Теоретико-методологічні засади політологічного дослідження політичного центризму в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні засади політологічного дослідження політичного центризму в сучасній Україні

Агафонова Г.С.

Політичні партії центристського ідеологічного спрямування відграють одну з провідних ролей у становленні демократичної партійної системи у державі. У свою чергу, існування стійкого "центру" можливе тільки в умовах стабільної політичної ситуації і може розглядатися одним із проявів ефективності політичної системи.

На тлі політичної ситуації, що склалася восени 2008 року, більшої актуальності набуває тема центризму в українській політиці. Це пояснюється напруженим очікуванням в суспільстві змін, які пов'язують із новими позачерговими виборами до Верховної Ради. Сама ідея центристських партій є досить привабливою для політиків, часто сприймаючих термін "центр" як певний позитивний ярлик для своїх організацій.

Серед учених як у нашій країні, так і на Заході існують багато різних підходів до вивчення даного феномену, але до сих пір немає єдиної думки відносно його сутності. Політологи, публіцисти, політики, вчені використовують цей термін, вкладаючи в нього абсолютно різний зміст.

Отже, вивчення як загальнотеоретичних положень політичного центризму, так і його практичних проявів в українській політиці є однією з найбільш актуальних задач сучасної політичної науки. Відповідно основним завданням даної статті є аналіз основних наукових розробок даного феномена, а також виокремлення методології дослідження проблеми.

Політична ідеологія являє собою одну з найвпливовіших форм політичної свідомості. Вона реалізується в конкретних політико-ідеологічних доктринах, які виправдовують прагнення тієї чи іншої групи осіб до влади і намагаються відповідно до цих цілей підпорядкувати громадську думку власним ідеям. Кожна з політичних доктрин сучасності не лише містить певні політичні цінності й орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі й ідеали, прагне цілеспрямованих дій громадян щодо виконання поставлених нею завдань. Провідним місцем, де знаходить своє відбиття ідеологія (щоб згодом укорінитися в масовій свідомості та державній політиці), є партійна програма. Тобто, щоб об'єднання громадян стало політичною партією, потрібна відповідність певним умовам, а саме, партією вважається об'єднання, що базується передусім на ідеологічній основі. Отже, аналізуючи діяльність центристських партій, треба неодмінно звернути увагу на ідеологічні принципи, виписані в програмних документах, які й є засадами функціонування даних партій. Таким чином, ідеологічний чинник, виступаючи одним з головних в самому існуванні політичних партій, потребує всебічного аналізу.

Як науково-теоретична і прикладна проблема центризм інтенсивно почав досліджуватися на початку 1990-х років. Інтерес до цієї проблеми суттєво збільшився в наукових і журналістських колах, серед активних учасників політичного процесу вже у 1993 року, коли Президент України Л. Кравчук одним із перших заявив про необхідність впровадження і реалізації його ідейних засад. На думку екс-президента, це дозволило б закласти надійний фундамент на шляху формування перспективної моделі політичних відносин, спроможної зняти проблему перманентного політичного протистояння як у межах парламентської діяльності, так і у взаємодії гілок влади. Сьогодні вже важче знайти противників ідеології центризму, аніж її прихильників. Проте й понині зазначені пріоритетні постулати так і не були втілені у життя. На жаль, більшість публікацій носили публіцистичний характер і фактично були направлені на пряму або непряму рекламу центризму як політичного руху взагалі.

Це не означає, що проблема взагалі не обговорювалася в науковому середовищі. Багато уваги приділялося проблемі типології політичних партій і структуризації партійного спектру, широко обговорювалися соціальна і ідеологічна компоненти українського центризму, його електоральні перспективи, ефективність та стійкість. Але досить часто автори досліджували феномен центризму, не даючи йому чіткого визначення і не виділяючи його сутнісні характеристики. В результаті, науковий аналіз центризму взагалі і вітчизняного центризму, зокрема, залишався нечітким і розпливчатим.

Предмет даного дослідження знайшов своє відображення у науковій літературі політологічного, філософського, соціологічного спрямування. Дана проблематика перебувала у полі зору науковців ще за часів Арістотеля (ідеї про середній клас як основу суспільства) через мислителів епохи Просвітництва, знайшла своє відображення у працях політологів сучасності. Джерела аналізу проблеми центризму можемо знайти в наступних роботах: "Два трактати про правління" Дж. Локка, "Фрагменти про владу" І. Бентама, "Шлях до рабства" Ф. Гайєка. Деякі аспекти феномена політичного центризму розглядалися політологами розвинених країн ще з 50-х років ХХ ст. (роботи Р. Дарендорфа, Ф. Гайєка та ін.). Можна виокремити також ряд робіт загальнотеоретичного плану, що аналізують політичні партії і партійні системи. У них розкриваються основні тенденції розвитку політичних партій і партійних систем, питання їхньої типології, чинники, що структурують міжпартійну конкуренцію, сучасна динаміка партійних систем і електоральної поведінки.

Перш за все, слід назвати роботи М. Дюверже, Дж. Сарторі, А. Лейпхарта, С. Ліпсета, С. Роккана, Р. Міхельса та інших класиків політології. Також можна виділити праці російських партологів - Р. Матвєєва, А. Андрєєва, С. Заславського, В. Коломійцева, Ю. Коргунюка, В. Краснова та ін. Серед вітчизняних вчених можемо назвати Ю. Шведу, М. Примуша, А. Пахарєва, А. Білоуса, О. Новакову, В. Базіва, С. Здіорука, М. Обушного та ін. В рамках даного дослідження праці цих учених важливі, в першу чергу, з погляду визначення меж центристського простору, умов його становлення і розвитку в різних партійно-політичних системах, а також конкретних параметрів, по яких його можна описувати і аналізувати.

Наступна група робіт, що має особливу значущість для вивчення даної проблеми в цілому, безпосередньо присвячена теоретичним аспектам політичного центризму та їх реалізації в західній та російській політичних практиках. Необхідно відзначити, що тривалий час центристські ідеї і установки в несистематизованому вигляді існували і розвивалися в рамках різних соціально-філософських концепцій. Зокрема, вони в різних ракурсах вивчалися в роботах античних філософів і мислителів середньовіччя. У Новий час центризм в контексті загальної теорії демократії досліджувалися Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та іншими політичними мислителями. В цей період наука ще не доходила до аналізу політичного центризму як самостійного дослідницького об'єкта, але певні уявлення про цей феномен вже були сформовані.

Західні моделі політичного центризму, їхні ідеологічні засади, структуру і механізм функціонування в різний час аналізували Д. Форстер, С. Клеменс, 3. Ірвінг і багато інших західних авторів. Даній темі зі всім спектром проблем, від філософських засад до практичного втілення, значну увагу приділяють російські науковці, зокрема А. Соловйов (аналізує культурні протиріччя центризму) [1], Г. Водолазов (приділяє увагу філософії політичного центризму, досліджує принцип "соціального партнерства" як його основу) [2], М. Ільїн (вивчає природу і сенс центристської політики) [3], С. Рогачов (займається дослідженням тенденцій та протиріч політичного центризму) [4]. В рамках цієї групи також можна виділити декілька дослідницьких напрямів, основними з яких є: вивчення проблеми типології російських політичних партій і структуризації партійного спектру, проблема стійкості політичного центризму, соціальної опори російських партій політичного "центру", їхньої ідеології, а також проблема сприйняття політичного центризму елітою і суспільством. Зокрема, проблемі позиціонування центристських партій і організацій в російському партійно-політичному континуумі присвячені роботи Р. Голосова, Р. Ділігенського, О. Віте, В. Головіна, В. Лапкина та інших російських політологів і партологів.

Третя група наукових робіт присвячена безпосередньо феномену політичного центризму в сучасній Україні. У вітчизняній політології розробляє дану проблематику В. Литвин, який ще у 1994 році вказував на те, що саме парадигма політичного центризму дозволить побудувати в Україні демократію сучасного типу на зразок розвинених країн світу [5]. Приділяє увагу розробці феномена центризму І. Кирилюк [6].

Соціальну базу політичного центризму в Україні аналізують наступні науковці: В. Рябіка, В. Литвин, Т. Ковальчук та ін.

Ідеологічні основи функціонування центристських партій досліджують В. Заболоцький [7], С. Остюченко (аналізує причини та наслідки конвергенції лібералізму та соціал-демократії) [8], Л. Старикова (вказує на необхідність реформування ідеологічних засад українських ліберальних партій) та інші.

Проблеми політичної структураціїї українського суспільства вивчають В. Новак, Н. Шаблій, С. Телешун, А. Пахарєв, М. Примуш. Але все ж кількість праць, які б безпосередньо стосувалися проблем політичного центризму, залишається обмеженою.

Остання група політологічних творів присвячена суміжній з центризмом проблематиці: виборчій системі, формам правління, політичним елітам, політичній культурі, політичним режимам та ін. Ці роботи дозволяють максимально розширити аналіз заявленої проблеми, виявити вплив на становлення і функціонування центристського простору різних чинників. Зокрема, політичний центризм аналізується головним чином в контексті інституційних, політичних, культурних, соціальних і економічних процесів, що відбуваються в масштабах країни.

Теоретико-методологічну базу будь-якого дослідження складає сукупність наукових принципів, прийомів і методів, що дозволяють найточніше і повно розкрити заявлену тему. Таким чином, теоретико-методологічну основу аналізу політичного центризму становлять фундаментальні положення вітчизняних і зарубіжних філософських, політологічних, соціологічних концепцій про роль та місце принципу "соціального партнерства", що покладений в основу центристської парадигми суспільного розвитку, в житті сучасного суспільства. При даному дослідженні вбачається доцільним використовувати не одну концептуальну схему, а дотримуватися принципів методологічного плюралізму.

У поєднанні використовуються загально-філософські методи дослідження проблеми політичного центризму, зокрема системний підхід, що дає можливість розглянути центризм як цілісне суспільне явище, складну систему з певною структурою, механізмом реалізації (через діяльність політичних партій відповідного спрямування) та з погляду єдності партійно-політичної системи; соціологічний підхід, що передбачає залежність напрямів практичного втілення центристських установок, форм і методів їхнього здійснення від становища соціальної бази, центристських політичних партій, їхньої соціальної активності тощо.

Структурно-функціональний підхід дозволяє виділити основні сегменти українського політичного спектру, наповнивши кожен з них конкретним функціональним змістом. Для аналізу практичної діяльності консервативних, ліберальних, соціал-демократичних партій, які є носіями центристської парадигми, реального становища цих партій в партійній та політичній системі України використовується функціональний метод дослідження. центризм партія ідеологічний електоральний

За допомогою історичного підходу вдалося розглянути об'єкт дослідження в його розвитку, в контексті тієї конкретної історичної обстановки, в якій він знаходився на різних етапах свого становлення і функціонування, запропонувати та обґрунтувати періодизацію становлення політичного центризму в Україні. В результаті, центристський простір розглядається як самостійний політичний феномен зі своїми конкретними структурними і функціональними характеристиками, що знаходиться при цьому в динамічному стані.

Метод порівняльного аналізу дає змогу з'ясувати та відстежити зміни, що відбулися у становищі центристських партій після виборів 1998, 2002, 2006 та 2007 років. Також цей метод застосовується для аналізу ролі і місця центристського простору в різних партійно-політичних системах, а також для зіставлення різних етапів становлення політичного центризму в Україні, виявлення їхньої специфіки.

Методи аналізу та синтезу, а також ідеологізації є найбільш використовуваними серед загальнонаукових методів. Для глибшого усвідомлення феномена політичного центризму в українських умовах, активно використовуються спеціальні методи дослідження, зокрема статистичні дані, метод шкалування, метод аналізу документів (законодавчо-нормативних актів, програм, положень, статутів тощо).

Важливою методологічною підставою дослідження може виступати соціокультурний підхід до аналізу політичних явищ, запропонований Г. Алмондом і його послідовниками. Категорія "політична культура" використовується для осмислення особливостей як політичного процесу, так і центристського сегменту політичного спектру. У дослідженні політико-культурна складова центристського простору розглядається чинником його стійкості і ефективності, одній з основ структуризації.

Також раціональним є використання інституційного і неоінституційного підходів, які дозволяють виявити особливості українських центристських партійних структур як специфічних політичних інститутів, а також весь комплекс взаємодій в рамках вітчизняної партійно-політичної системи, дає можливість оцінити чинники, що стабілізують і дестабілізують ефективний баланс сил.

Для вивчення ролі центристських партій і організацій в політичному процесі сучасної України велике значення відіграє аналіз електоральної статистики. Можливе широке використання даних Центральної виборчої комісії України про результати парламентських виборів в країні, а також аналогічні матеріали в різних аналітичних збірках. Крім цього, можливе проведення аналізу програмних документів центристських партій і рухів, зокрема, різноманітних матеріалів виборчих кампаній. Це, з одного боку, дозволяє вирішити проблему ідентифікації структур центристського простору, з іншого боку, уточнити їхні стратегічні і тактичні цілі, характер ідеологічної платформи.

Таким чином, проблема політичного центризму знаходиться у полі зору науковців значний відрізок часу. На основі вивчення робіт, присвячених цій проблемі, зроблена спроба надати власне визначення політичному центризму. Отже, політичний центризм в межах даного дослідження трактується як політична метаідеологія, яка орієнтується на забезпечення балансу взаємовигідних інтересів усіх учасників політичного процесу, всіх верств населення, виступає гарантом політичної й соціальної стабільності, поступовості перемін, що, в свою чергу, є програмою боротьби за цивілізоване демократичне суспільство. Тобто, сутність політичного центризму полягає у тому, що він є механізмом взаємодії та взаємоузгодження загальнолюдського, національного і класового (корпоративного) як філософських категорій у політиці.

Досвід становлення політичних систем західних країн переконливо доводить, що центризм є результатом гармонійної модернізації всіх сфер суспільно-політичного життя. В Україні ж модернізація набуває вигляду навздогінної, головним суб'єктом якої виступає держава. Саме держава ініціює принципи, що мають бути засвоєні суспільством і саме в цьому полягає головна перешкода успіху реформ. Тому будь-які спроби непослідовного впровадження пріоритетів центризму заздалегідь приречені на провал. Ідеться про те, що реалізація, наприклад, системи цінностей політичного центризму при використанні нецентристських засобів і методів політичної боротьби є неможливою, як неможливими видаються і спроби проведення центристської політики в умовах відсутності збалансованої демократичної політичної системи.

Для сучасного суспільно-політичного життя в Україні характерною є така ознака: ми залишаємося країною крайнощів. Різкість та агресивність, з якою парламентарі та державні діячі нападають один на одного, підкреслене прагнення суперників нав'язати свою точку зору, уникаючи будь-яких компромісів, боротьба не проти тих чи інших ідей, а проти носіїв ідей - це та інше наочно свідчить, наскільки далека наша верхівка політичної еліти від проголошуваних нею ж устремлінь до громадянської злагоди та цінностей політичного центризму.

Все це вимагає подальшого теоретико-методологічного дослідження феномена політичного центризму з метою створення цілісної наукової концепції, яка зможе бути втілена в політичній практиці української держави з метою побудови цивілізованого суспільства.

Література

1. Соловьев А.И. Культурные противоречия центризма // Вестник Московского университета. - Сер. 12. - Политические науки. - 1999. - № 4. - С.34.

2. Водолазов Г. Центризм - это новый тип мышления // Общественные науки и современность. - 2002. - № 3. - С.4-11.

3. Ильин М. Природа и смысл центристской политики // Власть. - 1998. - С.29-33.

4. Рогачёв С.В. Политический центризм: тенденции и противоречия // Клуб "Реалисты". Информационно-аналитический бюллетень. - М., 1995. - № 5. - 123 с.

5. Литвин В. Центризм. Місце злагоди замінити не можна // Віче. - 1994. - № 1. - С.90.

6. Кирилюк І. Феномен політичного центризму: до сутності явища та специфіки прояву в українській політиці // http: // www.lp-ua.info

7. Заболоцький В. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. - Донецьк: Янтра, 2001. - 368 с.

8. Остюченко С. Конвергенція соціал-демократичної і ліберальної ідеологій під впливом глобалізації й індивідуалізації // Людина і політика. - 2003. - № 2. - С.111-117.

Размещено на Allbest.ru