Демократія як чинник самоствердження особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демократія як чинник самоствердження особистості

Бойко А.І

Демократія у буквальному розумінні означає ні що інше, як народовладдя, влада народу. Оскільки ж головною владою є влада державна, стає цілком зрозумілим, що свої владні начала народ може реалізувати лише ввійшовши в структуру державної влади або шляхом тиску на неї з боку громадянських інституцій. У цьому випадку людина виступає уже в іншій якості у якості громадянина. Звідси зрозуміло, що ядро демократії становлять громадянство і громадянськість. Вони означають не тільки формальну належність людини до держави, політико-юридичний зв'язок із її структурами, скільки розвиненість соціальної свідомості й індивідуальної гідності, спроможність людини усвідомлювати власні інтереси і захищати їх зі знанням справи та з урахуванням інтересів усього суспільства [1;2;4]. Водночас демократія важлива й загальновизнана цінність. Вона утверджується й набирає справжньої сили тільки тоді, коли люди знають, за що вони цінують демократію, чого прагнуть і що захищають. Саме в такому контексті демократія постає шляхом до свободи й особистого успіху молоді.

Громадянин, його життя і здоров'я, його гідність і чесноти найголовніше для демократії. Сила суспільства і його міць складається саме з освічених і організованих громадян, які шанують силу спільного існування, спільного рішення і відповідної дії. Безсилля і відчай окремого громадянина, його зневіра у власних силах є небезпечною річчю, адже демократія не може і не повинна нехтувати кимось окремим заради примарних інтересів цілого. Громадянство як суспільна роль і громадянськість, як сукупність рис, суспільних якостей виконувача цієї ролі уособлює саме дійовий, активний характер соціального буття людини, намагання бути в центрі тих важливих подій, що впливають на життя, визначають майбутнє [1,109-110].

Як зазначає А. Колодій, по-справжньому демократичне громадянство виявляє себе (мусить виявляти) в самоорганізації і самоврядуванні на всіх рівнях життя у студентському й учнівському самоврядуванні, у профспілковому й правозахисному рухах, у діяльності різноманітних неурядових організацій, що становлять громадянське суспільство, якого не існує, якщо немає справжніх громадян. У демократичному суспільстві людина є істотою вільною і сама визначає мету, сенс і ритм свого існування. Ніхто не може змусити вільного громадянина присвятити себе чомусь такому, що він вважає не вартим уваги, таким, що не має значення. Але така відстороненість і свобода самовизначення не передбачає, що громадянин може взагалі залишити напризволяще сферу суспільного життя хоч би якою багатоманітною і складною вона була, і хоч би яким «неосвіченим» та «непідготовленим» він себе вважав [2,188-190].

Іншою цінність демократії є компетентність і відповідальність. Компетентність громадянина це його знання про те, які існують способи відстоювання прав, свобод, захисту власних інтересів, це та цінність, яка забезпечує життєздатність і стійкість демократичного ладу. Готовність і бажання діяти передбачають відповідальність: усвідомлення того, що «дорослий стан» (а демократія орієнтує людину на те, що вона мусить долати інфантильність, споживацьку налаштованість, надії на патерналізм і опіку) це обов'язок повною мірою відповідати за прийняті рішення і вчинені дії. У компетенцію громадянина входить увесь спектр його суспільного існування, усе те, що творить мережу соціальних відносин [3].

О. Хорошилов підкреслює, що компетентний громадянин мусить бути обізнаний з усіма тими справами, які можуть вимагати його безпосереднього втручання. Треба знати, за допомогою яких законів, механізмів і процедур можна вплинути на ті чи інші структури влади заради відстоювання власних інтересів, яким чином можна висловити своє прихильне ставлення до якогось факту суспільного життя або ж, навпаки, виявити своє обурення і протест [4,553]. Підтримання компетентності це постійне піклування про те, щоб бути поінформованим й освіченим, щоб нічого суттєвого і значущого не відбувалося поза твоєю власною увагою та участю. Компетентність громадянина це його громадянська пильність, розуміння того, що «споживацьке» ставлення до надбань і цінностей демократії можуть призвести до їх втрати.

В системі цінностей демократії важливе місце належить свободі. Фахівці підкреслюють, що з достеменною точністю важко визначити сутність цього явища, проте кожен добре відчуває, коли його свобода утискується або зводиться нанівець [5]. Фундаментальне розуміння свободи це свобода від ланцюгів, від ув'язнення, від поневолення іншими. Той, хто хоче бути вільним, прагне усунути перешкоди; боротися за особисту свободу означає прагнути покласти край втручанню, експлуатації, поневоленню з боку людей, чиї цілі відрізняються від твоїх. Свобода, принаймні у політичному розумінні, пов'язується з відсутністю залякування чи домінування.

Простір свободи це своєрідний Всесвіт, у якому людина належить сама собі і може приймати будь-які рішення, які стосуються її. Свобода виступає як сфера людської діяльності, в якій суспільна організація нічого не забороняє й нічого не наказує, відтак у цій сфері люди можуть вибирати те, що хочуть, не наражаючись на репресії. Питання, однак, полягає в тому, наскільки великою є ця сфера, та чим (і ким), а також у який спосіб вона може бути обмежена.

Мінімально необхідне обмеження свободи одного громадянина, згідно з ідеологією лібералізму, визначається потребою захисту свободи іншого громадянина. У випадку порушення цих меж вступає в дію закон, який накладає обмеження і відновлює порушену свободу.

Для того, щоб визначити межі свободи й відповідальності, уникнути надмірних моральних претензій, повинна існувати якась «надлюдська» інстанція, яка не залежала б від чиїхось особистих уявлень і уподобань, від чиєїсь окремої волі чи сваволі. Саме таку інстанцію уособлює закон і особливою мірою Конституція. Її призначення чітко визначити принципи соціального співіснування людей у демократичному суспільстві. Непорушність конституційних засад дає змогу зробити соціальний порядок і соціальну свободу незалежними від того, який саме президент стоїть на чолі держави або яка партія здобула більшість у парламенті.

Права і свободи людини є такою цінністю яка репрезентована в усіх формах і процедурах демократії. Саме для захисту і реалізації цієї цінності існує демократія. Демократія має сенс тільки з огляду на те, що людина (будь-яка, кожна) виступає носієм певних невідчужуваних прав і свобод, навіть за умови, коли багато хто з громадян нехтує цими правами, зневажає їх і вважає розмову про них «балачками». Конституційний правовий порядок є такою системою відносин, за якої всім надається найбільша з можливих свобода самодіяльності і самовизначення [6].

Ліберальна демократія породила й затвердила як одну із основних цінностей свободу совісті й віротерпимість, а деякою мірою й сама була породжена нею. Адже історично свобода совісті (визнання того факту, що найвищим суддею щодо вірування і переконання людини є її совість) була тим здобутком Реформації, яка викликала велике зрушення у людській свідомості і з часом спричинився до формулювання й конституційного затвердження інших цінностей політичної культури [7]. Важливе значення цієї цінності полягає в тому, що вона дає змогу знаходити й ефективно використовувати форми нормального співіснування громадян, які дотримуються різних релігійних уподобань або ж узагалі є атеїстами. Демократичні принципи в їх сучасному розумінні виводять питання віри з «фокусу» моральних вимог, які можуть ставитися до громадянина з боку суспільства. Релігійні вподобання та переконання людини визнаються цариною індивідуального вибору, куди не може втручатися держава та інші люди.

Для того, щоб громадянин міг реалізувати себе як головний агент (актор) демократичного суспільства, необхідна наявність певних чинників і умов, які також; становлять (і репрезентують) основні цінності демократії. Це свобода слова, контекст якої створюють вільні в своїх діях і захищені законом засоби масової інформації (ЗМІ), що дають змогу громадянам бути по-справжньому обізнаними зі станом справ у країні. Через ЗМІ людина може висловити своє судження стосовно і чи іншої суспільної проблеми, того чи іншого політичного діяча. Свобода слова одна з суттєвих цінностей демократії. Проте, як і будь-яка інша свобода, вона ж може існувати без обмежень.

В системі цінностей демократії важливе місце належить людської гідності. Усвідомлення кожним особистої значущості, власної людської місії, унікальності, самобутності й невичерпності це одна із докорінних чеснот демократичного світогляду і водночас один із наших громадянських обов'язків. Громадянин носій гідності та її захисник. Тому через посередництво цієї категорії визначаються свобода та успіх особистості. Гідність складова авторитету громадянина, його самоповаги й поваги до інших. А повага до людини є умовою виховання і вкорінення поваги до суспільства.

Кожна людина - неповторне творіння, і це потрібно усвідомлювати й цінувати, розвивати й відповідально застосовувати вжитті, розуміючи, що гідність є породженням і умовою свободи. По-справжньому гідною може бути тільки вільна людина. Гідність змушує громадянина діяти, ставати на заваді порушенням принципів і основ демократичного ладу, протидіяти будь-яким утискам свободи.

Дослідники зазначають, що гідність може існувати тільки в контексті інших гідностей (гідності інших людей). При цьому повага до іншого і його визнання ґрунтується не на якихось утилітарних міркуваннях (поважати «за щось» або «заради чогось»), а виключно на тому, що людину поважають як таку, шанують у ній людське, визнаючи належність до людського роду смертного, але спроможного на безсмертні справи, здатного залишати за собою «нетлінні сліди» [8]. Повага до людської гідності вимагає глибоко вкоріненої в політичній культурі терпимості (толерантності), визнання невідчужуваних прав за всіма людьми, хоч би йшлося про звинувачуваних, засуджених, навіть невиправних рецидивістів. Культивування гідності й толерантності цивілізує суспільство, звеличує людину, розкріпачує її. Саме на це повинна бути великою мірою скерована громадянська освіта, усе, що спрямоване на розвиток особистості та її людської гідності.

Гідність людини передбачає визнання й забезпечення її моральної автономії. Це означає, що людина здійснює своє самовизначення вільно й неупереджено, користуючись власним розумінням щастя й добра. Ніхто не може пред'явити людині невиправданих та примусових моральних претензій, що суперечать її власному переконанню й совісті. Ніхто не може вплинути на ідеологічні, релігійні або інші вподобання людини. Це сфера її вільного вибору. Визнати за членами суспільства їхню моральну та практичну автономність означає забезпечити їм статус свободи, успіху в справах. Саме цій меті слугує більшість записаних у Конституції прав і свобод. Отже, всі законодавчі акти, що ґрунтуються на економічній і політичній доцільності, повинні визнаватися правомірними лише тією мірою, якою вони не суперечать конституційному статусові непідвладності.

Демократія є соціально-орієнтованою (тобто спрямованою на спільноту, суспільство) формою світогляду. Вона орієнтує людину на стійкий і свідомий інтерес до соціального життя, на усвідомлення власних інтересів

і пошук шляхів їх втілення (захисту). Зазвичай людина не буває одинокою у тих чи інших вимірах свого соціального існування. Демократія ж послідовно передбачає і виходить з того, що людина налаштована на взаємність, відповідальність, сумлінне ставлення до громадянських обов'язків. Отже, можна стверджувати, що ціннісні виміри демократії органічно обумовлюють успішність дії особи в суспільстві.

На наш погляд, важливою цінністю демократії, що забезпечує свободу та успіх є відповідальність. На думку О. Траверсе, відповідальність особистості перед суспільством характеризується свідомим дотриманням моральних принципів і правових норм, які виражають суспільну необхідність. Відповідальність як риса особистості формується у процесі спільної діяльності в результаті інтеріоризації соціальних цінностей, норм і правил. Як властивість особистості відповідальність це усвідомлення значущості себе як особистості і власної діяльності (вчинків) не лише самої по собі, а й у межах групи, інституту, суспільства, а отже, своєї причетності до спільного результату до успіхів, досягнень і провалів, і навіть злочинів своєї групи, свого інституту, суспільства [3,130].

Соціальна відповідальність це внутрішній контроль своєї можливої активності заради сприяння або перешкоджання тим чи іншим соціальним процесам. Тому відповідальність, як цінність демократії, виникає не лише із соціальної потреби, а й за наявності об'єктивних можливостей, тобто зовнішньої соціально відносної свободи і можливості внутрішньої свободи, яка проявляється у варіабельності поведінки особи в одних і тих самих соціальних умовах у залежності від свідомого ціле-покладання і, насамперед, від можливості вибору.

У повсякденному житті соціальна відповідальність проявляється як готовність прийняти наслідки своєї причетності, як найвищий рівень усвідомлення власних дій, навіть як установка діяти певним чином за певних обставин. Готовність особистості до дії це засаднича умова успішної реалізації будь-якого виду діяльності. Виникнення стану психологічної готовності особи до діяльності відбувається поступово, а саме: спочатку формулюється мета на основі потреб і мотивів (чи усвідомлення людиною поставленого перед нею завдання відповідною групою), далі йде вироблення плану досягнення мети, настановлень, моделей, схем дій, які стоять у порядку денному. Потім особа переходить до їх втілення, що виявляється у предметних діях із застосуванням певних засобів політичного характеру, порівнює хід і проміжні результати дій з метою, що стоїть, вносячи корективи [3,131].

Соціальна відповідальність виникає і має прояв, насамперед, в умовах, коли той чи інший суб'єкт дії опиняється з ситуації вибору або конфлікту. Коли необхідно здійснити самостійний вибір і взяти на себе відповідальність за рішення, за вчинок тощо. Така ситуація передбачає усвідомлення можливих наслідків і обрання свідомої готовності не лише до майбутньої діяльності, але й до будь-яких з можливих наслідків. Соціальну відповідальність насамперед можна охарактеризувати як готовність до імовірнісної ситуації, заснованої на переконаності або чіткій системі цінностей, прийнятих завдяки нагромадженому досвіду і передбаченню можливих варіантів політичної діяльності. Демократію в контексті свободи та успіху не можна інтерпретувати не звертаючись до такій цінності як громадянська ідентичність. На погляд П. Бублика, доречно говорити про громадянську ідентичність, що передбачає певне самоототожнення людини з суспільством в цілому (з «громадою»), відповідальність за те, що відбувається в цьому суспільстві, готовність впливати на політичний процес, водночас враховуючи не лише свої, але перш за все суспільні (як вони витлумачені даним суб'єктом) інтереси. У такий спосіб активна і пасивна форми політичної ідентичності впливають на розвиток політичної культури [9,63]. З наведеним розумінням феномену ідентичності узгоджується визначення власне політичної ідентичності: ототожнення суб'єктом політичного процесу себе з певною визначеною політичною позицією, що визнається іншими суб'єктами політичних відносин. Можна стверджувати, що політична ідентичність суб'єкта встановлена, коли інші суб'єкти політичних відносин кодифікують його як певного агента шляхом приписування йому тих самих значень ідентичності, які він визнає для себе чи проголошує сам. Відтак політична ідентичність обов'язково передбачає ситуацію, коли суб'єкт сам усвідомлює свою політичну приналежність і керується нею у своїй політичній поведінці. Отже як цінність політичної культури, ідентичність виступає моментом визначеності в сфері політики, прагненням здійснити фіксацію політичного становлення. Таким чином демократія, з одного боку розглядається як важлива цінність суспільства, а з іншого як феномен, що має власну систему цінностей за допомогою яких забезпечується шлях до свободи та особистого успіху індивіда в суспільстві, можливості реалізувати себе, досягти наміченої мети.

Література

народовладдя демократія соціальний

1. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. 2005. № 3. С.108-114.

2. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. Львів: видавництво «червона Калина». 2002. 276 с.

3. Траверсе О. Соціальна відповідальність як змістовна складова політичного лідерства і політичного керівництва // Людина і політика. 2004. № 5. С.127132.

4. Хорошилов О. Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію // Політичний менеджмент. 2005. № 1. С.52-57.

5. Полтораков О. Свобода як європейська цінність: філософсько-політологічний аналіз // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. В 2 ч. Ч.2. Харків: «Екограф», 2003. С.80-82.

6. Клімов О.В., Клімова Г.П. До питання про права і свободи людини // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. В 2 ч. Ч.2. Харків: «Екограф», 2003. С. 44-47.

7. Снегірьов В.В. Релігійна свобода та права людини в сучасному державознавстві // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. В ч. Ч.2. Харків: «Екограф», 2003. С.96-99.

8. Гордієнко К. Розвиток соціальної культури особистості в молодіжному середовищі // Соціальна психологія. 2006. № 3. С.66-75.

9. Бублик П. Ідентичність як фактор політичної культури // Людина і політика. 2004. № 2. С.62-67.

Размещено на Allbest.ru