Політико-правові передумови співпраці Європейського Союзу з Україною

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СПІВПРАЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З УКРАЇНОЮ

Я. Гудов

З самого моменту розпаду Радянського Союзу, Європейський Союз приділяє посилену увагу своїм зовнішнім відносинам з Україною. Це пояснюється особливим політичним партнерством та економічним потенціалом двосторонніх стосунків, як рівно ж і близьким географічним розташуванням країн.

З моментом приєднання до Європейського Союзу 10 нових держав, ЄС з Україною почали також єднати спільні кордони, а отже, інтерес у дружніх добросусідських відносинах набуває ознак стратегічного. Крім того серед нових членів ЄС, принаймні половина має з Україною давні історичні, культурні і навіть етнічні та духовні корені, що не може не обумовлювати посилення обопільної зацікавленості у розвитку щонайбільш тісної співпраці.

Однак, можна розглянути ЄС як арену зіткнення національних інтересів, що формуються на основі потреб національних економічних та соціальних факторів (підприємств, асоціацій, профспілок).

Як і будь-які геополітичні процеси, проблематика відносин ЄС з Україною дається до кваліфікації лише у теорії. Точками відліку кожного етапу є котрась знакова подія чи ідея, що кардинально змінює існуючий стан справ. У практичній площині, однак, ситуація міняється значно повільніше, причому зазвичай не спостерігається раптових кардинальних змін.

Власне у тім і важливість сучасної історії стосунків між ЄС та Україною, оскільки перебуваючи на історичному рубежі двох епох - коли обидві сторони переживають значні політичні трансформації - зумовлює також і історичну відповідальність від вибору найбільш прийнятної моделі для розбудови партнерських відносин.

Раціональне визначення державної поведінки та домінування міжурядового характеру аналізу міждержавного співробітництва, де важливе значення посідає формування національних інтересів, які визначаються великою мірою внутрішньополітичними силами. Саме інтереси останніх впливають на характер, інтенсивність та напрям міждержавного співробітництва.

Відомі історичні події та швидкі суспільні перетворення, що розпочалися в Україні, ставлять на порядок денний питання, які всерйоз не обговорювалися і не розглядались політичними колами Європейського Союзу. Спектр нового формату посиленої співпраці між сторонами є широким, і динамічним. Оптимістичний варіант майбутніх відносин Європейського Союзу з Україною не виключає навіть потенційного приєднання останньої до розширеної ЄС.

На сучасному етапі співпраці між ЄС та Україною перспективи членства розглядаються виключно у політичному, а не правовому контексті. Обговорення реальних можливостей та механізмів вступу України до ЄС стане можливим лише при належній адаптації українських політико-економічних реалій до стандартів Європейського Союзу.

Невизначеність майбутнього формату діалогу між ЄС та Україною спричиняє ситуацію, за якою відносно рівноцінне право на політичне та ідеологічне існування мають дві загальні стратегії розвитку унійно-українських відносин:

- Перша - сусідська;

- Друга - членська.

Співпраця у форматі "сусідства" передбачає передусім узгодження позицій транскордонної співпраці та торгово-економічних стосунків і розбудовується у форматі зовнішньої політики обох суб'єктів.

При другому варіанті, що передбачає потенційне членство держави в ЄС, пріоритетом стає значно ширше коло питань. Увесь спектр інтересів, щодо яких передбачається досягнення консенсусу і переведення їх під єдине керівництво ЄС, оформлюється у широкомасштабний правовий документ, в якому поетапно визначаються умови та вимоги до кожного напрямку стосунків. Наявність в стосунках між сторонами формату членства значно посилює вимоги і стандарти до держави-претендента, водночас, однак, змінюється і позиція керівних органів Європейського Союзу до даної держави, оскільки передбачається її наступний прийом в ЄС, а отже, подальше спільне здійснення усіх унійних політик. Зайвим є зазначати, що формат членства є значно більш плідним і перспективним для України.

Попри те, що одночасне існування у суспільній свідомості та державній політиці двох принципово відмінних поглядів на розвиток відносин обох сторін виразно не шкодить загальному процесу поглиблення стосунків між ЄС та Україною, все ж така невизначеність здатна послабити позитивні імпульси до подальшої співпраці як з боку ЄС, так і України, оскільки вона спонукає ситуацію вичікування і пасивності з боку основних реальних та потенційних суб'єктів унійно-українських відносин.

Ідея європейського вибору України з кожним роком все більш набуває статусу національної.

Про бажання залучитися до європейських цінностей і стати частиною Європи говорять більшість українських політиків і вищих посадових осіб держави.

В 1992 році вперше було проведено офіційну зустріч Україна - ЄС на найвищому рівні, на якій досягнуто домовленостей щодо зміцнення партнерських стосунків та інтенсифікацію діалогу поміж сторонами, обговорено питання та формат надання Європейською Унією для України технічної допомоги для розбудови економіки і подолання системної посткомуністичної кризи.

Одразу ж було розпочато переговори про укладення низки торговельних міжнародних договорів з окремих секторних питань, а також загальної Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами, котра набула чинності від 1998 року.

Процес інтеграції був зумовлений не тільки стимулами світової політичної економіки й переливу, але й міжурядовими торговими угодами, укладеними конвергенцією відповідних переваг основних європейських держав.

Починаючи з 1994 року відбуваються засідання Україна - ЄС, встановлено, що ці зустрічі повинні проходити, бодай, двічі на рік. Формат даних засідань передбачає обговорення повного спектру стосунків між ЄС та Україною, та узгодження позицій по усіх дискусійних питаннях. Продовжуються дискусії та переговори щодо надання Україні статусу держави з перехідною економікою, котрий було отримано в 1996 році. В тому ж році Рада Європейських Співтовариств прийняла перший План дій щодо України - комплексний документ, метою якого є окреслення загальної стратегії розвитку двосторонніх відносин та визначення основних завдань, необхідних для плідної співпраці.

Невдовзі, в 1997 році, відбувся Перший саміт "Україна - ЄС", на якому було обговорено основні пріоритети суспільного розвитку України в контексті економічної, політичної та соціальної співпраці з ЄС, визначено проблемні питання та розглянуто технічно-правову сторону забезпечення намічених завдань.

Тоді ж Україна офіційно заявила про бажання отримати статус асоційованого члена ЄС. Серед основних галузей, у яких відбувалося співробітництво між Україною та ЄС, були і залишаються питання інвестицій, гуманітарний блок (наука, освіта, високі технології), енергетика та транспортне сполучення, сфера комунікацій, фінанси, транскордонна співпраця.

Починаючи з 1998 року в Україні затверджується низка нормативно-правових актів, спрямованих на поглиблення існуючої співпраці та адаптації національного законодавства до вимог та стандартів ЄС.

4 лютого 2007 р. на засіданні Генеральної Ради СОТ Україну було прийнято до Світової Організації Торгівлі. На країни-члени СОТ припадає близько 70 % українського експорту.

Впродовж цих років регулярно відбуваються зустрічі між чільними посадовцями обох сторін, підписується кілька важливих економічних договорів, робиться низка політичних заяв: Україна продовжує декларувати відданість європейським ідеалам, ЄС, в свою чергу, вітає прагнення України на шляху до реформ та відзначає позитивні тенденції у розвитку її економіки.

Наприкінці 2003 року в середовищі європейського політикуму почали відбуватись дискусії на тему врегулювання стосунків з державами, що ставали новими сусідами розширеного ЄС. Вже в січні 2004 року відбувся перший раунд консультацій між Європейською Унією та Україною щодо прийняття комплексного документу, який би визначав подальший розвиток та формат співпраці в нових політичних обставинах. Даний документ отримав назву "План Дій Україна - ЄС", а також Стратегія ЄС щодо Європейської політики сусідства.

Робота над розробкою документу, фактично була завершена в 2005 році. Тоді ж, а саме 21 лютого Рада з питань співпраці Україна - ЄС схвалює цей нормативний акт. Варто відзначити, що положення "Плану дій" не повною мірою відповідають політичній ситуації, що склалася в Україні після виборів Президента. Однак, з огляду на декларативність даного документу, його можна розглядати як тимчасовий орієнтир співпраці між ЄС та Україною.

Офіційна політика Європейського Союзу стосовно України здійснюється у цілковитій відповідності з існуючою нормативно-правовою базою двосторонніх відносин, фундамент якої складають Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, Спільна стратегія ЄС щодо України. У певній мірі знаковим моментом для України стали рішення Ґетеборзької Ради ЄС, яка відбулася в червні 2001 р. По-перше, в Комюніке Ради мова про Україну йшла в першому розділі "Майбутнє Європи" (тоді як Росія згадувалася в розділі "Зовнішня політика") і, по-друге, Україну запросили до участі в роботі Європейської конференції з питань розширення ЄС. Політична цінність цього кроку полягає в тому, що де-факто за Україною визнано право претендувати на членство в Європейському Союзі. Однак незважаючи на досить позитивний розвиток подій, на практиці євроінтеграційні зусилля України стикаються з перешкодами системного характеру, які значно знижують потенціал європейських настроїв і класифікують задекларовані цілі до розряду далеких перспектив. Серед основних внутрішніх обмежень, які гальмують рух України до Європи, донедавна була недосконалість інституційного забезпечення процесу європейської інтеграції України і, зокрема, неефективність існуючої системи управління і координації євроінтеграційної політики. Протягом 2001 року в Україні відбулися серйозні зрушення на шляху інституційної реформи в галузі європейської інтеграції, Міністерство економіки України перейменовано у Міністерство економіки з питань європейської інтеграції України, а в його структурі створено Департамент європейської інтеграції.

У Міністерстві закордонних справ України призначений Державний секретар з питань європейської інтеграції та створено Департамент європейської інтеграції.

Європейська інтеграція продовжує розгортатися, включаючи інтелектуальну інтенсивність й пояснює наше розуміння засобів процесу.

Введено інститут Уповноваженого України з питань європейської інтеграції. На посаду Уповноваженого призначено одну з найвищих посадових осіб держави - Віце прем'єр-міністра України.

Внесено зміни до структури Урядових комітетів Кабінету Міністрів України, згідно з якими Урядовий комітет економічного розвитку перейменовано в Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції. Його очолив віце прем'єр-міністр України з питань економічної політики, Уповноважений України з питань європейської інтеграції.

У структурі Секретаріату Кабінету Міністрів України створено нове Управління з питань європейської інтеграції, яке забезпечує діяльність Уповноваженого України з питань європейської інтеграції.

Отже, в Україні склалася нова система управління та координації процесу європейської інтеграції, модель якої можна кваліфікувати як централізовану координацію європейської політики з центром координації на верхівці урядової ієрархії. Така модель є характерною для більшості унітарних держав, політико-адміністративні системи яких близькі до української. Ця система знаходить своє впровадження у Франції, Об'єднаному Королівстві, Фінляндії, Польщі, Словаччині, Румунії, Болгарії.

Розглянемо більш докладно існуючу в Україні систему інституцій, які забезпечують організацію та супровід заходів, спрямованих на інтеграцію України до Європейського Союзу.

Правові засади побудови, функціонування та розвитку системи забезпечення процесу інтеграції України до ЄС складають: Конституція України, Основні напрями зовнішньої політики України (схвалені Верховною Радою України 2 липня 1993 р.), Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), яка була підписана 14 червня 1994 р., ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. інші договори, укладені між Україною та ЄС, Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. №615/98, Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. №1072/2000, інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють здійснення політики інтеграції України до ЄС. У цих документах сформульовані основні функції системи управління європейською політикою України в реалізації кінцевої стратегічної мети держави інтеграції до Європейського Союзу. політичний європейський інтеграція

Процес інтеграції України в ЄС зумовлений не тільки стимулами світової політичної економіки й переливу, але й міжурядовими торговими угодами, укладеними конвергенцією відповідних переваг основних європейських держав.

Офіційна політика Європейського Союзу стосовно України здійснюється у цілковитій відповідності з існуючою нормативно-правовою базою двосторонніх відносин. Тому, в Україні склалася нова система управління та координації процесу європейської інтеграції, модель якої можна кваліфікувати як централізовану координацію європейської політики з центром координації на верхівці урядової ієрархії.

Размещено на Allbest.ru