Влада у категоріальному апараті сучасної політичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Влада у категоріальному апараті сучасної політичної науки

Євтушенко О.Н.

Відтоді, коли влада конституювалась в особливий соціальний інститут, проблема розуміння влади знайшла свій вираз у співвідношенні прав держави, прав суспільства і прав людини. Розбудова української держави викликала необхідність розробки нових наукових ідей, що обґрунтовують становлення й розвиток інститутів державної влади й місцевого самоврядування в умовах модернізації політичної системі. Дослідження проблеми становлення владних інститутів вимагає уточнення низки дефініцій політичної науки. Серед них в першу чергу слід виділити такі як, «влада», «державна влада», «публічна влада», «місцева влада» і «місцеве самоврядування».

Вивченню влади присвячено чимало праць українських і зарубіжних науковців. Серед вітчизняних необхідно виокремити роботи В. Бакуменка, С. Гелея і С. Рутар [4], Л. Дунаєвої [7], Ф. Кирилюка [10], Ф. Рудича [12], В. Шаповала [15], та ін. Серед зарубіжних тему влади ретельно досліджують Х. Арендт [16], Ж. Ведель [1], Д. Гарнер [3], Т. Гоббс [5],С. Лукас [18], П. Минаков [9].

Мета статті показати, що на сьогодні, в умовах швидкого динамічного розвитку суспільства, існування коректних і логічних дефініцій дуже важливо, оскільки саме вони допомагають зрозуміти сутність явищ.

Політична теорія знає багато визначень понять «влада», «державна влада», «публічна влада», «місцева влада» і «місцеве самоврядування», але вважати, що вони достатньо розроблені політичною наукою ми не можемо. Проблема найбільш повного і логічного визначення цих понять залишається невирішеною.

Найбільш доцільно було б почати розгляд з визначення поняття «влади», яка на думку С. Лукса відноситься до класу понять, зміст яких постійно змінюється і є дискусійним [18;23-24]. Тем більше, поняття «влади» є одним з центральних у сучасній політології і дає ключ до розуміння інституту влади, інституту місцевого самоврядування інших політичних інститутів, їх ролі в політичної системі. Інтерес до влади й до всього, пов'язаного з нею, значно підсилювався в періоди кардинальних перетворень, в яких сьогодні перебуває Україна.

Термін влада походить від латинських слів potestas і potentia, що означає «здатність» (обидва вони утворені від дієслова potere - «бути здатним»), англійською «power». «Влада» у словнику сучасної української мови визначається як «право керувати державою, політичне панування» [2,с.48], а її сутність реалізується через її функції, відповідну діяльність суб'єктів та носіїв влади [6,с.105].

Визначення влади, її сутності має найважливіше значення для розуміння державної політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин, тому що влада - це «основний елемент, що зв'язує політичну систему суспільства в одне ціле» [4,с.15]. Влада і формує політичну систему, тому що політична система це не тільки система відносин, політичних взаємодій, ролей і функцій, але й, у першу чергу, це відповідна інституціональна структура, на основі якої і формуються зазначені відносини.

Політична наука охоплює багато теорій влади, які можна класифікувати за різними критеріями. Перша спеціальна спроба визначити владу як поняття, пов'язана з ім'ям Т. Гоббса, що заклав основи так називаної «каузальної» концепції влади, що й у цей час превалює в західній науковій літературі. Він порівнює владу з «чудовиськом Левіафаном, наділеним особливими якостями, характерною поведінкою, знаряддями панування, прийомами, які визначали відносини цього політичного організму із суспільством й окремою людиною» [5,с.455-456].

Влада, в ті часи і пізніше, розглядається в її соціальному призначенні, як засіб для запобігання й припинення насильства й несправедливості окремих осіб. Влада, з погляду її соціальної сутності і особливої ролі в суспільстві, виступає як універсальний механізм інтеграції, узгодження, упорядкування взаємодій людей, що реалізують власні інтереси. Суспільство без влади - це хаос, дезорганізація, саморуйнування соціальних зв'язків. Потреба у владних механізмах обумовлена рядом причин, і насамперед необхідністю додати взаємодіям між людьми доцільність, розумність, організованість, створивши загальні для всіх правила поведінки, у тому числі й за допомогою примусу. Якби не влада, то суспільство загинуло б під вантажем нескінченних внутрішніх протиріч і боротьби. Влада ж погоджує ці суперечливі інтереси, регулює взаємини між їхніми носіями, забезпечує взаємодію соціальних суб'єктів і тим самим охороняє суспільство від анархії й розпаду.

А. Тойнбі виділяє два аспекти існування влади - політичний і культурний. Перший аспект як раз і припускає існування влади як інструменту, спрямованого на оформлення суспільства в єдиний організм, який представлений державними структурами [14,с.72]. Отже виникнення влади як соціального феномену обумовлено необхідністю узгодження суспільних дій людей при перевазі спільного інтересу над приватним [16,р.59].

Влада як явище соціальне присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний характер, то в класово-організованому - політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. Отже при аналізі політичних систем суспільства влада відіграє важливу роль в громадському й приватному житті громадян.

У політичній науці розроблені системна й структурно-функціональна концепції влади в політичної системі, які пов'язані з роботами Т. Парсонса, Д. Істона, Г. Алмонда, М. Крозье, Н. Лумана й ін. Влада, у рамках системної концепції, розглядається у її зв'язку з політичною системою суспільства, з якою зв'язані всі інші її елементи. В цьому напрямку, виділяють три підходи до інтерпретації влади: перший підхід тлумачує владу як властивість або атрибут макросоціальної системи (Т. Парсонс), другий підхід розглядає владу на рівні конкретних систем - родини, організації й т.п. (М. Крозье), а третій - як взаємодія індивідів, що діють у рамках специфічної соціальної системи (М. Роджерс). Представники системного підходу (К. Дойч, Н. Луман) трактують владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти й забезпечувати інтеграцію суспільства.

На думку Т. Парсонса, владу можна визначити, як реальну здатність одиниці системи акумулювати свої «інтереси» (досягти цілей, припинити небажане втручання й т.д.) у контексті системної інтеграції й у цьому змісті здійснювати вплив на різні процеси в системі. Влада, по Т. Парсонсу - це тільки генерализовані, легитимизовані, інституціолізовані, символічні форми підпорядкування об'єкта, що повністю залежать від довіри людей до самої системи влади [19,р.103].

Як бачимо, визначень влади дуже багато. Можна погодитись з Л.Дунаєвою, яка для того, щоб зафіксувати сучасне розуміння влади, вказує на необхідність зробити декілька кроків. По-перше, необхідно виділити сам схематизм, в якому влада реалізується та здійснюється. По-друге, виділити основні стереотипи, присутні в суспільстві з приводу влади, «нормальні способи» здійснення влади та розмови про неї. По-третє, зафіксувати сучасні проблеми, що витікають з тих стереотипів та «нормальних способів». І тільки після цього створити нове розуміння влади, до якого необхідно прагнути для того, щоб ці проблеми були зняті та набули сенсу нові можливості, пов'язані з новим розумінням та з відповідним типом порядку [7,с.6-7].

В контексті даного дослідження важливо уточнити деякі інші поняття. При цьому слід звернути увагу на той факт, що у сучасному суспільствознавстві набув поширення термін «публічна влада». Після прийняття у 1996 року Конституції України термін «публічна влада» став вживатися в якості узагальнюючого поняття, що поєднує державну владу і місцеве самоврядування. Отже публічна влада є інституціолізована легальна соціальна влада, що реалізує артикульовані суспільні інтереси територіально-організованого співтовариства, що консолідує дане співтовариство як цілісна система відповідно до пануючих в суспільстві цінностей. Критерієм розподілу публічної влади на види є певна політико-терито- ріальна спільність людей, що виступає як безпосереднє джерело влади відповідного виду [9,с.8].

Різновидом публічної влади є державна влада, під якою варто розуміти верховну суверенну владу державно-організованого народу, що реалізується як за допомогою державних органів, так і за допомогою інститутів безпосереднього народовладдя і яка має монопольне право застосовувати легалізоване насильство (правовий примус) у масштабах усього суспільства [9,с.15].

Інколи державну владу розглядають як систему державних органів, як форму влади, що має монопольне право на видання законів, обов'язкових для всього населення, і яка спирається на спеціальний апарат примусу [12,с.17]. Тільки «державна влада має монополію на те, щоб змусити членів суспільства виконувати її наміри» і тільки вона «однаковою мірою означає як певну організацію, так і практичну діяльність по здійсненню цілей і завдань цієї організації» [7,с.8].

Конституція України (ст.6) встановлює, що державна влада (вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами) на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [8]. Порядок утворення прав і обов'язків, а також розподіл повноважень між трьома гілками влади, іншими словами, устрій державного ладу і системи державних органів, визначаються Конституцією України. Відповідно до ст. 5 Конституції України народ «... здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[8]. Місцеве самоврядування є особливим видом публічної влади безпосереднім джерелом якої є населення територіальної громади (муніципального утворення), її наявність обумовлена потребами управління певною територією в інтересах населення з урахуванням її історичних і культурних особливостей [9,с.15].

Зрозуміло, що місцеве самоврядування, є продуктом розвитку суспільства і органічно притаманно суспільству як цілісній динамічній соціальній системі, яка здатна до самоорганізації. Оскільки суспільство як універсальна самокерована соціальна система складається із ієрархії підсистем різної природи, здатних до саморозвитку, тому місцеве самоврядування є формою самоорганізації населення (територіальних спільнот, громад), в процесі якого забезпечується збереження їх цілісності, їх відтворення і саморозвиток. Воно по різному організовано в різних державах, але воно має однакове завдання - реалізувати співробітництво індивіда, громадянського суспільства й держави.

Слід підкреслити, що місцеве самоврядування - це відносно автономне управління публічними справами, яке здійснюється населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо або через утворені ним органи, але не через місцеві органи державної влади. Згідно частини першої ст. 140 Конституції України воно визначається як «право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» [8].

Звичайно, що поза межами Конституції України існує велика кількість різноманітних визначень місцевого самоврядування. Ф. Рудич зазначає, що «місцеве самоврядування виступає в якості відповідної засади Конституційного ладу України» [12,с.59]. Ф. Кирилюк визначає місцеве самоврядування як специфічну форму народовладдя [10,с.9]. В свою чергу

В. Шаповал додає, що місцеве самоврядування - основоположна засада конституційного ладу, тобто один з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів [15,с.43].

Як бачимо, місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості: по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя; по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування є одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві необхідним атрибутом демократичного ладу. Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення. Отже розвинуте місцеве самоврядування є неодмінною умовою поглиблення демократичних тенденцій в управлінні державою та функціонуванні політичної системи сучасної України.

Таким чином, місцеве самоврядування можна визначити, як владу незалежну від державної, яка здійснюється мешканцями окремих населених пунктів безпосередньо (загальними зборами, або через місцеві референдуми), а також місцевими радами, що складаються з депутатів, які обираються і діють в інтересах всього населення, але в межах, визначених законом. Місцеве самоврядування, відіграє роль механізму узгодження інтересів місцевих громад і державних інституцій, - основа стабільності й повноцінного розвитку держави. Становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади.

Що стосується терміну «місцева влада», то його частіше використовують для позначення державної влади на місцевому рівні місцевими державними органами, які на думку К. Девиса «функціонують лише тому, оскільки центральному уряду, з технічної точки зору, незручно самостійно здійснювати управління у всіх адміністративно-територіальних одиницях» [17,р.35]. Термін «місцева влада» лише вказує на локальний характер державних органів, тому сучасна політична теорія розглядає місцеву владу через таки поняття, як «деконцентрація» передача повноважень призначуваним із центру на місця чиновникам, або «децентралізація» - передача центром окремих владних повноважень місцевим органам, що «не перебувають в ієрархічному підпорядкуванні центральним органам влади і які найчастіше обираються зацікавленими громадянами» [1,с.392], тому у Франції локальна місцева влада визначається через такі поняття, як: «la decentralіsatіon admіnіstratіve» - адміністративна децентралізація й «:pouvo^ ^al» - локальна або місцева влада.

У політичної думці Німеччині для визначення «самоврядування» використовують термін «selbstverwaltung», іноді його заміняють англійським «selfgovernment», але найчастіше використається термін «^al government», що означає місцеве самоврядування. У Великобританії для позначення місцевого самоврядування вживають термін «місцеві влади» (^al authorities) [3,с.289]. Однак найчастіше в європейських країнах для позначення місцевого самоврядування використовується таке поняття як «муніципалітет» , яке походить від латинського «munіcіpіum» («munkeps») («mums» - «обов'язок», «посада» a «^apto» - «приймаю», що означає «взяти тягар на себе», управляти справами самостійно) [13]. Отже використання того, або іншого терміну для позначення місцевих органів залежить від моделі державної влади й місцевого самоврядування, яка реалізується в тій чи інший політичної системі.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що відмінність найбільш оптимальних визначень таких понять як «державна влада», «місцева влада» і «місцеве самоврядування» пояснюється, в першу чергу різністю підходів авторів до визначення. А основних підходів прослідковується два: перший - це надання визначення одному поняттю використовуючи інше; другий - це визначення поняття через перелік його складових елементів. Варто зазначити, що сьогодні, в Україні відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів державної влади й місцевого самоврядування, а тому, всі дефініції, розглянуті автором дають можливість пізнати причини і умови виникнення та формування державної влади, місцевого самоврядування і політичної системи як об'єднуючого компоненту.

Використання розглянутих дефініцій «влада», «державна влада», «публічна влада», «місцева влада» і «місцеве самоврядування» потребує подальших досліджень у практиці українського державотворення.

державна влада публічна самоврядування

Список використаних джерел

Ведель Ж. Административное право Франции / Ж. Ведель ; [пер. с фр. под ред. М. А. Крутоголова]. - М. : Прогресс, 1993. - 512 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. і гол. ред.

П. Бусел]. - Ірпінь : Перун, 2001. - 1440 с.

Гарнер Д. Великобритания. Центральное и местное управление / Д. Гарнер; [под ред. Г. В. Барабашев ; пер. Н. А. Шульженко, В. Л. Энтин ; ред. Л. В. Махвиладзе]. - М. : Прогресс, 1984. - 367 с.

Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. Посібник / С. Д. Гелей,

М. Рутар. - К. : Знання, 1999. - 426 с.

Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства, церковного и гражданского / Т. Гобсс ; [пер. с англ. А. Гутермана ; ред. изд., авт. вступ. ст. и примеч. Е. М. Вейцман] // Избранные произведения в 2-х томах. - Т. 2. - М. : Мысль, 1965. - 583 с.

Державне управління : словник-довідник / [уклад. В. Д. Бакуменко та ін.; за заг. ред. В. М. Князева]. - К. : Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

Дунаєва Л. М. Особливості аналізу категорії «влада» в сучасних політологічних дослідженнях. / Л. М. Дунаєва // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 110. - Вип. 97. Політологія. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - С. 6-10.

Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. : із змін., внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222-IV: станом на 1 січ. 2006 р. - Офіц. вид. - К. : М-во юстиції України, 2006. - 126 с.

Минаков П. А. Публичная власть: политологический аспект : автореф. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.01 «Теория политики, история и методология политической науки» / П. А. Минаков. - Уфа, 2007. - 20 с.

Основи політології: Курс лекцій /Ф.М. Кирилюк, М.О.Корж, І.П.Федірко та ін.; За ред. Ф.М.Кирилюка. - К., 1995. - 308 с.

Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України № 280 від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

Рудич Ф. Политология. Курс лекций [Текст ]: учеб. посиб . / ФМ. Рудич. - К. : Ин -т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, 2000. - 200 с.

Сучасний словник іншомовних слів / Ін-т мовознавства НАНУ. - К. : Довіра, 2006. - 789 с.

Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории. / А. Дж. Тойнби; - СПб.: Ювента, 1996. - 480 с.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз / В. Шаповал. - К. : Програма Л, 1995. - 136 с.

Arendt H. Communkative Power. / H. Arendt // Power / ed. by Steven Lukes. - Oxford: Blackwell, 1986. - P.59-74.

Davis K. Local government law. / K. Davis. - L.: Butterworths, 1983. - 352p.

Lukes S. Power: A Radkal View / S. Lukes - Basingstoke : Macmillan, 1974. - 341 p.

Parsons Т. Power and the Sodal System / Т. Parsons // Power / ed. by Steven Lukes. - Oxford: Blackwell, 1986. - P. 96-143.

Размещено на Allbest.ru