Політична ідентичність особи: соціально-психологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична ідентичність особи: соціально-психологічний підхід

Пашина Н.П.

Найважливішим соціальним механізмом політичного розвитку є політична ідентифікація. Особливої актуальності проблема політичної ідентифікації набуває в системах, що трансформуються, оскільки від політичного вибору більшості залежить хід і динаміка суспільних змін. Українські громадяни, переживши соціокультурну кризу і кризу політичної ідентифікації в 90 - х роках, сьогодні переорієнтовуються в суспільному і політичному просторі, міняючи політичні пріоритети на основі плюралізму ідей і цінностей. Виходячи з цього, дослідження суті, процесу і механізмів політичної ідентифікації, визначення, чому конкретна людина дотримується саме таких поглядів, чому вона проголосувала саме так, а не інакше, що спонукало її взяти участь у тій або іншій політичній організації, є актуальним напрямом в політичній науці.

Феномен ідентифікації досліджувався представниками декількох суміжних наук: філософії, соціології, політології, психології, культурології, етнополітології та ін., що свідчить про складність і багатогранність цього процесу, формує традицію досліджувати ідентифікацію із застосуванням цілого ряду підходів. Різні аспекти ідентифікації були предметом вивчення як зарубіжних, так і вітчизняних учених: В. Агєєва Т. Адорно, Р. Андреєвої, Дж. Барбера, П. Бурдьє, А. Девіса, Ст. Капіцина, Р. Лассуелла, М.С. Ліпсета, А. Лоренцера, Р. Маркузе, О. Попової, Р. Пушкарьової, О. Рєзника, В. Тихоновича, Дж. Тернера, З. Фрейда, Е. Фромма, Е. Шестопал, Е. Еріксона, В. Ядова та ін.

Політична ідентичність, будучи частиною соціальної ідентичності, посідає одне з головних місць в ієрархії соціальних ідентичностей особи, припускає комплексний підхід в дослідженні суті і механізмів цього явища.

Один з основних підходів - психологічний. При поясненні феномена політичної ідентичності соціальні психологи звертаються не тільки до внутрішнього світу особи і її зв'язку із «своїми» і «чужими» групами, але і прагнуть враховувати роль об'єктивних соціальних умов і взаємодій, в яких визначена особа формується. Психологічний підхід передбачає аналіз взаємодії процесів ідентифікації з базисними потребами особи: усамозбереженні, самоствердженні, самовираженні, потребі в захисті від оточуючих, потребі включення в соціум, а також в потребі відлучення від нього. Проблему самоідентифікації особистості найпереконливіше сформулював З. Фрейд. Власне, Фрейд уперше ввів до категоріального апарату психології поняття «ідентифікація» [1]. На певному етапі ( - саме у віці від п'яти до семи років) для приборкання так званого Едипового комплексу хлопчик починає ідентифікувати себе із батьком, опановуючи конгломерат цінностей, моральних норм, установок, моделей статево-ролевої поведінки, які вимальовуються для нього і означають бути чоловіком [2].

Пізніше Фрейд почав використовувати поняття «ідентифікація» для аналізу групових явищ [3]. Фрейд вважав, що позитивне ставлення до представників своєї групи і негативне - до членів інших груп - це дві сторони одного і того ж явища, а механізм формування групової згуртованості і групової ворожнечі учений виводив з Едипового комплексу. Саме абвівалентне, подвійне, емоційне ставлення хлопчика до батька (і любов і ненависть) переноситься на соціальну взаємодію: поклоніння перед батьком та ідентифікація з ним трансформується в ідентифікацію з лідером своєї групи і прихильність до її членів, відчуття суперництва і агресії переносяться на членів «чужих» груп. Таким чином, політичні відносини в класичному психоаналізі трактуються як результат дії індивідуально-мотиваційних чинників.

У цілому в розвитку психоаналізу можна виділити два основних напрями. Представники так званого правого психоаналізу (Г.Лассуелл, Дж. Барбер, А. Ф. Девіс) намагалися в тих чи інших психічних і психопатологічних рисах особистості угледіти причину її політичних дій та рішень. Представники лівого психоаналізу (Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, А. Лоренцер) досліджували кризу ідентифікації молоді, конфлікт батьків і дітей, розрив цінностей офіційної політики і пересічних громадян, виникнення нових типів політичної свідомості [4,с.62 ].

Політичну спрямованість психіки і поведінки особи на основі визначення рівня ригідності мислення і самооцінки досліджував Т.Адорно. Жорстка дисципліна, підпорядкування главі сім'ї породжують у дітей комплекс неповноцінності, заниження самооцінки, які у свою чергу впливають на формування політичних і етнічних стереотипів. Ф-шкала Т.Адорно дозволяє оцінити схильність особи до авторитаризму, конкретніше - до фашизму. У політико-психологічному плані, на думку Т.Адорно, суть авторитарності проста: це прагнення підпорядковувати когось собі при постійній готовності у свою чергу підкорятися комусь сильнішому. Люди, яким властива ця якість, неминуче об'єднуються в групи, висуваючи свого фюрера. Політико-психологічний феномен гітлерівської Німеччини став унікальним виключно тому, що принцип фюрерства там був зведений в принцип державності. Там кожен був фюрером, тільки хтось фюрером країни, а хтось - свого будиночка [5,с.432].

На відміну від класичного фрейдизму, у послідовників Фрейда і в першу чергу у Е. Еріксона, інтерпретація поняття ідентифікації разом з поняттям «ідентичність» зазнає серйозних змін. У своїй епігенетичній концепції розвитку особи Еріксон звертає увагу на проблему динамічного аспекту ідентифікації. Автор розглядає послідовну зміну об'єктів ідентифікації в часі і в просторі в процесі формування особи [6]. Згідно з концепцією Еріксона, основа благополучної юності і досягнення інтегрованої ідентичності закладається в дитинстві. Проте, розвиток особистісної ідентичності проходить під сильним впливом тих соціальних об'єктів, з якими вони себе ідентифікують. Навмисна ідентифікація з популярними «героями» (кінозірками, спортсменами, рок-музикантами) або з представниками контркультури (революційні лідери, кримінальні авторитети, «бритоголові») деформують розвиток ідентичності. Тому політичну само- ідентифікацію особи слід розглядати в контексті як індивідуальної, так і соціальної ідентифікації.

Широкі можливості для пояснення механізмів соціальної ідентифікації і зокрема політичної було закладено в когнітивній психології. Цілеспрямовані дослідження з соціальної ідентифікації англійського соціального психолога Генрі Теджфела стали основою для теорії соціальної ідентичності [7].

Така назва остаточно була прийнята в пізніх роботах Г. Теджфела і його послідовника Дж. Тернера. Завдяки засновникові, його послідовникам і учням теорія соціальної ідентичності охопила широкий спектр явищ міжгрупової і внутрішньогрупової поведінки. Було зроблено спробу показати, як соціальна ідентифікація людини впливає на її поведінку по відношенню до різних груп, як усвідомлювана приналежність до групи здатна змінити соціальну поведінку особи, накласти обмеження або, навпаки, надати свободу дій [8].

При вивченні міжгрупових відносин у школі Г. Теджфела основна увага приділяється аналізу когнітивних процесів, які пояснюють впорядкування соціального оточення індивіда. Англійський дослідник відзначає, що соціальна категоризація є процесом розподілу соціальних об'єктів або подій по групах, еквівалентних по відношенню до дії, намірів і систем установок індивіда. Теорія ґрунтується на трьох когнітивних процесах: соціальній категоризації, соціальній ідентифікації і соціальному порівнянні [9,с.43-50].

Ідентифікація з групою розглядається в трьох площинах: когнітив- ній - знання про свою приналежність до групи, ціннісній - наявність позитивних або негативних коннотацій приналежності до даної групи, емоційній - прийняття або «своєї», або «чужої» групи на підставі двох перших показників [10,с.184-185].

Ще один механізм самоідентифікації особи пропонують представники «гуманістичної психології», які виступають за урахування емоційно- мотиваційної сфери особи при аналізі політики. Значний вплив на політичних психологів цієї школи зробили ідеї засновника цього напряму

А.Маслоу. Рушійною силою особистісного розвитку, на думку представників цієї школи, виступають потреби. Як приклад можна навести перелік потреб А. Маслоу: нижчий рівень - фізіологічні потреби, далі йдуть потреба в безпеці, потреба в соціальних контактах, потреба в самоповазі, потреба в самореалізації. На кожному рівні поведінка детермінується потребами цього рівня. Будучи задоволеними вони поступаються місцем потребам вищого рангу. Потреби всіх рівнів природжені або інстинктивні. Звідси випливає, що механізм політичної самоідентифікації індивіда (через самореалізацію потенцій людини, які відповідають за «політичні потреби») спрацьовує лише в умовах задоволення нижчих потреб за ієрархією Маслоу [11]. Спираючись на схему Маслоу, можна пояснити низький рівень участі українських громадян в організованих формах суспільної активності: незадоволені соціально-економічні умови формують потреби більш нижчого рівня, пов'язані з проблемою виживання в період нинішньої кризи.

Спираючись на погляди Маслоу, американський політичний психолог Р. Інглхарт досліджував мотиваційну роль потреб особи в процесі політичної ідентифікації. Він проаналізував зміни в політичних пріоритетах населення країн Заходу в 60-70 роках ХХ сторіччя. Всю сукупність соціально-психологічних змін Інглхарт звів до конфлікту двох протилежних систем цінностей - «накопичувальної», або «матеріалістичної» і «постматеріалістичної». Провівши ряд досліджень, він дійшов висновку, що носіями постматеріалістичних цінностей є люди із заможних середніх верств населення. Відповідно, головною психологічною причиною появи таких цінностей є задоволення матеріальних потреб [12,с.6-32]. Підхід Інглхарта пояснює, чому на перший план в нинішніх виборчих кампаніях в Україні висуваються проблеми, пов'язані з елементарними матеріальними потребами: у бідному суспільстві вони є найбільш важливими для більшості населення.

Однією з первинних потреб людини є потреба в безпеці, яку прийнято розглядати як безпеку фізичну. Російський політичний психолог

А.Г. Конфісахор вважає, що таке розуміння звужує проблему, не дає повністю і всебічно розглянути потребу в безпеці [13,с.112-113]. Автор розглядає чотири складові потреби в безпеці:

- Фізична безпека як власна, так і близьких людей, рідних.

- Економічна безпека. Розглядається нами як забезпеченість людини роботою, зайнятість, упевненість у тому, що її робота затребувана і необхідна.

- Правова безпека розглядається як відповідність прав і обов'язків, захищеність людей від свавілля, дискредитації за національною, віковою, статевою, релігійною та іншою ознакою.

- Інформаційна безпека визначається якістю інформації, що надається, її об'єктивністю, системністю, ясністю, конкретністю тощо.

Рівень задоволення базових потреб людини формує ставлення до влади. Її сприйняття людьми суб'єктивне і залежить від того, в якому образі влада і володарі будуть представлені в свідомості людини, з чим асоціюватимуться, які викликатимуть емоції тощо. Від ставлення, що склалося, до влади залежить її ефективність, стійкість, успішність і зрештою можливість влади досягти поставлених цілей, проводити новаторські реформи і т. ін. Таким чином, задоволення потреб є найважливішим механізмом політичної ідентифікації, формує один з головних принципів ефективності влади - принцип підтримки. В. В. Крамник називає це зацікавленим підпорядкуванням, що забезпечує ідеологічну лояльність і політичну підтримку влади, що призводить до економічного і соціального зростання. Ослаблення або звуження цього типу підпорядкування є соціально-психологічною умовою підриву політичної влади, знижує її ефективність і, зрештою, може виступити психологічним джерелом ідентифікації більшості населення з політичними рухами, що виступають за зміну влади [14,с.248-395].

Множинність ідентичностей індивіда припускає їхню ієрархію або структуру. З цієї точки зору доцільно використовувати концепцію ідентифікаційної матриці С. Московичі, згідно з якою індивід, володіючи багатьма (часто ситуативними) ідентичностями, наче розміщує їх по «комірках» матриці так, що одні його ідентичності базисні, інші - периферійні [15].

Теорія соціальних представлень С. Московичі дозволяє інтерпретувати формування соціальної ідентичності з погляду буденного, повсякденного мислення. На думку дослідника, соціальні уявлення еквівалентні «сучасній версії здорового глузду». З різних джерел інформації уявлення про незрозуміле для людини проникають в «щілину» буденної свідомості і трансформуються в ньому в достатньо зрозуміле і звичне. Проте таке уявлення не є «думкою» окремої людини, а швидше «думкою» певної групи, якій властиве загальне бачення реальності [16,с.94].

Механізм виникнення соціальних уявлень включає інформацію, поле уявлення, установку. Ці компоненти поповнюються як в ході соціалізації, так і в повсякденному життєвому досвіді: інформація через різні джерела проникає в буденну свідомість; поле уявлення формується безпосередньо в групі (визначається загальна смислова рамка, в яку поміщається нова інформація, а також діапазон можливих тлумачень понять); установка - засвоєння того, що вже почерпнуте і з отриманої інформації, і від «поля», створеного в групі, і з власного досвіду [17,с.210].

Таким чином, принципово важливу роль у формуванні політичної психіки, політичного мислення, а зрештою політичної ідентифікації, відіграють політичні установки і стереотипи. Поняття «установка» відноситься до найбільш складних в політичній психології. У загальному виді установка - це стан внутрішньої готовності суб'єкта реагувати тим або іншим конкретним чином на ту або іншу політичну подію або явище.

Термін «установка» відповідний англійському поняттю «attitude», («аттитюд»), в радянську психологічну науку ввів його відомий представник грузинської психологічної школи Д. Н. Узнадзе.

У американській соціальній психології існує частково подібна концепція установки, або аттитюда. Один з її розробників Гордон Олпорт в своєму визначенні установки також використовував поняття «готовність» [18,с.62-65].

Більшість установок набувають людиною в готовому виді з соціального досвіду і культури. Крім власного соціального досвіду особи, установка може бути продуктом стихійної або цілеспрямованої комунікації, особливо тих видів масової комунікації, які припускають високий ступінь співпереживання подіям, що відбуваються.

У соціальній психології прийнято виділяти декілька функцій установки в процесі пізнання і мотивації поведінки: пізнавальну (регулює процес пізнання), афектну (каналізує емоції), оцінну (зумовлює оцінки) і поведінкову (скеровує поведінку). Окрім вказаних функцій установки слід виділити ще одну, найбільш значущу з погляду дії - свідомість і поведінка. Це функція бар'єру.

Функція бар'єру додає установці особливої стійкості, роблячи даремними спроби переконати людину, яка ухвалює рішення на основі установки. Вона в кращому разі не почує наших аргументів, в гіршому - у неї сформується негативна установка по відношенню до нас як до джерела інформації.

Складнішу структуру в порівнянні з установкою має стереотип. Це поняття було вперше використане американським журналістом і політологом Уолтером Ліппманом в 1922р. У перекладі з грецького стереотип - «твердий відбиток» чого-небудь. В цілому стереотипи «економічні» для свідомості і поведінки і сприяють відомому «скороченню» процесу пізнання і розуміння.

Механізм дії стереотипів: дізнаючись по зовнішніх прикметах про реальний об'єкт, люди автоматично домислюють. Наприклад, в період «перебудови» достатньо було кандидатові сказати «пароль»: «демократ», «вся влада Радам!» і люди ідентифікували кандидата з певним табором. Стереотипи - це могутній засіб маніпулювання окремими індивідами, масами, суспільством.

З політико-психологічної точки зору, стереотип - стандартизований, схематизований, спрощений і сплощений, зазвичай яскраво емоційно забарвлений образ якогось соціально-політичного об'єкта (явища, процесу), що володіє значною стійкістю, але такий, що фіксує в собі лише деякі, іноді несуттєві його риси. Іноді визначається як неточне, ірраціональне, надмірно загальне уявлення. У широкому сенсі - це традиційний, звичний канон думки, сприйняття і поведінки, шаблонна манера поведінки, стандартний спосіб виконання дій в певній послідовності. В цілому це означення одноманітності, тотожності, інерції мислення, відсталості, ригідності і тому подібне [5,с.89].

Ліппман визначив стереотипи як стійкі, мало залежні від емпіричного пізнання образи навколишніх предметів або явищ. Найбільш віддаленими від безпосереднього емпіричного досвіду людини і тому найбільш стійкими є політичні стереотипи. Звичайна людина бачить тільки зовнішній прояв політичних процесів, що відбуваються. Наші думки про те, що відбувається в реальній політиці, залежать від людей, які своєю професією зробили формування політичних стереотипів. Те, що ми приймаємо за знання про політику, може опинитися лише продуктом специфічної діяльності політичних технологів. У сучасному суспільстві основним джерелом стереотипів все частіше стають відповідним чином підібрані повідомлення ЗМІ.

Установки і стереотипи масової свідомості відіграють значну роль у формуванні образу світу як окремої людини, так і цілих великих соціальних і культурних спільнот. «Для того щоб охарактеризувати предмет, - стверджує Ліппман, - не обов'язково бачити його. У величезному галасливому розмаїтті зовнішнього світу ми виділяємо те, що вже було визначене нашою культурою. Ми сприймаємо предмети через стереотипи нашої культури» [18,с.65-66].

Психоаналітичний підхід до дослідження політичної свідомості і поведінки пропонує враховувати ще одну, специфічну потребу особи - потребу в збереженні позитивної самооцінки [18,с.69-70].

Один із способів такого збереження -приналежність (реальна або ілюзорна) до групи, що володіє в очах оточуючих досить високим статусом. З цієї точки зору одним із способів залучення прихильників до підтримки громадської або політичної організації є демонстрація «обраності», особливого статусу як самої організації, так і її членів. У випадку, якщо важко знайти позитивні підстави для підтримки позитивної самооцінки, особа прагнутиме сформувати реальний або штучний образ «іншого», який може слугувати об'єктом витіснення власних помилок і невдач («У всьому винні олігархи, чиновники, депутати, євреї, москалі, американці, Ющенко, Тимошенко, Янукович» і т. д.)

Таким чином, аналіз соціально-психологічних підходів до проблеми політичної ідентифікації дає підстави для таких висновків: 1) соціально- психологічний підхід - один з пріоритетних напрямів у вивченні політичної ідентифікації і політичної ідентичності особи, оскільки володіє унікальним балансом для розуміння зв'язку політичного буття і внутрішніх мотивів політичної поведінки людей; 2) соціально-психологічні дослідження показують, як мотиви і потреби, установки і ціннісні орієнтації, стилі міжособистісних відносин і політичні ролі впливають на політичну ідентифікацію і політичний вибір особи; 3) політична ідентифікація зумовлена глибинною потребою особистості у визнанні з боку «значущих інших», у груповому захисті вже з боку «своїх» - референтних політичних груп і спільнот; 4) ідентифікація з політичними групами, партіями - результат не тільки міжособистісної, міжгрупової взаємодії, а й категоризації, осмислення безпосередніх чи опосередкованих взаємовідносин між групами і спільнотами в доступних індивідові поняттях.

Проте при значній продуктивності, соціально-психологічний підхід не вважається достатнім для дослідження політичної ідентифікації, оскільки представляє процес ідентифікації головним чином з боку індивіда, його свідомості, уяви, самооцінки. Для з'ясування всіх особливостей політичного солідаризування і політичної орієнтації індивіда необхідний теоретичний синтез із застосуванням різних теорій і підходів для дослідження цього феномена.

політичний ідентичність особистісний розвиток

1. Фрейд З. Вступ до психоаналізу : Пер. з нім. П. Таращук. - К.: Основи, 1998. - 709 с.

2. Фрейд З. «Я» и «Оно» // Зигмунд Фрейд. Избранное. - Книга 1. - М.: «Московский рабочий», «Вся Москва», 1990. - 160 с.

3. Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения; Я и Оно; Неудовлетворенность культурой. - СПб.: Алетея, 1999. - 252 с.

4. Резнік О. Політична самоідентифікація особистості за умов становлення громадянського суспільства. - К.:Інститут соціології НАН України, 2003.

5. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. - Екатеринбург: Деловая книга, 2001.

6. Эриксон Э. Детство и общество : Пер. с англ.. А. Алексеева. - СПб.: Ленато, фонд «Университет кн.», 1996. - 596 с.

7. Tajfel H. Social stereotypes and social groups // in: Turner J.C., Giles H. (eds.) Intergroup behavior. - Oxford, 1984.

8. Tajfel H., Turner J.C. The social identity theory of intergroup behavior // Psychology of Intergroup Relations. Chicago, 1986;

9. Див:. Громадянське суспільство: ідеологія і реальність / Відп. Ред.. М.М. Мокляк. - К.: Ін-т філософії НАНУ, 1997.

10. Андреева Г.М. Психология социального познания. - М.: Аспект-пресс, 2000.

11. Див:. Маслоу А. Мотивация и личность / А. М. Патлыбаева (пер. с англ.). - СПБ.: Евразия, 1999. - 478 с.

12. Инглхарт Р. Пост модерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества //Полис. - 1997. - №4. - С.6-32.

13. Конфисахор А. Г. Психология власти. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПБ.: Питер, 2004.

14. Див: Крамник В. В. Социально-психологический механизм политической власти // Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ власти. - Т.1. Хрестоматия. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1999.

15. Див:. Донцов А.И., Емельянова Т.П. Концепция социальных представлений в современной французской психологии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. - 253 с.

16. Московичи С. От коллективных представлений к социальным // Вопросы социологии. - 1992.- №2.

17. Евгеньева Т. В. Технологии социальных манипуляций и методы противодействия им. Спецкурс по политической психологии. - СПб.: Питер, 2007.

18. Агеев B.C. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.

Размещено на Allbest.ru