Образ політичного лідера у світоглядно-аксіологічному вимірі демократичного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Образ політичного лідера у світоглядно-аксіологічному вимірі демократичного суспільства

Андрієнко О.В

Політичне лідерство є складним феноменом взаємодії лідерів та керованої спільноти. Воно здійснює досить сильний вплив на життя сучасного суспільства. Лідерство має глибоке та стародавнє коріння, яке слід шукати в особливостях суспільного світогляду. На перший погляд може здаватись, що розпочавши процес демократизації та відмовившись від авторитарного минулого, суспільство вже не має такої гострої потреби у лідерах, проте це є не зовсім правильним. Образ лідера у будь-якій системі координат авторитарній або демократичній, відбиває головні суспільні цінності, ідеали та переконання. За лідерами можна судити про світогляд, рівень зрілості та розвитку, а також рівень політичної культури суспільства. Саме тому образ політичного лідера у контексті демократичного соціуму заслуговує на ретельний соціально-філософський аналіз.

Проблема лідерства та, зокрема, політичного лідерства, не є новою як в українській, так і у світовій науці. Це питання висвітлювалось у роботах Д. Слизовського [1], Е. Фролова [2], О. Бандуровича, А. Стегнія, Н. Чурилова [3], П. Рахшміра [4] та інших авторів. Проте переважна більшість існуючих досліджень зорієнтована на розкриття політичних або психологічних аспектів образу політичного лідера, у той час, коли аксіологічний вимір політичного лідерства у контексті демократичного суспільства дотепер залишався поза увагою науковців. Цей факт вказує на необхідність ведення дослідницької роботи саме у цьому напрямку.

Метою даної роботи є дослідження ціннісного виміру образу політичного лідера у демократичному суспільстві.

За визначенням Д. Слизовського, політичне лідерство це інституційностатусне та особистісно-персоніфіковане ядро політичного процесу і соціально-політичних відносин [1,130]. Розвиток цього явища спрямований від традиційно-авторитарного до раціонально-демократичного типу. Політичні лідери зажди відображали головні світоглядні орієнтири суспільства (звідси походить відома формула «кожен народ отримує таких вождів, на яких він заслуговує»), але водночас вони брали безпосередню участь у формуванні його ціннісно-нормативної шкали. В умовах авторитаризму політичне лідерство набуває форм релігійного поклоніння, переростає у культ особистості. Культ особистості означає сліпе преклоніння перед образом певного діяча, фетишизація, гіперболізація його заслуг. Проте він не є ідентичним до понять популярності або народної любові. Насправді, наявність сильних політичних лідерів не є специфічною ознакою авторитарної держави. Для демократичного соціуму вони так само важливі.

Лідер у демократичній країні виростає на перетині особистих якостей та конкретної соціально-політичної ситуації, яка окреслює завдання та напрямки його активності, а також значною мірою визначає методи реалізації політичного лідерства. Починаючи з робіт М. Вебера у науці виділяють наступні типи політичних лідерів, спираючись на розкриття сутності їх впливу: політичний лідер демократичний

По-перше, це традиційні лідери, влада яких спирається на існуючі традиції (наприклад, Імам Хомейні).

По-друге, це легальні політичні лідери, що прийшли до влади шляхом законних виборів (Дж. Буш, В. Путін, Ф. Міттеран).

По-третє, це харизматичні лідери (від грецьк. «божий дар»), яких відрізняють унікальні особистісні якості, що притягують до них послідовників (В. Жириновський, О. Лафонтен). Хоча низка сучасних авторів розуміє харизму як характер зв'язку лідера з групою виборців, що набуває особливої актуальності у кризові періоди [3,38], з чим важко не погодитись.

У сучасному демократичному суспільстві для політичного лідера однаково важливо легально прийти до влади та узгоджувати свої дії з традиціями та особливостями політичної культури, що склалась у даному соціумі (за умови діалектичного балансу між традиціями та інноваціями). Мати харизму при цьому зовсім не обов'язково, проте дуже важливою є відповідність лідера демократичним цінностям, втіленням яких він, власне, і має виступати. Проблемним аспектом для країн пострадянського простору тут виступає недостатньо розвинуті традиції демократії і тяжіння до зростання недемократичних рис в іміджі ключових політичних фігур. Крім того, якщо лідери першої у світовій історії демократії афінської, у класичний період її розвитку були скоріше політичними, ніж соціальними керівниками [2,180], то для сучасного лідера досить вагомою стає саме його соціальна роль, що також не достатньо розвинуто у пострадянських країнах.

Російський дослідник В. Зорін проаналізував погляди та образи провідних російських політиків з метою виявлення їх «імпліцитної ідеології», тобто реального співвідношення задекларованих демократичних цінностей та безпосереднього змісту їх когнітивної сфери [5]. Задля цього було виділено три виміри демократичних цінностей у структурі особистості: етатизм антиетатизм; свобода рівність; теоцентризм космоцентризм. У результаті дослідження було виявлено, що В. Путін, незважаючи на чисельні випади англомовної преси, має гнучкий світогляд і представляє переважно демократичні цінності, за виключенням значної частки етатизму (постійна апеляція до цінності сильних держави, армії, флоту тощо). Повною мірою демократичні цінності представлені в іміджі Б. Нємцова, центральне місце серед яких посідає свобода. Антидемократичну імпліцитну ідеологію за результатами дослідження сповідують «ліві» М. Касьянов та Г. Зюганов, у той час коли майже ідеальним втіленням демократичних цінностей виявився Г. Явлінський. Тобто, демократичність або недемократичність того чи іншого політичного лідера, в цілому, відповідає задекларованим гаслам. З іншого боку, це правило не є абсолютним. Оскільки політичний лідер значною мірою є свідомо створеним образом, його суспільне сприйняття залежить від низки світоглядно-аксіологічних інтерпретацій, а вони формуються під впливом багатьох чинників інформаційних, суспільних, геополітичних, економічних тощо. Так, дії та слова лідерів американської демократії можуть іноді суперечити демократичним засадам (наприклад, воєнні дії в Іраку), проте сприймаються як такі, що її укріплюють.

Дещо складнішою є ситуація у сучасній Україні. У результаті дослідження, проведеного у 2003 р., було зроблено висновок про те, що, оскільки люди в Україні переважно підтримують демократичні цінності, взірцем політичного діяча для них є лідер, який дотримується принципів демократії і дослухається до думки народу. Особливо чітко було підкреслено роль В. Ющенка як самодостатньої особистості, зорієнтованої на демократію, у той час коли для лідерів, пов'язаних з радянськими ідеалами (П. Симоненко) або стабільністю і відсутністю різких змін (Л. Кучма) особистість знаходиться на другому плані [3,47]. У 2004 р. під час «Помаранчевої» революції образ В. Ющенка дійсно втілював риси ідеального борця за демократію, що мало безперечний позитивний вплив на суспільну свідомість і надихало громадян на активну розбудову демократії. Проте наступні непродумані дії його вже як президента призвели до того, що значна частина населення розчарувалась у самій демократії, втіленням якої виступав лідер В. Ющенко, чий рейтинг стрімко падає останнім часом. Ще однією проблемою для України є почасти поверхневе розуміння людьми програми тієї або іншої політичної сили і судження про неї лише за тиражованим у ЗМІ образом керівника. Цей приклад ілюструє амбівалентну роль політичного лідерства у контексті сучасної демократії: з одного боку авторитет лідера скеровує та організує функціонування суспільства, а з іншого доволі небезпечним є ототожнення конкретного образу та складної світоглядно-аксіологічної системи, якою є демократія. Щодо наведеної ілюстрації слід також зазначити, що далеко не кожен президент, прем'єр-міністр або керівник партії автоматично стає політичним лідером. Характерно, що у В. Ющенка це вийшло на певний період часу. Події «Помаранчевої» революції дали можливість більш повно розкритись лідерському потенціалу й інших політиків, серед яких слід особливо виділити Ю. Тимошенко.

Лідерство є комплексним явищем, але воно неможливе без низки характеристик, якими має бути наділений сам лідер. Логічно, що в умовах сучасного демократичного суспільства існує певна специфіка лідерських якостей. До загального образу політичного лідера відносяться три групи якостей: природні (розвинута воля, рішучість та ін.); моральнісні (вірність задекларованим принципам, дисциплінованість, благородство тощо); професійні якості (професійна компетентність, висока поінформованість, відчуття політичного часу, виважений лексикон, точність та швидкість у прийнятті рішень, гнучкість, розвиненість аналітичного мислення та ін.)

Серед специфічних рис демократичного лідера слід назвати наступні. По-перше, політичний лідер у демократичному суспільстві західного зразка має бути відкритим до діалогу з людьми. У цьому аспекті традиційне східне розуміння лідера значно відрізняється від західного. Зокрема, у відомому тексті «Дао де цзин» говориться, що про справжнього правителя народ має знати лише те, що він є. Для сучасного суспільства це є абсолютно неприйнятним. Серед найбільш відомих пострадянських лідерів певну «прогресію демократичності» та відкритості до вільної комунікації можна прослідкувати на прикладі В. Путіна у той період, коли він був президентом Російської Федерації. Так, за даними «РІА Новості» першу велику прес-конференцію у Кремлі політик провів у 2001 р. і відповів протягом неї на 22 питання; наступна конференція відбулась у 2002 р. (відповіді було дано на 40 питань російських та іноземних журналістів); у 2003 р.

В. Путін на аналогічному заході відповів вже на 48 питань; у 2004 р. на 51 питання; а на прес-конференції 2006 р. під час прямої телетрансляції відповідь була надана на 71 питання [6].

По-друге, політичний лідер повинен орієнтуватися на гідність громадян, дотримуватись демократичного розуміння рівності, мати спільні інтереси з народом та постійно демонструвати це своїми діями. Не випадковими у цьому контексті є постійні згадки про важливість служіння нації, які легко можна знайти у публічних зверненнях Б. Клінтона, Дж. Буша-Молодшого, Б. Обами та інших лідерів західної демократії. Сенс демократичного лідерства полягає в акумуляції та вираженні аксіологічних засад народних мас.

По-третє, політичного лідера у демократичній країні відрізняє відкритість до критики та дискусій. Тут варто зазначити, що можливість критики та свобода у ставленні до керівництва є різною у різних країнах. Так, у США як світовому зразку демократичної свободи практично будь-яка людина може відкрито висунути свої претензії як до президента, так і до будь-якого громадянина у судовому порядку, що яскраво проілюстровано скандальною ситуацією, яка склалась навколо співробітниці Білого Дому Монікою Левинські та екс-президента США Білла Клінтона. Проте на типовому американському підприємстві у спілкуванні керівництва та підлеглих діють жорсткі внутрішні правила. У СРСР було абсолютно нормальним явищем критикувати власне керівництво на роботі, проте публічно критикувати вище керівництво країни мало хто наважувався. Сьогодні в Україні зроблено великий крок вперед щодо можливості критики політичних лідерів. Одним з показників цього є поява телепередач, на які запрошуються відомі політики та у прямому ефірі обговорюють актуальні для країни питання (наприклад, ток-шоу «Свобода слова» та «Шустер Live»).

Політичне лідерство невіддільне від соціального сприйняття, яке вже за визначенням є взаємним. Стиль лідерства відомих політичних діячів відбиває домінуючі у суспільстві ціннісні орієнтири, а вони іноді можуть бути і недемократичними. Наприклад, політичне лідерство у Північній Кореї регламентується національною аксіологічною системою, що вкорінена не у західній демократії, а у досить консервативному конфуціанському етико-політичному вченні, де на чільне місце висувається принцип жорсткої ієрархії та поваги до віку та статусу людини. Відкрита критика лідера для масової свідомості корейців є неприпустимою. Це закріплено навіть на рівні мови, у якій існують так звані «сходинки чемності» специфічні дієслівні форми, що стоять наприкінці кожного речення і сповіщають про те, на якій щаблині соціальної ієрархії знаходиться людина на думку мовця. У Північній Кореї є неможливим демократичне лідерство, критика, публічні дискусії на суспільно-політичні теми та, взагалі, конкурентна боротьба. В той час, як на цілком раціональний погляд П. Рахшміра, демократія як метод це конкуренція лідерів [4,137] (хоча крім цього є також демократія як тип суспільного устрою та демократія як світогляд).

По-четверте, сучасний демократичний лідер повинен стимулювати громадян до досягнення максимальних успіхів у суспільно-політичній сфері. Це передбачає відсутність погроз та монопольних методів управління. Лідер лише тоді є по-справжньому успішним, коли він надихає та робить успішними інших. Адже демократичне суспільство це також і єдність людей, які можуть реалізовувати свій потенціал у легітимних межах, окреслених свободою інших. Звідси витікає відомий образ американського суспільства як суспільства відкритих можливостей.

Таким чином, образ політичного лідера має діалектичний зв'язок зі світоглядом і цінностями демократичного суспільства, водночас відбиваючи та закріплюючи його базові орієнтири. Основні характеристики лідера можуть бути розподілені на дві групи: загальні, притаманні для будь-якого стилю лідерства (сукупність природних, моральнісних та професійних якостей), а також специфічні, необхідні лідеру саме у демократичному соціумі (відкрита комунікація, повага до громадян, єдність власних цілей з інтересами народу, відкритість до критики та дискусій, стимулююча функція та відсутність монополізму в управлінні). Демократична держава безперечно потребує сильних і професійних лідерів, які б змогли на практиці довести дієздатність демократичних цінностей, які вже самі по собі є найвищим світоглядним здобутком сучасної епохи. Особливо важливою роль лідерів є у кризові періоди та у часи розбудови демократичної спільноти. Формування демократичного світогляду, що відбувається в народу сучасної України, показує високе значення послідовного дотримання лідерами задекларованих принципів, цінностей та ідеалів, чого, на жаль, часто не вистачає вітчизняним політикам. Натомість, така непослідовність гальмує демократизацію та викликає розчарування у самій її сутності. Перспективи подальших досліджень аксіологічного аспекту образу лідера полягають в аналізі складнощів, які виникають на шляху реалізації лідерами свого демократизуючого та консолідуючого потенціалу та розробці способів їх подолання.

Література

Слизовский Д.Е. Политическое лидерство в контексте укрепления вертикали власти // Вест ник Российского университета дружбы народов. Серия: Политология. 2001. № 3. С.124-138.

Фролов Э.Д. Парадоксы истории парадоксы античности. СПб., 2004. 420 с.

Бандурович О., Стегний А., Чурилов Н. Образ лидера: представления и предпочтения жителей Украины // Социологические исследования. 2003. № 3. -С.38-47.

Рахшмир П.Ю. Идеи и люди. Политическая мысль первой половины ХХ века. 2-е изд., перераб. Пермь, Издательство Пермского университета,

272 с.

Зорин В. Демократические ценности в сознании ведущих российских политиков // Российский журнал [Электронный ресурс]. Режим доступа: http:// old.russ.ru/politics/20021001-zor.html

«Большие» пресс-конференции Владимира Путина // РИА Новости [Электронный ресурс]. Режим доступа: http: //www.rian.ru/spravka/ 20070201/60019215.html

Размещено на Allbest.ru