Проблема жіночого політичного лідерства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема жіночого політичного лідерства в Україні

Кір'якулова О.С.

Політичне лідерство завжди було одним із основних суб'єктів втілення функцій влади як в державі, так і в суспільстві. Воно існує з часів, коли тільки почали виникати елементи політичних відносин. В античні часи політичне лідерство мало особовий характер та спиралось на авторитет конкретного індивіда. Згодом в Європі в період середньовіччя політичне лідерство поступово втрачало свій попередній зміст. Але на зміну особистій гідності та хоробрості прийшли нові риси, якими визначалась здатність управляти конкретною політичною ситуацією [8, 21-23]. Цікаво, що інтерес до осіб, які володіють якостями політичного лідера, зростає в періоди різких змін, коли радикально змінюється соціально-економічний та політичний устрій суспільства та найбільш гостро виявляються соціальні протиріччя [7, 145]. політика лідерство жінка

Останні п'ятнадцять років Україна переживає досить складний період трансформації суспільних відносин, кардинально вирішуються питання про власність, змінюються форми влади. Ці зміни торкнулись і менталітету української нації як засобу мислення, відношення до традиційних цінностей. Менталітет, як відомо, може нести й змістовно-ідентифікаційне навантаження політико-ідеологічного характеру. Звідси з'являються симпатії та антипатії до політичних лідерів, в цілому до політичних структур (партій, блоків, об'єднань, організацій), різних політико-правових вчень, поглядів, тенденцій, напрямків, тощо. Зауважимо, що на сьогоднішній день українці не мають чіткого, повного та систематизованого набору даних щодо всіх політичних суб'єктів, які беруть участь у житті суспільства. Дуже важко зорієнтуватися у великій кількості відносин у владі, різних політичних та ідеологічних течій, позицій кожної з політичних партій. Але так чи інакше регулярно населення країни бере участь у виборах президентських, парламентських, а також у місцеві органи влади [4, 111-112].

Політичний лідер це, насамперед, велика особистість, яка має необхідні риси характеру, принципи та норми дій, переконання та здатність впливати на інших людей. Метою будь-якого політичного лідера є отримання влади в тій чи іншій формі. Для України є актуальною проблема жіночого політичного лідерства. Закони надають жінкам та чоловікам рівні права, але фактично жінки дискримінуються в різних сферах соціального та сімейного життя. В Україні високий освітній рівень жінок практично не використовується в суспільно-політичному житті, кількість жінок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування залишається незначною. За даними Українського жіночого фонду міжнародна мережа гендерної політики закликає українських жінок більш активно брати участь у політиці. За словами голови цієї організації, Н. Карбовської, у 2009 році в Україні складуть список жінок-політиків, а потім навчать їх лідерству. Жінки отримають можливість брати участь у міжнародних заходах та обмінюватися досвідом з іноземними колегами [2, 213-215].

В теперішній час політичне лідерство посіло місце однієї з найважливіших складових усього політичного життя. Саме тому сучасне українське суспільство гостро потребує політичної модернізації. Одним з основних каталізаторів в цьому процесі стає незалежний жіночий рух. Жінки-політики підкреслюють пріоритетність таких проблем, як безпека в суспільстві, боротьба з корупцією, криміналом, соціальне забезпечення, розвиток мережі дошкільних та шкільних установ, освіта, охорона здоров'я, зайнятість та просування жінок по службі. І все це загальна база для об'єднання всіх жінок незалежно від їх політичних і ідеологічних пріоритетів. Культурний внесок жінок як суб'єктів історії, жіноче бачення світу, їх досвід щодо вирішення конфліктних ситуацій, повинні допомогти у виході із кризової ситуації. Досвід світових спільнот свідчить, що чим більш демократичне суспільство, тим менше відмінностей в політичній поведінці чоловіків і жінок. Щоб досягти злагоди в політиці, демократичним суспільствам необхідно розвивати нову модель соціального партнерства або новий соціальний контракт, який базується на тому, що чоловіки і жінки працюють разом, доповнюючи і збагачуючи один одного, завдяки своїм відмінностям. Політичне лідерство жінок стає реальністю. Завдання сучасних соціальних досліджень полягає у вивченні цього процесу, у виробленні рекомендацій щодо його розвитку, формуванню у громадян дійсно демократичних уявлень про цілі та засоби політичного лідерства, що дозволить не лише прогнозувати характер жіночого політичного лідерства, але й розробити заходи щодо його активізації в умовах сучасного суспільства [4, 112].

Сьогодні жінки лідирують не лише за чисельністю населення, але і домінують як працівники, складаючи половину зайнятого населення. Вони превалюють у порівнянні з чоловіками в таких життєво важливих сферах, як охорона здоров'я, освіта, соціальна робота, гуманітарні науки, культура, догляд за дітьми та людьми похилого віку, сфера послуг та інформації. Але при цьому, жінки не мають у своєму розпорядженні тих можливостей, що і чоловіки. В сучасному світі жінки є традиційною соціальною меншістю в політиці і, як правило, не впливають на ухвалення рішень в питаннях економічного і політичного розвитку, безпеці держави, дипломатії, тощо [3, 47].

Необхідно зазначити, що актуальність теми дослідження політичного лідерства жінок визначається, перш за все, потребами тієї складної та досить суперечливої ситуації, в якій опинилося людське співтовариство на етапі переходу в XXI століття, а також тим, що роль політичної участі та лідерства жінок в політичному процесі поступово змінюється в сучасній світовій та українській практиці. Цікавим також є той факт, що специфіка саме політичного лідерства жіночої частини населення досі залишається недостатньо розкритою та прозорою.

Актуальність теми, її складність та недостатня наукова розробленість поданої проблеми визначили об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Об'єктом дослідження є становлення жіночого лідерства в політичній сфері суспільства України. Предметом дослідження є виявлення проблем становлення жіночого політичного лідерства і чинників, які сприяють його формуванню. Метою дослідження є проаналізувати особливості жіночого політичного лідерства, виявити коло проблем, що перешкоджають участі жінок в суспільно-політичній сфері, визначити чинники, які сприяють реалізації жіночого політичного лідерства, а також розглянути можливі механізми просування жінок в політику.

Важливим показником участі жінок у сучасному політичному процесі є така інформація. Всього за списками 45 партій та блоків у Верховну Раду балотуються 1459 жінок (це приблизно 19% усіх кандидатів). Переважно це жінки у віці від 41 до 50 років (майже третина). Для порівняння, слід зауважити, що країнами-рекордсменами, де жіноча квота в парламенті складає 40-50% жінок, є Норвегія, Данія і Швеція. За даними Міжнародного парламентського союзу, по кількості жінок у вищих ешелонах влади з 172 країн Україна посідає лише 152 місце [7, 111-112]. На цей час в українському парламенті всього 25 жінок, а це приблизно 5% депутатського корпусу. В майбутньому парламенті, якщо врахувати прогнози соціологів та долю жінок в прохідних частинах прохідних списків, їх кількість може зрости в два рази. Але чи відобразиться це на якісній роботі парламенту та яким чином? Чи допоможе жінкам в політичній діяльності їх життєвий досвід, відмінний від чоловічого?

Вивчення політичної участі та лідерства має довгу історію. Дана проблематика в тому або іншому вигляді присутня в роботах мислителів античності (Платон, Аристотель), середньовіччя (Філон Олександрійський, Августин), класиків філософії і політології Нового часу (Ф.Бекон, Т.Гоббс). У Новий час були вперше висловлені ідеї в захист жіночих прав. Уявлення про рівноправ'я жінок і чоловіків знайшли своє відображення у філософській спадщині марксизму, де дискримінація жінок в суспільстві розглядалась як приватний прояв глобальної класової стратифікації. У XX столітті проблему політичного лідерства вирішували такі відомі фахівці, як Р. Арон, П. Бурдьє, М. Вебер, Ф. Ніцше, Е. Фромм, М. Фуко та ін. Вирішальну роль в появі нової парадигми з цього напрямку відіграли фемінізм та гендерні дослідження.

В сучасній західній літературі узагальнені методи та засоби вивчення політичної активності громадян, розроблена методологія політичних досліджень, виявлені функції та типології політичних лідерів (Же. Блондель, М. Вебер, Р. Зіллер, Р. Стогділл, Ф. Стенфорд, Р. Такер, М. Херманн). Значну цінність для розуміння змісту політичного лідерства представляють роботи з загальних проблем політичної культури і політичної соціалізації (Р. Алмонд, С. Верба, В. Розенбаум, Р. Хаймен).

У радянський період проблема політичного лідерства як самостійна проблема не розроблялася, хоча в загальних роботах з історії політичної думки приділялася певна увага даній темі. В них розглядалися різні концепції, науково-політичні течії, але їх підбір та оцінка зазвичай проводилися на основі ідеологічних пріоритетів, що домінували в ту епоху.

Певною мірою розроблені окремі проблеми політичної участі громадян в умовах нинішнього реформування суспільства. Серед них: політична поведінка окремих соціальних груп (студентської молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, безробітних), а також характер, форми, механізм, ефективність участі громадян в управлінні на різних рівнях державної влади.

Серед досліджень, присвячених проблемі жіночого політичного лідерства можна назвати дисертації: В. Власов «Суспільно-політичне лідерство (поняття і механізм практичної дії)» (1991), В. Марінова «Політичне лідерство (теоретичний аналіз)» (1992), Н. Уварова «Політична участь жінок» (1996), декілька монографій та статей.

Цілеспрямовані розробки проблеми політичної участі та лідерства з використанням соціальних досліджень, політичних документів, з проведенням порівнянь по країнах і регіонах, із застосуванням західних методологічних підходів почалися з кінця 80-х років. За їх матеріалами почали публікуватися статті, доповіді, монографії. У ряді публікацій робляться спроби виявити та проаналізувати політичні інтереси жінок в окремих сферах розвитку українського суспільства, специфіку їх відношення до найважливіших аспектів сучасного політичного процесу [3, 48].

Таким чином, існує блок наукової літератури з проблеми політичної участі та лідерства в цілому, проте аспект жіночого політичного лідерства, що представляє величезну важливість для сучасної політичної практики, досі вивчений не повною мірою і не представлений в цілісному вигляді. Дана тема багатогранна і може бути розглянута з різних позицій та на різному емпіричному і теоретичному матеріалі.

Важливим також є дослідити ситуацію, пов'язану з тим, що аж до кінця XX століття проблема лідерства вивчалася гендерно недиференційовано, оскільки лідерська роль вважалася чоловічою. Сьогодні формується ролева модель жінки-лідера, в рамках якої створюється нове розуміння стилю політичного лідерства та політичного спілкування. Жінки-політики формують та демонструють новий стиль керівництва, неієрархічний відносно підлеглих та колег, неагресивний, націлений на співпрацю з виборцями, на задоволення їх повсякденних потреб. При вирішенні проблем жінки більшою мірою, ніж чоловіки схильні до відвертості, гнучкості, до компромісів та діалогу, що може бути обумовлене як психологічними особливостями, так і процесами соціалізації, але у будь-якому випадку ці поведінкові характеристики дають жінкам певні переваги.

Слід зазначити, що становленню жіночого політичного лідерства перешкоджають: особливості політичної соціалізації (соціалізація орієнтує чоловіків і жінок на різні ролі, різне відношення до активної діяльності), соціальна структура суспільства (нерівномірність в розподілі ресурсів, які чоловік і жінка можуть використовувати в політиці), специфіка стадій життя чоловіків і жінок (жінки приходять в політику в пізнішому віці в порівнянні з чоловіками, оскільки вік 18-30 років оптимальний для народження дітей збігається з віком, коли здобувається освіта, перепідготовка і підвищення кваліфікації). Проте всі ці причини можна вважати вторинними. Основною перешкодою для формування політичного лідерства жінок є патріархат особливий гендерний порядок, що забезпечує чоловікам домінуюче положення в суспільстві. Важливо, що збільшенню жіночого представництва у владі сприяють такі чинники:

1) наявність усвідомленої політичної волі до збільшення кількості жінок у всіх органах влади на місцевому, регіональному, федеральному і міжнародному рівнях;

2) створення законодавчої бази, що забезпечує гендерний паритет в списках кандидатів від партій;

3) вдосконалення національного механізму по просуванню жінок в політику;

4) формування культури політичної коректності, у тому числі, в гендерному аспекті [6; 7].

Таким чином, справедливими є слова: «політичними лідерами не народжуються, ними стають». І дуже багато залежить від характерних особистих рис лідера, а також тієї ідеї, яку він намагається втілити в життя. А будь-яка нова суспільна система завжди потребує нового лідера. Що стосується жінок, то в сучасному суспільстві жінці реалізувати себе в професійному плані набагато складніше, ніж чоловікові. Проте, саме представниці жіночної статі володіють підвищеним відчуттям відповідальності за те, що відбувається, за майбутнє дітей, майбутнє країни. І це є головною рушійною силою розвитку нашої держави.

Література

1. Паніна Н. Українське суспільство1994-2005: Соціологічний моніторинг. К., 2005.

2. Бортников В.І. Політична участь і демократія: українські реалії: монографія / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк: Вежа, 2007. С.320-329.

3. Бортников В.І. Особливості участі громадян в концептуальних моделях демократії // Політичний менеджмент. 2007. №3. С. 47-48.

4. Перегудов С.П. Гражданское общество как субъект публичной политики // Полис. 2006. №2. С. 111-112.

5. Конституція України. Харків, 1999. 47с.

6. Громадські організації в Україні / Статистичний бюлетень за 2007 рік// Державний комітет статистики України - http//civic.kmu.gov.ua//ecsor/central/ uk/publish/artide?art_id=101833&cat_id=82370

7. Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры: Монографія. К.:Знание Украины, 2001. 270 с.

8. Соколов В.Н., Гелієва Я.Г. Політичне лідерство та український політикум // Політичні науки. 2005. Том 47. Вип. 34 С. 21-25.

Размещено на Allbest.ru