Алгоритми та етапи аналітичного процесу в політичному аналізі

Архітектоніка реалізації принципу системності в політичному аналізі визначається через певну послідовність кроків, етапів, кожен з яких покликаний вирішити конкретне аналітичне завдання. Дослідники політичного аналізу зазвичай ідентифікують компоненти аналітичного процесу у формі серії кроків, таких, як визначення та деталізація проблеми, встановлення оціночних критеріїв, ідентифікація альтернатив, їх порівняння та розрізнення, моніторинг наслідків прийнятого політичного рішення тощо [1]. Хоча слід визнати, що не існує єдиного, загальноприйнятого алгоритму аналітичного процесу, однак пошуки реальних аспектів його розгортання тривають. Стаття присвячена з'ясуванню доцільності різних кроків та етапів аналітичного процесу в політичному аналізі.

На думку фахівців авторитетного аналітичного центру Urban Institute, існує така послідовність кроків реалізації принципу системності в політичному аналізі: визначення проблеми, ідентифікація значущих цілей, вибір критеріїв оцінки, визначення цільової групи, ідентифікація альтернатив, оцінка витрат кожної з альтернатив, визначення ефективності кожної з альтернатив, презентація результатів [2,123]. К. Паттон і Д. Савицький дають свою версію алгоритму аналізу:

аналіз проблеми;

визначення критеріїв оцінки альтернатив політики;

визначення альтернатив політики;

оцінка альтернатив;

вироблення рекомендацій;

оцінка результатів впроваджуваної політики [3,34].

А варіант, запропонований Д. Веймером і А. Вайнінгом містить такі етапи:

формулювання, концептуалізація, операціоналізація та моделювання проблеми;

визначення цілей, завдань та обмежень;

визначення альтернативних рішень;

прогнозування наслідків та оцінка альтернатив;

вибір рішення;

аналіз прохідності та імплементації рішення;

донесення рекомендацій до клієнта [4,210].

Як зазначає С. Туронок, будь-який можливий алгоритм аналітичного процесу має не стільки дескриптивну та перспективну (описувальну та предписуючу реальну послідовність зусиль, що робить аналітик), скільки дисциплінуюче та організуюче навантаження [5,88]. Типовою помилкою аналітика є спроба твердо дотримуватись запропонованої схеми, не починаючи наступний етап до тих пір, поки не буде доведений до досконалості наступний.

Справа у тому, що не будь-який реальний політичний аналіз обов'язково повинен містити усі перелічені вище компоненти. Іноді від аналітика може вимагатись виконання лише декількох послідовних кроків. Наприклад, клієнта може цікавити загальний аналіз політичної ситуації, при цьому він не вважає за потрібне розкривати аналітику все коло своїх інтересів (цілей, завдань), запланованих дій (альтернатив), або клієнт має готове (безальтернативне) рішення і від аналітика вимагає аналіз його прохідності та можливості реалізації. Також цілісний аналітичний процес може бути організаційно поділений на серію проектів, коли кожен крок оформляється самостійним контрактом із замовником та виконується послідовно однім (або навіть одночасно різними) аналітичним колективом. Останній приклад можна зустріти в роботі з вищими органами державної влади.

Проте той факт, що приклади неповного, фрагментарного аналізу часто зустрічається в аналітичній діяльності, зовсім не зменшує методичну та дисциплінарну цінність існуючих схем етапізації аналітичного процесу.

На практиці значна доля зусиль припадає саме на перші кроки аналітичного процесу - визначення та деталізацію проблеми. Ці завдання мають першочергове значення, оскільки у багатьох випадках визначають вибір цілей та методів їхнього досягнення.

Проблема - це ситуація, яка породжує вимоги чи невдоволення громадян і для вирішення якої необхідна дія уряду. Сама по собі системна методологія починається з опису проблеми як системи. Отже, проблема, з точки зору теорії систем, є сукупністю трьох наборів елементів:

множина цілей;

множина властивостей проблеми;

способи, якими досягається множина цілей.

В межах системного підходу проводиться структурний аналіз проблемної ситуації або системи, де відображається існуюча структура елементів системи (учасників політичного процесу, їх характеристик, інтересів і цілей, ресурсу, потенціалу, співвідношення сил, складових частин проблеми, фактів і характеристик ситуації). Структурний аналіз не механічно розчленує проблему, а робить це на основі усвідомлених закономірностей будови системи, розставляючи при цьому елементи та фактори у певному порядку.

Згідно К. Паттону і Д. Савицькому, перший етап політичного аналізу складається як мінімум з трьох складових: формулювання проблеми; вибір головних цілей, спрямованих на вирішення цієї проблеми; та обрання способу розв'язання проблеми [3,41].

Формулювання проблеми є найважливішим та найскладнішим етапом в аналізі політики, на якому аналітики обирають з-поміж декількох наявних визначень проблеми таке, що здатне привести до найефективнішого її розв'язання. Бран Хогвуд и Льюис Ганн розуміють формулювання проблеми як процеси, через які проблема (можливість або тренд), визнана і висунута на публічний політичний порядок денний, сприймається різними зацікавленими сторонами. Далі вона вивчається, артикулюється і, можливо, отримує кількісне вираження. А в деяких випадках отримує затверджене або хоча б умовно прийнятне визначення в плані її ймовірних причин, складових частин і наслідків [6,59].

Формулюючи проблему, слід враховувати такі чинники, як причини проблеми (чи є вони персональними або імперсональними, навмисними або випадковими, простими або складними), масштаб проблеми (чисельність групи людей, яких стосується проблема, та її характеристики, величина території, яку охоплює проблемна ситуація), вплив зацікавлених груп (виявлення інтересів, які зачіпає проблема), новизна (чи виникала проблема в минулому), серйозність (наскільки серйозно сприймається дана проблема та її наслідки), надзвичайність (наскільки назріли корегуючі міри та наскільки їх відсутність зумовила негативні наслідки).

Після того як проблема сформульована, необхідно ретельно проаналізувати різні елементи або компоненти цієї проблеми та виявити ті з них, які можуть мати значення для дослідження. Концептуалізація проблеми передбачає звернення до спеціальної літератури щоб вияснити чи маються у дослідженнях, що проводились раніше, з даної або суміжної проблеми будь-які теоретичні гіпотези або емпіричні дані, що вказують яку роль відіграє той чи інший компонент проблеми, як той чи інший фактор впливає на загальну ситуацію. Після цього можна приступати до моделювання проблеми, що передбачає вибір основних цілей, спрямованих на вирішення цієї проблеми, вибір критеріїв досягнення цілей, які визначають конкретне значення міри досягнення цілей і завдань, що вважається достатнім для визнання проблеми розв'язаною (кожній цілі й завданню має відповідати свій критерій або система критеріїв), та вибір обмежень, які мають охоплювати будь-які ресурси для реалізації альтернатив політики [7,123].

Окремі автори наполягають на тому, що етап визначення та деталізації проблеми має завершувати вироблення програми дослідження, що визначає основні напрямки застосування зусиль, задає рамочну структуру, яка у свою чергу визначає вибір конкретних дослідницьких методів та технік, що конкретизують часові, ресурсні, організаційні та технічні параметри дослідження [8,155].

Наступним етапом аналізу політики є визначення оціночних критеріїв або критеріїв оцінки альтернатив політики. Для прийняття оптимального рішення необхідно визначити критерії, за якими відбуватиметься вибір однієї із запропонованих альтернатив. Критерії - це та шкала, за якою аналітик політики передбачає вплив альтернатив політики на поставлені завдання. Пол Браун поділяє критерії оцінки альтернатив політики на оціночні (самостійні) та практичні [8,181].

До оціночних критеріїв належать:

• результативність (визначає, якою мірою може або чи може взагалі впровадження однієї з даних альтернатив привести до вирішення поставленого завдання);

• ефективність (як синонім економічної раціональності, є співвідношенням результатів та витрат, необхідних для отримання цих результатів, і часто вимірюється грошовим еквівалентом);

• справедливість (визначає розподіл переваг (наприклад, послуг або грошових прибутків) чи зусиль (наприклад, грошових витрат) між різними групами суспільства).

До практичних критеріїв належать:

• адекватність (визначення простору, в якому даний рівень результативності задовольняє потреби, цінності чи можливості, що відповідають проблемі);

• реагування (оцінка можливих альтернатив політики щодо того, як певна політика задовольняє потреби або цінності окремих груп суспільства);

• прийнятність (визначення того, чи не суперечать завдання стратегії та її базові положення, загальним цінностям суспільства);

• політична здійсненність (визначальний критерій у суспільствах з перехідною економікою, що означає імовірність впровадження даного варіанту політики в конкретному політичному середовищі);

• простота в адміністративному забезпеченні (достатність адміністративного персоналу для впровадження цієї політики, наявність адміністративних навичок цього персоналу та наявність часу).

Третім кроком у політичному аналізі є визначення альтернатив політики. Зазвичай виокремлюють чотири основних джерела альтернатив:

• діючі рішення і програми;

• типові політичні рішення;

• «модифіковані» типові політичні рішення;

• унікальні рішення [5,114].

Під час розробки альтернативних стратегій потрібно застосовувати творчий підхід. Універсальної процедури для вироблення альтернатив не існує. Це творчий процес, який вимагає від аналітика політики органічного поєднання теоретичних знань і мистецтва їх застосування на практиці. На цьому етапі дуже важливими є внутрішні та зовнішні консультації, що дадуть можливість врахувати всі можливі альтернативні точки зору.

Кожна альтернатива складатиметься з набору витрат і вигід, позитивних і негативних впливів на проблему [9,14]. Дуже важливо, щоб альтернативи були насправді реальними та життєздатними; насправді такими, що виключають одна одну, тобто насправді альтернативними рішеннями; а також альтернативи мають відповідати ресурсам, що є в наявності, та являти собою конкретний набор дій. На початковому етапі альтернатив може (і повинно) бути дуже багато, а потім поступово їх кількість звужується з урахуванням критеріїв оцінки. Водночас, як зауважують Д. Веймер і Е. Вайнінг, їх кількість має бути розумною, в середньому від трьох до семи, при цьому однією з альтернатив має бути дійсна практика [4,136].

Четвертим кроком політичного аналізу традиційно вважається оцінка альтернатив. Загалом оцінювання, як зазначає К. Вайс, являє собою систематичну оцінку операцій та / або результатів програми чи політики у порівнянні з комплексом явних чи неявних стандартів для вдосконалення програми чи політики [10,319]. Воно має на меті зв'язувати, чим на справді є політика, а також виявити замовників, чиє рішення брати участь у політиці (і наскільки) встановлює обмеження щодо можливостей політики. Оцінювання застосовується на всіх етапах аналізу політики і розглядається як засіб підвищення її раціональності і ефективності, проте на етапі оцінки альтернатив, визначивши критерії оцінки та альтернативні стратегії, аналітик політики систематизує їх таким способом, щоб було легше зробити вибір між ними. Для цього аналітик політики повинен виконати принаймні три завдання:

• спрогнозувати вплив стратегій;

• оцінити цей вплив з позицій обраних критеріїв;

• порівняти альтернативи за несумірними критеріями.

Згідно з Веймером і Вайнінгом, існує п'ять основних підходів (методів) порівняльної оцінки в політичному аналізі:

• стандартний аналіз здобутків і втрат;

• якісний аналіз здобутків і втрат;

• модифікований аналіз здобутків і втрат;

• аналіз ефективності втрат (аналіз економічної ефективності);

• багатоцільовий аналіз [4,164].

Вибір методу залежить передусім від того, які цілі ставить аналітик політики до вирішення проблеми.

Аналіз здобутків і втрат потрібно застосовувати в тому разі, якщо головною метою є ефективність. Він зводить вплив запропонованої стратегії до грошової величини. Якісний аналіз втрат і здобутків застосовується, коли вплив стратегії не вдається оцінити грошима навіть у тому разі, якщо ефективність є її єдиною метою. Модифікований аналіз втрат і здобутків застосовується, якщо окрім ефективності певного рішення має значення ще одна ціль (причому обидві цілі мають грошовий вимір). Аналіз ефективності і втрат застосовують тоді, коли ефективність та інша мета мають кількісні виміри, але ця інша мета не підлягає грошовому виразу. Багатоцільовий аналіз доречно використовувати у тому разі, якщо висунуто три або більше цілей, а також коли одну з двох цілей не можна представити в числовому виразі.

П'ятий крок - порівняння та розрізнення альтернатив з наступним формулюванням рекомендацій.

Справа у тому, що у більшості випадків альтернативи мають різний рейтинг за різними критеріями, тому завдання аналітика полягає у пошуку експліцитного компромісу між різними критеріями. Для цього застосовуються різноманітні методи і процедури. Згідно С. Туронку, можна виокремити методи задовільних, домінантних та еквівалентних альтернатив, а також матричні методики - матриця Геллера та матриця Браймана [5,85]. Для передбачення впливу альтернатив можна частіше за все конструюють матрицю, в якій з одного боку перелічені альтернативи, а з іншого - критерії оцінки їхнього впливу. Порівнюючи критерії з альтернативами, аналітик має спрогнозувати впливи кожної з альтернатив на кожен критерій. Здебільшого кожна альтернатива більше відповідає різному набору критеріїв. Дуже рідко якась певна альтернатива видається оптимальною за всіма критеріями. Треба показати взаємні зміни в різних критеріях, що стали наслідком того чи іншого рішення.

З оцінки альтернатив мають випливати рекомендації. Останні передбачають певні дії, які можуть бути прийняті або скасовані, виводи (значущі результати більш загального характеру, які можуть представляти інтерес для суміжних галузей та сфер активності замовники; вони підлягають обговоренню та з'ясуванню) та зворотній зв'язок (слід передбачити механізм моніторингу практичного використання рекомендацій та їх наслідків).

Підготовка рекомендацій вимагає від аналітика вміння перекласти теоретичні уявлення про різні оціночні та практичні критерії вибору політичної альтернативи на мову конкретного рішення. Великої ваги на цьому етапі надається дотриманню таких базових принципів, як здійсненність, перспективність, ціннісне та етичне навантаження рекомендованої політики. Надаючи рекомендації, аналітик політики повинен чітко і коротко відповісти на три питання: що повинен зробити клієнт? чому він повинен це робити? і як це можна зробити? Вироблення рекомендацій відбувається за чітко визначеними критеріями ефективності, результативності, адекватності, справедливості, відповідності та прийнятності, за якими також здійснюється оцінювання та вибір альтернатив політики.

Останній, шостий етап - моніторинг наслідків прийнятого політичного рішення або оцінка результатів впроваджуваної політики. На цьому етапі слід знайти відповіді на наступні питання: яким чином можна оцінити та виміряти успіх та ефективність виконання даного рішення? хто уповноважений здійснювати оцінювання і з якими цілями? які компоненти реалізованого рішення були успішними, а які ні? чи сприяла реалізація даного рішення цілями, що були поставлені, та в якій мірі? чи існують способи підвищення ефективності даного рішення.

Отже, цей етап спрямовується на оцінку політики щодо її змісту, здійснення, досягнення цілей та інших наслідків. У процесі оцінювання може бути виявлено проблеми чи перешкоди, що вимагають відновлення процесу аналізу політики з метою її продовження, модифікації або скасування.

Традиція системного аналізу пропонує типологію, яка ґрунтується на різних аспектах взаємовідносин між системою, що оцінюється, та середовищем. Г. Брувер і П. Де Леон виокремлюють три типи оцінювання: оцінка реакції (аналіз реакції системи на вплив зовнішнього середовища через «вхід» - виклики, проблеми, вимоги), оцінка процесу (аналіз структурних і операціональних аспектів внутрішньої системної «конверсії», тобто процесу перетворення зовнішніх «входів» в управлінські рішення та дії - «виходи») та оцінка впливу (аналіз змін зовнішнього середовища під впливом рішень та дій системи. Окрім того, Г. Брувер і П. Де Леон справедливо підкреслюють, що комплексна експертиза прийнятого рішення передбачає аналіз усіх трьох аспектів [11,96].

Для оцінки результатів впроваджуваної політики використовують три короткострокові, відносно недорогі методики оцінювання:

• встановлення можливості оцінки (evaluability assessment);

• моніторинг продуктивності (performance monitoring);

• якісне оцінювання (qualitative evaluation) [11,108].

Метод встановлення можливості оцінки покликаний визначити в якій мірі до того чи іншого об'єкту може бути застосована процедура оцінювання та сприяє проясненню програмних цілей з позицій осіб, що приймають рішення. Моніторинг продуктивності виконує документування ходу реалізації програми, у тому числі у порівнянні з показниками інших програм, та зіставляє рівень продуктивності, що досягнуто, з попередніми очікуваними рівнями. Методики якісного оцінювання передбачають застосування широкого спектру опитувальних та експертних методів для оцінки явищ, які важко виміряти чи пояснити, у тому числі, консультації та опитування тих громадян, на яких вплинула дана політика, щодо її результативності та ефективності. Якісна оцінка дозволяє особам, що приймають рішення, вияснити реальні обставини тієї чи іншої програми з позицій клієнтів, сприяє роз'ясненню змісту кількісних результатів досліджень, а також допомагає пояснити зміни в ході реалізації програми [12,64].

Таким чином, окреслені етапи політичного аналізу демонструють його системність. У свою чергу системність прогнозування означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об'єкт, а з іншого боку - як сукупність відносно самостійних напрямків (блоків) прогнозування. Цей принцип дозволяє отримати цілісну модель досліджуваного об'єкта в усій сукупності його прямих і зворотних, ієрархічних та координаційних зв'язків, визначити і виокремити його основні системні ознаки - елементарний склад, структуру, зміст, функціонування, способи реалізації [13,51]. Притому цілісність, комплексність, нарешті, системність прогнозування полягає не в простій механічній сумі зусиль експертів вузькоспеціалізо - ваних галузей, а у використанні комплексно-методологічного принципу прогнозування. Механічна сума прогнозів спеціалістів різних галузей не дає цільного загального соціального або політичного прогнозу, на підставі якого можна було успішно здійснювати окремі аспекти соціального/ політичного прогнозування. Прогнозування по частинам, без цілого приречене лише на поверхневий опис явищ, без необхідного проникнення в їх сутність, тобто, на наукове прожектерство та суб'єктивізм.

політичний геллер рішення алгоритм

Размещено на Allbest.ru