Політологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Політологія як наука

Як самостійна суспільна наука політологія сформувалась в сер. 19- сер 20 ст. Знання про політологію почали формуватися із розшаруванням суспільства, виникненням держави. Теоретичне осмислення політології з'явилося з появою філософії. (Дн. Греція, Китай, Індія) - кін 1 тис до н.е.

Політологія = „політика' - це державні або суспільні справи, державне управління + логос - вчення, наука. Політологія (з етимології) - вчення про держ або сусп справи.

В укр. науковій літературі - політ. наука = наука про політику = політологія

В англ. літературі - political science, а не політологія. Цей термін запропонував Гарольд Лассвел у 1951 році.

Фома Аквінський вперше вживає термін у 15 ст.

Об`єкт і предмет політології.

Об`єкт - це суб`єктивні або об`єктивні реальності, які досліджує Політологія - СОЦІУМ, конкретніше - політична система, підсистеми ( економічна, гуманітарна, політична)

Два підходи до осмислення політичної науки:

§ Широке визначення:

Ш Політологія - політичне життя суспільства у всіх можливих життєвих проявах;

Ш Політологія - наука про політику, її зв'язки з людиною і суспільством;

§ Вузька проблема тлумачення політології:

Ш Це політична система суспільства;

Ш Політична культура

Ш Демократія

Предмет можна визначити, знайшовши головну проблему.

В сучасній л-рі не існує загального погляду на предмет (підходи) визначення політології. 2 групи:

1. Як предмет беруть одну доволі вузьку проблему. Наприклад, вивчення політичної системи суспільства ( дослідження сутності політичних форм, розвиток політ. культури) Цей підхід є більш правильним.

2. Тлумачать предмет ширше. Напр, : закономірності розвитку політичного життя суспільства в усіх його можливих проявах. Вада підходу- ототожнення об'єкту і предмета в праці політологів пострадянських країн - Соловйов, Пугачов. За їхніми словами, політологія - наука про політику, про її зв'язок з людиною і суспільством, а політика може існувати поза людиною і суспільством, що є не можливим.

В західній літературі: дискусії про визначення предмета треба припинити. Вони не погоджуються, потрібно відокремити предмет від об'єкта, користуватись 1шим підходом.

Два основні підходи, чим повинна займатися політична наука:

1. Арістотелівський - Предмет пол. науки - вивчення держави( походження, стуктура, призначення, функції). Трактат - „Політика'. Прихильники цього підходу вважають, що політика - наука про управління державою. Притаманно науковим школам Європи (Фр, Нім)

2. Підхід Макіавеллі.

Політологія - це наука про владу в державі.

3. Макс Вебер.

Політика - це участь у здійсненні державної влади. Предмет - вдада в державі. (політична влада) Цей підхід підтримує більшість укр. політологів.

4. Жан Будон: другий підхід включає в себе перший, тому він є більш змістовним.

5. Платонівський - наука про державу, управління державою.

Висновок.

Політологія - це наука про сутність, структуру (устрій) і здійснення влади в державі, що реалізується через вазаємодію основних учасників політичного процесу. - предмет політології.

Політика - відносно самостійна царина суспільного життя. - об'єкт політології.

За Соломіним - Політологія - це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку політичної (державної) влади.

Головна проблема політичної науки - проблема державної влади (кому належить, як здійснюється, мета)

3 групи політичних законів:

ь Закономірності, що характеризують зв'язок між політичною та іншими царинами суспільного життя (економіка, право);

ь Закони, що характеризують взаємозв'язки між власне політичними явищами (прийняття закону і вибори - вплив на формування партійної системи)

ь Закон, що характеризує особливості функціонування і розвитку окремих політичих явищ;

ь Закон олігархії (Міхельс):в масових партіях є тенденція бюрократизму, влада переходить від партійної маси до партійної номенклатури. 18 млн. КПРС керувались 100 номенклатурщиками)

Протилежна думка (Соловйов): - заперечує існування одвічних істин і незмінних законів в політиці.

Соломін: закон універсальний незалежно від доби, але закони є різного масштабу.

Структура політичної науки

Ш Загальна фундаментальна політологія;

Ш Теорія середнього рівня (різні теорії демократії, теорія еліт (хто повинен управляти))

Ш Прикладні теорії політики, які формуються, щоб вирішити типові практичні проблеми; прийняття політичних рішень, врегулювання конфліктів, переговорного процесу, партійного керівництва.

Політологія теоретична:

· Політична філософія

· Соціологія

· Психологія

· Історія політичних вчень

· Історія політики Європи

Теоретичне осмислення політичної царини.

Прикладна політологія:

· Політтехнології

· Менеджмент

· Маркетинг

Дисциплінарний підхід - політологія - це сукупність великої кількості політологічних дисциплін (субдисциплін), які досліджують різні аспекти політики та зв'язки з суспільними явищами.

Даг Стрпіч: Політологія нараховує 13 основних дисциплін, 97 субдисциплін.

Політологія - одна з багатьох наук про політику.

Політологія - включає знання, отримані за допомогою точних методів.

Політологія - єдина, але внутрішньо диференційована наука. Мета - дослідження владних відносин.

Процес формування політичних дисциплін триває досі. У 20 столітті нові:

Ш Політична культура

Ш Політична кібернетика

Тема 2. Сутність політики

Перікл: „Лише деякі люди можуть творити політику, а обговорювати її можуть усі'.

POLIS

POLITIKE перекладається: (було введено Арістотелем)

ь Державні суспільні справи

ь Державна діяльність

ь Мистецтво управління державою

Політика - суспільні справи, управління державою, мистецтво управління державою. Державні і суспільні справи.

Термін „політика'набув широкого поширення завдяки Арістотелю( трактат): проблеми побудови держави, держ. управління.

Значення слова „політика':

ь Широке - розуміння політики на побутовому рівні --- Політика - діяльність політичного суб'єкта, спямована на здійснення мети.

ь Вузьке - розуміння політики в науковому світлі. Політика - керівництво політичною організацією, передовсім державою.

Політика - історичне явище:

· Існувала не завжди, виникає за певних історичних умов;

· В процесі свого існування еволюціонує, змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників;

Більша частина історії неполітична. На думку Дж. Лєнскі, вже в 4 тис до н.е. склались політичні структури, що відбивали процес соціальної, етнічної і культурної диференціації. Найдавніша цивілізація - Шумер, Єгипет. Цивілізація - певна стадія розвитку спільноти, коли виникає розшарування.

Рінат Мухаєв - причини і закони формування політики:

· Західні цивілізації:

Ш Соціальне розшарування суспільства

Ш Зростання потреб - поділ праці, що сформував потребе у постійно діючих інститутух державної влади, що узгоджував би інтереси суспільних груп.

· Схід:

Ш Політика сформувалась для того, щоб вирішувати життєвоважливі завдання.

· Захід + Схід - цілісність країн, захист від зовнішніх вторгнень.

Зовнішні і внутрішні чинники появи політики:

o Внутрішні - соціальні розшарування первісних спільнот, поява держава;

o Зовнішні - боротьба за матеріальні ресурси, відбиття зовнішньої агресії, „боротьба за життєвий простір'.

Найбільш поширені підходи до визначення сутності політики:

Ш Економічні концепції політики. Марксистське тлумачення характеризує її як надбудову над економічним базисом суспільства. Ленін: „Політика - концепція вираження економічних інтересіврізних соціальних груп'. Усі найважливіші явища в політиці є наслідком процесів в економіці. Прибічник марксизму (ек. детермінізм) ігнорували вплив інших сфер суспільного життя на економіку, перебільшували значення економіки. Деякі сучасні колишні марксисти пишуть, що „економіка і політика - це рівнозначні явища суспільного життя'. Отже, політикиа - концептуальний прояв економіки.

Ш Стратифікаційний підхід. Характеризує політику як боротьбу різних соціальних груп за реалізацію своїх значущих соц. інтересів і потреб. Гізе, Міньє (фр. історики періоду Реставрації): політика - боротьба антагонічних класів і націй (попередники марксизму)

Ш Субстанціальний. Спрямований на з'ясування функціональних засад політики. Політика - боротьба різних соціальних груп за владу в державі, щоб використати її в своїх інтересах. Преший - Н. Макіавелі. Макс Вебер: „Політика - це прагнення до участі у владі або до впливу за розподіл влади чи між державами чи всередині держави між групами людей'

Ш Конфліктно- консенсусний підхід. У 20 ст. розробляв Моріс Дюверже („Ідея політики 1966) Політика - діяльність по мирному або насильницькому розв'язанню соц. конфліктів. Суперечність у суспільстві є решійною силою політики. Політика неможлива без консенсусу. С. Ганіннгтон (амер. політолог): „ За умов повної відсутності соціальних конфліктів політика неможлива, однак вона неможлива і без консенсусу, оскільки не можуть функціонувати державні політичні інститути.

Ш Інституційний.

Ш Діяльнісний.

Ш Системний.

Висновок.

Політика - відносно самостійна царина суспільного життя, де відбувається узгодження і зіткнення суперечливих інтересів різних соціальних груп, а також виробляються обов'язкові для усіх державні рішення. Політика - сфера боротьби за владу в державі, за допомогою якої певні спільноти прагнуть пріорітетно задовольнити свої соціально значущі потреби та інтереси, а також реалізувати власні уявлення про справедливий суспільний порядок.

Внутрішньо-суперечливий характер політики:

Політика - елемент боротьби, змагальності.

Політика - інтегративна складова, створена, щоб примирити суспільство.

Універсальним законом політики є боротьба за політичне панування, за владу в державі, регіоні і світі,завдяки якому реалізуються інтереси певних соціальних груп.

Межі політики в суспільстві. - ступінь втручання держави в суспільне (індивідуальне) життя. Це питання поставлене політичними досвідом 20 ст.

Ш Тоталітарна концепція. Держава повинна втручатися у суспільне (індивідуальне) життя. (КНДР, СРСР)

Ш Анархістська. Держава пригнічує особистість, ідеал - бездержавне суспільство. Добровільне зібрання людей і їх самоврядування, вони так і не змогли знайти практичне застосування своїх ідей.

Ш Ліберальна. Розділяють соціум на державу і громадянське суспільство, коли держава безпосередньо не втручається.

Ш Джон Кейнс - критика лібералізму 1936р. „Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей' - обґрунтував необхідність державного втручання в суспільне життя. Межа - невід'ємні права людини.

Функції політики:

1. Задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства.

2. Раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян, держави.

3. Примус в інтересах окремих верст населення або всього суспільства в цілому.

4. Інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства.

5. Соціалізація особистості - включення її у світ суспільних відносин.

6. Забезпечення послідовності та інноваційності соціального розвитку суспільства в цілому, так і самої людини.

Тема 3. Сутність і структура влади

Центральною проблемою політики є проблема влади в державі. Влада - фундаментальна засада сусп. життя, тобто атрибут сусп. життя. Владні відносини виникають скрізь, де є усталені суспільні групи: сім'я, церква, пол. організації, міжн організації.

Концепції влади:

Ш Біхевіористська. Тлумачать владу як особливий тип поведінки, коли одні люди командують, а інші підкоряються. Людям притаманна воля до влади для покращення свого добробуту. Влада може стати і самостійною цінністю. Сам процес владарювання стає самоціллю.

Ш Структурно-функціональна. Влада розглядається як засіб самореалізації будь-якої людської спільноти, що заснований на доцільному розподілі функцій управління і виконання. Владні відносини передбачають формулювання санкцій і заохочень відповідно за невиконанням або виконанням функцій.

Ш Реляційна. Владні відносини - це відносини між людьми, коли одні люди мають визначальний вплив на інших і за допомогою певних засобів контролюють їх поведінку.

Ш Системна - засіб соціального спілкування, комунікації, влада врегульовує конфлікти, забезпечує існування суспільства.

Ш Психологічна

Ш Теологічна

Висновок. Влада - це здатність і можливість одних людей впливати на інших, спонукати їх до певних дій з допомогою різних чинників.(сили, закону, авторитету)

Влада - це відносини залежності між людьми, за яких одні можуть підпорядковувати собі інших, примушуючи їх до певних дій за допомогою інших засобів. - За Соломіним

Як складне суспільне явище влада має певну структуру:

Ш Агенти влади - ті соціальні групи, держави, між якими виникають владні відносини. Вони - безпосередні носії влади. А ми формуються суб'єктивно - об'єктивні відносини. Суб'єкт - активно спрямовуюча людина (батько, лідер пол. партії), інститути (злоч. угрупування). Суб'єкт видає розпорядження об'єкту, система заохочень і покарань, він повинен мати волю владарювати, організаторські здібності, компетентність, бажання нести відповідальність. Об'єкт влади виконує настанови суб'єкта, підпорядковується йому. Владні відносини - це не тільки підпорядкування, а взаємозалежність об`єкта і суб'єкта.

Легітимність - визнання права на керування збоку об'єкта влади, позитивна оцінка об'єктом суб'єкта.

Мотивація підкорення. Чинники:

§ Страх покарання;

§ Звичка підкорятися

§ Зацікавленість

§ Переконання

§ Авторитет керівництва.

§ Ототожнення влади з її суб'єктом

Якщо влада водночас ґрунтується на інтересі, переконаннях,авторитеті, то вона може перерости у ідентифікацію об'єкта суб'єктом.

Ш Ресурси влади.

Нерівномірний розподіл ресурсів влади - одна з найважливіших складових влади і головна соціальна передумова підкорення одних людей іншими. Ресурси влади - ті засоби, використання яких може забезпечити вплив суб'єкта на об'єкт. Класифікація ресурсів влади (За сферами людської діяльності):

§ Економічні (матеріальні) - засоби виробництва, гроші, якими володіє або розпоряджається суб'єкт влади. Об'єктивною основою влади, причиною підкорення є дефіцит матеріальних ресурсів, нерівномірний розподіл ресурсів.

§ Соціальні - суб'єкт влади може підвищити або знизити соціальний статус об'єкта.

§ Силовий - (військо, міліція, спецслужби, техн. засоби), які можуть використовуватись суб'єктом для підкорення об'єкта. - Здатність позбавити об'єкта матеріальних цінностей, інститут фізичного примусу.

§ Культурно-інформаційний - соціальні знання і соц інститути, які дозволяють збирати, поширювати соціальну значущу інформацію.

§ Адміністративний ресурс.

Концепція А. Тоффлера про (зміщення влади):

Сила-багатство-знання

Аграрне суспільство індустріальне постіндустріальне.

§ Демографічний - люди - головний ресурс влади, вони можуть розповсюджувати знання, виробляти матеріальні ресурси.

Ш Владні взаємини - взаємини, в які люди вступають незалежно від їхнього бажання.

Ш Владні інститути - держава, церква, політичні партії.

Ш Процес владарювання.

Види влади:

Ш За типом ресурсів:

ь Економічна

ь Соціальна

ь Примусова

ь Культурно-інформаційна

Ш За сферами здійснення:

ь Державна.

Характеристики: суверенітет, монопольне право на легальний примус, універсальність ресурсів.

ь Партійна

ь Церковна

ь Сімейна

ь ЗМІ

ь кримінальна

Тема 4. Держава як головний елемент політичної системи. Основні концепції походження держави

Публічна політика.

Два основні розуміння держави:

1. Спочатку: особлива людська спільнота, що виникає і існує заради загального блага. Започ. Арістотель. Держава -надсімейна, надродова структура. Ф. Аквінський, Е. Кант - (широке) розуміння держави.

2. - сукупність інститутів політичної влади, посадових осіб, які займаються управління суспільними справами. Започ. Макіавелі.

3. 17-18 ст - контрактні теорії походження держави. Розмежовують державу і соціум.

§ Державу ототожнюють з суспільством. У широкому сенсі під державою розуміють людську спільноту, що мешкає на певній території і підпорядкована вищим органам влади. Держава - політично організоване суспільство.(Арістотелівське розуміння)

§ У вузькому сенсі держава - особлива суспільна інституція, що має специфічну природу, певну структуру, виконує певні суспільні функції.

Звичайно користуються широким підходом.

Вчені стверджують, що існує додержавна стадія розвитку суспільства, що найдавніші держави виникають в дельті і долині Нілу і на півдні Месопотамії на межі 4-3 тис до нашої ери. Київська Русь - ранньофеодальна держава сх. слов'ян

Основна проблема при розгляданні походження держави: чи виникає держава під впливом об'єктивних чинників суспільного життя: сакральних, природних, соціальних, чи вона є результатом свідомої діяльності людей.

Найбільш поширені концепції походження держави:

1. Об'єктивні чинники:

ь Теологічні - міфолого-релігійний (Фома Аквінський);

ь Натуралістичні:

§ Географічний детермінізм (Ганнінгтон) - природні фактори - клімат, ресурси.

§ Демографічний детермінізм (Томас Мальтус) - збільшення народонаселення (патріархальна).

§ Концепція насилля - 19 ст. Формується в межах соціал-дарвінізму. Людина - приречена істота, жорстока боротьба однин з одним. Держава - завоювання одних народів іншими. (Гумплович, Людвіг).

ь Соціологічні (Маркс+ Енгельс) Поява держави зумовлена дією об'єктивних соціальних економічних закономірностей. Розвиток матеріального виробництва, створення класів, що тримали в покорі експлуатовану більшість, щоб зберегти соє привілейоване становище.

2. Суб'єктивні чинники:

ь 16-17ст - Договірна (контрактна) Гоббс, Локк, Руссо, Дідро. Для того,щоб внаслідок боротьби за існування не виникла війна всіх проти всіх, люди домовились про обмеження деяких своїм можливостей, для забезпечення невід'ємних природних прав люди створили інституцію - державу.

Висновки. Держава - історичний феномен, що виник на певному етапі розвитку внаслідок комплексу чинників: об'єктивних (прир. і соц.) і є результатом свідомої чи менш свідомої діяльності людей.

Сутність держави

Камінь спотикання: чиїми інтересами опікується держава: груповими( класові, корпоративні) чи загальними?

§ Держава захищає інтереси всього суспільства - широкий підхід (Арістотель, Фома Аквінський)

§ Вузький підхід: захист групових інтересів - держава має класову сутність, машина для підтримання панування одного класу над іншим. (Ленін, Енгельс), держава - змова багатих проти бідних ( Томас Мор).

Загальні ознаки держави:

§ Публічна влада

§ Територія

§ Суверенітет

§ Монополія та примус

§ Збір податків

§ Обов'язкове членство (громадянство, підданство)

Висновки. Держава - сформований домінуючими соц. групами і відокремлений від народу апарат управління суспільними процесами, який має монопольне право запроваджувати закони і добиватися їх виконання членами даного суспільства.

Функції держави

Ш Внутрішні

Ш Зовнішні

Мухаєв:

§ Економічна

§ Соціальна

§ Організаційна

§ Правова

§ Політична

§ Освітня

§ Культурно-виховна

Рябов:

ь Законодавча

ь Організаційна

ь Політична

ь Економічна

ь Соціальна

ь Культурно-виховна

Соломін:

v Організаційна

v Законодавча

v Політична - властиві всім Д в різні періоди.

v Економічна

v Фіскальна

v Соціальна

v Культурно-освітня.

Зовнішні функції:

ь Співробітництво в різних царинах суспільного життя;

ь Захист від зовнішньої агресії

політологія влада

Тема 5. Концепція правової соціальної держави

Суверенність - державна влада є верховною на території держави

Незалежність - державне рішення є незалежними від інших держав.

Внесок у дослідження правової держави зробили:

§ Гроцій - теорія природніх прав

§ Спіноза

§ Джон Локк - вперше розроби ідею розподілу державної влади

§ Монтеск'є - ідея розподілу влади

§ Руссо - суверенітет націй

§ Фіхте, Кант, Джеферсон.

Остаточна теорія правової держави утвердилась в країнах Зх. Європи і Пн. Америки наприкінці 18 поч 19 стол. Була сприйнята громадською думкою, почалавтілюватись в реальній практиці. Під впливом теорії створюються конституції:

o США 1787

o Франція - Декларація прав людини і громадянина 1789

„Рехтшта” 1813 вперше вжив правник Велькер. Остаточно ввів викладач Роберт фон Моль.

Правова держава - це політична і ідеологічна надбудова над демократичними суспільством індустріальної (пост) доби, тому в доіндустріальних державах держава не може бути правовою.

Характеристика правової держави:

ь Верховенство права:

§ Конституційна юрисдикція - закони не суперечать конституції

§ Правовий характер законів - за своїм змістом закони не повинні виходити за межі права

§ Державна влада та її посадові особи діють в межах правових законів - „дозволено тільки те, що дозволено“

§ Щодо громадян - „дозволено те, що не заборонено законом”

§ Пріоритет міжнародного права над національним.

ь Правова рівність усіх громадян (нез від раси, статі)

ь Пріоритет невід'ємних прав людини над правами будь-якої спільноти ( конфесія, клас, нація) - право народу перед правами держави. Ми головні, бо посадовці живуть за рахунок податків, які сплачуємо ми.

ь Правова рівність громадян і держави (взаємна відповідальність)

ь Непорушність прав і свобод людини і громадянина, які є ядром усієї правової системи держави. Закони повинні узгоджуватись з правами людини.

ь Принцип розподілу державної влади на 3 гілки, які є відносно самостійними за функціональними призначенням, що державна влада не була узурпована.

ь Презумпція невинності: кожна людина, яка обвинувачується у вчиненні злочину, має права вважатися невинною доти, доки її винуватість не буде встановлено в законному порядку шляхом судового розгляду.

ь Омбудсман - уповноважений з прав людини.

Міжнародні стандарти в царині прав і свобод людини:

Ш загальна декларація прав людини - прийнята ООН 10 грудня 1948 року.

Ш „Пакт про економічні, соціальні і культурні права”

Ш Пакт про громадянське право

Висновки.

Правова держава - це держава, діяльність якої ґрунтується на принципах верховенства права (і міжн), дотримання чинного законодавства (і самою державою), захисту і реалізації невід'ємних прав людини.

Соціальна держава (1850 р. Лоренс фон Штайн) - держава, діяльність якої ґрунтується на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед право людини на гідне життя.

Правова соціальна держава - Герман Генлер - 1930. Соціально-правова держава.

Теоретики соціальної держави - Ріттер, Бонетті, Хессе, Браун, Мейер, Боббіо.

Суспільні засади соціальної держави:

v Економічні

v Соціальні

v Правові

v Моральні

Моделі соціальної держави:

· Скандинавська

· Німецька

· британська

· американська

Основні типи:

§ ліберальна

§ консервативна

§ соціал -демократична

Права першого покоління - політичні і громадянські

Права другого покоління - економічні, соціальні, культурні.

Соціальна держава - держава, діяльність якої ґрунтується на пріоритетних соціальних цінностей, насамперед права людини на гідне життя.

Політичні партії в системі владних відносин. Сутність і структура політичних партій.

Вважають, що політика і партії з'явилися одночасно.

§ Рабовласницькі держави - політичні угрупування, які представляють інтереси певних верств.

§ 5 ст. до н.е. - гетерії - спілки олігархів, які боролися проти демократичної влади полісів; - Греція

§ 2-1 ст. до н.е. - оптимати - інтереси знаті, популяри - інтереси плебсу, за скасування лихварства, владу народним зборам) - Ст. Рим.

§ 12-15 ст. Італія - гвельори і гібеліни - прибічники влади Папи Римського і прибічник влади світських монархів.

Це протопартії. Клієнтели - тимчасові угрупування людей, які об'єднувались навколо знатних осіб або сім'ї і є провідником цієї особи або сім'ї.

Кавалери (сильна королівська влада) і „Круглоголові” (захисники інтелігентної буржуазії в парламенті) в Англії 17 ст.

Якобінці (радикальні, пр. інтереси буржуазії) і жирондисти (помірковані).

Сучасні партії почали з'являтись в 17 ст. в Англії. Вони є продуктом буржуазної доби.

Вебер: сучасні політичні партії проходять 3 стадії:

· аристократичний гурток

· політичний клуб

· масова партія.

Ці стадії пройшли лише віги (ліберали) і торі (консерватори).

Процес формування суч політичних партій почався у другій пол. 17 ст у розвинених країнах і у 2 пол 19 ст.

Перша власна політична партія - „Русько-українська радикальна партія” (РУР) Іван Франко і прихильники, науковий соцреалізм, необхідність формування свідмої української нації. (Львів, 1890р.)

Республіканська партія - перша із новітніх партій України, зареєстрована МінЮстом УРСР (Лук'яненко, Київ, 1990)

Партогенез- процес формування партій. Дюверже: Є 2 закони у партогенезі:

· Спочатку - об'єднання однодумців у парламенті

· Американські партії - як комітети виборців - партії електорального походження.

o Партії зовнішнього походження - внаслідок появи загального виборчого права.

Висновок.

Політична партія - це відносно усталена група однодумців, яка вирішує інтереси певної частини населення і прагне їх задовольнити шляхом здобуття державної влади або участі в її розподілі та здійсненні.

Політична партія - це організована група однодумців, яка виборює владу в державі для задоволення інтересів певної частини населення.

Ш об'єднання однодумців відрізняє партію від суспільно-політичного руху - прихильники єдиної ідеології.

Ш „усталена орг. Група” відрізняє від клієнтел

Ш задоволення інтересів певної частини населення” представляє основне призначення партії, наголошує на зв'язку політичної партіях з певними верствами. Ця риса відрізняє від пол. гуртка, клубу.

Ш „Завоювання, утримання, використання влади в державі” - відрізняє від інших гром.- пол. інституцій, які не беруть безпосередню участь у боротьбі за владу.

Ознаки Політичної партії:

· наявність організаційної структури

· наявність спільної ідеології

· представлення інтересів частини населення

· боротьба за владу в державі.

Політична партія є внутрішньо суперечливим явищем. Роберт Міхельс сформулював „Закон олігархічних тенденцій в демократії”. Потреба у професійному керівництві державою і партійними структурами призводить до концентрації влади в руках бюрократії. Будучи створеною для задоволення і реалізації інтересів певної частини населення, вона може перерости в структуру, яка буде служити інтересам вузької групи осіб, корпоративним інтересам. Історичний досвід - за відсутності демократичних засад у суспільстві і державі, особливо у тоталітарних суспільствах, закон спрацьовує.

Правова інституалізація політичних партій:

1) широке розуміння” - визначення політично-правового статусу партій

2) вузьке розуміння - процедура реєстрації партій.

Висновки.

Політичні партії сучасного типу є продуктом буржуазної доби і остаточно сформувались у 2 половині 19 століття, але в 2 пол 20 століття у структурі партій виникли значні зміни.

Структура політичних партій.

Вона зумовлена різними чинниками:

· характер політичного режиму;

· форма державного устрою

· чинне законодавство

· тип партії

Принципи побудови політичних партій:

Ш виробничо-територіальний - за не демократичного режиму;

Ш територіальний - за умов демократії.

Структура КПРС. Де-юре: за конституцією СРСР - федерація. Однопартійна партійна система. Організаційно КПРС формувалась за виробничо-територіальним принципом: первинні осередки створювались в усіх наукових установах, підприємствах, навчальних колективах, де було більше з членів КПРС. Первинні організації з'єднувались за територіальним принципом. Взаємини між нижчестоящими і вищестоящими будувались на принципі демократичного централізму: виборність всіх партійних посад з низу до верху, обов'язковість виконання наказів вищих для нижчих. Реальна влада з 2 пол 20тих років належала партійній бюрократії.

Політична партія - політична ідеологія + організаційна будова + соціальна базаі електорат + засоби, методи і стиль політичної діяльності.

Головні функції ПП:

ь Внутрішні:

§ розробка партійної ідеології, програми діяльності партії,

§ залучення нових членів,

§ координація діяльності партійних органів і партійних осередків

§ інтеграція партійних лав

§ розвиток співробітництва зі спорідненими партіями

ь Зовнішні:

§ Політична - завоювання, утримання державної влади.

§ Представницька - усвідомлення, вираження інтересів певних груп населення.

§ Комунікативна - забезпечити зв'язок верств суспільства з державними структурами: громадянське суспільство + держава, зв'язок між різними частинами населення.

§ Інституціоналізація політичної участі громадян в умовах партійної системи. Стихійно участь замінюється формальними організаційними цілями.

§ Формування владної еліти.

§ Політична соціалізація громадян.

Класифікація партій і партійних систем.

Класифікація ПП за структурно-функціональним підходом:

За ідеологією:

§ Ліберальні

§ Консервативні

§ Комуністичні

§ Соціалістичні

§ Фашистські

§ Соціал-демокртичні

За рівнем політичного темпераменту:

§ Лівого спрямування

§ Правого

§ Центристські

Такий підхід виник під час Французької революції - якобінці (ліві), жирондисти (центр), консерватори (праві).

Комбінована класифікація:

§ Ультраліві - троцкістські

§ Ліві - комуністи

§ Лівий центр - соціалісти, соціал-демократи

§ Центристи - ліберали

§ Правий центр - релігійні, націоналістичного спрямування.

§ Праві - неофашисти застосовують як і легальні, так і нелегальні методи

§ Ультраправі (нелегальні, збройні методи)

Організаційна будова.

За Морісом Дюверже:

Ш Кадрові

Ш Масові

Кадрові - партії внутрішнього походження, відносно невеликі, складаються з професійних політиків. Можна чітко виокремити провідну і широку мережу партійних функціонерів, які створили комітети виборців. Як правило, правого спрямування. Організаційно неоформлені, членство вільне.

Масові - партій зовнішнього походження, як правило лівого спрямування, керівництво -* партійні функціонери -*рядові члени. Організаційно оформлені. Є специфічна процедура прийому до цієї партії, є певні вимоги до майбутніх членів партії, фіксоване членство, облік партії, сплата членських внесків, існує процедура виключення з партії.

Є партії з прямим і непрямим (колективним) членством. Лейбористська партія - пряме+непряме членство. Колективне членство: якщо ви член профспілки, то є членом лейбористської партії.

Шарго і Сарторі:

§ Масові

§ Кадрові

§ Партії виборців - поєднують риси масових ( партійна ієрархізована структура) і кадрових (виборчий прагматизм).

За соціальною базою і електоратом:

§ Буржуазні

§ Дрібнобуржуазні

§ Робітничі

§ Селянські

§ Клерикальні

§ Молодіжні

§ Жіночі

§ Пенсіонерів

Феномен народної партії - прагне представляти інтереси мирних верств населення.

За методами і засобами діяльності:

§ Парламентського - легальні методи, згідно з законом, у правовому полі своєї держави.

§ Авангардного типу - як легальні, так і нелегальні. (РСДП (б))

За стилем:

§ Прагматичні - постійний пошук можливостей для забезпечення мети, ідуть на компроміси.

§ Ідеологізовані - ґрунтують діяльність на захисті ідеології, орієнтуються на реалізацію партійної програми, не йдуть на компроміс.

Поза структурно-функціональним підходом:

За відносинами з існуючим ладом:

Ш Системні (правлячі, опозиційні)- визнають режим

Ш Антизасистемні (легальні, нелегальні) - намагаються повалити режим.

За ставленням до уряду, чинної влади:

Ш Правлячі (опозиційні)

Ш Опозиційні

Партії влади - різновид партій у пострадянських країнах.

Кількісний критерій:

Ш Кількість членів (масова)

Ш Чисельність електорату (кадрова):

§ Великі 40% підтримки виборців

§ Середні - більше 20%

§ проміжні - 15%

§ малі - 10%

Типи партійних систем

ПС - це сукупність всіх існуючих політичних партій, зв'язаних між собою з іншими елементами політичної системи даної країни. Пс - це сукупність правлячих і опозиційних (системних, антисистемних) партій, які виборюють владу в державі.

Типологія загальна:

o партійна ситема

o апартійна ситема - нема політичних партій (мусульманські країни, абс. монархія, тоталітарні країни)

Типологізація ПС:

Ш За Дюверже - кількісний критерій:

§ Однопартійна

§ Двопартійна

§ Багатопартійна - демократичні країни

Дювердже акцентувавна політичному режимі і змагальності політичних партій: не демокр. -* однопартійна.

Ш За Блонделем:

§ Двопартійна

§ Двох з половиною партій (повоєнна Німеччина)

§ Багатопартійна з домінуючою партією

§ безпартійна

Ш Сарторі - за кількісно-якісним критерієм (враховує роль, силу партії в системі):

§ Однопартійна - недемократичний режим, в умовах кризи система дозволяє швидко мобілізувати ресурси, вони є історично безперспективними - СРСР;

§ Багатопартійна з 1 партією-гегемоном - недемократичний режим, Польща, НДР, Чехословаччина, формально - Китай.

§ Багатопартійна з домінуючою за умов демократії, формує уряд 1945-1995 - Японія;

§ Двопартійна. Демократія, не обов'язково лише 2 партії - Великобританія, США.

§ Багатопартійна система радикального плюралізму - багато партій, найпотужніші партії протилежних спрямувань.

§ Багатопартійна система обмеженого плюралізму - переважають центристські партії.

§ Атомізована - багато мало чисельних і невпливових партій.

Висновки.

1. За умов демократії обов'язкова багатопартійна система.

2. Країни, що переходять від тоталітаризму до демократії: однопартійна -* атомізована -* багатопартійна з радикальним плюралізмом -* багатопартійна з обмеженим плюралізмом.

Поняття і основні типи політичних режимів.

Широке розуміння - ототожнення політичного режиму з політичною системою;

Вузьке - з формою державного правління є

ПР - поняття, що характеризує стиль державного врядування, тобто методи і засоби здійснення державної влади, характер (тип) взаємин між державою,індивідом і суспільством.

Основні характеристики ПР:

ь Обсяг прав і свобод людини

ь Методи здійснення держаної влади

ь Характер відносин між індивідом і державою

ь Способи формування політичних інститутів

ь Методи вироблення політичних рішень

Традиційна к-ція:

· Диктатура (тиранія, олігархія,деспотія)

· Демократія

Сучасна к-ція:

· Недемократичні (авторитарний, тоталітарний)

· Демократичні

Режим Кучми був авторитарним і олігархічно-клановим.

ПР формується стихійно, під взаємодією учасників політичного процесу, відкрито не фіксується в конституції.

Тоталітаризм. - вперше запропонований італійським філософом Джованні Джентіле під час італійського фашизму. До політичного лексикону його ввів Муссоліні: тоталітаризм - усе в державі, нічого поза державою, нічого проти держави. В ідеології фашизму Т вживався в позитивному сенсі.Він означав згуртування нації,відсутність внутрішніх суперечностей в державі.

Т вживається на позначення платонівської держави, китайської імперії епохи Цзин, часів кальвінізму, СРСР, нацистська Німеччина, фашистська Італія, Іспанія. Т - це політичний лад ететизованої ідеократії індустріальної доби. (за Китаєвим -укр)

Етатизація - одержавлення всіх сфер життя.

Ознаки Тоталітаризму:

ь Наявність єдиної державної ідеології, яка є обов'язковою для всіх. Марксизм-ленінізм, фашизм, маоїзм, нацизм.

ь Діяльність всіх ЗМІ, культури направлена на виховання ідеології в громадянах.

ь Найбільший ворог-дисиденти, які підлягають знищенню або перевихованню в концтаборах.

ь Всеосяжний і тотальний контроль за особою з боку держави, скасування громадського суспільства, ліквідація прав і свобод, політизація.

ь Наявність масової політичної партії авангардного типу, яка контролює усі царини, зрощується з державою, партія держави, гегемоні стична партійна система, керівна роль партій.

ь Гіпертрофований розвиток державного апарату, який намагається управляти усіма процесами, відсутність реального розподілу влади, скасування правової державності, масові репресії як засіб здійснення державної влади.

ь Формування нової панівної верстви, яка зосереджує всю повноту влади в державі, використовує владу для збереження свого панівного становища, особистих вигод - номенклатура. Був список посад, на які призначали лише за погодженням з партією.

ь Повне або часткове одержавлення економіки - основних галузей,обмеження або повне знищення приватної власності, ринкових відносин, конкуренції, центр планування у масштабах усієї країни, командно-адміністративні методи управління економікою.

ь Індивід потрапляє у повну залежність від держави.

ь Єдина державна ідеологія

ь Тотальний державний контроль за суспільством і особою

ь Масова політична партія авангардного типу

ь Гіпертрофія державного апарату і його функцій

ь Нова панівна верства

ь Державний контроль над економікою

ь Тоталітарна людина

ь Відсутність поліду на З, В,С гілки влади

ь Скасування правової держави

ь Масовий прес.

Диктатура номенклатури СРСР - командно-адміністративний метод управління економікою.

Тоталітарна людина - не здатна на критичну оцінку, віддана ідеології вождів.

Класифікація:

· Лівий тоталітаризм - комуністичний режим

· Правий тоталітаризм - фашистський, нацистський режими

Тоталітаризм - це ПР етатизованих ідеократій, за якого держава намагається безпосередньо управляти усіма сферами суспільного та індивідуального життя, проводить репресивну внутрішню і агресивну зовнішню політику.

Різні історичні типи тоталітаризму:

Ш Комунізм радянського зразка (1917-1991) - класичний тип тоталітарного режиму, оскільки відбувалась абсолютно повна етатизація суспільного життя - розрив між гаслами і практикою

Ш Фашистський режим (1922-1943) Муссоліні

Ш Нацизм (1933-1945) - найпослідовніша форма Т., Гітлег - ідеолог. Єврейське питання, цигани, психічнохворі, гомосексуалісти. Немає розриву.

Ознаки авторитаризму:

· Зосередження влади в руках однієї особи

· Придушення політичної опозиції

· Непідконтрольність державної влади народу

· Опора на силу в управлінні суспільством

Авторитаризм - це автократичний політичний режим, що характеризується обмеженням політичних прав і свобод громадян, суворою регламентацією суспільного життя, звуженням прерогатив представницьких органів на користь органів виконавчої влади.

За спрямованістю:

· Модернізаційні

· Консервативні

· Реакційні

Класифікація за Соломіним:

ь Абсолютна монархія

ь Олігархічний режим - влада в руках невеликої кількості осіб + економічний потенціал

ь Військовий режим - хунта

ь Теократичний режим.

FreedomHouse:

	1993	1994	2004
Прапор	3	3	4
Свободи	3	4	4

Поняття та функції політичних виборів.

Політичні вибори - це спосіб формування органів державної влади, шляхом виявлення політичної волі громадян, яке відбувається згідно з чинним законодавством.

В умовах представницької демократії вибори є головним способом реалізації суверенітету народу. Для пересічних громадян вибори - є чи неєдиним способом реальної участі в політиці.

СРСР - безальтернативні вибори, вибори без вибору.

1991, 1994, 1999, 2004 - президентські вибори

1994, 1998, 2002, 2006 - парламентські вибори.

В конституції нема визначення виборчої системи. В житті демократичного суспільства вибори відіграють важливу роль:

§ Представницька -представлення інтересів соціальних груп в органах державної влади

§ Контральна - контролювати діяльність осіб і органів державної влади.

§ Комунікативна - спілкування між соціальними групами, партіями, державою.

§ Легітимація - засвідчення прийняття чинної політичної системи. В недемократичних країнах - єдина функція.

§ Інституціоналізація політичної активності громадян та політичних конфліктів. Боротьба в законних рамках. Створення умов для обговорення проблем, приходу до компромісу.

§ Політична спеціалізація

§ Конституювання політичної опозиції - формування легальної опозиції

§ Рекрутування політичної еліти - вибори - це суспільний інструмент, який дозволяє громадянам увійти до правлячої еліти.

Головне призначення виборів - представництво народу в органах влади.

В умовах демократії повинні бути реалізовані 2 групи умов:

1.

Ш Загальність виборів - беруть участь всі громадяни даної країни, незважаючи на їхню стать, расу.

Активне і пасивне виборче право

Суфражизм - рух за надання виборчих прав жінкам.

Однак існує система цензів для участі у виборах:

§ Віковий

§ Моральний - в УРСР заборонялось зекам, судимість

§ Ценз осілості - проживає на території України протягом 10 років.

§ Ценз дієздатності.

Ш Рівність виборів - виборці мають однакову кількість голосів, кожен кандидат обирається в округах з однаковою кількістю виборців.

„Виборча геометрія” - Джеррі поділив Масачусець на такі округи, в яких нерівна кількість виборців, що сприяло перемозі певного кандидата.

Ш Прямі вибори - безпосередньо обираємо представника, особисто.

Ш Принцип таємності голосування - контроль за волевиявленням громадян заборонений.

1848 - Франція. - започатковане загальне виборче право для дорослих чоловіків.

1893 - Нова Зеландія - жінки можуть бути обрані, в Європі - 1906 - Фінляндія.

2. Ця група характеризує організацію здійснення виборчого процесу в цілому.

Ш Свобода виборів - під час виборів немає тиску адміністративного,економічного, фізичного, інформаційного на учасників політичного процесу. Адміністративний тиск - загроза зняття з посади чиновника, що не забезпечує перемогу провладного кандидата. Економічний тиск - підкуп кандидатів

Ш Альтернативність виборів

Ш Конкурентність виборів - усі кандидати мають однакові можливості.

Ш Періодичність (регулярність) виборів

Ш Принцип рівності можливостей - усі кандидати мають приблизно однакові матеріальні і інформаційні ресурси.

В більшості пострадянських країн найчастіше порушуються принципи свободи вибору і рівності можливостей, одним із найпоширеніших явищ є фальсифікація результатів виборів.

Виборчий фонд партії не може перевищувати 150000 неоподатковуваних мінімумів. Окремий кандидат - 10000. 1 фіз особа морже підтримати кандидата максимально - 1000

Референдум - специфічна форма виборчої активності. - це спосіб ухвалення рішень з найважливіших питань суспільного життя шляхом голосування:

v Прийняття національних інститутів або внесення змін до них;

v зміна форми правління держави

v зміна форми державного устрою

v ухвалення важливих міжнародних угод.

Призначається ВРУ і Президентом України.

Призначається за народною ініціативою:

o 3 млн. громадян

o 2/3 областей

o не менше, ніж по 100 тис голосів в кожній

Не вирішує питань про:

§ бюджет

§ амністію

§ податки.

Ознаки:

· обов'язкова юридична сила

· найбільш адекватно виявляє волю народу.

Плебісцит:

1) Синонім до слова референдум

2) Специфічний різновид референдуму з якогось територіального питання

3) Всенародне опитування з найважливіших питань суспільного життя, результати якого не мають юридичної сили.

4) Соломін каже, що в нас нема.

Законодавча база політичних виборів:

Ш Конституція України

Ш Закони України

§ „Про вибори Президента України”

§ „Про вибори народних депутатів України”

§ „Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих, сільських, селищних рад, міських голів”

§ „Про ЦВК”

Виборча система - певний порядок організації і проведення вборів, а також визначення результатів голосування.

Мажоритарна:

· абсолютної більшості - 50% +1

· відносна більшість.

Достоїнства М:

§ легкість у формуванні уряду, його більша стабільність

§ відповідальність перед своїми виборцями.

Недоліки мажоритарки:

§ спотворює реальну картину політичних уподобань виборців

§ не враховуються голоси виборців, які не голосували за переможця

§ тиск криміналу на небажаних кандидатів

Пропорційна:

ь дає змогу представити ті політичні сили, які є дійсно популярними в суспільстві

ь залежність висування кандидатів від партійного керівництва

ь дає можливість формувати ВРУ за партійними списками, формується партійна більшість, формується уряд.

Виборчий бар'єр:

o низький 1-3%

o середній 4-6%

o високий 7-10%

політологія влада

...