Останні роки відмічені появою низки робіт, присвячених дослідженню темпоральных вимірів політичних процесів, в тому числі, й у вітчизняній політичній науці. Дослідники працювали з різноманітними перспективами, які наголошували на важливості фокусування на тому як політичний розвиток відбувається у часі, та як темпоральні зв'язки між змінними можуть здійснювати сильний вплив на їх взаємодію. Політичний час та його властивості, "визначений шлях" ("path dependence"), часові ряди, "не рутинна політика" ("non-routine politics (3TSA)"), "довгі цикли" світової політичної еволюції, дромологія, темпоральні перспективи світсистемного аналізу ці теми вже піднімалися та висвітлювалися в моїх статтях та М.О. Андрущенка [1]. Питання тривалості, звісно, виникали у цих роботах, але ця властивість політичних процесів розглядалася лише епізодично і не була предметом окремого розгляду.

Також, як бачимо, дискусії в основному стосувалися макрота мезорівнів темпоральної взаємодії (під "мезорівнем", ми маємо на увазі структурно-темпоральні феномени, пов'язані з деякими аспектами інституцій та організацій, які досягають/не досягають загальнодержавного рівня, але не виходять на міждержавний рівень; а макрорівень об'єднує темпоральні аспекти загальнодержавної та міждержавної взаємодії і "глобальної політичної еволюції"). Проблем мікрорівня (який пов'язаний з аналізом поведінки окремої особистості, її реакціями на "ряд подій" та з її відповідними темпоральними уявленнями) такої взаємодії торкалися лише побіжно, вони звісно виникали в цих дослідженнях, але їх методологічні особливості до нині отримали не так вже й багато уваги. Хоча очевидно, що при вивченні політики важливим є те, як персони які приймають рішення сприймають певну ситуацію, реагують на неї, як працює їх мислення та як воно впливало/є на їх минулу та теперішню поведінку. Тому такі когнітивні аспекти політичної практики, обов'язково мають розглядатися. Тим паче, методологія політичного часу має в своєму арсеналі ряд методів та методик, що дозволяють це зробити. Вони деякою мірою враховують класичні підходи (дослідження Дж. Барбера, Ф. Грінстайна, Дж. Кнутсона, Р. Мертона, О. Холсті, та ін.), але мають й ряд новацій.

Метою цієї статті є почати заповнювати цей розрив. Розпочнемо ми з дослідження "політичної' тривалості'" ("duration"), розглянувши в цій статті можливі методологічні наслідки від її відмінностей (різниць) для мікрооснов політичної поведінки акторів, а мезопроцеси, що обмежують її та відповідні структурні наслідки висвітлимо у одній з наступних робіт, зважаючи на прийняту нами метаметодологію дослідження [Див.: 1]. Адже політична тривалість є важливим інструментом, що дозволяє ідентифікувати "невидиму" динаміку в дослідженнях, які неуважні до темпорального контексту. Більш того, прискіпливе ставлення до питань тривалості може допомогти нам краще інтегрувати мікрооснови політичної поведінки до вивчення макрополітичних процесів. Як? Про це мова піде нижче.

Окреслення "політичної тривалості"

Розшифрування політичної тривалості слід починати з її визначення. Тривалість може бути визначена, як "величина часу, що необхідна для певної події чи послідовності подій" [2,р.459]. Можливе й дещо інше її визначення, як "величина часу протягом якого окрема змінна або змінні, які нас цікавлять піддаються трансформації" [3, р.2]. Але тривалість чого? Вона має декілька об'єктів, які цікаві для політологів, включаючи такі, як: політичні події, інституталізовані взаємодії серед політичних акторів (наприклад, в період ведення переговорів), макрополітичні та історичні процеси, періоди створення інститутів, "політичні цикли", процес формування політичних переконань та прихильностей, політична соціалізація.

Також, дослідників політики можливо зацікавить й тривалість послідовності цих феноменів.

Корисно також розрізняти серед тривалості подій та процесів відмінність у способі за допомогою якого на них може впливати цілеспрямована діяльність політичних акторів [3,р,3]. Деякі здаються повністю непідвладні такій діяльності, наприклад клімат (на противагу глобальному потеплінню, згідно сучасним конвенційним уявленням). Тривалість макрополітичних чи історичних процесів, таких як індустріалізація або державне будівництво, може знаходитися під певним впливом діяльності політичних акторів, але скоріше є детермінованою поза одиничних прагнень індивідів. Деякі політичні процеси, навіть не беручи до уваги їх походження, визначаються цілеспрямованою діяльність акторів (наприклад міждержавні політичні кризи, війни). Для інших процесів у яких спрямованість грає важливу роль, ідея, що вони керовані цілеспрямованими діями є менш правдоподібною (модернізація, наприклад). В решті решт, темпоральна тривалість деяких подій та процесів може виконуватися за задумом, який своїм початком мав цілеспрямовану дію (наприклад, конституційно закріплені терміни перебування посадовців на посаді, чи встановлений період виборчої кампанії).

Перед тим, як ми перейдемо до опису деяких механізмів за допомогою яких тривалість може впливати на формування результатів, слід відрізнити її від (й звісно, вказати на її зв'язки) з одним з інших важливих вимірів політичної темпоральності швидкістю. Відмінність між тривалістю та швидкістю можна зобразити графічно. Якщо тривалість політичного процесу намалювати вздовж осі координат Y (координата часу), тривалість в такому разі буде величиною цієї лінії. Швидкістю (або темпом) процесу є нахил цієї накресленої лінії. Це важливе розрізнення, тому що процеси ідентичної тривалості можуть дуже суттєво відрізнятися один від одного і розгортатися різними шляхами. Наприклад, різні траєкторії розвитку пострадянських країн після 1991р. відбуваються в межах одного й того самого часового відрізку (1991-2009), однак швидкість або темп цих транзитів у випадку кожної з них дуже відмінний. Ця різниця, як бачимо має критично важливі наслідки для політики.

Швидкість в такому розумінні часто використовується в наукових дебатах, особливо у порівняльній політології та політичній транзитології. Наприклад, С. Ліпсет (1959), В. Росту (1960) та С. Бартоліні (S. Bartolini) (2000) пояснювали, як швидкість процесів індустріалізації формує множину досягнутих результатів, а С. Хантінгтон (1968) схоже обґрунтовує як відносна швидкість процесів народної мобілізації та інституалізації впливають на досягнення політичної стабільності [4].

Одним з головних методологічних питань пов'язаних з політичною тривалістю є таке: яким чином вона впливає на досягнуті результати?

Очевидно, що тривалість може допомогти політологам більш чітко встановлювати механізми за яких незалежні чинники впливають на бажані результати, а ще також може допомогти знаходити нові причинно-наслідкові зв'язки, через формулювання пояснювальних гіпотез та прояснення пояснювальних генералізації! (тобто тут актуалізується ноуменальний аспект політичного часу).

Слід зазначити, що існує декілька встановлених способів впливу тривалості політичних процесів на казуальні сили формування результатів. Te, що політична тривалість здійснює комплексний вплив на формування результатів означає, що дуже важливо точно встановити, чому тривалість відіграє таку роль. Ми поділили цю відповідь на дві частини: (а) актороцентричні (чи мікрії) ефекти та структурні (або мезо) ефекти. Останні ми детально розглянемо у наступній статті. Азараз, спробуємо показати, використовуючи підхід Р. Мікея (Robert W. Mickey) та П. Пайерсона (Paul Pierson) до зазначеної проблеми [3,р.7-12], ті методологічні переваги, які може отримати політолог, якщо буде враховувати досягнення політичної тривалості у сфері причинних зв'язків, які інтегрують мікрооснови зі структурними факторами.

Механізми вказані нижче жодним чином не є вичерпними, але є чудовими ілюстраціями чому політологи мають почати з увагою ставитися до тривалості.

Акторо-центричні механізми політичної тривалості

Політичні результати в основному розглядаються у зв'язку з цілеспрямованою людською активністю. Можна виділити чотири групи механізмів політичної тривалості, що може формувати поведінку акторів:

1) природа переконань акторів, часові горизонти та очікування;

2) перспективи підготовки, прийняття рішень та планування;

3) сукупність досяжних виборів; і 4) пріоритети акторів иірдо досяжних результатів та стратегій. Ми коротко розкриємо кожний з цих пунктів.

Природа переконань акторів, часові обрії та очікування. Часто тривалість процесів, які відбуваються створюють очікування, що ці процеси й надалі будуть тривати. Просто актори вірять, що певні речі можуть продовжуватися й надалі якщо вони й так тривають довгий час. Таким чином, тривалість процесів можуть впливати на часові горизонти, які само по собі формують уявлення про переваги, розуміння доступних виборів й звісно поведінку.

Дослідники часто зазначають, що довготермінова стабільність деяких авторитарних режимів або домінування якось політичної партії веде до того, що громадяни та еліти адаптують свої очікування про майбутнє шляхами, що ведуть до само здійснення зроблених ними ж прогнозів (так звана "Теорема Томаса"), Більш того, вже давно існує консенсус серед політологів, що тривалість терміну перебування на посаді впливає на часові горизонти політиків. Незначний термін перебування на посаді зазвичай розглядається, як обмеження часового горизонту політика, що викликає, наприклад, диспропорції між теперішніми видатками та прибутками в соціальній політиці. Тривалість перебування політика на посаді чи політичної партії при владі також збільшує часові горизонти акторів в бік майбутніх прибутків [5].

Беручі до уваги час перебування політиків в законодавчих інститутах, виборці, за рівних умов, можуть вірити, що не голосувати за таких досвідчених політиків це йти проти здорового глузду [6]. Коли тривалість викликає звуження часових горизонтів, це обов'язково веде за собою збільшення транзакційних витрат в межах процесів "визначеного шляху", а обрання альтернативного, більш виваженого, шляху набагато ускладнюється.

Зрештою, визначена тривалість певного процесу або поєднання процесів може відносно збільшити "тиск" темпоральності або позначити на їх послідовності.

Коли процеси не сильно обмежені в часі та їх результати можуть бути послідовними часові горизонти акторів можуть бути значно змінені. Наприклад, Д. Канеман та К. Варей експериментально довели, що індивіди воліють нести певні збитки на ранніх стадіях серії; вони також хочуть послідовно отримати покрашення результатів після їх погіршення, навіть коли сукупний розмір винагороди відкладеної на значно більший відрізок часу поступово зменшується [7]. Це може стати окремим аргументом при виробленні політики економічних реформ.

Перспективи підготовки, прийняття рішень та планування. Політологи мають звертати увагу на декілька способів за яких тривалість подій та процесів формує перспективи підготовки, прийняття рішень та планування. Теорія рішень вказує на те, що актори мають труднощі в оптимізації рішень за часових обмежень й у контексті невизначеності щодо результатів декількох виборів. Приклад з кризами державного ладу так само підтверджує цей аргумент [8]. Також підготовка є в загальному набагато складнішою за умови обмежених у часі політичних процесів, особливо коли вони ще характеризуються швидким темпом. Актори мають ускладнений час на збирання та правильну обробку інформації у такому контексті. Вплив швидкого темпу, подій та змін призводить до фрустрації можливостей актора, як у ефективності підготовки, так і у його подальшій підготовці до наступних ситуацій [9,р.70].

Наступне, деякі вчені вказують на те, що процеси підготовки є значно складнішими, коли актори є темпорально відокремлені від "корисної минувшини". Тобто "привідний пас" між ефективністю індивідуальної та колективної пам'яті, наприклад, набору спільних дій тягнеться через можливості часового інтервалу.

Існує декілька типів "нарощування" досвіду акторами: (1) індивідуальний або унікальний, породженим несподіванкою в межах мінімального часового відрізку між "досі" й "потім" або між "зарано" й "запізно"; повтор, досвід нагромаджується, стає результатом акумуляційного процесу, якщо він знаходить своє підтвердження та підкріплення; (3)"історичний", як такий, що є "колективним" й "чужим", але впливає на попередні типи, що є індивідуальними та одиничними (досвід "політичної спільноти") [10, с.49-57].

Скорочення деяких процесів, наприклад індустріалізації, економічних реформ, змін політичного режиму сприяють звуженню часових горизонтів й у акторів. Зважаючи на це, актори мають мало стимулів в такій ситуації планувати наперед. Складність цього особливо загострена коли існує значна невпевненість щодо майбутніх здобутків в широкому діапазоні майбутніх результатів. Коли тривалість та темп процесів і подій, що зумовлюють підготовку, планування, прийняття рішень ускладнені, актори скоріш за все повертаються до звичних, їм способів вибору та вже існуючих інституцій.

Сукупність досяжних виборів. Актори роблять вибори під тиском. В деяких ситуаціях, найбільш значний тиск пов'язаний з питаннями їх когнітивних можливостей зробити найвдаліший вибір серед можливих альтернатив. He зважаючи на це, тривалість процесів часто значно змінює кількість та якість таких альтернатив. Просто може не вистати чи часу на виконання поставлених завдань. Наприклад, через певний час, навички та соціальні мережі необхідні для певних завдань можуть зникнути роблячи деякі з виборів недоступними. Це проста річ, але кошту вона завжди витраченого часу та зусиль.

Пріоритети акторів до досяжних результатів та стратегій. Пов'язане питання, у який спосіб тривалість може змінювати пріоритети акторів щодо стратегій. Як ми вже згадували вище, тривалість процесів та інституційні порядки, такі як час перебування на посаді, впливають на часові горизонти акторів. Довші часові горизонти можуть сприяти більшій кооперації серед акторів. Коли актори з необмеженими часовими горизонтами взаємодіють один з одним, співробітництво між ними більш тісне (Тут не мається на увазі, що такі актори живуть вічно, а лише те, що така взаємодія між ними має наперед невизначену тривалість).

Більш того, беручи до уваги дослідження соціо-економічної "теорії взаємодії поколінь" ("theory of the overlapping generations"), в такій ситуації існує зворотній зв'язок успішні моделі поведінки, що уможливлюють, наприклад, довгий час перебування на посаді, формують очікування, що вони залишаться сталими, й актори схоже продовжують підтримувати такі норми, вважаючи їх суспільно необхідними.

На завершення, слід сказати, що використання політичної тривалості, з базовою орієнтацією на макрорівні в рамках комплексних проектів видається перспективним напрямком розвитку досліджень поведінки політичних акторів. Дослідження Р. Фенно (R.F. Fenno) (1997) складних наслідків пов'язаних з "захопленням" Республіканською партією обох палат конгресу у 1995 році, є чудовим прикладом того як використання, у методологічному ключі, вказаних ефектів політичної тривалості допомогло вченому пояснити чому змінилися пріоритети щодо партійної лінії у її основних гравців [11].

політична тривалість актор мікрорівень

Список використаних джерел

1. Див. статті: Якубін О. JI. До концептуалізації поняття політичного часу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. 2008. Випуски 89-90. С.133-137; Андрущенко М.А., Якубин JI. Политическое время: Микро-, мезо- и макроуровни // Политическая наука. 2009. № I. С.60-89; Якубін О. JI. Застосування "аналізу часових рядів" у сучасній політичній науці: досвід та перспективи // Трибуна. 2009. Березеньквітень № 3-4.С. 19-22; Андрущенко М.О. Концепція хронополітики Поля Вірільйо: від дромократії до дромології // Політологічний вісник. 2009. Вип.41. С.143-151; Андрущенко М.О. Деякі аспекти концепції хронополітики Джорджа Модельскі // Вісник Харківського національного університету імені

2. Н. Каразіна: Питання політології. 2009. №893. С.72-78.

3. Aminzade R. Historical Sociology and Time // Sociological Methods and Research. 1992. №20,P.456-480.

4. Mickey R. W., Pierson P. As Long As it Takes: Duration and the Explanation of Political Outcomes // Paper presented at the 2002 Annual Meeting of the American Political Science Association. August 29-September I. 2002. Boston.38p.

5. Див. роботи: Lipset S. M. Some Social Requisites of Democracy: Economic Development and Political Legitimacy // American Political Science Review. 1959. № 53. P.69-105; Rostow W. W. The Process of Economic Growth.2nd. ed. Oxford: Clarendon Press, 1960.282p.; Bartolini S. The Political Mobilization of the European Left, 1860-1980: The Class Cleavage. Cambridge: Cambridge University Press, 2000.637р.; Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. М.: Прогресс-Традиция, 2004.480с.

6. Alexander G. The Sources of Democratic Consolidation. Ithaca: Cornell University Press, 2002.292p.

7. McKelvey R. D., Riezman R. Seniority in Legislatures // American Political Science Review. 1992. №86 (4). P.951-965.

8. Varey С.А., Kahneman D. Experiences Extended Across Time: Evaluation of Momentsand Episodes // Journal of Behavioral Decison-Making. - 1992. - №5 (3). - P.169185.

9. Див.: March J. G., Simon H.organizations Revisited // Industrial and Corporate Change. 1993. №2. P.299-316; Kitschelt H. Political Regime Change: Structure and Process-Driven Explanations? // American Political Science Review. 1992. - № 86 (4). P.1028-1034.

10. Hannan M. T., Freeman J.organizational Ecology. Cambridge: Harvard University Press, 1989.372p.

11. Ю. Козеллек P. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. / Пер. з нім. K.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2006.436с.

12. Fenno R. F. Learningto Govern: An InstitutionalViewofthe 104th Congress. Washington D. C.: Brookings Institution Press, 1997.243p.

Размещено на Allbest.ru