Місцеве самоврядування. Політичні ідеї І. Канта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змicт

1. Основні типи місцевого самоврядування.

2. Політичні ідеї І.Канта.

1. Основні типи місцевого самоврядування

Як поняття місцеве самоврядування відображає різноманітне суспільне явище, яке виникає в соціальній організації під впливом цілого комплексу історичних, географічних, політичних, економічних, національних та інших особливостей.

Місцеве самоврядування - це право та реальна можливість органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і здійснювати управління ними, діючи в межах закону, в інтересах місцевого населення. Місцеве самоврядування - це юридична особа державного права, якою керує виборний орган, наділений владними повноваженнями на певній території.

Для існування місцевого самоврядування потрібні певні умови: спільність місцевих інтересів і усвідомлення необхідності їх узгодження з рішенням регіональних і загальнодержавних проблем при чіткому розмежуванні власності, компетенції та повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування; наявність достатньої інфраструктури, фінансово-економічні можливості та інші ресурси території , що дозволяють проживає на ній населенню власними силами вирішувати питання місцевого значення; ініціативна діяльність і бажання жителів самостійно і відповідально займатися справами управління. Суть місцевого самоврядування в тому, що вони покликані вирішувати проблеми населення, обєднаного загальних умов проживання.

В основі вчення про місцеве самоврядування лежить думка про те, що населення та утворені ними органи набагато краще можуть самі вирішувати завдання підвищення рівня та якості життя, ефективніше допомагати людям, ніж державні органи, державні чиновники при централізованому управлінні місцевими справами. Місцеве самоврядування дозволяє демократизувати сам процес управління, який забезпечується апаратом, менш бюрократизовані і більш наближеним до повсякденних потреб людей, ніж громіздкий апарат держави.

Місцевий самоврядування розглядається з різних позицій і трактується в різних сенсах: у соціально-філософському - як вид соціальної самоорганізації; в політико-правовому - як форма народовладдя і спосіб вирішення громадянами питань місцевого значення; з функціональної точки зору - як рід професійної діяльності - управління. У той же час місцеве самоврядування - це основоположний принцип здійснення влади, який у поєднанні з принципом її поділу визначає систему управління демократичної правової держави. Воно також являє собою спосіб організації і різні форми здійснення влади населенням як безпосередньо, так і через обрані ним органи та посадових осіб. Таким чином, місцеве самоврядування - це форма організації влади і різноманітність видів діяльності громадян, які спільно проживають на певній території, для самостійного і під свою відповідальність вирішення проблем і питань місцевого значення, а також управління справами місцевого господарства з прав, визнаних та гарантованого державою.

Система органів місцевого самоврядування являє собою сукупність організаційних форм і політико-правових інститутів прямого волевиявлення жителів даної території, а також виборних та інших органів, що реалізовують його функції.

До органів місцевого самоврядування належать:

а) безпосередні, - збори, сходи громадян, на яких прямим волевиявленням більшості жителів вирішуються місцеві питання (вони проводяться в невеликих населених пунктах, де для цього не утворюються представницькі органи);

б) представницькі - обираються безпосередньо населенням і які можуть іменуватися муніципальним зборами, комітетом, думою і т. д.;

в) виконавчі - глави місцевого самоврядування (голова адміністрації, мер, староста і т. д.), що обираються населенням або представницьким органом.

Можуть також утворюватися та органи територіального громадського самоврядування: ради мікрорайонів, вуличні, будинкові комітети та ін, спілки, асоціації органів місцевого самоврядування і т. д.

Муніципальні органи є основною ланкою в системі міського самоврядування. Вони організують виконання законів і інших правових актів держави, сприяють державним органам, розташованим на їх території, координують діяльність органів територіального громадського самоврядування.

Муніципальні органи - це органи місцевих самоврядних територіальних громад, які вони формуються й перед якими відповідальні за здійснення своїх повноважень. За російським законодавством муніципальні органи (від лат. Municipium, де munis - вага, тягар, тяготи і cipio, recipio - беру, приймаю) - це що обирається самоврядування, організовується як у містах, так і в сільській місцевості.

Хоча в деяких країнах (наприклад, у США) іменуються муніципальними тільки органи міського самоврядування.

Представницькі органи місцевого самоврядування забезпечують врахування інтересів населення у вирішенні питань, що безпосередньо стосуються умов життя на певній території, сприяють більш гнучкого обліку місцевої специфіки. Будучи органами волевиявлення громадян, вони є субєктами владно-управлінської діяльності на локальному рівні, найбільш наближеному до повсякденних потреб людей. Вони постають найважливішим інститутом демократії, оскільки являють собою прояв свободи громадян і механізм реалізації їх права брати участь в управлінні громадськими справами. До їхнього відання відносяться: прийняття статуту муніципального утворення, затвердження місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, порядку розпорядження власністю та ін найбільш важливі функції.

Адміністрація муніципального утворення зазвичай має структуру, що складається з апарату невеликих підрозділів (департаментів, управління, відділи, комітети, комісії), де посадові обовязки виконують муніципальних службовців.

Голова місцевого самоврядування керує діяльністю місцевої адміністрації, структура якої багато в чому залежить від виду населеного пункти, розмірів території, чисельності населення та ін Він є вищою посадовою особою місцевого самоврядування і з допомогою структурних підрозділів здійснює адміністрації виконавчо-розпорядчі повноваження.

В організації місцевого самоврядування найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу. Принципова відмінність органів місцевого самоврядування від державних - в їхній природі та значення: вони більше тяжіють до громадянського суспільства, суспільного управління. Держава встановлює лише правові норми функціонування місцевої самоврядування, полем а реалізації управлінських функцій постає переважно цивільне суспільство. Формування органів місцевого самоврядування, їхня структура і принципи взаємовідносин з інститутами державної влади знаходяться в залежності від форми національно-державного устрою та історичних традицій. У міру розвитку демократичних засад у будівництві правової держави та становлення економічно заможного громадянського суспільства центр ваги в управлінні зміщуватиметься у бік місцевого самоврядування.

Цілям гармонізації діяльності органів місцевого самоврядування повинні служити єдність базових почав їх організації та функціонування: суверенне право на видання комунальних статутів, регулювання питань землекористування, будівництва, розпорядження промисловими обєктами місцевого значення і т. п.; кадрова суверенність як право самостійного найму персоналу, співробітників місцевої адміністрації, проведення кадровій політики, вільної від прямого впливу органів державної влади; право на організацію управління на свій розсуд і під свою відповідальність в межах встановлених повноважень; податкова суверенність як право стягувати муніципальні податки і збори; фінансова спроможність ведення власного бюджету; взаємодія з органами державної влади.

Загальні принципи місцевого самоврядування, викладені в Європейській хартії про місцеве самоврядування, закріплюють положення про те, що його органи складають одну з основ будь-якого демократичного ладу та їх здійснення забезпечується ефективним, наближеним до людини управлінням.

Сучасні муніципальні системи зарубіжних країн, що склалися під впливом різноманітних чинників внутрішньодержавного та міжнародного характеру на підставі багатовікового історичного досвіду функціонування інституту місцевого самоврядування, являють собою досить широкий спектр організаційних моделей.

Англосаксонська (англійська) модель

У рамках англосаксонської моделі, яка отримала поширення у Великій Британії, США, Канаді, Австралії та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Англосаксонська модель передбачає обрання в усіх адміністративнотериторіальних одиницях представницьких органів на строк, як правило, не більше трьох років. У невеликих адміністративнотериторіальних утвореннях до цього органу входять 3-5 осіб, у великих -- до 50 осіб. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які б опікали представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами в країнах з даною системою місцевого управління (США) безпосередньо населенням можуть обиратись і деякі посадові особи. Значними повноваженнями тут наділяються й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється головним чином опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі головний наголос звичайно робиться на тому, що вони є складовою частиною механізму держави.

Іберійська модель країни Латинської Америки - близька до континентальної моделі; - управління на місцевому рівні здійснюють обрані населенням представницькі органи і посадові особи місцевого самоврядування( які затверджують органами державної влади) Змішана Австрія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина - поєднує у собі ознаки континентальної й англо-саксонської моделей Радянська колишній СРСР, Куба, Китайська Народна Республіка - усі ради, починаючи з найнижчих є органами державної влади; - відсутність автономних джерел фінансування органів місцевого самоврядування.

Континентальна (французька) модель. В більшості країн світу, (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька модель) місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Родоначальницею є Франція, тому специфіка моделі виходить з історії цієї країни, коли головною опорою королівської влади служили повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун. Континентальна модель місцевого управління, як зазначив французький дослідник І.Мені, нагадує ієрархічну піраміду, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральні власті активно працює ціла армія агентів на місцях. Ця модель також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість виражається зокрема, в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень. Особливістю даної системи є те, що вона заснована на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління, і бере за основу різне тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно-територіальних одиниць. Дана система має підвиди: а) на всіх рівнях, окрім низового, діють виборні органи територіальної громади і органи, що представляють державну владу на місцях, які здійснюють контрольну функцію. На низовому рівні діють лише органи первинної територіальної освіти (Франція, Італія); б) органи місцевого самоврядування в «природних» адміністративно-територіальних одиницях створюються лише на низовому рівні, на регіональному ж рівні (у «штучних» адміністративно-територіальних одиницях) створюються місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Існує також такий варіант даного підвиду, коли виборні органи місцевого самоврядування діють і на регіональному рівні, лише як предсавницькі органи територіальних громад. (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія).

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні є самостійною галуззю права, яке представляє собою сукупність правових норм, що регулюють правові відносини в системі місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні - це комплексна галузь українського права, що представляє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі організації місцевого самоврядування і вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.

Під територіальною громадою в даному випадку слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Органами місцевого самоврядування визнаються структурно організовані колективи службовців, що наділяються владними повноваженнями в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень. А посадові особи місцевого самоврядування - це особи, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійснені організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Сутність і зміст місцевого самоврядування визначають його принципи - основні засади організації та здійснення місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування - це природньо обумовлені коренні початки та ідеї які знаходяться у фундаменті організації та діяльності населення, формування ними органів, самостійно здійснюючих управління справами.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на таких основних принципах.

· народовладдя;

· законності;

· гласності;

· колегіальності;

· поєднання місцевих і державних інтересів;

· виборності;

· правової, організаційної та матеріально-фінансової

самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

· підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органівта посадових осіб;

· державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування;

· судового захисту прав місцевого самоврядування

Важливою ознакою місцевого самоврядування є його системний характер. Система місцевого самоврядування включає:

· територіальну громаду;

· сільську, селищну, міську раду;

· сільського, селищного, міського голову;

· виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

· районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

· органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами України.

Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законами України власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Їм можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами України.

Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Ці виконавчі органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Суттєвою особливістю місцевого самоврядування є те, що в його системі не діє принцип поділу влади, властивий механізму держави. Натомість існує єдність представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування. Система місцевого самоврядування, принаймні на рівні територіальних громад сіл, селищ і міст, має функціонувати як певним чином організована корпорація, яка самостійно приймає відповідні рішення і самостійно ці рішення потім виконує.

2. Політичні ідеї І.Канта

місцевий самоврядування кант політичний

Політично-філософські вчення про державно-владні та правові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

І. Кант (1724--1804 рр.) народився і помер у столиці Східної Пруссії -- Кенігсберзі. Він був родоначальником німецької класичної філософії.

Важливе місце у теоретичній спадщині Канта посідають праці з соціально-політичних, історичних та правових проблем: "Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані", "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?", "До вічного миру", "Метафізика звичаїв" [1].

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина -- суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це -- "категоричний імператив".

Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини -- прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого -- від власного. Свобода, в розумінні Канта, -- це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини.

Людина сама собі господар, вона визначає собі мету і відповідно до неї -- свою поведінку. Але, як зазначав філософ, багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до свавілля.

Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи[30].

Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі -- внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціальний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода індивіда.

Право має загальнообов'язковий характер, що забезпечується примусом. Носієм цього примусу, сили є держава. Держава, писав Кант, це об'єднання людей, що підкоряється правовим законам[31]. Функціонування держави та її інститутів має відбуватися в межах прав. Походження держави Кант розглядав як акт договору між людьми, що укладається з метою взаємної вигоди і згідно з "категоричним імперативом". Укладаючи таку угоду, люди відмовляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією.

Кант писав про природне і позитивне право. Останнє мусить відповідати загальним вимогам природного права. Право, що встановлене в державі, може бути приватним або публічним. Приватне право повинне регулювати відносини людей стосовно власності, а публічне -- відносини між членами держави -- громадянами. Тут Кант згадав народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку завдяки прийняттю конституції. Але виборчим правом у своїй концепції Кант наділив тільки людей "вищої" категорії; представники іншої -- ті, що пропонують на ринку свою здатність до праці, участі в цьому процесі брати не можуть.

Своєрідним у Канта був підхід до форм правління. Він піддавав аналізові абсолютизм, аристократію і демократію. Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й виконавчу.

Якщо цього принципу не дотримано, форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що належить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою.

У суспільстві має панувати закон, усілякі міркування з приводу справедливості тієї чи іншої норми неприпустимі. Що ж до влади, то Кант також настійливо рекомендував коритися їй, не звертаючи ніякої уваги на її походження.

Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями. Він категорично висловлювався проти застосування сили у вирішенні міждержавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.

Список джерел

1. Біленчук П.Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навч. посіб. / П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний. - К.: Атіка, 2000. - 304 с.

2. Гегель Г. В. Ф. Философия права. -- М., 1983. История политических и правовых учений / Под ред. B. С. Нерсесянца. -- М., 1995.

3. Кант И, Метафизика нравов // Сочинения. -- М., 1965. -- Т. 4. -- Ч. II.

4. Коваленко А. Місцеве самоврядування: природа, ознаки, межі. / А. Коваленко // Право України. - 1997. - №2. - С. 3 - 7.

5. Конституція України від 28 червня 1996 р./ Відомості Верховної Ради України (ВВР). -2005. - №2. - Ст. 44.

6. Нерсесянц В. С. Гегелевская философия права: история и современность. -- М., 1974. Нерсесянц В. С. Гегель. -- М., 1979. Нерсесянц В. С. Право и закон. -- М., 1983. Семенов В. Г., Шаповал В. Н„ Шулъженко Ф. Ф. К вопросу о философских основаниях права. -- К., 1995. -- C. 33--44.

7. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р.: за станом на 20.11.2012 // Відомості Верховної Ради. - 2005. - №28. - Ст. 210

8.Семенов В. Г., Шулъженко Ф. П. Формування ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII--XVIII століть. -- К., 1995. -- С. 38--47.

9. Теліпко В.Е. Конституційно та конституційно-процесуальне право України / В.Е. Теліпко. - К: Центр учбової літератури - 2009. - 568 с.

Размещено на Allbest.ru