Українська політика в умовах прагматичної детермінації соціальних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська політика в умовах прагматичної детермінації соціальних процесів

Прагматична політика та проблеми її імплементації вимагають глибоких знань трансформаційних процесів у суспільстві та розгляду їх закономірностей і особливостей. Слід підкреслити, що політичні процеси в Україні відбуваються на тлі високого рівня суперечливих декларованих і запрограмованих різними силами політичних ідей та програм, а також обумовлені зіткненням ціннісних інтересів. В таких умовах прийняття політичних рішень вимагає, згідно з політичним прагматизмом, врахування соціокультурних детермінант. А прагматизм при здійсненні соціально-політичного аналізу переносить розгляд процесів та рішень у площину реалій, які, суттєво впливають як на суб'єктів ухвалення рішень, так і на розроблені ними схеми і механізми впровадження, залишаючись на другому плані, зберігають свою латентність. Таким чином, прагматичне ухвалення політичних рішень, впливаючи на українську політику, посилює діяльність суб'єктів політики.

Звернення до соціокультурних детермінант дозволяє відмовитися від обмежуючої тези щодо загальної задоволеності демократичною політичною системою, а тим часом, українське суспільство, як твердять прагматики, не має історичного, громадянського та культурного досвіду щодо того, яким має бути наповнення макрополітичних понять у кожному конкретному випадку прийняття політичних рішень.

Тому метою даної статті слід вважати аналіз української політики в умовах прагматичної детермінації соціально-політичних процесів.

Прагматик - прихильник прагматизму, людина, яка вишиковує свою систему вчинків, в напрямку одержання корисних результатів, а звідси: актуальність статті полягає в тому, що в умовах політичної трансформації в українському суспільстві молода незалежна держава перебуває на шляху становлення демократії та громадянського суспільства, а політичне життя

У країни, щодо проявів процесів політичного прагматизму, є динамічним, складним і потребує глибокого розгляду.

Політичний прагматизм є суперечливим, оскільки має декілька підходів до трактування: один підхід розглядає прагматизм як властивість української політики та політичної діяльності, а другий підхід - це необхідність діяти, шукати різні варіанти дій, випробувати їх, відбирати ефективні, обґрунтовані рішення. Ці підходи пояснення прагматизму, наближаючись до головних елементів філософії, трактують прагматизм як вміння та можливість обирати у сфері політики, у політичній діяльності розумні політичні рішення для досягнення адекватних політичних цілей [9, с. 39].

З самого свого виникнення прагматизм відмовився від ряду ідей і запропонував новий тип філософського мислення, яке констатувало дію як основну форму життя людини, внаслідок якої пізнавальна діяльність почала розглядатися стосовно внутрішніх процесів. Згодом вчені-прагматики стали говорити про переконання, яким замінили поняття «об'єктивне знання», а звідси і визначення істини як примусового переконання.

Сучасна українська політика - це політика розумних рішень, розрахунків та дій, якими керується прагматизм для досягнення поставлених задач, особливо, в процесі соціальної взаємодії осіб, спільнот та інститутів, сутність якої полягає в тому, що вона впливає на формування та трансформацію суспільних інститутів. Політична взаємодія є складовою суспільної взаємодії і охоплює різні види діяльності суб'єктів політичного процесу і передбачає здобуття влади як основного засобу задоволення багатьох потреб людини [3, с. 95-96].

Поняття політичного прагматизму застосовують також щодо характеристики процесу та принципів прийняття політичних рішень та політичних дій, які є прагматичними, коли будуються на основі розумного розрахунку. При цьому успіх політичної взаємодії залежить від цінностей і норм суб'єктів політичних дій та їх вміння правильно оцінити історичну ситуацію та реалізувати суспільну мету. Шляхом використання різних форм політичної взаємодії.

Прагматична політична дія є такою, яка сьогодні зорієнтована на досягнення цілей будь-якими засобами. Можна твердити: прагматичними можуть бути названі лише виправдані цілі політичних суб'єктів, що оправдані наявністю усіх необхідних ресурсів, зокрема, інтелектуальних.

Аналізуючи специфіку соціальних відносин в українському суспільстві, необхідно зазначити, що взаємовідносини «влада - громадянин» сьогодні детерміновані соціально-політичним досвідом, нагромадженим усіма учасниками цього процесу, який в свою чергу впливає на реалізацію інших соціальних відносин. Важливе місце в нашій державі посідають також традиції, що впливають на політичний досвід, який склався в результаті ухвалення політичних рішень, відносячи до них і життєвий досвід.

Прагматичним соціодетермінантом можна вважати вибори, згідно з якими перемогу отримує та сила, яка може представити детальну, обґрунтовану програму соціально-політичного розвитку і відповідну команду професіоналів, що зможуть її реалізувати.

Отже, взаємовідносини «влада - громадянин» є прагматичними, оскільки наявна мета - здобуття влади як наявної для даної політичної сили, ресурсно її виправдовує.

Таким чином, політична сила повинна розраховувати на ті цілі, для досягнення яких вона має необхідну ресурсну базу, а якщо ця політична сила ставить перед собою цілі, для досягнення яких вона не має відповідних ресурсів, то ці цілі можна назвати непрагматичними, безперспективними. В такому випадку дана політична сила змушена діяти згідно головного принципу теорії прагматизму.

Політична історія знає багато політичних сил, що на початку свого існування та боротьби за владу не були сильними та не користувались підтримкою народу, не мали чітких прагматичних програм розвитку, а мали сильних політичних супротивників, які за короткий проміжок часу, опинилися на політичній вершині [8, с. 123].

Соціокультурна детермінація соціальних процесів ухвалення рішень в умовах суспільства, що трансформується, є важливим фактором при виборі політичних рішень, згідно з теорією прагматизму, як на рівні соціальних структур, так і на рівні суб'єктів соціально-політичних процесів.

Діалектику соціокультурної детермінації можна уявити як вплив на соціальних суб'єктів, які, в свою чергу, через соціальні стратегії впливають на соціокультурний потенціал суспільства, а соціально-політичні процеси, політичні рішення перебувають під впливом соціокультурних чинників.

Процес прийняття політичних рішень - класичний вияв соціальної дії, яку за М. Вебером можна розглядати як цілераціональний вид діяльності, а звідси слідує, що і політико-соціальні дії, і цілі, задля яких вони здійснюються, можуть бути прагматичними. Однак, часто об'єктивна та суб'єктивна сторони характеристики політичних цілей тих чи інших політичних сил не співпадають.

Політичний прагматизм характеризує політичну діяльність політичних суб'єктів під час політичних відносин [2, с. 242].

Політична ситуація сьогоднішньої України досить складна, тому що політична система, що склалась в нашій державі - «делегативна демократія».

Делегативна демократія може бути стійкою, бо успадкувала від попереднього режиму уявлення про правильне використання політичної влади, перехід якої до демократично обраного уряду має обумовлювати наступний перехід до сталого демократичного режиму. При цьому аналіз соціокультурної детермінації політичних процесів та рішень набуває великого значення. Слід підкреслити, що на всі ці процеси впливає політичний прагматизм згідно з яким в українському суспільстві «демократія» не відповідає уявленням теорій прагматизму [5, с, 12].

Після першої світової війни американський прагматизм вірує у соціальну філософію, а прихильники прагматизму застосували цю доктрину до кожної стадії розвитку соціальної теорії. Так, філософська теорія прагматизму Д. Д ьюї торкається соціальних, економічних, політичних питань, досліджуючи певні цінності морального і соціального життя суспільства. Його філософія не була простою абстракцією, а тому його ідеї були і залишаються близькими до відбиття суті детермінації соціальних процесів і перевірені на практиці.

В політиці прагматизм спрямований на реалізацію соціально - політичних цінностей, протиставляється обмеженню соціальної, матеріальної складової на користь інтелектуальної, керуючись в прогнозуванні соціально-політичних процесів системним аналізом. На рівні соціокультурної детермінації створюються альтернативні моделі, що виявляють політичні та соціальні протиріччя, а нарівні прагматичного рішення при мінімальних витратах на реалізацію соціальної програми суб'єктом вибирається модель, що потім реалізується на практиці.

Прагматизм є адекватною ідеологічною установкою, згідно з якою проробляється проблема, висуваються шляхи її рішення, суспільнозначимі цілі та здійснюється підготовка для реалізації соціально-прагматичної цілі.

Слід підкреслити, що прагматизм має і недоліки. Так, обмеженістю прагматизму в соціально-політичній дійсності можна вважати протиріччя між приватним і загальним результатом дій. Короткий успіх приводить до протилежних наслідків у загальному політичному процесі. Тому прагматизм краще доповнювати іншими ідеолого-прагматичними установками, в яких це протиріччя дозволяється.

Однак, в українській політиці прагматизм, а, особливо, політичний, придушується утопічністю. Жодна обіцянка уряду за період реформ відносно населення виконана не була. Важливо, підкреслити - в Україні прагматизм носить яскраво виражений тіньовий характер.

В умовах прагматичної детермінації соціальних процесів велике значення має соціальний захист населення, який вимагає від держави прагматичних гарантій: економічних, соціальних.

Українська держава повинна розвивати соціальне страхування, запроваджувати обов'язкове медичне страхування та нову систему пенсійного забезпечення, керуючись прагматизмом як методологією дії.

Сьогодні повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати та її вплив на науково-технічний прогрес, стримується розвиток соціальної сфери, сфери освіти.

Стратегічним завданням української держави, її політики, як твердить прагматична теорія, є вирішення питання реформування структури органів соціального партнерства [7, с. 107].

Згідно з прагматизмом, у соціальній сфері, головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, а протягом 2005-2015 р. в Україні має бути досягнуто послідовне та стійке зростання показників, що характеризують рівень споживання населення.

Прагматична школа абсолютизує принципи, зорієнтовані на прагнення, потреби, що формують соціальні інтереси та розвивають соціальні процеси. Якщо прагматизм формулює суть політичної діяльності як реалізацію інтересів і досягнення цілей, які є корисними, то варто визначитися із групами соціально-політичних детермінованих інтересів основних учасників політичного життя країни: суспільства, держави, владної еліти.

До загальних інтересів суспільства можна віднести добробут, свободу та прагматичні перспективи. Інтересами держави слід вважати незалежність, цілісність, управлінську ефективність та міжнародне становище, а інтересами владної еліти - стабільне положення, заможність, поширення влади, легітимність [4, с. 5].

Tаким чином, у сучасному українському суспільстві, в якому тривають трансформаційні процеси, українська політика зазнає детермінованого впливу соціальних та політичних криз, а в умовах визначення прагматичних тенденцій та їх соціальної орієнтації, посилюється думка, що в суспільстві має місце необхідність умілого користування різними системами - економічними, соціальними, політичними.

В сучасних умовах реформування політичного, економічного і соціального життя України, український народ активно включився в подолання труднощів для чого потрібен певний період, щоб люди освоїлись у нових умовах, породжених необхідністю переходу до ринку, здобули господарські навички, навчилися висловлювати власну думку, відчули себе самостійними в реалізації соціальних процесів.

Соціальна зрілість сучасного українського суспільства, даючи об'єктивну оцінку всіх суспільних явищ, прагматично передбачає уміння бачити цілісну картину світу та тенденції його розвитку, а також вірно оцінювати рівень соціальної підготовленості людей до самостійної діяльності, соціальної зрілості, активності.

Отже, сучасність ставить нові прагматичні вимоги перед людьми, піддає перевірці її здібності в напрямку забезпечення неухильного зростання економіки, подальшого вдосконалення суспільних відносин і поглиблення демократії [і, с. 2].

Об'єктивне осмислення проблеми прагматизму є особливо актуальним і важливим для українського суспільства, яке намагається подолати наслідки тоталітарного минулого і продовжувати власний розвиток у напрямку демократії.

Роки, що минули від часу проголошення незалежності України, дають достатньо підстав до деяких підсумків і аналізу. Однією з актуальних проблем й надалі залишається проблема становлення демократії, хоча очевидна її слабкість і непослідовність, нестійкість деяких вже завойованих позицій. Щоб оцінити стан демократії в Україні, потрібно зрозуміти що таке демократія. Процес демократизації науковці розуміють як конституювання визнаних елементів демократії, а не як процес руйнування принципів та інститутів попередньої системи, чи просто конституційно-політичну декларацію демократії.

Сьогодні важко робити прогнози майбутнього демократії в У країні. її зміст, вибір того чи іншого напрямку розвитку визначатимуться не лише внутрішніми чинниками, які готує їй сьогодення, а й багатьма іншими сприятливими чи несприятливими обставинами. Висновок напрошується такий: демократія в Україні вступає у найвідповідальніший етап свого розвитку. Якщо демократія поглибиться, вдихне у маси хоч трохи надії й ініціативи, відчуття особистої причетності до всього, що діється, стане тим вирішальним чинником, спираючись на який можна вивести країну на новий якісний етап розвитку. Соціальна реальність твориться у практичній політиці і хочеться вірити, що вона буде більш демократичною, ніж ми можемо констатувати на сьогоднішній день. Повноцінного громадянського суспільства в Україні нема, але є позитивна динаміка його розвитку. Між партіями практично нема різниці, їх декларовані ідеології та цінності ними ж ігноруються або змінюються, або взагалі відсутні.

«Сьогодні демократія в Україні діє достатньо ефективно, так як не гармонізовані взаємовідносини держави і громадянського суспільства» [6, с. 69].

Громадянське суспільство це специфічний сегмент соціального простору, у якому відтворюється соціальне життя людини.

В теоретичному плані актуальним є дослідження взаємовпливу процесів соціальної трансформації, що притаманна сучасній Україні й іншим країнам пострадянського простору, та світоглядних установок їх громадян, виявлення їх конституційних елементів формування світоглядних орієнтацій і кореляції с постмодерністським світоглядом, з інтенціями сучасної культури до етичного переосмислення духовних вимірів людського життя. Соціальне середовище, як один з головних чинників особистості, має ненав'язливо формувати інтереси і пріоритети індивіда, які б не суперечили інтересам інших індивідів або суспільства в цілому. Для запобігання конфлікту між інтересами індивідуальними та суспільними індивід повинен знаходити підтримку з боку суспільства.

В рамках системної кризи, що переживається соціумом, який трансформується, економічна криза є найгострішою, а ідейна є найбільш глибокою. Зрозуміло, що доки людина і суспільство не відновлять своєї ідентичності, доки не вироблять власну систему цінностей та світорозуміння, не визначать сенс своєї життєдіяльності і світоглядні орієнтири, перетворююча енергія буде витрачатися соціально неефективно. Україна здобула політичну незалежність і зараз гостро потребує світоглядної та ідейної незалежності - знаходження соціально ефективної стратегії існування українського народу, збереження ним національної самобутності і продовження традицій тисячолітньої історії. При цьому потрібно враховувати світовий досвід соціального трансформування, способи вирішення світоглядних проблем, що виникають під впливом політичного прагматизму.

прагматизм політичний детермінація соціальний

Список використаних джерел

1. Бекешіна І., Кучерів І., Небеженко В., Оробець Ю. Громадська думка про стан демократії в Україні та перспективи політичного вибору // Політичний портрет України. - K.: Демокр. ініціатива, 2000. - Вип.З.

2. Валевський О.JI. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження: Монографія. - K.: НІСД, 2001.

3. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. - К, 1996.

4. Головаха Е. Політичний портрет України: загальні тенденції розвитку // Політичний портрет України. - K.: Демокр. ініціатива, 2001. - Вип.1.

5. О'Доннелл Г. Делегативна демократія. Посилання на матеріал. - M., 2000.

6. Збірник досліджень ОКЕСО. Звіт по Україні. - К, 2007.

7. Іванова О.JI. Соціальна політика: теоретичні аспекти. - K.: Академія, 2003.

8. Політологія: Підручник / Заред. І Дзюбка. - K., 2001.

9. Рассел Б. Теория западной философии. - СПб., 2001.

Размещено на Allbest.ru