Громадсько-соціальні молодіжні об'єднання у південному регіоні України

Выполнил

Кербаль М.О.

Більшість проявів соціальної активності молоді на півдні України на сучасному етапі відносяться до неформальних об'єднань. Безліч гуртків, течій, організацій, «тусовок» тощо хоча й структурно аморфні, і малочислені, але мають принципове значення як для практики повсякдення сучасної української молоді, так і для наукового розуміння поняття «молодіжний рух». Всіх їх можна віднести до громадського напряму у молодіжному руху півдня У країни. Молодіжні об'єднання, які політично не заангажовані, утворюють справжню мережу, яка перевищує всі політичні, не лише за своєю кількістю, але й за загальною наявністю членів.

Метою даної статті є аналіз функції та ролі громадсько-соціальних організацій півдня України у формуванні та інституалізації громадянського суспільства. Також узагальнення досвіду громадської активності молоді в організаціях неполітичного спектру, виявлення коніфетних проявів та різновидів процесів у молодіжних угрупуваннях та об'єднаннях даного регіону.

Дослідженню молодіжного руху України приділена увага в значній кількості праць вітчизняних вчених. Серед сучасних українських політологів варто виділити праці таких дослідників, як М. Головатий,

В. Головенько, О. Корнієвський, В. Кулик, В. Якушик, С. Сорока. В історіографічних здобутках молодіжної проблематики вже є й монографічні дослідження, які присвячені окремим суб'єктам молодіжного руху в Україні. Серед такого роду наукових студій окремо слід назвати колективну монографію одеських вчених під керівництвом Н. Победи. Конвергентного розвитку отримали дослідження молоді, її рухів та субкультурних угруповань на сучасному етапі в сусідніх з У країною країнах, зокрема у Російській Федерації. Серед такого історіографічного доробку в Росії особливо визначаються роботи Т. ГЦепанської, яка є одним із піонерів у розробці теорії субкультурності молоді.

Авторитет та повагу у різних сферах молодіжної активності, окрім традиційно потужних Національна скаутська організація України «ПЛАСТ», Спілка Української Молоді в Україні здобули такі нові всеукраїнські молодіжні громадські організації та об'єднання органів студентського самоврядування, як «Всеукраїнська студентська рада», «Студентська Рада Києва», «Фундація Регіональних Ініціатив», «Студентська Республіка», «Молода Просвіта», «Дебатна Академія», «Молодіжний націоналістичний конгрес», «Колегія молодих управлінців та юристів», «Європейська молодь України», «Спілка Ініціативної Молоді», та ряд інших[ 1,с. 186-193]. Дані організації є незалежними, кожна з них працює у своєму напрямку. Разом з тим, частина організацій інколи може об'єднувати свої зусилля в рамках конкретних акцій. Наприклад, заради моніторингу виборчих програм партіями щодо молодіжної політики у 1999 р. було проведено громадянську кампанію «Молодіжна варта: молодь за вами спостерігає». Але все ж такі найбільшою проблемою для розвитку молодіжного громадського руху, як і для усіх громадських організацій, залишається проблема масовості та якості діяльності.

Узагальнюючи думку політологів, можна визначити такі різновиди громадського руху молоді: молодіжні фахові об'єднання; організації за інтересами; національно-культурні молодіжні організації; студентські організації; субкультури сучасної молоді[2]. Розглянемо деякі з них.

Молодіжні фахові об'єднання утворюються головним чином за ознакою фахової належності, під час навчання або роботи. Вони об'єднують не лише студентів, а й молодих спеціалістів. На півдні У країні існує цілий ряд молодіжних фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупи молодіжних об'єднань полягає у специфічному визначенні терміну «фах». Неможливо визначити фахову належність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємо взаємопов'язані підгрупи, наприклад, фахові, наукові, літературно-мистецькі. Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорством. Яскравий приклад існування молодіжних підрозділів профспілок: транспортників, моряків та інших.

Наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації теж традиційно присутні серед молоді півдня України. На відміну від «неформальних» літературних «тусовок» та салонів, літературні та мистецькі організації намагаються шляхом об'єднання зусиль відстоювати свої інтереси, зокрема фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не вичерпує всієї гами інтересів молодих літераторів та митців. Більшість літературно-мистецьких організацій утворюється на ґрунті прихильності до визначеної течії в мистецтві.

Позашкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можна віднести дитячі виховні організації. Також слід підкреслити значну роль загальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема в галузі единоборств. Наприклад, спортивні асоціації «Тайгер» чи «Білий Лотос», які об'єднали прихильників різних напрямів шатакану (каратє), широко репрезентовані в Одесі, Миколаєві, Херсоні.

Серед таких громадських організацій новітнього часу варто вказати скаутів (наприклад, у Херсоні та Каховці виникають курені «Пласту» Української скаутської організації[3]). Крім того, відроджуються традиції скаутського руху дореволюційної доби у традиційному центрі дитячого руху Одесі. Тут створено та діють до нашого часу декілька об'єднань скаутів, крім «Пласту», ще є дитяча «Січ» (наприклад, в Одесі, Балті, Кодимі тощо), просто скаути, осередки яких існують в Одесі та ще в кількох районах. З початку 1990-х pp. виникають скаутські осередки у Миколаєві, Вознесенську, Білгород-Дністровському та інших містах та райцентрах півдня України[4,с.21-26].

За думкою ідеологів «Пластунів», їх невисока активність на півдні пояснюється кількома факторами. «Пластуни сповідають традиційну англійську «школу розвідників», яка так захоплює уяву підлітків. Тому важливу роль тут відіграють сувора дисципліна, твердий патріотизм, релігійність (Гасло скаутів усього світу: «Бог і рідна країна!»). На півдні ж через певні історичні обставини не звикли до таких чітких національних постулатів. Tому обрали м'якші варіанти, називаючи себе просто скаутами чи січовиками. Ясна річ, що патріотизм тут теж відіграє велике значення, але не першочергові. Головне, як вважають одесити -- розвивати в дитині повноцінну особистість, готову до самостійного життя»[5].

Увесь спектр скаутського руху представлений у південному регіоні за такими напрямками.

СПОК (Спілка підліткових та дитячих організацій) виступає спадкоємцем піонерських організацій та була зареєстрована у 1991 p.. На 2008 р. вона нараховувала до 6 тисяч членів. До середини 1990-х pp. організація не ідентифікувала себе, як скаутська і більше займалася втіленням соціальних проектів. Це все здійснювалося у співпраці з Центрами соціальних служб для молоді і за партнерства самостійних організацій туристичного, соціального та благодійного спрямування. Розквіт організації припадає на 1999-2002 pp. Таке піднесення пов'язане з ім'ям Олександра Кузьменка, голови Київського міського центру соціальних служб для молоді, голови Ради СПОК та Національного секретаря СУ-унітарної. Саме в цей час СПОК позиціонувався як скаутська організація і з 1999 р. виступає партнером Січі. Одним із фундаторів та активістів виступає Миколаївська спілка скаутів на чолі із А.Семенковим[6].

Дитячо-юнацьке товариство (ДЮТ) «Січ» виникла як козацька виховна організація у 1993 p.. Вона переформувалася як скаутська у 19961997 pp.. На 2008 р. нараховувала до 2 тисяч членів по всій У країні. Одним із провідних центрів ДЮТ є Одеська область причому, домінуючими стали сільські осередки. На початку XXI століття серед активістів перебували херсонські чати (гуртки) січовиків.

Асоціація гайдів України (АГУ) діє з 1995 р. та нараховує понад 1 тисячі дівчат. Актив організації становить кілька десятків організацій, які сконцентровані у тому числі в Одесі та Херсоні.

Асоціація скаутів України (АСУ) вважає себе спадкоємцями українських скаутів довоєнного періоду. На 2008 р. нараховувала понад 1 тисячі членів. Дана організація була заснована 25 лютого 1996 р. за ініціативи Асоціації скаутів Криму та ряду організацій півдня, центру і сходу України. Одеса, а потім Миколаїв сталі традиційним осередками цієї організації.

У 1998 році було розпочато спроби консолідувати скаутський рух в надструктури під назвами Всеукраїнське об'єднання скаутів (СУ) та СПОК[7]. СУ мало своїх прихильників у Миколаєві Миколаївська Спілка скаутів. У 2002 році їй вдалося провести загальноукраїнський збір скаутів у Криму. Активність лідерів скаутського руху привернула серйозну увагу з боку чиновників. Так, наприклад, у Миколаєві цей рух отримав офіційної державної підтримки[8].

В роки незалежності України все ж таки домінуючою тенденцією серед молоді було поширення різноманітних громадсько-соціальних структур. Хоча вони також були не масовими, але їх діяльність була все ж таки більш помітнішою. За напрямками визначення своїх завдань їх можна класифікувати:

- за трудовою діяльністю: «Всеукраїнська рада молодих вчених та спеціалістів», «Союз молодіжних організацій України», «Український фонд студентів», «Асоціація профспілкових організацій студентів України», «Асоціація молодих українських політологів і політиків»;

- молодіжні організації, які задовольняють різні творчі, культурні та спортивні потреби «Всеукраїнська молода ліга Eterno Lumo», Українське аерокосмічне об'єднання «Сузір'я», Всеукраїнська спортивна організація «Клуб Івана Піддубного» та інші;

- організації спрямовані на підготовку національної еліти «Клуб української елітарної молоді», «Нова генерація» тощо;

- молодіжні організації, які працюють над вирішенням проблеми дітей: СПОУ, Асоціація молодіжних пошукових об'єднань «Обеліск», «Пласт», «Січ»;

- молодіжні формування, які займаються благодійницькою діяльністю: «Благодійний фонд підтримки робітничої і селянської молоді України», Благодійне товариство «Молодь за милосердя»;

- за екологічною спрямованістю «Українська молодіжна екологічна ліга», «Зелені»;

- існують релігійні організації інтернаціонального характеру, які входять до таких міжнародних об'єднань: Асоціація молодих християн, яка налічує 45 мільйонів членів; Міжнародна католицька федерація молодіжних організацій, яка включає 36 організацій із 27 країн; світове товариство буддійської молоді, що має представництво у 15 країнах світу; Світова асамблея мусульманської молоді налічує 450 організацій на п'яти континентах; Всесвітня організація іудеїв налічує 500 тис. членів у ЗО країнах. В Україні діє також організація «Українська молодь Христова»; а також Християнська молодіжна організація Церкви адвентистів сьомого дня, Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України.

Всього, за підрахунками фахівців, в Україні у другій половині 1990-х pp. діяло понад ЗО різноманітних громадсько-соціальних загальноукраїнських та більше 200 регіональних молодіжних організацій, які пройшли офіційну процедуру легалізації[9].

Спрямованість цих організацій молоді безумовно достатньо резонансна та вагома у суспільному плані. Але у політичній практиці вони можуть бути розцінені як важливий потенціал громадянської активності, який ще буде розкриватися, але вже в інших вимірах.

Аналізуючи молодіжний рух в цілому, не можна не відзначити студентський рух як його складову частину. Студентство завжди було в авангарді всіх соціальних перетворень та політичних рухів. Воно складає понад 80% від чисельності молодіжних організацій. Однак власна специфіка організованого студентського руху визначається передовсім характером студентських організацій, членство яких безпосередньо залежить від навчання у вищих навчальних закладах (ВНЗ), тобто, значно обмежений проміжок часу (5-6 років). Крім того студентські організації відстоюють інтереси студентської молоді, акцентуючи на цьому увагу.

Також студентські організації набагато мобільніші та дієздатні за загально молодіжні структури. Це показали студентські страйки 1990, 1992 pp., події Помаранчевої революції, а також студентські заворушення у всьому Світі. Серед різноманіття студентських об'єднань, на нашу думку, слід виділити наступні різновиди:

Профспілки, що мають за першочергове завдання вирішення соціальних проблем студентства та захист його інтересів перед державою та адміністрацією ВНЗ. Серед них є: Перша Українська Студентська Профспілка (ПоСтУП), Профспілка студентів «Пряма дія», Асоціація студентських профспілкових організацій У країни тощо.

Громадські студентські організації, які мають на меті відображати громадсько-політичну ініціативу студентства та теж відстоювати права. Окремо, але в структурі громадських організацій, слід зазначити студентські корпорації та інформаційно-координаційні центри.

Фахові студентські організації та об'єднання за інтересами. Організації такого типу є досить поширеними в рамках окремих вузів та факультетів. Наприклад: асоціації студентів-юристів, історичні товариства окремих ВНЗ, університетські наукові товариства тощо.

В останній час все більшого значення набуває існування органів студентського самоуправління, які поступово перетворюються з підструктур ВНЗ на самостійні організації. Завдання студентського самоврядування полягає у тому, щоб допомогти студентам та аспірантам в їх науковій, професійній та громадській роботі, налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках, організувати активний відпочинок тощо. Крім того, і що є найбільш важливо, завдання студентського самоуправління полягає у захисті та узгодженні інтересів студентів та аспірантів з інтересами адміністрації ВНЗ і держави.

Своєрідністю студентського руху на півдні України слід вважати оригінальну студентську ініціативу, якою скористалися органи влади. Мова йде про створення різних «Молодіжних Рад». Одними з перших в Україні «молодіжний виконком» та «молодіжна міська рада» були створені в Одесі у 2001-2002 pp. Цей консультативний орган активно діє й зараз[ 10]. Така модель довела свою ефективність та зараз находиться у стані впровадження по різних регіонах України.

Іншим шляхом пішла консолідація у Миколаєві. Ще у середині 1990-х pp. на базі одного з найактивніших в Україні осередків УСС(Українська студентська спілка) виникає Миколаївська студентська рада. Інтеграція її лідерів із відповідними структурами муніципального та обласного самоврядування привела до входження її представників до відповідних структур влади. Сумісною продуктивною ініціативою стало створення інформаційного електронного ресурсу «Молодь»[ 11].

Вже доведено, що сучасний молодіжний рух у південноукраїнському регіоні представлений не лише організованим рухом, а й неформальною молодіжною ініціативою. Це своєрідна «молодіжна культура», яка включає у себе різноманітні напрямки та якісно відмінні вияви активності молоді. Саме ж поняття «молодіжна культура» є багатозначним і має багато синонімів. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», про «часткову молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру». Порівняно безпечне поняття «молодіжна культура» у більшості окреслює порушення відносин між молодими людьми та їхніми батьками; радикальний же термін «контркультура» означає вже серйозні конфлікти між молоддю та суспільством, які можуть за певних обставин, перерости в свого роду «молодіжну революцію».

«Неформальний молодіжний рух» чи «неформальна молодіжна ініціатива» не зовсім тотожні терміну «молодіжна субкультура», оскільки є більш широким явищем[1,с.183]. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їхньому взаємозв'язку між собою та із суспільством взагалі. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною більш широкого середовища «андеграунду».

До громадського молодіжного руху на півдні України, безумовно, входять «неформальні об'єднання» молоді. Це явище у другій половині XX ст. стало невід'ємною частиною суспільно-політичного життя країн Світу. Характеризуючи цей рух, дослідники використовували різні категорії для визначення: «субкультура», «контркультура», «система». Різноманіття понять породжувалося багатогранністю цього феномену юнацького «протесту». громадський соціальний молодіжний об'єднання субкультура

Узагальнюючи різнопланові тлумачення автор статті дійшов до висновку, що на сучасному етапі культурно-цивілізаційного процесу, який багато дослідників кваліфікують як глобалізацію, зі всією очевидністю можна стверджувати те, що молодіжна субкультура представляє собою такий масовий інтернаціональний соціокультурний феномен в якому виражаються і сегоденні суперечності і перспективи розвитку людства і передвіщувальні глобальні проблеми. Отже можна констатувати, що саме такий варіант визначення найчіткіше окреслює всі сублімуючи риси даного конкретно-історичного феномену.

Що стосується типологізації молодіжних субкультур на півдні Україні то вона ускладнюється кількома факторами. Цо-перше, існуючі у західній науці підходи до вивчення цієї проблеми не можуть типово застосовуватися щодо аналізу українських молодіжних субкультур, так як західні вчені виходять з досвіду діяльності неформальної молодіжної ініціативи в умовах розвиненої демократії та відносно стабільної економіки. По-друге, західні підходи щодо вивчення субкультур переважно ґрунтуються на виявленні девіантної поведінки. Найбільш повну типологізацію такої поведінки здійснив М.Брейк, який довів, що в основу його типології покладені характерні риси молодіжної субкультури та врахування шкали цінностей ії носіїв[ 12,р.23]. По-третє, специфіка розгортання неформальної молодіжної ініціативи не завжди знаходила відображення у вітчизняній історіографії на півдні України. Але все ж таки синтез запропонованих окремими фахівцями пропозицій та уточнень сприяють окреслити наступні типи молодіжних субкультур:

- романтико ескейпістські (гіппі, індіаністи, толкієністи, з певними застереженнями байкери);

- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери та ін.);

- кримінальні (гопники, «любера»);

- анархо-нігілістичні чи радикально-деструктивні (панки та інші екстремістські «ліві» і «праві» молодіжні угрупування).

Історично активними у містах півдня України кінця 1980 початку 1990-х pp. виступали гіппі, металісти та брєйкери [13] Але згодом почався процес як поширення традиційних субкультур, так і урізноманітнення форм молодіжних неформальних ініціатив. Як це зазначалося у спеціальній літературі, гіппі були внутрішньо не готові до напливу «піонерів». Виявилося, що «популістське» крило взяло гору. Саме з його числа виходили численні «гуру», які проголошували як відверто стандартний набір «затуманених» постулатів Системи. Тобто в цей час відбулася підміна головного постулату гіппізму: Система як середовище творчого пошуку замінювалася ідеєю Системи як самоцілі[14,с.128].

Слід відзначити, що взагалі існує кілька підходів до Системи. Одні розглядають ії як середовище актуалізації творчого пошуку для особистості, яка перебуває на проміжній соціальній стадії. Система, на їхню думку, мала виконувати інкубаційну роль у процесі створення вітчизняного андеграунду чи навіть «відкритого суспільства». Тобто, «система» розглядається як похідна форма усіх контр або субкультур сучасної молоді.

Однак, ця точка зору не спрацьовує на півдні України тут не діяло системного об'єднання хіба що в Одесі, яка може бути розцінена як регіональний виняток. В той же час у Миколаєві, Херсоні, Каховці, Ізмаїлі та інших містах діяли угруповання, які створили свої структури. їх представники проголошували Систему єдиним середовищем, де можливий духовний пошук. В такому трактуванні гіппі є провісниками нового суспільства і все, що виходить за рамки Системи, потрапляє під вплив «офіціозу» чи комерції і втрачає первинний протестний заряд. Відхід від Системи до будь-яких мистецьких чи наукових сфер означав відмову від своїх ідеалів. Якщо столичні гіппі виступали за вибудовування власної соціальної системи, то представники регіональної молоді категорично це заперечують. Вони проти «повернення» чи «нової перебудови» соціальної системи «під гіппі». Отримання членом Системи нового соціального статусу, навіть у новій якості -- рівнозначне припиненню перебування в андеґраундному середовищі[ 15].

Таким чином, громадські структури молодіжного руху південної України наприкінці XX на початку XXI ст. розвиваються і займають відповідне місце в політичній системі суспільства. До головних характеристик, які мають значення у контексті наших завдань, відзначимо:

• першою рисою цього сегменту суспільної практики молоді виступає демократичність за характером свого створення та існування. Переважна більшість молодіжних об'єднань створена самою молоддю. Демократичність забезпечується тим, що діюче законодавство практично знімає всі обмеження, які існували у попередній період;

• різноманітність форм та варіантів проявів молодіжної ініціативи, що охоплює майже усі галузі суспільної практики від гуртків за інтересами до загальнонаціональних проектів;

• регіональна специфіка молодіжного громадянсько-соціального руху проявляється у традиційній активності в створенні національно-культурних та суспільнозначущих напрямах;

• на місцевому рівні у молодіжного та дитячого русі характеризується представлення членства у регіональних та місцевих організаціях, більшим ніж всеукраїнських;

• значна кількість молодіжних організацій виявляє тісну співпрацю з державними органами, це свідчить про той факт, що молодіжний рух ще знаходиться на подальшому етапі формування громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Кулик В. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива / Кулик В., Голобуцька T., Голобуцький О. K.: Центр дослідження проблем громадянського суспільства, 2000. 460с.

2. Кулик В. Сучасний організований молодіжний рух в Україні як об'єкт наукового дослідження / Кулик В. // «Гуманітарне знання на початку XXI століття». Матеріали наукової конференції (м. Київ, 22-23 листопада 2000 p.). K., С,38-49

3. Жданович Ю. М. Виховання особистості у Пласт / Жданович Ю. М, Алєксєєнко Т. Ф. Київ: ПП «Проспект А» , 2006. с.56-58

4. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та генезис. K.,1993. -118с.

5. Юрчишин Я. Аналітична стаття про стан скаутського руху в Україні / Юрчишин Я. // Пластовий шлях: журнал пластової думки та інформації. 4.2 (146).-2006.-С,87-95.

6. Скаути України. K., 2002 № 2. С.5-12.

7. Мельников Д.О. Молодіжний рух в Україні: етапи та проблеми розвитку (80 90-ті pp. XX ст.) / Мельников Д.О. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 12. «Історія» . Вінниця, 2007. С.109-115.

8. Brake М. The Sociology of Youth Cultures and Youth Subcultures in America, Britain and Canada / Brake M. London., 1995. 240 p.

9. Сорока C.B. Неформальні молодіжні рухи як форма соціальної ініціативи в 1960-1980-х роках в Україні / Сорока С.В. // Наукові праці МДГУ. Вип.27. Політичні науки. Т.40. Миколаїв, 2007. С.32-37.

10. Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры : Опыт этнографического исследования системы: 1986 1989 гг. / Щепанская Т.Б. СПб., 1993. 314 с.

Размещено на Allbest.ru