Типологія мозкових центрів США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типологія мозкових центрів США

Барановська Ю.В

На початку ХХ століття в політичному середовище США з'являється феномен мозкових центрів або як ще їх називають фабрики думок. Дослідники сходяться на тому, що надзвичайно децентралізований характер американської політичної системи в поєднанні з відсутністю строгої партійної дисципліни і крупними фінансовими надходженнями з добродійних фундацій в останню чверть століття посприяли розквіту подібних дослідницьких інститутів. На жаль, на сьогоднішній день вчені не можуть дійти єдиної думки стосовно періоду створення перших мозкових центрів та виокремленні їх істотних ознак. В результаті дослідники зосередили увагу на періодизації виникнення і розвитку мозкових центрів і досить мало уваги звертають на їх типологію. Так Доналд Ебельсон під мозковими центрами розуміє некомерційні, позапартійні, орієнтовані на дослідницьку роботу інститути, метою яких є вироблення відповідних механізмів, що впливають на громадську думку і державну політику[1,8]. Але тут слід зробити декілька зауважень. Термін мозковий центр спочатку використовувався в Сполучених Штатах в роки Другої світової війни для позначення надійно захищеного укриття, де вчені і воєначальники могли би зустрічатися для обговорення стратегічних питань. З часом, це вельми вузьке тлумачення мозкових центрів змінилося, оскільки з тієї пори виникло понад 2000 подібних організацій, які базуються в США і здійснюють політичний аналіз, а також близько 2500 подібних інститутів у всьому світу. Тому доречно привести ще одну точку зору з приводу терміна мозковий центр. Так вчений Ричард Хаас вважає, що мозковий центр це незалежний інститут, створений для проведення досліджень і надбання об'єктивного знання, яке можна застосувати в галузі політики. Він також вважає, що дослідницькі інститути заповнюють критичний вакуум в просторі між академічним світом, з одного боку, і сферою влади, з другого. В університетах науково-дослідна робота часто визначається теоретичними і методичними дебатами, лише віддалено пов'язаними з реальними політичними проблемами. В уряді ж посадовці, занурені в конкретні вимоги повсякденної політики, нерідко дуже зайняті для того, щоб відступити на крок і переглянути загальну траєкторію американської політики. Тому основна функція мозкових центрів, як стверджує вчений, допомогти заповнити цей розрив між світом ідей і дій[2,29].

Згодом мозкові центри відіграли дуже важливу роль в трансформації політичної системи США. Їх значення зростає у прийнятті політичних рішень та вироблені державного курсу США. Але сьогодні все ж залишається ще багато питань на які не можливо дати чіткої відповіді. Наприклад, які характеристики мозкових центрів, чим вони відрізняються від багатьох інших організацій? Які рамки залучення мозкових центрів у політичні процеси держави та на скільки вони впливають на рішення чиновників? Та ще багато суперечливих питань. Серед цих не розв'язаних на сто відсотків питань автор вважає доцільним зосередитися на висвітленні проблеми типології мозкових центрів США.

Отже метою цієї статті є вивчення і характеристика різновидів мозкових центрів. Автор вважає доцільним проаналізувати типологію фабрик думок та з'ясувати відмінності між мозковими центрами та іншими організаціями. мозковий державний політика сша

Вивчення мозкових центрів привернуло увагу багатьох дослідників. Американці Джеймс Сміт, Доналд Ебельсон, Довід Річчі, Ричард Хаас, Ендрю Річ, Діана Стоун, Ендрю Денхем, Марк Гархет та Ерік Джонсон приділили увагу цій проблематиці. В роботі Джеймса Макгена та Кента Вівера, розглянуто типологію мозкових центрів США[3;1;4;2;5;6;7;8].

Як вже зазначалося, одним із цікавих і дискусійних питань є типологія мозкових центрів США. Сьогодні не одне із визначень не може повністю описати типовий мозковий центр. Їх розрізняють за їх розмірами, фінансовими ресурсами, кадровим складом, ідеологічними орієнтаціями, сферами, на яких вони спеціалізуються та дослідницькими програмами. Так, наприклад, в деяких мозкових центрах, як Брукінгський інститут, Гуверський інститут та фундація Херітеж кадровий склад дорівнюється 150 до 300 дослідників, а річний бюджет близько 30 мільйонів доларів. Інші мають ще більші фінансові надходження, так річний бюджет РЕНД складає близько 200 мільйонів доларів. Але слід зазначити, що найбільша кількість мозкових центрів, які розташовані у США невеликі за кількістю штатних працівників і мають річні бюджети у межах 2 мільйонів доларів. Наприклад, проект нового американського століття, який продовжує функціонувати і сьогодні складається з чотирьох штатних працівників та з річним бюджетом 600000 доларів[3,24-26].

Наступною ознакою мозкових центрів є їх дослідницька діяльність. Взагалі то мозкові центри презентують себе як інститути які забезпечують експертизою, експертними оцінками у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Так наприклад у 2002 році фундація Херітеж асигнувала 40% річного бюджету на дослідження значно збільшивши порівняно з 1989р., коли було асигновано 15,3% річного бюджету[9,15]. У 2003 році Брукінгський інститут асигнував 70% річного бюджету на впровадження досліджень у трьох напрямах діяльності: урядові дослідження, дослідження в галузі зовнішньої політики та економіки[10,42]. Однак склалося так, що одні мозкові центри продовжують презентувати себе як дослідницькі інститути, а інші функціонують в політичній сфері. Слід зазначити, що сьогодні багато організацій, які займаються дослідженнями у галузі політики, помилково презентують себе як мозкові центри (фабрики думок), не відповідаючи критеріям дослідницького інституту.

Під час свого звернення в університеті Пассау, Джеймс Макген, експерт та консультант мозкових центрів, зазначив, що на сьогоднішній день більш чотирьох тисяч мозкових центрів існує у світі, приблизно більша частина розташована у США. Експерт підкреслив, що більшість американських мозкових центрів була заснована протягом останніх двадцяти років, і вже далекі ті часи, коли на початку двадцятого століття тільки декілька грали важливу роль в політичній системі США. Зосередившись на чотирьох періодах або хвилях розвитку мозкових центрів 1830-1945 рр., 1946 1970рр., 1971 1994рр. та 1980 2004рр., ми можемо відокремити різні типи мозкових центрів, що існують у політичному середовищі, а також проаналізувати фактори, що впливають на їх розвиток. Перш за все, з точки зору автора, треба розглянути типологію або класифікацію, яка може бути використана для опису мозкових центрів США. Таким чином, ці чотири хвилі допоможуть нам окреслити контури та відокремити те різноманіття дослідницьких інститутів, яке існує сьогодні.

Серед великої кількості мозкових центрів у США, здається не можливим, знайти компроміс у питанні визначення цих організацій. Ще більш неймовірним є компроміс у питанні впливу на політичний процес. Однак можливо приблизно ідентифікувати різни типи мозкових центрів. На сьогоднішній день існує декілька типологій або класифікацій, які були розроблені для того, щоб допомогти упорядкувати великий різновид мозкових центрів США. Дві найбільш цікаві типології були розроблені Кентом Вівером та Джеймсом Макгеном. За типологією Вівера існує три напрямки діяльності мозкових центрів або їх типів: перший університети без студентів; другий державний, або урядовий підрядчик; третій адвокатська діяльність мозкових центрів[11,565]. Макген ідентифікує сім типів мозкових центрів: багатогалузеві університети, спеціалізовані університети, консультаційні, адвокатські, політичні підприємства, видавництва та державні установи[12,734]. Але навіть Вівер та Макген погоджуються з тим, що запропоновані класифікації не можуть упорядкувати усі існуючі мозкові центри США, та з появою нових мозкових центрів вони повинні уніфіковувати або змінювати типи попередніх класифікацій[8,92]. Інші вчені, включаючи Діану Стон, пропонують ділити мозкові центри на два типа старі охоронці та нові поборники. А Доналд Ебельсон та група вчених пропонують погодитися з типологією Вівера, додавши два нових типи це базис кандидата та мозкові центри спадщини[1,20].

Досліджуючи класифікацію американських мозкових центрів, ми можемо спостерігати, як ці організації трансформувалися з часом, та як вони почали відігравати активну роль в політичних процесах США. Отже, займаючись типологією мозкових центрів, вчені США простежують деяку відмінність, оскільки існують центри більш орієнтовані на дослідження (мають високий авторитет при залученні у політичні процеси), а інші спрямованні на адвокатську політичну діяльність. Наступна особливість полягає у тому як вони фундирувані, хто є їх клієнтами, та з якою цільовою аудиторією вони планують працювати.

З точки зору автора, типологія Вівера є типологією, яка демонструє різновид діяльності сучасних мозкових центрів. В своїй класифікації Вівер відокремив три напрямки діяльності організацій, які є найбільш популярними серед політично-дослідницького співтовариства, вони вже зазначалися вище. Одним із головних типів ієрархії мозкових центрів є "університети без студентів". Ці інститути взагалі то згідно усім стандартам найбільші мозкові центрі (приблизно п'ятдесят і більше вчених), до їх штату входять найвідоміші вчені, інтереси яких, перш за все, пов'язані з дослідженнями та викладанням цих досліджень на папері. Багато цих вчених працюють в університетах США, але деякі вважають за краще працювати в мозкових центрах, де вони не будуть брати на себе відповідальність, пов'язану з навчанням студентів або іншими адміністративними функціями. Інші вчені, особливо це "консерватори", схильні вважати, що треба шукати такий тип мозкових центрів, де вони будуть відчувати себе більш комфортно. Згідно з точкою зору Джіна Кірпатріка, який довгий час працював в Американському інституті підприємництва, у США більшість мозкових центрів є ліберальними, тому багато вчених консерваторів докладають не аби яких зусиль, щоб знайти прийнятний для себе мозковий центр, де вони зможуть займатися своїми дослідженнями[1,19]. Крім цього, їх цікавлять ті мозкові центри, де можна реалізувати не тільки свої дослідницькі а й ідеологічні переконання. Але головною функцією дослідницького інституту (і з ліберальними, і з консервативними поглядами) є функція роз'яснення і вирішення важливих, інколи конфронтаційних, питань суспільства в соціальній, економічній та політичній сферах. Свій продукт, це знання, вони повинні завернути у дуже просту обгортку та розповсюдити його у суспільстві.

Наступним різновидом їх діяльності є те, що вони проводять постійні семінари та симпозіуми, у ході яких з'являються цікаві пропозиції для розробників, які досліджують ці питання. Ще раз хотілось би зауважити, що йдеться не про студентів вищих навчальних закладів. Однак іронія полягає у тому, що більшість вчених, які орієнтуються на видавництво своїх праць в мозкових центрах, почали займатися цим в університетських аудиторіях та бібліотеках, а не на засіданнях з вироблення директив або державної політики.

Отже найбільша підтримка та фінансування мозкових центрів здійснюється через фундируваний приватний сектор (з різними складовими фундацій, корпоративними або індивідуальними), вчені працюють в цих інститутах також для того, щоб видавати свої книжки як головний дослідницький продукт[11,564]. Однак як зазначає вчений Брукінгського університету Майкл Оханлон, що сьогодні є окрема категорія мозкових центрів, які не роблять головний акцент своїх досліджень на видавництві у формі книжок. Так Брукінгський та Гуверський університети, два найбільших, приватних, дослідницьких політичних інститутів у США, знаходяться серед тих мозкових центрів, що підпадають під цю категорію.

Характерною рисою діяльності тих мозкових центрів, які за класифікацією Вівера іменуються державними або урядовими підрядчиками, є те, що їх головним клієнтом та донором є держава. Взагалі-то такі мозкові центри працюють конфіденційно і всі вчені мають ступінь доктора філософії. Під цей напрямок підпадають мозкові центри, такі як РЕНД та Державний інститут дві лідируючи установи серед урядових підрядчиків в США. Вони були засновані для того, щоб розробляти спеціальні директиви та виробляти державну політику для уряду. Обидва дослідницькі інститути отримують кошти від уряду США та забезпечують порадами, розробкою дій з приводу виходу із конфронтуючої ситуації між установами, державами або націями, як у внутрішньої так і зовнішньої політики. Як державні підрядчики цей тип мозкових центрів має привілеї у федеральних органах та агенцій, але це не значить, що вони можуть впливати на прийняття державних рішень. Навпаки є декілька випадків де політичні рекомендації зроблені РЕНД та іншими підрядчиками не були враховані з побажаннями та політичними інтересами Конгресу США та законодавцями. Отже ми можемо стверджувати, що над урядовими підрядчиками є невеликий контроль і над тим які пропозиції вони будуть розробляти. Однак, урядові підрядчики взагалі-то не відомі та їх головним інтересом є пропозиції та інформування порадами їх клієнтів, а не вплив на клієнтів щодо використання цієї інформації. Однак це не є мотивацією дистанціювання від тих звітів, які вони розробили. Мається на увазі те, що вони цілковито залежать від урядових коштів, однак інші мозкові центри не можуть собі дозволити мати політичних агентів. Справа в тім, що вони повинні усіма можливими способами підтримувати легітимність та цілісність їх установи. Також важливо відокремити впливових урядових підрядчиків (таких як РЕНД та Державний інститут), що отримують мільйони доларів урядових коштів кожний рік, та сотні інших мозкових центрів, які отримують обмежену кількість коштів від федеральних та штатних установ тільки на спеціальні проекти. Тому велика кількість урядових дослідницьких інститутів, не маючих постійних надходжень, повинні конкурувати між собою, щоб залишитися на плаву. Багато директорів мозкових центрів підтверджують той факт, що вони повинні генерувати між різними надходженнями коштів[1,20].

З початку 70-х років ХХ століття найбільш розповсюдженим напрямком діяльності мозкових центрів за класифікацією Вівера стала адвокатська діяльність. Адвокатська діяльність мозкових центрів поєднання міцної політичної влади, прихильність до якоїсь з партій або ідеологічним поглядам, які зосередженні та спрямовані на вплив у політичних дебатах[11,567]. Вони роблять акцент на виробництві політичних рішень, виданні досліджень у вигляді книжок та налагоджують міцні стосунки з членами Конгресу, з виконавчими органами та бюрократичним апаратом. Однак, вплив на суспільну думку та публічну політику це головний напрямок адвокатської діяльності мозкових центрів. Так фундація Херітедж отримала не аби який успіх в медіа галузі. Їх штатні працівники опосередковано зв'язані з інформаційними передачами та політичними ток-шоу, де вони пропонують свою точку зору на те чи інше політичне питання та публікують статті на підтвердження своєї точки зору в головних американських газетах і журналах.

Додатковими до типології Вівера, як стверджує Доналд Ебельсон, може бути четвертий та п'ятий тип або напрямок діяльності мозкових центрів це базис кандидата та спадщина мозкових центрів[1,20]. Базис кандидата це мозкові центри, побудовані державними чиновниками (або їх спонсорами) для генерації ідей, які кандидати зможуть використати у майбутньому, під час виборчих кампаній. Користь побудови таких мозкових центрів полягає в тому, що це дозволяє кандидатам оминати закон Федерально виборчих надходжень, який обмежує грошові надходження приватних осіб та комітетів політичних дій і дозволяє жертвувати кошти на передвиборчу компанію, балотуючись до конгресу або на президентську посаду. Законом встановлено, що кандидати можуть залучити великі кошті, які не регулюються Федеральною виборчою комісією від організацій некомерційних, не підлягаючих оподаткуванню, та які не висувають своїх кандидатів. Це є великою перемогою для кандидатів та їх спонсорів. Бажання спонсорувати мозкові центри кандидатів стає дуже поширеним, тому що ці благодійні надходження вони можуть задекларувати у декларації оподаткування, а кандидати, у свою чергу, мають свої привілеї від політичних експертів, які знаходяться в їх використанні.

Мозкові центри спадщини це дослідницькі центри, які будують колишні президенти або інші відомі у минулому державні чиновники, прагнучи залишити свій слід у великій політиці після звільнення своїх кабінетів. Є декілька прикладів таких мозкових центрів, включаючи Центр Картера, Центр Ніксона в ім'я миру та свободи, інститут народної політики Джеймса Бекера ІІІ в Х'юстонському університеті Райс. Ці центри часто з'являються, але не завжди стають частиною президентської бібліотеки[1, 1].

Як ми знаємо, кожна типологія будується для того, щоб за певними критеріями відокремити один тип мозкового центру від іншого. Однак тому і не має універсальної типології мозкових центрів, через певні труднощі при віднесенні того чи іншого дослідницького центру до певного типу. Деякі мозкові центри підпадають під декілька типів типології. Наприклад, Брукінгський університет та фундація Херітедж, з першого погляду, займаються однаковим родом діяльності, однак найвагоміша різниця полягає у тому, що одна інституція робить акцент на дослідницькій діяльності, а інша на політичній адвокатській діяльності. Тоді постає питання, чи можна Брукінгський університет віднести до типу "університет без студентів", а фундацію Херітедж до типу політичної адвокатської діяльності? Відповідь позитивна, але що ж тоді робити з іншим напрямом діяльності фундації Херітедж, де дослідницька діяльність декларується як головна. У цьому і полягає конфлікт, що багато мозкових центрів декларують декілька головних напрямків діяльності, тому відносячи мозковий центр до того чи іншого типу слід робити акцент на першому, головному напрямку діяльності, а другий треба вказувати у дужках.

Ще одним з конфліктуючих питань серед вчених є питання, якому типу мозкових центрів більше довіряти. І тут розгорнулася ціла дискусія яка існує і сьогодні, однак, з точки зору автора, найбільшою довірою користуються "університети без студентів" перший тип класифікації Вівера. Оскільки вони спочатку роблять дослідження, які потім можуть купити різні організації, ЗМІ або державні органи, що не просліджується в інших типах типології. Так урядові підрядчики займаються виключно державними питаннями, а інститути політичної адвокатської діяльності займаються просуванням тієї інформації, яка була заказана в їх мозковому центрі.

Таким чином, те різноманіття дослідницьких центрів, які існують сьогодні у США, може завести у глухий кут багатьох дослідників. Тому що вони можуть віднести той чи інший мозковий центр помилково до різних типів класифікації. Але, з точки зору автора, це не є помилкою дослідника. Труднощі полягають у тому різноманітті мозкових центрів які існують сьогодні, а також у декларуванні декількох головних напрямків діяльності одночасно. Це і робить неможливим уніфікувати типологію мозкових центрів. Але вже існуючи типології допомагають більш-менш ідентифікувати появу нових дослідницьких інститутів у політичному середовищі США. В перспективі автор вважає доцільним порівняти декілька типологій одночасно.

Література

1. Abelson Donald E. "Do think tanks matter? Assessing the impact of public policy institutes". Kingston and Montreal: McGill Queen's university press, 2002, 251 pages

2. Haass Richard "The Opportunity: America's moment history's course". Public affairs, 2005, 254 pages

3. Smith James "The idea brokers: think tanks and the rise of new policy elite". The Free Press, 1991, 334 pages

4. Ricci David M. "The transformation of American politics: the new Washington and the rise of thin tanks". Yale University Press, New Haven and London. 1993, 310 pages

5. Andrew Rich "Think Tanks, public policy and the politics of expertise". Cambridge University Press.2004, 258 pages

6. Diana Stone, Andrew Derham, Mark Garhett "Think tanks across nations: a comparative approach". Manchester University Press. 1998, 231 pages

7. Erik C. Johnson and James G. McGann "Comparative think tanks, politics and public policy". Edward Elgar Publishing Limited. 2005, 283 pages

8. James McGann and Kent Weaver "Think Tanks and Civil Societies: catalysts for ideas and action". Transaction Publishers. 2000, 601 pages

9. Heritage Foundation, Annual Report 2002, p.15

10. Brookings Institution, Annual Report 2003, p.42

11. Kent R. Weaver "The changing world of think tanks". Political Science and Politics 22 (9), 1989, pp. 563-578

12. James McGann "Academics of Ideologues". Political Science and Politics 25 (4), 1990, pp. 733-74

Размещено на Allbest.ru