеріальних об'єктів. При цьому тільки одночасна наявність цих властивостей відокремлює процес розвитку від інших змін. Відсутність закономірностей є характерною ознакою для процесів катастрофічного типу; спрямованість впливає на накопичення і тому процес не втрачає єдину, характерну для розвитку внутрішню взаємозалежність; процес функціонування характеризує оборотність змін (циклічне відтворення постійних функцій) [1, 2]. У результаті розвитку виникає новий якісний стан системи, що змінює її склад або структуру.

З позицій економічної теорії, розвиток - це сукупність елементів (прогресивних та регресивних), процесів в економіці (керованих та некерованих), результатом яких є якісні, закономірні, незворотні зміни, що відбуваються у соціально-економічних системах. Тобто розвиток - акцентованість на наданні процесу якісно нових особливостей, потенціалу, перехідності до більш складних цілей за рахунок зміни організаційно-економічного механізму. Розвиток як економічна категорія має свої характерні ознаки, понятійний апарат та наукові школи. Сучасною базою економічного розвитку є теорія самоорганізації І. Пригожина (1984) та теорія сенергетики Г. Хакена (1977).

Традиційно виокремлення видів розвитку соціально-економічної системи відбувається за такими класифікаційними ознаками, як основа змін, елементи змін, узгодженість елементів змін, динаміка руху, спрямованість, адаптивність змін умовам, залежність змін. Але умови турбулентного середовища, у яких здійснюють свою діяльність організації, мають ознаку невизначеність змін.

Невизначеність як явище, створює реальну множинну варіантів та наслідків подій, що вимагає або повної відмови від орієнтації на фіксовану модель функціонування соціально- економічної системи, або впровадження заходів, що зможуть підготувати систему до кількох варіантів розвитку. Тобто, розвиток в цих умовах характеризується наступними ознаками: стрибкоподібність, нерівномірність, невизначеність.

Зазначимо, що не кожні зміни, що відбуваються у результаті вдосконалення можна розглядати як розвиток. Науковці [3, 4] відзначають, що слід відрізняти розвиток соціально-економічної системи від її удосконалення. Удосконалення системи зумовлює поліпшення деяких характеристик. Розвиток, що розгортається у часі як процес переходу від одного стану в інший, припускає наявність якісних перетворень. Отже, якщо вдосконалення системи властиве порівняння з найкращим з певних критеріїв, то розвиток системи це порівняння її поточного стану з попереднім. Тобто вдосконалення та розвиток це явища різної природи, більш фундаментальним і визначальним є розвиток.

В умовах невизначеності відбувається моделювання економічних явищ, процесів, структур, яке претендує на інструментарій розкриття і обґрунтування закономірностей розвитку, тенденцій, впливів, залежності між показниками і параметрами та дозволяє розробити проактивну модель розвитку організації в довгостроковій перспективі.

Як відмічається у [5] модель - «відображає певні істотні риси, ідеї або дії об'єкта дослідження». Різновиди моделювання невичерпані, але найбільш поширені в управлінні та економіці - це моделювання аналітичне, теоретичне, статистичне, інформаційне, економіко-математичне, картографічне, структурне, логістичне, рейтингове або комбіноване. За формою моделювання порівнюються результати економічної діяльності з витратами, визначається сила впливу факторів, встановлюються оптимальні пропорції та здійснюються прогнози.

Свою специфіку має рейтингове моделювання. Рейтингові оцінки організацій, насправді мають обмеження використання, оскільки «місце серед інших» не вказує шлях розвитку, і навіть організацій, що формують «першу трійку» не є еталоном для наслідування. Проблема скоріш у тому, щоб не доганяти «перших», а впроваджувати власну модель стійкого довгострокового розвитку. Для цього має бути задіяні нестандартні рішення щодо використання своїх ресурсів та можливостей, впровадження інноваційних підходів до механізмів регулювання розвитку, а не тільки прагнення до технічних інновацій.

Разом з тим рейтинг потенціалів не слід недооцінювати в стратегіях розвитку, оскільки потенціал є базовою соціально- економічною характеристикою, від якої необхідно прогнозувати і розробляти перспективи з урахуванням можливостей використання резервів, оцінки ефективності змін (плюси та мінуси, вигоди та ризики).

Швидко зростаючий потік інформації і постійні кон'юнктурні коливання в рамках традиційного підходу до управління не дозволяють організаціям сформувати довгострокову, ефективну модель розвитку. Моделювання повинно розглядатись як розумовий процес інтеграції і систематизації усіх етапів щодо обрання оптимальної моделі розвитку [6].

Робота з моделювання є розумовою діяльністю, осмислення сутності проблеми в повному її аспекті з урахуванням розвитку по спіралі «вплив - знання - реакція - корекція - результат» та креативним відношенням до вирішення проблеми.

Таке моделювання має цінність «само по собі», а також є «будівельним матеріалом» для модифікації та розвитку систем і технологій управління організацією. Слід відзначити, що нестандартні шляхи до розвитку формуються в організації по мірі її функціонування у ринковому середовищі. Тобто напрямки розвитку формуються знизу вгору. Доказом тому є річні звіти організацій за декілька років, де можна бачити, що вище керівництво теж може помилятися. Ці звіти демонструють, що у більшості випадків увагу фокусують на зміщенні пріоритетів - зростання і розвитку на підставі інвестицій та управління вартістю [7, 8]. Оцінка річних звітів організацій за останні п'ять років також вказує на зниження темпів залучення інвестицій у сучасні технології, що цілком відбувається на умовах розвитку. Орієнтир в основному на зростання та управління вартістю, а це короткострокові перспективи. Враховуючи, що розвиток має довгостроковий характер, тема річних звітів не повинна змінюватися щорічно. Щорічна зміна пріоритетів - свідоцтво того, що формування розвитку відбувається з верху вниз, що не завжди виправдано.

З визначенням сутнісних характеристик економічного розвитку організацій постають питання уточнення процесу регулювання розвитком та створення креативного напрямку формування організаційно-економічного механізму для забезпечення розвитку (рисунок 1).

Запропонована модель регулювання розвитку енергетичного сектору організації має такі особливості:

1. Стратегічний розвиток має реперні точки:

- визначення потенціалу організації;

- розвиток бізнесу (бізнес модель);

кардинальне покращення інфраструктури у всіх її різновидах (маркетингова, інвестиційна, логістична).

Рис. 1. Структурна модель регулювання розвитку енергетичного сектору.

2. До центру уваги управління розвитком поставлено створення відповідного організаційно-економічного механізму (ОЕМ) та впровадження нових організаційних форм зв'язку науки з виробництвом та управління попитом на енергію, що стимулює впровадження інновацій [9, 10]. Рівень енергетичної ефективності країни є одним з найменших в світі, що визначається в суттєвих потребах в енергетичних ресурсах, які задовольняються за рахунок власного виробництва та імпорту [11]. Одним з ефективних механізмів зменшення енергетичної залежності від кон'юнктурних коливань є формування організаційно-економічного механізму маркетингової діяльності. Розвиток цифрових технологій, технологічних платформ спонукають організації відходити від традиційної маркетингової моделі: «ціна - продукт - просування - покупець» до механізму, який враховує такі параметри: спільне створення унікальної торгівельної пропозиції, якість, залучення покупців (користувачів) до процесу виробництва продукту (послуг, рішень). Ціноутворення та просування торгівельної пропозиції в цих умовах набуває динамічний характер та суттєво відрізняється від стандартного підходу до ціноутворення, де основні параметри: витрати, прибутковість, кон'юнктурні коливання.

Процес взаємодії з суспільством і покупцями забезпечується впровадженням технологій цифрового маркетингу (SEO-стратегії, CMM- технології, е-маркетинг та ін.), які впливають на формування бізнес-моделі розвитку енергетичного сектору, модернізації попиту, підвищення конкурентоспроможності, створення довгострокового партнерства с покупцями.

3. Пріоритет віддається такому інструментарію: реформи, підтримка точок розвитку та драйверів зростання, використання проектних, стратегічних підходів, моделей та методів управління бізнес-процесами.

4. Здійснюється орієнтація на два специфічних джерела - інвестиції з опорою на власні ресурси та активація економічної діяльності з залученням стейкхолдерів (покупців, користувачів, акціонерів, постачальників та ін.).

5. Вирішальне значення в реалізації стратегії розвитку надається:

- комплексному організаційно-економічному забезпеченні;

- конкурентній політиці;

- залученню інвестицій;

- моніторингу, своєчасній коректировці процесу розвитку і стимулюванню маркетингових заходів.

Визначення стратегії більшість науковців подають як вектор, напрям, те, що переносить організацію з одного стану речей в інший, відмінний від нього. Проте та стратегія, яка є задуманою, відрізняється від реалізованої стратегії, і причиною цього є стратегічні зміни. Цю закономірність описує Г. Мінцберг [12]. Він зазначив, що усі підходи до формування стратегії відрізняються як визначенням поняття “стратегія”, так і підходом до її формування, а саме стратегія як: елемент процесу; план, програма дій; позиція; прийом боротьби; перспектива; принцип поведінки; трансформація.

Оскільки середовище, у якому знаходиться організація стає невизначеним у прийнятті ефективних рішень, потрібно оцінювати та аналізувати великий інформаційний потік, який перетворюється у керівництво до дії [13, 14]. Відмітимо різницю між стратегічним рішенням (відноситься до відповідності організації її середовищу) та стратегією (правила прийняття рішень в умовах невизначеності). Всі рішення впливають на відносини з середовищем, ні одне рішення не приймається з повною освіченістю, що і передбачає модель стратегічної поведінки. Ця модель дозволяє уникати кризи шляхом збереження сильної позиції, для чого потрібно здійснювати моніторинг економічного середовища та використання ресурсів з максимальною ефективністю.

Отже, можна узагальнити визначення стратегії: це цілеспрямовані дії організації для досягнення стратегічних орієнтирів (бачення, місії і цілей) з урахуванням моніторингу, аналізу зовнішнього і внутрішнього середовищ в умовах невизначеності та розробка і реалізація коригувальних дій, спричинених змінами.

Стратегія розвитку організацій включає в себе оцінку стану зовнішнього середовища і внутрішніх ресурсів та можливість врахування непередбачених обставин [15, 16]. Основними причинами цих обставин, на які мають звертати увагу під час формування і реалізації стратегій, є зміна соціально-економічних і політичних умов, насиченість ринку, поява нових конкурентів, законодавчі обмеження і стимули, зміна постачальників сировини і матеріалів, реорганізація тощо.

Суттєвим зауваженням в управлінні розвитком визначено інформаційно-аналітичне забезпечення, розкриття зв'язків бізнесу та громадськості, соціальної відповідальності бізнесу у таких формах як державно-приватне партнерство, громадські слухання, експертні оцінки і ін.

Розроблена структурна модель регулювання розвитку енергетичного сектору представляє собою фундамент у розробці цінностей та орієнтирів і визначає процес управління розвитком у сенсі уявлення напрямку руху та кінцевої мети.

Відзначимо, що ознаки уповільнення темпів економічного зростання спостерігались на протязі 2019 - 2021 рр. (темп зростання світової економіки - 2,4%). На цю ситуацію вплинуло спад торгівельної і інвестиційної активності. Починаючи з 2022-2023 рр., по прогнозам МФВ, щодо розвитку світового ВВП та впродовж 2-3 років очікується темп зростання світової економіки до 3 %, зниження індексу промислової активності до 35 (при нормі 50 і вище), негативні відсоткові ставки, неефективні монетарні та фіскальні політики і інструментарії, зростання торгівельних бар'єрів та впровадження протекціоністських політик держав. Проблема підсилюється і тим, що у 2016 р. тільки 6% економік країн «Великої двадцятки» були під впливом популістів, зараз ця цифра наближується до 50% [17].

В сучасних економічних умовах важливою проблемою є формування ефективної економічної політики, що відповідає вимогам інтенсивного інноваційного розвитку. Цей процес пов'язано з використанням різних інтегрованих форм взаємодії і встановлення партнерства. Тому з метою активізації інноваційного розвитку пропонуються різні інституційні форми об'єднання організацій (наприклад, кластерні структури, технополіси, технопарки і ін.) з метою отримання економічних, виробничих, комунікаційних, інфраструктурних, соціальних переваг для учасників об'єднання. Цей підхід є дієвим інструментом, який забезпечує концентрацію ресурсів та прискорений інноваційний розвиток на підставі формування оптимальної та ефективної взаємодії бізнесу, влади, науки та суспільства.

Висновки

Запропонований підхід щодо механізмів управління розвитком енергетичного сектору в умовах невизначеності відбуває логіку зв'язку структурних елементів з технологією управління розвитком.

В умовах безперервних змін, жорсткої конкуренції, класичні теорії управління в значній мірі вичерпали свій потенціал. Для адаптації до сучасних умов організаціям необхідно знаходити нові резерви підвищення ефективності. Найпотужніший резерв розвитку організації - інтелектуальні та творчі здібності працівників. Тому впровадження креативного підходу у процес управління енергетичним сектором в умовах невизначеності дозволяє сформувати стратегічні орієнтири та напрямки економічної політики і впровадити інструментарій прискореного інноваційного розвитку, що забезпечить стійкі конкурентні переваги у довгій перспективі.

Список використаних джерел

1. Фатхутдинов Р.А. (2012). Конкурентоспособность организации в условиях кризиса : экономика, маркетинг, менеджмент. Изд. - книготорг. центр «Маркетинг». М. Росія. 892с.

2. Мельник Л.Г. (2003). Фундаментальные основы развития. ИТД “Университетская книга”, Сумы. Україна. 288 с.

3. Кучин Б.Л. (1990). Управление развитием экономических систем: технический прогресс, устойчивость. Экономика. М. Росія. 157 с.

4. Раппопорт В.С. (1979). Развитие организационных форм управления научно-техническим прогрессом в промышленности. Экономика. М. Росія. 232 с.

5. Белайчук А.А., Елиферов В.Г. (2019). Свод знаний по управлению бизнес-процессами : ВРМ СВОК 3.0. Альпина Паблишер. М. Росія. - 480 с.

6. Сенге П. Пятая дисциплина. Искусство и практика обучающейся организации (2018). Манн, Иванов и Фербер. М. Росія. 496 с.

7. Деминг Э. Выход из кризиса: новая парадигма управления людьми, системами и процессами (2019). Альпина Паблишер. М. Росія. 417 с.

8. Котлер Ф., Бергер Р., Бикхофф Н. (2020). Стратегический менеджмент по Котлеру: Лучшие приемы и методы. Альпина Паблишер. М. Росія. 132 с.

9. Леонов Я. В. (2013). Організаційно-економічний механізм інноваційного розвитку підприємств. ХНАМГ. Харків. Україна. 129 с.

10. Линц Г., Мюллер-Стивенс Г., Циммернам А. (2019). Радикальное изменение бизнес-модели: Адаптация и выживание в конкурентной среде. Альпина Паблишер. М. Росія. 311 с.

11. Кабінет міністрів України. Розпорядження від 18 серпня 2017 р. № 605-р Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2035 року “Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність” [електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/npas/250250456.

12. Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Д. (2000). Школы стратегий.- Питер. СПб. Росія. 336 с.

13. Porter M. (1980). Competitive Strategy. New-York, Free Press. 186р.

14. Ансофф И. (1999). Новая корпоративная стратегия. Питерком. СПб. Росія. 416 с.

15. Chandler, A.D. (1962), Strategy and Structure: Chapters in the History of the Industrial Enterprise, M.I.T. Press, Cambridge. 287 p.

16. Prahalad C., Hamel G. (1990). The Core Competence of the Corporation. Harvard Busines Revie. - Vol. 68. - № 3. - P. 79-91.

17. https://www.imf.org

Размещено на Allbest.ru