Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична мова та семантична політика в сучасному політичному процесі

Шарова А.М.

Сьогодні вже є цілком очевидним, що сферу політики неможливо відокремити від її вербалізованих версій. Як зазначає В. Полянська, сучасний світ має специфічну рису перевага тексту над реальністю, що складається з конкретних подій [14,86]. Саме словесна, або вербальна, діяльність стає визначальною в політичній сфері, саме мова є основним засобом здійснення комунікації, наслідком чого є те, що дедалі більшу увагу привертає до себе поняття політичної мови. Виходячи з такої важливої ролі мови в політиці, особливої актуальності набуває питання з'ясування можливостей використання політичної мови з метою досягнення певних завдань, тобто з метою маніпулювання.

Отже, мета дослідження в даній статті розкрити особливості використання політичної мови, обумовлені її символічною сутністю, а також дослідити і узагальнити засоби і прийоми маніпуляцій за допомогою мови.

Щодо літератури з даної проблематики, слід зазначити, що тема політичної мови є достатньо популярною в сучасних наукових колах, наявні відповідні ґрунтовні дослідження в дисертації В. Петренко [10] та монографії Л. Нагорної [9]. В той же час маніпулятивний потенціал мови розглядається здебільшого несистематизовано, дослідники концентрують увагу на окремих компонентах мови і можливостях їх використання. Практику оперування змістами в політичній мові С. Поцелуєв [16] визначає як семантичну політику в межах політики символічної; достатньо докладно розглянутої також В. Полянською [13; 14]. Окремі засоби семантичної політики висвітлюються в наукових статтях різних дослідників: І. Кобозєва [7] висвітлює проблематику політичної метафори, говорячи про її роль в політичному житті та порівнюючи її з гіперболою та порівнянням, Є. Потапчук [15] говорить про особливості сучасної метафори в політичному дискурсі, М. Побокін [11] розглядає явище оруеллізму, С. Горін [3] досліджує техніки НЛП. Присутні також Інтернет джерела, зокрема наробки І. Імшинецької [5] та А. Бушева [1], які висвітлюють різні мовленнєві маніпулятивні техніки; Л. Ставицька [20] наводить приклади слів символів; досліджуються також засоби вираження інформації в підтексті [12]. Інформацію з даної проблематики можна знайти і в межах деяких монографічних творів, зокрема на впливі мови на поведінку людини наголошує С. Кара Мурза [6], Р. Мокшанцев [8] докладно висвітлює прийоми еріксоніанського гіпнозу; частково аналізується семантика зовнішньополітичної інформації [4]. В цілому джерельна база дослідження дає підставу говорити про те, що проблема функціонування політичної мови є ще недостатньо вивченою сучасною наукою.

Політичну мову можна визначити як сукупність вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів [10], або ж як сукупність звукових сигналів, письмових знаків та символів, за допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію під час політичної комунікації. Отже, мова є знаковою системою; поняття "мова" і "символ" тісно взаємопов'язані, фактично мова має символічну сутність. Тому використання мови в політиці пов'язане з так званою символічною політикою, що, за визначенням Л. Нагорної, є особливим різновидом політичної комунікації, в якій навіювання стійких символів бере гору над раціональним осмисленням [9,71].

В цілому, символічна політика є системою політичних технологій, серед яких В. Полянська виділяє політичну міфологізацію, політичну ритуалізацію та політичну номіналізацію. Політичний міф за змістом для суб'єкта політичного управління є критерієм, за яким народ легітимізує політичний порядок, політичний режим та окремих лідерів, і за цими ж критеріями суб'єкт політичного управління може відтворити політичний міф перш за все засобами політичної комунікації. Складовими політичного міфу є політичний час та простір, політичні персонажі, символи влади, архетипи, сюжет. Політичний ритуал як структурний елемент символічної політики втілює політичний міф за допомогою відтворення відповідного міфологічного часу і простору. Специфічними технологіями є політичні свята, політичні ігри, державний церемоніал, масові публічні акції, мітинги, демонстрації тощо.

Політичний ритуал є публічним втіленням політичної міфології у символічних діях через морально емоційне ототожнення учасників ритуалу з героями минулого, сучасності та майбутнього, а також систематизацію найважливіших соціальних процесів. Нарешті, політична номіналізація простору політичного дискурсу як технологія символічної політики означає використання мови як політичної дії, сугестивного потенціалу комунікації та специфічну ритуалізацію суджень, що впливають на конструювання відповідних понять та на свідомість взагалі [13]. Адже великою мірою поведінка людини визначається словом як складовою частиною мови (яка є символічною системою), що несе в собі певний зміст. На цьому наголошує зокрема І. Горєлов, кажучи, що неможливо заперечити реальність мовленнєвого (текстового) впливу на людину [2, 193]. Слова викликають певні асоціативні зорові, слухові або чуттєво відчутні образи та пов'язані з ними емоціями. Отже, як зазначає С. Кара Мурза, саме в сфері мови та змістів, які несуть слова, лежать головні можливості маніпуляції свідомістю і підсвідомістю [6]. Особливого значення набувають засоби та прийоми, пов'язані зі змістовою стороною політичної мови. Для позначення цих засобів та прийомів в межах так званої символічної політики С. Поцелуєв запропонував особливий термін семантична політика.

Семантична політика це оперування символами в сфері політичної мови, тобто інсценування змістів і значень політичних мовних символів [16,70].

Традиційна політична мова цінувала аргументацію, була близька до текстів і спиралася на наукові теорії. Саме це додавало політичній мові авторитет. Але після краху великих утопій та ідеологічних обіцянок формується новий мовний стиль, який робить ставку не на аргументи, а на ефекти й емоції. Мова стає анонімною і, як наслідок, виступає засобом конвергенції, гібридизації і символічного вирівнювання партійних ідеологій. Політика усе більше зводиться до різноманітних мовних ігор [16,70].

Панування інсценованих образів додає політичній мові новий, прагматичний зміст; воно окупує звичні політичні поняття з метою маніпуляції суспільною свідомістю. Ця практика й одержала назву семантичної політики, і зачатки її варто шукати в американській політичній культурі, де завжди був присутній жвавий інтерес до нових комунікативних технологій. Одне з найбільш вдалих визначень цієї політики міститься у виступі колишнього генерального секретаря німецького ХДС К. Биденкопфа, що пояснював здачу влади соціал демократам простою маніпуляцією словами своїх конкурентів. Щоб повернути владу, лідер християнських демократів закликав партію до організації свого роду "семантичної контрреволюції". К. Биденкопф говорив на з'їзді своєї партії буквально наступне: "Мова, дорогі друзі, це не тільки засіб комунікації. Як показує полеміка з лівими, мова є "також найважливішим стратегічним засобом. Те, що відбувається сьогодні в нашій країні, є революцією нового типу. Це революція суспільства за допомогою мови. Насильницьке заняття цитаделей державної влади не є більш передумовою революційного перетворення державного порядку. Революції здійснюються сьогодні іншим способом. Замість урядових будинків тепер займаються поняття, за допомогою яких ці уряди правлять" [16,71].

Семантика пропаганди перетворює неправду в правду і навпаки. Один із засновників лінгвістичного напрямку "загальна семантика", що займається питанням впливу слова на поводження людини, С. Хаякава, виступаючи в США перед викладачами англійської мови на їхньому щорічному з'їзді, заявив: "Ми усі звикли до думки, що живемо в століття "інформаційного вибуху". Але однією з причин, що породила загальну семантику, є той факт, що ми знаходимося в центрі "дезінформаційного вибуху". Щорічно на нас обрушуються мільйони друкованих слів і слів, переданих по радіо або телебаченню. Ми оточені торговцями всіх сортів, що торгують оптом і вроздріб, пропагандистами схованими і явними. Ми повинні виробити метод, що допоміг би нам вирішити, кому і чому вірити". Слово, начинене обраним зарядом, здобуває смертоносну убивчу силу [4,517].

Отже, головним засобом політичного впливу в епоху ЗМІ є не власне аргументована мова, а стратегія, спрямована на окупацію значень слів і різноманітні значеннєві маніпуляції.

Вирішальну роль у семантичній політиці відіграють політичні метафори з їхнім значним сугестивним потенціалом (недаремно саме це явище є об'єктом численних дисертаційних та інших наукових досліджень). Людство "говорить метафорами" і навіть "живе" ними, сприймаючи світ крізь призму метафоричних моделей і відповідно діючи в ньому. На відміну від класичних ідеологій, метафори розраховані не на задоволення "допитливого розуму", а на обігравання глибинних інстинктів і бажань публіки [16,71 72]. Метафора здійснює первинну структуризацію світу, створюючи умови для посилання на певну прототипну ситуацію, аналізуючи яку з допомогою формальних прийомів, можна побудувати когнітивну схему або ж отримати знання та уявлення про конкретну ситуацію [19,107]. Цим обумовлене значення, яке надається аналізові політичної метафори. Над цією проблемою працювали Лакофф і Джонсон (когнітивна теорія метафори), А. Баранов та Ю. Караулов (створили базу даних з російської політичної метафори періоди перебудови в Інституті російської мови), Л. Цибатов (керує створенням в Інсбрукському університеті порівняльної бази даних з політичної метафори в російській та німецькій пресі) та ін.

Метафори в політиці використовуються досить широко. Прикладом метафори може бути висловлювання: "Паровоз плану Маршала потягнув за собою до Європи інвестиції" [7,136]. Однією з базових метафор політичного дискурсу є так звані метафори персоніфікації. В сферу дії такої метафори попадає головним чином тип сутностей, які можна назвати "людські співтовариства". Узагальнене формулювання метафор такого типу "суспільство є особистість". Водночас це дуже непомітна метафора.

Саме завдяки метафоричному способу вираження (мовному або візуальному) вдається ефективно повідомляти стійкі змісти політичної інформації. Існуюча влада, що завжди почасти дискредитує себе в очах виборців, особливо має потребу у влучній сигнальній метафорі, що виправдовує її політику, тоді як опозиція ще може волати до здорового розуму і здатності до міркувань виборців, щоб спонукати їхній задуматися про реальні наслідки політики, що проводилася. Однак і опозиція має потребу в метафорах, які у привабливій і зрозумілій формі висловлювали б її політичне й ідеологічне кредо, адже для більшості людей метафори є єдино доступним каналом політичної інформації. Один раз запущена в обіг метафора стає ідеологічним пунктом кристалізації, навколо якого, у міру споживання інформації, організується широка громадськість. Тут центром притягання виступає одна або кілька яскравих метафор, розтиражованих ЗМІ в образах політичної реклами. Конкуруючі партії групуються навколо своїх ідентифікаційних метафор, так що в суспільстві розвертається дійсна "війна метафор" крім (або замість) традиційної боротьби ідеологій [16,71 72].

Поруч з метафорами в політичному дискурсі використовується порівняння. Воно відрізняється від метафори тим, що зберігає хоча б мінімальний формальний рефлекс операції порівняння. Наприклад, порівняльний сполучник: "План Маршала, як паровоз, потягнув за собою до Європи інвестиції" [7,136]. Широке використання як метафор, так і порівнянь в політиці обумовлене такими їхніми властивостями, як: злиття образу і змісту; контраст зі звичайним трактуванням об'єктів; категоріальний зсув; актуалізація "випадкових зв'язків".

Важко обминути в політичному дискурсі і гіперболу, яка являє собою явно неправдиве перебільшення порівняно з дійсним станом справ, що слугує суто експресивним цілям. До семантичної структури таких висловів входить зміст "більш, ніж дуже". Приклад політичної гіперболи можна навести такий: "Але хто б не став до влади в Сербській республіці, він буде змушений виконувати вимоги "архітекторів" Дейтонських угод, інакше республіка просто зникне з карти єдиної Боснії та Герцоговіни" [7,144]).

Однак на цьому засоби і прийоми семантичної політики не вичерпуються. Як засіб викривлення інформації з метою маніпулювання М. Побокін наводить явище "оруеллізму" (назване на честь автора роману антиутопії Дж. Оруеелла). Його основними проявами є мовний і психологічний. У мовному аспекті оруеллізм можна охарактеризувати так: термінологізація лексики, тобто уникнення багатозначності, збіднення словникового запасу аудиторії, що зазнає маніпуляцій (через цілеспрямоване вилучення окремих слів з ужитку), викривлення змісту понять аж до зміни на протилежні. З іншого боку, однак, насаджуються переважно абстрактні поняття, які можна витлумачити будь як, створюються нові слова ("думкозлочинець", "дводумство"), які несуть відповідне смислове навантаження.

Характерним є також багаторазове повторення синонімічних висловів. Таким чином створюється цілий ряд "новомов" нових мов, дуже спрощених, примітивних, абстрактних і, головне, політично за - ангажованих. У політико психологічному аспекті оруеллізм є крайнім прикладом так званої агресивної маніпуляції [11,68 69]. Фактично про ті ж самі прийоми говорить А. Бушев, зазначаючи про використання спрощення значення: "ринкова економіка", "інфляція", "переглянути тарифи", "дестабілізація", "депресія", "перебудова", "бездефіцитний бюджет" та ін., а також вживання понять із широкою, чітконевизна - ченою семантикою "інституціоналізм", "вільний ринок", "відкрите демократичне суспільство", "лібералізація" тощо [1]. А С. Рябов акцентує увагу на використанні в політичній мові вульгаризмів, під якими мається на увазі недбале вживання термінів, засноване на приблизному уявленні про їх справжній зміст, визначенняя їх за принципом "мені так здається" [17,31].

З метою маніпулювання використовується також евфемізація, тобто заміна слова з негативною семантикою позитивним або нейтральним за змістом [5,54]. Евфемістичні вирази це більш м'які замінники потенційно образливих, грубих слів та словосполучень. У 1972 році в усі офіційні установи США був розісланий циркуляр, у якому наказувалося виключити слово "бідність" із усіх документів і замінити його словами "люди з низьким прибутком". Лінгвістична косметика використовується для того, щоб створити враження, що всі неприємні проблеми уже вирішені, а якщо вони і є, те не настільки жахливі. Зі словом "бідність" пов'язані уявлення про убогість і голод. Словосполучення "люди з низьким прибутком" від неприємних асоціацій вільне [5,55].

Поряд з евфемізмами, в політичному дискурсі використовуються так звані дисфемізми. Дисфемізм це інвектива, заснована на гіперболізації негативної ознаки або заміні позитивного оцінного знака на негативний. Жанр мовної інвективи використовує різноманітні засоби негативної оцінки поведінки особистості адресата від експресивних слів, що перебувають у межах літературного слововживання, до грубої просторічної лексики. Евфемізм антиінвектива, він базується на зменшенні негативної ознаки або на переході оцінного знака з негативного на позитивний. Отже, евфемія та дисфемія це способи або особливі стратегії використання слова, що становлять частину широкої комунікативної стратегії непрямого підходу [18].

Яскравий приклад маніпулятивного використання евфемізмів спроба в США применшити масштаби агресії проти В'єтнаму. З метою фальсифікації фактів у США був створений не тільки ряд спеціальних термінів, але і ціла "субмова", що деякі дослідники називали "в'єтлійською", "в'єтнамо англійською", настільки вона відрізняється в значеннях слів від звичайної англійської. Із самого початку агресії, з 1961 року, метою офіційної пропаганди було сховати факт участі США у війні. Тому тоді замість слів "війська", "збройні сили" фігурувало слово "радники", хоча їхнє число досягло 20 тис. Бази, з яких вони робили бомбардувальні нальоти, називалися "навчальними базами", а самі бомбардування "навчальними польотами". Коли американські літаки скидали бомби на цивільне населення Південного В'єтнаму, про це повідомлялося не як про "помилки при бомбардуванні", а як про "помилки при наведенні", "неправильний напрямок", "технічні помилки". У1965 році у США оголосили про "програму умиротворення". Це слово вживалося для позначення таких дій, як убивство цивільного населення, його депортація, спалювання сіл. Акція ЦРУ по тотальному знищенню цивільного населення В'єтнаму одержала назву "Фенікс" - по імені легендарного птаха, що повстала з попелу [4,518].

Такий же метод використовували країни НАТО в агресії проти Югославії. Термін "гуманітарна інтервенція" зосереджує увагу на нібито людинолюбних, альтруїстичних мотивах акції, а її руйнівні наслідки переводяться в площину техніцизмів. Стороною, що нападала, були обіцяні "хірургічні операції" при плануванні знищення об'єктів військової інфраструктури, але після руйнування з повітря цивільних об'єктів (включаючи будинок посольства КНР у Белграді) і загибелі мирного населення знову ЗМІ пустили в обіг терміни, що затуманюють зміст: "помилки при наведенні", "супутній збиток" [4,518].

Одним з прийомів семантичної політики є створення і вживання слів символів. Для сучасного українського політичного простору такі слова вдало наводить Л. Ставицька, "так", "ганьба", "геть", "майдан" [20].

В політичній мові використовуються також і підміна понять. Цей прийом мовної політики передбачає, що відоме поняття ставиться в один ряд з негативними/позитивними поняттями, унаслідок чого здобуває негативний/позитивний зміст (за російським прислів'ям "З ким поведешся від того і наберешся"). При цьому прямо нічого не говориться людина самостійно виконує роботу з негативізації/позитивізації змісту.

Може використовуватися і прийом переосмислення, коли очевидному й усім відомому фактові, події, людині, явищу привласнюється новий зміст, зручний політику. Усе виглядає як нове знайомство з предметом.

політична мова вербальна символічна

Зустрічається і так звана вживлена оцінка (ознака особи, предмета чи явища в політиці постійно ставиться поруч з його назвою, перетворюючи в його іманентну властивість).

Цікавим є прийом мовного зв'язування, узятий із практики нейро - лінгвістичного маніпулювання. Це прийом, за допомогою якого дві або більш дії в реченні зв'язуються часовими зворотами "до того як", "перед тим як", "після того як" і т.д. Ефект прийому обумовлений тим, що на таку подвійну часову конструкцію в реченні людині важко дати подвійне заперечення, якщо вона хоч з чимось не згодна. Приклад: "Після того як ваша газета надрукує наше інтерв'ю, ми зможемо говорити про перші результати нашого співробітництва". Співрозмовник напевно погодиться з цим, тим самим давши непряму згоду на публікацію інтерв'ю [5,55 56].

Саме на роботу з мовою зорієнтовані деякі техніки нейро лінгвістичного програмування. Однак слід зазначити, що НЛП здебільшого оперує не змістовими характеристиками слів, а способом їх подання. Наприклад, ефективними є техніка "люди вірять описам" (перед тим, як зробити щось погане, необхідно сказати, що ви цього робити не будете), техніка "лапок" (оформлення власного висловлювання як сказаного кимсь іншим для маскирування навіювання), "спіральні техніки" [3,30 33], а також застосування мовленнєвих стратегій утилізації трансу, запропонованих еріксоніанським гіпнозом [8,126 128].

Для політичної мови характерне вживання імплікатур. Імпліцитний спосіб передання інформації являє собою спосіб, коли вона відкритим текстом у повідомленні не присутня, але обов'язково витягається читачем за допомогою стереотипів мислення і мовних конвенцій [5,57].

Здаються вартим уваги і питання щодо засобів вираження підтексту, адже підтекст часто використовується в політичній практиці. У різних роботах, присвячених описові підтексту, називаються різні засоби його вираження. Серед них багатозначні слова (точніше, їх контекстуальні); частки; вигуки; різні види повторів; парцеляція; порушення логічної послідовності; паузи і т.д.

Загальним для цієї сукупності засобів є те, що усі вони можуть розглядатися як додаткові, необов'язкові елементи тексту, що лише надбудовуються над "комунікативним мінімумом" тексту, тобто засобами, що забезпечують передачу основної, експліцитної інформації. Це природно, оскільки наявність у тексті імплицитної інформації вимагає додаткового позначення і не може бути позначено засобами, що входять у "комунікативний мінімум". Але це останнє твердження потребує уточнення.

Не слід уявляти справу так, начебто існують якісь засоби, які регулярно використовуються як знаки, що виражають основну, експліцитну інформацію, і засоби, основна функція яких вираження інформації імпліцитної. Фактично всі засоби вираження експліцитної інформації можуть бути використані для вираження підтекстової інформації, однак для цього вони повинні бути додатково маркіровані.

Власне, засоби вираження підтексту можуть бути розділені на дві частини: власне мовні засоби, що володіють здатністю виражати обидва види інформації, і прийоми їхнього використання, що є засобом додаткового маркірування, "переключення" їх з функції вираження основної інформації на функцію вираження додаткової інформації. До першої частини можуть бути віднесені багатозначні слова, частки, повтор як засіб створення зв'язності тексту. Але цей список не остаточний фактично будь який мовний засіб може бути включене в цей список. Тому відносити складання цього списку до необхідних задач, що коштують перед лінгвістикою тексту, безглуздо.

Значно більш істотною є з'ясування другої частини засобів додаткового маркірування мовних засобів. Перша група таких засобів порушення стандартного функціонування мовних засобів. До цієї групи відносяться умовчання, порушення синтаксичного або логічного порядку розташування компонентів висловлення. Це порушення, що ведуть до руйнування визначених текстових структур; відповідно вони характерні для маркірованих синтаксичних (у широкому розумінні слова) засобів вираження. Інша група порушень використання окремих одиниць тексту в нестандартних позиціях більш типово для лексичних (порушення сполучуваності слів) і морфологічних (невиправдане використання визначених артиклів і т.д.) засобів. Однак і весь текст може виступати як одиниця, неадекватна мовній ситуації, а виходить, у деякому змісті як одиниця, ужита в нестандартній позиції.

Друга група способів додаткового маркірування тексту використання їх хоч і без видимих порушень узуальних норм, але з комунікативною надмірністю. Іншими словами, якщо засіб ужитий правильно, з погляду "комунікативного мінімуму" він повинен бути вжитий визначену кількість разів. Збільшення цього числа створює маркірованість. До цієї групи способів відносяться різні види повторів; неадекватно великі паузи також можуть розглядатися як прояв комунікативної надмірності (у такому випадку вони трактуються як повторення паузи). Даний опис засобів вираження підтексту не може претендувати на звання вичерпного. Однак він уявляється зручним варіантом упорядкування тієї накопиченої інформації про маркери підтексту, що міститься в лінгвістичних, психологічних та інших дослідженнях [12].

Тож можна зазначити, що засобами вираження імпліцитної інформації є не стільки мовні засоби, що виражають експліцитну інформацію, скільки додаткові способи маркірування цих засобів, "перемикаючих" їх з основних на додаткові функції. Основні типи цих маркерів вторинного функціонування порушення стандартного функціонування мовних одиниць і надлишкове використання цих одиниць.

Таким чином, використання політичними суб'єктами прийомів та засобів, пов'язаних з оперуванням змістом у політичній мові, обумовлене з одного боку, особливостями формування змісту мови та її символічною сутністю, і з другого важливістю мовної діяльності суб'єктів політики для життя суспільства. Ці прийоми та засоби, які можна узагальнено назвати семантичною політикою, включають використання політичних метафор, порівнянь і гіпербол, оруеллізмів, слів символів, евфемізмів (пом'якшених понять та слів з невизначеною семантикою); прийом підміни понять, переосмислення, вживленої оцінки, мовного зв'язування та імплікатур (подання інформації як неосновної, неявної), порушення стандартного функціонування мовних одиниць і надлишкове використання цих одиниць.

Приклади використання означених прийомів можна знайти в практиці будь яких політичних суб'єктів (хоча переваги різними політиками можуть надаватися різним прийомам) і в будь якій сфері політичної діяльності. Однак мета такої семантичної політики зводиться до одного маніпулювання суспільною свідомістю. Зважуючи на те, що інформаційні технології та технології паблік рілейшнз в сучасному світі набувають дедалі більшого розповсюдження, політична семантика в межах політичної лінгвістики, а також семантична політика набувають особливого значення. З одного боку, для політичних суб'єктів, які використовують набуття в цій сфері для маніпулювання аудиторією для досягнення своїх цілей, а з іншого для політичних об'єктів, яким варто розрізняти маніпулятивні заходи, спрямовані проти них та їхніх інтересів.

Література

18. Серажим К.С. Евфемізація у політичному дискурсі [Електронний ресурс] // Стиль і текст. 2004. Вип.5. Режим, доступу: http://jouinIib. univ. kiev.ua/index. php? act=articIe&articIe=1486.

19. Сергеев В.М., Сергеев К.В. Некоторые подходы к анализу языка политики (на примере понятий "хаос", "лидер", "свобода") // ПОЛИС 2001. № 5. С.107 115.

20. Ставицкая Л. Дискурс "помаранчевої" пристрасти [Электронный ресурс] // Киевский журнал Критика. 2005. №3 С.3 16. Режим доступа: http://www.textology.ru/public/pomaranch.html.

Размещено на Allbest.ru