Глобальний вимір тероризму: історія, уроки, досвід боротьби Російської Федерації і світового співтовариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобальний вимір тероризму: історія, уроки, досвід боротьби Російської Федерації і світового співтовариства

Коцур В.В.

Тероризм увійшов до нашого життя як одна із найактуальніших сучасних проблем людства, яка потребує комплексного і виваженого вирішення. Після теракту 11 вересня 2001 він набув глобальних масштабів та став невід'ємною частиною політичних і економічних процесів у світі, а також зростаючою загрозою громадській і національній безпеці країн і народів.

Комплексне і всебічне вивчення світового досвіду антитерористичної діяльності, зокрема в Російській Федерації, дозволяє з'ясувати причини, особливості цього явища на сучасному етапі розвитку людства, показати деякі закономірності взаємодії його з економічною і політичною сферами життя, вийти на прикладні аспекти розв'язання проблеми.

Тероризм (терор) (від франц. terreur страх, жах) термін, що увійшов у вжиток наприкінці XVIII ст. для позначення репресивної політики якобінців в період Великої французької революції. Потім він набув універсального значення і став використовувати для позначення мотивованого насильства з політичними цілями. Терористичні дії завжди носять привселюдний характер і чиняться з метою впливу на суспільство або владу.

Сучасні глобалізаційні зміни, породжені прогресом інформаційних технологій, суттєво вплинули на всі сфери суспільного життя. Тероризм не є винятком. «Тероризм сьогодні як художній твір, як шоу, як картина. Він твориться перед об'єктивами сотень, тисяч фото і кінокамер, він тільки там і можливий, де є ці камери» відзначає В. Ковтун.

Глобального виміру тероризм набув після подій 11 вересня 2001 року. Цей теракт став предметом жалоби та обговорення в усьому світі та примусив задуматися уряди багатьох країн про безпеку суспільства та кожноїлюдини. Аналіз терактів минулого та сучасності доводить, що засоби, форми та способи здійснення тероризму еволюціонують разом із розвитком сучасних науково-технічних технологій. Можна стверджувати, що терактом 11 вересня терористам вдалося спровокувати посилення напруги в західних країнах між різними етнонаціональними групами, а в деяких регіонах, зокрема, на Близькому Сході, ці події призвели до збройного конфлікту й нової хвилі терористичної діяльності. Події 11 вересня наочно засвідчили людству, що вся інтелектуальна, військова, технологічна міць провідних держав не здатна протистояти міжнародному тероризму. Навпаки, саме величезні технологічні та комунікаційні досягнення людства стають опорою для міжнародного тероризму.

Моделюються та створюються нові високотехнологічні методи, які терористи беруть на своє озброєння. Актуальною залишається проблема доступу терористів до небезпечних радіологічних, токсичних та бактеріологічних матеріалів, а також деяких видів звичайного озброєння, які стають засобами глобального насильства.

Для сучасного світового співтовариства найбільшу загрозу становить поєднання радикалізму та нових технологій. Протягом останніх 50 років науково-технічний прогрес набув такого розвитку, що вперше в історії світової цивілізації виникла ситуація, коли невелика група людей спроможна створити загрозу для населення цілих континентів, реально оцінюючи реалізацію своїх намірів. У минулому, щоб погрожувати США, необхідно було мати величезні армії і воєнно-технічний потенціал. Сьогодні навіть невеликі угруповання, озброєні злочинною ідеологією, можуть сіяти хаос та страждання в усьому світі. З урахуванням сучасних тенденцій розвитку постіндустріальної цивілізації, для ефективнішого здійснення своїх намірів, терористи дедалі частіше використовують інновації у техніці та сучасні інформаційні технології.

Головною метою будь-якого теракту є не сам факт знищення людини, руйнування чи захоплення заручників і не матеріальні збитки від цього, а, насамперед, психологічний вплив на якомога ширшу аудиторію Цей вплив здійснюється у спосіб залякування, провокування певних дій чи бездіяльності та привертання уваги громадськості. У цьому випадку тероризм у поєднанні із сучасними інформаційними технологіями є засобом психологічного впливу, головним об'єктом якого є не ті, хто загинув під час теракту, а ті, хто залишився живим. Його мета не вбивство, а залякування і деморалізація людей, що призводить до масової паніки.

Історія розвитку тероризму в Росії розпочинається ще з часів зародження монархії. Перші згадки про спроби визначення основних терористичних по своєму прояву явищ можна знайти в судебнику 1550 року. Так, в ньому формулюється таке поняття як «хитрість» (що рівнозначно прямому наміру). Поява цього поняття мала велике значення для подальшого визначення терористичних проявів і «злого наміру». Далі в судебнику 1589 року відбулися значні зміни в бік визначення суб'єкта терористичної діяльності виділялося декілька суб'єктів, серед яких були вбивці, злодії, грабіжники і «державні вбивці».

Подальший розвиток законодавства в 1649 році виділяв уже три форми «прямого наміру» вбивство, злодійство і здійснення державних злочинів (замах на правителя теракт, заволодіння державою, підпал міста та ін.).

Таким чином з'явилося одне із складових сучасного розуміння тероризму прямий намір на здійснення злочинів саме проти держави.

У 1649 році стали додатково класифікувати склади злочинів терористичного характеру. Так, були виділені в окремі статті як от: зрада правителю і державі, підпал, вбивство правителя. Законодавець на фоні народних хвилювань прагнув тлумачити всі можливі злочинні діяння проти держави і правителя.

Далі розвиток законодавства про протидію тероризму будувався саме на описі і виділенні злочинів проти держави, серед яких чітко виділялися вбивство правителя, зрада, підпал, революційні діяння. Це обумовлювалося діяльністю революціонерів, які використовували такі методи як вбивство державних і посадових осіб, правителів та ін.

З другої половини XIX ст. в Росії та інших країнах Європи поширюється «мода» на революційний та інші види тероризму. Його ідеологи в своїх працях робили особливий акцент на інформаційному аспекті терористичної діяльності. У доктрині «пропаганда дією», висунутій того часу анархістами, зазначалося, що лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд. Про деякі аспекти революційної діяльності, зокрема зародження тероризму в дореволюційній Росії, згадується у праці «Записки Революціонера» Петра Кропоткіна.

Зрозуміло, у позаминулому столітті застосування актів терору, як засобів впливу на масову свідомість, ще не могло дати значного ефекту через недостатній розвиток ЗМІ та порівняно незначну їхню роль в організації інформаційних процесів у країні. Населення переважно черпало інформацію з чуток, а не з газет, але навіть, за таких умов бажаного результату було досягнуто. У Москві, Петербурзі та інших великих містах Росії частина населення була залякана діями «бомбістів», а в решти (особливо освіченої молоді) такі дії породжували зацікавлення ідеєю революції та викликали захоплення, що призводило до збільшення кількості терористів. Крім того, після серії замахів (на імператора Олександра II, міністрів внутрішніх справ Сипягіна і Плеве, прем'єра Столипіна) значна частина посадовців найвищого рангу російської імперії жила і діяла зі страхом.

Уже в ті роки, хоча й «кустарно», поряд зі звичайною зброєю, терористи почали використовувати зброю «інформаційну», руйнівні наслідки якої часом переважали вибухівку. В Європі час від часу з'являлися страшні повідомлення, які поширювалися пресою і змушували тремтіти обивателя. У 1890 р. газети сповістили, що німецький терорист Йоганн Мост заволодів динамітом. Дана інформація посіяла панічні настрої на кілька років. Через 10 років причиною масових страхів стали отруйні гази, якими погрожували терористи. Справжній жах викликали чутки про озброєння терористів «нервово-паралітичним газом», а інформація про те, що вони готують бактеріологічну війну, спонукала Лігу націй створити у 1920 р. спеціальну бактеріологічну комісію.

В радянський період у Кримінальних кодексах 1922, 1926, 1960 років були розділи, присвячені злочинам проти державної і суспільної безпеки, але саме поняття «тероризм» у вигляді самостійної статті було введено в російський кримінальний закон тільки в 1994 році. Разом з тим, тероризм в сучасному розумінні цього слова виник в Росії ще в часи Радянського Союзу, коли в Москві в 1978 році прогриміли вибухи, які були організовані членами нелегальної партії «Дашнакцутюн», в результаті яких загинуло близько 30 осіб. За заявою терористів вони «боролися проти радянського ладу, а отже, проти Москви. Вони вирішили мстити росіянам, неважливо, кому саме: жінкам, дітям, літнім людям головне росіянам», що відразу визначило основні напрями і характеристики російського тероризму.

Сучасний тероризм, як явище, набув розвитку в Російській Федерації після розпаду СРСР. Так, на початку 1990-х років поширюються національні рухи в Південній Осетії, Абхазії, Північній Осетії та Інгушетії. Дії національних меншин призвели до розгортання конфлікту, адже Росія не бажала втрачати свої території, а деякі території намагалися вийти зі складу Російської Федерації. Розгорнулася війна в Чечні та регіональні конфлікти в інших областях. Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважали, що без військово-політичної присутності Росії у нових незалежних державах, виникнуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Але практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої Російської Федерації.

Тероризм в Росії володіє могутньою зброєю, аж до новітніх видів зброї. Реформи системи правоохоронних органів і спецслужб, складні соціальні процеси в армії, по суті, відкрили військові арсенали як для кримінальних елементів, так і, особливо, для представників політичного екстремізму. Більш того, великі фінансові можливості, якими володіють політичні радикали, прихильники крайніх форм і методів політичної боротьби, дозволяють озброювати терористів-бойовиків, і просто бандитів, передовим технічним устаткуванням, екіпіровкою, часто досконалішою, ніж та, якою володіють правоохоронні органи і спецслужби.

Наявність територій, що знаходяться під контролем сил політичного екстремізму, корупція в правоохоронних органах призвели до тому, що підготовка бойовиків, що використовуються в терористичних акціях, проводиться на спеціальних базах, з участю досвідчених інструкторів, у тому числі й іноземних.

Необхідно відзначити, що російський як кримінальний, так і політичний тероризм все більше набуває інтернаціонального характеру, що підтверджується не тільки координацією дій із зарубіжними терористичними групами або організаціями політичного екстремізму, а й безпосередньою участю іноземних громадян в терористичній діяльності на території Росії. Про це недвозначно свідчать події в Чечні і навколо неї.

В діяльності терористичних організацій, особливо, створених за етнічною ознакою, простежується прагнення винести терор за межі своєї місцевості, зробити його нормою, принаймні в регіоні, з тим, щоб створити єдиний фронт боротьби з державною владою. Саме такі дії були характерні для групи Радуєва в Кизлярі. Явно простежувався план зробити Дагестан та інші республіки в цьому регіоні ще одним вогнищем тероризму, розв'язати бандитську діяльність на Північному Кавказі в цілому.

На думку Дуґласа Герда (колишнього міністра закордонних справ Великобританії) ефективного захисту проти терористичних актів нема. Звичайно, заходи безпеки можуть дещо пом'якшити терористичні атаки, проте не усунути їх. Із часом, як припускає автор, терористичні групи, як інші групи в минулому, будуть ізольовані і перестануть існувати.

Із відгуків у західній пресі про Росію варто навести коментар Мойзеса Наїма в газеті «Нью-Йорк таймс». Сам автор є редактором журналу «Форін полісі» (тобто зовнішня політика). У зв'язку з великими запасами нафти в Росії автор порівнює її з іншими країнами світу, які називає «петродержавами», тобто нафтовими державами. У Росії, на думку автора, де слабо функціонують громадські інституції, нафта, прибутки від якої зосереджені в руках можновладців і багатих, може стати серйозною перешкодою на шляху демократії. Приміром, розвинена демократія і сильний громадський сектор, як підкреслює автор, можуть послужити прикладом чому Норвегія не скотилася на шлях тоталітаризму, яким пішли багаті на нафту Нігерія і Венесуела. Запаси нафти і слабкі громадські структури, на думку автора, сприяють також зростанню нерівності й убогості населення, а також корупції. Нафтова промисловість, яка приносить величезні прибутки, не створює надто багато місць праці. Багатства, що напливають від продажу нафти, і зростаюча убогість населення, породжують невдоволення і неспокій. Це твердження автор пов'язує із ситуацією в Росії і конкретно із нафтовою компанією ЮКОС, арешт керівника якої викликав кризу. На думку автора, лише сильний і незалежний громадський сектор міг би вберегти Росію від подібних кризових ситуацій.

У боротьбі з глобальним явищем тероризму варто налагоджувати співпрацю з різними міжнародними організаціями, зокрема Російська Федерація підтримує відносини із НАТО. Співпраця у галузі боротьби з тероризмом набула форми регулярних обмінів інформацією, глибинних консультацій, спільних досліджень з оцінки ризиків, планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру, таких як терористичні напади, діалогу на високому рівні щодо ролі військових у боротьбі з тероризмом та стосовно набутого досвіду внаслідок останніх терористичних актів, а також науково-технічного співробітництва. Країни члени НАТО та Росія також співпрацюють в інших галузях, пов'язаних із боротьбою з тероризмом, таких як прикордонний контроль, запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, управління космічним простором та ядерна безпека.

У грудні 2004 року міністри закордонних справ у складі РНР ухвалили комплексний План дій РНР у галузі боротьби з тероризмом, який має на меті вдосконалити загальну координацію та стратегічне керівництво діяльністю РНР у цій сфері.

Починаючи з грудня 2004 року, проводилося спільне тренування з метою підготовки до розгортання російських кораблів у складі військовоморської антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля» на Середземномор'ї. Фрегат ВМС Росії «Пытливый» долучився до операції «Активні зусилля» у вересні 2006 року, а на початку 2007 року інший корабель почав готуватися до розгортання у цьому році.

На сучасному етапі розвитку держави Росія розробляє нові програми по боротьбі з тероризмом Так, зокрема реалізація Федеральної цільової програми Антитерор 2009-2012 роки дозволить підвищити рівень антитерористичної захищеності росіян, вважають в апараті Національного антитерористичного комітету (НАК) РФ.

Підготовлена комітетом програма була схвалена напередодні на засіданні президії уряду РФ. «Реалізація програми значною мірою дозволить підвищити рівень антитерористичної захищеності людини, суспільства і держави, а також зменшити потенційні ризики терористичних проявів», йдеться в повідомленні апарату НАК.

Документ направлений на об'єднання зусиль зацікавлених федеральних органів виконавчої влади у вирішенні завдань щодо протидії тероризму.

У НАК особливо зазначили, що принципово важливою відмінністю нової програми є її орієнтованість на профілактику терористичних проявів. «Раніше цьому аспекту антитерористичної діяльності приділялося недостатньо уваги. Суспільство, особливо молодь північнокавказького регіону, виявилися незахищеними перед масованою інформаційною дією, направленою на розповсюдження ідеології тероризму, що закликає до терористичної діяльності, героїзуючи і реабілітуючи її», підкреслюється в документі.

У програмі також наголошується, що в протидії і профілактиці тероризму важливо надати у розпорядження співробітників спецслужб і правоохоронних органів найпередовіші технічні засоби виявлення терористичної діяльності на ранніх стадіях, щоб гарантовано забезпечити припинення дій терористичних і бандитських угруповань, перш за все на території республік Північного Кавказу.

Отже, тероризм в Російській Федерації, зневажаючи життя людей, не відрізняється по жорстокості від міжнародного. В ідеологічному плані, у віддзеркаленні ЗМІ, терористи часом представляються перед суспільством як «борці» за національну або соціальну ідею. Це пов'язано з іншою особливістю розростанням політичного радикалізму як способу досягнення політичної мети захоплення влади. У Російській Федерацій активно розробляються програми щодо боротьби з тероризмом, проводиться співпраця з міжнародними організаціями, зокрема НАТО. Водночас викорінити тероризм, який має глибоке історичне коріння в країні, застосовуючи лише наявні, на сучасному етапі, засоби і форми боротьби, неможливо. політичний екстремізм антитерористичний

Слід розробляти як нові методи внутрішньої безпеки держави, протидії тероризму, так і посилювати взаємодію, координацію з міжнародною спільнотою в антитерористичних діях.

Список використаних джерел

1. Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (Криминологическое исследование) / Антипенко В.Ф. К., 1998. 191 с.

2. Коляндр О. Психологія тероризму [Електронний ресурс] / Олександр Коляндр 2004.

3. Рогов В.А. «История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве 15-17 в / Рогов В.А. М., 1995. С. 32.

4. Петрищев В.Е. Заметки о терроризме / Петрищев В.Е. М. 2001, С. 205.

5. Хлобустов. О.М. Терроризм в современной Росии / О.М. Хлобустов // М. 1998. С. 1-8.

6. Дарчук В. Огляд західної преси: Боротьба з тероризмом. Росія. [Електронний ресурс] / Василь Дарчук 2003. 4 грудня.

7. Рада НАТО Росія. Ключові сфери співпраці РНР. [Електронний ресурс].

8. Боротьба з тероризмом у Росії виходить на новий рівень. [Електронний ресурс] 2008.

9. Кропоткин П.А. Записки Революционера / Пётр Алексеевич Кропоткин. С.-Петербург.: Знание, 1906, 471 с.

10. Jenkins P. Imagines of Terror: what we can and can't know about terrorism / Philip Jenkins New York, 2003, 219 c.

Размещено на Allbest.ru