Соціологічні аспекти формування коаліцій як специфічної форми консолідації еліти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологічні аспекти формування коаліцій як специфічної форми консолідації еліти

Т.Е. Гончарова

В світі багато різних шляхів, але всі вони ведуть до однієї мети. Є сотня засобів, але результат завжди один.

Конфуцій.

Політичні реалії нашої країни продемонстрували, що створення коаліцій не така вже й проста справа, як вбачалось деяким політичним експертам та політикам. Найбільш гостро ця проблема постала у 2006 році, після набрання чинності змін до конституції та створенням першого коаліційного уряду. Оскільки ця проблема відносно нова, то слід звернутися до світового досвіду вивчення коаліційної поведінки. Існуючі теоретичні підходи представлені у роботах таких американських та західноєвропейських вчених, як У. Рікерт [1], Дж. Прідхам [2], М. Лавер[3], К. Штром [4], А. де Свон [5], Н. Шофілд[6], У. Мюлер[7], Л. Мартін та Р. Стівенсон [8]. Ці підходи ґрунтуються на емпіричних дослідженнях, які були проведені в країнах із розвиненою демократією. Наприкінці 80-х на початку 90-х років ХХ століття з'являється новий тип суспільств суспільства, що знаходяться в процесі трансформації. Дж. Прідхам відмічає, що існує проблема недостатнього вивчення коаліційної поведінки в країнах Східної Європи та пострадянських країнах. [2, с. 76] В Росії в період з 1996 по 1998 роки приймалися спроби досліджень в цій галузі такими вченими, як Р. Швері [9], Т.В. Шмачкова [10], С.М Елісеєв [11], однак, належної уваги вони не отримали. Тому дослідження коаліційної поведінки в Східній Європі та в Україні, не дивлячись на її вивченість на Заході, залишається невідомою часткою соціального знання. З проведенням політреформи та появою першої української коаліції в парламенті дослідження в цій сфері набувають актуального характеру. Великого значення тут має вивчення теоретичного надбання західної науки.

Метою даної статті є аналіз соціологічних підходів до вивчення коаліційної поведінки в Україні.

В науковій літературі під коаліцією (від латинського coalescere, об'єднуватися) розуміють тимчасовий союз індивідів, груп, партій, організацій, держав і т. д. для досягнення загальної мети. Термін "коаліція" звичайно використовують у двох найбільш поширених значеннях. По-перше, це політичний та військовий союз двох чи більше держав проти спільного ворога (Антанта в Першій, чи антигітлерівська коаліція в Другій світовій війні). По-друге, це угода, напрацьована партіями, або суспільними діячами задля здійснення спільних дій. В обох значеннях розкривається лише формальний характер коаліцій. Але більш глибокий аналіз показує, що практики коаліційних торгів та перемовин, як правило, відображають здатність еліти до компромісу, формування консенсусу та прийняттю рішень. Особливого значення набуває формування партійно-фракційних коаліцій в парламентських країнах задля утворення правлячої більшості та, відповідно, формування уряду.

Необхідними умовами для створення коаліції є [12, с.203 ]:

- усвідомлення дефіциту власних ресурсів та бажання скористатися чужими ресурсами для досягнення власних цілей;

- наявність спільного ворога та спільної небезпеки;

- готовність закрити очі на існуючі розбіжності та протиріччя з потенціальним партнером по коаліції, у зв'язку з вагомістю першого та другого чинників.

Згідно з теорією організаційної поведінки, коаліція - це особливий різновид суспільних груп, яким притаманні наступні якості [13 с. 145]:

• коаліції це взаємодіючі групи індивідів;

• свідомо конструюються своїми членами для досягнення специфічних цілей;

• не залежать від формальної структури організації;

• існує загальне сприйняття членства;

• відсутня формальна внутрішня структура;

• орієнтуються на результат в досягненні цілей своїх членів;

• узгоджують дії своїх членів, тобто діють як група.

Членами коаліції стають такими, якщо вони [10, с.]:

¦ згодні разом йти до чітко визначеної мети;

¦ залучають значні ресурси задля її досягнення;

¦ свідомо обмінюються інформацією, необхідними для досягнення мети засобами;

¦ досягають згоди щодо розподілу прибутку, здобутого по досягненню проголошеної мети.

Усі коаліції проходять три основні етапи в своєму розвитку:

• Формування "народження";

• Існування "життя";

• Розпад "смерть".

Одним з найбільш авторитетних підходів в розумінні процесу формування коаліції є теорія раціонального вибору. В рамках цього підходу й були проведені більшість досліджень, зокрема в Росії Р. Швері [9], Т.В Шмачкова [10], С.М. Елісеєв [11] На перший план висувається раціональна основа формування коаліцій: припускається, що всі учасники коаліції (гравці) прагнуть таким чином збільшити свої виграші та зменшити свої програші. Основну аксіому цього підходу до аналізу соціальної поведінки можна сформулювати в такий спосіб: "Суб'єкт ніколи не вибере альтернативу Х, якщо в той же самий час, доступна альтернатива Y, що, з його погляду, привабливіша за Х" [2, с.37 ]. Тому особливої уваги надається розміру коаліції. Так, в рамках підходу виділяють [4]:

- "мінімальну виграшну коаліцію", з однією домінуючою партією; "коаліцію меншості", з двома мажоритарними;

- "надвелику коаліцію", яка складається з міноритарних партій.

В спеціальних експериментах Дж.К. Марнінгхана [12] коаліції вивчалися в лабораторних умовах. Чотири моделі коаліційних ігор ("мінімальних ресурсів" Гамсона, "угода" Коморіти та Черткоффа, "зваженої вірогідності" Коморіти та "модель РофаШаплі"), які є моделями конфліктних ситуацій, досліджувалися з точки зору їхнього прогностичного значення, фактора збільшення або зменшення вірогідності отримання виграшу та виявлення феномена "сила в слабкості". Вченими відмічається, що гравці з меншими ресурсами частіше включаються до виграшних коаліцій. Найбільш прогностично адекватними виявилися моделі "угоди" (торг за умови коаліції) та "зваженої вірогідності" (раціонального конструювання коаліції). Феномен "сила в слабкості" (роль гравця, який має невеликі ресурси, виявляється вирішальною при його приєднанні до тієї чи іншої коаліції, яка в підсумку стає виграшною) виникав в ситуації легкої взаємозаміни таких гравців й завищених очікувань пропозицій від інших. Слабкість цих гравців виявлялася "сильною", коли їх декілька, і вони користуються попитом тоді виникає торг. Але їхні шанси на успіх не дуже великі. Скоріш, зростаючі за ходом гри ресурси ведуть до збільшення вірогідності включення гравця у виграшну коаліцію [12].

Крім розміру коаліцій вчені звернули увагу також і на велику вагу ідеології в процесі формування коаліції. У рамках такого підходу надається велике значення такій характеристиці, як ідеологічна близькість. Так, А. де Свон увів e наукове обертання поняття "закритий мінімальний ряд" коаліції, тобто "найменший ідеологічний ряд" [5]. Актуальним стає питання чіткого позиціонування партій в політичному просторі (в лівій-правій ідеологічній шкалі) [6, pp. 110-111]. Це доволі легко зробити в стабільних політичних системах країн з розвинутою демократією. В зв'язку з чим постає питання як це зробити, якщо немає сталої політичної системи та глибоких демократичних традицій? В Україні відсутні ідеологічно орієнтовані політичні партії. Так, в назві тієї чи іншої партії зустрічаються знайомі слова типу: соціалістична, ліберальна, комуністична, але в програмах партії, чи їхньої діяльності в парламенті можна бачити зовсім іншу спрямованість: "До якого партійного спектру, до якої ідеології можна віднести, наприклад, Партію регіонів? Це права, центристська або ліва партія? У своїй електоральній поведінці на президентських виборах 2004 року і на парламентських виборах 2006 року вона виявила себе як перехоплювач лозунгів лівих партій. Вона працювала на електоральному полі комуністів та, значною мірою, перетягла лівий електорат до себе". [14, с. 32] Це також, якоюсь мірою, пояснюється тим, що в Україні ще не сформувалася стала електоральна підтримка. Партії швидко з' являються, а ще швидше зникають. Партії й блоки найчастіше асоціюються з іменами їхніх лідерів. БЮТ це Блок Юлії Тимошенко, "Наша Україна" це партія Ющенко, "Партія Регіонів" - це партія Януковича. Блоком Юлії Тимошенко ця особливість сприйняття політичних партій і блоків була використана як маркетингова стратегія, та високі результати цієї партії на виборах свідчать про існування персоніфікації в української політиці.

До якої ж ідеології слід віднести так звані "партії влади", і як же визначити для них потенційного коаліційного партнера? Питань більше, а ніж відповідей. політика еліта коаліція уряд

Слід також брати до уваги сильну фрагментованість політичного поля України. Так, російський політолог

В.Я. Гельман у своїй статті "Уроки українського" відзначає: "Незважаючи на проведення трьох циклів парламентських виборів (1994, 1998, 2002 р.) не була подолана фрагментованість партійної системи. По підрахунках А.Щербака, в 2002 р. ефективне число електоральних партій на Україні досягало 7,93, а парламентських 8,66. До того ж Верховна Рада з її 13 парламентськими фракціями (за станом на кінець 2002 р.) відрізнялася вкрай низькою партійною дисципліною".[13, с.37] Перехід депутатів з однієї фракції до іншої став повсякденним явищем. Низька парламентська дисципліна ускладнює формування коаліції, що спонукало деяких політиків наполягати на імперативному мандаті.

У парламентських виборах 2006 року брало участь 45 партій. Природно, що деякі партії було дуже важко позиціювати в ідеологічному просторі. А блоки політичних партій взагалі являли собою вкрай аморфні утворення. "Великі фракції, сформовані на основі декількох сил, мають тенденцію до поділу на роздроблені структурні одиниці, які частіше формуються за партійною ознакою".[16, с.174] Низький прохідний бар'єр до парламент у ще більше сприяв цим процесам. Відповідно до конституційної реформи він був знижений до 3%. Інакше кажучи, був наданий шанс пройти до парламенту більш дрібним партіям.

При формуванні коаліцій слід також звертати увагу на кар'єрні мотиви політичних партій. В рамках цього підходу працювали У. Мюллер та К. Штром [7]. Іншими словами, партії та їхні лідери просто бажають отримати владу та увійти до уряду, прагнучи збільшити свої шанси за допомогою зайняття ключових посад в новому кабінеті ("гра з нульовою сумою"). При цьому акцент робиться на повноваженнях, які супроводжують те чи інше міністерське крісло. Згідно з цим всі державні посади мають різну вагу для учасників коаліції, і тому одні є дуже привабливими і за них точіться суперечка, інші - менш.

Але за реальності мотиви політичних партій не можуть розглядатися на одному рівні з політиками, унаслідок того, що володіють більш складним (аніж кар'єрні) комплексом мотивацій. Особливу роль тут відіграють небажання окремих партій приймати відповідальність за діяльність уряду на себе. Це відбувається за двох причин:

• уникнення або відмова від компромісної політичної стратегії;

• причини, пов'язані з партійною ідентичністю.

Також слід мати на увазі такі "випадкові фактори" (ad hoc factors), як несумісність або конфлікт між лідерами різних політичних партій, які не вдалося перебороти.

В Україні, тому що правила гри дуже часто переглядаються, важко визначити ті повноваження, які закріплюються з міністерськими посадами чи порядок підпорядкування: президенту чи прем'єр-міністру. Суперечливий характер законодавства не дає змогу домовитися через те, що кожна зі сторін тлумачить їх на свою користь, при цьому судова гілка влади мало ефективна. Всі відстоюють свої повноваження, а про плідну працю годі й говорити. Українські вибори відзначалися жорстким протистоянням між політичними партіями, та й у виборців спостерігається негативна мотивація ("голосування проти"). В умовах, коли немає сталих правил гри, коли "кожен воює проти всіх" за свої повноваження, яка ж тоді можлива коаліція? Але приклад України довів, що це має місце.

Чинник, який, на мою думку, суттєво впливає при формуванні коаліцій в Україні це фактор соціального капіталу. Не секрет, що в українському суспільстві існує сильна та розгалужена мережа соціальних контактів між людьми. Політична еліта тому й стала елітою, що вчасно та вміло змогла використати ці соціальні контакти. І не викликає подиву, що за необхідності в формуванні коаліції вона намагається активно залучати соціальний капітал.

Дослідники коаліційної поведінки звертають увагу і на другий етап коаліційного розвитку. Таким чином, в фокусі їхнього наукового пошуку опиняються процеси, пов'язані з управлінням коаліцією. Це питання коаліційної дисципліни, механізмів конфліктного менеджменту всередині коаліції, правил та процедур на всіх щаблях коаліційної взаємодії. Згодом складаються норми коаліційної взаємодії. Ці проблеми суттєво впливають на стабільність та довговічність коаліції. Тому й привернули увагу дослідників таких як У. Мюллер та К. Штром [7]

В ситуації відсутності достатнього політичного досвіду українськім політикам доводиться створювати ці процедури засобом спроб та помилок. В процесі цього виникають перепони, наприклад, такі, як криза довіри, небажання йти на компроміс. Угоди та універсали підписуються, але не гарантується їхнє виконання. Всі очікують, хто ризикне зробить "крок на зустріч" першим.

В своєму розвитку коаліції не оминають й такий етап, як "смерть". Це відбувається з проведенням нових виборів. В минулому, партнері по коаліції, а тепер конкуренти за електоральну підтримку. Тому при формуванні коаліції слід брати до уваги те, що учасники коаліції схильні оцінювати один одного як майбутніх конкурентів на виборах (хоча не виключається й створення електоральних об'єднань на базі коаліції). Таке ставлення один до одного не сприяє продуктивній коаліційній праці та наносить суттєву шкоду існуванню коаліції як такої.

В Україні вибори відзначались жорсткою конкурентністю. Вони супроводжуються впливом компромату на своїх конкурентів, навіть доходить до особистих образ. А це, в свою чергу, означає, що у нас відсутня культура ведення цивілізованої боротьби, коаліціанти діють за принципом "всі засоби добрі, аби вели до наміченої мети". Після виборчого початку емоцій виявляється, що партії побоюються об'єднуватися у коаліції, тому що це загрожує втратою електоральної підтримки. Все ж таки консолідація різних політичних сил в парламенті необхідна, бо ні жодна з політичних партій не спроможна самостійно сформувати уряд. Так з' являються "запроданці", "зрадники", тощо тобто ті партії, котрі на думку електорату об' єдналися в коаліцію зі своїми електоральними супротивниками.

Аналізуючи коаліційну поведінку, Дж. Прідхам [2] виділяє дві широкі зони коаліційної політики, які випливають з реальності життєвих ситуацій. Це, перш за все, область, яку умовно можна назвати соціально-політичною. Вона складається з таких факторів як:

- фактор соціальної бази партії, її електоральної підтримки, та їхній зв'язок з соціально-економічними інтересами;

- фактор існування соціальних розколів в суспільстві.

Інша зона це політичне середовище як внутрішнє, так і зовнішнє, де подія, (що відбуваються як в країні, так і за її межами) впливає на формування уряду. Класичний приклад української політики, це перемовини щодо ціни на газ з Російською Федерацією. Від успіхів перемовин залежить доля коаліційного уряду. Події та реакція на них з боку суспільства та політичного істеблішменту постійно впливають на коаліційні уряди. Вони також можуть стати причиною жорсткого ідеологічного протистояння.

Україна це також держава, яка існує на перехресті цивілізацій. По-перше, це ЄС, який представляє західну цивілізацію, а з нею цінності демократії. По-друге, це північний сусід та "вічний стратегічний партнер" Російська Федерація, від якої ми залежимо енергетично. Енергетика це ще один фактор української політики. А також не слід забувати мусульманські країни. Туреччина також є сусідом України, зокрема вона пов'язана з однією з національних меншин кримськими татарами. Тому геополітичний чинник як детермінанта всього політичного життя, звісно присутній. Вплив цього чинника чітко продемонстрували події "помаранчевої революції" восени 2004 року. Це також пояснює чому так гостро при формуванні коаліції стояли питання НАТО, російської мови, ВТО та багато ін.

В цілому, російський політолог Шмачкова Т.В. [10, с.35] виділяє наступні фактори, що впливають на ефективність та тривалість коаліційних взаємодій:

- розміри коаліції. Чим більша коаліція, тим менш вона стійка;

- реальна ідейно-політична дистанція між партнерами. Чим більш ідеологічно однорідна коаліція, тим вона стабільніша;

- число учасників. Чим більше учасників, тим складніше дотримуватись умов угоди;

- стиль ведення кожним з учасників переговорів й/або ступінь його ідейної гнучкості. Чим рішучіше схильний один з партнерів наполягати на своєму, тим складніше досягти компромісу;

- різні змінні показники, що впливають на прийняття рішень всередині коаліції;

- зовнішнє середовище. Події всередині й поза країною розцінюються учасниками коаліції по-різному, що може спровокувати її розкол.

Проаналізувавши вище згадане зазначене зробити висновок, що в Україні є багатий емпіричний матеріал для досліджень в рамках теорій коаліційної поведінки. Але ще більш цікаво було б провести порівняльний аналіз між коаліційною поведінкою в Україні та країнами Східної Європи (такими як Польща чи Чехія). Отже ці країни ніколи не входили до складу Радянського Союзу, тому й історичний досвід відрізняється від нашого. Проблеми, з якими стикаються українські політики відрізняються від східноєвропейських. Постає питання, що можливо і засоби подолання цих проблем повинні бути різними. Але теорії коаліційної поведінки можуть допомогти при аналізі подій актуальної політики та допоможуть з'ясувати чи готові наші політичні партії до цивілізованого діалогу з метою вироблення засад зовнішньої та внутрішньої політики. Всі ці питання треба з'ясовувати в рамках спеціального соціологічного дослідження.

Література

1. Riker, W.H The theory of political coalitions.[Текст]/ New Haven, CT/London: Yale University Press, 1962. 300 р. Библиогр.: 10000экз.ISBN 0-313-24299-2.

2. Pridham, Geoffrey Coalition Behaviour in New Democracies of Central and Eastern Europe: The Case of Slovakia.[Текст]// of Communist Studies and transition Politics.June 2002. Vol. 18, No. 2. -

p. 75-102. 2000 copies. ISSN 1352-3279.

3. Laver, M. Between Theoretical Elegance and Political Reality: Deductive Models and Cabinet Coalitions in Europe.[Текст]/ Pridham G. (ed.) // Coalitional Behaviour in Theory and Practice. Cambridge: CambridgeUniversity Press, 1986. 308 p. 5000 экз. ISBN 0-521-30537-3.

4. Swaan, Abram. Coalition Theories and Cabinet Formation: a study of formal theories of coalition formation applied to 9 European parliaments after 1918. [Текст] / Amsterdam: Elsevier, 1973. 404 p.Библиогр.: 5000 экз. ISBN 0-444-41144-5.

5. Laver,M. Multiparty government: The Politics of Coalition in EuropeCambridge. [Текст] / Laver,M.& Schofield, N. Cambridge: Cambridge University Press. 1990.pp. 110111.3000 экз. ISBN 0-472-08562-X.

6. Muller W. Coalition Governments in Western Europe. / Muller,W.& Strom,K.(eds). New York:Oxford University Press, 2003.-624 p. Библиогр.: 2000 экз. ISBN: 978-0-19-829761-1.

7. Martin, L. Coalition formation in parliamentary democracies. [Текст] /Martin,L.& Stevenson,R // American of Political Science .2001. №45(1). Р. 33-50. 3000 copies. ISSN: 0092-5853.

8. Швери, Р. Теория рационального выбора: универсальное средство или экономический империализм? [Текст] / Р.Швери // Вопросы экономики. 1997.N 7.6000 экз. ISSN 0042-8736.

9. Шмачкова, ТВ. Теории коалиций и становление российской многопартийности [Текст] / Т.В. Шмачкова // Полис.-1996. -№ 5. С. 64-75 2000 экз. ISSN 0321-2017

10. Елисеев, С.М. Рациональный выбор: политические партии, власть и коалиции / Рациональный выбор в политике и управлении [Текст] : сборник / отв. ред. Л.В. Сморгунов; Санкт-Петербургский государственный университет. науч. изд. СПб. : Издательство СПбГУ, 1998. 238 с.4000 экз. ISBN 5-288-02122-8.

11. Ольшанский, Д.В. Политикопсихологический словарь. [Текст] / Д.В. Ольшанский М.: Академический Проект; Екатеринбург: деловая книга, 2002. 576 с.3000 экз. ISBN 5-8291-0173-4.

12. Luthans, Fred. Organizational behavior [Текст] / Boston, Massachussetts, Burr Ridge, Illinois Dubuque, Iowa, Madison, Wisconsin New York, New York, san Francisco, California, St. louis, Missouri: McGraw Hill Higher Education -2006. -608 p. -10000 copies. ISBN 0-07-125930-9.

13. Шульга, Н. Этапы становления политической элиты в Украине в годы независимости[Текст] /Н.Шульга // Социология: теория, методы, маркетинг, 2006. №4. С. 24-37. 3000 экз. ISSN:1563-4426.

14. Гельман, В. Я.Уроки украинского [Текст] / В .Я.Гельман // .-2005. -№ 1. С. 64-75 2000 экз. ISSN 0321-2017.

Размещено на Allbest.ru