Придністровське врегулювання через призму інтересів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Придністровське врегулювання через призму інтересів України

Нерозв'язані вузлики конфліктів на європейських теренах є однією з основних перешкод створення єдиного європейського простору безпеки, стабільності та економічного процвітання країн регіону.

Події на Кавказі влітку 2008 року засвідчили реальність розвитку ситуації в зоні «заморожених» конфліктів у відповідності до самих песимістичних прогнозів. Природно, що для У країни найбільш проблемним є придністровський конфлікт, який створює значні ризики та загрози національній безпеці нашої держави, зокрема, стримуючи поглиблення співпраці з Євросоюзом та нашим південним сусідом - Республікою Молдова. Наразі слід констатувати, що часові перспективи врегулювання придністровської проблеми залишаються невизначеними та значною мірою залежать від позиції окремих гравців придністровського врегулювання. За влучним виразом колишнього Посла Республіки Польща в Молдові Кшиштофа Супровича, у Придністров'ї можна спостерігати «не заморожений конфлікт, а заморожене врегулювання».

Зазначене обумовлює необхідність більш детальної уваги української наукової спільноти до цієї проблеми. Проблематика врегулювання придністровського конфлікту отримала досить ґрунтовне висвітлення у наукових роботах Г.Перепелиці, І.Кресіної, С.Гриневецького, В.Кулика, Ч.Кінга та низки інших вітчизняних та закордонних авторів. Вказані дослідники здійснили аналіз історичних передумов придністровського конфлікту, інтересів учасників переговорного процесу з придністровського врегулювання, можливих сценаріїв розвитку подій в регіоні.

Свого часу Г.Перепелиця у своїх дослідженнях приділив певну увагу моделям врегулювання придністровської проблеми, проте протягом останніх 10 років ситуація в регіоні значною мірою змінилася, виник прецедент Косова, відбулася «п'ятиденна війна» на Кавказі, крім того, 8 років перебування при владі в PM місцевих комуністів значною мірою сприяли зміцненню позицій невизнаної «ПМР» та віддаленню перспектив придністровського врегулювання.

З урахуванням зазначеного, на думку автора, існує потреба додаткової оцінки перспектив реалізації основних моделей врегулювання придністровської проблеми на сучасному етапі, а також їхнє співвідношення із національними інтересами нашої держави в регіоні.

Метою статті є аналіз основних моделей врегулювання придністровської проблеми на предмет ймовірності їхньої реалізації, а також відповідності національним інтересам України в регіоні.

Досить часто з вуст українських політиків лунають декларації стосовно того, що позиція України з придністровського врегулювання залишається незмінною, полягаючи у необхідності збереженні територіальної цілісності Молдови та забезпеченні особливого статусу Придністров'я. Водночас, на думку автора, інтереси У країни не обмежуються лише збереженням територіальної цілісності Республіки Молдова. Україна має бути зацікавлена у досягненні такої формули врегулювання, яка б забезпечила сталий демократичний розвиток об'єднаної Молдови, унеможливила б подальші прояви сепаратизму в регіоні, а також створила б умови для вільного функціонування української мови та культури в Молдові взагалі та зокрема у Придністров'ї, кожен третій мешканець якого є етнічним українцем.

Загалом, наданому етапі можна представити наступні альтернативні моделі майбутнього врегулювання придністровського конфлікту:

1) незалежність «ПМР»;

2) Союзна держава Молдови та Придністров'я;

3) автономізація Придністров'я у складі Молдови;

4) федералізація Молдови;

5) конфедералізація PM;

6) асоційоване членство Придністров'я у складі Росії;

7) встановлення міжнародного протекторату над Придністров'ям (протекторат ООН, передача Придністров'я у концесію Росії тощо).

Зрозуміло, що частину з наведених вище ймовірних моделей врегулювання придністровської проблеми можна розглядати суто теоретично, деякі уособлюють «ідеальну формулу» для тих чи інших учасників переговорного процесу, в той час як окремі могли б бути реальною «лінією компромісу». В рамках цієї статті автором проаналізовано весь спектр можливих моделей врегулювання з точки зору вірогідності їхньої реалізації, а також прийнятності для національних інтересів нашої держави.

1) Незалежність «ПМР» наразі виглядає практично неможливим з урахуванням розстановки та співвідношення сил на європейському континенті.

Наразі навіть мови не йде про можливість визнання незалежності Придністров'я. Міжнародне співтовариство, у т.ч. й Росія, визнає територіальну цілісність PM в межах її кордонів станом на 1 січня 1990 року. Метою переговорного процесу з політичного врегулювання придністровської проблеми є визначення статусу Придністров'я у межах територіально цілісної Республіки Молдова. Зазначене підтверджується низкою документів в рамках переговорного процесу, підписаних у т.ч. і придністровською стороною. Навіть на даному етапі окремі політичні чинники Придністров'я на кшталт екс-спікера парламенту Г.Маракуци не приховують, що визнання незалежності республіки виглядає практично недосяжним[5].

Разом з тим, у разі неможливості знайдення взаємоприйнятної формули політичного врегулювання конфлікту у середньостроковій часовій перспективі, вчинення Кишиневом грубих помилок у цьому процесі або активізації процесів, спрямованих на інтеграцію Молдови з Румунією, не можна виключати, що розв'язання придністровської проблеми на основі територіальної цілісності PM може ускладнитися.

Придністровський регіон, попри декларативну риторику його лідерів, вже на даному етапі не в змозі забезпечити своє стабільне життєзабезпечення без зовнішньої допомоги (з урахуванням негативної динаміки соціально-економічних процесів в регіоні, економічний потенціал Придністров'я дедалі занепадатиме). Російські політичні чинники вже неодноразово заявляли про те, що Російській Федерації не потрібен «другий Калінінград»[10].

За таких умов, окремі російські експерти не виключають можливість входження Придністров'я до складу України[ 11].

2) Союзна держава Молдови та Придністров'я є стартовою переговорною позицією керівництва Придністров'я. Вказаний підхід за своєю сутністю практично не відрізняється від ідеї визнання міжнародної правосуб'єктності «ПМР>> і періодично експлуатується придністровським керівництвом на противагу крайнім автономістським підходам Кишинева.

Зокрема, лідер Придністров'я І.Смирнов передав керівництву Молдови проект «угоди про дружбу та співробітництво, в якому розв'язання придністровського конфлікту представляється можливим на основі досягнення домовленостей між двома рівноправними суб'єктами міжнародного права. Вказаний підхід дозволяє Тирасполю з одного боку виправдовувати свій діалог з Кишиневом, а з іншого - не відкидати своїх лозунгів щодо продовження курсу на побудову «незалежної держави».

Таким чином вказану модель врегулювання придністровської проблеми можна віднести до категорії технологічних, що використовується однією із сторін конфлікту для досягнення своїх тактичних цілей.

3) Автономізація Придністров'я у складі Молдови є найбільш бажаним варіантом врегулювання придністровської проблеми з точки зору молдовських владних еліт, однак повністю не сприймається Придністров'ям.

У липні 2005 року молдовський парламент прийняв закон «Про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра», яким юридично закріпив статус Придністров'я як автономно-територіального утворення у складі Республіки Молдова. Згідно із зазначеним законом, молдовська сторона передбачає можливість переговорів з керівництвом Придністров'я лише з питань демократизації та демілітаризації регіону. Зрозуміло, що подібні дії Кишинева ще більше ускладнюють процес придністровського врегулювання.

Тодішній спікер придністровського парламенту Є.Шевчук у рамках свого виступу на міжнародній конференції в Лондоні у 2006 році наголосив, що «бутафорський фасад Гагаузької автономії показав, що таке «автономія» по-молдавськи: жорстке придушення будь-яких спроб інакомислення, низькі доходи населення, руйнування інфраструктури, відтік більшості працездатного населення за межі Молдови тощо. ... Придністров'я розглядає Гагаузію як явний приклад того, що йому пропонують. Таку перспективу у народі райдужною не вважають»[8].

Безумовно унітарна Молдова могла о бути значно більш функціональною формою об'єднаної держави, аніж менш централізовані форми організації адміністративно-територіального устрою на кшталт федерації або конфедерації, однак на даному етапі перспективи врегулювання придністровської проблеми на базі автономізації Придністров'я виглядають скоріш примарними, аніж реальними.

4) Федералізація Молдови могла б бути реальним компромісом між крайніми позиціями сторін конфлікту (автономізація та налагодження добросусідських відносин між двома незалежними державами).

Слід зазначити, що федерація, навіть у рамках її основних різновидів (симетрична, асиметрична), залишається абсолютно усім зрозумілою категорією, як в юридичному, так і в організаційному плані. Поряд з цим, «загальна держава» (побудова якої передбачається відомим «Московським меморандумом» від 8 травня 1997 року), є набагато більш складним і не до кінця зрозумілим проектом.

Ідея федералізації Молдови була вперше запропонована у 1993 р. Голова Місії ОБСЄ в Молдові Т. Вільямс підготував доповідь № 13, у якій зазначалося: «Місія переконана, що інтереси придністровців не можуть бути належним чином враховані у рамках унітарної держави...»[2].

Пізніше модель федералізації та основані на цьому принципі відповідні проекти документів з політичного врегулювання придністровської проблеми неодноразово пропонувалися до розгляду сторонами конфлікту з боку учасників переговорного процесу, у т.ч. і Україною. У 2003 вдалося навіть розробити узгоджені «Пропозиції та рекомендації посередників від ОБСЄ, Російської Федерації та України з врегулювання придністровської проблеми», що базувалися на федералізації Молдови.

На даному етапі саме федералізація залишається найбільш скандальною моделлю врегулювання придністровського врегулювання, оскільки асоціюється у багатьох політиків та експертів із славнозвісним «Меморандумом Козака» 2003 року. Зазначений проект, який завдяки зусиллям російської «човникової дипломатії» у той момент майже вдалося погодити між тодішнім керівництвом конфліктуючих сторін, передбачав появу відверто нефункціонального державного утворення, а також збереження російської військової бази на території регіону протягом найближчих 20 років[7,с.26]. На думку автора, провал «Меморандуму Козака» у більшій мірі свідчить про помилковість шляхів просування вказаного проекту (зокрема, кулуарність, відсутність широкої експертної дискусії, відверте нехтування інтересами інших акторів придністровського врегулювання тощо), аніж про неприйнятність ідеї федералізації Молдови як такої. Саме тому, пов'язувати модель федералізації Молдови тільки лише із вищевказаним російським проектом було б невірно.

5) Конфедералізація Молдови передбачає створення заздалегідь нежиттєздатного та недовговічного державного утворення, тому негативно сприймається більшістю експертів. Місія ОБСЄ в Молдові у відомій Доповіді № 13 у листопаді 1993 року відзначила неприйнятність конфедеративного рішення придністровської проблеми.

На думку автора, серед основних недоліків конфедеративної моделі для Молдови у контексті інтересів України можна відзначити:

- нефункціональність та нестабільність утворення;

- ризик збільшення впливу Придністров'я, а через нього і Росії, на прийняття політичних рішень в об'єднаній Молдові;

- можливість надання додаткової легітимності Придністровському регіону, включаючи право одностороннього виходу із спільної з Молдовою держави.

Керівництво Придністров'я, усвідомлюючи безперспективність міжнародного визнання «ПМР» наданому етапі, подає можливість утворення спільної з Молдовою конфедерації як свого роду крайню межу його компромісу у діалозі з Кишиневом. На думку Г.Перепелиці, у такий спосіб Тирасполь сподівається домогтися міжнародно-правового закріплення своєї незалежності від Кишинева, створюючи сприятливі умови для визначення повного державного суверенітету в майбутньому[6].

Зрозуміло, що політичні еліти Молдови не готові дати згоду на врегулювання придністровської проблеми шляхом утворення спільної з Придністров'ям конфедерації, чітко усвідомлюючи ризики та загрози такої моделі для територіальної цілісності та державності Молдови як такої.

Загалом ідея конфедерації, маючи досить примарні шанси на реалізацію, експлуатується Придністров'ям суто у якості зовнішньополітичного якоря, що гарантував би збереження особливого статусу регіону у рамках спільної з Молдовою держави, побудованій на більш централізованій основі, аніж конфедерація. Слід вказати, що для Молдови аналогічну роль відіграє модель автономізації Придністровського регіону, що також є скоріш бажаним, аніж реальним варіантом розв'язання проблеми сепаратизму.

6) Асоційоване членство Придністров'я у складі Росії як одна з вірогідних моделей врегулювання придністровського конфлікту була вперше озвучена у 2000 році директором Інституту країн СНД К.3атуліним[4].

Класичним прикладом «асоційованої держави» можна назвати Пуерто-Рико, що володіє лише внутрішнім суверенітетом, але відмовилася від зовнішнього суверенітету на користь СІЛА (іншими словами, відсутнє конституційне закріплення незалежності цього утворення від іншої держави).

На думку автора, Кремль вже поступово застосовує окремі елементи цієї моделі щодо Придністров'я. У вироку ЄСПЛ від 2004 року «відносно Росії і Молдови у справі Ілашку», визначено, що Росія здійснює «юрисдикцію» над сепаратистською «ПМР», в якій російські війська знаходяться з моменту оголошення Молдовою у 1991 році незалежності. У свою чергу, «сепаратистський регіон зумів вижити тільки завдяки її (Росії - ред.) підтримці»[1].

Створення прецеденту Косова, що полягало у визнанні незалежності частини території суверенної країни «із зовні», тобто без згоди «метрополії», надало Москві додаткові аргументи, що можуть виправдати зміцнення її зв'язків з «ПМР». Зокрема, 21 березня 2008 року Держдума Росії рекомендувала Уряду РФ: відкрити представництво Російської Федерації на території Придністров'я; посилити економічне і торгове співробітництво з невизнаною республікою; відкрити філії Ощадбанку Росії в регіоні[12]. З 2008 року Росія запровадила практику доплати до пенсій усім придністровським пенсіонерам, незалежно від їхнього громадянства.

Зрозуміло, що Росія продовжить декларативну підтримку суверенітету та територіальної цілісності Молдови і навряд чи піде на визнання Придністров'я. He можна виключати, що російська сторона намагатиметься зберегти свої позиції в регіоні саме за рахунок активізації співробітництва із Придністров'ям у рамках т.зв. моделі асоційованої держави. Означена політика Кремля може обґрунтовуватися фактом проживання у регіоні значної кількості громадян РФ. Безперечно, така модель врегулювання придністровської проблеми не відповідає національним інтересам України в регіоні.

7) Встановлення міжнародного протекторату над Придністров'ям

за своє сутністю є однією з технологічних моделей врегулювання придністровської проблеми, яка просувається окремими представниками Росії, Придністров'я і навіть самої Молдови та спрямована на поступове роздержавлення Республіки Молдова.

Зрозуміло, що встановлення міжнародного протекторату над Придністров'ям, будь-то під егідою ООН, чи країн-гарантів тощо, само по собі стане фактичним визнанням неефективності існуючих на даному етапі механізмів врегулювання придністровської проблеми, а також поставить під питання подальші перспективи політичного врегулювання на основі територіальної цілісності та суверенітету Республіки Молдова.

У березні 2009 року голова соціал-демократичної партії PM Д.Брагіш оприлюднив концепцію врегулювання придністровської проблеми на основі передачі Придністров'я у концесію Росії терміном на ЗО років [9]. Вказаний проект передбачав укладення між Росією та PM угоди, що легітимізувала б встановлення російської юрисдикції на території Придністров'я. Вочевидь, що такий підхід фактично б унеможливив повернення Придністров'я під юрисдикцію PM, а також легалізував би російську присутність у регіоні мінімум на ЗО років.

Зрозуміло, що автори проекту навіть не розраховували на можливість його широкого обговорення, тим паче практичної реалізації, а, скоріш за все, були елементами більш широкого сценарію Москви щодо просування т.зв. концепту Козака напередодні чергових парламентських виборів в PM.

На думку автора, експлуатація ідеї встановлення міжнародного протекторату над Придністров'ям як можливої моделі врегулювання придністровської проблеми може обумовлюватися зацікавленістю певних сил у збереженні статус-кво в регіоні або бажанням переконати інших учасників переговорного процесу, у першу чергу Кишинів, що розроблений Росією т.зв. проект Козака є чи не єдиною можливою опцією для врегулювання проблеми на основі територіальної цілісності PM.

Практичне застосування вказаної моделі виглядає досить малоймовірним, крім випадків можливого вчинення Кишиневом грубих помилок у переговорному процесі або активізації процесів входження PM до політичної орбіти Румунії.

Підсумовуючи викладене, можна вказати, що легких рішень для Молдови та Придністров'я не існує. Будь-яка модель врегулювання потребує значних поступок не лише від сторін конфлікту, але й навіть більшою мірою консенсусу міжнародних акторів, що мають свої власні інтереси в регіоні, котрі можуть і не співпадати з інтересами населення по обидва береги Дністра. Тому слід відрізняти модель ідеального врегулювання з точки зору того чи іншого учасника переговорного процесу, від того, що може бути досягнуто в реальності, з урахуванням розстановки сил в регіоні та балансу конфліктуючих інтересів міжнародних гравців.

Безперечно, модель майбутнього врегулювання придністровської проблеми повинна включати дієвий механізм розв'язання суперечок, здатний до вирішення нових спірних питань, а також систему міжнародних політичних, економічних і військових гарантій. Система гарантій слугуватиме додатковим стимулом для підтримки досягнутих домовленостей. Зокрема, політичні та економічні гарантії підтримуватимуть існуючий механізм розв'язання суперечностей, в той час як військові гарантії виконуватимуть стримуючий вплив на окремі деструктивно налаштовані чинники, що провокують насильство та дестабілізацію обстановки в регіоні.

Для У країни не так важливо, яким саме чином Кишинів та T ирасполь розподілять свої повноваження, а які питання, наприклад, віднесуть до спільної компетенції. Ключовим для нашої держави має бути те, щоб кінцева формула врегулювання придністровського конфлікту дозволила створити життєздатну державу, дружню по відношенню до України та таку, що не створюватиме перешкод для реалізації стратегічного курсу нашої держави на європейську інтеграцію[3,с.180].

Серед принципових для нашої держави елементів будь-якої моделі врегулювання придністровського конфлікту слід також відзначити забезпечення сприятливих умов функціонування та розвитку української мови і культури в об'єднаній країні та зокрема у Придністров'ї, а також виведення з території PM російських військ та амуніції.

національний інтерес врегулювання придністровський конфлікт

Список використаних джерел

1. Галин А., Молдова бросила вызов России // http://www.olvia.idknet.com/ oll97-ll-09.htm

2. Галущенко О., Федерализация - как предпоследнее средство спасения молдавской государственности //http://www.americancouncils.org/JER/archive2/ issue6/3.htm

3. Гаспаряи Д., «Пргщнестровский конфликт: современный этап развития», «21- й Век» № 1, 2006, С. 173-187 //http://www.noravank.am/file/article/146_ru.pdf

4. Затулин К., «Приднестровскийконфликт: прошлоеинастоящее» //http:// www.zatulin.ru/institute /sbornik/009/ OO.shtml

5. Маракуца Г,« Россия не будет постоянно кормить Приднестровье» // http:// www.nr2.ru/pmr/2 6374О .ht ml

6. Перепелица Г. H., Конфликт в Приднестровье // http://voyna-1992.ru/ public/17-konflikt-v-pridnestrove-g.-n..html

7. Спыну В., «Конфликт в Приднестровском регионе на востоке Молдовы: как найти выход», Сборник статей «Quo vadis, Moldova», Львов, 2007, С.82 //http:// www.eisc.lt/uploads/docs/book_ru_quo_vadis_moldova.pdf

8. Шевчук E., Доклад Председателя Верховного Совета Приднестровской Молдавской Республики Шевчука Е.В. для Конференции «Приднестровье: взгляд с двух берегов», Великобритания, г. Лондон «Через референдум к выборам, через выборы к стабильности» 24 мая 2006 // http://www.nr2.ru/pmr/68636.html

9. Молдавские социал-демократы предлагают сдать Приднестровье в концессию России на 30 лет http://www.otechestvo.org.ua/main/20093/2305.htm

10. Приднестровское урегулирование: «два Калининграда Россия не потянет» // http://www.regnum.ru/news/1068828.html

11. Ситуация в Приднестровье: возможные сценарии развития // http:// ceumonitor.group.googlepages.com/publics_ru22

12. Стенограмма парламентских слушаний Комитета по делам СНГ и связям с соотечественниками Государственной Думы Российской Федерации на тему: «О состоянии урегулирования конфликтов на территории СНГ и обращениях к Российской Федерации о признании независимости Республики Абхазия,

13. Республики Южная Осетия и Приднестровской Молдавской Республики» (Здание Государственной Думы. Малый зал. 13 марта 2008 года. 15 часов) // http://www.parlament-club.ru/articles,9,special, 1,231.htm

Размещено на Allbest.ru