Методологія дослідження демократичних стандартів політичних партій і партійної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія дослідження демократичних стандартів політичних партій і партійної системи України

Шкуренко К.О.

Дослідження проблем процесу партійного будівництва в Україні, пов'язане з українськими політичними партіями, багатопартійністю і партійною системою, в межах відстеження їх відповідності демократичним західним стандартам періоду становлення і утвердження демократії, закономірно вимагає використання порівняльного аналізу, тобто такої методології, яка визначає загальні цілі і принципи дослідження, розробку концепцій, вибір методів та інструментарію, інтерпретацію даних. Як відзначає А. Кулік, порівняльний аналіз в партійній сфері завжди пов'язаний з так званою проблемою концептуальної еквівалентності. Її сутність полягає у відповіді на питання - чи завжди факти, за якими здійснюється спостереження, що відносяться до партійної сфери, означають те ж саме в суспільствах, що значно відрізняються за своєю політичною культурою? [1, 30]. Тобто сутність проблеми конкретизується таким чином: чи стануть працювати демократичні стандарти масових політичних партій, багатопартійності і партійних систем, які виникали і утверджувалися в умовах стабільних західних демократій, якщо їх перенести на ґрунт української політичної культури, яка, здебільшого, сформована тоталітарно-комуністичним минулим?

Добре відомо, що виникнення й існування масових політичних партій тісно пов'язане із становленням парламентської демократії на Заході, розвитком індустріального суспільства з його соціально-класовою диференціацією і поглибленням конфлікту між соціальними групами. «Масові партії відповідають на розрив, який посилюється між складом цивілізованого суспільства і складом держави, стаючи, за своєю суттю, ланкою, яка їх поєднує і механізмом рекрутування політичного персоналу державних структур» [2, 310]. Масові партії є мобілізаційними партіями. Тому вони надають більшого значення розвитку своєї партійної організації, ніж власне державі. Масова партія завжди корелює з представницькою демократією, в якій проявляється не лише конкуренція за владу, але і значна масова участь, яка визначається загальними виборами. Тому партії прагнуть виражати інтереси певних соціальних груп і усвідомлюють свою відповідальність перед виборцями за свою політику. Громадянське суспільство тут є поляризованим на відносно великі групи на основі власності, релігії, освіти, населення або іншої ознаки. Воно об'єднується переважно за допомогою масових партій. Соціальна група, ідентифікуючи себе з політичною позицією репрезентативної партії, стає важливою умовою політичної мобілізації населення в ході виборів [2, 320]. Все це визначає ситуацію, коли масові партії використовують ці ідентифікаційні механізми не тільки під час виборів, але і в повсякденній політичній практиці. В Україні партійне будівництво випереджає трансформацію соціальної структури, і політичні партії створюються в основному самою владою під тих або інших амбітних політиків з використанням абстрактних ідей, узятих або з історичного минулого країни, або з сучасних політичних доктрин Заходу. Самі партії мають елітарний характер, метою яких є політична самореалізація їх лідерів. При цьому партія часто розглядається як вихідний механізм проникнення у вищі ешелони держави, які дають можливість отримання високого соціального і матеріального статусу, можливість вигідної участі в процесах приватизації економіки. Відсутність чіткої соціальної партійної бази створює можливості вільного кон'юнктурного політичного вибору, що межує з безпринципністю.

У західних демократіях домінуючою межею політичного процесу і, відповідною характеристикою громадянського суспільства, виступає ідея консенсусу - згода всіх учасників щодо фундаментальних соціально-економічних, політичних і культурних цінностей суспільства. Це поступово веде до розмивання ідеологічних відмінностей і примушує партії боротися за голоси виборців в рамках одних і тих же, по суті, національних ідей. Вони пов'язані з проблемами збереження соціальної стабільності, стимулювання економічного зростання і забезпечення соціальної допомоги тим, хто її потребує.

Як вважає А. Кулік, в умовах західних демократій при виробленні програм реалізації тих цілей, що проголошуються, раціональний прагматичний синтез методів вирішення соціальних і економічних проблем, які пропонуються політичними партіями, в загальних для всіх них умов життєдіяльності суспільства з потреби призводить до зближення їх позицій за рахунок зсуву до центру [1, 31].

У перехідному українському суспільстві з досить слабкими демократичними інститутами, демократичною культурою і демократичними традиціями контекст політичного процесу створюється в умовах відсутності консенсусу з головних питань суспільно-політичного устрою. Тут спостерігається зіткнення політичних установок, амбіцій і емоцій, а інтереси різних соціальних груп значно дистанційовані від інтересів суспільства в цілому. Крім того, лідери політичних партій проявляють схильність до розпалювання політичних конфліктів і дестабілізації суспільства, вбачаючи в цьому успішну запоруку реалізації своїх владних амбіцій. Цьому значно сприяє маніпулятивна технологія розділення України, «інспірації нових соціокультурних конфліктів: Захід і Схід, мовна проблема, «російський вплив» і територіальні проблеми, конфесійні конфлікти.» [3, 12-13], що має, на нашу думку, глибоко штучний характер і згубно серйозними наслідками в долі країни.

Наприкінці ХХ ст. в масовій свідомості західного суспільства відбулося зрушення на користь так званих постматеріальних цінностей, що значно знизило вплив на політичні переваги виборців таких традиційних чинників як рівень доходів, соціальний статус, релігія й ідеологія. Зміна ціннісних орієнтацій позначилася на бурхливому розвитку нових соціальних рухів, які виступають альтернативою партійним формам політичної участі громадян. Це призвело до значної трансформації партійного феномена в політичній системі західного суспільства і знизило його значення як найефективнішого інституту політичної участі в громадянському суспільстві. Але все це відбувається, і це слід особливо відзначити, вже в межах сформованої і утвердженої демократії, тобто такого рівня її розвитку, коли масові політичні партії змогли повністю реалізувати свій могутній демократичний потенціал. Стосовно українських реалій можна сказати, що цей потенціал ще не тільки не реалізований, але навіть ще і не виявився. Тому створення сильних і дієздатних масових політичних партій є для України важливим політичним завданням. Можна цілком згодитися з думкою Л. Гонюкової, що «кожному етапу розвитку демократії і громадянського суспільства відповідає певний тип партій, який забезпечує стабільність суспільних процесів. Для проведення політичної реформи необхідні організаційно сильні і впливові політичні партії, здатні запропонувати шлях розвитку у відповідь на суспільний запит» [4].

Наведені специфічні особливості функціонування партійних сфер в сучасному українському і західному суспільствах, є тільки головними в діапазоні їх відмінності, але і за ними можна вже оцінити значущість тих завдань, які стоять перед політичними партіями України у вирішенні завдань демократизації держави і суспільства. Виконати їх можуть лише такі партії, які самі пройдуть процес демократизації, усвідомивши своє місце і роль в житті суспільства відповідно до потреб розвитку України. В зв'язку з цим слід зазначити, що українські політичні партії навряд чи зможуть відтворити в своєму розвитку в повному обсязі всі особливості становлення і еволюції партійної сфери Заходу. Принципово це і не потрібно. Головним тут, на наш погляд, є відтворення самої логіки цього процесу, яка повинна привести до демократичної трансформації українських партій в ефективні масові партії, здатні здійснювати в суспільстві не лише владно-управлінські функції, а реалізовувати, перш за все, загальнодемократичні цілі і завдання, тобто бути інструментом і механізмом побудови демократії в Україні. Можна повністю погодитися з думкою Л. Зіміної, яку вона висловила в своїй передмові до книги М. Дюверже «Політичні партії», досліджуючи історичне значення для Росії його авторської спадщини. Вона відмічає, що через певні історичні причини країна. переживає період становлення громадянського суспільства і демократичної держави. Але це відбувається у світі, який колосально змінився в порівнянні з епохою формування класичних демократій, а тому наша демократія, яка далеко ще не склалася, з особливою силою спокушається різноманітними науковими, політичними і технологічними ілюзіями. І, мабуть, найнебезпечнішою серед них є ілюзія, ніби для Росії можливий якийсь скорочений шлях до демократії, яким можна обминути формування справжніх партій. «Передові» політтехнологи впевнено міркують про застарілість класичних політичних партій і запевняють нас, що тепер настає час панування «партійних машин», великих грошей, виборчих технологій і так званої плебісцитарної демократії, коли головним знаряддям боротьби за голоси виборців стає «адміністративний ресурс». Чи треба говорити, що в суспільстві з величезним вантажем невирішених... проблем все це може не лише затримати становлення демократії, але і призвести до накопичення енергії. соціального вибуху, загрозливого її зародкам, які вже сформувалися» [5, 12]. Нам здається, що вище висловлена думка безпосередньо стосується аналізу і оцінки головних особливостей процесу українського партійного будівництва.

Методологія якісного і сутнісного дослідження стандартів західної партійної демократії і аналіз стану їх реалізації в процесі партійного будівництва в незалежній Україні виступає невід'ємною складовою частиною системного дослідження її політичного процесу. Прикладна його значущість має важливу цінність в справі самоідентифікації українських політичних партій, в усвідомленні й оцінці ними свого об'єктивного місця в політичному процесі, а також в з'ясуванні тих реальних і потенційних можливостей, які з'являються перед ними в справі виконання активної і адекватної ролі, пов'язаної з формуванням громадянського суспільства, виконанням владних функцій. Лише на цій основі політичні партії України зможуть забезпечити соціальну стабільність суспільства і сформувати всі необхідні умови для неможливості повернення до тоталітарно-авторитарного минулого.

Дослідження стандартів західної партійної демократії і стану їх реалізації в процесі партійного будівництва в незалежній Україні покликане також забезпечити і поглиблене розуміння механізмів українського політичного процесу, зробити його максимально прозорим і передбачуваним. Останнє набуває особливо важливого значення, оскільки воно виступає як умова, яка забезпечує нормальне функціонування і рівновагу суспільної системи, що визначає її здатність до виживання і саморозвитку. Результати вказаного аналізу дозволяють усвідомити той факт, що лише за допомогою масових і ефективних політичних партій можна здійснювати процес побудови демократії в посткомуністичних країнах як «зверху» так і «знизу». Якщо врахувати той факт, що держава є важливим механізмом політичної інтеграції суспільства «зверху», який вносить раціональність і порядок в політичний процес, забезпечує узгодження інтересів в суспільстві і пошук компромісів, з метою недопущення загрози його саморуйнування, то стає цілком зрозумілим значення демократичних політичних партій, що беруть під контроль державу в справі демократизації механізму цього інтегратора. В той же час справжньо демократичні політичні партії як самостійні гравці і суб'єкти політичного процесу можуть значно впливати і на процеси демократичного розвитку громадянського суспільства, на формування демократичної культури громадян. Це означає, що ключова роль політичних партій, як головного суб'єкта політичного процесу в умовах демократії, полягає не лише у виконанні посередницьких функцій між громадянським суспільством і державою, а, перш за все, в організації механізму їх оптимальної взаємоінтеграції на основі загальнодемократичних принципів. Цілком зрозуміло, що успішно виконувати цю функцію можуть лише ті політичні партії в перехідних суспільствах, які пройшли процедуру очищення від авторитарних тенденцій і стереотипів минулого.

Як ми вже вказували, партійний феномен в умовах демократії є складною системою взаємодіючих елементів, яку утворюють політичні партії, які є вихідною базисною одиницею системи, і таке специфічне утворення як партійна система. Базові характеристики останньої були висловлені в роботах таких відомих західних політологів як М. Дюверже, А. Лійпхарт, С. Ліпсет, С. Роккан, Д. Сарторі та ін. Вони дали можливість отримати вихідний матеріал для побудови концептуальної моделі демократичної партійної системи і осмислення її основних сутнісних і функціональних характеристик, які виконуються в політичній системі демократичного суспільства.

Модель партійної системи західної демократії стала тією конструкцією, у вигляді властивих їй демократичних принципів реального функціонування, з якою порівнювалася українська багатопартійність, яку неправомірно, на наш погляд, ототожнюють з українською партійною системою. Проблеми української багатопартійності і партійної системи країни розглянуті в роботах С. Бабія, А. Білоуса, Л. Дунаєвої, В. Журавського, Л. Кормича, А. Кочеткова, Т. Кузьо, А. Пахарєва, Е. Пуфлера, Ф. Рудича, В.Фесенка та ін.

Досліджуючи особливості української партійної системи доцільно використання системного і структурно-функціонального методів наукового дослідження, які дають можливість чітко вичленувати головні характеристики партійної системи і показати нездатність спроб її ототожнення з багатопартійністю. Базовою характеристикою партійної системи, в цьому плані, виступає її здатність здійснювати контроль над виконавчою владою і виконувати владні функції з метою проведення певної державної політики. Партії, що становлять більшість в партійній системі, можуть, таким чином, реалізовувати свої уявлення про національні інтереси і шляхи вирішення проблем, які стоять перед суспільством. Партії, які знаходяться в меншості партійної системи, і стоять в опозиції, можуть впливати на владу за допомогою громадської думки, щоб добитися проведення тієї політики, яка відповідає їх інтересам.

Процедура наукового дослідження завжди включає три основні етапи його повного циклу - опис об'єкту, виявлення закономірних тенденцій в зміні значень його характеристик - діагноз і прогнозування поведінки об'єкту дослідження в майбутньому. Це означає, що даний методологічний принцип може бути поширений і на дослідження політичних партій і партійних систем. Прогнозний аналіз їх розвитку, звичайно, передбачає здійснення регулювання цим процесом, тобто необхідність постійної адаптації дій управління до змін як об'єкту управління, так і до того середовища, в якому він функціонує. Приведення стану українського партійного феномена до рівня, який забезпечує виконання ним в ефективній і оптимальній формі загальнодемократичних завдань, що стоять перед ним, не сприяють деформаційні характеристики, які одержав український партійний феномен в період режиму авторитарної демократії, не можуть призвести його автоматично до демократичного самооздоровлення і появі відповідної здатності до трансформації в головний суб'єкт та інструмент демократизації країни.

Ми твердо впевнені в тому, що недемократизовані політичні партії України, які отримали в результаті політичної реформи статус головних суб'єктів політичного процесу країни, є серйозною загрозою для її демократичного майбутнього, оскільки все більше тяжіють до вираження не інтересів широких верств населення, а інтересів кланово-олігархічних груп, що має глибоко антидемократичний характер.

Література

політичний партія демократія парламентський

1. Кулик А. Посттоталитарные партии в политическом процессе: методология исследования // Международная экономика и международные отношения. - 1994. - № 2. - С. 27-38.

2. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2002. - 472 с.

3. Ермолаев А. Бремя времени перемен // Демократія по-українські. Зб. статей. - К.: ВБФ «Поступ», 2004. - C. 8-16.

4. Гонюкова Л.В. Політичні партії в нових історичних умовах. http://www. democracy.kiev.ua/publications/collections/conference_2005/section_5/ Gonyukova.doc.

5. Дюверже М. Политические партии. - М.: Академпроект, 2000. - 558 с.

Размещено на Allbest.ru