Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Об'єднання громадян

ПЛАН

Втуп

РОЗДІЛ 1: Види об'єднань громадян

1.1 Політичні партії

1.2 Громадські організації

РОЗДІЛ 2: Порядок утворення і правовий статус об'єднань громадян

2.1 Реєстрація і права політичних партій

2.2 Реєстрація і права громадських організацій

РОЗДІЛ 3: Тимчасове призупинення і ліквідація об'єднань громадян

Висновок

Використана література

об'єднання політичні партії

ВСТУП

Конституція України в частині 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизуються і деталізуються в інших законах і підзаконних актах, їх сукупність (включаючи Конституцію) становлять специфічну систему і є законодавством про об'єднання громадян (ст. 5 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.).

До таких нормативних актів насамперед належать:

· Закон "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року;

· Положення "Про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р.;

· Положення "Про порядок реєстрації символіки об'єднань" від 26 лютого 1993 р.;

· Закон "Про захист прав споживачів" у редакції від 12 травня 1991 р. (розділ 3 даного Закону прямо названо: "Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)". У статтях 25 і 26 визначаються цілі і права цих об'єднань);

· Закон "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 р;

· Закон "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. (ст. 1 визначає благодійну діяльність як діяльність, що не передбачає отримання прибутків, ст. 2 прямо вказує на громадський характер діяльності благодійних організацій; ст. 5 передбачає заснування благодійної організації громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, що відповідає ст. 11 Закону "Про об'єднання громадян".

5 квітня 2001 року депутати Верховної Ради України прийняли новий закон «Про політичні партії в Україні». При Цьому з 18 пропозицій Президента повністю було враховано 5, частково -- 6 і відхилено 7. За прийняття законопроекту голосував 321 народний депутат, проти 11. Президент України Леонід Кучма підписав закон 25 квітня 2001 року. Таким чином було закінчено кількарічну політико-правову дискусію, яка тривала навколо визначення статусу політичних партій в Україні. Після ухвалення Конституції України в парламенті обговорювалися декілька проектів партійного закону, а з грудня 1999 року тривало законотворче протистояння між Верховного Радою і Президентом, який двічі застосовував процедуру вето.

Таким чином було створено певну нормативно-правову базу діяльності об'єднань громадян, що дало можливість сформувати правові форми забезпечення їх діяльності, тобто способи (порядок) конституційно-правового закріплення основних засад їх утворення та діяльності.

Виділяють три найважливіші такі форми:

1) конституційне-правове забезпечення, яке ґрунтується на додержанні об'єднаннями громадян Конституції та законів нашої держави і постанов Верховної Ради України;

2) нормативно-правове забезпечення, що передбачає додержання указів та розпоряджень Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, наказів Міністерства юстиції України та інших нормативних актів;

3) судове забезпечення, відповідно до якого об'єднаннями громадян у своїй діяльності мають керуватися судовою практикою, постановами, роз'ясненнями та інструктивними листами Верховного Суду, Вищого арбітражного (господарського) суду та Конституційного Суду України.

Актуальність теми не викликає сумніву, адже ще за часів, коли Україна належала до СРСР, більшість місцевих самоврядних організацій було знищено, а їхніх лідерів -- піддано репресіям. Натомість було засновано українські (за адміністративно-територіальним поділом) організації як відділення всесоюзних. Незважаючи на їхню різнорідність у програмних завданнях і формах діяльності (від політизованих комсомольських і піонерських спілок до товариств охорони пам'яток історії та культури чи товариств мисливців і рибалок), уся діяльність їх була цілком централізованою, що не сприяло розвиткові ініціативності та власне самоврядності таких організацій. Ті ж, що утворювалися самочинно, зазнавали жорстоких переслідувань. В той час існувала лише одна політична партія -- комуністична, а громадські організації були лише культурологічної орієнтації.

Із здобуттям незалежності, перед Україною постало питання про правове регулювання діяльності громадських об'єднань, що допомогло б у вираженні інтересів і уподобань громадян, їх відкритості та ініціативності, а також для задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів.

У своїй курсовій роботі я спробую на основі останніх нормативно-правових актів, концепцій і поглядів проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку законодавства про об'єднання громадян, його переваги і недоліки, а також звернути увагу на порядок утворення і правовий статус політичних партій і громадських організацій, що належать до об'єднань громадян.

РОЗДІЛ 1: Види об'єднань громадян

1.1 Політичні партії

Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України. Згідно ст. 2 Закону “Про політичні партії в Україні”:

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Це за версією авторів проекту. Попри певні конкретизаційні елементи останнє поняття політичної партії не поліпшує те, що наведено в Законі, а погіршує його. Політична партія -- політико-правова категорія. Той, хто береться за її визначення, має знати, що стержневим для партії, її метою є питання влади: участь в органах влади і місцевого самоврядування та вплив на них.¹¹ Примуш М. Політичні партії та виборчий процес // Право України -- 2001.-- №3.-- с.124;

Формування політичної волі трудящих -- передумова перемоги на виборах, а участь у них -- не мета партії, а засіб досягнення останньої. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії.

Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, і інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному законом порядку²² Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р..

Конституція України (ч. 1 ст. 37) забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до частини 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім цього, Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом, мають загальнодержавний статус. А чи це не означає, що засновниками політичної партії повинні бути громадяни України, які представляють більшість її регіонів; що партія має створити свої осередки у більшості регіонів України. На обидва запитання відповідь має бути заперечна: ні, не означає.

Суть загальнодержавного статусу політичної партії в тому, що, на відміну від громадських організацій, вона не може бути регіональною, тобто створюватися для діяльності лише на певній території України (як, наприклад, Львівське студентське братство чи Верховинське товариство «Гуцульщина»), а також міжнародною, тобто створюватися для діяльності на території кількох держав;

-- її діяльність визначається єдиним законом, в той час як можуть існувати окремі закони, що регулюватимуть діяльність певних видів громадських організацій: профспілок, релігійних громад, дитячих, молодіжних, спортивних тощо;

-- партія може вести політичну діяльність на всій території України, навіть у тих регіонах, в яких немає її осередків.

Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.

Статус юридичної особи політична партія та її осередки одержують з моменту їх державної реєстрації. Юридична особа -- цивільно-правова категорія. Мати цей статус означає можливість бути учасником найрізноманітніших відносин, насамперед, майнових. Тому перелічувати в Законі, якими правами партія як юридична особа може володіти, немає сенсу. Вона може володіти усіма правами, крім тих, які заборонені їй законом або статусом.

У ст. 12 закону до прав політичної партії віднесено «від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами в суді». Дане положення буквально перенесено із ст. 23 Цивільного кодексу «Поняття юридичної особи». Отже, вийшло, що серед інших прав політичної партії є й її право бути юридичною особою. Це помилка, бо статус останньої автоматично зумовлює можливість партії мати права та обов'язки.

У ст. 12 проекту продемонстровано нерозуміння різниці між такими правовими конструкціями, які є подібними лише на перший погляд: «мати права, передбачені законом» та «мати усі права, крім тих, які заборонені законом». До політичної партії як юридичної особи має відношення друга конструкція.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоров'я населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань.

Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. В першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

1) судді;

2) працівники прокуратури;

3) працівники органів внутрішніх справ;

4) співробітники Служби безпеки України;

5) військовослужбовці.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії.

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії. Закон не допускає створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

За ст. 22 Закону про об'єднання громадян політичним партіям заборонено одержувати кошти від державних органів, підприємств, та організацій, крім випадків, передбачених законами України. Отже, ця норма, в принципі, допускає державне фінансування партій, але лише відповідно до спеціального Закону. Про бюджетне фінансування тут мова не йде.

Стаття 15 закону передбачає фінансування політичних партій, які на виборах отримали не менше чотирьох відсотків голосів, з державного бюджету. Примушувати у більшості малозабезпеченого платника податків сплачувати ще й витрати на діяльність партій -- є необачним.

1.2 Громадські організації

Варто згадати те, що наша "оксамитова революція" 1989--1990 років, завдяки якій Україна здобула незалежність, розпочалася і фактично була здійснена не політичними партіями (в той час існувала лише одна політична партія -- комуністична), а громадськими організаціями культурологічної орієнтації. Більшість нових українських політиків вийшли на політичну арену на хвилі громадської діяльності¹¹ Сидоренко О. Сучасний стан і перспективи громадських організацій // Соціальна політика і соціальна робота. - 1999. - №4. - с. 45-52. . Саме громадські організації ставали підґрунтям для створення політичних партій. Та й перший Закон України "Про об'єднання громадян" (1992) віддзеркалював тогочасне розуміння громадської діяльності. У ньому будь-яке об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначалося або як політична партія, або як громадська організація. Закон дав поштовх до бурхливого зростання кількості громадських організацій.

Зростання кількості, форм і напрямків діяльності неурядових організацій висунуло на порядок денний питання їх правового врегулювання. Так з'явилися розрізнені документи -- "Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів" (1993), "Про порядок легалізації об'єднань громадян" (1993), "Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні" (1993), які мали узгодити бодай найнагальніші аспекти громадського руху, що їх обминув Закон України "Про об'єднання громадян"¹¹ Аніщук В. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні // Право України, №2,2000, .

Отже, громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку.

Молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів;

Дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.²² Ст.2 Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації ” від 1 грудня 1998 року.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом конференцією) або загальними зборами. Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян.

Громадські організації створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.

Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років.

Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, встановлених законами України.

Членами молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій - особи віком від 6 до 18 років. Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних та дитячих громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третину членів виборних органів.

Громадські організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства.

Назва об'єднання громадян визначається рішенням установчого з'їзду (конференції) або загальними зборами об'єднання громадян.

Назва об'єднання громадян повинна складатися з двох частин - загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об'єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних об'єднань громадян.

Індивідуальна назва об'єднання громадян є обов'язковою і повинна бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку об'єднань громадян з такою ж загальною назвою.

Об'єднання громадян поряд з повною назвою може мати скорочену назву, яка фіксується в установчих та статутних документах об'єднання громадян (рішенні установчого органу, статуті, положенні).

РОЗДІЛ 2: Порядок утворення і правовий статус об'єднань громадян

2.1 Реєстрація і права політичних партій

Утворення політичної партії має певні етапи.

На першому етапі повинна бути ініціативна група, яка готуватиме програму партії, статут та установчий з'їзд. Другий -- це установчий з'їзд на якому приймається рішення про створення партії, її програма та статут, обираються керівні органи партії. Третій етап -- державна реєстрація (легалізація). До останньої -- партії ще немає.

За Законом про об'єднання громадян легалізацію політичних партій проводить Міністерство юстиції України. Автори закону виношували ідею, щоб таким легалізуючим органом стала Центральна виборча комісія. Однак вона не знайшла підтримки.

Місцеві осередки партії мають реєструватися відповідними управліннями юстиції. На відміну від громадських організацій, які можуть легалізуватися не лише через реєстрацію, а й шляхом повідомлення про їх заснування, політичні партії легалізуються тільки через їх реєстрацію.

У Законі розірвано єдиний процес створення політичної партії: Розділ II названо «Членство та створення політичної партії», а Розділ ІІІ -- «Реєстрація та права політичних партій», з чим не можна погодитися.

За ст. 10 закону про політичні партії «Створення політичних партій» рішення установчого з'їзду про утворення політичної партії повинне бути підтримане підписами не менше ніж десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.

Вважають, що підписами жителів різних регіонів України засвідчується загальнодержавний статус партії. Навряд, чи це так, адже мова йде про різні політико-правові явища.

У 1992 р., коли прийнятий Закон, який вперше врегулював діяльність політичних партій, на цю норму (у співвідношенні до надання громадянам права об'єднуватися не в одну, а у різні партії) не була звернута увага. Бо що може означати такий дріб'язок порівняно з демонополізацією партійного життя.

Статут і програма політичної партії затверджуються на установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії, обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є функцією виконавчої влади і здійснюється чітко зафіксованими в законодавстві органами (легалізуючими органами).

До них належать:

1. Міністерство юстиції України;

2. місцеві органи державної виконавчої влади;

3. виконкоми сільських, селищних, міських рад.

Легалізація є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.

Термін «засновники політичної партії» у законі не вживається. У Законі “Про об'єднання громадян” є ст. II «Засновники об'єднань громадян». Оскільки видом такого об'єднання є політичні партії, то є всі підстави для висновку, що «засновники політичної партії» -- поняття не лише легітимне сьогодні, а й таке, яке слід використовувати в майбутньому.

Закон не визначає кількості засновників. Виходячи з принципу розумності, можна стверджувати, що їх число повинно бути таким, щоб обрати з-поміж себе керівні органи партії у кількості, визначеній статутом. Тому якщо за статутом керівні органи партії (Вища Рада. Центральний провід чи Центральний Комітет та Ревізійна комісія) мають складатися, наприклад, з 10 чоловік, то це число і є мінімальним кількісним складом засновників партії. Імена засновників -- не лише для історії. При цьому слід мати на увазі, що ініціатор створення партії та її засновники можуть не збігатися.

Отже, засновники партії -- ті, хто проголосував на установчому з'їзді про її створення. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Органи, що здійснюють реєстрацію політичних партій та їх обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, ведуть відповідні реєстри.

Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після подачі і перевірки таких матеріалів:

1) статуту і програми політичної партії;

2) протоколу установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

3) підписів громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;

4) відомостей про склад керівних органів політичної партії;

5) платіжного документу, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

6) назви та адреси банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації структурних утворень політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстрації видають політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії. Політична партія також інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.

Протягом 30 днів з моменту надходження реєстраційних документів Міністерство юстиції України приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації політичної партії. Цей строк може бути продовжений Міністерством юстиції України у разі потреби, але не більше ніж на 15 днів.³³ ст.10 Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

У реєстрації політичної партії може бути відмовлено, якщо документи, подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Конституції, цьому та іншим законам України. Реєструючі органи приймають рішення про реєстрацію обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень політичної партії, передбачених статутом партії, протягом 10 днів з дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії.

До заяви додаються:

· копія статуту політичної партії;

· протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворено обласну, міську, районну організацію або інше структурне утворення політичної партії.

У разі відмови в реєстрації Міністерство юстиції України та його органи юстиції повинні надати заявникові своє письмове вмотивоване рішення.

Рішення Міністерства юстиції України чи його органу юстиції щодо реєстрації або неприйняття будь-якого рішення з цього питання може бути оскаржене до суду.

Відмова у реєстрації не є перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

· можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

· брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;

· вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії можуть підтримувати зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять політичну партію в підпорядковане або залежне становище щодо будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії.

Політичні партії можуть засновувати міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних центральних органів.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії - за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.

Нагляд за виконанням та додержанням законності об'єднаннями громадян здійснюють органи прокуратури. Контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків об'єднаннями громадян здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції.

Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від:

· іноземних держав та організацій, міжнародних організацій;

· іноземних громадян та осіб без громадянства;

· державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;

· підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;

· нелегалізованих об'єднань громадян;

· анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності. Політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома.

2.2 Реєстрація і права громадських організацій

Отже, легалізація громадських організацій здійснюється шляхом реєстрації або повідомлення про їх заснування.

Легалізація всеукраїнських громадських організацій і міжнародних громадських організацій здійснюється Мінюстом, їх місцевих осередків та місцевих об'єднань громадян - Головним управлінням юстиції в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.

Для реєстрації об'єднання громадян до реєструючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання громадян або їх уповноваженими представниками. До заяви додаються:

· статут (положення),

· протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів,

· відомості про склад керівництва центральних статутних органів,

· дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору (крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України)¹¹ Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - 3-є вид., стер. - К.: Юрінком Інтер,2001. - с.164..

Заява про реєстрацію розглядається в двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк.

При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян. Про зміни, що сталися в статутних документах, об'єднання громадян повідомляє в 5-денний строк в реєструючий орган.

Органи, що здійснюють реєстрацію громадських організацій, ведуть реєстр цих об'єднань. Про їх легалізацію (офіційне визнання) легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.²² О. Сидоренко. Сучасний стан і перспективи громадських організацій // Соціальна політика і соціальна робота, 1999, №4.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані громадська організація користується правом:

1. виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

2. представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

3. брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

4. ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

5. створювати установи та організації;

6. одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

7. вносити пропозиції до органів влади і управління;

8. розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

9. засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей. Вони, також, мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Молодіжні та дитячі громадські організації та їх спілки не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції.

Членські внески і добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій та їх спілок, не є об'єктом оподаткування.

РОЗДІЛ 3: Тимчасова заборона і ліквідація об'єднань громадян

З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується), якщо після накладення стягнень мало місце продовження протиправної діяльності.

У разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність, відповідні органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій, видають приписи про недопущення протиправних вчинків.

Якщо вчинені політичною партією дії не тягнуть за собою іншого виду відповідальності, відповідними контролюючими органами видається припис про усунення допущених правопорушень.

Щодо терміну “політична відповідальність партії”, то його ми чуємо часто, головним чином, у такому контексті: «за здійснення вибуху жодна організація не взяла на себе політичної відповідальності».

Щодо нашого партійного життя, то даний термін офіційно майже ніколи не вживався. Воно і зрозуміло. Хоча підстав для цього було чимало. Є всі аргументи для того, щоб політичну відповідальність включити складовою до загальної системи відповідальності політичних партій.

Політична відповідальність може бути самооголошена партією або оголошена судом. Вона може розглядатися як один з етапів до заборони партії.

3а ст. 27 Закону про об'єднання громадян такі об'єднання, а отже, і політичні партії, несуть відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

Оскільки політична партія -- юридична особа, вона не може нести кримінальної відповідальності, до цивільної відповідальності може бути притягнута на загальних підставах.

Попередження -- вид адміністративної відповідальності, яку може нести партія. Термін «застереження» більше підходить до даної ситуації. Такою ж адміністративною відповідальністю є і штраф, від якого автори закону чомусь відмовилися.

Керівництво політичної партії зобов'язане невідкладно усунути порушення законодавства України, що стали підставою для винесення попередження, і в п'ятиденний строк повідомити про вжиті заходи органу, який виніс попередження.

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією і законами України.

Відповідно до Закону про об'єднання громадян вирішення спору про заборону політичної партії -- це компетенція Конституційного Суду України. Однак Закон про Конституційний Суд України не включив вирішення даного спору до компетенції Конституційного Суду. Виникла колізія, якій мав покласти край Закон про політичні партії. Однозначно, це питання повинні вирішувати суди загальної юрисдикції.

Враховуючи значення процесу в справі про заборону політичної партії, а також, що такі процеси проходитимуть рідко, можна було б встановити правило, за яким позов подається до районного суду, з умовою, що відповідач (партія) має право на зміну підсудності і зажадати розгляду справи обласним судом, Київським міським або Верховним Судом України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі. Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

У разі невиконання політичною партією вимоги щодо реєстрації назви та адреси банківської установи, в якій політична партія має рахунки., виявлення протягом трьох років з дня її реєстрації недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Рішення Верховного Суду України про анулювання реєстраційного свідоцтва тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших статутних утворень політичної партії, припинення членства в політичній партії.

Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України.

Отже, політична партія -- складний політико-правовий організм. Тому Закон має враховувати як названу складність, так і важливість діяльності партій по розбудові України.¹¹ Ромовська З. Закон України про політичні партії (Бути чи не бути? Бути! Але яким) // Право України.,1998.-- №8. - с. 54.

ВИСНОВОК

Отже, Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про об'єднання громадян» політичною партією є об'єднання громадян -- прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Політичні партії діють тільки з всеукраїнським статусом.

Громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Вони можуть діяти із всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Після прийняття Конституції України, вступу нашої держави до Ради Європи, налагодження активного співробітництва з ЄС та з окремими країнами, коли виявилася невідповідність Закону України «Про об'єднання громадян" сучасним вимогам розвитку конституціоналізму, набула актуальності проблема вдосконалення правового забезпечення процесів утворення та діяльності політичних партій. У цьому важливу роль мали б відіграти прийнятий Верховною Радою України закон України «Про політичні партії» та низка нормативно-правових актів, спрямованих на його реалізацію.

Проаналізувавши чинне законодавство про об'єднання громадян, я дійшов висновку, що політичні партії і громадські організації - це складні соціальні утворення, які мають свій правовий статус, свій порядок утворення і реєстрації, межі здійснення своєї діяльності, а також окрему відповідальність, тощо.

Уявляється, що чинне законодавство України, пов'язане з утворенням та діяльністю політичних партій, треба постійно вдосконалювати. Зокрема, можлива постановка питання про систематизацію законодавства в галузі так званого партійного права.

Необхідно пам'ятати, що норми права діють тоді, коли вони постійно змінюються та доповнюються з урахуванням розвитку правової реформи у нашій державі.

Використані джерела

Нормативні акти :

1. Конституція України. - К., 1996.;

2. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”від1 грудня 1998р.;

3. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.;

4. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.;

5. Положення "Про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р.;

6. Положення "Про порядок реєстрації символіки об'єднань" від 26 лютого 1993 р.;

Наукова література:

1. Аніщук В. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні // Право України. - 2000. - №2. - с. 95-96.

2. Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права. - К., 1998.

3. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - 3-є вид., стер. - К.: Юрінком Інтер,2001. - с.164.

4. Молодіжний рух України // Довідник Ч.1. - К.: А.Л.Д. - 1999.-- с.157;

5. Новий закон “Про політичні партії в Україні”// Політичний календар. - 2001. - №4. - с. 43.

6. Примуш М. Політичні партії та виборчий процес // Право України -- 2001.-- №3.-- с.124;

7. Ромовська З. Закон України про політичні партії (Бути чи не бути? Бути! Але яким) // Право України. - 1998. - №8. - с. 54-58.

8. Сидоренко О. Сучасний стан і перспективи громадських організацій // Соціальна політика і соціальна робота. - 1999. - №4. - с. 45-52.

9. Сунгуров О. Організації-посередники в структурі громадянського суспільства // Політична думка.--1999. - №4. - с.199.

10. Юридична енциклопедія: В 6т. / ред. кол.: Ю.С. Шечушенко (відп. ред.) та ін.-К.: Укр. Енцикл.,1998-Т.1:А-Г.

Размещено на Allbest.ru

...