Ігнорування проблем курдського етносу в Сирійській Арабській Республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ігнорування проблем курдського етносу в Сирійській Арабській Республіці

Сінкевич Є.Г., Попова С.М

Курдське питання як політичне явище з'явилось на Близькому Сході після розпаду Османської імперії та її поділу між країнами-переможцями в Першій світовій війні, Англією та Францією, на сфери економічного та політичного впливу. Почався новий етап в житті народів Близького Сходу. Поділ імператорської Туреччини, визначений договорами Сайкс-Піко (1916), Версальським (1919), Севрським (1920) та Лозаннським (1923), призвела до того, що курдський народ опинився не за своєю волею в чотирьох країнах регіону Туреччини, Ірані, Іраку та Сирії[31.

Курди найбільша етнічна група в Сирії, яка складає 10% загального населення (за різними показниками їх чисельність від 1,2-2 млн.). Вони страждають від дискримінації, адже близько 300 тис. не мають громадянства[8,с.819-820], хоча проживають на території Сирії все життя, їх називають «іноземцями», «некорінним населенням», вони не мають елементарних прав на вищу освіту, проходження служби в державних органах та армії, а головне не мають виборчого права[3].

Проблема курдів в Сирії не так актуальна, як в сусідніх країнах. Частково це пояснюється невеликою чисельністю курдів, що не дозволяє вести діалог з центральним урядом з опозиційними силами; частково через те, що Дамаск сам шукає шляхи налагодження контактів з лідерами курдського національного руху[2,с.61].

Курдське питання як внутрішньодержавна проблема постало після Першої світової війни, коли на уламках Османської імперії виникла нова країна спочатку під французьким мандатом, а після Другої світової війни, як незалежна держава. І французькі колонізатори, і арабські уряди проводили щодо курдської етнічної меншини дискримінаційну політику. Це зустрічало серед курдів опір.

Становище не змінилося на краще й після приходу до влади в 1963 р. Соціалістичної партії арабського відродження (далі БААС), вона ж Партія арабського соціалістичного відродження (ПАСВ)[4,с.5і! І з цього часу почалась дискримінація курдів в багатьох сферах життя. Програма партії БААС, утвореної в 1943 році, ігнорувала права курдського народу, закликала до насильницької асиміляції курдів й арабізації їх території[7].

Політика партії з національного питання дала новий поштовх до загострення конфліктної ситуації. П'ятнадцятий пункт програми партії

проголошував боротьбу за арабізацію Півночі Сирії. І це положення почало втілюватися в життя. Понад 25 тисяч курдських сімей було позбавлено сірійського громадянства під надуманим приводом (їх тривале проживання в країнП, що фактично продовжувало курс попередньої влади, котра восени 1962 р. позбавила сірійського громадянства сто тисяч курдів [4,с.511.

Ще в 1962 році уряд спромігся так провести перепис населення у східній провінції Сирії Джазірі, що більше ніж 150 тисяч курдів потрапили до списку «аджаніб» іноземців. Згідно з даними перепису, сірійського громадянства були позбавлені люди, які знаходилися під підозрою спецслужб. Внаслідок цього «перепису» майже в кожній сім'ї одні діти виявилися громадянами країни, а інші іноземцями. Доходило до того, що батьки визнавалися громадянами Сирії, а їхні діти ні[7].

Дискримінаційний курс стосовно курдів особливо яскраво виявився у створенні зони так званого «арабського поясу», який включав прикордонну з Туреччиною смугу шириною 10-15 км. і довжиною до 375 км. Саме сюди, в райони компактного проживання сірійських курдів, переселялися арабські селяни, що отримували земельні ділянки у зв'язку з аграрною реформою. Переважно сюди переселялися й арабські громадяни. Це призвело до зміни етнодемографічної картини на території Сирійського Курдистану, тобто до її помітної арабізації. Усе це спричинило серед курдського населення різке невдоволення. Мабуть, це і стало однією з найбільш серйозних причин, що спонукали курдів почати організовану національно-визвольну боротьбу. У 1957 році була створена Демократична партія Курдистану (згодом перейменована на Курдську демократичну партію в Сирії КДПС), яку з 1960 року очолює Х.Дарвиш[7].

З поширенням ідейно-політичної діяльності партії в її лавах посилюється диференціація поглядів на проблеми національної та соціальної боротьби, зростає вплив Іракської демократичної партії Курдистану, внаслідок чого в 1965 р. від КДПС відходить ліве крило, що й утворює Курдську демократичну ліву партію в Сирії (КДЛПС). У цілому ж другому етапу розвитку курдського руху на сірійських теренах притаманні тенденції ідейно-політичного розмежування, дроблення начисленні партії та групи. В 70-х на початку 80-х pp. XX ст. виникає десять курдських партій і груп. Серед них вплив, подібний до впливу КДПС та КДЛПС на курдське середовище, мають лише Курдська демократична прогресивна партія в Сирії, Курдська демократична трудова партія в Сирії, Курдська соціалістична партія в Сирії, Курдська партія трудящих в Сирії, групи «Брюск», «Агри» та деякі інші. Така кількість політичних партій і груп свідчила про слабкість, роздробленість курдського руху в Сирії. Зазначені дії не допомогли курдським політичним формуванням подолати роздробленість і зміцнити вплив на населення. У переважної більшості курдських партій не було чітко сформульованих політичних програм. He ускладнювало контакти з масами. Підтримка ж ними курсу сирійського керівництва додавала труднощів у царині індивідуального політичного самовизначення курдського населення.

Деякі позитивні зміни в національній політиці бачимо з початку 70-х років, коли при владі став X. Асад. Так, на своєму XI з'їзді (1971 р), у зв'язку з боротьбою курдів Іракського Курдистану, ПАСВ заявила про необхідність забезпечення рівноправності іракського та курдського народів, а також про право курдів розвиватися на засадах самостійності. Того ж року сірійська влада санкціонувала в провінції Хасеке (в Джазірі) аграрну реформу. У 1976 р. президент Х.Асад засудив плани депортації курдів і прийняв рішення про призупинення арабізації. Серед інших урядових заходів слід виділити надання курдам реальної можливості обирати своїх депутатів до Народної ради Сирії, широке залучення курдського населення до лав ПАСВ, толерантне ставлення влади до курдських політичних формувань, усунення обмежень при прийнятті курдів на державну службу тощо. Хоч право сірійських курдів на етнічну самоідентифікацію відкидається й тепер[4,с.5і].

Наступник Х.Асада його син Б.Асад, зайнявши пост глави держави 27 червня 2000 p., пообіцяв провести ряд реформ в сирійській частині Курдистану. До цього часу курдами вже було створено декілька політичних об'єднань, цілі та завдання яких кардинально відрізнялися один від одного. Політичні об'єднання «Курдський демократичний союз» і «Курдський фронт» почали вести свою діяльність в рамках, встановлених для курдів державною владою. їх робота підпорядкована завданням співпраці з Дамаском. Будь-які активні дії з боку інших курдських об'єднань ними засуджуються. У свою чергу, «Курдський народний союз» і «Екиті» виступають за активні політичні дії і рішучі заходи в вирішені курдського питання. «Екиті» є однією з найчисленніших партій, створених в Сирії. Її взаємини з сирійським урядом важко назвати дружніми. За відносно недовгий період існування («Екиті» була створена в 1992 р.) партія неодноразово позбавлялася своїх функціонерів. У 2002 р. активістами партії був організований мітинг протесту перед будівлею парламенту. Демонстрантам було обіцяно, що уряд піде на поступки стосовно курдського питання, проте обіцянки не були виконані. Крім власне політичних об'єднань, після приходу до влади Б.Асада в Сирії виникли громадські організації і клуби, такі як «Цивільне суспільство», клуб «Джалалад Бадирхан» та ін. Вони займаються просвітницькою діяльністю в рамках встановлених законодавством[2,с.185].

Стосунки Дамаску та курдів не залишаються без уваги з боку курдських політиків, що вели свою діяльність за межами CAP. У 2003 р. Рада президії Конгресу свободи і демократії Курдистану опублікувала «Загальні принципи демократичного врегулювання курдського питання в Туреччині, Ірані, Іраку і Сирії». Основні пункти розділу про «формування демократичного союзу в Сирії» зводяться до внесення ряду змін до конституції країни, із застосуванням надалі їх на практиці. У програмі Народного Конгресу Курдистану (HKK) відмічено, що «сірійська влада не застосовує жорстку політику заперечення відносно курдського народу в Південно-західній Курдистані». Однак HKK в пункті «про курдську проблему в Сирії та шляхах її демократичного рішення» наполягає на тому, що уряд Сирії повинен забезпечити курдів цивільними і політичними правами, які необхідно закріпити в конституції країни. Слід зазначити, що вимоги HKK стосуються курдського питання в Сирії, принципово не відрізняються від вимог, що висуваються урядам Туреччини й Ірану. Всі вони зводяться до внесення коректив до нині чинних конституцій держав.

Початок 2004 р. ознаменувався подіями, які порушили відносну стабільність курдського питання в Сирії. 12-14 березня 2004 р. відбулось декілька кривавих зіткнень між арабами і курдами в місті Камишли та інших районах курдської провінції аль-Джезіре, під час яких 100 чол. було вбито та 300 поранено[ І,с.6]. Таким чином, курдське питання в Сирії загострилося з новою силою. курд політичний сірія партія

Серед тих причин, які змушують курдів періодично нагадувати владі про своє існування, найважливішим є економічний чинник. Окрім вимушеної арабізації курдів, відбувається ще й конфіскація курдських земель та закріплення цих земель за арабами із застосуванням різних заходів, що супроводжуються жорстоким придушенням навіть найменшого невдоволення курдського населення[1,с.49]. Більшість найродючіших земель, що раніше належали курдам, нині перебувають або в руках арабських землевласників, або у володінні держави[ і,с.60]. В цілому, влада створює величезні перешкоди для розвитку сільськогосподарського виробництва, з яким споконвіку була пов'язана переважна частина курдів.

Практично нездоланними є перешкоди, створювані чиновницькобюрократичним апаратом на шляху створення сільськогосподарських підприємств, отримання кредитів, насіння, збуту виробленої продукції. Результатом цієї політики є неухильна деградація курдського аграрного сектора, з якого фактично зникає один з його найважливіших традиційних елементів тваринництво[1,с.61].

Курдистан територія незліченних природних багатств, де є всі умови не тільки для процвітаючого сільського господарства, а й для багатогалузевої індустрії з урахуванням того, що саме тут зосереджений увесь видобуток нафти Сирії. Проте сьогодні сирійський Курдистан з повного впевненістю можна називати доіндустріальним районом, внутрішньої колонією Сирії.

Однак, незважаючи на багатющі ресурси, за 40 років баасістського правління, у порівнянні з іншими районами країни курдські є найбільш відсталими. Влада навмисно знищує економічний потенціал Курдистану і буквально змушують курдів переселятися з місць їх традиційного проживання «у більш сприятливі райони» або емігрувати до Європи). Безробіття серед курдів досягає 60-70%, що вдвічі вище середнього рівня[1,с.60-63].

Баасістській режим допускає діяльність тільки таких політичних і громадських організацій, які прагнуть працювати у вузьких рамках, визначених для них владою і спецслужбами. Політичні сили, які намагаються активно виступати з вимогами надання курдам цивільних прав, зазнають переслідувань, заборон, арештів під надуманими приводами[1,с.51].

Курс на «арабізацію» послідовно проводиться сірійською владою в освітній сфері. Він будується на обмеження числа шкіл у курдських районах, де все викладання ведеться на арабській мові, а курдська мова, віднесена до іноземної, вона суворо заборонена в школах у вищих закладах навіть в усній формі[1,с.65]. Курди не мають жодного офіційного курдського представника в парламенті, жодного вищого звання в армії Сирії, жодної курдської школи, ні телебачення, ні радіо, ні лікарень тощо[5].

Існує багато інших аспектів антикурдської політики сирійського уряду, у тому числі зовсім не безуспішна лінія на внесення розколу в політичні та релігійні кола курдського суспільства, на використання ідейно-пропагандистського механізму, метою якого є дискредитація курдських сил в Сирії і курдських рухів в інших частинах Курдистану, насамперед в Іраку, що висувають ідею суверенітету для курдської меншини[6].

Очевидно, що такі дії офіційної влади завдають величезної шкоди курдському руху в Сирії, перешкоджають подоланню стереотипів мислення, підходів до оцінки ситуації, що складається сьогодні регіональному та глобальному рівнях, та пошуків відповідей на питання про місце курдів у цьому стрімко мінливому світі, про вибір шляхів, засобів і союзників у боротьбі за самовизначення.

У цілому ж курдський національний рух у Сирії не досяг такої інтенсивності, розмаху та масовості, як в інших регіонах Курдистану (Іраку). Головна його вада слабкий зв'язок партій з курдською спільнотою. Через постійні розбіжності між курдськими політичними організаціями та велику гнучкість та підступність політики сирійського керівництва, курдські партійні формування так і не набули домінуючого впливу в народному середовищі. Хоча сірійські курди мають високий рівень самоідентифікації й не припиняють боротьбу за свої права.

Курдська проблема складна і багатоаспектна за самою своєю суттю, її зародження і розвиток історично формувало той комплекс факторів, переплетіння яких і породило її різноманітні складові. Тут в одній точці зійшлися протиріччя власне національного, а також локального, регіонального та міжнародного рівнів, що й зумовило надзвичайну складність курдської проблеми і величезні перешкоди, що постають на шляху її вирішення.

Список використаних джерел

1. Бадини Радван. Аль-Асад и курды: закон джунглей. М.: Б/и, 2004. 126 с.

2. Загорнова Е.В. Курдский вопрос в Сирии // Востоковедный сборник. Вып. 6. М.: Ин-т изучения Израиля и Ближнего востока, 2004. С.182-190.

3. Кава Д. Регионально-международный аспект курдской проблемы // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 1998. № 4.: http://evolutio.info/

4. Ксьондзик И. З батьківщиною, але без держави: Курдське питання на межі тисячоліть // Політика і час. 2002. № 3. С.47-57.

5. Курдская проблема. Ближневосточная библиотека [ Электронный ресурс] // «Ближний восток. Информационный центр». Режим доступа: http://www. middleeast.org.ua /

6. Мирзаян Г. Курдская дилемма [Электронный ресурс] // Аналитическое агентство «Эксперт». Режим доступа: http://www.expert.ru/

7. Отношение к курдам в странах проживания (Ближний восток, СНГ, Россия) // «Центр политического анализа и прогнозирования «Центурион». http: //centurion-center.narod.ru/kur3.html

8. Montgomery Н. The Kurds in Syria: an existence denied. Book reviews // International Affairs. 2006. Vol. 82. Num. 64 (July). P. 819-820.

Размещено на Allbest.ru