Місце та роль цінностей у легітимації політичної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце та роль цінностей у легітимації політичної влади

Кузьменко Т.В

Дослідження джерел легітимності, а також факторів, які зміцнюють або послаблюють підтримку політичної влади з боку народу є основним завданням дослідників проблематики легітимності. В контексті побудови демократичного суспільства особливої актуальності набуває дослідження ціннісних джерел легітимації політичної влади. Основна формула демократії «правління народу, волею народу та заради народу» вказує на те, що пріоритетом діяльності влади має бути забезпечення інтересів та цінностей суспільства, а не своїх власних. За таких умов, принцип легітимності полягає у відповідності політичної влади (ідейних засад, діяльності, прийнятих рішень і т.д.) цінностям та устремлінням суспільства.

Проблема цінностей є універсальною майже для всього спектру гуманітарних наук, у тому числі й для політології. Однак, не так багато спеціальних досліджень присвячено питанню цінностей у політичній сфері.

До аналізу ціннісних основ політичної влади звернені роботи російських дослідників 0.0. Вилкова, О.І. Демидова, В.М. Долгова, В.Г. Лєдяєва, Р.Ф. Матвеева та ін.

Питання цінностей у політичній сфері піднімають українські науковці Н.В. Жабінець, В.Й. Климончук, М.М. Кобля, В.А. Малахов, О.С. Поліщук, В.М. Ярошенко та ін.

Слід зазначити, що незважаючи на значну кількість досліджень, які присвячені різним аспектам проблеми легітимності, місце та роль цінностей у процесі легітимації не до кінця з'ясовані. Майже відсутні праці, в яких предметом дослідження був би саме ціннісний вимір легітимації. Як правило, дослідники звертають увагу на цінності як чинник легітимації влади у контексті досліджень присвячених іншим темам.

Зокрема, на ціннісний аспект проблеми легітимності вказують у своїх роботах відомі зарубіжні дослідники П. Бурдьє, М. Вебер, Ю. Габермас, К. Дойч, М. Дюверже, Г. Йонас, Ж.-Л. Кермонн, Д. Копп, Т. Парсонс, Д. Хелд та українські - Є. Бистрицький, О. Висоцький, О. Гребіневич та ін.

Ціннісні засади функціонування суспільства вивчає аксіологія (від грец. axios - цінність і logos - вчення) - науковий напрям, що виник на межі XIX-XX століття. Цінність, за визначенням філософського енциклопедичного словника, - «термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного»[ 1,с.707].

Загалом, у XX столітті оформилися два основних підходи до пояснення природи цінностей: об'єктивістський та суб'єктивістський. Перший базується на тому, що цінності виступають як об'єктивно існуючі сутності, які не залежать від суб'єкта. Представниками даного підходу є Платон, М. Шелер, Н. Гартман та ін.

Відповідно до другого підходу цінності належать до психічних об'єктів і виражаються у поглядах, уявленнях, переконаннях, бажаннях та інтересах людини. Таку лінію розуміння природи цінностей підтримують Т. Гоббс, Б. Спіноза, Г. Ляйбніц, Б. Рассел, А. Айєр, Т. Парсонс, Р. Церрі та ін.

Більшість сучасних дослідників у поясненні природи цінностей прагнуть поєднати елементи обох підходів: як суб'єктивістського, так і об'єктивістського. Результатом є твердження про те, що природа цінності є суб'єктивно-об'єктивною: цінність виростає із потреб та інтересів суб'єкта, а згодом набуває ідеалізованих рис, стає взірцем.

Цінністю може бути будь-який об'єкт: як ідеальний, так і матеріальний, у випадку, якщо він є фокусом устремління, бажання людини.

Важливість ролі цінностей у політичній сфері є беззаперечною. Важко не погодитися із А.І. Демидовим у тому, що саме від світу цінностей у значній мірі залежить «людське обличчя» політики. Саме цінності є ядром найважливіших компонентів, які спрямовують політичну діяльність[2].

У політичному процесі цінності виконують ряд важливих функцій: регулятивну, інтегративну, комунікативну, оціночну, соціалізаторську, орієнтаційну, цілепокладання та ін.

Метою даного дослідження є з'ясування місця та ролі цінностей у процесі легітимації політичної влади.

Для вирішення поставленого завдання, насамперед, слід згадати, що легітимація - процедура суспільного визнання якої-небудь дії, діючої особи, події або факту; в політиці - її визнання, пояснення, виправдання.

Сучасна процедура легітимації представляє собою звернення, з одного боку, до деякої ідеальної сфери: абсолютних і вищих цінностей (добра, справедливості, розумності, істинності і т.д.), всезагальних законів історії, почуттів та емоцій, настроїв та уявлень суспільства або його частини, до дійсної чи уявної волі народу і т.д.; з іншого боку - до предметної: практичної корисності політики - суспільної, економічної, екологічної і т.д.

Зважаючи на те, що легітимність - це, перш за все, довіра до влади, її пояснення, виправдання, вона тісно пов'язана з оцінкою влади. Таким чином, на ряду із когнітивним, нормативним, регулятивним аспектами феномену легітимності, важливе місце займає оціночний. При цьому не слід забувати, що саме ціннісні орієнтації є одним з найважливіших факторів, який регулює, детермінує мотивацію особи. Цінності служать критеріями оцінки влади. Цінності утворюють систему координат, яка допомагає людині орієнтуватися в світі політики. На основі власних ціннісних пріоритетів громадяни моделюють бажаний для себе спосіб суспільно-політичної організації.

На роль цінностей у легітимації політичної сфери вказує ряд дослідників. Так, французький політолог Ж.-JI. Кермонн вважає, що принцип легітимності полягає у відповідності політичної влади тим цінностям, на яких заснований режим. При цьому, підтримуючи думку М. Дюверже, дослідник висловлює переконання, що легітимним є не той режим, який провадить у життя тільки власні цінності, а той, який хоча б у невиразній формі відповідає народним устремлінням. Особливо така вимога є характерною для демократичного підходу до легітимності[3,с.12].

Важливою з точки зору розуміння місця та ролі цінностей у легіти- маційному процесі є теорія відомого німецького філософа та соціолога Ю. Габермаса. На його думку, легітимність політики виражається у її відповідності тим цінностям, які встановлені самою комунікативною спільнотою. Саме на основі колективних цінностей формується колективна ідентичність та здійснюється соціальна інтеграція, а отже можливий консенсус, який є умовою легітимації[4].

Сучасний український дослідник Є. Бистрицький у визначенні легітимності спирається на теоретичні розробки Ю. Габермаса. На його думку, «легітимація -- це складний процес збирання суспільства на основі спільних цінностей та водночас доведення здатності реалізовувати колективну ідентичність з боку політичної організації суспільства...»[5,с.321].

Дослідження місця та ролі цінностей у процесі легітимації набуває більш системного характеру, якщо відштовхуватися від структури самого процесу легітимації.

Легітимація як процес, набуває сенсу за наявності двох сторін. З одного боку - суб'єкта (легітиматора), того хто легітимує. З іншого боку - об'єкта, того хто піддається легітимації. Третім елементом структури легітимації є засоби легітимації.

Якщо виходити з того, що легітимація - це суспільне визнання, то суб'єктами виступають окремий індивід, соціальна спільність, громадські організації, суспільство вцілому.

У демократичній державі головний суб'єкт легітимації визначений одним із основних принципів демократії - ідеєю народного суверенітету, суть якої полягає у тому, що єдиним джерелом та верховним носієм влади в державі є народ.

Роль суб'єкта у ціннісній моделі легітимації є особливо важливою, оскільки саме суспільство (особа, соціальна спільність) є носієм цінностей, а отже здійснює контроль за діяльністю влади, схвалює або засуджує її на основі власних ціннісних переконань. За таких умов політикам відводиться роль виконавців легітимаційного замовлення суспільства, заручників ціннісних орієнтацій, сподівань, очікувань соціуму.

Однак, слід визнати, що суспільство не завжди є головною ланкою легітимаційного процесу. Довіра до влади може бути сформована авторитетом зарубіжних країн чи вдалим проведенням легітимаційної політики з боку об'єкта. Таким чином, за суб'єктами легітимації можна виділити 1) «народну» легітимність, 2) «зовнішню» легітимність 3) «легітимність для себе».

Наведена класифікація дозволяє зробити важливий висновок: для того, щоб бути легітимною, влада повинна пройти ціннісний контроль не тільки з боку суспільства, а й з боку міжнародної спільноти.

Зазначимо, що об'єктом легітимації може бути політична влада, держава, політична система, політичні партії, політичні еліти, політичні діячі, політичний режим, міжнародні організації, транснаціональні корпорації і т.д.

Об'єкти легітимації намагаються максимально вплинути на хід процесу. Іншими словами, вони проводять цілеспрямовану легітимаційну політику, суть якої полягає у забезпеченні привабливості політики в очах суб'єктів її оцінювання та визнання. Об'єкти можуть вдаватися до самолегітимації.

Часто світ політики намагається встановити свої цінності в суспільстві авторитарним способом. При цьому різниця між тими цінностями, які продукує та диктує політика, та цінностями суспільства може бути досить суттєвою. Відповідно виникають труднощі легітимаційного характеру, оскільки легітимність, як вже було з'ясовано, передбачає ціннісний консенсус між владою та суспільством.

Американський політолог К. Дойч, звертаючи увагу на ціннісну природу легітимності, вважає, що вона виростає із наступних форм поєднання цінностей: по-перше, сумісності політичних дій із пануючою у даному суспільстві системою цінностей і, по-друге, сумісності загальних цілей політики із особистими цілями індивідів[6,с. 18].

Таким чином, у ціннісному вимірі основним завданням ефективної легітимаційної політики об'єкта (політичних партій, лідерів і т.д.) є створення системи цінностей, яка б найбільше відповідала ціннісним уявленням, схильностям суспільства та була для нього значимою.

На думку М. Вебера, соціальний порядок легітимний у тому випадку, коли учасники відносин орієнтуються не тільки на закон, а й на певні ціннісні максими. При цьому, як зазначає дослідник, «говорити про «значимість» порядку можна тільки в тих випадках, коли фактична орієнтація на ці максими проходить хоча б частково (тобто в такій мірі, в якій вона може відігравати практичну роль) тому, що вони вважаються значимими для поведінки індивіда, тобто обов'язковими для нього, або слугують йому зразком, гідним наслідування»[7,с.455].

Спільною метою легітимаційної політики усіх політичних сил є доведення цінності існуючого суспільного-політичного устрою, підтримка віри громадян у те, що діючі політичні інститути є найкращими.

З метою досягнення легітимності влади можуть використовуватися найрізноманітніші засоби. легітимність цінність політичний демократичний

Мінімальний рівень легітимності влади досягається шляхом видання нормативних документів: наказів, постанов, законодавчих актів і т.д. Істотне значення для укріплення довіри до влади зі сторони народу мають такі засоби, як різного роду ритуали, символіка, використання традицій. На персональному рівні важливе значення мають особисті якості лідера: соціальне походження, освіта, професіоналізм, моральні якості, харизма і т.д. Основним засобом досягнення легітимності у демократичному суспільстві залишаються вибори.

Все частіше використовуються неофіційні методи та засоби: «брудні» політтехнології, маніпуляція свідомістю виборців, замовні політичні рухи у підтримку влади, підкуп і т.д. Найбільш негативним засобом досягнення легітимності є насильство.

Цінності, оформлені у систему та покладені в основу ідеології також виступають дієвим засобом легітимації політичної влади. Зокрема, відомий американський політолог Д. Істон відносить ідеологію до основних джерел легітимності на ряду із структурою та особистими якостями.

Ідеологічна легітимність, на думку дослідника, засновується на вірі в основоположні цінності суспільства та політичного порядку. Розглядаючи ідеологію як джерело легітимності, дослідник відмічає, що, з одного боку, вона представляє собою форму вираження потреб, інтересів суспільства, а з іншого - є засобом маніпулювання думками та діями людей. При цьому маніпулятивний характер ідеології є переважаючим[8].

На маніпулятивний аспект використання цінностей владою звертає увагу і П.Бурд'є. На його думку, найбільш ефективним способом досягнення легітимності є використання стратегій універсалізації. Ці стратегії передбачають дотримання представниками влади універсальних правил, цінностей, фундаментальних законів групи. Однак, у більшості випадків використання таких стратегій засноване лише на «створенні видимості», формальній чи фіктивній повазі до цінностей групи[9].

Таким чином, ідеологія - як джерело легітимації влади, може розглядатися і як позитивне, і як негативне явище.

Важливо відмітити, що вимога абсолютної відповідності політичної влади цінностям громадян не може бути реалізованою, навіть для демократичного суспільства. Адже ціннісні переконання кожного окремого громадянина відрізняються між собою. Так само відрізняються цінності різних соціальних спільностей. На відміну від індивідуальних та партикулярних цінностей, силу утворювати консенсус мають так звані універсальні (загальнолюдські) цінності, до числа яких відносяться мир і злагода в суспільстві, чесна праця і добробут, соціальна справедливість, людська і національна гідність, права і свободи громадянина, соціальна і правова захищеність людини, законність, демократична державність і національний патріотизм і т.д.

Саме на основі загальних цінностей суспільства можливим стає досягнення консенсусу, а отже досягнення легітимності. Таким чином, важливе значення для процесу легітимації політичної влади має генералізація цінностей суспільства, яка, як правило, відбувається через мораль, право, релігію, політику.

Таким чином, можна виділити основні групи цінностей, які є визначальними у ціннісній моделі легітимації.

Важливу роль у процесі легітимації політичної влади відіграють моральні цінності суспільства. Громадяни схвалюють владу, виходячи з моральних критеріїв добра, справедливості, порядності, гідності, совісті і т.д.

На роль моральних цінностей у процесі легітимації вказують дослідники даної проблематики. Так, Д. Істон розглядає в якості легітимної таку систему, яка відповідає власним моральним принципам індивіда, його власному розумінню того, що є справедливим і правильним в політичній сфері[8,с.278]. На думку американського політолога Р. Мерельмана, легітимність - це якість «моральної або доцільної правоти режиму», яка приписується йому народом[10,с.548]. Для Д. Коппа легітимність - це моральний авторитет управляти[ 11,с.4].

Своє місце у легітимації політичної влади займають правові цінності суспільства. Легітимність наступає у випадку відповідності політичної влади (способу її формування, дій, рішень і т.д.) праву, справедливості, принципи яких зафіксовано у нормативних актах держави чи суспільних уявленнях про природне право. Tак, Д. Хелд розуміє під легітимністю те, що «люди дотримуються правил і законів, оскільки вони справді вважають їх правомірними і гідними поваги» [12, 238]. Ю. Габермас визначає легітимність як чесноту політичного порядку бути визнаним законним і справедливим [13, 178].

У процесі політичної соціалізації у індивіда формується набір політичних цінностей. Добробут, безпека, порядок, розвиток (прогрес), соціальна справедливість, свобода, мир і т.д. - це ті цінності, які є бажаними для громадян, та до яких повинна прагнути політична влада у ході своєї діяльності. Ступінь реалізації в життя перелічених політичних цінностей владою впливає на ступінь її легітимності.

Ще одним джерелом легітимності політичної влади є підтримка нею релігійних цінностей основної частини суспільства чи окремих його груп. Вшанування релігійних святинь, використання релігійної символіки, участь у релігійних дійствах надають додаткової легітимності політичним силам в уявленнях віруючих. На думку американського соціолога Т. Парсонса у складних суспільствах існує багато систем пояснення та обґрунтування світу, однак легітимація за допомогою релігійних символів має принципово важливе значення, оскільки забезпечує консенсус з приводу загальних цінностей суспільства, які, в свою чергу, легітимують соціальні та політичні інститути та їх практики. «В кінцевому рахунку, - відмічає Т. Парсонс, - цінності легітимуються головним чином у релігійних термінах>>[ 14,с.22].

У роботі «Система сучасних суспільств» Т. Парсонс підкреслює провідну роль культурної легітимації. На думку американського дослідника, в основі культурної легітимації лежать ціннісні схильності, які є трансцендентними по відношенню до конкретних і випадкових інтересів, вигоди, поточних потреб соціуму. При цьому до ціннісної складової культурної системи відноситься мораль, релігія, мистецтво, наука. На думку дослідника, «суспільство являється самодостатнім в тій мірі, в якій його інститути легітимізовані цінностями, які поділяють його члени»[ 14,с.22].

На ряду із духовними цінностями суспільства важливу роль у процесі легітимації політичної влади відіграють матеріальні цінності. Рівень задоволення матеріальних потреб суспільства впливає на рівень підтримки діючої влади. Нажаль, все частіше легітимність визначається здатністю політичної сили «купити» свого «клієнта». Переважання приватного інтересу громадян над публічним веде до того, що легітимація перетворюється на своєрідний процес обміну, де одна сторона - влада, отримує легітимність, а друга - громадяни, матеріальну вигоду. Однією із особливостей такої «бартерної» легітимності є те, що вона потребує постійного фінансового стимулювання. Аза його відсутності дуже швидко втрачається.

Легітимність політичної влади невіддільна від її делегітимацїї - втрати довіри, позбавлення політики і влади суспільного кредиту; розчарування в ідеалах, концепціях політики, в її цілях і методах, людях, які її представляють. Однією з причин делегітимації влади є поглиблення протиріч між цінностями офіційної ідеології та реальними цінностями суспільства. Делегітимація влади також виникає у випадку, коли політична сфера переповнюється негативними явищами - антицінностями. Криміналізація, популізм, політичний протекціонізм, політична спекуляція та зловживання примушувальною владою, маніпуляція свідомістю громадян, непрофесіоналізм, аморалізм в політиці, олігархізація політичної сфери - це далеко неповний перелік антицінностей, які підривають легітимність політичної влади.

У процесі релегітимації - повторного набуття політичною владою легітимності, цінності також відіграють не останню роль. Повернення довіри до влади можливе за умов відновлення ціннісного консенсусу між владою та народом, подолання негативних явищ у політичній сфері, реальної, а не декларативної реалізації цінностей громадян у діяльності політиків.

Аналіз праць зарубіжних та вітчизняних дослідників показує, що на ряду із іншими підходами до розуміння легітимації важливе місце займає ціннісний (аксіологічний).

На кожному історичному етапі свого розвитку народ є носієм цілком визначених цінностей, на підставі яких реалізується його згода з державною владою. Однак, особливого значення ціннісна легітимація набуває в умовах розвитку демократичного суспільства, де народ є джерелом влади, а його цінності є визначальними у політичному процесі.

Ціннісна легітимність - це відповідність влади нормам і цінностям, прийнятим більшістю суспільства, його уявленням про ідеальний порядок. Іншими словами, ціннісна модель легітимації заснована на консенсусі між владою та народом з приводу базових цінностей.

Ціннісна легітимація заснована на таких основних формах поєднання цінностей:

- відповідність офіційної ідеології цінностям суспільства, які склалися в ході історичного розвитку та закорінені у суспільній свідомості;

- відповідність діяльності самих представників влади цінностям тієї ідеологічної доктрини, яка є офіційною у державі;

- максимально можлива відповідність загальних цінностей політики та конкретних цінностей індивіда.

Науковий аналіз щодо місця та ролі цінностей у процесі легітимації політичної влади має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Він дозволяє виробляти моделі підвищення рівня легітимності влади, досліджувати причини зниження довіри до влади з боку народу, прогнозувати ступінь підтримки влади за умови зміни ціннісної парадигми державної політики.

Список використаних джерел

1. Філософський енциклопедичний словник / За ред. В.І. Шинкарука. - K.: Абрис, 2002. - 742с.

2. Демидов А.И. Мир политических ценностей / Журнал «Правоведение»,

3. - №4. -С, 18-25.

4. Quermonne J.-L. Les regimes politiques occidentaux. - P., 1986. - 316 p.

5. Habermas Jurgen. Legitimation Problems in the Modern State. - In: Habermas Jurgen. Communication and the Evolution of Society. - London, 1979. -P.178-183.

6. Адамський В., Андресюк Б., Бистрицький Є., Білий O., Бураковський

7. І. Українська державність у XX столітті (історико-політологічиий аналіз) /

8. О. Дергачов (ред.) -- К.: Політична думка, 1996. - 435с.

9. Deutsch К. Politics and Government. How People decide their Fate. - Boston: Houghton Mifflin, 1970. - 439 p.

10. Вебер М. Основные социологические понятия // Западно-европейская социология XIX - начала XX веков. - М., 1996. - С.455-491.

11. Easton D. A. Systems Analysis of Political Life. - New York: Wiley, 1965.

12. Бурдьё П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н.А. Шматко./ -- М.: Socio-Logos, 1993. -- 336 с.

13. Merelman R. М. Learning and Legitimacy // American Political Science Review. - 1966. - Vol.60. - No.3. - P.547-559.

14. Copp D. The Idea of a Legitimate State // Philosophy & Public Affairs. -

15. - Vol. 28. - Issue I. - P.3-45.

16. Held D. Models of Democracy. - Stanford: Stanford University Press, 1987. - 321 p.

17. Habermas J. Communication and the Evolution of Society / Trans, and with an Introduction by Thomas McCarthy. - London: Heinemann Educational Books, 1979. - 239 p.

18. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. JI.А. Седова и

19. А.Д. Ковалева. Под ред. М.С. Ковалевой. - М.: Аспект Прогресс, 1998. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru