Лівий партійно-політичний спектр Донецької області: становлення та проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лівий партійно-політичний спектр Донецької області: становлення та проблеми

Майборода М.І.

За сімнадцять років незалежності України відбулися значні зміни у всіх сферах життя суспільства, зокрема в політичній. За цей період на зміну однопартійності прийшла багатопартійність, ідеологічній безальтернативності - широкий ідеологічний спектр політичних сил. Завдяки цьому громадяни отримали можливість альтернативного вибору. В цей час відбулася еволюція політичних уподобань населення країни, яке в 1990-х. роках віддавало більшість голосів лівим силам, а на початку XXI ст. віддало симпатії партійним утворенням нового покоління - Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко та «Нашій Україні». Це відбулося внаслідок того, що названі сили володіють більш потужним фінансовим та людським ресурсом, а їх членами є більшість авторитетних та впливових людей на загальнодержавному та місцевому рівнях. Тому під час виборів та після них, вони мають більше можливостей впливати та маніпулювати свідомістю громадян, вести широку та активну агітацію. У той же час, ліві партії не можуть конкурувати з ними, оскільки не володіють відповідним фінансовим, людським та кадровим ресурсом, хоча деякі з них мають розвинену організаційну структуру. Можливо це головна причина, через яку з кожними новими виборами вони будуть втрачати голоси виборців, а відповідно до цього і вплив на розвиток суспільства та держави.

Донеччина має важливе значення для України, оскільки дає 20% ВВП всієї країни, а на території цього регіону мешкає 10 % усього її населення [1; 2]. Не слід забувати і те, що ліва ідеологія є традиційно популярною серед населення області. Якщо пригадаємо національно-визвольну революцію 1917-1921 років, то побачимо, що популярними тут були не праві, а ліві сили - більшовики та есери. Більше того, 12 лютого 1918 року була проголошена Донецько-Криворізька радянська республіка, яка охоплювала територію Донецького та Криворізького басейнів. І зараз ліві ідеї залишаються досить популярними серед населення регіону,навіть за умови, що найбільш впливовою тут є Партія регіонів. З огляду на це, проблема становлення та розвитку лівих партій Донецької області представляється нам дуже важливою.

Метою дослідження є виявлення найбільш впливових політичних сил регіону лівого спрямування та визначення проблем, які заважають їх ефективній діяльності.

Виходячи з мети, автор ставить завдання проаналізувати структурне оформлення Комуністичної партії України (далі КПУ), Соціалістичної партії України (далі СПУ), Прогресивної соціалістичної партії України (далі ПСПУ) та інших партій лівого спрямування в Донецькій області, дослідити такі їх загальні проблеми, як фінансування, людський та кадровий ресурс.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 90-ті роки XX-початок XXI ст. Автор розпочав дослідження з 1991 року, оскільки в цей час була заборонена Компартія України, і внаслідок цього розпочалося створення лівих партій незалежної країни.

Історіографічну базу даної проблеми складають праці загальнотеоретичного характеру, роботи присвячені характеристиці політичної ситуації в Україні та безпосередньо в Донецькій області. До першої групи можна віднести праці О. Голобуцького, Т. Криворучко, В. Якушика, О. Бойко, В. Кипеня, О. Леонова та В. Лаги, в яких подана класифікація політичних партій України за ідеологічною приналежністю, а також окреслені проблеми відносин держави та партій [3;4;5;6]. Такі автори, як В. Бала, О. Голобуцький, Т. Голобуцька, Я. Павловський приділили увагу аналізу політичної ситуації в Україні 2006-2007 років [7]. До третьої групи відносяться праці Т. Болбат, В. Ликова, А. Фіщука, В. Ковальського, Є. Пожидаєва та Н. Наталіної, в яких висвітлено створення окремих політичних сил регіону, проаналізовано їхні проблеми [8; 9; 10; 11]. Ці роботи мають безперечну цінність в розумінні політичної ситуації в Донецькій області в означений період, однак не дають комплексної узагальнюючої характеристики суспільно-політичного розвитку Донецької області на сучасному етапі.

Джерела з даного дослідження теж складаються з декількох груп. Найголовніше значення мають закони України. Перш за все Основний закон України, 36 стаття якого надає громадянам право на створення політичних партій, закон України «Про політичні партії України який встановлює порядок створення та діяльності партій [12, 10; 13] До другої групи належать партійні документи та матеріали, як загальнонаціонального, так і місцевого значення. Зокрема, базовим для всіх партій документом є Статут, який визначає їх структуру та керівні органи на всіх рівнях. Третю групу складають статистичні дані щодо кількості політичних сил, зареєстрованих на Донеччині обласним управлінням юстиції та їх місцевих організацій. Велику цінність для розуміння позицій лівих сил в регіоні в означений період має архів автора, який складається з матеріалів зустрічей з представниками окремих партій області.

Ліві партії Донецької області почали створюватися та оформлюватися на початку 1990-х років. Цей процес відбувався в контексті становлення партійної системи регіону в цілому. Саме в зазначений період був створений Донецький обласний комітет (далі обком) Комуністичної партії України, який став найбільш потужною лівою силою Донеччини. Взагалі для КПУ цей регіон з самого початку мав особливе значення, оскільки з ним пов'язана історія її створення. Саме тут у 1992 році розпочався рух за відновлення комуністичної партії [9,14]. Нагадаємо, що Компартія України припинила свою діяльність та була фактично заборонена у 1991 році, коли 26 та 30 серпня Президія Верховної Ради прийняла укази «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» [14]. Однак, в умовах економічної кризи, яка охопила країну, 14 травня 1993 року президія Верховної Ради прийняла постанову про скасування своїх указів від 26 та 30 серпня 1991 року. У другому пункті постанови зазначалося, що громадяни, які поділяють комуністичні ідеї можуть створювати партійні організації у відповідності до чинного законодавства країни [14]. Таким чином, був відкритий шлях до створення КПУ.

Створенню партії передувала XX Всесоюзна конференція Компартії колишнього Радянського Союзу. Але, перші кроки на цьому шляху були зроблені ще 12 вересня 1992, коли у приміщенні Донецького краєзнавчого музею відбулася конференція прихильників комунізму, на якій було прийнято рішення про перереєстрацію комуністів області [15, 81]. Також, конференція прийняла рішення про відтворення партійних організацій [14, 14]. Іншим рішенням були обрані делегати від Донецької області на всесоюзну конференцію, серед яких був Петро Симоненко (на той час заступник директора об'єднання «Укрвуглемаш») [15,81]. 10 жовтня 1992 року у приміщені будинку Пролетарської районної ради народних депутатів м. Москви відбулася XX всесоюзна конференція Комуністичної партії, яка ухвалила рішення перетворити КПРС на Союз самостійних комуністичних партій незалежних держав, органи якого повинні виконувати лише консультативні та координаційні функції [15, 82].

Після конференції українські делегати зібралися в холі будинку Пролетарської ради Москви, щоб обсудити відновлення партії в Україні. Зібрання обговорювало декілька варіантів її відновлення, але зійшлися на тому, що необхідно створити нову партію комуністів, яка б діяла до відміни заборони старої Компартії [15, 82].

Також, делегати дійшли висновку, що рішення про створення партії може прийняти лише Всеукраїнська конференція комуністів [15, 83]. Для 'її підготовки було вирішено створити Ініціативний організаційний комітет [15, 83]. Керівником цього комітету зібрання обрало П. Симоненка. Був сформований і склад комітету. Його члени були призначені обласними делегаціями України, які прийняли участь у Всесоюзній конференції. Членів призначали за принципом: від кожної області по одній особі [15, 83]. Організаційний комітет проіснував близько 8 місяців, виконавши за цей час велику підготовчу роботу, результатом якої стало створення КПУ.

В цей же період прихильники комуністичної ідеї розпочали активну діяльність в Донецькій області. у грудні 1992 року відбулася перша конференція комуністів Донеччини. На конференції був створений організаційний комітет по відтворенню обласної партійної організації [9, 14]. Одночасно з цим, були обрані делегати на Всеукраїнську конференцію. Вже 12 червня 1993 року відбулася Донецька обласна конференція, на якій були обрані обласний комітет та секретаріат. Першим секретарем обласного комітету партії був обраний П. Симоненко [9, 14]. Другим секретарем став В. Кочерга [16, 2]. Секретарями були обрані Г. Буйко, А. Татаринцев та С. Чічканов [16, 2].

У тому ж 1993 році відбулася Всеукраїнська конференція комуністів. Вона пройшла в два етапи. Перший етап відбувся 6 березня у Макіївці.

Другий етап відбувся 19 червня у Донецьку вже після скасування Верховною Радою заборони на діяльність компартії. У роботі конференції в Донецьку взяло участь 544 делегата, які представляли усі області України та Крим [9, 14]. З них 47 делегатів представляли комуністів Донецької області [9, 14]. Під час цієї конференції і була створена КПУ, а також були прийняті статут, програмна заява, обрані керівні органи партії. На пленумі, який відбувся невдовзі після Всеукраїнської конференції була обрана президія Центрального комітету та створений секретаріат. Першим секретарем ЦК був обраний П. Симоненко [9, 15].

Таким чином, Донеччина дійсно стала базовим регіоном для комуністів і мала для них особливе значення, оскільки саме тут розпочався рух за відновлення партії, а деякі вихідці з нього зайняли керівні посади в центральних партійних органах. Зокрема, з Донецької області походить чинний голова партії П. Симоненко.

Щодо безпосереднього партійного будівництва партій в регіоні, то воно розпочалося після створення обласного комітету, який був зареєстрований 11 жовтня 1993 року і отримав реєстраційне свідоцтво за номером 26 [17, 1]. Взагалі, КПУ вдалося дуже швидко створити розвинену мережу місцевих організацій. Вже напередодні парламентських виборів 1998 року їх на Донеччині налічувалося 45 [18]. За словами секретаря Донецького обкому В. Бідьовки більшість міських та районних організацій партії була створена протягом 1993-1995 років [19]. Після цього були лише поодинокі випадки їх створення.. Принаймні вже у 2000 році КПУ мала в регіоні 64 міських та районних організацій [20, 1]. В цілому на сьогоднішній день партія має в області 67 місцевих організацій, які охоплюють усі міста та райони [19]. Структура Донецького обкому партії відповідає партійному статуту, за яким кожен обласний осередок складається з міських, районних у містах та районних організацій [21].

Отже, є всі підстави вважати, що партійна структура КПУ в Донецькій області є дуже розвиненою, і дозволяє їй вести активну діяльність на всій території регіону. Слід також відзначити, що більшість місцевих організацій партії була створена протягом лише двох років, і процес її структурного оформлення в області відбувся швидко.

З самого початку для обкому партії головною проблемою було створення потужної людської та фінансової ресурсної бази, оскільки без значної кількості членів він не міг проводити справді масових заходів, а нестача коштів не дозволяла вести активну діяльність під час виборів та після них. Тому ці питання потребували якогось рішення. До серпня 1991 року обласний комітет Компартії України нараховував значну кількість членів. Але, після її заборони більшість з них перейшла до інших партій та організацій лівого спрямування. У 1994 році - через рік після свого заснування новостворена КПУ налічувала в Донецькій області 14 тисяч членів, що було не так вже і мало [9, 16]. Проте, керівництво Донецького обкому сподівалося, що цей результат вдасться значно покращити. Певні дії у цьому напрямку обласний осередок партії розпочав після того, як у грудні 2001 року конституційний суд України визнав незаконною заборону КПУ у серпні 1991 року [22, 1]. Невдовзі після цього, 26 травня 2002 року відбувся XXXVI об'єднаний з'їзд КПУ, який прийняв рішення про правонаступництво партії із забороненою у 1991 році комуністичною партією [22, 1]. Вже 6 липня 2002 року відбувся пленум Донецького обласного комітету партії присвячений об'єднавчому з'їзду. Було прийнято звернення Донецького обкому партії, адресоване до тих громадян, які до 1991 року були членами компартії і після її заборони не відновлювали своє членство. У зверненні відмічалось, що у 2002 році в лавах ДОО партії перебувало 10000 членів, у той час, як до заборони їх було 300000 [22, 1]. Висловлювалось припущення, що більшість з колишніх членів лишилися переконаними комуністами, і лише під впливом обставин перестали брати участь у діяльності партії [22, 1]. І саме до цих людей звернувся пленум ДОО КПУ закликаючи їх відновити членство у партії, та прийняти активну участь у її діяльності.

Таким чином, комуністи використали об'єднаний з'їзд з однією метою - збільшити кількість членів партії. Однак, вони не змогли здобути у Донецькій області результат, на який розраховували, оскільки вже існували СПУ, СДПУ, СДПУ(о), ПСПУ та інші ліві партії, до яких вступили колишні члени забороненої комуністичної партії. А, наймасовішою партією була Партія регіонів. В таких умовах, кількість членів Донецького обкому партії не могла збільшитися суттєво. Навпаки, на даний момент лави КПУ в Донецькій області суттєво скоротилися. Якщо, у 1994 році членами партії в регіону було 14000 осіб, то зараз, за словами секретаря обласного комітету їх лише понад 7000 [19].

Лави місцевих організацій КПУ в регіоні є також не чисельними. Так, у Маріуполі, великому за кількістю населення місті чисельність КПУ становить лише кілька сотень осіб, як зізнався автору один з керівників міському [23]. Але, проблемою КПУ на Донеччині є не тільки численність її лав, а й те, що її можна вважати тут віковою партією. Її членами є переважно пенсіонери та люди середнього віку. У той же час молоді серед них небагато. Саме такою є проблема і електорату партії. Вона полягає у тому, що через природний процес смертності, кількість членів та прихильників партії буде постійно зменшуватися.

Що стосується фінансового ресурсу Донецького обкому партії, то його більш-менш точний розмір підрахувати практично неможливо. Це пов'язано з тим, що інформація стосовно фінансування політичних партій є закритою для суспільства, а їх керівництво не виявляє бажання спілкуватися на дану тему, тим паче надавати якісь конкретні дані. Саме з такою проблемою зіткнувся автор дослідження під час бесіди з секретарем обласного комітету партії В. Бідьовкою. За його словами основним джерелом поповнення партійної каси є членські внески [19]. Але якоїсь конкретної суми він не назвав, зазначивши лише, що їх розмір становить один відсоток від заробітної плати кожного працюючого члена партії [19]. У той же час, безробітні та пенсіонери членських внесків не сплачують. Втім, на основі такої інформації важко сказати, наскільки суттєвим є дане джерело фінансування для обласного осередку КПУ. Можна лише припустити, що це джерело є для неї не єдиним, як і для інших партій регіону. Спонсорська допомога як правило надається під час виборів. Тут для КПУ існує значна проблема, оскільки серед її членів не має представників бізнес-еліти, яка надає перевагу фінансуванню більш перспективних політичних проектів, таких як ПР, БЮТ та НУ-НС Наразі серед спонсорів партії в рамках Донецької області не можемо навести жодного гучного прізвища. Можна вважати фінансовий ресурс обкому КПУ дуже обмеженим на підставі того, що під час виборів він не виявляє особливої активності у плані проведення масових заходів, а після виборів про його діяльність взагалі майже неможливо щось почути.

Крім того, досить гостро перед обласним комітетом партії стоїть кадрове питання. Серед його членів не має досить відомих в регіоні осіб - впливових чиновників, великих підприємців. Це можна простежити на зміні лідерів обкому. Першим його головою у 1993 році був обраний незмінний керівник партії П. Симоненко. Цей вибір був невипадковим, оскільки він ще у 1980-х роках займав високі посади у молодіжній організації комуністичної партії, був секретарем Ленінського комуністичного союзу молоді України [24,1]. Потім став секретарем Маріупольського міського комітету партії [24,1]. Був секретарем та другим секретарем Донецького обласного комітету [24,1]. Після проголошення незалежності України та заборони Комуністичної партії кілька років працював заступником директора виробничої корпорації «Укрвуглемаш» [24, 1]. У той же час, П. Симоненко вів активну роботу спрямовану на відновлення партії. У червні 1993 року на з'їзді відновленої КПУ був обраний першим секретарем Центрального комітету. У червні того ж року П. Симоненко був обраний першим секретарем Донецького обласного комітету партії [9, 14].

З цих фактів стає зрозуміло, що обрання П. Симоненко було зумовлено тим, що він ще до 1991 року обіймав високі партійні посади на Донеччині. Крім того, саме він проводив роботу по відновленню партії майже одразу ж після її заборони. На нашу думку, П. Симоненко і зараз міг би бути досить популярним та впливовим керівником обкому партії, як серед самих партійців, так і серед певних вікових категорій населення регіону.

Але, нажаль він недовго перебував на посаді першого секретаря Донецького обкому. У 1994 році П. Симоненко був обраний народним депутатом України, що вимагало від нього переїзду до Києва. З цього приводу, 26 квітня 1994 року відбулася позачергова конференція Донецького обласного комітету партії [16, 2]. Згідно з її рішенням П. Симоненко був звільнений від обов'язків першого секретаря обкому, а на його місце був обраний Георгій Буйко [16, 2]. Як і П. Симоненко, Г. Буйко на початку 1990-х років активно працював з відновлення комуністичної партії. А, у 1993 році був обраний секретарем обласного комітету [9, 14]. Г. Буйко очолював обласний осередок КПУ протягом десяти років. Але, під його керівництвом, комуністи Донеччини досягши значних успіхів почали швидко втрачати вплив та популярність. Найбільшим їх успіхом можна вважати результат отриманий в регіоні на парламентських виборах 29 березня 1998 року, коли за список КПУ проголосувало 856 тисяч виборців по області [16, 2]. Однак, вже на парламентських виборах 31 березня 2002 року партія поступилася в області місцем блоку «За Єдину Україну». Під час президентських виборів 2004 року, кандидат у президенти від КПУ П. Симоненко отримав по області трохи більше трьох відсотків [25,2]. Це зменшення популярності комуністичної ідеї та самої партії у Донецькій області відбулося саме під час керування обкомом Г. Буйко. У той же час, на кожній конференції обкому перший секретар виступав із доповідями, у яких звинувачував офіційну владу у фальсифікаціях результатів виборів і перераховував проблеми, які виникали під час діяльності партії в регіоні [26, 1].

Перебування Г. Буйко на посаді першого секретаря обласного комітету закінчилося у 2005 році, коли 18 березня на пленумі обкому він був звільнений від своїх обов'язків у зв'язку з обранням на посаду голови правління Всеукраїнського суспільного об'єднання «Інтелігенція за соціалізм» [27, 2]. На його місце був обраний Микола Кравченко - член Центрального комітету партії та народний депутат [27, 2].

Таким чином, особливістю обласного комітету КпУ було те, що його очолювали саме партійні функціонери, які можливо і були впливові та авторитетні серед партійців, але, окрім П. Симоненко були не дуже відомі серед населення області. Окремо можна виділити лише П. Симоненко. Можливо, якби він керував обласним комітетом партії більш довгий час, то йому вдалось вирішити деякі його проблеми, зокрема проблему з кількісним складом обласного осередку. На нашу думку, в майбутньому позиції партії в регіоні значно залежатимуть від вирішення вказаних нами проблем, особливо фінансування та поповнення її лав відомими та впливовими особами.

Ще однією відомою на Донеччині партією лівого спрямування є СПУ. Значною мірою її створення стало наслідком заборони комуністичної партії. При чому, її обласний осередок на Донеччині був створений раніше ніж сама партія на всеукраїнському рівні. Ще 19 жовтня 1991 року була проведена обласна конференція СПУ, у якій прийняли участь 507 осіб [9, 30]. Вона обрала керівні органи обласного осередку та його голову, яким став С. Кияшко - доцент Донецького державного технічного університету [9, 30].

Установчий з'їзд СПУ відбувся 26 жовтня 1991 року [9, 30]. На з'їзді були прийняті: Устав, програмна заява та інші документи. Таким чином, дійсно сама партія була створена невдовзі після заборони на діяльність КПУ.

Можна вважати, що партійне будівництво СПУ на Донеччині розпочалося у 1991 році зі створення обласного осередку. Але, цей процес до 1993 року загальмувався, оскільки донецька обласна організація (ДОО) партії була зареєстрована лише 8 грудня 1993 року [16, 1]. Після цього почалося більш активне створення міських та районних організацій партії в регіоні. У 1994 році партійні організації СПУ діяли вже у 19 містах та районах області [9, 32]. А, напередодні виборів 1998 року, за даними ЦВК партія мала в області вже 34 міських та районних організації [28].

Втім, і на початку XXI ст. процес партійного будівництва СПУ в регіоні тривав. Так, вже після парламентських виборів 2002 року були створені 5 районних та 8 міських партійних організацій [29]. Навіть у 2005 році партія мала місцеві організації не в усіх містах та районах області [11, 33]. Однак, протягом 2005-2007 років процес створення місцевих організацій партії в регіоні активізувався. Завдяки цьому на сьогоднішній день СПУ налічує в області 66 партійних організацій, з яких 28 є міськими, 17 - районними та 21 - районними у містах [30]. Структурна побудова обласної організації СПУ цілком відповідає її партійному статуту [31].

Таким чином, процес створення розвиненої мережі місцевих організацій СПУ в регіоні тривав дуже довгий час - він розпочався у 1991 році, а завершився лише на початку XXI ст. Можна вважати, що у містах, районах та міських районах області СПУ має достатню для активної діяльності кількість місцевих організацій партії.

Для Донецького обласного комітету СПУ більш актуальною є проблема людських та фінансових ресурсів. Кількість членів партії на Донеччині ніколи не була значною. Ще в 1994 році її лави в регіоні налічували лише 3000 осіб, що було досить скромним результатом [9, 32]. Головною причиною, яка заважала стрімкому зростанню кількості членів партії, було створення у 1993 році КПУ. Нагадаємо, що СПУ створювалася одразу після заборони комуністичної партії, колишні члени якої стали соціалістами. Втім, коли була створена КПУ, то до неї повернулися окремі члени соціалістичної партії. Хоча деякі дослідники вважають, що цей перехід не мав суттєвого впливу на чисельність СПУ в області [9,32]. Так чи інакше, але і на початку XXI століття соціалістам у Донецькій області не вдалося істотно збільшити лави своїх прихильників. На обласній конференції СПУ, яка відбулася після парламентських виборів 2002 року, відзначалося, що на 1 січня того ж року соціалістів в області налічувалося лише 2498 осіб, що було недостатньо, для активної роботи у такому великому регіоні [29]. Отже, у 2002 році соціалістів в регіоні дійсно було небагато.

Протягом 2002-2008 років ситуація із кількісним складом СПУ в регіоні дещо покращилася і членів партії стало більше. Влітку 2008 року їх кількість становила 5800 осіб [30]. Найбільшою серед місцевих партійних організацій на даний момент є Маріупольська міська організація, в лавах якої перебувають 1200 осіб [30]. Можна відзначити і Артемівську міську організацію партії, яка налічує 400 членів [30].

Таким чином, протягом 90-х років XX, і навіть на початку XXI ст. СПУ мала у Донецькій області проблему із кількісним складом. Не зважаючи на те, що протягом 2002-2008 років кількість членів партії тут збільшилася, її все одно не можна вважати достатньою для ефективної роботи в регіоні.

Як і КПУ, СПУ на Донеччині не має потужного фінансування. Особливістю обласного осередку партії є те, що в ньому взагалі не сплачують членських внесків. За словами першого секретаря обласного комітету М. Вайсер, існує лише добровільна матеріальна підтримка, наприклад, підписка на загальнопартійне видання «Товариш» є однією з форм такої підтримки [30]. І як зазначила перший секретар, грошей для вирішення усіх проблем все одно не вистачає [30]. Крім того, існує приватне джерело фінансування у вигляді спонсорської допомоги, яка зазвичай найбільш активно надається під час виборів. У цьому плані справжньою вдачею для партії стало приєднання до неї під час виборів 2006 року Генерального директора ВАТ ММК ім. Ілліча В. Бойка та його помічника С. Матвієнкова. Зазначимо, що підприємство володіє в Донецькій області і особливо в Маріуполі потужним медіа-ресурсом - тут йому належать міський телеканал «МТВ» та видання «Іллічівець». Звичайно, що керівник комбінату надає партії і пряму фінансову допомогу. Тому під час виборів 2006-2007 років найбільш активними соціалісти були саме в Маріуполі. У той же час, кожного разу, коли закінчуються вибори і спонсорська допомога припиняється, партія стає неактивною в регіоні. В цілому ж, у порівнянні з КПУ, фінансове питання для СПУ є більш-менш вирішеним, принаймні воно не стоїть так гостро при проведені виборчих кампаній.

Ще однією проблемою обласного осередку партії є кадрова. За всі роки свого існування партія так і не змогла залучити до своїх лав відомих та авторитетних в регіоні осіб. Навіть керівні посади в осередку займали люди, яких можна назвати партійними функціонерами. Першим головою Донецького обкому партії з моменту його створення і до 2002 року включно був Олег Рибаков [9, 30]. Втім, у період його перебування на цій посаді СПУ в регіоні не змогла вирішити чисельні проблеми, головними з яких були недостатня кількість міських та районних організацій партії та недостатня чисельність 'її лав. Невирішені проблеми говорили про необхідність зміни керівника. Після парламентських виборів 2002 року відбулася конференція Донецького обкому, на якій його робота під керівництвом О. Рибакова була визнана задовільною [29]. Але, конференція зняла його з посади першого секретаря і призначила секретарем з питань ідеології [29]. На його місце конференція обрала Юрія Луценко, який на той час був секретарем Політичної ради партії та народним депутатом [29]. Втім, Ю. Луценко перебував на посаді лише кілька років, і говорити про якісь суттєві досягнення, або невдачі обласного комітету СПУ під його керівництвом неможна. У 2004 році Ю. Луценка на посаді першого секретаря обласного комітету СПУ змінив Юрій Гримчак, який обіймав посаду заступника голови обласної державної адміністрації з політико-правових питань [11,32]. Однак, його можна розглядати як перехідну фігуру, оскільки, займаючи офіційну посаду, він не міг брати участь у виборчій кампанії 2006 року як член партії. Саме через це у листопаді 2005 року відбулася чергова зміна керівника обласного комітету СПУ. Ю. Гримчак залишив свою посаду першого секретаря, а на його місце був призначений Владислав Теличко. Принаймні сам Ю. Гримчак пояснював свій крок саме тим, що його могли звинуватити у використанні адміністративного ресурсу на користь соціалістів [32, 9].

Що стосується В. Теличка, то він до того часу очолював громадську приймальню О. Мороза у Донецькій області [11, 33]. Проте, і він став перехідною фігурою на посаді першого секретаря обкому. Після виборів 2006 року у парламенті була сформована так звана «Коаліція Національної Єдності» у складі ПР, КПУ та СПУ, а В. Теличко після формування коаліційного уряду отримав посаду заступника міністра з надзвичайних ситуацій. Саме з цього приводу у березні 2007 року відбувся пленум обласного комітету СПУ, на якому В. Теличко був звільнений від обов'язків першого секретаря і відбулося обрання його наступника [33]. Новим керівником обласного осередку партії була обрана М. Вайсер.

Біографія нинішнього голови обласного осередку СПУ є не надто цікавою на події. М. Вайсер народилася 20 серпня 1967 року у селі Новгородське м. Дзержинська Донецької області [33]. У 1989 році закінчила Донецький політехнічний інститут за фахом інженер-хімік-технолог [33]. М. Вайсер є членом СПУ з 1997 року [33]. З 1999 року була секретарем обласного комітету СПУ з організаційно-партійної роботи [33]. Біографія М. Вайсер дійсно є дещо типовою. У той же час на її користь говорить той факт, що вона все ж-таки має досвід партійної роботи. Втім, про її досягнення та недоліки говорити ще зарано. Отже, кадрова проблема стоїть і перед СПУ.

Крім того, у 1990-х роках в області виникли інші партії лівого спрямування. Так, 15 липня 1997 року обласним управлінням юстиції був зареєстрованим осередок Соціал-демократичної партії (об'єднаної) [17,1]. Вона отримала свідоцтво за номером 257. 3 листопада того ж року під номером 284 була зареєстрована обласна організація Прогресивної соціалістичної партії України [17,2]. Нагадаємо, що на всеукраїнському рівні ця партія була створена внаслідок розколу всередині СПУ, коли з неї вийшли Наталія Вітренко та її прихильники. 25 березня 1999 року була зареєстрована обласна організація Української соціал-демократичної партії. Вона отримала свідоцтво за номером 380 [17, 2].

На початку XXI ст. створення лівих партій продовжувалося. 26 березня 2001 року була зареєстрована обласна партійна організація Комуністичної партії України (оновлена) [17, 3]. 12 липня того ж року відбулася реєстрація обласного осередку Комуністичної партії робітників і селян [17, 3]. 14 вересня 2001 року була зареєстрована обласна організація Комуністичної партії (трудящих) [17, 3]. 5 грудня 2005 року зареєстрована обласна організація Соціал-демократичної партії України [17, 6]. 3 листопада 2006 року була зареєстрована регіональна організація партії «Союз Анархістів України» [17, 6]. Це основні ліві сили, які на сьогоднішній день існують в Донецькій області.

З названих партій найбільшу мережу місцевих організацій в регіоні має СДПУ(о). За п'ять років існування, напередодні виборів 2002 року вона нараховувала вже 45 міських та районних організацій [34, 2]. В 2005 році їх було вже 67 [11, 36]. Кількість членів ДОО СДПУ(о) також є значною. В 1999 році їх було 6200 [34, 2] А, в 2005 році голова обласної організації О. Данніков заявляв про те, що членами партії в регіоні є більше 18000 осіб [35, 1]. Таким чином, по деяких параметрах СДПУ(о) має в області більш міцні позиції ніж навіть КПУ та СПУ. Втім, її ефективній діяльності також заважає відсутність серед членів партії представників бізнесової та політичної еліти регіону.

Менш розвинену мережу партійних організацій має ПСПУ. В 2002 році вона мала в області лише 21 місцеву організацію, з яких 18 були міськими [36]. Навіть у 2005 році їх було близько 30 [11, 16]. Особливістю партії є те, що її місцеві організації охоплюють фактично лише міста Донеччини. У той же час, ПСПУ погано представлена в районах та селах області.

Інші ліві сили і досі не мають розвиненої структури, або знаходяться в процесі організаційного оформлення. Крім того, загальною проблемою для них є фінансування та поповнення лав. По цих питаннях їх позиції є значно слабкішими, ніж позиції КПУ та СПУ.

Отже, становлення лівих сил Донецької областірозпочалося одразу після проголошення незалежності України та заборони Компартії і тривало до початку XXI ст. включно. Найбільшими з них є КПУ, СПУ та СДПУ(о), оскільки мають розвинену мережу місцевих організацій, а кількість їх членів є досить значною. Втім, їхній ефективній діяльності тут заважають такі проблеми, як погане фінансування та відсутність серед членів авторитетних та впливових осіб - представників політичної та бізнес-еліти, які могли б забезпечити їм більш значну підтримку населення, особливо під час виборів. Навіть керівників обласних осередків цих партій можна вважати партійними функціонерами, які є маловідомими та маловпливовими серед населення. У свою чергу, недостатнє фінансування погано впливає на рівень активності лівих партій під час виборчих кампаній та після них. Через це вони не мають можливості проводити гучних заходів. На нашу думку, результат цих партій на наступних виборах до органів місцевого самоврядування та парламентських виборів, значною мірою залежатиме від вирішення зазначених проблем. Але, навіть вирішення цих питань навряд забезпечить їм суттєве покращення результату на виборах, доки їх головним конкурентом на Донеччині буде залишатися потужна Партія регіонів.

Джерела та література

лівий партія політичний донеччина

1. Оцінка стану економічного розвитку регіону// http://fri.org.ua/ua/ ukraine/92.

2. Основні підсумки Всеукраїнського перепису України 2001 року (Донецька область) // http://www.donetskstat.gov.ua/census/index.php.

3. Голобуцький О., Криворучко Т., Кулик В., Якушик В. Політичні партії України // Національний ун-т «Києво-Могилянська академія»; Центр суспільно-політичних досліджень / В.М. Якушик (ред.). - К.: Кобза, 1996 - 144 с.

4. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: автореф. дисер. на здобуття наук. ступеня кандидата політичних наук : спец. 23.00.02 «політичні інститути та процеси»/ О.Ю. Бойко. - Чернівці, 2005.- 21 с.

5. Кипень В., Леонов О. Партии, общество, государство: взаимодействие в украинских реаліях// Партії в сучасному політичному процесі Донеччини: стан і перспективи. - Донецьк: Рісн Нісд, 2004. - С. 26-43.

6. Лага В.А. Ідеологічний фактор сучасного політичного та партійного розвитку України: Автореф. Дисер. на здобуття наук. ступеня кандидата політичних наук.: спец. 23.00.02 «політичні інститути та процеси»/ В.А. Лага. - Одеса, 2006. - 17 с.

7. Бала В., Голобуцький О., Якушик В., Голобуцька Т., Павловський Я. Политическая ситуация в Украине конца 2006 года. Прогноз на 2007 год // http://www.agency.org.ua/index.php?mod=demo25.

8. Болбат Т. Левый и правый политический спектр Донецкой области на современном этапе // Історичні і політологічні дослідження. - № 2 - 2000.- С. 206-209.

9. Болбат Т., Лыков В., Халимова Е. Донецкая область: политические партии, движения, общественные организации. - Донецк. - «Лебедь», 1994. - 87 c.

10. Фіщук А., Ковальський Г., Пожидаєв Є. Партії в сучасному політичному процесі Донеччини: стан і перспективи // Партії в сучасному політичному процесі Донеччини: стан і перспективи . - Донецьк: Рісн Нісд, 2004 . - С. 3-25.

11. Наталіна Н. Специфіка та електоральні перспективи політичних партій у Донецькій області. - Донецьк: Комітет виборців України, 2005. - 75 с.

12. Конституція України. - Харків, 1999. - 47 с.

13. Закон України про політичні партії в Україні // http://info.org.ua/Pctype =content&menu=about&submenu=agit&l=ukr&item=107&next=0.

14. Рахманін С., Дмитричева О. Україна партійна. Частина IV Комуністична партія // http://www.dt.ua/1000/1550/34012/.

15. Буйко Г. Как был создан Оргкомитет по подготовке Всеукраинской конференции коммунистов. (Воспоминания). - Комуніст України. - № 4 - 2005. - С. 80-83.

16. Основные события в жизни Донецкой областной организации Компартии Украины // Коммунист Донбасса. - № 22. - 2003.

17. Поточний архів Маріупольської міської ради. Відділ внутрішньої політики. Політичні партії зареєстровані в Донецькій області на січень 2007 року. - на 6 арк.

18. Місцеві організації Комуністичної партії України в Донецькій області// http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/webproc0v?kodvib=1&rejim=0.

19. Свідчення про діяльність Донецького обласного комітету Комуністичної партії України, записане 27 червня 2008 р. Майбородою М. І. за слів Бідьовки В., секретаря Донецького обласного комітету Комуністичної партії України в партійному офісі за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченко, 26.

20. V (XXX) Донецкая областная конференция Компартии Украины // Коммунист Донбасса. - № 22. - 2000. - С. 1-2.

21. Статут Комуністичної партії України// http://www.kpu.net.ua/ statute.

22. Обращение участников пленума Донецкого обкома Компартии Украины // Приазовская правда. - № 29. - 2002.

23. Свідчення про діяльність Маріупольського міського комітету Комуністичної партії України, записане 17 червня 2007 року Майбородою М. І. зі слів Титаренко В., секретаря Маріупольського міського комітету Комуністичної партії України в партійному офісі за адресою: м. Маріуполь, вул. Торгова, 54.

24. Первые пять кандидатов в народные депутаты списка КПУ // Коммунист Донбасса. - № 31. - 2007.

21. Постановление XXXIV отчётно-выборной конференции Донецкой об- ласной организации Компартии Украины // Коммунист Донбасса. - № 21 - 2005.

25. Донецкая областная конференция Компартии Украины // Коммунист Донбасса. - № 16. - 2002.

26. Пленум Донецкого обкома Компартии Украины // Коммунист Донбасса. - № 11. - 2005.

27. Місцеві організації Соціалістичної партії України в Донецькій області// http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/webproc0v?kodvib=1&rejim=0.

28. Стрельников А., Филиндаш Е. Смотр партийных рядов. Донецк. Проблема пределов роста // http://www-us.old.spu.com.ua/2002/n22/1/7.html.

29. Свідчення про діяльність Донецького обласного комітету Соціалістичної партії України, записане 9 липня 2008 р. Вайсер М.А., першим секретарем Донецького обласного комітету Соціалістичної партії України в партійному офісі за адресою: м. Донецьк, вул. Куйбишева, 43.

30. Статут Соціалістичної партії України // http://www.spu.in.ua/about/ statut.

31. Моніторинг виборчої кампанії. - Львів, Центр політичних досліджень, 2008. - 42 с.

32. Першим секретарем Донецького обкому СПУ обрано Марину Вайсер // http://www.spu.in.ua/ua/news_regions/6266.

33. Зельдина Э. Критерий здравый смисл // Жизнь. - 1999. - № 70.

34. Григор'єв О. До виборів готові // Світлиця (додаток до видання «Донеччина»). - № 74. - 2005.Місцеві організації Прогресивної соціалістичної партії України в Донецькій області // http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/ webproc0v?kodvib=1&rejim=0.

Размещено на Allbest.ru