Загальносоціальні чинники корупції в Україні

Останніми роками рівень корупції в Україні залишається достатньо високим і навіть спостерігається тенденція до його зростання. У 2011 році за Індексом сприйняття корупції (щорічно його вимірює Transparency Internationa!) наша країна посіла 152 місце між Угандою (151 місце) і Конго (154 місце), а в 2010 році перебувала на 134 місці [1]. Зростання рівня корупції є свідченням того, що соціальні чинники, зумовлені ним, лишаються незмінними або посилюються.

У структурі детермінуючого комплексу корупції важливе місце посідають загальносоціальні чинники, які визначають закономірності розвитку соціальних процесів у різних сферах (політичній, економічній, морально-етичній, організаційно-правовій тощо), характер їх взаємозв'язків та визначені властивості, зокрема і вплив на динаміку корупції.

У кримінологічній науковій літературі протягом останнього десятиліття характеристиці загальносоціальних чинників корупції приділяли увагу в своїх дослідженнях О. Дамаскін [2, 76-136], А. Закалюк [3, 200-218], А. Карабанов і С. Мелькін [4, 49-66], С. Проява [5, 45-70] та інші. Однак у зв'язку з низкою важливих змін, що відбулися у різних соціальних сферах нашого буття, виникла потреба кримінологічної оцінки їх впливу на стан корупції в Україні. Тому аналіз цього питання є актуальним.

Серед загальносоціальних на стан корупції впливають і політичні чинники. Зокрема, суспільні події, що сталися за останні роки, видозмінили політичний режим у нашій державі, як і методи реалізації політичної волі провладної політичної еліти. За нових політичних умов значно посилилась роль провладних номенклатурно-корпоративних груп, які стали своєрідною домінантою у розвитку суспільних процесів. Це забезпечило їм можливість реалізовувати власні корпоративні інтереси та сформувати систему механізмів збагачення за рахунок ресурсів держави. Такий стан справ свідчить про зростаючу небезпеку для цивілізованого розвиту багатьох суспільних інститутів, у тому числі спрямованих на протидію та запобігання корупції. На сьогодні корупційні правопорушення набули стрімкого поширення саме в силу того, що інститути держави неналежно виконують запобіжні функції, а впливові суб'єкти корупційних правопорушень наділені ефективною системою захисту від соціального контролю.

Насправді дії державної влади, особливо з відчутним послабленням та нейтралізацією політичної опозиції, сприяють поширенню корупційних проявів та протиправного лобізму. Відсутність механізмів використання потенціалу опозиції для визначення стратегії суспільного розвитку, пошуку оптимального співвідношення політичної боротьби та співробітництва посилили недемократичне спрямування окремих механізмів політичного режиму, який в Україні за своїми структурними характеристиками близький до демократії, але номенклатурно-корпоративного типу (частина демократичних інститутів функціонує, однак не укорінена соціально, не створено ще адекватних соціальних зв'язків та інститутів громадянського суспільства).

За відсутності впливових опозиційних партій і незалежного місцевого самоврядування важко сформувати відносно міцні державні інститути, забезпечити розподіл і баланс між різними гілками влади, гарантувати свободу словата мирні акції протестів, створити механізми ефективного недержавного контролю за діяльністю правлячої еліти.

Варто констатувати, що за останні роки відновлено систему неформальних норм та домовленостей, що свідчить про зменшення прозорості в діяльності органів державної влади і послаблення політичної конкуренції. Підкріплена політичною владою, ця система сприяє поширенню корупційних проявів.

Слабкість нашої політичної системи також пов'язана з низькою активністю громадських організацій у суспільному житті. Третій сектор не став вагомим чинником впливу на діяльність органів державної влади. Це свідчить про незрілість громадянського суспільства.

Однак до позитивів сьогодення можна віднести прагнення переважної частини населення до демократичного шляху розвитку. Спостерігається громадянська активність окремих соціальних груп щодо протидії відверто неадекватним рішенням державної влади, особливо у сфері функціонування дрібного і середнього бізнесу, оподаткування, пенсійної реформи тощо.

Тож варто наголосити на тих особливостях політичного процесу в Україні, що мають суперечливий характер і становлять кримінологічний інтерес для розуміння детермінації корупції.

З-поміж основних особливостей необхідно виокремити:

- невідмежованість політики від бізнесу, відповідно публічних і приватних інтересів, що має місце у зв'язку з незрілістю інститутів громадянського суспільства, які повинні обмежувати й контролювати владу;

- нерозуміння основними суб'єктами політичного життя цінностей свободи і демократії для формування ефективної системи протидії корупції;

- відсутність демократичних механізмів для досягнення політичного компромісу;

- висока концентрація політичної влади та ресурсів у правлячої еліти;

- узгодження форм номенклатурно-корпоративного правління з елементами демократичної процедури;

- усталеність номенклатурних традицій і зв'язків;

- значне укорінення неформальних владних відносин, формування номенклатурного корпоративізму замість плюралістичної демократії [6, 288].

Політичні чинники створили сприятливі умови для поширення корупції і формування мотивації до протиправного збагачення. Виявами деформацій у діяльності органів державної влади стала фахова некомпетентність і бюрократизація. Звідси неналежне виконання функціональних обов'язків, соціальна байдужість державних чиновників, їх низька дисциплінованість, конформізм або конфліктність, прагнення до використання владних повноважень у власних інтересах тощо. Діяльність державних чиновників часто обмежується бажанням догодити вищестоящому керівництву, забезпечити для себе швидке кар'єрне просування, зростання власної впливовості й збагачення.

Ще доволі поширені серед них заступництво, протекція, політична або номенклатурна залежність. Відтак, владний потенціал спрямовується не на реалізацію державної політики, а існує як засіб для самозбереження та розширення меж своєї впливовості.

За таких умов інтереси суспільства стають другорядними. Високий статус, привабливий для багатьох чиновників, насамперед полягає у можливостях владних повноважень. Почуття обов'язку та соціальної відповідальності підмінюються прагненням до їх збереження. Передусім це доступ до державних ресурсів, їх перерозподілу, а також налагодження корисних номенклатурних зв'язків. Чим вище владне становище, тим більше у державного чиновника можливостей для використання його у власних цілях.

Безперечно, у суспільстві є усвідомлення того, що одна з проблем, яка впливає на ефективність діяльності органів державної влади, це її корумпованість, оскільки немає чітких критеріїв оцінки результатів роботи державних чиновників, дієвої системи формування мотивації для діяльності на благо суспільства.

На зростаючу динаміку корупції впливають і соціально-економічні чинники. В Україні вони значною мірою пов'язані з відсутністю конкурентного середовища у сфері підприємницької діяльності та створенням сприятливих умов для провладного бізнесу, що призводить до низької легітимності приватної власності і слабкої мотивації до економічного зростання. Саме наближення до влади дало можливість окремим корпоративно-бюрократичним групам монополізувати цілі галузі господарювання. Послабились стимули для зростання продуктивності праці та інноваційного розвитку. Україна стала інвестиційно непривабливою, а економічну конкуренцію було підмінено конкуренцією номенклатурного впливу.

На жаль, у політичної еліти немає розуміння того, що в умовах ринкових відносин без економічної не може бути політичної конкуренції і відповідно поступального економічного розвитку.

Деформація політичних і економічних процесів об'єктивно пришвидшили складні соціально-психологічні зміни, а саме: в системі загальносоціальних моральних цінностей та ідеалів. Зокрема, у духовній сфері суспільства переважають невпевненість та тривожні настрої. Зростають процеси психологічної поляризації між членами суспільства, що дає підстави говорити про відсутність цінніснонормативної бази для соціальної консолідації. Надії на формування в системі моральних цінностей патріотизму, відповідальності, співпереживання та сумління виявилися марними, оскільки наша соціальна практика наочно засвідчила, що перспектива і зростання матеріальних статків залежать не від високопродуктивної праці та служіння інтересам держави, а від можливостей, які дає владний політичний чи номенклатурний статус.

Усе це руйнує систему загальносоціальних моральних цінностей і довіру до влади та її здатності вирішувати складні завдання реалізації державної політики. Адже для виявів толерантності, сумлінності, порядності від особи вимагається наявність і зовнішніх сприятливих умов. У суспільстві повинні діяти мотиваційні механізми, які формували б внутрішнє бажання громадянина дотримуватися суспільно корисних цінностей, від чого має залежати рівень задоволення його потреб, професійного зростання.

На сьогодні дотримання чи недотримання морально-етичних норм не є перешкодою для чиновницького просування. Їхня духовність та освіченість не стали важливим чинником на шляху до професійного успіху. Тому у чиновників формується власна система морально-етичних або навіть псевдоетичних цінностей. Зокрема, успіху досягає не той, хто зважає на норми моральності, а той, хто може ними знехтувати для виконання поставленого завдання.

Якщо поведінка чиновника детермінована жорстко заданою логікою номенклатурних відносин, які не повністю залежать від впливу моральних цінностей суспільства, вона проявляється інакше.

По-перше, менше від них залежить, а більше від якостей, опосередкованих чиновницькою сферою.

По-друге, моральність у нашому суспільстві локалізувалась на рівні мотивів індивідуальної поведінки і не піднесена до рівня суспільної системи моралі.

По-третє, до сукупності правил і механізмів, що інституційно оформлюють функціонування органів державної влади, ще не введено власне етичних кодексів, які мають важливе значення для формування морально-етичних професійних норм й повинні узгоджуватись із загальносуспільними.

Відсутність морально-етичних бар'єрів для службового просування створює сприятливі передумови поширенню корупційних проявів в органах державної влади.

На рівень корупції також впливає ефективність функціонування органів кримінальної юстиції.

Насамперед слід зазначити, що нашій державі так і не вдалося повною мірою забезпечити створення дієвої системи кримінальної юстиції. Опрацьовано лише окремі концептуальні документи такого реформування. Зокрема, схвалено Концепцію реформування кримінальної юстиції (рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»), затверджену указом Президента України від 8 квітня 2008 року [7]. Нею передбачено реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також зміну структури органів кримінальної юстиції, зокрема створення Національного бюро розслідувань або аналогічного органу. Відрадно, що в процесі реформування кримінальної юстиції вже прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року, який суттєво змінює засади кримінально-процесуального судочинства [8]. Проте це лише перший крок у реформуванні системи кримінальної юстиції.

На жаль, сьогодні є підстави вважати, що саме політична воля впливає на характер діяльності правоохоронних органів, а не правова політика та визначені законом завдання, як має бути.

Використання потенціалу правоохоронних органів для вирішення політичних та бізнесових інтересів провладної еліти залишається однією з найскладніших проблем у системі протидії корупції.

З таким висновком багато хто може не погодитись, адже правоохоронні органи загалом реагують на корупційні прояви. Однак це відбувається лише тоді, коли йдеться не про інтереси тих, хто входить у коло «захищених» від відповідальності за корупційні правопорушення.

Принцип «надійності» та «відданості» й надалі лишається найважливішим щодо кадрових призначень у правоохоронних органах. Питання конкурсного заміщення важливих посад у цих органах навіть не вноситься до порядку денного кадрової політики. Це, відповідно, породило «командний» підхід у кадровій політиці, за якого призначений на посаду керівник «перетягує» за собою віддану йому команду. Маємо ситуацію, за якої владні повноваження керівника і кар'єра тих, хто з його команди, йдуть пліч-о-пліч [4, 64]. З огляду на це доречними є міркування, що боротьба з корупцією повинна починатися передусім з правоохоронних органів [5, 97-113].

Унаслідок цього маємо недостатньо ефективну систему правоохоронних органів, а також відсутність належного державного контролю за виконанням важливих функцій із протидії та запобігання корупції, оскільки практично не існує громадського контролю за їх діяльністю.

Щодо виконання зазначених функцій правоохоронні органи обрали стратегію вибіркової активності, що ґрунтується на спрямуванні свого антикорупційного потенціалу на тих суб'єктів, які не захищені від державного контролю, або на тих, хто перешкоджає в реалізації певних політичних чи бізнесових інтересів представникам владної еліти. Варто зазначити: в усуненні суб'єктивних чинників корупції саме роль правоохоронних органів має бути вагомою і дієвою. Це своєчасне виявлення та реагування на корупційні правопорушення, протидія кожному неправомірному використанню службових повноважень тощо.

Отже, стратегія вибіркової активності лише сприяє зростанню корупційних правопорушень, а масове поширення їх призвело до укорінення в суспільстві. За таких умов перспектива переходу до системної протидії та запобігання корупції стала достатньо проблемною.

На часі також реформування прокурорської системи. Роль прокуратури у правоохоронному механізмі держави дуже вагома. В Україні загальні засади діяльності прокуратури суттєво не змінились і містять залишки попередньої, радянської, системи, де вона забезпечувала дотримання законності винятково в ракурсі правової ідеології, яку визначала політична влада. Таким чином, однією із важливих функцій прокуратури є здійснення загального нагляду за законністю. У більшості демократичних держав прокуратура здійснює постійне представництво публічної влади в суді, при цьому представляє публічний інтерес, який вписується в єдину правову ідеологію та принцип верховенства права. Відтак, у демократичному суспільстві діяльність прокуратури ґрунтується не на організаційній та управлінській централізації, а на єдності за законом. Тому й прокурорська підпорядкованість та ієрархія прокурорських посад мають особливості: вони повинні забезпечувати незалежність і самостійність прокурорів усіх рівнів, а припис прокурора має бути письмово мотивований положеннями закону. Питання кар'єрного просування і службового переміщення має залежати від професійності та досвіду, а не від волі вищого за рангом прокурора [9, 213].

Актуальною залишається проблема незалежності судової системи, а звідси і проблема вибіркового правосуддя. Після набуття чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 6 липня 2010 року, суттєвих змін в ефективності системи правосуддя також не відбулося [10]. Тому нині говорити про дотримання права на справедливе правосуддя поки що складно, а це безпосередньо впливає і на ефективність протидії корупційним проявам. Без незалежного та справедливого правосуддя локалізувати рівень корупції у нашій державі буде архіскладно.

Низькою щодо антикорупційної ефективності, принаймні на сьогодні, є і дія Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року [11]. Хоча, і це необхідно усвідомлювати, ефективність вказаного закону багато в чому буде залежати від реформування кримінальної юстиції в цілому, покращення якості антикорупційного законодавства, особливо у частині дотримання міжнародних стандартів [12] і реалізації заходів, спрямованих на локалізацію політичних, економічних та соціально-психологічних чинників корупції.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що загальносоціальні чинники корупції в Україні безпосередньо впливають на її стан, структуру та подальші тенденції. Адже поширення корупції в державі визначається соціальними детермінантами, які формуються шляхом взаємодії різних соціальних сфер політичної, економічної та соціально-психологічної. Якісні зміни у цих сферах неминуче зумовлюють відповідні зміни у поведінці людей, їх свідомості, зокрема й корупційній активності.

корупція моральний цінність влада

Література

1. Transparency Internationa!: [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.transparency.org

2. Дамаскин О.В. Коррупция: состояние, причины, противодействие / Дамаскин О.В. М.: ИД Триумфальная арка, 2009. 304 с.

3. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів / А.П. Закалюк. К.: Ін Юре, 2007. Кн. 2. 712 с.

4. Карабанов А.Л. Современные проблемы противодействия коррупции: уголовно-правовой и криминологический аспекты / А.Л. Карабанов, С.К. Мелькин. М.: Волтерс Клувер, 2010. 200 с.

5. Проява С.М. Экономизация коррупции. Механизм противодействия: моногр. / Проява С.М. М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. 159 с.

6. Бойко А.М. Політичні чинники корупції в Україні / А.М. Бойко // Вісник Львівського національного університету. 2011. Вип. 53. С. 284-289. (Серія юридична).

7. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»: указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uazakon.com/document/date_bm/pg_gwwesf/htm

8. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

9. Бойко А.М. Проблеми ефективності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції в Україні / А.М. Бойко // Вісник Львівського національного університету. 2012. Вип. 55. С. 211-215. (Серія юридична).

10. Про судоустрій і статус суддів: закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cdi?nreg=2453-17

11. Про засади запобігання і протидії корупції: закон України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cdi?page=1&nreg=3206-17

12. Андрушко П.П. Стан імплементації у національне кримінальне законодавство стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією / П.П. Андрушко // Протидія корупції: європейський досвід та українські реалії: тези міжнар. наук.-практ. конф. (20-21 квітня 2012 року). Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. С. 26-32.

Размещено на Allbest.ru