Основні напрями та механізми впливу політичної віри на демократичну трансформацію суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями та механізми впливу політичної віри на демократичну трансформацію суспільства

Супруненко О.М

Дослідження політичної віри як чинника демократизації суспільства передбачає визначення основних напрямів та механізмів впливу віри на процес зміни політичного режиму. Проте розгляд даної проблеми ускладнюється тим, що трансформація сучасних суспільств передбачає не тільки зміну режиму, але й способів комунікації громадян з владою. Розглядаючи процес демократизації, науковці досить часто наголошують на становленні її інститутів та наявності виборів, проте недостатньо приділяють уваги тим змінам, що відбуваються в політичній культурі та психології.

Теоретичним підґрунтям даної статті є роботи науковців, які у своїх працях розглядали особливості недемократичних режимів: X. Аренд, К. Фридрих, 3. Бжезинський, А. Арон, К. Поппер; а також процес їх трансформації - С. Хантінгтон, А. Лейпхарт, Є. Вятр, І. О. Воронов та інші.

Для того, щоб дослідити механізми впливу віри на демократичну трансформацію суспільства необхідно визначити особливості політичної віри у тоталітарному та авторитарному суспільствах як вихідних станах політичної системи, що підлягають змінам.

Тоталітаризм - форма державного устрою, що відзначається повним контролем держави над усіма сферами суспільства [4,с.663]. Він є способом організації суспільства, що характеризується підпорядкуванням інтересів людини державі. До основних рис тоталітаризму відноситься наявність загальнообов'язкової ідеології з беззаперечною вірою в неї, що проникає в усі сфери життя людини й суспільства, підпорядкування особисті загальнодержавним цілям режиму, жорстоке переслідування супротиву, інакодумства, масовий державний терор як засіб досягнення цілей.

Тоталітаризм - це безперервна маніпуляція неглибокими по своїй суті ідеями, що обрамлені національно-цільовим забарвленням. Вони звернені до несвідомо-інстинктивного комплексу і зумовлені певним типом і якістю суспільних відносин. Також тоталітаризм є визначеним типом управління, що відбувається в жорстко підпорядкованому алгоритмічному виконанні команд із «центру».

Tоталітарна ідеологія, як і релігія, створює у своїй догматичній частині систему абсолютних цінностей - світогляд. Вона підкріплена вірою у істинність і тому в індивіда виникає прагнення відстоювати її положення, що усвідомлюються ним як боротьба за правду. В такій боротьбі можна виокремити дві складові: те, що людина отримує, і те, що вона втрачає - тобто, чим розраховується відстоюючи цю правду.

За тоталітаризму пропаганда підміняє освіту громадян, політична освіченість і громадянська зрілість людей тлумачаться як «беззастережна відданість справі та уряду». Політична віра підтримується за допомогою культової діяльності. Культ при однопартійній системі правління складається з дій ритуального характеру: зібрань, демонстрацій, суботників, виборів та інших масових кампаній, пропагандистських заходів. Мета цих дій - це тиск на безпартійні маси та найнижчі прошарки членів партії, примушування до публічної самокритики. Передбачається, що все це створює у учасників відчуття єдності та віри у рішення партійного керівництва. Проте ця одноманітність та рутина досить часто призводить до швидкого та незворотного зниження ефективності таких методів.

Тому в процесі трансформації ще досить довгий час продовжують діяти форми тоталітарної свідомості, адже специфіка політичної свідомості (особливо на рівні суспільної психології) полягає в тому, що верифікувати будь-що в її сфері дуже складно, так як інформації щодо політичних подій, зазвичай, недостатньо, тому починає функціонувати вже сформований стереотип.

У свою чергу, авторитаризм не вирізняється таким високим ступенем політизації суспільства, як тоталітаризм: особистість і суспільство зберігають визначену автономію в неполітичних сферах. Тому при меншому, ніж в умовах тоталітарної системи, державному насильстві авторитаризм характеризується більшими можливостями для свободи індивіда. Відповідно демократизація цього режиму передбачає трансформацію переважно політичної сфери і відбувається легше, ніж зміна структур тоталітаризму, що охоплюють усе соціально-політичне життя.

Народжена і соціалізована людина під тотальним ідеологічним тиском не відчувала конфлікту вірувань та світоглядів. В процесі трансформації політичної свідомості індивіда від тоталітарних установок з'являється цей конфлікт. Виникає проблема формування альтернативних культур та ідеологій, що може розглядатись не як проблема різних поглядів і уявлень «верхів» і «низів», а як проблема «двомислення», невідповідності офіційного і «приватного». Формується віра у суперечливі ідеї, переконаність в правильності як одного, так і іншого світорозуміння. Саме на цьому етапі трансформації з'являється хоч і керована, але множинність ідей; масова особистість набуває риси самостійності.

У процесі трансформації відбувається перехід від авторитарного типу особистості до демократичного. Остання формується шляхом ресоціалізації, набуваючи таких рис як відсутність етнічних упереджень, широта мислення, толерантність, визнання рівності людей, відкритість, низький рівень тривоги, пріоритет раціонального початку, активна життєва позиція та почуття відповідальності за інших.

Демократичне суспільство повинно засновуватись на тому, що політична участь виконує функції політичної соціалізації і виховання громадян. Авторитарне суспільство менше ніж демократичне допускає певні форми протесту і незгоди з політикою влади. Людина починає вірити в те, що вона може бути не згодного з існуючим політичним ладом, відстоювати свої інтереси. Хоча за авторитаризму можна не погоджуватись з існуючим ладом, але в більшості випадків потрібно не афішувати власну позицію, яка може лише частково не збігатись з пануючою ідеологією та лише в несуттєвих моментах.

Враховуючи особливості тоталітарного та авторитарного режимів, трансформаційні процеси в останньому відбуваються динамічніше. Суттєве значення має можливість прискорення переходу від авторитаризму до демократії через наявність елементів громадянського суспільства, існування незалежних від держави економічних інтересів, на основі яких можуть бути сформовані інтереси політичні. Необхідно зауважити, що при такій трансформації повинні відбуватися не лише політичні, але й комплексні економічні реформи. Хоча високий економічний розвиток не є необхідною умовою виникнення демократії.

Під досягненням демократичного режиму мається на увазі реалізацію будь-якої концепції демократії (ліберальної, електоральної, плюралістичної, елітарної та ін.) залежно від того, яка модель є більш прийнятною для того чи іншого суспільства. Демократизація завершується успіхом, коли встановлюється демократична система та досягається фаза зрілої демократії [7,s.l3], Проте, процес переходу може бути зупинений, що призводить до формування так званих гібридних політичних режимів («делегована демократія», «неліберальна демократія», «дефектна демократія», «авторитарна демократія», «фасадна демократія»). Останні, по своїй суті є способом організації та функціонування інститутів державної влади, що поєднує в собі авторитарний та демократичний набір ознак та характерні окремій країні в залежності від інтересів правлячої еліти [6,с.209]. Слід зазначити, що політичні комунікації вимагають чіткої дефініції наявного політичного режиму, тому всі різновиди гібридного режиму містять в назві слово демократія, що дає можливість віднести їх до різновидів «формальної демократії». Під «формальною демократією» слід розуміти такий політичний режим, коли на законодавчому рівні закріплені демократичні принципи, проте фактично вони режим не втілені в життя, а під «реальною» - функціонування та реалізацію демократичних прав і свобод у процесі повсякденної взаємодії громадянського суспільства та держави.

Тому основними векторами впливу віри на процес трансформації політичних режимів є: вплив на процес переходу від тоталітаризму до демократії, від авторитаризму до демократії та від «формальної демократії» до «реальної».

Дослідивши демократизацію та роль в ній політичної віри, слід виокремити механізми впливу віри на трансформацію. Механізм - це сукупність станів і процесів, що характеризується певною структурою, вплив - це здатність вносити зміни, отже слід розглянути здатність політичної віри вносити зміни у процес демократизації. Слід зазначити, що механізми впливу політичної віри демократичну трансформацію більшою мірою є психологічним механізмом - цілісним набором психічних станів, які здійснюють рух згідно певного результату і відповідно до стандартної, чи частково стандартної послідовності [3,с. 146]. Дослідження впливу віри як чинника демократизації обумовлено тим, що у процесі зміни політичного режиму змінюється і сама віра: з'являються нові суб'єкти політики зі своє вірою, змінюється зміст віри і сила переконання в результаті реалізації або спростування очікування. Трансформації політичної віри завжди передує певна об'єктивна подія: поява або смерть політичного лідера, технологічний розвиток, зміна способу виробництва чи модернізація. Політична віра не є вродженою характеристикою людини. Остання народжується лише з певними здібностями та темпераментом, а віра формується у процесі життєдіяльності.

Первинне формування політичної віри ґрунтується на вихованні. Якщо суспільство не переживає суттєвих потрясінь, то політична віра змінюватиметься повільно від одного покоління до іншого шляхом розширення або зміни кола агентів політичної соціалізації. Таким чином, політичні вірування змінюватимуться від одного покоління до іншого, а не в межах одного покоління.

Процес демократизації відбувається під керівництвом політичної еліти, тому більшість змін у суспільстві залежить від політичних переконань керівної верхівки. На думку сучасних дослідників Дж. Каллберга, Дж. Хіглі і Я. Пакульскі, якщо формування демократичної культури є суттєвим аспектом демократії, то необхідно визнати, що позиція еліт дійсно може мати вирішальне значення в окреслюванні напрямку і перспектив подальшого розвитку суспільства: буде воно розвиватися шляхом демократії чи диктатури.

Демократизація розуміється як дії еліт: участь мас є короткотерміновою - це минущий феномен початку демократизації. Еліти є пануючими акторами. Соціально-економічні структури, політичні інститути, міжнародний вплив та історичний досвід утворюють лише простір дій, в якому демократично і автократичне налаштовані еліти переслідують свої політичні цілі.

Політична віра проявляється через політичні цінності, переконання, установки та настанови, а також впливає на процес демократизації через політичну поведінку. Остання залежить від освіти, соціального статусу та середовища. І в демократичному, і в тоталітарному, і в авторитарному суспільствах всі громадяни не можуть мати єдино узгоджених вірувань. Політична культура, свідомість, поведінка та віра еліти значно відрізняється від уявлень мас про політику. Механізм впливу політичної віри на трансформацію суспільства визначається трьома чинникам: носієм вірувань, їхнім змістом та силою переконання. Якщо перші два можна об'єктивно визначити, то третій проявляється лише в процесі взаємодії з іншим суб'єктом. Змоделюємо кілька ситуацій, намагаючись змалювати механізми впливу політичної віри на процес демократизації.

У свою чергу, завершення процесу переходу визначається неможливістю повернення до вихідного стану, тобто перехід закінчується тоді, коли політичні актори починають добре розуміти необоротність змін, що відбулися.

Проте вибір типу або шляху демократизації ні в якому разі не є довільним. Він диктується не стільки волею політичної еліти чи її частини, скільки історичними традиціями, нормами та інститутами, що притаманні даному суспільству, політичною культурою конкретної держави, а також великою мірою «зовнішніми» - економічними, соціальними, політичними та іншими факторами.

Якщо політична еліта є більш-менш консолідованою та має єдиний вектор розвитку держави, тоді за допомогою наявних ресурсів, може переконати народні маси у необхідності підтримки певного державного курсу. Якщо усвідомлений нею інтерес сумісний з демократичними ідеями та принципами, то за допомогою політичної віри, демократизацію буде розпочато та підтримано, а при необхідності і прискорено.

Якщо інертні маси піддаються процесу маніпуляції, а шляхом спілкування та мислення вони починають усвідомлювати необхідність демократичних перетворень, то їх політична віра сприятиме процесу демократизації. Tобто, після певних змін вірування еліти та маси в більшій мірі співпадатимуть та за змістом будуть демократичними, що сприятиме формуванню відповідної культури та інститутів.

Зміст вірувань народних мас визначається політичною культурою та ментальністю. Тобто існують народи, яким психологічно легше підкорювати, ніж підкорюватись і навпаки. У першому випадку громадяни всіма силами намагатимуться втримати всі важелі впливу на органи державної влади та відстоюватимуть демократичні принципи, вірячи у їх здійснення. В іншому - маси чекатимуть на появу «сильної руки» та не віритимуть у можливість становлення демократії.

Слід зазначити, що політичні вірування еліти, в першу чергу, залежать від її інтересу і практично не містять ірраціонального компоненту, на відміну від вірувань народних мас. Інтереси виступають базою для формування політичних поглядів, ідеологічних позицій та політичної віри. Проте і тут не обходиться без «зачарованого кола»: усвідомлення потреб утворює інтерес, що визначає політичну віру, яка в свою чергу впливає на усвідомлення потреб вищого порядку. З психологічної точки зору інтерес розглядається як позитивне ставлення до об'єкта, що може виникати ситуативне, а більш-менш постійний інтерес виступає таким, що характеризує особистість та є умовою її творчої діяльності. В той же час як інтерес передує вірі та має менш стійкий характер, являє собою усвідомлення потреби, а не переконання.

Чим менше усвідомлюється інтерес, тим меншу силу має політична віра - зростає необхідність в формальному регулюванні відносин, що призводить до збільшення ролі держави та звуження сфери громадянського суспільства. Якщо інтерес постає як мета, то віра окреслює шлях його реалізації, встановлює межі допустимого і недопустимого в політичній діяльності, постає регуляторами політичного життя.

Якщо владарююча еліта все ж таки переконана у необхідності демократизації, та її віра форсує трансформацію політичного режиму, а вірування народу наповнені іншим змістом, тоді нові демократичні інститути сприятимуть лише створенню нових корупційних схем, що принесе у життя суспільства безлад, розчарування та навіть економічний занепад. Проте це не заперечує можливість подальших демократичних перетворень, хоча вони мають припинитись для того, щоб навести порядок в державі. Tоді виникає можливість утвердження «демократії другої спроби», попередньо створивши для цього підґрунтя.

Розглянемо наступний механізм взаємодії, згідно з яким якщо вірування еліти за змістом є авторитарними, а народу демократичними. В такому випадку з'являються додаткові змінні - політична культура суспільства та здатність правлячих кіл застосовувати репресії.

Якщо політична культура є активістсько-демократичною, а застосування репресій є мало ймовірним, тоді ситуація може розвиватись двома шляхами. В першому варіанті правляча верхівка за допомогою маніпулювання, переконання та навіювання поступово змінює вірування населення в бік обґрунтування авторитаризму. Tоді у двох суб'єктів змінюється зміст політичної віри і процес демократизації сповільнюється або ж припиняється. В разі, якщо активістська культура населення є досить утвердженою та функціонують інститути демократії, то згодом представники еліти будуть змінені на тих, хто підтримує демократичні ідеї.

Водночас, якщо зміст політичної віри народу не співпадає з елітою, то остання, використовуючи свої ресурси, зможе переконати маси, проте маси ніколи не вплинуть на вірування еліти, хоча в окремих випадках матимуть можливість фізично змінити її представників.

І остання ситуація, коли політична еліта не є консолідованою і віра кожної її частини за змістом відрізняється від іншої, тоді сила переконання, яка має звільнитись для здійснення до політичних змін, урівноважується всередині самої еліти і якісних змін не відбувається.

У даній статті автор описала механізм впливу політичної віри як переконання на процес демократизації, проте інший аспект віри - довіра також є важливим чинником в цьому процесі. Довіра передбачає наявність об'єкта, на який вона спрямована. Для демократичної трансформації отримують кредит довіри як суб'єкти політичного процесу, так і держави від інших держав та світового співтовариства, якщо вести мову про демократичний транзит.

Демократизації прискорює багато інших процесів серед них трансформація мас-медіа та системи комунікації [7, с. 13]. Проте засоби масової інформації завжди прагнули використовувати маніпулятивні технології. Якщо раніше маніпулювання передбачало стимулювання певних дій або бездіяльності, то на сьогодні воно спрямоване на приховане провадження вірувань, переконань, цілей, бажань, намірів та установок. І чим більш ширшими стають права людини та її свободи, тим більше зростає потенціал маніпулювання.

Щодо основних технологій, то маніпулятори здебільшого намагаються не використовувати слова, зміст яких утвердився в суспільній свідомості і які є загальновідомими. Чим парадоксальнішою є метафора (чим далі вона знаходиться від реальності), тим краще вона діє, також досить ефективним є переконання числами та статистикою. Цікавим є те, що стандарти алогічного мислення задають люди, які мають високі наукові ступені та яких засоби масової інформації представляють як найвищий авторитет. Ще одним джерелом енергії є сила зобов'язань перед маніпулятором.

Глибинна сутність маніпулятивного наміру полягає у прагненні перекласти відповідальність за дії на адресата, в той час, як виграш отримує маніпулятор. Маніпулятор намагається посилити тягар відповідальності на боці адресата та свободу на своєму боці. У суспільствах, де діє політичне право голосу, заведено вважати, що у своїх незадовільних соціальних умовах винні самі громадяни, що на них самих лежить відповідальність за вирішення проблем легітимним демократичним шляхом. Проте відповідальність не може бути просто переданою - вона повинна бути прийнятою в результаті вільного вибору. Aлe як раз свободу надавати маніпулятор і не хоче. Замість того він організовує взаємодію таким чином, щоб у адресата створилась підкріплена вірою ілюзія власної свободи у прийнятті рішень. Вона виникає в результаті поєднання трьох необхідних елементів: наявність боротьби мотивів, самого вибору та усвідомлення відсутності стороннього втручання [3,с. 166].

Важливою для маніпулювання є сфера почуттів. У цій сфері досить легко створити ланцюгову реакцію - зараження та передачу почуттів. Тому загальним та принциповим завданням для маніпулювання є «розкачування» емоційної сфери. Основним засобом для цього слугує створення та використання кризи, аномальної ситуації, яка досить сильно вплине на почуття.

Якщо маніпулятор ставить перед собою завдання змінити поведінку людини, то йому потрібно на цей час спотворити шкалу її цінностей - змусити захотіти того, чого вони не хотіли. Мішенями такого впливу є: логічність, критичне мислення, уявлення про зовнішній світ, потреби, оцінки та уявлення про місце людини взагалі та своє місце у колективі, міфи, ідеї, табу, ідеологія, культурне ядро, історична пам'ять.

До прямих способів маніпулювання належать: передача неправдивої інформації, підтасування фактів, замовчування невигідної інформації; до непрямих - лінгвістично-мовне маніпулювання (створення і наклеювання ярликів) та евфемізми.

Також до маніпулювання належать і прийоми інформаційно-психологічної війни: багаторазові повторення однієї і тієї ж тези, посилання на авторитети, викривлення цитат, статистики, тенденційний підбір ілюстративного матеріалу, підміна тези, «рух по колу», дроблення інформації, підвищення швидкості подачі інформації, передача інформації без коментарів, маніпулювання зображенням, «спіраль замовчування» - замовчування думок опонентів, «переключення» уваги громадськості на менш важливі політичні події.

Маніпулювання може бути як зовнішньополітичним, так і внутрішньополітичним. З одного богу політичні еліти можуть чинити вплив на погляди населення, а з іншого боку інші держави через засоби масової інформації та громадські організації можуть впливати на переконання спільнот.

Отже, політична віра є чинником демократизації суспільства і може впливати на даний процес в напрямках від тоталітаризму та від авторитаризму до демократії (ліберальної, електоральної, плюралістичної,елітарної); а також від формальної демократії до реальної. Основні ж механізми впливу віри на трансформацію проявляються у взаємодії політичної еліти та населення. Проте на сьогодні досить поширеними стали технології маніпулювання суспільною свідомістю, і політична віра постає об'єктом цього маніпулювання, тому вона будучи рушійною силою змін у суспільстві потерпає від маніпуляцій.

Список використаних джерел

політичний віра суспільство демократизація

1. Арендт X. Джерела тоталітаризму - 2-е вид./ Пер. З англ. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2005.-584 с.

2. Воронов І.О. Демократична транзитологія. Політико-владні трансформації. -К.:Генеза, 2006 . - 467 с.

3. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и зашита. -М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - 344 с.

4. Політичний енциклопедичний словник. За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. - K.: Генеза, 2004 . - 736с.

5. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века / [Пер. с англ. Л.Ю. Пантиной]. - М.: РОССПЭН, 2003. - 423 с.

6. Шипунов Г.В. Гібридні політичні режими як феномен суспільно-політичної трансформації пострадянських країн (на прикладі України, Росії та Білорусі) // Розвиток демократії і демократична освіта в Україні. - K., 2007. - С.206-212.

7. Media masowe w demokratyzuj^cuch si^ systemach politzcznych. Pod redakcj^ B.Dobek-Ostrowskiei // Acta Universytetu Wratisiaviensis №2843. Wroclaw 2006., 198 s.

Размещено на Allbest.ru