Проблеми якісного аналізу української партійної демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми якісного аналізу української партійної демократії

партійний демократія політичний незалежний

Шкуренко К.О.

Незалежна Україна має вже 17-річну історію свого існування. В цьому історичному періоді існує низка особливостей, які не можуть бути спростованими і підданими неоднозначній інтерпретації. Головною особливістю є той факт, що після розпаду СРСР Україна задекларувала свій демократичний вибір розвитку і чітко позначила вектор свого руху у бік демократичного суспільства.

На наш погляд, цей вибір України автоматично сформував об'єктивну матрицю політичної, соціальної, економічної і моральної відповідальності за прийняття такого політичного рішення. З цієї миті всі процеси, що відбуваються в країні, повинні були розглядатися не в системі координат «краще - гірше», а в системі «відповідності - невідповідності» демократії. Тому і процес партійного будівництва в Україні повинен досліджуватися саме в межах цієї системи координат. Такий методологічний підхід дає можливість відходу від історично-описового, фактологічного осмислення всіх особливостей, суперечливого за своєю суттю, процесу партійного будівництва в країні в його хронологічній послідовності, який дозволяє провести його суттєвий аналіз на предмет відповідності не тільки основним принципам демократії, але і демократичним стандартам як встановленим нормам і зразкам реальної життєдіяльності демократії. Стандарти демократії є результатом практичної реалізації її принципів, втілених в життя. І якщо говорити про стандарти демократії стосовно партійної сфери, то ми повинні розуміти під ними саме стандарти партійної демократії.

Не зважаючи на те, що поняття «партійна демократія» досить широко використовується в науковій літературі, його основне смислове значення зводиться у дослідженнях, як правило, до форми існування демократії, де партіям належить вирішальна роль в управлінні суспільством. Л.Сморгунов відзначає, що «сучасна демократія залишається партійною демократією при величезній кількості її ідеальних типів і реальних моделей... в даному випадку партійна демократія є політичним видом демократії, пов'язаним з ліберальним уявленням про владу і механізми її формування. Хоча, напевно, сьогодні ліберальне розуміння є найпоширенішим і прийнятим як загальнозначуще» [1,170]. Але існує і вузьке значення розуміння партійної демократії як способу функціонування партійної сфери, де основні принципи демократії стали стандартами і нормами партійної життєдіяльності. Слід зазначити, що серйозних системних і фундаментальних досліджень, пов'язаних з вивченням партійної демократії саме в цьому аспекті в науковій літературі знайти досить складно. Наукові роботи, які пов'язані з вказаною проблематикою присвячені в основному дослідженню політичних процесів в країнах, що розвиваються, і становленню в них політичних партій. Системні дослідження стандартів партійної демократії практично відсутні.

В умовах цієї ситуації виникає необхідність визначення системи стандартів партійної демократії, які органічно пов'язані з системою основних принципів демократії і з них випливають.

Особливе значення, на нашу думку, при вивченні системи основних принципів демократії мають ідеї Д.Дьюї, глибокий і змістовний аналіз яких дав Д.Стур в своїй роботі «Відкриваючи демократію наново» і показав їх фундаментальне значення для осмислення сутності демократії. Методологічне значення ідей Д.Дьюї полягає у тому, що він вважав за необхідне розглядати демократію не лише в загальноприйнятому нині розумінні як форму управління, а в першу чергу, і переважно, як форму життя. У цьому плані, демократичне правління є хоча і важливою, але тільки частиною демократичного суспільства і демократичної культури. Воно є лише засобом реалізації демократичних цілей і завдань в житті індивідів і в соціальних відносинах. «Отже, демократія не може набути зрілих форм, якщо вона не виходить за межі політики. Її першооснова - суверенна, владна воля народу - визріває у громадянському суспільстві. Саме в цій сфері суспільного буття інтереси структуруються таким чином, що забезпечується можливість вільного розвитку особистих інтересів і водночас створюється база для визрівання загальних інтересів народу» [3,162]. Тому фундаментальним принципом демократії є теза про те, що цілі - свобода й індивідуальність для всіх - можуть бути досягнутими лише засобами адекватними цим цілям і завданням. Інакше кажучи, це означає, що створювати демократію можна лише демократичними засобами і методами. Будь-який інший набір таких засобів і методів демократії протипоказаний.

В західній політичній філософії існує загальноприйнята точка зору про вирішальне значення і роль західних масових політичних партій в побудові сучасних демократій. Концентрованим вираженням цієї точки зору став вислів О.Реннея про те, що саме «політичні партії створили демократію і що сучасна демократія немислима інакше, окрім як в партійному вираженні» [4,313]. На наш погляд, ця важлива теза закономірно формує дослідницьке завдання, пов'язане з аналізом демократичної сутності самих західних масових політичних партій як творців і носіїв демократії, виявленням тих норм і стандартів їх функціонування, які визначають успішне виконання їх історичної місії. При цьому слід зазначити, що принципи демократії повинні розглядатися як деякі вихідні системні начала необхідного, належного якісного існування певної соціальної системи, а принципи партійної демократії як її органічну складову підсистему. Під стандартами партійної демократії вважають реалізовані і апробовані тривалою практикою історії демократії норми і зразки партійної життєдіяльності, які набувають статусу порівняльно-оцінних критеріїв.

Загально-філософською методологією дослідження цього питання є діалектика, в єдності її основних принципів, законів і категорій, що дозволяють розкривати глибинні і сутнісні аспекти об'єктів, що вивчаються.

Досліджуючи стандарти партійної демократії, які проявляють себе на рівні функціонування масових демократичних партій, демократичної багатопартійності й демократичних партійних систем, доцільно використовувати методологію системного підходу, спрямовану на розкриття цілісності об'єктів пізнання і механізмів, які її забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв'язків цих складних об'єктів і зведення їх в єдине теоретичне ціле.

Відомо, що системний опис об'єкту дослідження вимагає виділяти в його будові елементарні й базові характеристики, які відображають кожну окрему властивість об'єкту дослідження в його якісній визначеності. Сукупність же значень цих характеристик дозволяє досить повно описувати стан об'єкту дослідження. Елементарні характеристики в об'єкті дослідження пов'язуються між собою сукупністю зв'язків або структурою. У складних соціальних об'єктах дослідження, як правило, рекомендується використання відтворення в моделі їх структури індуктивним способом. Він представляє інвентаризацію елементарних характеристик і їх подальшого об'єднання в загальніші, так звані агреговані категорії. Побудова моделі західної масової партії і партійної системи періоду становлення і утвердження представницької демократії дозволяє створення конструкції для подальшого порівняльного аналізу. При цьому побудова вказаних моделей повинна проводитися на основі аналізу наукової літератури і виявлення тих характеристик демократичних партій і партійних систем, які найчастіше привертали до себе увагу західних дослідників.

Для досягнення поставлених цілей дослідження доцільно використання методу уявного моделювання. Він тісно пов'язаний з розробкою самої системи стандартів партійної демократії у вигляді уявної моделі або ідеалізованого об'єкта, що виконує одночасно функції спрощення, ідеалізації, відображення і заміни складного об'єкту дослідження, який дійсно існує («справжнього»). Вказаний метод дозволяє досліджувати головні демократичні характеристики функціонування західних масових політичних партій, партійних систем і феномена багатопартійності в умовах представницької демократії. Використання різних прийомів абстрагування дозволяють очистити досить складні об'єкти дослідження від неістотних, випадкових і другорядних чинників і подати їх істотні зв'язки і стосунки в більш-менш «чистому» вигляді, тобто більш повно розкрити їх сутність.

Відомо, що будь-яка уявна концептуальна модель завжди є спрощеним формалізованим субстратом, який не може і не повинен передавати все різноманіття властивостей реального об'єкту. Тому визначальною з погляду вимоги до моделі, як до інструменту аналізу стала необхідність дотримання в процесі її побудови принципу функціонального ізоморфізму. Він пов'язаний із здатністю відображення при побудові моделі тільки тих характеристик, які достатні й необхідні для дослідницьких цілей. Цінністю моделі є те, що вона спроможна створити цілісний понятійний контекст, який дозволяє виявляти смислові значення окремих фактів спостереження. В той же час модель, виконуючи евристичну функцію, дає можливість вийти за межі вузького емпіризму, подолати пропуски і спотворення, які неминуче пов'язані з вивченням політичної інформації.

Моделі західної масової політичної партії і партійної системи, пов'язані з функціонуванням представницької демократії у вигляді їх реалізованих і апробованих практикою життя демократичних стандартів, утворили конструкцію для порівняльного аналізу з відповідними партійними феноменами, породженими практикою українського процесу партійного будівництва в посткомуністичний період. Особливістю порівняльного методу дослідження є зіставлення двох (або більше) політичних об'єктів (або їх частин), що мають риси подібності. Порівняльний метод дозволяє встановити, в чому полягає ця подібність, або за якими ознаками ці політичні об'єкти (або їх частини) розрізняються. Порівняльний метод дає можливість вивчати політичні об'єкти, що порівнюються, за кількісними і якісними характеристиками, на яких ми зосереджуємо увагу.

Вивчення основних особливостей партійного будівництва в Україні в період її незалежного існування, на нашу думку, повинно досліджувати у відповідності західним стандартам партійної демократії. Вирішення цих завдань передбачає використання принципів історизму, об'єктивності, суперечності, з методів загальнонаукового плану - і історико-хронологічний, історико-типологічний, системний, структурно-функціональний, порівняльний та ін. Досліджуючи основні особливості процесу партійного будівництва в Україні, які пов'язані з виникненням і функціонуванням політичних партій, з українською багатопартійністю і партійною системою повинно розглянути соціально-економічний і політичний контекст цього процесу. Існують наукові розробки багатьох дослідників, які зробили значний внесок у вивчення трансформаційних процесів на пострадянському просторі. Серед них, такі як Р.Дарендорф, О'Доннел, А.Круассан, А.Лійпхарт, В.Меркель, І.Шапіро, Ф.Шміттер, С.Хантінгтон, А.Мельвіль, І.Пантін, А.Салмін, А.Єрмолаєв, А.Колодій, С.Конончук, О.Рудик, Ф.Рудич, С.Телешун, С.Чемекова та ін. Їх підходи і оцінки дають можливість показати процес трансформаційних змін в Україні на шляху від тоталітарно-авторитарної форми життєдіяльності суспільства до демократичної як глибокий деформований процес, який до 2005 року в основному здійснювався при домінуючому впливі авторитарних тенденцій в управлінні країною. Такий політичний режим, звичайно, не міг бути чинником і умовою справжніх демократичних перетворень в Україні, пов'язаних з демократизацією держави, політичної системи, партійної сфери і створенням громадянського суспільства.

На нашу думку, будь-які міркування, пов'язані із спробою доводити особливий статус України серед інших посткомуністичних країн, посилання на особливий менталітет і психологію українського народу, які нібито вимагають значного перехідного періоду для сприйняття демократичних норм і цінностей, об'єктивно не сприяють сучасним потребам розвитку країни. Вони є неспроможними аргументуваннями захисту і обґрунтування необхідності збереження авторитарних традицій в управлінні країною на невизначено тривалий період і відповідають лише політичним владним амбіціям окремих політиків. Тому можна сказати, що всі українські біди виникають якраз не через надмірність демократії, а через те, що її надмірно не вистачає в країні, через небажання політичної еліти країни продемонструвати тверду підтримку демократичному шляху розвитку України і взяти активну участь в цьому процесі. Багато постсоціалістичних країн, які не можна порівняти з нею у минулому за рівнем економічного розвитку, вже є членами Європейського Співтовариства або стали близькими до досягнення цієї мети, зумівши реалізувати процес демократичних перетворень, Україна ж поки ніяк не може приступити до системної реалізації свого демократичного вибору.

Через це не можна серйозно сприйняти думку про те, що «в Україні необхідно говорити про особливості перехідного періоду як про власне українське явище політичного життя... Перехід від тоталітаризму і авторитаризму до народовладдя (демократії) матиме спочатку окремі риси авторитаризму. Необхідність такого шляху переходу до демократії не розуміли українські демократи. Запозичення норм готової демократії із заходу як елементів політичної системи України і відсутність перехідного адміністративного періоду завдали великої шкоди і поглибили характер суспільної кризи. А український політичний стиль, який сформувався в 1999-2000 роках, є природною реакцією суспільства на об'єктивні обставини і є формою цього самого перехідного адміністративного періоду» [5, с. 87]. Не можна погодитися і з твердженням про те, що «мобілізаційний ресурс демократичного ладу значно менший, ніж авторитарного. Тому він є більш сприйнятливим в плані грандіозних завдань перехідного суспільства» [5, с. 85]. Такі міркування, які, по суті, обґрунтовують необхідність і корисність авторитаризму, сприяють міфологізації суспільної свідомості і сприяють появі уявлень про необхідність «сильної руки», яка без звернення до демократії може ефективно вирішувати найгостріші суспільні проблеми. Практична дискредитація демократії, при одночасному жонглюванні її понятійним апаратом, є характерною рисою того політичного режиму авторитарної демократії, який існував в Україні до 2005 року і відгомін якого дає про себе відчутно знати і сьогодні.

Особливості процесу партійного будівництва в Україні, пов'язані з виникненням, функціонуванням і еволюцією політичних партій, багатопартійності і партійної системи постають в тому, що режим авторитарної демократії, сталий на довгий час в Україні, не міг об'єктивно створювати необхідних умов для повноцінного демократичного функціонування партійної сфери в житті країни. Справжні демократичні партії, покликані боротися за політичну владу і реалізовувати її, бути вирішальною силою в справі формування громадянського суспільства і виступати посередником між ним і державою, об'єктивно і закономірно несли загрозу режиму авторитарної демократії. Все це було повинно, при умові дотримання зовнішнього демократичного фасаду, закономірно вилитися в процес свідомої і організованої деформації сутнісних характеристик політичних партій, багатопартійності і української партійної системи, з метою їх пристосування до обслуговування цілей і завдань режиму авторитарної демократії.

Слід зазначити, що усунення цього режиму внаслідок президентських виборів 2004 року фактично нічого не змінило в тій ситуації, в якої опинилися політичні партії України. Вони не змогли позбавитися своїх авторитарних рис і стати головним чинником демократичних трансформацій в країні.

Література

1. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2002. - 472 с.

2. Стур Д. Открывая демократию заново // Полис. - 2003. - № 5 - С.12-34.

3. Рудич Ф.М. та ін. Політична система сучасної України, особливості становлення, тенденції розвитку. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - 352 с.

4. Ranney A. The Governing of Men. - Hinsdale: Dryden Press, 1975. - 708 P.

5. Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин. - К.: НІСД, 2001. - 142 с.

Размещено на Allbest.ru