Структурне моделювання взаємодії суб'єктів в українському політикумі: конституційні процеси та конфліктогенність реалізації інтеграційної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурне моделювання взаємодії суб'єктів в українському політикумі: конституційні процеси та конфліктогенність реалізації інтеграційної політики

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю розробки адекватних засобів аналізу політичних процесів в Україні, - в умовах, коли внутрішньополітичні протиріччя та нестабільність деструктивно впливають на динаміку реалізації планів по досягненню стратегічних зовнішньополітичних цілей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій продемонстрував наявність низки джерел, присвяченої конфліктології загалом (роботи Д. Бобро, А. Гірника, А. Ішмуратова, В. Котигоренка, Г. Перепелиці та ін.), та конкретному розгляду політичної ситуації в Україні в контексті перебігу інтеграційних процесів, а також конфліктів, що супроводжують розробку нових проектів конституції (публікації О. Валевського, В. Горбуліна, А. Єзерова, Б. Парахонського, Г. Яворської, тощо). Тим не менше, в сучасній вітчизняній науковій літературі відсутні окремі наукові розробки, присвячені висвітленню питань втілення інтеграційної політики України (а також нормативного аспекту його забезпечення) з точки зору сучасних розробок у галузі конфліктології. Tож метою даної статті є аналіз взаємодії ключових суб'єктів українського політикуму у сфері реалізації інтеграційних векторів зовнішньої політики держави, на підставі застосування системного підходу та структурної моделі аналізу конфліктів.

Як вже зазначалося у попередніх дослідженнях автора [1; 2], системний підхід являє собою методологічну установку, що надає адекватний теоретико-методологічний інструментарій для аналізу складних умов, у яких відбуваються багатопланові політичні процеси в державі. Однією з останніх розробок у цьому напрямку є «єдина теорія конфлікту» (ЄТК).

Конфлікт тут розглядається як певний стан соціальної системи, за якого в ній під дією внутрішніх чи зовнішніх чинників виникає дисбаланс, що блокує попередній спосіб самозбереження цієї системи, перешкоджає досягнення нею своєї мети [3, с. 13-31].

В якості основної моделі, запропонованої в рамках ЄТК ми беремо структурну модель аналізу конфлікту, котра передбачає наступні компоненти:

- не порожню множину елементів соціальної системи;

- не порожню множину відносин, в яких знаходяться елементи досліджуваної соціальної системи;

- визначення кожного відношення як позитивного (+) чи негативного;

- відношення позитивного зворотного зв'язку між елементами системи, якщо вона знаходиться у безконфліктному стані і відношення негативного зворотного зв'язку, якщо вона знаходиться у конфліктному стані (розраховується «перемноженням» знаків замкнених циклів системи).

При створенні структурних моделей систем відносин суб'єктів (перш за все таких, що мають у собі ознаки конфліктного стану), ми розглядатимемо в них 3 функціонально різні частини:

- учасники конфлікту;

- предмет конфлікту (матеріальна, соціальна чи духовна цінність, володіння якою стає потребою учасників конфлікту);

- причина існування дисбалансу (перешкода, що породжує несумісність потреб учасників конфлікту та способів їх задоволення).

В рамках ЄТК останній елемент пропонується назвати «причина конфлікту». Проте, на думку автора, нам варто спиратися на розуміння причини конфлікту як дії, спрямованої суб'єктом конфлікту на зміну свого положення стосовно предмету конфлікт, а також змін, що відбулися в результаті такої дії[4], адже причиною конфліктів є радше подія, імпульс до виникнення структурних змін.

На наш погляд, тут слід провести чітке розмежування. Взяте нами за основу визначення причини конфлікту слід розглядати як причину виникнення дисбалансу: вона діє на стадії, що передує описуваній нами картині, оскільки дія вже відбулася, чим спровокувала структурні зсуви та перетворила систему відносин на конфліктну. Натомість причина існування дисбалансу має місце в даний момент, входить до наразі існуючої структури.

Для побудови моделей конфліктних станів систем відносин, з метою їх подальшого аналізу та визначення варіантів структурних перебудов для переведення систем у стан безконфліктних, необхідно виконати такі кроки [3, с. 80]:

- визначити всіх учасників конфлікту;

- виокремити 1 учасника, що приймає важливе з точки зору дослідника рішення;

- сформулювати предмет конфлікту, визначити потребу, що змушує цього учасника до цілеспрямованої поведінки (для задоволення цієї потреби);

- встановити причину існування дисбалансу перешкоду, що заважає даному учаснику конфлікту задовольнити свою потребу, досягнути поставленої мети;

- знайти всі незбалансовані цикли (ті, що знаходяться у відношенні негативного зворотного зв'язку) та встановити причини для подальшого аналізу.

Цінним тут є також те, що структурна модель конфлікту дозволяє знаходити безконфліктні стани систем. Для цього слід змінити відношення між елементами незбалансованого циклу таким чином, щоб між ними виник позитивний зворотний зв'язок. Перетворюючи незбалансовані цикли на збалансовані, система з конфліктного стану трансформується у безконфліктний. Кожний безконфліктний стан системи вказує на певний спосіб розв'язання конфлікту.

Говорячи про аналіз на рівні окремої держави, важливо відмітити, що обраний нами методологічний інструментарій дозволяє будувати та аналізувати схеми із широким спектром рівнів складності, такі, що містять будь-яку кількість суб'єктів-учасників а також здійснювати зведення розгалужених моделей до більш простих. Найпростішими моделями виступатимуть ті, що містять лише 3 вищезгадані елементи (учасник-предмет-причина), тобто мають у своєму складі лише 1 суб'єкта-учасника конфлікту.

Коли взаємодія політичних сил набуває форм, що заважають ефективному функціонуванню апарату державного управління, має місце структурний дисбаланс, що перешкоджає нормальному подальшому розвитку країни, а отже можна говорити про те, що система знаходиться у стані конфлікту. Якщо перенести це на події, що відбулися у 2008 р. після написання «листа трьох», можна змоделювати ситуацію у Верховні Раді наступним чином (Рис., 1):

Наведемо детальне пояснення для цієї моделі.

Елементи системи. В даному випадку учасником конфлікту буде Український парламент. Згідно з нашими вихідними установками, виникнення проблеми обумовлене неможливістю чи нездатністю учасника конфлікту самостійно досягти мети, задовольнити потребу. Наразі в якості предмету конфлікту виступає сама можливість ефективної роботи BP, оскільки саме неспроможність подолати паралізованість парламенту і призводить до вкрай незадовільного стану в системі державного управління. Причиною ж існування дисбалансу став задекларований ПР і КПУ протест щодо приєднання України до ПДЧ. Тобто створена нами модель відповідає простій загальній структурній моделі конфлікту (Рис., 2.), де негативне («-») відношення/несумісність, позначене пунктиром, а позитивне («+») суцільною лінією:

Рис. 2. Загальна структурна модель конфлікту

Відношення між елементами. Функціонування BP ефективному режимі є необхідністю для нормальної роботи уряду, повинна мати для парламенту надвисоку самоцінність, адже є умовою його існування у своїй якості. Тож між цими елементами позитивний зв'язок. Також парламенту властива не лише потреба в адекватному режимі роботи, але й небажання частини парламенту схвально сприйняти крок в напрямі євроатлантичної інтеграції. Останній фактор, в свою чергу, став непоєднуваним з можливістю злагодженості у BP, тому ці елементи поєднує негативний зв'язок.

Визначення характеру зворотного зв'язку. Як вже було зазначено, у структурних моделях відношенню зворотного зв'язку відповідає цикл замкнена петля, послідовність відносин елементів, де перший і останній елементи співпадають. Система з п елементів, всі відношення якої позначені як «+» чи «-», знаходиться в конфліктному стані тоді і тільки тоді, коли містить принаймні один незбалансований цикл (такий, котрий містить непарну кількість «негативних» відношень); в цьому випадку результат перемноження знаків всіх відношень циклу буде «-». Відповідно, для даної моделі, що складається лише з одного циклу, вірно те, що він містить непарну кількість негативних відношень, а отже є незбалансованим. Тож розглянута нами системі дійсно перебуває в конфліктному стані. Зважаючи на структурні характеристики моделі, існує лише 4 можливі варіанти переведення системи у безконфліктний стан (для будь-якої системи, поданої у вигляді графу, число безконфліктних станів дорівнює 2^п~\ де п число елементів системи, включно з предметом конфлікту).

Тобто, якби внаслідок переговорів та домовленостей частина парламенту зняла свої вимоги щодо відкликання «листа трьох» та припинила блокування відношення між учасником конфлікту та причиною існування дисбалансу змінило б свій знак з «+» на «-» (Рис., 3), цикл став би збалансованим, а система безконфліктною. Другим варіантом позитивного розгортання подій могла стати зміна ПР та Компартії їхньої позиції стосовно засобів вираження свого протесту. За таких умов частина парламенту так само була б проти приєднання України до ПДЧ, але це не заважало б роботі Верховної Ради. Інші два варіанти, побудовані за аналогією, ілюстрували б сценарій, за якого сам парламент відмовляється від бажання функціонувати, хоча в перспективі це означає повне припинення його діяльності, розпуск та перевибори. Тим не менше, в цьому випадку (неважливо, чи залишається протестна група на своїх позиціях, чи зніме свої вимоги) протистояння у BP втрачає свій сенс і конфлікт таким чином знімається.

Рис. 3. Переведення системи у безконфліктний стан (варіант 1)

Варто відмітити, що практика негативного ставлення частини парламенту до інтеграційної політики була широко розповсюджена протягом усієї історії HATO та ЄС. Tим не менше, однією з проблем у цій сфері, притаманній саме Україні, є розбалансованість системи повноважень гілок української влади, закладена у Конституції України. На цій рисі наголошується також у ряді експертних оцінок, присвячених аналізу конституційної реформи 2004 p., в тому числі у Висновках Венеціанської Комісії [5; 6] та Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права[7].

Дана вада простежується і у відношенні визначення суб'єкта, відповідального за зовнішню політику держави. Так, згідно зі ст. 106, Президент України «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави», веде переговори та укладає міжнародні договори України. В той же час, Кабінет міністрів, відповідно до ст. 116, «забезпечує державний суверенітет і економічну незалежність України, проведення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів президента України». До повноважень же Верховної Ради України належить (ст. 86), визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. У цьому зв'язку, зокрема, Венеціанською комісією було прогнозовано, що «ці повноваження, що накладаються одне на одне, можуть стати джерелом майбутніх конфліктів між президентом та урядом>>[6, с. 7].

Рис. 4. Переведення системи у безконфліктний стан (варіант 2)

Подібні зміни можна розглядати досліджуваними нами засобами аналізу конфлікту. Так, якщо взяти за основу пропозиції, зроблені у президентських проектах Конституції, отримаємо наступні схеми конфліктної системи та її переведення у безконфліктний стан.

Рис. 5. Переведення системи у безконфліктний стан (варіант 3)

За рахунок же введення змін, запропонованих Президентом у 2008 та 2009 рр., передбачалося (Рис., 5.):

Тут же відмітимо, що Венеціанська комісія дослідила обидва президентські проекти, і у 2008, і у 2009. За її висновками, дані пропозиції далеко не повністю досягають задекларованої мети нівелювання джерел потенційних протиріч між Президентом та Урядом. Зокрема зазначено:

- пропонована модель домінування президента у сфері зовнішньої політики, як демонструє досвід, може призвести до проблем та конфліктів у випадку, коли Кабінет Міністрів має відмінну від Президента політичну орієнтацію) [8, с. 8];

- прописаний у новій редакції пункт щодо того, що Президент здійснює керівництво у сфері зовнішньополітичної діяльності, має на меті підкреслити головну роль Президента і таким чином обмежити повноваження Кабінету Міністрів. Але прозорість цієї формули залишається сумнівною, бо не відповідає нормативній лексиці і є, скоріше, політичним формулюванням, що на практиці може призвести до невірних інтерпретацій та конфліктів.

Тобто, оскільки нововведення, хоча і дещо зміщують баланс сил на користь Президента, не зможуть остаточно перевести цю систему у безконфліктний стан, схема міститиме незбалансовані цикли і виглядатиме так (Рис., 6):

Рис. 6. Переведення системи у безконфліктний стан (варіант 4)

Аналогічні схеми можуть бути побудовані і для розгляду інших проектів Конституції. А обраний нами метод загалом може і надалі застосовуватись для моделювання ситуацій, що складаються в українському політичному середовищі.

Для зручності та наочності порівняння положень чинної Конституції та її проектів введено наступне маркування тексту: посилення даної гілки влади та відповідно її послаблення.

Окремо відмітимо, що у 2008 р. Партією Регіонів України також було зареєстровано Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», №2722 від 08.07.2008. Проте запропоновані у Проекті зміни залишили недоторканними статті 85, 106 та 116 Конституції України.

конфлікт політикум держава модель

Размещено на Allbest.ru