Політична свідомість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична свідомість

Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.).

В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.

Політична свідомість взаємозв'язана і взаємодіє з іншою форою суспільної свідомості: економічними переконаннями, правовими теоріями і нормами, філософськими навчаннями, етичними концепціями, естетичними цінностями, художніми поглядами.

Функції політичної свідомості:

- пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації;

- оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій;

- регулятивна - регулює соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань;

- мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів.

Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:

* теоретичний - представлений різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє:

а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі - як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні);

б) визначати засоби і методи їх досягнення;

в) визначати напрями і шляхи організаційно-політичного забезпечення рішення наспілих проблем;

г) виробляти концептуальні підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм;

д) коректувати політику з урахуванням даних політичного досвіду.

* емпіричний - базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.

* буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.

Формами політичної свідомості виступають індивідуальне, групове і масове.

Індивідуальна політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній.

Носіями групової свідомості виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання.

Масова політична свідомість виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства. Воно відображає також характер знань суспільства про політичну дійсність. Масова свідомість вельми динамічно. Воно випробовує на собі дію безлічі чинників: різні соціальні потрясіння, зміст конкретної історичної ситуації і багато що інших.

Структура політичної свідомості

Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ, що відображають внутрішні і зовнішні процеси функціонування держави та інших політичних інститутів і структур суспільства, дає змогу так схарактеризувати її структуру:

- політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

- політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

- спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

Особливо яскраво соціально-психологічний рівень політичної свідомості дається взнаки в поведінці людей у натовпі, дії якого нерідко непередбачувані, настрої піддаються маніпулюванню з боку різних організованих політичних сил.

Вищим рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідомість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, глибинних взаємозв'язків і суперечностей, закономірностей суспільно-політичного розвитку. Розвинута політична теорія (наука) -- це не тільки сукупність достовірних знань про політичні процеси та явища, вона містить у собі відповідний механізм побудови цього знання, розкриває логічну залежність одних елементів від інших, одних категорій і понять від інших.

Теоретична свідомість є стрижнем політичної ідеології, котра являє собою систематизоване, цілісне, концептуальне відображення корінних інтересів певної нації, соціальної групи, організації, що пов'язані з боротьбою за владу, її утриманням та захистом задля реалізації цих інтересів.

Слід звернути увагу на відмінність між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості. Якщо наука дає знання про предмети і явища дійсності, їх закономірності, то ідеологія ще й відбиває ставлення до предмета знань. Це ставлення зумовлюється інтересами й оцінками соціальних груп, організацій, інститутів, з позицій яких в ідеології відображається дійсність.

Кожний громадянин співвідносить свої політичні знання, цінності, оцінки і переконання з існуючими політичними, організаційними та процедурними інститутами (політична система в цілому, політичний режим, партії, організації, законодавство, лідери і т. п.). Відбувається певний аналіз цих інститутів і політичної системи в цілому, вивчення й оцінка її з точки зору здатності задовольняти політичні потреби й інтереси. В такому значенні організаційні та процедурні інститути політичної системи можна розглядати як інструментальний аспект політичної ідеології.

Ідеологія, на відміну від науки, завжди упереджена. Наука не має права підлаштовуватися під чиїсь смаки та настрої. Це -- закон її існування, порушення якого призводить до виродження наукового знання.

Характер зв'язку науки та ідеології визначається конкретно-історичними та соціальними факторами, місцем і роллю в суспільному прогресі тієї або іншої соціальної групи -- носіїв певної ідеології.

Особливе місце у відображенні політичних процесів і явищ посідає політична самосвідомість. Ця особливість полягає перш за все у тому, що політична самосвідомість як осмислення політичного життя характеризується специфічною активністю завдяки активності як індивідуальної свідомості, так і політики як форми суспільної свідомості.

Політичну самосвідомість слід розглядати з точки зору її суб'єктивності, тобто, по-перше, усвідомлення особою політичної свідомості суспільства, інших суб'єктів політичної діяльності як відносно самостійної ланки суспільної свідомості; по-друге, усвідомлення рівня власної політичної свідомості щодо політичної свідомості суспільства та інших суб'єктів діяльності; по-третє, на підставі співвіднесення усвідомлення своєї життєдіяльності в межах суспільної необхідності.

Активність й дієвість політичної самосвідомості виявляється в політичній самовизначеності й самоідентифікації особи, в умінні використовувати нагромаджений людством соціально-історичний досвід, персо-ніфіковувати його, а також конкретний досвід певних соціальних груп та організацій, тобто надавати цьому досвіду своє власне індивідуальне неповторне забарвлення.

Політична самосвідомість -- це й національна самосвідомість, яка є передумовою, основою бачення того, що оточує націю. Нація, що володіє знанням про інші спільноти, водночас володіє знанням і про саму себе, оскільки спосіб бачення певного об'єкта (інших спільнот) характеризує і сам суб'єкт бачення. Розглядаючи національну політичну самосвідомість, можна говорити, що в ній зафіксовані унікальність самої нації як етносу, приналежність до всього людського роду, а також відповідь на питання, яким чином вона може визначити на теоретичному рівні свою національну ідентичність і оригінальність, за допомогою яких самоінтерпретацій вона може захистити себе від повного розчинення в іншому середовищі.

Національна політична самосвідомість виступає творцем ціннісних орієнтацій народу, його різних соціальних груп і верств. Знання про те, хто ми є, нерозривно пов'язане зі знанням і можливими відповідями на питання про здатність і шляхи цивілізованої національної державотворчої діяльності. Вироблення національної політичної самосвідомості, яка допомогла б ствердженню історичної місії української нації, не може не враховувати думку В. Липинського, який вважав, що "консолідація української нації можлива не тільки на базі національного, але й територіального патріотизму". Мається на увазі пробудження самосвідомості всіх постійних мешканців української землі, незважаючи на їхню соціальну приналежність, віросповідання, етнічне походження та національну, культурну свідомість -- саме ця ідея лежить в основі цивілізованої демократичної діяльності. На думку Б. Цимбалістого, національну політичну самосвідомість може характеризувати те, якою мірою члени спільноти мають спільне почуття національної ідентичності (вертикальна ідентифікація), так само може її характеризувати й те, наскільки одиниці ідентифікуються з іншими членами спільноти, зокрема, якою мірою вони мають взаємне довір'я до своїх співгромадян (горизонтальна ідентифікація).

У сучасній політології широко використовуються такі поняття, як групова, спеціалізована та масова політична свідомість.

У груповій свідомості відбивається неоднорідність соціальних, національних та інших великих спільнот. Кожна соціальна група намагається подати свої політичні інтереси як такі, що відповідають загальним інтересам. Але найпосутніший вплив на характер політичної свідомості тієї чи іншої соціальної групи справляють економічно домінуючі соціальні сили, які мають максимальні можливості для духовного виробництва і, відповідно, для впливу на всіх громадян.

Спеціалізована свідомість ідеологічно однорідна. Найчастіше її носіями виступають політичні партії, організації. Вони фіксують необхідність цілеспрямованого формування та розвитку масової свідомості у відповідному напрямі. Головне у спеціалізованій свідомості -- це вироблення, розвиток і впровадження в свідомість громадян, соціальної групи (чи груп), соціального прошарку відповідної ідеології.

Масова політична свідомість виражає опосередковано рівень і зміст потреб людей, а також характер їхніх знань про суспільно-політичну дійсність -- як тих, що вироблені різними ідеологіями й закріплені в політичній культурі, так і тих, що здобуті практикою масових соціальних груп.

Масова політична свідомість -- складний духовний феномен. Вона досить динамічна, має конкретно-історичний характер, часто переживає періоди піднесення та спаду. Ці періоди накопичують історичний досвід -- як позитивний, так і негативний. Взагалі, досвід відіграє велику роль у формуванні та розвитку масової політичної свідомості.

На масову політичну свідомість впливає багато чинників. Серед них -- політичний курс партій, їх тактико-стратегічна діяльність і різні соціальні зрушення, зміст конкретної політичної ситуації й тощо.

Сьогодні в масовій політичній свідомості українського суспільства виявляється нестійка рівновага двох протилежних систем цінностей, які умовно можна визначити як демократичну й авторитарну. З одного боку, є підтримка тих змін, що відбуваються в суспільному житті і які вселяють надію чи навіть впевненість у майбутньому. З іншого -- наявність інертності й песимізму, стійке прагнення зберегти хоча б те, що є, і "захистити" себе у невідомому майбутньому.

Наростання тієї чи іншої тенденції в масовій свідомості значною мірою пов'язане з економічною ситуацією у державі. Наша країна, як вважають багато експертів, ще не подолала граничної позначки системної кризи. Тому у найближчі часи не виключені прояви спалахів авторитарної тенденції в масовій політичній свідомості, що можуть визрівати на ґрунті економічного невпорядкування.

До того ж, якщо раніше партійно-етатистська політична система породжувала досить одноманітний тип сильної влади, то зараз можливі варіанти. На думку багатьох дослідників, можна назвати щонайменше три таких типи: популістський авторитаризм, що спирається на зрівняльно зорієнтовані маси; ліберальний авторитаризм, що прагне до створення ринку; націонал-патріотичний авторитаризм, що використовує національну ідею для створення чи елітаристського, чи квазіринкового суспільства.

Масова політична свідомість сучасного українського суспільства має в собі підстави для реалізації цих трьох варіантів. В існуючих соціально-економічних і політичних умовах бажання змін у людей поєднуються з настороженим ставленням до реформ. Тому не тільки рішуче реформування економіки, не тільки активна перебудова старої політичної системи, а й соціальний захист і соціальне забезпечення народу можуть запобігти встановленню у державі авторитарної форми правління.

Громадська думка виконує такі функції: експресивну, контрольну, консультативну, директивну.

Основними каналами з'ясування суспільної думки є референдуми, опитування населення, інтерв'ю для засобів масової інформації, збори, маніфести, загальнонародні обговорення соціально-політичних проблем. Громадська думка містить як істинні, так і викривлені, ілюзорні уявлення про дійсність. Вона формується не лише під впливом соціально-економічних і політичних факторів, а й за допомогою ідеологічних засобів.

Як приклад громадської думки щодо політичних процесів і явищ у суспільстві можна назвати її судження про:

- політичні інститути й структури (наприклад, держава може сприйматися чи як орган примусу, чи як інститут, що організує та регулює суспільні процеси);

- нормативну систему (наприклад, повага до закону або зневажливе ставлення до нього);

- політичні події (розуміння їх необхідності або випадковості, визначення правильності або неправильності прийняття рішень);

- окремі політичні ролі (ставлення до інституту президентства, лідера в політичних організаціях, партіях з точки зору лояльності або раціональності, а також до окремих політичних діячів -- політичні рейтинги).

Без громадської думки неможливо уявити всю багатоманітність політичного життя суспільства.

Оскільки в політичній свідомості, громадській думці розкриваються інтереси людей, то важливою проблемою є досягнення певної гармонії між політикою й станом цієї свідомості. Майже кожне політичне рішення приречене на провал, якщо воно вступає в конфлікт із домінуючим у суспільстві інтересом та усталеною політичною свідомістю.

Типи політичної свідомості

Поняття "тип політичної свідомості" використовується для характеристики істотних особливостей відображення в свідомості різних категорій людей політичних явищ і процесів та пов'язаної з цим своєрідності їх ставлення до політичної дійсності.

Весь різноманітний спектр ідейно-політичних установок, переконань і позицій людей можна систематизувати за різними підставами, які дозволяють виділити найхарактерніші риси їхньої політичної свідомості. В літературі найбільш поширена типологізація за такими підставами:

- за соціальним складом суб'єктів політики, оскільки політичній свідомості відповідних соціальних груп властиві специфічні риси;

- за прихильністю людей до певних суспільних ідеалів й цінностей;

- за характером ставлення різних груп до інститутів державної влади;

- за схильністю людей до того чи того способу діяльності в сфері політики; за особливостями емоційно-психологічних переживань, що пов'язані з динамікою політичних процесів.

Існують й інші підстави і критерії, за якими можлива типологізація суспільної свідомості.

Залежно від прихильності людей до відповідних політичних ідеалів і цінностей політична свідомість може бути:

- ліберальною, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивіда;

- консервативною, яка спрямована на збереження традиційних суспільних підвалин і цінностей;

- соціалістичною, яка спирається на пріоритет у політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості.

У літературі зустрічається також типологія політичної свідомості залежно від характеру ставлення суб'єкта політичної дії до держави як політичного інституту. Одні люди визнають її суспільне значення, бачать у ній важливий засіб вирішення всіх соціальних проблем і навіть схильні абсолютизувати роль держави. В цьому випадку кажуть про етатистський (від фр. etat -- держава) тип політичної свідомості, який спирається на розуміння активної ролі держави в суспільних процесах, особливо в економічних сферах. Є й такі групи людей, які скептично ставляться до держави або взагалі не визнають її позитивної ролі в суспільному житті. Тоді кажуть про анархістський (від грецьк. anarchia -- безвладдя) тип політичної свідомості, для якого характерна орієнтація на бездержавне регулювання суспільних процесів, і перш за все в сфері матеріального виробництва.

Залежно від прихильності суб'єктів політики до тих чи тих форм політичного устрою суспільства, а отже, і до способів організації політичного життя, можна назвати демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості. Перший орієнтується на принципи й норми демократичних форм політичного життя, другий -- на необмежену владу однієї особи, третій -- не тільки на необмежене панування, але й на повний контроль з боку суб'єкта володарювання (окремої особи або групи) за всіма сферами життя суспільства.

Якщо за основу взяти орієнтацію на характер соціальної діяльності суб'єкта, то політична свідомість може бути консервативною (орієнтується на збереження колишніх суспільних устоїв), радикальною (орієнтується на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтується на здійснення соціальних змін шляхом реформ) та революційною (орієнтується на здійснення різкого стрибкоподібного переходу від одного якісного стану до іншого).

Можна назвати ще один критерій типологізації політичної свідомості -- це орієнтація певних груп людей на регулятивні механізми в межах політичної системи. Історія суспільства знає два основні регулятивні механізми -- ринок і державу. Схильність до того або того механізму в політичному житті формує відповідні типи політичної свідомості -- ринкову або бюрократичну.

Ринкова політична свідомість розглядає політичні процеси й явища крізь призму відносин "купівлі -- продажу", досягнення користі, що вважається метою політичної діяльності.

Бюрократична свідомість спирається на корпоративні інтереси групи осіб або апарату управління певних державних чи господарських структур. Політична свідомість бюрократичного типу сприймає раціональність як організованість (або порядок) і бюрократичне управління.

Сучасні реалії політичного життя українського суспільства дають можливість для узагальнення типологічних ознак політичної свідомості. Спираючись на матеріали різних соціологічних досліджень, моніторингів, аналітичні розробки, можна назвати такі домінуючі типи української політичної свідомості:

1. Патерналістсько-егалітарна політична свідомість. Для неї характерні очікування вирішення всіх проблем за рахунок політики держави або, в крайньому разі, місцевої влади і керівництва підприємств. Носії такої політичної свідомості відверто жадають "сильної руки", яка б навела порядок у державі аж до переділу власності.

2. Індивідуалістично-ліберальна політична свідомість. Для неї характерна орієнтація при вирішенні своїх проблем перш за все на власні сили, переконаність у тому, що можна самому керувати своєю долею. Представники цього типу діяльні, у них немає невпевненості у своєму майбутньому, вони більшою мірою орієнтовані на кар'єру і життєвий успіх.

Решта населення являє собою різні перехідні типи між цими двома крайніми типами свідомості. У цілому тенденція розвитку політичної свідомості йде у напрямі переважного зростання групи з індивідуалістично-ліберальними переконаннями. Але при цьому слід мати на увазі, що носіями усіх типів політичної свідомості притаманні внутрішня суперечливість, багато у чому пов'язану з об'єктивною суперечливістю українського політичного життя.

політичний свідомість консервативний суспільний

Список використаної літератури

1. Основи політології курс лекцій / Під ред. проф. Н.І. Сазонова. - Харків, 199З - С. 311 - 339.

2. Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. - 1992. - № 4.

3. Основи політології. Стислий словник термінів і понять. - М., 1993.

4. Основи політології (Курс лекцій): Навч. посібник. - Харків: ХДТУСГ. - 1996. - С. 136 - 150.

Інтернет джерела:

http://lib.mdpu.org.ua/e-book/politologiya/eBook/modul_2/tema13.htm

http://www.npu.edu.ua/!book/book/html/D/ifon_kifi_Filosofiya%20polituku/270.html

Размещено на Allbest.ru