Політико-структурний вимір "глокальної" безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політико-структурний вимір «глокальної» безпеки

Традиційна парадигма національної безпеки (National Security Paradigm) поступово поступається місцем новим парадигмам безпеки зокрема, парадигмам глобальної безпеки (Global Security Paradigm), регіональної безпеки (Regional Security Paradigm), трансрегиональной безпеки (TransregionalSecurity Paradigm) і іншим, розроблювальним у рамках моделей, що враховують сучасну динаміку глобальної безпеки.

Так, політологи та політики визнають, що «дедалі впливовішим «архітектором» нового порядку денного міжнародної безпеки стає глобалізація», яка «впливає на еволюцію відносин держав у цій ключовій сфері» [2].

Разом із тим, при розробці концепції міжнародної безпеки і визначенні її вимірів (політичного, економічного) велике значення має досвід вирішення міжнародних проблем безпеки, що не носять глобального характеру, проте несуть виклик чи загрозу стабільності і розвитку достатньо великих масштабів.

Цей аспект особливо актуалізується через те, що однією з характерних рис розвитку міжнародних відносин у сфері безпеки стало підвищення ролі «глокального» (що включає трансрегіональну та ієрархічно суміжні компоненти) рівня світової системи, де сформувалися (або формуються) відносно самостійні підсистеми. Це цілком логічно, тому що розвиток політичної системи, глобалізація міжнародних відносин (особливо економічних), означає доведення її різних структурних рівнів до логічного завершення, до створення певних «модулів» підсистем зі своєю внутрішньою регуляцією та порядком, зі здатністю цих підсистем до різноманітної взаємодії із собі подібними, відповідно до загальних закономірностей глобальної системи. Значущість «глокального» рівня особливорізко зросла після ліквідації конфронтаційної моделі міжнародних відносин, що приховувала під настроюванням радянсько-американського напівконфліктного суперництва глобального характеру базисні процеси внутрішнього регіонального розвитку.

Вилучення із глобальних міжнародних відносин фактору конфронтації (і відповідна зміна парадигми міжнародної безпеки) стало каталізатором двох паралельних процесів: з одного боку, відбуваються подальша автономізація та зростання значення внутрішньорегіонального розвитку; а з іншого боку переформування, зміна ідентичності ряду регіонів, що отримало назву «регіонобудівництва».

В цьому сенсі «глокальна» безпека виступає невід'ємною частиною сучасної системи міжнародної безпеки та міжнародних відносин у цілому. Але якщо для політиків досить зрозумілі і ясні цілі та завдання, від вирішення яких у певному регіоні світу залежить у тому або іншому ступені забезпечення та збереження темпів економічного зростання їх держав, то в наукових колах, як Заходу, так і Сходу, дотепер ідуть дискусії про те, які критерії правомірно використовувати для визначення «просторової довжини й географічного місця розташування регіону» [Див.1, с. 16].

Іншими словами, перш ніж окреслити шляхи та способи забезпечення «глокальної» безпеки, необхідно визначити й розробити якомога чіткішу за своїм змістом «концепцію регіону», що дозволило б надалі враховувати історико-культурні та політико-економічні складові для побудови найбільш ефективної моделі такої системи безпеки.

Безумовно, розробка «концепції регіону» ставить перед дослідником проблеми «глокальної безпеки» цілу низку складних завдань, однак необхідно відзначити, що завданнями особливого порядку є визначення та вибір тих нечисленних критеріїв, які виступають в якості найважливіших для вирішення поставленого завдання. Слід також зауважити, що жоден з обраних критеріїв щодо одного регіону не може претендувати на абсолютну непогрішність (чи універсальність) або бути правильнішим, ніж інші.

Приводячи всю систему «концепції регіону» до єдиного «безпекового» знаменника, слід виділити ряд ключових моментів, необхідних для її правильного розуміння:

По-перше, для того, щоб обговорювати питання забезпечення «глокальної безпеки», необхідно чітко виділити території, що входять до складу певного регіону;

По-друге, необхідно усвідомити, що використання традиційного («перевіреного часом») географічного методу групування територій на основі їхньої географічної наближеності до заданої «точки відліку» (т.зв. «серцевини» регіону), не завжди є застосовуваним «глокально» (згадаймо, наприклад, т.зв. «ефект метелика»);

По-третє, для ідентифікації економічної та політичної складових «глокальної безпеки» вбачається за доцільне використання методики «економічної та політичної задіяності». Під цим методом мається на увазі включення тієї або іншої держави до складу регіону не на основі її географічної наближеності, а на основі ступеня задіяності даної держави до політичного чи економічного життя регіону (наприклад СІЛА щодо Європи), у забезпечення його політичної та військової стабільності (або ж, навпаки, щодо дестабілізації регіону як, наприклад, Індія та Пакістан які в той же час не мислять себе поза орбітою регіональної політики та безпеки). Такий метод має додаткову перевагу в тому, що допомагає виключити перекривання регіональних полів одне з одним, адже в цьому випадку розмежування регіонів проходить по лінії кордонів держав, що входять у них, у той час як суто географічний метод не визнає можливим настільки суворе розмежування, вносячи тим самим додатковий елемент невизначеності при політологічному використанні терміну «регіон».

Отже, використовуючи методику «економічної й політичної включенности», можна достатньо чітко визначити кордони регіону через призму безпеки, назвавши держави, що входять до нього.

Визначення тільки політико-економічних кордонів досліджень не дозволяє нам освітити весь комплекс проблем, пов'язаних з «глокального безпекою». Для побудови детальнішої та структурованішої парадигми «глокального» виміру міжнародної безпеки, необхідно відповісти на питання, що мають достатньо важливе значення які діючі суб'єкти, що грають визначальну роль у питаннях зовнішньої безпеки країн.

Оптимальний варіант відповіді на це питання можна надати через введене відомим фахівцем з теорії безпеки Б. Бьюзеном поняття «комплекс безпеки», під яким він розумів групу держав географічно близьких і чиї інтереси національної безпеки не можуть розглядатися окремо одні від одних на чому можна провести лінію розмежування між даним регіоном і іншими регіональними системами [5; 6]. При цьому Б. Бьюзен визначає чотири основних групи факторів для виділення комплексу безпеки: це просторова близькість країн;

пов'язаність держав через значущі відносини безпеки; силові відносини між країнами та взаємозалежність національного суперництва й інтересів;

наявність міцних відносин добросусідства, захисту, підтримки, підозрілості або страху.

Подібний варіант відповіді на поставлене питання допомагає краще розібратися у внутрішньо-регіональній динаміці, а також дати достатньо повну та змістовну відповідь на наступні питання, що логічно випливають із попереднього (1) що являє собою регіональна безпека в сучасних геополітичних умовах та (2) якими є політичні загрози регіональної безпеки.

Звичайно, можна при розгляді подібного питання обмежити бачення даної проблеми, звузивши її до так званого суто міжнародного аспекту: діючі суб'єкти регіональної безпеки національні держави, які розглядають регіон як зону своїх життєво важливих інтересів. Однак дослідник, який підходить до даної проблеми настільки однобічно, ризикує залишити поза увагою інші достатньо важливі аспекти, адже неможливо розглядати регіональну динаміку в сфері безпеки, фокусуючись лише на державі як єдино можливому активному суб'єкті, не беручи до уваги інших міжнародних і внутрішніх акторів, включених у процеси безпеки регіону.

Більше того, держави в результаті змін, що відбуваються в сфері міжнародних відносин протягом останніх десятиліть, часто є менш впливовими суб'єктами, ніж інші [Див.З, с.ЗО].

Проте для систематизації наявних даних і вироблення чіткіших уявлень щодо даного питання доцільно, спираючись на структуризацію держав як акторів міжнародної безпеки[4], розділити діючі у певному регіоні суб'єктів безпеки на шість категорій.

Перші дві з них включають в себе держави регіону («ендогенного» рівня), диференційовані за ступенем їх впливу на справи регіону на (1) великі регіональні держави (перед усім «середні держави», що претендують на статус «регіональних лідерів»); та (2) малі регіональні держави.

Третя (3) категорія містить у собі держави зовнішнього («екзогенного») рівня, інтереси яких торкають питань регіональної безпеки.

Наступні три категорії не є державами, однак у силу здійснюваного ними впливу на регіональну безпеку розглядаються в якості реально значущих регіональних акторів:

міжнародні регіональні організації, такі, як ОБСЄ чи НАТО, що є активними учасниками формування та вироблення основ регіональної політики, у тому числі й питань колективної безпеки;

міжнародні політико-економічні організації світового рівня (ООН, Всесвітній Банк, МВФ, СОТ, ОПЕК), які через вплив на економіку країн регіону (наприклад, на їх можливості купівлі високотехнологічних видів озброєння чи військової техніки), зачіпають і питання, включені до сфери безпеки регіону;

правлячі етнорелігійні чи їм подібні групи (кримінальні, повстанські та ін.).

Проблеми «глокальної» безпеки вже необхідно розглядати не тільки і не стільки з погляду окремих учасників даного процесу (США, CC і т.д.), а більш повно, акцентуючи увагу на вузлових проблемах безпеки певного регіону тобто здійснити «інституційно-проблемний перехід».

Здійснюючи такий перехід, слід окремо зупинись на тому, що геополітичний регіон, будучи центром зіткнення різних протиборчих сил, вектори спрямованості яких найчастіше є діаметрально протилежними, відчуває на собі величезні геополітичні, геоекономічні та військові навантаження, збалансування яких є життєво важливим завданням для збереження глокальної безпеки.

Вивчення загроз і викликів безпеці конкретного регіону виходить за теоретичні межі питання регіональної безпеки як такої, перетворюючись на завдання, практичне значення якого важко переоцінити. Необхідно також відзначити, що з метою якомога повнішого вивчення проблеми в цілому доцільно створити певну «ідеальну» модель, що дозволить структурувати ключові проблеми «глокальної» безпеки, чітко підрозділивши їх на основні виміри: (1) внутрішньодержавні виклики; (2) внутрішньо-регіональні загрози; (3) зовнішні (в т.ч. глобальні) небезпеки.

Аби уникнути можливих помилок, що полягають в умовному поділі, варто враховувати, що жодне з напрямків не існує в чистому виді, а органічно переплітається з іншими, створюючи тим самим «глокальну» картину подій, що відбуваються.

Список використаних джерел

міжнародний національний безпека глокальний

1. Александров И.А. Монархии Персидского залива. Этап модернизации. М.: Дело и сервис, 2000. 544 с.

2. Иванов И.С. Международная безопасность в эпоху глобализации // Россия в глобальной политике. 2003. Т.1; №1 С. 36-47.

3. Меллиндер Й. ООН и ее участие в вопросах региональной безопасности. Стокгольм, 2002.

4. Полтораков А.Ю. Государство как актор международной безопасности: функционально-ролевой подход // Национальная безопасность (РФ). 2009. №5.

5. Buzan В. The security dynamics of a I + 4 world // // Paradigms in transition: globalization, security and the nation state. / Aydinli E., RosenauJ.N. (eds.) Albany, NY: SUNY Press PP. 177-198.

6. Buzan B., Wacver O. Regions and powers: The structure of international security. Cambridge: Cambridge University Press 2003. 564 p.

Размещено на Allbest.ru