Політичні відповіді на виклик глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні відповіді на виклик глобалізації: соціально-філософський аспект

Пода Т.А.

XXI століття часто репрезентують як століття глобалізації Стосовно цього терміну існують певні варіації, так, наприклад, у французькій мові термін "глобалі-зація" використовується в економічній сфері, позначає ті процеси, що характерні для економіки, а у більш широкому сенсі вживається термін mondialisation - мондіалізація. Доречно навести думку Роланда Сміта: "саме це слово увійшло в моду тільки декілька років тому. Я не пригадую, щоб я хоч раз чув його до 90-х років, і воно однозначно не включене до Оксфордського словника англійської мови видання 1980 року" [1,с.17]., інформатизації, постіндустріалізації, які визнаються одночасно і досягненнями, оскільки надають світовій спільноті значні можливості для процвітання та розвитку, і прокляттям для людства, саме існування якого опиняється під загрозою.

Проблемам політичних трансформацій суспільства під впливом глобалізації приділяли увагу такі вчені - Д. Белл, І. Валлерстайн, Дж. Гелбрейт, В. Зінченко, В. Інозємцєв, М. Кастельс, П. Козловські, І. Лукашук, В. Лях, О. Неклеса, О. Панарін, Дж. Сорос, Е. Тоффлер, С. Хантінгтон, О. Чумаков та ін.

Мета статті полягає у тому, щоб розкрити сутнісні ознаки політичних трансформації, породжених глобалізацією та продемонструвати потенціал соціально-філософського підходу до аналізу реальних процесів та проблем життєдіяльності світової спільноти.

Інтелектуальна мода на глобалізацію - візитівка останнього десятиріччя XX століття, коли "однією з причин зростаючого прийняття концепції та слова глобалізація протягом 90-х років напевне був розпад колишнього Радянського Союзу. Поки існував Радянський Союз, з його імперією в Центральній та Східній Європі та країнами-клієнтами в інших місцях світу, існувала значна світова територія, на якій уся основа суспільства повністю відрізнялась від західноєвропейського та північноамериканського. І тому не мало ніякого сенсу говорити про глобалізацію" [1,с.17]. Український вчений В. Лях доповнює цю думку: "особливого поширення ідеї глобалізації набули в період 90-х років, коли західний світ досяг значного зростання, азіатський світ уповільнив свій розвиток внаслідок кризи, а посткомуністичні країни почали активно впроваджувати ринкову економіку" [2,с. 124].

He менш важливим є той факт, що довгий час у світосприйнятті західноєвропейського інтелектуального загалу домінував образ Людини-властителя природи та світу, оспіваний і виплеканий епохою Модерну. На жаль, Господар світу століттями поводився так, що Природа почала мститися йому, позбавивши можливості пити чисту воду, дихати свіжим повітрям, насолоджуватися первозданними куточками природи, адже недаремно багато вчених наголошують на тому, що головні війни XXI століття будуть не за володіння територіями та владою, а за чисте повітря і чисту воду. Окрім зазначених, XXI століття може принести людству ще й інформаційні війни, проявом яких стане глобальний або локальний тероризм. Про це говорить М. Кастельс: "Зростаюча технологічна витонченість визначає два шляхи, що призведуть до безмежного терору: з одного боку, невеличка цілеспрямована група, фінансово забезпечена та добре поінформована, може спустошити цілі міста або завдати удару по нервовим центрам нашого існування; з іншого боку, інфраструктура нашого повсякденного життя - від енергії до транспорту і водогону - стала настільки складною та заплутаною, що її вразливість зросла експоненційно. У той час, як нові технології допомагають системам безпеки, вони також роблять наше повсякденне життя все більш доступним для зовнішніх впливів" [3,с.510].

Отже, людство має завдячувати глобалізації за стрімкий процес інтернаціоналізації суспільства, завдяки якому відбувається об'єднання національних спільнот у єдину систему, та остерігатися глобалізації, що породила процес диференціації суспільства, наслідком чого стають різні види сепаратизму, тероризму, міжетнічні конфлікти.

Сучасний світ постає як єдине ціле, універсум, де національні суспільства трансформуються у єдину світову систему, що змінює значення та сенс як національних, так і інтернаціональних інтересів та цінностей. Саме тому нагальною потребою стає ефективне світове управління, спільне вирішення світових проблем.

Як зауважує 1.1. Лукашук: "глобализация - объективная закономерность, и воспрепятствовать ее развитию не в состоянии никакие силы. Задача состоит в том, чтобы поставить ее на службу человеку. А это требует существенного повышения уровня управляемости международной системой, чтобы использовать позитивные возможности глобализации и предотвратить ее негативные последствия" [4]. Українська дослідниця Л. Ороховська надає власне розуміння сутності глобалізації: "Сучасні вчені вбачають сутність глобалізації в різкому розширенні і ускладненні взаємовідношень як людей, так і держав, у прискоренні процесів формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенної дії на природне середовище, міжетнічні і міжконфесійні конфлікти і безпеку. При цьому серед головних передумов глобалізації на перше місце висувається інформаційна революція, яка забезпечує технологічну базу глобалізації" [5,с. 172]. глобалізація суспільство капітал політика

Оскільки людство сьогодні являє собою цілісне утворення, пов'язане чисельними зв'язками, виникає поняття глобальної соціальної системи. Основними методологічними підходами до аналізу якої визнані макро- соціальний (Г. Ленські, П. Нолан) і світ-системний (І. Валлерстайн). Згідно з першим підходом глобальна світова система потрактовується як світова система, основними елементами якої є суспільства, а структурою - взаємозв'язки між суспільствами (кооперативні, політичні, культурні тощо). Для І. Валлерстайна єдиними соціальними системами уявляються міні-системи (утворення, що мають завершений розподіл праці і єдину культурну основу) та світ-системи (утворення з єдиним розподілом праці і множинністю культурних систем), а основними характеристиками соціальної системи оголошуються розподіл праці та економічний обмін для стабільного забезпечення потреб системи. Учений виділяє також світ-імиперію - світ-систему з єдиною політичною системою, на відміну від неї, світ-система без єдиної політичної системи називається світ-економіка і характеризується наявністю безлічі політичних культурних систем, економічно взаємозалежними.

У своїй праці "Кінець знайомого світу: Соціологія XXI століття", І. Валлерстайн наголошує, що з середини XX століття у світі владарює капіталістична світ-економіка, структурними елементами якої є ядро (СІЛА, провідні країни Західної Європи, Японія), периферія, напівпериферія (Китай, країни Південно-Східної Азії). "Найголовніші відмінності між ними полягають у переважанні одного з двох типів виробництва: центральне виробництво світ-економіки є відносно інтенсивним у плані вкладень капіталу та наймає кваліфіковану високооплачувану працю; периферійне виробництво є інтенсивним у плані внеску праці та використовує низькооплачувану, часто політично примусову працю. Регіони ядра мають переважно центральне виробництво, регіони периферії - переважно периферійне виробництво, а регіони напівпериферії характеризуються приблизно рівно частинним поєднанням цих двох типів виробництва... Регіони ядра привласнюють надлишки усієї світ-економіки; напівпериферія експлуатується ядром і водночас експлуатує периферію, підтримуючи стабільність світ-економіки" [6,с. 144]. Усі ці фактори актуалізують проблему політичного регулювання ринкових процесів, серед яких одна з основних функцій відводиться державі, а саме соціальним стратам посадових осіб, наділеним певною автономією та здатних здійснювати владний вплив на ринкові процеси.

Глобалізаційні трансформації наглядно ілюструють підвищення ролі та значення держави у сучасності, оскільки саме держава забезпечує та структурує зв'язок та взаємодію з оточуючим середовищем та міжнародною системою, з іншими політичними акторами, вирішує проблеми зовнішньої та внутрішньої політики. Зазначені положення можуть слугувати аргументами проти теорій, що вказують на приниження, нівелювання ролі держави або взагалі на її ліквідацію. Це, наприклад, теорії французького вченого С. Сюра та німецького дослідника С. Хобе. Перший наголошує на модернізації держави, що має відбуватися двома шляхами: або міжнародний федералізм, або "конвульсійний розпад"; другий переконаний у тому, що сучасна держава повинна пристосовуватися до змін у світовому розвитку, бути відкритою для міжнародної співпраці, а влада потрактовується вченим як "відносини співпраці між урядом держави та владою міжнародних організацій".

З точки зору І. Валлерстайна, сучасні держави суверенні, проте вони існують у межах міждержавної системи і мають суверенітет, спрямований назовні (передбачає, що жодна держава не має права претендувати на повноваження іншої держави всередині її кордонів) і суверенітет, спрямований всередину держави (передбачає, що у межах своєї території держава може здійснювати будь-яку політику, приймати необхідні закони, а жодна структура всередині держави не має права відмовитися від їх виконання [7,с.84].

"Для решения своих национальных и интернациональных задач государство нуждается в активном международном сотрудничестве. Политика государства в целом в растущей мере определяется его местом в международной системе. Глобализация расширяет сферу функциональной ответственности государства и одновременно ограничивает его способность самостоятельно решать возникающие проблемы. В этом видится одно из основных противоречий современного государства. Единственный путь его преодоления - высокий уровень сотрудничества" [4]. Лише держава спроможна забезпечити належний рівень порядку та дисципліни у суспільстві, стабілізувати потоки міжнародних фінансів, тримати під контролем нестабільність фінансових ринків, здійснювати оптимальну взаємодію суспільства з глобальною системою в економічному, фінансовому, науковому, культурному вимірах.

"Возрастание роли государств в управлении международной системой требует повышения эффективности государственной власти в целом. Особое значение приобретает достижение оптимального взаимодействия с окружающим миром, с тем, чтобы максимально использовать открываемые глобализацией возможности и свести к минимуму ее отрицательные последствия. С учетом этого должна строиться и функционировать вся государственная система" [4].

Під впливом глобалізації та постіндустріалізації суттєво змінюється сфера виробництва та споживання, збільшується роль нематеріальних результатів праці. Починається конкурентна боротьба за володіння знаннями, інтелект перетворюється на капітал, що легко переміщується з однієї території на іншу. Ще одним джерелом владного впливу розвинутих країн стають фінанси, які перетворюються на інструмент політичного тиску та перепустку, що відкриває доступ до матеріальних ресурсів Землі. "Легкість та швидкість комунікацій, безумовно, сприяла тому, що багатонаціональні компанії можуть працювати в глобальних масштабах, інвестуючи свої гроші туди, звідки вони очікують найбільшу віддачу, і переводячи свої інвестиції з однієї країни до іншої. Бізнес зараз переплетений між собою так, що як це було неможливо ще кілька років тому" [1,с.21].

Глобалізаційнї процеси руйнують традиційні соціокультурні світоглядні матриці та забезпечують домінування неоліберальних цінностей, що незрозумілі і несприйнятливі для пересічної людини, наслідком чого стає криза соціальної ідентичності та самоідентичності, послаблення ролі традиційної національної ідентичності.

Утворюється феномен "глобалізованої свідомості", яка детермінує нову масову міграцію населення, породжує постійні пошуки людиною XXI століття шляхів самореалізації, ідентифікації, самовираження, які перетворюються на своєрідні соціальні коди, маркери сучасного суспільства, що уявляється "світом без кордонів". Вижити в такому світі, а тим більш отримати успіх та створити кар'єру найпростіше людині конформістського типу, яка постає типовим представником "суспільства споживання" (Ж. Бодрійяр), адже опановуючи нові цінності та ідеали, людина спроможна сприйняти лише ті з них, які вона здатна зрозуміти та усвідомити відповідно до свого рівня мислення та особливостей чуттєвого сприйняття. Як зауважує К. Хюбнер, у "суспільстві споживання" головна роль належить рольовим стосункам і їх цілераціональній інструменталізації, тому у індивіда, який занурений у "ринок ідентичностей" заради досягнення успіху, формується споглядальне ставлення до універсальних культурних смислів та національних архетипів.

Таке байдуже ставлення людини до універсальних смислів буття призводить до орієнтації її на обставини та ситуації повсякденності і власну чуттєво-емоційну сферу, на перетворення на людину-споживача, яка вже не прив'язується до нації як соціокультурного утворення. Індивідуальна ідентичність постмодерної людини зумовлена життєвими обставинами, перебігом подій, під дією яких змінюється смисл та наповненість індивідуальної ідентичності та проявляється ставлення до оточуючого світу.

Відповіддю на це стає поширення націоналізму, антиглобалізму, релігійного фундаменталізму, тероризм. He дивно, що основним об'єктом, на який спрямована терористична діяльність, стає Америка, адже саме вона постає ядром світової системи гегемонії, прагне бути "першою серед рівних", здійснювати глобальне політичне та економічне управління, знаходиться у центрі усіх фінансових потоків сучасності, окрім того, найбільш поширені товари та послуги мають американське походження. Висновок простий і очевидний: "глобалізація в дійсності означає беззаперечний тріумф американського капіталізму" [1,с.18].

Під впливом глобалізації світова спільнота усвідомила необхідність створення гармонійної системи міжнародних відносин та міжнародної співпраці, проявом чого є тенденція до глобальної уніфікації та збалансованості напрямків зовнішньої політики держав, які вже "переросли" рамки індустріальних суспільств і прагнуть користуватися глобальними ресурсами та технологіями на легітимній основі. "Современный мир еще не стал единым и комплексным. Ho его элементы уже перестали быть разрозненными и не связанными друг с другом. Сегодня нельзя предпринимать те или иные действия, не ожидая ответной реакции. Мир ХХІ века - это не глобальный, а взаимозависимый мир, и именно на этом может и должна быть основана современная стратегия достижения геополитической стабильности" [8].

Глобалізація актуалізувала необхідність усвідомлення того, що є не лише людство, а й "світова спільнота", що поєднує не тільки населення країн, а й громадські організації, політичні та громадські рухи. "Цивілізаційний розвиток із самого початку сприяв уніфікації суспільного життя і призвів до середини другого тисячоліття - а точніше, в епоху Відродження та Великих географічних відкриттів - до початку реальної глобалізації, яка в останні століття переросла в глобалізацію багатоаспекну, що обумовило в свою чергу формування світового співтовариства" [9,с. 13]. Ми стаємо свідками усвідомлення людством своєї єдності, незалежно від раси, релігії, культури, мови, усвідомлення себе мешканцями планети Земля. "Протестувати проти глобалізації - це все одно, що протестувати проти океанських приливів. Ніхто не в змозі повернути назад процеси, які ще більше зблизили людство" [1,с.22]. Варто сприймати глобалізацію як реалію сьогодення і визнати, що саме завдяки їй виникають нові ринки праці, створюються нові робочі місця, привносяться прогресивні технології, виникає шанс вирішення тих проблем людства, боротьба з якими можлива лише спільними зусиллями.

Список використаних джерел

1. Сміт Р. Що таке глобалізація? / Р. Сміт // Виклик глобалізації. - K.: Стплос, 2001. -С, 17-29.

2. Лях В. Глобалізація чи шлях до невизначеного майбутнього? / В. Лях // Виклик глобалізації. - K.: Стилос, 2001. - С.124-132.

3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура / М. Кастельс. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

4. Лукашук И.И. Глобализация и государство /И.И. Лукашук //Журнал российского права. - № 4. - 2001. - http://library.by/portalus/modules/ russianlaw/referat_readme.php?subaction=showfull&id=l 130097264 &archive=&st art_from=&ucat=52&category=52

5. Ороховська Л.А. Єдність людства в філософсько-історичному осмисленні / Л.А. Ороховська // Гілея, - 2009. - Вип. 29. - С.165-173.

6. Зінченко В.В. Сучасна глобальна система суспільства: макросоціаль- ний підхід та світ-системний аналіз / В.В. Зінченко // Гілея, - 2009. - Вип. 29. - С,142-148.

7. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / И. Валлерстайн. - М.: Логос, 2004. - 368 с.

8. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация / В.Л. Иноземцев. - М.: Academia - Наука, 1999. - 241 с.

9. Чумаков А.Н. Глобализация. Контуры целостного мира / А.Н. Чумаков. - М.: TK Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru