Політична символіка демократичної консолідації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична символіка демократичної консолідації

Багінський А.В.

Протягом останніх десятиріч демократична консолідація суспільства є предметом наукових пошуків багатьох дослідників. Проміжним підсумком досліджень в даній галузі є невизначеність чинників консолідації демократії, оскільки в різних країнах, що демократизуються цей процес має унікальні особливості. Перспективним для подальшого розвитку теорій демократизації можна вважати виокремлення культурних факторів демократичної консолідації суспільства. Зокрема, цікавим видається науковий погляд на даний процес в аспекті використання політичних символів для того, щоб демократичний транзит став успішним.

Демократична консолідація в межах транзитології розглядається як ключовий етап переходу до демократичного політичного режиму. Щоб зрозуміти сутність демократичної консолідації звернемося до етимології слова «консолідація». В тлумаченні Енциклопедичного словника Вебстера іменник «consolidation» (консолідація) походить від дієслова «to consolidate» (консолідувати) і означає «об'єднувати розділені частини в єдине ціле, згуртовувати, комбінувати»[1,с.313].

Вперше дане поняття з'явилось в праці Г.О'Доннела та Ф.Шміттера «Переходи від авторитарного правління»(1986). В ній дослідники вважають умовою консолідації демократії «інституціоналізацію нових норм і структур режиму, розширення його легітимації та усунення перешкод, які на першопочатковому етапі роблять це становлення складним»[2,с.73]. Тобто, автори ототожнюють консолідацію з інституціоналізацією.

Згідно даному підходу процес демократичної консолідації передбачає використання таких політичних засобів: 1) швидке обмеження, зведення до мінімуму або зв'язування її ідеологічних або інституціональних невідповідностей; 2) встановлення її автономії перед попередньою владою; 3) мобілізацію громадянського суспільства в політичних формах його вираження; 4) розвиток відносно стабільної політичної системи, здатної забезпечувати формування відповідального перед народом уряду.

Інший аспект виокремлює австрійський політолог А.Шедлер, на думку якого поняття «демократична консолідація» повинне відсилати лише до стійкості, стабільності політичного режиму. Дослідник вважає, що спочатку консолідація демократії була витлумачена в контексті стабільності політичного режиму. Це постало як звуження змісту терміну. Сьогодні більшість авторів розуміє під консолідацією або процес стабілізації демократії, або процес поглиблення демократії[3,с.91-93].

Якщо ми встановимо більш високий бар'єр для демократичної консолідації, включаючи широке, глибоке національне зобов'язання перед демократією, як найкращою формою урядування, то напрочуд мала кількість нових демократій може бути названа справді стабільною[4,с.295]. Беручи за стандарт демократичної консолідації припущення її незворотності, те, що передбачити дуже складно, на думку Л.Даймонда, можна стверджувати, що лише десять нових членів Євросоюзу, а також Тайвань, Чилі, Уругвай, Південна Корея, Гана є демократично консолідованими.

Досвід демократизації багатьох країн показав, що лише впровадження демократичних інститутів не забезпечує повноцінного функціонування демократії. Окрім того, кожна держава проходить свій, унікальний шлях до демократії. Так, досліджуючи процес демократичної консолідації в державах Східної Азії Р.Комптон приходить до двох висновків: 1) існування західних інституційних форм в Східній Азії не призвело до демократичної консолідації Західного зразка, включаючи ефективну партійну систему; 2) основа легітимності будь-якої країни хоча б частково залежить від культури[5,с.1-17].

Окрім інституціонального аспекту важливою складовою процесу демократичної консолідації є соціалізація в даному значенні, набуття та засвоєння індивідом демократичних норм, цінностей, уявлень, тобто демократичної політичної культури. На думку Л.Даймонда, культурні цінності, що проголошують толерантність у суспільстві, свободу від влади мають значні політичні наслідки[4,с.101].

Проте, цінності існують не лише в свідомості людей, а й матеріалізуються у символах. Серед різноманітних символів безпосереднім засобом демократичної консолідації суспільства стає політична символіка. Політична символіка це образна, знакова структура, що містить впливове повідомлення, яке змінює думки, емоції, поведінку людини стосовно політики. Важливо, що політична символіка в період демократичних змін висувається політичними елітами і може суттєво вплинути на консолідацію суспільства навколо ідеї демократії.

Символи в політиці функціонують в чотирьох формах: міф, релігія, ідеологія та маркетинг. В процесі демократичного транзиту всі вищезазначені форми можуть поєднуватись і використовуватись задля досягнення демократичної консолідації.

Міфологічні уявлення про демократію панували ще в Стародавній Греції. Стародавні греки демократію, як владу більшості, протиставляли тиранії як нелегітимній владі окремої особи. Проте, для Арістотеля демократія це дещо більше, ніж просто влада більшості. Це також можливість для вільно народжених та бідних контролювати владу. «На загальну думку, тільки при цьому ладі всі громадяни користуються свободою, оскільки до неї, як стверджують, прагне всяка демократія»[6,с.166].

В сучасних демократичних процесах міфи також грають дуже важливу роль. Наприклад, міф про героя використовується як засіб проведення демократичних маніфестацій. Символічною основою для демократичної консолідації також слугують героїчні оповіді про боротьбу за демократію.

Так, масові народні виступи проти чилійського уряду в 1970 році, зафіксовані у політичному символі «26 de enero» (26 січня) день ескалації конфлікту з урядовими силами поліції. Згодом, під час переходу від авторитарного правління до демократичного, згадані події знаходять свій вираз у створенні «місцевих історій» («local histories»). «Місцеві історії» з'являються у книгах, театральних виставах і популяризують альтернативний погляд на політичну історію Чилі, що протистоїть офіційній історії диктаторської доби[7,с.51].

Релігійною основою демократичної політичної символіки стає громадянська релігія. Громадянська релігія не є традиційною релігією. Вона виявляється як сукупність політично-релігійних символів, що встановлюють свободу, плюралізм та інші демократичні цінності.

Наприклад, в Іспанії, вважає Д.Едлес ««демократія» була «темою» транзиту: «демократія» стала громадянською релігією»[8,с.51]. Символи демократії віртуально захопили всі великі і малі партії, ліві, праві, та центристські протягом виборчої кампанії 1977 року. Головним слоганом Комуністичної партії був «Голосувати за комуністів, голосувати за демократію». У проурядової партії слоган був «Центр це демократія». Після падіння режиму Франко демократія стала сакралізованою, символічною опозицією авторитарному лідерству або диктатурі.

Власне, саме слово «демократія» і стає ключовим політичним символом демократичної консолідації. Демократія стає тією цінністю, яка виражена як кінцева мета будь-якої політичної програми. Історія цього політичного символу є недовгою. Сто п'ятдесят років тому символ «демократія» мав значення лише для невеликих соціальних груп. Проте, наприкінці XIX сторіччя цей символ починає все частіше застосовуватись в політичних ідеологіях[9,с.1].

В широкому значенні термін «демократія» постав як спосіб урядування, ключовими аспектами якого є: верховенство влади народу, представницький характер влади, розділення влади, мажоритаризм, рівність всіх перед законом, гарантія свободи слова, преси та зібрань, парламентаризм, конституціоналізм тощо.

Якщо аналізувати символ «демократія», то можна виокремити три основні його постулати: представницьке урядування, свобода та орієнтація на людину. В XX сторіччі дані постулати використовувались в межах як лівих, так і правих ідеологій. Перша та Друга Світові війни популяризували символ «демократія», оскільки вони яскраво виявили ті загрози, що містять тоталітарні політичні режими. Як результат небезпека війни та насилля загалом змусила людей робити свій вибір на користь демократії[9,с.8].

Проте, трансформація символічного простору політики посунула на другий план ідеологічні способи символізації політики. В першу чергу це зумовлено революцією в засобах масових комунікацій, що розпочалась приблизно після Другої Світової війни. Даний процес супроводжувався зменшенням ролі ідеологій у політичному житті від повного краху ідеологічного проекту (марксизм-ленінізм) до поступової інтеграції ідеологічних течій навколо загальнолюдських цінностей (неоконсерватори та нові праві).

Поява нових технологій масових комунікацій призвела до безпрецедентного розширення аудиторії ЗМІ, в результаті чого, з однієї сторони відбулась небувала уніфікація символічного простору, а з другої відкрились нові можливості для маніпулювання громадською думкою[10,с.37].

Якщо звернути увагу на країни колишнього СРСР, то в них політична символіка держав, що перебувають на стадії трансформації від тоталітаризму до демократії, яскраво показала технологічність, естетичну привабливість, здатність до переваги над конкуруючими з нею тоталітарними символами, проте, і це головне, не сприяла демократичній консолідації суспільства. В усіх трьох державах кольорових революцій Грузії, Україні та Киргизстані політичні режими мають найнижчі показники демократичної консолідації серед інших держав регіону[11].

Вимогами до ефективного застосування політичної символіки для демократичної консолідації суспільства мають стати: фахово розроблене використання політичними елітами стратегій трансформації символічного простору політики; врахування в цьому процесі міфологічних, релігійних, ідеологічних та маркетингових складових політичної символіки.

На думку О.Зернецької та П.Зернецького, стратегії трансформації віртуального простору можна поділити на: цивілізаційно-орієнтовані, культурно-орієнтовані, релігійно-орієнтовані; політично-орієнтовані, мотиваційно-орієнтовані; когнітивно-орієнтовані; вузькоіндивідуальноорієнтовані [12,с.103].

Наприклад, до цивілізаційно-орієнтованих стратегій демократичної консолідації можна віднести ті, що спрямовуються на поширення історично утворених у протестантському християнстві цінностей верховенства права, розподілу гілок влади, прав людини і плюралізму думок, які лежать в основі сучасних європейської та північноамериканської цивілізацій.

Лише політична символіка може трансформувати дані цінності для сприйняття незахідними політичними спільностями. Засобом демократичної консолідації може постати міф, який за змістом та формою є універсальним для будь-якої цивілізації. Так, згаданий міф про героїчну боротьбу, що втілюється у сучасній формі демократичних маніфестацій гарантовано позитивно вплине на суспільну свідомість як орієнтир для подальших демократичних перетворень.

Культурно-орієнтовна стратегія передбачає оформлення демократичної політичної символіки у певний культурний контекст. Успішним можна вважати культурний контекст, який буде спільним для всіх (або хоча б більшості) соціальних груп суспільства.

Негативним прикладом культурного контексту символізації демократії можна вважати введення Дня Свободи, річниці Помаранчевої революції в Україні. Створення знакової дати і прагнення за допомогою неї зробити виборців більш прихильними до діючої влади, апелюючи до минулого (ототожнення події зі здобуттям нацією свободи), може бути ефективним за тієї умови, якщо політичні лідери здатні обґрунтовано пояснити, чому невиконані минулі зобов'язання політичних еліт та дати населенню надію на їх виконання в майбутньому. Крім того, підтекст політичних символів в жодному разі не може зображати одну частину суспільства в ролі домінуючої над іншою.

Більш складною виявиться інтеграція релігійних символів в процес демократичної консолідації суспільства, особливо в багатоконфесійних країнах. Проте, релігійні складові політичної символіки необхідно і потрібно використовувати в контексті створення і функціонування вищезгаданої громадянської релігії. За своєю суттю, громадянська релігія є світським варіантом релігійного ставлення до національних символів. Основним інструментом такого ставлення є віра, що спрямована на провідні політичні символи держави. Не варто й згадувати, як відзначають День прапора у провідних демократіях світу.

Ідеологічна складова політичної символіки формує базові мотиваційноорієнтовані стратегії соціальних груп індивідів. Ідеологія, передбачає певну систему ідей, на які орієнтується соціальна група. За допомогою політичної символіки демократичних текстів в політичних програмах досягається ототожнення соціальних груп з цілями суспільства. Соціалізація під час демократизації для одних індивідів може здійснюватись лише на мотиваційному рівні, а для інших ще й як прийняття цінностей демократії. Якщо для одних достатньо економічних вигод для задоволення власних потреб за демократичного режиму, то для інших окрім цього цінністю стає сама демократична форма правління з рівним доступом усіх до політичного життя.

Проте, можливі приклади, коли демократична політична символіка негативно мотивує громадян. На думку К.Кисельова люди втомлюються від виборів не стільки через перманентну віртуальну війну кандидатів, скільки від самих тверджень та слів, що вибори є «війною та брудом». Громадян перехідних держав часто свідомо чи несвідомо примушують думати про втомленість від виборів. Завдяки використанню «великих символів» відбувається поступове зменшення смислів слів. Такі слова як Батьківщина, народ, демократія та інші завдяки невпорядковано здійснюваній символічній політиці гублять свій сакральний смисл, стають частиною повсякденності[13,с.113].

Така ситуація вимагає залучення індивідуально-орієнтовних стратегій трансформації віртуального простору, що базується на маркетингових засадах. За сучасних, ринкових умов політичних відносин, функції ідеології, як комунікації між державою та громадянським суспільством, політична символіка відтворює об'єм інформації, розрахований не на враження глибинних структур свідомості або створення системи переконань, а лише на те, щоб розвернути людину в сторону того чи іншого політичного проекту, спонукати до голосування, до підтримки конкретних дій держави чи партій[10,с.34].

Відповідно до цього, маркетинг, як організація діяльності в умовах ринку, застосовує певні технології створення ефективної політичної символіки. Серед факторів таких технологій можна виокремити: 1) Фактори успіху, що залежать від діяльності самої організації, коли відбувається непрямий вплив на виборців, тобто на заклик до певної дії. Наприклад, присутність емблеми завжди та всюди плакати на акціях, що проводяться організацією; вміщення партійної символіки в будь-яку друковану продукцію. 2) Фактори успіху, що залежать від діяльності керівників. Відмінність цієї групи факторів від першої полягає в підвищеній активності цих лідерів, проте важливо, щоб їх публічні появи були нерозривно пов'язані з появою символіки партії. 3) Психологічні фактори. 4) Фактори історичного досвіду[14,с.115].

Проте, таких маркетингових засобів використання політичної символіки недостатньо, коли мова йде про організацію політичної діяльності суб'єктом якої є держава, а об'єктом суспільство. Так, застосування політичних символів в Україні розвивається в напрямі використання зростаючих можливостей засобів масової інформації. Конкурентне використання символічних ресурсів політики відбувається в умовах нерозвинутого політичного ринку та трансформації традиційних суспільних інститутів.

Для досягнення демократичної консолідації суспільства необхідно: конструювання політичної символіки з урахуванням її міфологічної, релігійної, ідеологічної та маркетингової складових; свідоме, цілеспрямоване використання політичними елітами ключових демократичних символів минулого в поточній політиці; трансляція ключових демократичних політичних символів через засоби масової комунікації, що збільшить культурний контекст для реформ; надання пріоритетної підтримки лише тим демократичним інститутам, що діють відповідно до нових символів; врахування місцевих культурних традицій та ідентичностей в процесі демократичної консолідації суспільства; залучення до розробки нових політичних символів фахівців з політології, культури, філософії тощо.

політичний символіка демократичний

Список використаних джерел

1. Webster's Encyclopedic Unabridged Dictionary of the English Language. New York: Gramercy Books, 1996. 1692 p.

2. O'Donnell G., Schmitter Ph. Transitions from authoritarian rule: Tentative conclusions about uncertain democracies. Baltimore: The Johns Hopkins University, 1986.

3. Shedler A. What is Democratic Consolidation?// Journal of Democracy. Vol.9. № 2. 1998. P.91 107.

4. Diamond L. The spirit of democracy: the struggle to build free societies throughout the world. New York: Holt Paperback. 2008. 449 p.

5. Compton R.W. East Asian Democratization: impact of globalization, culture and economy. Praeger Publishing, 2000. 207 p.

6. Арістотель. Політика. К.: Основи, 2003. 293с.

7. Paley J. Marketing democracy: power and social movements in post-dictatorship Chile. Los Angeles: University of California Press, 2001. 249p.

8. Edles L.D. Symbol and ritual in the new Spain: the transition to democracy after Franco. Cambridge: University Press. 1998. 194p.

9. Pool Ith.de S. Symbols of democracy. Stanford: Stanford University Press, 1952. 80p.

10. Современные тенденции развития символического пространства политики и концепт идеологии : Материалы дискуссии / А.И.Соловьев, О.Ю.Малинова, О.В.Гаман-Голутвина, М.В.Ильин, С.Н.Пшизова // Полис. 2004. № 4.С.2851.

11. Freedomhouse /Nations in transit/ Democracy Score 2009. Rankings by RegimeType // http://www.freedomhouse.hu/images/nit2009/tables.pdf.

12. Зернецька О., Зернецький П. Трансформації віртуального простору та парадигми впливу мас-медійних дискурсів // Політичний менеджмент. 2005. № 3 (12). C.100-107.

13. Киселев К.В. Выборы и символическая политика в Российской федерации// Политическая наука и политические процессы в Российской федерации и Новых Независимых государствах/ Материалы Третьей международной конференции ЕСПИ, февраль 2005, г. Екатиринбург. Екатиринбург, Уральское отделение Академии Наук, 2005. С.111 122.

14. Зазыкина Е.В. Политический PR: символы. -- М.: ООО «ЮрИнфоРПресс», 2003. 123 с.

Размещено на Allbest.ru