Принципи аналізу сучасних політичних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи аналізу сучасних політичних конфліктів

Політичний конфлікт є складним і неоднозначним поняттям. Найширше його можна визначити як «суперечку в якій, принаймні, одна організована сторона спроможність або демонструє бажання і готовність застосувати озброєне насильство для реалізації своїх інтересів у суперечливому регіоні» [6,228].

Для уточнення даного визначення, і, в цілому, поняття «політичний конфлікт», в рамках даної роботи ми спробуємо виділити важливі складові його аналізу. Дана спроба є досить актуальною, оскільки в сучасному світі, і, зокрема, в українській державі, політичний конфлікт є поширеним варіантом розвитку подій.

Визначення базових складових і елементів політичного конфлікту є метою цього дослідження.

Для виконання поставленої мети необхідне виконання ряду завдань:

• визначення поняття «конфлікт»;

• позначення актуальності розгляду політичних конфліктів у сучасному світі, обумовлені процесом конфліктуалізації політичних відношень;

• розгляд базових складових аналізу сучасного політичного конфлікту: його джерел, основ класифікацій, етапів, структури та ефективного способу мінімізації його наслідків.

Об'єктом цього дослідження виступає теоретичне осмислення сучасного політичного конфлікту. А предметом є основні складові його аналізу.

Для визначення необхідних складових конфлікту ми використовуватимемо «основні методологічні установки соціології конфлікту», запропоновані відомим російським дослідником А.Г. Здравомисловим в статті «Модернізація Росії з погляду соціології конфлікту» [4].

Услід за П. Бурдье, на погляди якого А.Г. Здравомислов часто посилається, він розглядає конфлікт «як норму стосунків між людьми, як свого роду клітинку соціального життя, в якому найвиразніше виявляється соціальна напруженість, накопичується енергія діяльності, що породжує соціальні зміни і зрушення різного масштабу» [4,48].

Цей підхід до аналізу конфлікту представляється найбільш відповідним сучасним соціальним реаліям. Практика політичних стосунків демонструє, що суспільства навіть найбільш розвинених держав не є єдиними, подібними до організму або механізму системами.

Як пише відомий російський дослідник міжнародних відносин П.А. Циганков: «Конфлікти між державами, у тому числі і військові, не зникають, але перспектива великомасштабних міждержавних воєн, по типу двох світових, стає все менш вірогідною. Це не значить, що держава перестає бути однією зі сторін конфліктів, проте його супротивником, або, інакше кажучи, іншою стороною конфлікту, все частіше виступатимуть недержавні актори - екстремістські релігійні течії і злочинні угрупування (у тому числі і всередині самого державного апарату); транснаціональні злочинні синдикати, які проникають в найрізноманітніші структури; терористичні формування і етнокультурні клани…» [10,429-430].

Більш того, процес глобалізації сприяє конфліктуалізації сучасного міжнародного поля, що певною мірою обумовлено його гетерополяризацією. «Разом з розвалом Радянського Союзу, зникненням біполярності і закінченням ідеологічного протиборства між Сходом і Заходом відбулося вивільнення «заморожених» раніше етнічних, міжплемінних, націоналістичних конфліктів, соціальних меншин, культурних ідентичностей і інших явищ, кризових масштабів, що досягають сьогодні, в багатьох, особливо в слаборозвинених, країнах» [10,426-427].

Підтвердженням процесу конфліктуалізації може служити індекс недієздатних держав світу (Failed States Index), що підраховується американською громадською організацією Ф С, на основі 12 індикаторів, що враховують соціальні, економічні і політичні показники, і аналізованих за допомогою спеціального інструменту оцінки конфліктів (ConflictAssessment System Tool). На жаль, даний індекс підраховується лише протягом чотирьох останніх років (з 2005 року) і комплексному порівнянню можна піддати показники двох останніх. Так в попередніх дослідженнях кількість проаналізованих країн відрізняється і єеншою (60 і 146). З 177 держав розглянутих в 2007 році 32 характеризуються як найбільш недієздатні і такі, що володіють критичним рівнем рисок, в 2008 році таких держав 35. Кількість найбільш стабільних держав із найменшим рівнем ризиків при цьому і в 2007 і в 2008 однаково - 15 [13].

Найбільш актуальне уявлення про конфлікт як поширений варіант політичних стосунків для держав, що трансформуються. Так, відповідно до індексу недієздатних держав світу, в списку країн із критичним рівнем ризиків лідирують держави африканського континенту, які займають в першій десятці сім. Серед країн із небезпечним рівнем ризиків в основному держави Африки, Азії і країни пострадянського блоку, зокрема Російська Федерація - 72 і Україна - 108. Серед 15_ти найбільш стабільних держав, навпаки, країни Західної Європи, а також Японія, Канада і Австралія, що також в даний момент є розвиненими постіндустріальними державами [13].

Наступний важливий момент аналізу, відмічений А.Р. Здравомисловим, це необхідність виявлення «глибинних причин конфліктів, що полягають в протистоянні різних потреб, інтересів і цінностей конкретних суб'єктів соціальної дії» [4,49].

Очевидно, що потреби, інтереси та цінності є основними причинами виникнення сучасних політичних конфліктів. Основна загроза при спробі визначення джерела конфлікту полягає в, відміченою А.Р. Здравомисловим, виходу «за межі власного соціологічного знання і звернення до психоаналізу» [4,49]. В межах аналізу політичного конфлікту таке звернення є дещо некоректним і ускладнюється, відміченою П.А. Циганковим невизначеністю сучасних конфліктів. Вона відображається насамперед «у відсутності якої-небудь ясності відносно природи і шляхів їх врегулювання, їх «невірності» з погляду співвідношення цілей і засобів їх учасників, небезпеки, яку вони щодо населення» [10,436].

Цей висновок, зроблений з приводу сучасних міжнародних конфліктів, доречний також і для внутрішніх. У розмиття часу та простору, учасників політичного конфлікту, що є викликаний його інформатизацією, яка виносить його в публічну сферу, він стає дуже складним для поетапного аналізу. В межах такої ситуації найбільш раціональним представляється розгляд не джерел конфлікту і психологічних мотивацій учасників, а ресурсів (капіталів) якими в даний момент володіє кожен з учасників, діючи у межах правил певного поля.

Виявлена розмитість ставить перед нами питання про класифікацію конфліктів як ще одного важливого моменту аналізу. Для розгляду цього моменту буде використано декілька основ класифікацій представників соціальних наук різних наукових шкіл. Це забезпечить комплексність и широту аналізу.

Зафіксована А.Г. Здравомисловим наявність «взаїмопереходів від макро- до мікрорівня і назад в розгортанні конфліктів» [4,49] призводить до того, що поділ політичних конфліктів на вертикальні, горизонтальні і змішані, не відповідає актуальній реальності. Більшість політичних конфліктів в даний момент, так або інакше, є змішаними. Унаслідок гласності, та подальшого розвитку свободи слова і загальної інформатизації в державах пострадянського блоку які виникли наприкінці 80_х років ХХ століття, широкі маси населення опиняються залучені в розгляд питань державного управління і можуть надавати свій вплив. Зразком для сучасної України можуть служити численні політичні шоу: «Свобода на Інтері» (Інтер), «Свобода слова з Андрієм Куликовим» (ICTV), «Шустер live» (Україна), «Точка зору» (Перший національний), «5 Копійок» (П'ятий канал), «Майдан. Народне ток-шоу» (П'ятий канал). Ці і інші політичні передачі відрізняються за даними GfK-Ukrain чималим рейтингом, від 1,62 («Майдан. Народне ток-шоу») до 22, 19 («Свобода на Інтері») і володіють механізмом зворотного зв'язку (робота з пультом, питання аудиторії, дзвінки), дозволяючим громадянам давати оцінку діяльності і висловам політиків [1,15].

Відомий американський дослідник Л. Козер в роботі «Функції соціального конфлікту» приводить класифікацію конфліктів за принципом цілеположення. Він виділяє реалістичні і нереалістичні конфлікти. Реалістичний конфлікт - це конфлікт що виникає «із-за незадоволення специфічних вимог в рамках стосунків і очікуваних вигод учасників і направлені на передбачуваний фруструючий об'єкт…» [5,71]. Нереалістичний конфлікт «також припускає взаємодію між двома і більш індивідами», але воно «породжене не антагонізмом цілей учасників, а необхідністю розрядки принаймні у одного з них» [5,71].

У межах аналізу політичного конфлікту така класифікація представляється можливою, проте проблемною, також як і визначення його причин. Досить складно в межах розгляду ситуації сфери політики, яка зв'язана із задоволенням певних інтересів, достовірно визначити чи був об'єкт конфліктних дій реальною причиною або він є лише приводом для здійснення конфліктної взаємодії і досягнення інших цілей.

Декілька класифікацій надає в книзі «Конструктивні і деструктивні процеси» відомий дослідник конфлікту М. Дойч. Одна з них припускає розділення конфліктів за принципом кількості і типу учасників. Визначувані таким чином конфлікти можна розділити на внутрішньо - особові, внутрішньогрупов і і внутрінаціональні, а також міжособові, міжгрупові і міжнародні [11,15]. За винятком внутрішньоособових, які у будь-якому випадку є конфліктами психологічними, ця класифікація представляється адекватною для розгляду політичних конфліктів. З одного боку, вона має чітку основу, що дозволяє завжди визначити до якого типу відноситься конфлікт. З іншого боку, в її рамках можлива детальніша диференціація, що дозволяє виділення конфліктів двох сторін, трьох і так далі.

Також достатньо об'єктивним, але декілька обмеженим є розділення конфліктів на явні та латентні. У сфері сучасної політики української держави (як і у багатьох інших країн пострадянського блоку), що трансформується, безліч латентних конфліктів були виявлені і знайшли свій вираз в актуальних «явних» конфліктах нашого часу. Найбільш очевидним прикладом можуть служити «кольорові революції» що виявилися наслідком наростаючої кризисності управлінських структур, і, у свою чергу, породили комплекс потенційних конфліктних ситуацій, що виявилися пізніше.

Це дозволяє говорити не про типи, а, швидше, про етапи політичного конфлікту. Який включає латентний етап, коли відбувається усвідомлення сторонами своїх інтересів і законності вимог на реалізацію цих інтересів, етап прояву, коли відбувається інцидент, що виявляє наявність суперечливих інтересів, і етап відкритий, коли відбувається ескалація конфлікту, його пік і спад (піків і спадів може бути декілька). Останній етап - це вирішення конфлікту або латентна фаза, що знов повертається, коли не - дозволені суперечності повертаються в стадію наростання в очікуванні нового інциденту, який знов зробить їх явними.

Остання класифікація, яку ми згадаємо, - це виділення П. Сорокіним серед політичних конфліктів «воїн, революцій, заколотів, злочинів» [8,137]. Вона характеризується виділенням комплексу параметрів: форма прояву, кількість учасників, специфіка використовуваних методів, параметри простору і часу, отримуваний результат. Типом конфлікту не позначеним в списку П. Сорокіна є тероризм, який можна назвати прикладом нового нестандартного конфлікту сучасності, в базові характеристики якого процеси глобалізації внесли найбільші корективи.

Серед таких «корективів» найбільш важливим є інформаційний компонент. Окрім нього можна назвати також компонент дії, що передбачає наявність кроків індивідів по реалізації своїх інтересів, що об'єктивно фіксуються (сюди можна включити всі можливі агресивні, військові дії, економічні кроки, дипломатичні заходи). А також компонент особової мотивації і оцінки, який сприяє коректуванню реальних дій, визначає інформацію, що поступає, і одночасно залежить від неї.

Визначення структури є ще одним важливим моментом аналізу конфлікту. А приведені її складові, а також сучасні політичні реалії, в яких конфлікти реалізуються, дозволяє припустити варіанти вирішення конфліктів, що є останнім важливим пунктом аналізу.

Мал. 1. Структура політичного конфлікту

Як відзначає А.Р. Здравомислов, необхідним в даний момент є «виявлення способів інституціоналізації конфліктів, вивчення можливостей створення політичного середовища, сприяючого нормальному виходу з конфліктних ситуацій і запобіганню ескалації насильницьких конфліктів» [4,49].

Про важливість такої «інституціоналізації» конфлікту пише й П.А. Циганков, відзначаючи, що «переговори, консультації, посередництво, угоди і інші традиційні засоби врегулювання в сучасних конфліктах виявляють вельми низьку ефективність. Їх дієвість визначається можливостями формалізації конфлікту, додання йому офіційного статусу, чіткого визначення його причин і ідентифікації безперечних легітимних представників сторін, тобто якраз тим, що, як правило, заперечується учасниками цих конфліктів» [10,437].

Таким чином, «каналізація» конфлікту (як її визначав Л. Козер [5]) є в даний момент основною варіантів вирішення конфлікту. Вона дозволяє не «подолати конфлікт». Але на найбільш ранній стадії виявити, запобігти або формалізувати його, та перевести у структуру легітимації, що діє в межах цього суспільства. На основі результатів цієї роботи ми можемо стверджувати, що найбільш ефективним каналом на сучасному глобальному світі є ЗМІ. Підтвердженням цьому в українській державі можуть служити результати аналізу даних соціологичних опросів центру Разумкова. Вони демонструють, що 46,6 % респондентів опитаних у мар - ті 2009 року довіряли ЗМІ. Більший процент довіри - 64,3 % - здобула тільки церков.

Проведене дослідження продемонструвало, що вивчення політичного конфлікту припускає виділення його параметрів, що об'єктивно фіксуються. Таких як учасники конфлікту, варіанти їх поведінки, характеристика політичного поля в якому вони взаємодіють, етапи, структура, можливі результати політичного конфлікту. Все це припускає використання поєднання кількісних і якісних методів політичної науки, що дозволяють створити якнайповнішу картину конфлікту.

Відзначимо, що політичним конфліктом є вид специфічної соціальної взаємодії двох і більш індивідів, з приводу реалізації їх суперечливих інтересів, різними методами, основною яких є влада. В сучасному глобальному світі політичний конфлікт зазнав трансформацію, важливим його елементом, в даний момент є інформація. Контроль над інформацією є одним з основних засовів «каналізації» сучасного політичного конфлікту, яка дає можливість запобігти розвитку конфлікту або мінімізувати його негативні прояви.

конфлікт політичний інституціоналізація латентний

Размещено на Allbest.ru