Геополітичний контекст релігійно-політичних процесів у сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Геополітичний контекст релігійно-політичних процесів у сучасній Україні

Колесніченко Г.Л.

У кінці XX ст. Україна вийшла на світову політичну арену як новий геополітичний актор. Зміни, які сталися у співвідношенні світових політичних систем різних країн і народів у 90 ті роки, крах Радянського Союзу, виникнення на його уламках нових суверенних держав, зміцнення впливу однієї наддержави, швидке зростання ролі військової організації нАтО і відповідне послаблення ООН, відбиваються у той чи інший спосіб (у більш/менш завуальованій формі) також і на внутрішній ситуації в Україні. Реальне входження останньої до світового й європейського політичного процесу має, серед інших, також певний релігійний аспект. Він не є визначальним, але його не можна ігнорувати, оскільки він є достатньо важливим.

Україна як суверенна європейська держава спрямовує свою зовнішню політику, яка базується на загальновизнаних принципах міжнародного права, на зміцнення миру і стабільності у світі через захист національних інтересів і безпеку держави. Зовнішньополітична діяльність Української держави спирається на засади рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів. Державна політика у зовнішньополітичній сфері (ст. 8) спрямована насамперед на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України [1].

В умовах існування нового світоустрою Україні слід дотримуватися позиції сильного нейтралітету. Він передбачає не вичікувальний позаблоковий статус, а активну побудову міжнародних правових зв'язків, нових важелів, пошук таких партнерів і союзників, для яких суверенність і цілісність України відповідали б завданням їх національної безпеки. Наразі посольства України діють в 21 мусульманській країні [2].

Відповідно до Постанови ВРУ «Про основні напрями зовнішньої політики України», пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх міждержавних відносин є активний розвиток політичних, економічних, науково технічних, культурних та інших стосунків з такими групами держав, як географічно близькі держави країни Кавказького регіону, та держави Азії, Азіатсько Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки, також зазначено, що Україна шукатиме шляхів до встановлення контактів з країнами Близького і Середнього Сходу та ін. [3].

Завершення гострої фази конфлікту на Балканах і відносна віддаленість подій у Чечні, віддалені військові дії в Афганістані, Іраку, ізраїльсько палестинський конфлікт і т.д., не означають, що безпосередньої загрози для національних інтересів України вже не існує. Світ у XXI ст. є надто тісним і непередбачуваним. Проблема ісламського чинника досить непомітно набрала особливої ваги у світі. Причому йдеться не про всіх мусульман загалом, не про мусульманські країни як такі, а про посилення руху радикальних ісламістів.

Геополітична ситуація України визначається не тільки її географічним розташуванням у Східній Європі, між Сходом і Заходом. На ній позначається також перебування України на перетині мусульманської і християнської цивілізацій. Це і визначає значною мірою взаємозв'язок релігійно політичних процесів в Україні та за її межами.

Взаємодія України зі іноземними партнерами відбувається в економічній, дипломатичній, військовій, культурній площині. Існує також її релігійний вимір, зокрема, дуже складне і делікатне питання про специфіку релігійних впливів з за меж України. Згадані впливи є вельми неоднорідними і суперечливими.

Щодо вирішення Україною проблем, зокрема з забезпеченням надійного постачання енергоносіїв, подоланням надмірної залежності від одного джерела постачання енергоресурсів, захистом інтересів вітчизняного товаровиробника, зміцненням позицій України на міжнародній арені тощо, слід здійснювати ґрунтовне опрацювання стратегічних перспектив, зокрема, близькосхідного вектора зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу нашої країни [4].

Продовжує існувати геополітичне суперництво за вплив на Близькосхідний регіон та контроль за його ресурсами між багатьма світовими акторами, де кожен обирає свою лінію політики, яка може неоднозначно сприйматись мусульманськими країнами. Тому Україні слід провадити дуже обережну політику в цьому регіоні, враховуючи всі ризики і обходячи потенційно «гострі кути» і в політичній, культурній, релігійній сфері [5]. Адже всі події, які відбуваються на Близькому Сході, зазвичай мають світовий резонанс. Це пов'язано з тим, що Близький Схід є дуже важливим стратегічним регіоном, тому в світі існує багато геополітичних проектів (можливих стратегій) різних країн і майже в кожному особливе місце відводиться саме цьому регіону, оскільки національна безпека, економічна і політична стабільність, збереження миру в світі, тощо, мають величезне значення для усіх членів світової спільноти в цілому.

Щодо розв'язання врегулювання ізраїльсько палестинського конфлікту, Україна надала власний план близькосхідного врегулювання (2001 р.). Центральна ідея українських пропозицій повний і негайний вивід ізраїльських військ з територій, підконтрольних Палестинській національної автономії, безумовне й взаємне припинення вогню, що поширюється на всі прояви насильницьких дій, паралельне проведення мирних переговорів по державотворенню. Саудівська Аравія, Бахрейн й Об'єднані Арабські Емірати висловили підтримку українським пропозиціям по питанню мирного врегулювання ізраїльсько палестинського конфлікту, миротворчим зусиллям України на Близькому Сході й заявили про свою готовність до більш тісної взаємодії з Україною для розблокування кризи.

На початку ХХІ ст. Україна проводила доволі активну політику в регіонах близького та Середнього Сходу. Так, у 2001 році була введена посада Повноважного представника України на Близькому та Середньому Сході (її обіймав В. Нагайчук до 2002 року), було здійснено візит української делегації у країни Перської затоки, відбувалося розширення дипломатичних і торгово-економічних відносин між Україною і країнами Близького та Середнього Сходу, надані пропозиції України по проведенню на її території мирних переговорів між ізраїльською й палестинською сторонами, відбулися офіційні візити урядових делегацій України в Ліван, Сирію та Йорданію.

За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 січня 2008 року, на виконання Указу Президента України, були виділені кошти (4,923 млн. гривень) для надання гуманітарної допомоги Палестинській Національній Автономії, з огляду на важку економічну ситуацію і гуманітарну кризу на палестинських територіях [6].

Національні інтереси України в окремих країнах Близького і Середнього Сходу, Перської затоки інколи розходяться з геостратегічними та геоекономічними цілями США і Євросоюзу. Наприклад, Сполучені Штати Америки здійснюють політику тиску на найбільших торговельно економічних партнерів України у Близькосхідному регіоні Іран та Сирію, що викликає складнощі у перспективах розвитку співробітництва з цими країнами.

15 жовтня 2002 року в Києві Президентами України та Ісламські Республіки Іран був підписаний Договір про основи взаємовідносин і принципи співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран. Сторони погодились забезпечувати подальший розвиток співробітництва в галузі культури і мистецтва, науки та освіти, охорони здоров'я, туризму, спорту та інших сферах суспільного життя, а також розвивати прямі зв'язки між університетами, науковими та культурними центрами, музеями, бібліотеками, архівами та іншими установами і закладами сторін, які працюють у відповідних галузях, та сприяти підтримці взаємовідносин на міжконфесійному рівні [7].

Україна провадила послідовну політику щодо мирного, політичного вирішення питання щодо Іраку, виключно у межах компетенції Ради Безпеки ООН. Лише коли з'ясувалося, що військовим діям щодо Іраку не вдастся запобігти, Україна виявила ініціативу по відправці до Кувейту РХБ батальйону, а згодом, після закінчення військової операції в Іраку, приєдналася до консолідованих міжнародних зусиль по наданню допомоги іракському народу у стабілізації ситуації в країні [8].

26 грудня 2005 року відбувся візит до Іраку Президента України В. Ющенка, під час якого було досягнуто домовленості з питань двосторонньої співпраці, зокрема, налагодження міжрегіонального співробітництва з Іраком (провінція Васіт Запорізька область), участь українських компаній у відбудові інфраструктури іракської провінції [9].

4 серпня 2006 року МЗС України оприлюднило заяву, в якій засуджувалися дії Ізраїлю по проведенню наземної операції на території Лівану, висловлено позицію щодо негайного припинення військових дій і необхідності врегулювання конфлікту шляхом мирних переговорів. Було прийнято рішення про надання гуманітарної допомоги Ліванській Республіці [10].

На початку 2007 року Президент України підписав Указ «Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан» [11]. Проте, українські експерти висловили свою думку з цього приводу, що така участь має бути обмеженою. Враховуючи іракський досвід, в українській місії можуть взяти участь гуманітарні підрозділи: медичні, саперні частини та інженери [12].

Відносини України з такими країнами Перської затоки, як Оманом, Катаром, Бахрейном мали епізодичний характер, оскільки ці країни у зовнішній політиці більшою мірою зорієнтовані на співпрацю з державами даного регіону.

Активізація зовнішньополітичної діяльності України в регіонах ісламського світу повністю відповідає її стратегічним інтересам, сприяє реалізації стратегії економічного зростання і євроінтеграційного курсу України. Інтенсивне співробітництво України з державами ісламського світу зокрема у сфері економіки дозволить вирішити наступні завдання: можливість налагодження поставок енергоресурсів, оскільки такі мусульманські країни, як Лівія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Ірак, Іран, Туркменістан та інші є найбільшими світовими нафто і газоекспортерами; забезпечення активної ролі України у формуванні нової системи транспортних комунікацій по лінії «Схід Захід»; відкриття ринку збуту для багатьох видів української промислової, військово-технічної й сільськогосподарської продукції; створення умов для надходження в Україну значних інвестицій на достатньо вигідних умовах; сприяння по збільшенню допомоги від країн і міжнародних організацій мусульманського світу щодо вирішення багатьох проблем з облаштуванням, адаптацією і інтеграцією кримськотатарського народу в українське суспільство.

Також існує багато потенційних можливостей для взаємовигідного співробітництва між Україною і мусульманськими державами в гуманітарній сфері: підготовка національних кадрів, розвиток медицини і охорони здоров'я, обмін культурними цінностями та досягненнями, взаємозбагачення духовного життя, розвиток загального інформаційного простору.

З метою зміцнення взаємовідносин між країнами Заходу та мусульманською спільнотою, за ініціативою прем'єр міністра Іспанії Р. Сапатеро, прем'єр міністра Туреччини Т. Ердогана, колишнього Генерального секретаря ООН К. Аннана, було створено «Альянс цивілізацій». «Альянс» має на меті сприяти зміцненню взаєморозуміння і співробітництва між країнами і народами різних культур та релігій, і в процесі цього надавати допомогу у боротьбі з силами, що поглиблюють поляризацію суспільства і підбурюють екстремістські настрої [13]. Проект почав діяти з 2005 року, наразі він має мережу під назвою «Група друзів», до якої входять країни світової спільноти 80 держав та міжнародні організації (в числі яких і Ліга арабських держав), які підтримують цілі «Альянсу». України приєдналася до «Групи друзів» у жовтні 2007 року. Зазначений проект дозволить Україні ефективно реалізувати свої потенційні можливості культурно цивілізаційного мосту на світовій арені. Активно розпочав свою роботу в 2007 році у сфері міжнародного співробітництва Держкомацрелігій України. Його діяльність складається з трьох частин: по перше, це вирішення питань, пов'язаних з проведенням засідань діючих міжурядових змішаних комісій з питань забезпечення прав національних меншин, та опрацювання питань щодо підготовки проектів нових міжнародних угод, по друге співробітництво з міжнародними організаціями, їх експертами та представниками в Україні, включаючи участь у міжнародних заходах, по третє міжнародне співробітництво в галузі міграції [14].

З 16 по 20 квітня 2007 експерти Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) здійснили третій цикл моніторингу щодо України для підготовки проекту третьої доповіді згаданої Комісії. Експерти провели консультації щодо стану виконання Україною рекомендацій, висловлених у другій доповіді ЄКРН (2001 р.), акцентували увагу на стані підготовки законопроектів «Про внесення змін до Закону України «Про національні меншини» та «Концепції державної етнонаціональної політики України», а також внесли пропозиції щодо врахування у процесі розроблення законопроектів вимог міжнародно-правових документів, що регламентують сферу захисту прав людини.

Протягом 7 8 червня 2007 року делегація України на чолі з в.о. Голови Держкомнацрелігій взяла участь у Конференції ОБРЄ з питань боротьби з дискримінацією і сприяння взаємній повазі та порозумінню, яка проходила у Бухаресті за сприяння уряду Румунії та Іспанського головування ОБРЄ.

Під час загальної дискусії порушувались питання функціонування трьох Особистих представників Голови ОБРЄ з питань боротьби з нетерпимістю та дискримінацією: з проблематики дискримінації християн та представників інших релігій, з проблематики дискримінації мусульман та з проблематики антисемітизму. Обговорення проблеми ісламофобії відбувалося в контексті висловлення делегаціями мусульманських країн занепокоєння щодо зростання проявів ісламофобії в країнах Заходу. Делегація України поширила інформацію про кроки Уряду України із забезпечення адаптації та інтеграції в українське суспільство кримських татар та інших депортованих народів [15]. З 7 по 11 жовтня 2007 року у м. Кордоба (Королівство Іспанія) відбулася Конференція ОБРЄ з питань боротьби з нетерпимістю та дискримінацією щодо мусульман. Україну представляла делегація очолювана керівником Державного комітету України у справах національностей та релігій Георгієм Поповим.

Конференція ОБСЄ з питань боротьби з нетерпимістю та дискримінацією по відношенню до мусульман є заходом високого рівня, яка мала на меті обговорення головних чинників, які породжують непорозуміння та недовіру серед людей різних культур та релігій з акцентом на дискримінації мусульман в сучасному світі. В ході пленарних засідань обговорювалися питання, пов'язані з новими проявами дискримінації мусульман, наслідками такої нетерпимості, роллю засобів інформації та освіти у протидії дискримінації.

Делегаціями країн членів ОБРЄ було зазначено, що основними причинами нетерпимості по відношенню до мусульман є, насамперед, небажання емігрантів інтегруватися до суспільства окремої держави, вивчати її мову, що, таким чином, призводить до самоізоляції мусульман в окрему суспільну групу. Важливим елементом політики толерантності є вивчення першоджерел та основних причин упередженого ставлення до мусульман. Основними рекомендаціями країн членів Організації до покращення ситуації по відношенню до мусульман є підтримка свободи релігії та заборона дискримінації на державному рівні, а також розробка міжнародного правового акту, який би в повній мірі забезпечив захист від дискримінації мусульман.

Очільник української делегації поінформував, що в травні 2006 року Урядом було схвалено Програму розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року. Повідомив, що на даний час всі заходи, передбачені згаданою Програмою, профінансовані у повному обсязі [16].

Отже, для здійснення результативної політики Україною щодо двостороннього співробітництва з мусульманськими країнами, нагальною потребою є створення відповідної державної концепції (зокрема по близькосхідному, середньосхідному, центрально азійському напрямках та ін.), розробленою фахівцями дослідницькими і аналітичними центрами, спеціалізованими структурами. Відповідно до нових пріоритетів української зовнішньої політики на сучасному етапі, вимагає нагальних доповнень та уточнень Постанова ВрУ «Про основні напрямки зовнішньої політики України».

Наразі дуже актуальним завданням для України є налагодження та розвиток співробітництва з мусульманськими країнами, визначення взаємовигідних цілей, дуже важливим є розуміння та сприяння розвитку культури, релігії обох сторін, окреслення шляхів подолання спільних проблем політичного, економічного, соціального, культурного, релігійного характеру. Взаємодія України з країнами ісламського світу це крок до справедливого й безпечного миру, реальна можливість сприяння щодо безконфліктного вирішення багатьох міжнародних і регіональних проблем. Україна має вагомий ресурсний потенціал (фінанси, технології, кадри та ін.) і можливості, тож, відповідно, існує і зацікавленість країн мусульманського світу щодо сприйняття України, як довгострокового, добре прогнозованого союзника. Проведення розумної і виваженої політики Україною в даному напрямку, здатне принести в майбутньому свої дивіденди, зокрема це стосується перспектив набуття нашою країною значної ваги в міжнародній політиці та економіці.

Події 11 вересня в США, теракти в Англії, Іспанії тощо, призвели до певного посилення антимусульманських настроїв не тільки в США, але і в європейських державах та інших країнах світу. Військова операція США та їхніх союзників в Афганістані, Іраку, ускладнення ситуації з Іраном, нові плани подальших силових дій Вашингтона в деяких регіонах Ісламського світу, зокрема по просуванню «демократії», постійно загострена ситуація навколо палестинського питання все це негативно впливає на ситуацію в мусульманському світі в цілому і на стан відносин між країнами Заходу та мусульманськими країнами. В цьому аспекті для України дуже важливою є значна актуалізація питання збереження суспільно політичної стабільності в державі серед мусульман, чіткість позиції країни щодо неприпустимості ототожнення ісламу і тероризму, необхідність всебічного співробітництва України з країнами Ісламського світу, зокрема, на рівні посадових осіб, важливими є заяви лідерів мусульманських громад, виступи відомих політиків, суспільних діячів і вчених.

Національні інтереси України вимагають розробки відповідної державної політики щодо зростаючого впливу ісламського чинника на її внутрішньополітичний розвиток і зовнішню політику. Це нова проблема для України, викликана новими світовими реаліями, тому сьогодні при розробці основ цієї політики, дуже важливо не припуститися помилок, які були зроблені певними державами, ретельно вивчати та аналізувати досвід, здобутки та прорахунки щодо інтеграції мусульманського населення в інші суспільства, зокрема, західноєвропейських країн, Росії, США.

Послідовна лінія на забезпечення прав і потреб мусульманської спільноти буде сприяти підвищенню авторитету України в державах Ісламського світу та допоможе створити оптимальні умови як для реалізації своїх завдань в цих країнах, так й у здійсненні стратегічного курсу на євроінтеграцію.

Література

світовий політичний релігійний мусульманський

1. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39.

2. Посольства України // http://www.mfa.gov.ua.

3. Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України»//ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 1993, № 37, ст.379// http:/ /www.mfa.gov.ua.

4. Швед В. Стратегічні пріоритети Української держави на Близькому і Середньому Сході //Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки 2006: Монографія / За ред. О. С. Власюка. К.:НІСД, 2006 .

5. Актуальні проблеми створення системи, оцінки зовнішніх та внутрішніх загроз національній, безпеці України // Науково інформаційний збірник. Вип.20. К., 2005.

6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 січня 2008 р. № 91 р «Про надання гуманітарної допомоги Палестинській Національній Автономії» // http://www.kmu.gov.ua.

7. Міністерство закордонних справ України // http://www.mfa.gov.ua.

8. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки 2004 / За ред. А. С. Гальчинського. К.: НІСД. 2004.

9. Президент. України прибув з одноденним, робочим, візитом, до Республіки Ірак. // http://www.president.gov.ua/news/da ta/1_5164.html (26.12.2005).

10. Заява МЗС України. 4 серпня 2006// http://www.mfa.gov.ua.

11. Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан. Указ Президента України №47/2007 //

http://www.president.gov.ua/documents/p_5643.html.

12. Семиволос І., Нанівець В. Афганськими стежками. // Дзеркало тижня, 2006. 27 травня.

13. Выступление Генерального секретаря в связи с получением доклада, озаглавленного «Альянс цивилизаций». 13 ноября 2006// http://www.un.org/ Russian/basic/sg/messages/2006/sg_alliance.htm.

14. Держкомнацрелігій. Міжнародне співробітництво у І півріччі 2007 р. 12 липня 2007 // http://www.scnm.gov.ua.

15. Держкомнацрелігій. Міжнародне співробітництво у І півріччі 2007 р. 12 липня 2007 // http://www.scnm.gov.ua.

16. Держкомнацрелігій презентував Україну на конференції ОБРЄ 12 жовтня 2007 http://www.scnm.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru