Політико-правові засади забезпечення розвитку громадських об'єднань, їх залучення до політики національної безпеки України: сучасний стан, пропозиції щодо удосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політико-правові засади забезпечення розвитку громадських об'єднань, їх залучення до політики національної безпеки України: сучасний стан, пропозиції щодо удосконалення

Прийняття 16 червня 1992 р. Закону України «Про об'єднання громадян» призвело до стрімкого збільшення кількості громадських об'єднань в У країні, розширення спектру їх форм і напрямів діяльності. Додаткових можливостей для самоорганізації громадськості та появи різних типів недержавних громадських організацій в Україні надало прийняття законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 p., «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 p., «Про професійних творчих працівників і творчі спілки» від 7 жовтня 1997 p., «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1997 p., «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p., «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р. Водночас, поспішність і неузгодженість у створенні законодавчої бази самоорганізації громадськості, за висновком вчених, призвела до появи низки факторів, що негативно впливають на сучасний розвиток громадських об'єднань [1, с. 395]. У цьому розумінні зробимо наголос на тому, що чинне законодавство України про об'єднання громадян вже не відповідає нинішньому стану розвитку громадських об'єднань, поза правовим регулюванням залишилися низка питань, які потребують свого нагального вирішення. Відсутність законодавчих актів, що передбачають можливості створення громадянами України фондів, посилює небезпеку поширення в нашій державі присутності міжнародних фондів, створення «під гранти» фіктивних неурядових організацій (далі - НУО). На існуючі проблеми в розвитку громадських об'єднань України наголошується і у численних публікаціях з різних проблем формування громадянського суспільства в Україні. Власне політико-правових аспектів створення та забезпечення діяльності різних типів громадських об'єднань присвячені публікації О.Віннікова, Є. Додіної, В. Кратюка, О. Кушніренка, М. Лациби,

Н. Пеліванової, Т. Слінька, С. Студенікіна, А. Ткачука, Ц. Ямпольської та інших. Утім, маємо констатувати що політико-правові аспекти залучення організованої громадськості до забезпечення національної політики України держави майже не знайшли свого відображення у вітчизняній науці. Отже, метою статті є охарактеризувати в загальних рисах нинішній стан політико-правового забезпечення розвитку громадських об'єднань в сучасній Україні та запропонувати деякі практичні механізми їх залучення до безпекової політики держави.

Безсистемний характер реформування правового забезпечення громадського сектору в Україні багато в чому обумовлений відсутністю базового закону, який би відповідав іншим нормативно-правовим актам системи законодавства. Головними вадами діючого законодавства про об'єднання громадян, на думку експертів Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД), є заборона створювати суспільно-корисні об'єднання, такі, що діють в інтересах громади або суспільства, заборона створювати громадські організації юридичним особам; штучне обмеження території дії громадської організації через існування територіальних статусів, заборона НУO займатися господарською діяльністю [2, с. 4-5]. Крім того, чинний Закон України «Про об'єднання громадян» містить багато суперечностей як з Цивільним кодексом, так і з Конституцією України, необгрунтовано обмежує реалізацію права громадян на свободу об'єднання, здатний заблокувати діяльність будь-якої реально діючої громадської організації.

З метою забезпечення належного правового регулювання процесів громадської самоорганізації Міністерством юстиції України розроблено проект Закону України «Про громадські організації», який у встановленому порядку внесено У рядом У країни на розгляд Верховної Ради У країни (реєстр. №3371 від 14 листопада 2008 p.). Утім, цей законопроект так і не було включено до порядку денного пленарного засідання Парламенту України, не зважаючи на численні звернення вітчизняних НУO на підтримку цього документу, що дії українських парламентарів з цього питання суперечать міжнародним зобов'язанням України.

За бездіяльності політиків і чиновників марно сподіватися на швидке ухвалення українськими парламентарями нових редакцій законів У країни «Про благодійництво та благодійні організації», «Про соціальні послуги», внесення змін і доповнень до законів У країни «Про органи самоорганізації населення», «Про організації роботодавців», «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Вирішення питань громадського сектору здебільшого залежить від політичної волі можновладців, ефективного менеджменту, прийняття необхідних державно-управлінських рішень. Отже, за висновком В. Сюмар і М. Лациби - авторів статті «Чи вона справді працює», розміщеної на шпальтах інтернет-видання «Українська правда» від 22 жовтня 2009 p., «українські політики до конфуціанської мудрості, вочевидь, не дозріли, і громадянське суспільство, яке не даватиме спокою, їм просто не потрібне». Підсилює цей висновок той факт, що у жовтні 2009 р. Уряд України скасував електронний реєстр громадських експертиз - єдину базу даних на урядовому сайті, що містить інформацію про висновки громадських організацій стосовно діяльності органів влади та її рішень, які мають спиратися на громадську думку. Наслідком цього може бути ще більше ігнорування владою громадських ініціатив та потреб громадського сектору.

Виходячи із завдання забезпечення повноцінної участі громадян та їх об'єднань у захисті національної безпеки, а також ефективного вирішення ними покладених на них завдань у цій сфері, В. Крутов вважає, що «…роль, місце і сам механізм реалізації громадянами своїх повноважень недостатньо розкрито в законодавстві України» [3, с, 101]. Конструктивне вирішення широкого кола питань, пов'язаних з формуванням недержавної системи забезпечення національної безпеки за активної участі громадськості та об'єднань громадян, протидії деструктивним громадським ініціативам та діяльності громадських об'єднань, в першу чергу, залежить від внесення відповідних змін і доповнень до:

- виборчого законодавства, з метою кардинальної зміни існуючої виборчої системи (суб'єктами виборчої системи, на наше переконання, мають стати лише адресні, реальні політичні партії, що виключає з виборчого процесу квазіпартійні утворення; з чинного законодавства потрібно виключити положення, відповідно до якого суб'єктом виборчого процесу може бути виборчий блок політичних партій),

- діючого законодавства про об'єднання громадян, передусім, до базового закону - «Закону України «Про об'єднання громадян», законодавчих актів, що регулюють діяльність окремих складових громадянського суспільства, сегментів громадської самоорганізації;

- базових документів доктринально-політичного та політико - організаційного рівнів у сфері забезпечення національної безпеки: Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 p., Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. та ін.

Ефективному забезпеченню національної безпеки за активної участі громадських об'єднань має послугувати розробка Концепції суспільної безпеки та Концепції взаємодії держави з громадянським суспільством, проект якої розроблено Міністерством юстиції України, ухвалення спеціального Закону України «Про недержавне забезпечення національної безпеки України», вжиття заходів щодо організаційно-інституціонального забезпечення національної безпеки України на недержавному рівні за участі організованої громадськості та реально діючих громадських об'єднань.

Проведений нами аналіз соціально-значущої діяльності громадських об'єднань як суб'єктів забезпечення соціальної безпеки дозволяє вказати на основні перешкоди на шляху активізації їх діяльності у соціальній сфері, реформуванні системи надання соціальних послуг населенню:

- недосконалість нормативно-правової бази забезпечення соціально - орієнтованої діяльності НУ О, що потребує як удосконалення зазначених вище законодавчих актів, так і ухвалення на законодавчому рівні законів «Про непідприємницькі /неприбуткові/ організації», «Про волонтерську діяльність»; внесення змін до законів «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про оподаткування прибутку підприємств», до інших юридичних актів, зокрема у частині регламентації механізму та умов надання соціальних послуг неприбутковими організаціями, перегляду доцільності введення ліцензування господарської діяльності у цій сфері;

- непрозорий характер проведення конкурсів по залученню бюджетних коштів для фінансування соціальних проектів, що реалізуються за участі недержавних організацій. Нинішнє пряме державне фінансування організацій громадянського суспільства на рівні 2% виглядає мізерним проти 30-40% у країнах Центральної Європи [4, с. 31];

- відсутність паритетного розвитку держави, громадського і приватного секторів, за якого держава зобов'язується розв'язувати ті проблеми, які недержавні інституції неспромозі вирішувати. Невизначеним залишається законодавче врегулювання у таких ключових для організацій громадянського суспільства сферах, якими є державні замовлення на їх послуги, надання благодійної допомоги, передусім у сфері охорони здоров'я, а також правова допомога громадянам, доступ громадськості до публічної інформації, створення суспільного телебачення і радіомовлення тощо.

Важливим нам уявляється переорієнтація на підхід, що базується на потребах клієнтів, заміна неефективних механізмів фінансування структур, що надають соціальні послуги, запровадження чіткої кваліфікації оцінки та моніторингу надання соціальних послуг. При цьому впровадження ринкових відносин у сферу соціального захисту в поєднанні зі створенням ефективної системи соціального захисту населення, децентралізація управління цією сферою, безумовно, надасть можливості залучати до цієї справи місцеві НУ О, що, у свою чергу, потребує фінансування їх діяльності з регіональних та місцевих бюджетів.

Отже, недосконалість вітчизняного правового поля щодо повноцінного функціонування громадської самоорганізації та об'єднань громадян, незацікавленість органів влади в партнерській співпраці, неструктурованість власне громадського сектору, надмірність повноважень державних органів щодо здійснення контролю за їх діяльністю, дефіцит політичної культури і взаємної довіри, інші фактори стримують запровадження постійно діючої ефективної системи (механізмів, інструментів, технологій, комунікацій) взаємодії органів влади з громадськими об'єднаннями. За слушним висновком К. Козлова, сьогодні організації «третього сектору» в Україні потребують розробки законодавчо визначених повноважень у системі соціальної безпеки держави, зокрема актуалізується проблема розробки та прийняття окремого Закону України «Про взаємодію органів влади і громадських організацій», який окреслював би межі участі суб'єктів взаємодії у процесі прийняття та реалізації державно - управлінських рішень [5, с.І4].

Як цілком слушно зазначають В. Горбулін і О. Литвиненко, «сучасний світ настільки динамічний, і це один із ключових проявів глобалізації, що будь-яка подія через незначний проміжок часу втрачає своє першочергове значення та поступається іншій» [6, с. 19]. Від часу прийняття Закону України «Про основи національної безпеки України» (2003 p.), тим більше - Стратегії національної безпеки України (2007 р.) пройшло не так вже й багато часу. Утім, маємо в останні роки швидкі зміни у міжнародному безпековому середовищі на загальному тлі зростання загроз глобального характеру, негативні наслідки світової фінансово - економічної кризи, зниження суб'єктності системи державної влади та її заміщення нелегітимними суб'єктами політико-економічними групами, діяльність яких не відображає реальних інтересів населення, що спричинило масову маргіналізацію, різке зниження рівня значної частини населення, загострення соціально-владних відносин, а, відтак, і появу нових дестабілізуючих явищ, зростання протестних, зокрема радикальних псевдо-націоналістичних, та авторитаристських настроїв в суспільстві, активізацію деструктивної громадської самоорганізації, що становить реальну загрозу соціальному благополуччю громадян, безпеці суспільства і безпеці держави. Підсилює цей ризик загроза посилення деструктивних зовнішніх впливів та агресивної риторики з боку радикально-шовіністичних сил з-закордоння, створення та фінансована підтримка ними квазігромадських організацій.

За вищезазначеної ситуації надзвичайної актуальності набуває проблема оновлення діючої Стратегії національної безпеки України, у контексті її забезпечення як на державному, так і на недержавному рівні за активної участі інституції громадянського суспільства. Te, що Україна перебуває сьогодні на перехідному етапі свого розвитку, в умовах соціально-політичної нестабільності, складної геополітичної ситуації, прояву цілої низки нових типів загроз як внутрішнього, так і зовнішнього походження, які посилюють волатильність національної безпеки, має спонукати політиків до періодичного корегування положень Стратегії національної безпеки У країни, механізмів та засобів її досягнення з метою підвищення рівня реагування на сучасні ризики, мінімізації й нейтралізації небезпек стійкого розвитку України.

He зайвим буде зазначити, що й дотепер триває дискусія щодо можливості використання словосполучення та щодо змісту самого терміна «національна безпека», визначення інших базових понять у цій сфері, яке, на думку С. Пирожкова, не є бездоганним і повним, а концептуальне визначення вітчизняним законодавцем системи національної безпеки є малопридатним для практичної реалізації. Положення ж про забезпечення національної безпеки на рівні недержавної системи взагалі відсутнє у всіх відповідних діючих базових документах. Te, що суспільні інститути утворюють систему забезпечення національної безпеки, С. Пирожков вважає «необхідною внутрішньою підсистемою державно-організованого суспільства У країни» [7, С. 94,105]. Цікаву думку з цього приводу висловив Г.Мінаєв: «уявляється що підвищена увага до проблеми безпеки за нашого часу відображає найгострішу необхідність реального пізнання хоча б через безпеку і організацій і суспільства в цілому. Суть проблеми полягає у тому, щоб вивчити соціальну організацію як єдине ціле, як складну систему, чого, по суті, ніколи не робилося /виділено нсшг // » [8, с. 198]. Водночас, не можна не звернути увагу на поширену в науково-експертній спільноті думку, що не можна нескінченно розширювати розуміння безпеки, адже в цьому випаду виникає загроза, що в ім'я безпеки небезпека нависне над правами людини та верховенством закону. He зайвим було б також зробити наголос на тому, що розвиток громадянського суспільства, його демократичних інституцій, залучення потенціалу шомадського сектору до періодичного уточнення Стратегії національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів з протидії і нейтралізації загроз національним інтересам, відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» (ст. 6 і 10), є одним з пріоритетів національних інтересів У країни та однією з функцій суб'єктів забезпечення її національної безпеки.

Необхідність уточнення ролі та місця громадських структур у системі забезпечення національної безпеки актуалізує той факт, що визначені ст. 10 цього Закону основні функції суб'єктів забезпечення національної безпеки У країни, що поширюються на громадян У країни та їх об'єднання, за нерозвиненості громадянського суспільства в нашій державі явно не відповідають нинішнім обмеженим можливостям і ресурсам організованої громадськості. Йдеться, передусім, про «…чітке розмежування завдань і сфер відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки» [9, с. 11]. Інакше кажучи, - про більш чітке визначення рольових функцій організованої громадськості у сфері забезпечення національної безпеки на засадах рівноправного соціального партнерства з владними структурами у створенні та впровадженні ефективних механізмів забезпечення свободи і безпеки громадян України, захисту набутої чесним шляхом власності, подоланні чиновницького свавілля та запобіганні подальшій олігархізації влади, корпоративно-клановій державності та деструктивній громадській самоорганізації. У цьому контексті ми вважаємо не доцільним обмеження ключових умов для досягнення цілей і завдань політики національної безпеки лише запровадженням дієвого державного та громадського контролю за реалізацією цієї політики (п. 4.3 Стратегії національної безпеки України) [9, с. 13]. До того ж цільові установки Стратегії національної безпеки України щодо запровадження дієвого громадського контролю за її реалізацією, загалом щодо залучення громадянського сектору до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки, є декларативними за своїм змістом, отже, мають бути конкретизовані у спеціальному законі України «Про громадський контроль», проект якого було внесено на розгляд Верховної Ради У країни А. Раханським та І. Шаровим 11 жовтня 2004 р.

Суспільно-корисні та соціально-значущі ініціативи організованої громадськості, які можна вважати громадськими механізмами реалізації безпекової політики держави, на нашу думку, мають набути ознак «сигнальної системи», спрямованої на виявлення джерел загроз безпеці суспільства та держави, своєчасне попередження органів влади щодо їх конфліктного потенціалу, можливостей виникнення нових кризових ситуацій, конфліктів та суспільно-політичного протистояння в суспільства.

В процесі вироблення нової парадигми національної безпеки У країни вельми актуальним нам бачиться удосконалення на законодавчому, нормативно-правовому, політико-організаційному рівнях механізмів протидії маніпуляціям свідомістю громадян, зокрема їх волевиявленню під час виборчих кампаній. Серед інших основних завдань організованої громадськості, які мають знайти відображення в п. 4 оновленої Стратегії національної безпеки України «Механізми реалізації державної політики національної безпеки», - поширення громадського контролю на діяльність судових і правоохоронних органів задля унеможливлення прийняття протиправних і неправосудних рішень. Оптимізація механізмів безпекової політики держави за участі організованої громадськості, передусім експертів та аналітиків недержавних аналітичних структур, багато в чому залежить від їх спроможності забезпечити належний аналітично-експертний супровід: по-перше, процесу вироблення та прийняття органами влади державно-управлінських рішень; по-друге, процесу виконання цих рішень, що передбачає впровадження дієвого громадського контролю за їхнє дієве втілення в життя, посилення боротьби із службовою безвідповідальністю та некомпетентністю «чиновницького люду».

Потребує також переформатування у підпункті 3.3 діючої Стратегії національної безпеки України розпливчаста за змістом концептуальна теза про необхідність активізації інноваційних процесів, зокрема, в інформаційно-комунікаційній галузі, яку необхідно доповнити положенням про відповідальність представників органів влади щодо неправомірного втручання в редакційну політику засобів масової інформації. Це ж стосується визначеної у п. 3.2 Стратегії загальної установки на надання «нового імпульсу вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства>>[9, с, 7]. У цьому розумінні доречно зробити акцент на тому, що підвищення ефективності їхньої взаємодії не уявляється можливим за відсутністю рівноправного соціального партнерства в реалізації соціально-значущих громадських ініціатив. Має бути вирішене питання щодо збільшення обсягів прямого та прозорого фінансування Урядом України на конкурсних засадах громадських соціальних проектів. Існує нагальна потреба у наданні податкових стимулів для розвитку філантропічної та благодійної діяльності громадських об'єднань, залучення їх представників до механізмів забезпечення стратегічної комунікації, захисту наданих громадянам та їх об'єднанням законних прав і свобод. Вважаємо також за необхідне основний акцент в оновленій Стратегії національної безпеки У країни зробити на поглибленні взаємодії органів влади та громадських структур у формуванні громадянської та піднесенні рівня політичної культури громадян як основи протидії деінтелектуалізації влади, моральній деградації та криміналізацїї суспільства, масовій корупції, маніпулюванню свідомістю громадян.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, слід підкреслити, що будь-яка демократична держава стикається з проблемою налагодження конструктивної взаємодії органів влади і інституцій громадянського суспільства задля вирішення широкого кола питань державного управління і суспільного життя. Неврегульованість механізмів такої взаємодії вмотивовує радикальні протестні акції громадянськості, актуалізує завдання формування в суспільстві культури демократії, інакше позасистемне походження громадських об'єднань, соціальних рухів лише продукує екстремістські дії, що базуються на соціальному популізмі.

Певні інституціональні та нормативно-правові передумови для забезпечення активної участі організованої громадськості у досягненні стратегічних цілей, пріоритетів та завдань політики національної безпеки, визначених в діючій, тим більше - в оновленій Стратегії національної безпеки України як документу політико-мобілізаційного рівня, періодична зміна редакції якого обумовлена необхідністю оперативного реагування на зміни внутрішніх та зовнішніх загроз безпеці суспільства і держави, сьогодні забезпечують відповідного доктринально-концептуального змісту документи з питань забезпечення національної безпеки та з питань формування громадянського суспільства в Україні (зазначені вище документи), а також практична реалізація урядової «Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства». В ідеалі законодавчі акти з питань забезпечення національної безпеки, документи стратегічного спрямування мають базуватися на довгостроковій стратегії національного розвитку, до розробки якої сьогодні долучилися недержавні громадські організації та рухи.

Вельми актуальною нам бачиться розробка загальнонаціональної стратегії формування громадянського суспільства в Україні як базового документа доктринально-політичного рівня, спрямованого на вирішення проблем, які ускладнюють повноцінне залучення громадських структур до системи забезпечення національної безпеки. Загалом широка проблематика громадянського суспільства повинна знайти чільне відображення в спеціальних доктринально-політичних документах та нормативно - правових актах. Мають бути чітко окреслені основні параметри усіх складових національної безпеки, форми і засоби її забезпечення, адекватні сучасним реаліям розвитку українського суспільства, складним його сучасним трансформаціям у політичній, економічній, соціальній, духовній, інформаційно-комунікативній, екологічній та в інших сферах життєдіяльності.

Список використаних джерел

громадський правовий об'єднання закон

1. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / за ред. В.С. Крисаченка. - K.: НІСД, 2004. - 648 с.

2. Лациба М.В. Чому нам потрібен новий закон «Про громадські організації» / Лациба М.В., Вінніков О.Ю., Слюсаревський М.М. - K.: УНЦПД, 2008. - 40 с.

3. Крутов В.В. Недержавна система безпеки як складова національної безпеки України: теоретико-правові аспекти / В.В. Крутов // Стратегічна панорама. - 2008. - №2. - С, 100-103.

4. Пріоритети розвитку громадянського суспільства України / Лациба M., Вінніков O., Сідєльнік Л., Український Д. - K.: УНЦПД, 2008. - 188 с.

5. Козлов К.І. Державна політика соціальної безпеки: взаємодія органів влади і громадських організацій: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. наук з держ. управління: спец. 25.00.01 «Теорія та історія держ. управління» / KI. Козлов. -'х., 2008. - 20 с.

6. Горбулін В.П. Політика національної безпеки України: актуальні виклики - адекватні відповіді / В.П. Горбулін, О.В. Литвиненко // Стратегічна панорама. - 2009. - №2. - С. 19-25.

7. Пирожков С.І. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України / С.І. Пирожков // Стратегічна панорама. - 2003. - №1. - С. 93 - 106.

8. Минаев Г. Безопасность и религия / Г. Минаев // Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави. - 2008. - №8. - С. 194-201.

9. Про Стратегію національної безпеки України: [Указ Президента України від 12 лютого 2007 року №105/2007] // Стратегічна панорама. - 2007. - №I. - С.З-13.

Размещено на Allbest.ru