Виборчі технології: концептуальні інтерпретації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виборчі технології: концептуальні інтерпретації

Застосування у політичному процесі незалежної України демократичних виборів інститутів державної влади на конкурентній основі спонукає більшість суб'єктів політики, які беруть участь у змаганнях з приводу виборення владних посад, все більш професійно включатися у комунікації політичного маркетинга. Феномен виборчих технологій виникає як наслідок розвитку демократичного способу правління та належить до невід'ємного інструментарію народоправства. Демократія як фундаментальна засада здійснення владарювання в суспільстві поступово стає нормою життя для всіх країн, які ідентифікують себе з цивілізованим, розвинутим світом. Політичні вибори - «привідний ремінь» демократії поступово перетворилися на загально визнану, універсальну процедуру легітимізації державної влади. Головна суть політичних виборів не зводиться тільки до самого власне голосування. Вибори є масовою кампанією з широким комплексом заходів та процедурних практик з формування керівних органів сучасних держав. Як слушно зауважує В.В.Лісничий, «вибори - це політичний процес, у якому люди реально можуть себе відчути повноцінними суб'єктами влади та зробити своє соціальне замовлення владним структурам і закласти перспективи й надії на майбутнє, пов'язані з діяльністю демократичної влади>>[1, с. 6].

Демократичні політичні відносини є доволі складним феноменом, який ефективно пов'язує владу і суспільство, державу і народ та спрямований на подолання соціальних протиріч і конфліктів, на забезпечення злагоди, єдності та стабільності політичної системи. Ефективне функціонування всіх механізмів модерної демократії, активність громадян у політичному процесі, їхня здатність робити усвідомлений, обґрунтований політичний вибір і раціональне рішення залежить від багатьох чинників, у тому числі: доступу громадян до інформації про перебіг виборів і поведінку учасників електорального процесу, не кажучи вже про діяльність парламентів, урядів та інших офіційних інститутів. Чим повнішою інформацією володіють виборці, тим прозорішою має бути політика владної еліти, що зрештою надає їй (політиці) більш демократичного за якістю змісту.

Розглядаючи ступінь розробленості нашої проблеми у науковій літературі, слід зробити таке зауваження: початкову дефініцію категорії «виборчі технології» заклали західні політологи, а потім дане поняття активно експлуатують та вивчають російські та українські фахівці з політичної науки. Первісну теоретичну розробку поняття «виборчі технології» знаходимо у працях представників західної політичної науки, серед яких Ф. Арфін,

С. Блек, Л. Босток, Є. Вятр, Д. Герген, Л. Гонсалес, Р. Даль, Д. Доті, Д.Істон, М. Кроз'є, X. Маккей, Дж.Мілль, Дж. Наполітан, Дж. Сарторі, Ж. Сегела, Ф.Сіетел, Х. Томас, С. Хантінгтон, Р. Хейвуд. З них можна скласти загальне уявлення про розуміння сутності виборчих технологій та їх місце в структурі демократичних соціально-політичних стосунків.

Виборчі технології в електоральному процесі транзитивних суспільств вивчають наступні вітчизняні вчені Н. Аржанов, О. Балакірєва, О.Валевський, М. Варій, Д. Видрін, А. Балашова, С. Баліков, Б. Бахтєєв, В. Бебик, А.Біденко, О. Винников, П. Зайцевский, Л. Чорний, М. Варій, В. Галиновський, Є. Кулєшова, С. Галушко, В. Головченко, Г. Грачов,

В. Гречанінов, А. Джабасов, Т. Джига, В. Дубицька, М. Тарарухіна, Д. Дуцик,

0. Жданов, П. Жук, О. Заярна, А.Зінченко, Ф.Ільясов, О. Кордун, Л. Кочубей, Р. Павленко, Н. Костенко, П. Кралюк, Ю. Краснокутська, М. Кузьменкова, А. Куртов, А. Купцов, 3. Карпенко, Л. Леонтьева, В. Лисенко, О. Литвиненко, Н.Лігачова, В.Лісничий, Ю.Літвінова, В. Луговська, А. Максимов, Р. Марутян, О. Мех, О. Назаренко, А. Новокрещенов, Л. Новохатько, А. Парсяк, О. Петров, М. Побокін, І. Поліщук, А. Пойченко, Г. Почепцов, Ю. Сурмін, Д. Наріжний, Ю. Яновська та ін. Часто-густо вітчизняний політологічний істеблішмент, за винятком В. Бебика, Д. Видріна, Л. Кочубей, А. Пойченка та ін. здебільшого концентрує увагу на практиці застосування виборчих технологій у політичному процесі України, але залишає осторонь розкриття теоретичного аспекту даної наукової проблеми.

Мета даної статті полягає у тому, щоби розглянути феномен виборчих технологій у концептуально-теоретичному плані та визначити базові методологічні підходи до його дослідження.

Підготовка та проведення виборчої кампанії за умов демократичного або напівдемократичного режиму є доволі складним та багатостороннім заходом. Він включає у себе стратегічне планування та вибір стратегії електоральної кампанії, застосування різноманітних технологій політичної реклами, організаційні зусилля, пов'язані з реалізацією розробленої виборчої стратегії. Як правило, у науковій літературі розрізняють електоральну кампанію кандидатів на виборчі посади та політичних партій. Виходячи з цього, формулюють певну специфіку виборчих технологій. Проте основні методи проведення виборчих кампаній їх різноманітних суб'єктів та головні виборчі технології є тотожними та майже аналогічними. Отже, розглянемо змістовний сенс поняття «виборча технологія». Але спочатку з'ясуємо, що таке «технологія» взагалі.

Tермін «технологія» виник від давньогрецьких слів техно - мистецтво, майстерність і логос наука, знання, закон. У словниках поняття «технологія» трактують наступним чином:

1) як сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чогось;

2) як сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення виробничих операцій тощо [2, с. 1245];

3) як «науку про переробку і обробку матеріалів, способи виготовлення продукції та сукупність прийомів, застосовуваних у різних видах діяльності» ЇЗ, с. 268];

4) як «будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів, нехай то будуть люди, інформація чи фізичні матеріали, для одержання бажаної продукції чи послуг» [4, с. 697];

5) сукупність прийомів, які використовують у певній справі [5, с. 411].

М.І. Обушний, А.А. Коваленко, О.І. Ткач виокремлюють поняття «технологія влади» (technology of power, від грецьких techne - мистецтво, майстерність і logos - слово, навчання). Під цією категорією вчені розуміють сукупність, систему тих чи інших прийомів діяльності влади, розрахованої на досягнення (заданого, задуманого) результату. Різні технології влади включають прийоми як досягнення локального, короткострокового ефекту (тут зазвичай говорять про тактику влади), так і одержання результату вирішального, великомасштабного, фундаментального, тривалого, стратегічного [6, с. 570].

Термін «виборча технологія» доволі часто застосовують політичні консультанти і політики, але він ще не отримав достатньої розробленості. Технологією можуть назвати телевізійний ролик, телефонне опитування, розповсюдження листівок, і, нарешті, стратегічний план усієї електоральної кампанії. Одне з найбільш розгорнутих визначення виборчої технології, на нашу думку, подається в одному з довідників виборця: «Виборчі технології - система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також які вводяться інтуїтивно, спонтанно) заходів, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання» [7, с. 304].

Т.Е. Грінберг пропонує розрізняти поняття «політичні технології» та поняття «виборчі технології». При цьому російська дослідниця дає наступні визначення названих категорій. Політичні технології - це система послідовних цілеспрямованих дій, орієнтованих на досягнення заданого політичного результату [8, с. 42]. Для виборчих технологій згаданий фахівець пропонує таку дефініцію: це сукупність прийомів та методів, спрямованих на оптимізацію досягнення стратегічних цілей виборчої кампанії [8, с. 43].

На відміну від багатьох інших дослідників М.Є. Кошелюк не схильний занадто ускладнювати проблему дефініцій, виокремлюючи поняття «політичний PR», який визначає як сферу політичної діяльності, пов'язану з організацією та управлінням політичними кампаніями. При цьому вчений зазначає, що «найбільш яскравими їх прототипами є передвиборчі кампанії, тому сьогодні між політичним PR і так званими виборчими технологіями зазвичай ставлять знак рівності» [9, с. 10].

М.Ф. Головатий наступним чином розкриває поняття «політичні технології» - це сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. У політичній практиці вони постають як сукупність методів застосування об'єктивних законів політики, матеріалізація абстракцій політичної науки в конкретні рішення, документи, нормативи, розпорядження. Особливості політичних технологій зумовлені характером політичного процесу, який охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи [10, с. 465]. Окремо М.Ф. Головатий розглядає поняття «виборчі технології», пропонуючи їхню наступну інтерпретацію: «сукупність політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання>>[10, с. 474]. Отже, деякі дослідники схильні проводити змістовне розмежування між поняттям «політичні технології» та «виборчі технології».

Т.Е. Грінберг виділяє ще одне, сукупне поняття «ПР-технології у виборчій кампанії», яке визначає так: сукупність прийомів та методів управління сприйняттям електорату у процесі підготовки та реалізації кампанії; способів формування інформаційного поля виборчої кампанії кандидата, партії, організації та зміни ставлень різноманітних цільових аудиторій до кандидата або конкурентів у процесі кампанії [8, с. 43]. Як бачимо, це визначення ґрунтується на комунікативній парадигмі, тобто вбирає у себе концентровану реалізацію виборчих стратегій в інформаційному полі суспільства. Це досить приваблива думка для осмислення модерних тенденцій розвитку електорального ринку за умов інформаційного суспільства. Цікавий підхід до визначення феномену виборчих технологій знаходимо у російського фахівця М.В. Гришина, який використовує ресурсну парадигму до розкриття виборчого процесу. Він зазначає, що об'єктивно домінує над іншими електорально-технологічний ресурс, адже всі виборчі технології спрямовані на ухвалення виборцем рішення голосувати за даного кандидата; виборці стають безпосередніми учасниками процесу використання технології^ 11, с. 25]. Подібного підходу дотримується й вітчизняний вчений І. О. Поліщук, коли пропонує власну версію ранжування факторів електорального процесу [12, с. 32].

Доволі плодотворну, комплексну дефініцію поняття «виборча технологія» подає JI. Кочубей, зазначаючи, що виборчі технології - це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не «що», а «як» здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології - це, безумовно, технології політико - психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу - політології, соціології, економіки, психології, політичних РЇІтоіцо[ІЗ].

На нашу думку, виборчі технології - це сукупність методів, програм та практик впливу на свідомість електорату з боку суб'єктів виборчого процесу і задіяних ними меді корпорацій та інших комунікаторів з метою отримати необхідну підтримку виборців через їх голосування на політичних виборах. Схематично це можна зобразити наступним чином (див. рис. 1.1). Ми виділяємо основних суб'єктів політичних відносин у період електоральної кампанії: 1) політичні сили і кандидати на виборчі посади; 2) електорат, тобто всі громадяни, які на момент проведення виборів мають право голосу.

Протягом виборчої кампанії на електорат чиниться різноманітний вплив з боку політичних сил, кандидатів на виборчі посади з метою сформувати необхідну підшимку через голосування. Як правило, застосовується увесь арсенал виборчих технологій, медіа технологій, ідеологій, комунікаційних технологій, що зображено на схемі 1.1. Причому до виборчих технологій можна віднести увесь перелік інших згаданих технологій, хоча існують вони не лише під час проведення електоральних кампаній і тому можуть не носити суто передвиборний сенс. Загалом виборчі технології виконують функцію зв'язуючої ланки, яка забезпечує рівновагу усіх складових чинників: влади виборця, прагнення політичних сил і кандидатів на виборні посади отримати цю владу в обмін на репрезентацію інтересів виборців у владних структурах та нарешті виборчі технології, які транслюють відповідні меседжі та забезпечують цілісність і замкненість цього процесу.

Як зазначає М.Є. Кошелюк, останнім часом ми спостерігаємо становлення виборчих технологій нового порядку. Технології попереднього покоління мали справу головним чином з управлінням сприйняття інформації, яка поступає виборцям. Сьогодні мова фактично йде про формування метатехнологій, пов'язаних вже з управлінням соціальними процесами. За такого підходу політичний PR перестає бути простою сукупністю процедурних технологій, він набуває статусу «комунікативного менеджменту» як управління масовими соціальними комунікаціями [9, с. 8-9]. Це вказує на розширення перспективи застосування комунікативної концепції виборчого PR у подальшому, адже змінюється сама природа технологій роботи з електоратом у бік становлення партнерських стосунків між політиками-управлінцями та їхніми підлеглими, які делегують їм владні повноваження через процедуру регулярних політичних виборів.

Зі становленням інформаційного суспільства сучасні дослідники, зокрема Т.Е. Грінберг, все більше пов'язують розвиток виборчих технологій з розвитком медіа ринку та Інтегрованих маркетингових комунікацій (ІМК), які передбачають комплексне використання для вирішення маркетингових завдань реклами, паблік рілешнз, просування продаж, прямого маркетингу, мерчендайзинга, Інтернет-технологій, ініціонування єдиної багатоканальної синхронізованої комунікації. Як підкреслює російська дослідниця, IMK сьогодні вже складаються у цілий напрям комунікаційної діяльності та стають самостійним компонентом інформаційного ринку [8, с. 6]. Фактично Т.Е. Грінберг запропонувала інформаційну концепцію розвитку виборчих технологій, в рамках якої вони розглядаються насамперед як комунікативна діяльність в електоральному процесі або ширше: у політичному процесі загалом.

З іншого боку, деякі дослідники, зокрема Ю.В. Щербатих, схильні розглядати виборчий процес с позицій маркетингового підходу: «Політичні вибори - це всього лише яскрава та показова модель впливу на суспільні свідомість з метою викликати у людей комплекс певних емоцій та бажань. У цьому плані, на перший погляд, немає принципової різниці між роботою рекламної агенції, відділом по зв'язках з громадськістю крупної корпорації та командою політтехнологів, яка проводить у Законодавчі збори «свого» кандидата. В усіх цих випадках необхідно, щоби певна цільова група змінила своє ставлення до предмету реклами та здійснила певні дії (частіше купляла пральний порошок певної марки або голосувала за потрібного кандидата). Схожість таких різних видів пропаганди полягає у тому, що ми повинні одночасно впливати на свідомість десятків, а то й сотень тисяч людей, які відрізняються за своїм життєвим досвідом, знаннями, переконаннями та звичками>>[15, с. 5].

Оригінальну й неординарну версію поступової технологізації політичного процесу подають В.Ф. Чешко та В.І. Глазко. Вчені зазначають: «Період Відродження та індустріальна фаза розвитку Західної цивілізації змінюють структуру біовлади. Наука сакралізується та претендує на об'єднання обох гілок влади. Влада над смертю й тілесною цілісністю обмежується у масштабах й поступово технологізується (витісняється) владою над соматичним буттям людини. Tехнології біовлади протягом останніх ста років пройшли декілька стадій свого розвитку: 1. Модифікація феноти - пової конституції - на основі прямого або непрямого (через «громадську думку», ринкову кон'юнктуру, загальноприйнятих стандартів і т. п.) примусу. 2. Репродуктивні технології - втручання у підбір батьківських пар, пренатальна й постнатальна селекція і т.д. 3. Технологія керованої еволюції - генно-інженерні реконструкції генетичної програми онтогенеза та реконструкції ментальних основ поведінки та світосприйняття з метою «соціальної адаптації» [16, с. 15-16]. Як бачимо, процес технологізації політики тісно пов'язаний з процесом становлення біополітики як нетрадиційного та неформального напрямку реальної влади у людському соціумі. Поступово в людському суспільстві закріплюється статус науки як важливого джерела політичної влади, яке чимдалі розширює свій вплив на розвиток усіх галузей життєдіяльності людини, у тому числі й на її політичну діяльність. Тут важливо підкреслити, що соціальний менеджмент завжди був дуже чутливий для впровадження всіляких наукових інновацій, тому можна з впевненістю прогнозувати подальшу технологізацію політичних і зокрема виборчих практик у людському суспільстві XXI століття.

Загальна технологічна схема ПР-кампанії є доволі відомою. Комунікативний ПР-продукт виникає як результат сумарного впливу цілої низки факторів. Д.В. Ольшанський та В.П. Пеньков виділяють три основних фактори. Багатоканальність впливу. Зазвичай це означає, що повідомлення має дублюватися вербально, візуально та в подіях. Формулювання повідомлення. Воно формулюється виходячи з інтересів відправника, але з точки зору отримувача, тобто має спиратися на його семантичний словник, систему цінностей, основні погляди та позиції. У «сценарному плані» ПР-кампанії мають бути передбачені «ходи» у відповідь іншої сторони - передусім, мова йде про активне залучення у кампанію аудиторії. Названі фактори відносяться до «зовнішніх параметрів повідомлення». Що стосується «внутрішніх параметрів повідомлення», які впливають на технологію ПР, зазвичай виділяють: цільову аудиторію; ключове повідомлення; канал комунікації [17, с. 120].

Обрання електоральних технологій, ефективність їх використання детермінується самим характером виборчого процесу, його перебігу і результатів політичних виборів. За умов багатопартійності, розшарування та поляризації соціуму за рівнем життя, за ідеологічно-ціннісною і політичною орієнтацією надзвичайно актуальним завданням є ефективна організація електоральних кампаній. їх дослідження дає змогу збагатити концептуально-теоретичні уявлення про політичні технології виборчих кампаній і про електоральний процес в цілому, а також його практичні основи.

Таким чином, еволюцію модерних виборчих технологій можна розглядати з різноманітних концептуальних ракурсів. По-перше, з позицій концепції менеджменту PR (М.Ф. Головатий, М.І. Обушний,

А.А. Коваленко, О.І. Ткач Г.Г. Почепцов), суть якої полягає в оцінці виборчого PR як компонента управлінської діяльності у різноманітних сферах діяльності та функціонуванням паблік рілешнз у системі організації. По-друге, в межах соціокультурної концепції, згідно якої зв'язки з громадськістю та виборчий PR розглядаються у контексті певних національних, соціальних та інших ментальностей (В.М. Бебик, М.Є. Кошелюк). По-третє, виборчий PR інтерпретується в контексті широко сьогодні розповсюдженого маркетингового підходу (Ю.В. Щербатих), суть якого полягає в тому, що виборчий PR трактується як діяльність з виробництва та збуту певних «товарів» на електоральному ринку з грою на підвищення власного продукту та на пониження привабливих якостей продукту політичних конкурентів. По-четверте, для розкриття суті виборчих технологій застосовується ресурсна парадигма (М.В. Гришин, І.О. Поліщук). По-п'яте, політичний (виборчий) PR тлумачать з позицій комунікативного підходу (Д.В. Ольшанський та В.П. Пеньков, Т.Е. Грінберг), згідно якого він виступає як комунікативна діяльність суб'єктів електорального процесу. По-шосте, виборчі технології розглядаються з позицій біовлади (В.Ф. Чешко, В.І. Глазко).

Перспективним напрямком подальших досліджень виборчих технологій є вивчення їхньої специфіки у режимах консолідованої демократії та гібридних режимах.

виборчий електоральний транзитивний народоправство

Список використаних джерел

1. Сучасний виборчий PR: навч. посіб. / В.В. Лісничий, В.О. Грищенко, В.М. Іванов, М.В. Кінах. - Сєвєродонецьк: ЕВРІКА, 2001. - 480 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. Бусел В.Т. - K.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - 1356 с.

3. Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Гринчишин Д., Гумецька Л., Карпова В. та ін. - K.: «Рад. шк.», 1978. - 377 с.

4. Мескон M., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. Общ. ред. и вступ, ст. Евенко Л.И. - М.: Изд-во «Дело», 2000. - 697 с.

5. Семотюк О.П. Сучасний словник іноземних слів. - X.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. - 464 с.

6. Обушний М. І. Політологія: довід. / М. І. Обушний, А.А. Коваленко,

0. І. Ткач. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

7. Халипов В.Ф., Халипова Е.В., Шишкин А.Н. Выборы и власть: Сл-рь - справочник избирателя. - М.: Изд-во «Совершенство», 1993. - 345 с.

8. Гринберг Т.Э. Политические технологии: ПР и реклама / Т.Э. Гринберг. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 317 с.

9. Кошелюк М.Е. Технологии политических виборов / М.Е. Кошелюк. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 239 с.

10. Політологія/за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 528 с.

11. Гришин Н.В. Основы проведения избирательных кампаний/Н.В. Гришин. - М.: РИП-холдинг, 2003. - 184 с.

12. Поліщук І. О. Еволюція культури політичних виборів в Україні: [моногр.] / О. Поліщук. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. - 352 с.

13. Кочубей JI. Категоріальне осмислення виборчих процесів // Політичний менеджмент [Електронний pecypc]:http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? m=l&n=29&c=448

14. Кошелюк М.Е. Технологии политических виборов / М.Е. Кошелюк. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 239 с.

15. Щербатых Ю.В. Психология виборов / Ю.В. Щербатых. - М.: Эксмо, 2005. - 400 с.

16. Чешко В.Ф. High Hume (Биовласть и биополитика в обществе риска) / Чешко В.Ф., Глазко В.И. - М.: Изд-во РАГУ - MCXA имени К.А. Тимирязева,

Размещено на Allbest.ru