Становлення концепції космополітичної демократії в політологічній теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення концепції космополітичної демократії в політологічній теорії

Подаєнко Ю.Л.

Незважаючи на існування більш ніж 550 визначень, поняття демократії не є цілком зрозумілим та чітко уявлюваним. Як зазначав А.Лейпхарт: «Демократія - це поняття, що абсолютно не піддається визначенню» [5]. Більшість дослідників сходяться, навіть, у думці про те, що демократії у чистому вигляді не існує. Натомість існування форм правління, що прагнуть досягти цього ідеалу, детермінується конкретно історичними обставинами. Кожна з них, так чи інакше, намагається пристосуватися до реалій суспільства, в якому вона функціонує.

Продуктом суспільно-політичного розвитку та процесів нашого часу, які характеризуються тим, що національна незалежність змінюється на глобальну взаємозалежність та ерозію національного суверенітету, громадянство відчужується від діяльності держави, а політична воля вступає у протиріччя з культурними традиціями, стала концепція космополітичної демократії. Саме тому її теоретичні постулати та особливості являють собою основну проблему дослідження даної статті.

Питання космополітизму та космополітизації отримали певне висвітлення у науковій літературі. Такі дослідники як: Ф. Віллем [2], М. Нуссбаум, В. Фрейхоф, Р. Робертсон досліджували дану проблематику у своїх працях. Проте засновниками та апологетами концепції космополітичної демократії є переважно сучасні західні автори: Д. Арчібугі [6], Д. Хелд [8-9], У.Бек [1], Е. Макгрю та інші. Побудований ними проект космополітичної демократії передбачає план реформації та демократизації світових інституцій. В свою чергу, дана мета буде реалізована у створенні нового політичного статусу світового громадянина в межах демократично обраного світового парламенту. Виконавча влада майбутнього утворення покликана буде втілювати в життя міжнародні норми розроблені Загальною декларацією прав людини 1948 року [3]. Там, де міжнародне право держав програє у захисті індивіда, пише Г. Ленг, космополітичне право обіцяє отримати успіх шляхом перетворення кожного індивіда у космополітичного легального суб'єкта, світового громадянина з усіма закріпленими за ним інституційними правами та свободами [12,4]. Очевидно, що дана концепція є потенційно суперечливою та вимагає більш детального вивчення.

З огляду на нижчезазначене, метою даної статті є узагальнення і аналіз сутності та специфічних особливостей концепції космополітичної демократії як нового (альтернативного) типу демократичного врядування.

Перемога західних ліберальних держав над радянською системою породила надію на те, що ворота демократії як домінуючої форми глобального врядування були відкриті і, що міжнародні відносини зможуть надалі спрямовуватись ідеалами демократії та верховенства права. Дійсно, під натиском громадянських рухів багато країн Сходу та Півночі розробили демократичні конституції, і незважаючи на численні протиріччя в цих новостворених демократіях, самоврядування потроху поширювалося та розвивалося. Проте, поряд із цим, зауважує Д.Арчібугі, активно розвивається явище експансії демократії як нового способу глобального панування [6].

Можна було передбачити, що глобалізація впливатиме не лише на виробництво, фінанси, технології, медіа та моду, але водночас на міжнародну політичну систему. Дане явище дістало назву: «глобалізація демократії».

Основними рисами процесів глобалізації, на думку російського дослідника А.Румянцева є те, що вона являє собою релятивацію фізичних відстаней, подолання чи зниження їх значимості як економічного, політичного та соціального фактора [4]. Це, водночас, призводить до того, що випробуванням піддаються багато традиційних інститутів суспільства, сутність яких визначається серед іншого й територіальним фактором, наприклад, держави. Нині, за часів інформаційного суспільства, породженого глобалізацією, ми спостерігаємо відмову від традиційної держави-нації та всезагальну уніфікацію образів життя у транскордонному суспільстві.

Щоб попередити руйнівні наслідки подальшої глобалізації демократії, на початку 90-х років група дослідників розвинула «політичний проект» космополітичної демократії з метою впровадження інтелектуальних аргументів на користь демократії як на державному, так і на міждержавному та глобальному рівнях. Адже, в той час як певний політичний успіх демократизації був досягнутий в межах окремих держав, набагато менші здобутки демократизації спостерігаються, на думку Д. Арчібугі, у глобальній системі [6]. Як пише З. Бауман: «Сьогодні ми не бачимо у історичній перспективі нічого, що могло б бути схожим на глобальну демократію» [5]. Саме з цих позицій, основоположною ідеєю космополітичної демократії її фундатори вважають необхідність глобалізувати демократію, водночас демократизуючи глобалізацію. Космополітична демократія бере на себе ризик пропонувати впровадження демократії не тільки на державному, а й на між- та наддержавному рівнях.

Таким чином, концепція космополітичної демократії спрямована на осмислення місця демократії в майбутньому космополітичному суспільстві. У прикладному плані ціллю даної концепції є збереження та оптимізація демократичних інститутів в епоху розгортання процесів глобалізації та її наслідків.

Характеризуючи специфічні особливості даної концепції, Д.Арчібугі виділив 7 її характеристик, серед яких:

1) демократія має скоріше розумітися як процес, аніж як сукупність норм та процедур;

2) імперіалістична зовнішня політика держав заважає формуванню демократії всередині них;

3) демократія всередині держав породжує мир та злагоду, проте не сприяє проведенню гідної зовнішньої політики;

4) глобальна демократія не може бути результатом суто сформованих всередині окремих держав демократій;

5) глобалізація роз'їдає державний політичний суверенітет та знижує ефективність внутрідержавної демократії;

6) спільноти, що мають світове значення, вже не є обмеженими національно-територіальними кордонами;

7) глобалізація поширює новітні соціальні рухи, що виступають з питань, які стосуються індивідів та спільнот, які географічно та культурно дуже відрізняються між собою [6].

Доцільним, з точки зору розуміння та аналізу концепції космополітичної демократії, є розгляд її структури, запропонованої дослідником Д. Арчібугі [6]. На думку вченого, елементи даної структури об'єднують як старі аспекти, накопичені теорією демократії, так і новітні її характеристики, що визначаються світовими економічними та соціально-культурними змінами.

Найкращий шлях коцептуалізувати космополітичну демократію, на думку Д. Арчібугі, це - розглянути її на різних рівнях врядування [6]. Вчений з цією метою виділяє 5 таких рівнів: локальний, державний, міждержавний, регіональний та глобальний. Припущення про універсальну цінність демократії залежить від того, як та чи взагалі її норми можуть бути втілені на кожному з цих рівнів. Розглянемо кожен з них детальніше.

1. Локальний рівень.

Важко уявити національну демократію поза мережею функціонування локальних демократичних інституцій, асоціацій та рухів. Сьогодні однак, локальні інституції не є чужими глобальному напряму світового розвитку. Наддержавні та недержавні громадські об'єднання поширюють свою діяльність на весь світ. Космополітична демократія підтримує такі намагання, навіть коли це стирає державні кордони, цим самим наступаючи на державний національний суверенітет.

2. Державний рівень.

Багато держав нині вибирають демократичний шлях розвитку. Попри це, ідеал демократії для багатьох з них так і залишається недосяжним. Навіть громадяни найбільш розвинутих демократій не повністю задоволені тими режимами, які вони мають (наприклад, громадськість США після подій «11 вересня»). Розглядаючи аспекти експансії демократії з локального на глобальний рівень, кожна з розвинутих демократичних держав розглядається апологетами даної концепції як лабораторія космополітичної демократії, як її агент. Наприклад, зараз держави борються за надання прав таким соціальним верствам, як біженці та іммігранти, що раніше були позбавлені будь-яких прав. Це питання одностайно вирішує дилему: кого слід вважати громадянином демократичних країн: того, хто в ній народився, того хто сплачує податки чи того, хто просто воліє бути громадянином конкретної спільноти?

Поряд із цим, навіть у конкретній спільноті права різних груп та громадян стають диференційованими. Суспільство космополітичної демократії, в свою чергу, є побудованим не лише на визнанні рівності, але й на усвідомленні відмінностей, навіть більше, - на сприянні та культивуванні відмінностей [11].

3. Міждержавний рівень.

Існування міжурядових організацій (МУО) є індикатором прагнення поширювати на міждержавному рівні демократичні принципи (формальна рівність між державами-членами, верховенство права, громадська відповідальність), але водночас це є показником ускладнень, що при цьому виникають. Підтримка діяльності МУО, теоретично, має бути передумовою демократії. І навпаки, метою діяльності останніх є посилення ефективності роботи держав, не порушуючи при цьому їх суверенітету.

Проте, МУО далеко не завжди виступають демократичними інституціями. Так, наприклад, у діяльності ООН функціонує принцип формальної рівності між державами-членами, який в свою чергу гарантує, що кожна держава має право на 1 голос при прийнятті рішень незалежно від її населення, території чи економічного розвитку. Водночас, на Генеральній Асамблеї ООН ті члени, населення яких представляє 5% населення планети представляють собою більшість на Асамблеї. Таким чином Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія та Росія, що представляють собою більш ніж половину населення Землі, завжди складатимуть стійку більшість. Даний приклад демонструє наскільки важким може виявитися застосування демократичного принципу більшості на світовому (міждержавному) рівні.

Водночас, поряд зі своїм внутрішнім напрямком розвитку, держава також характеризується як член міжнародної спільноти. Варто зауважити, що справді демократичного члена від недемократичного відрізняє не тільки здатність розробляти норми міжнародної поведінки (що здійснюється, наприклад, ООН), а й відповідне слідування їм та виконання взятих на себе зобов'язань.

4. Регіональний рівень.

Проблематичні аспекти, що мають місце на державному рівні є характерними і для регіонального. В багатьох випадках регіональний рівень є найбільш сприятливим для ефективного врядування. Приклад тому - ЄС. Те, що починалося з шести країн, повільно, але послідовно перетворилося на потужний союз держав, що володіють відповідними механізмами та здатні координувати політику своїх членів. Звісно, ЄС не є унікальним. Зараз у всіх великих регіонах світу існують відповідні союзи та організації, що спеціалізуються (поки-що) переважно на торгівлі. Деякі з них, навіть, приймають проект космополітичної демократії як модель для власних регіональних союзів, наприклад, МЕРКОСУР [13,41].

5. Глобальний рівень.

Необхідність прийняття рішень на глобальному рівні є нагальною у багатьох сферах: фінансові потоки, імміграція, проблеми навколишнього середовища, права людини, поширення СНІДу. Кожний з цих проблемних процесів має власні «правила гри», лобі та механізми контролю. Космополітична демократія, натомість, пропонує таку модель врядування, де могли б поєднатись всі сфери, над якими працюють глобальні рухи та громадяни. З метою, щоб це все вкладалося в одну схему управління. Так, протягом Самміту Великої Вісімки у Генуї 2001 року, протестувальники виступали зі салоганами «Ви - Велика Вісімка (G8), ми - 6 мілліардів!» [6]. Ці протести відображають переконання багатьох груп та глобальних рухів, що борються за екологію, права людини чи економічну рівноправність. Вони переконані, що акцентовані ними проблеми звичайно ігноруються на світових політичних формальних зустрічах. В той же час, представники держав можуть відповісти: «Ми були обрані, а вас хто обирав?» [6]. Народ, як уявляється, не завжди готовий підтримувати глобальну демократію. Тільки вибудувавши відповідні політичні інституції, буде можливо побачити скільки та які з питань, що піднімаються соціальними світовими рухами є насправді актуальними та цікавими для всього людства. Водночас, тоді з'явиться можливість вирішувати дійсно важливі з них спільними зусиллями. Базовою інституцією демократичного врядування тоді стане світовий парламент. Ця давня та утопічна пропозиція постійно відроджується і сьогодні складає ядро політичних кампаній новітніх світових рухів.

Розглянувши різні рівні демократичного управління, доцільним виявляється окреслити співвідношення між ними у рамках концепції космополітичної демократії.

Ключовим аспектом, є підстави вважати, тут виступає суверенітет, який поки ще є засадою міжнародної правової системи. Суверенітет слугує засобом виділення сфери компетенції держави. Концепцією космополітичної демократії суверенітет розглядається як догма, що має бути подолана. Переконання в тому, що політична інституція може бути звільнена від юридичного обґрунтування своїх дій є несумісним, однак, з самою суттю демократії. Будь-який політичний гравець, чи-то тиран, чи суверенний громадянин має прийти до згоди з іншими акторами, коли повноваження дублюються. В свою чергу, апологети розглянутої концепції вважають, що поняття «суверенітет» завжди було штучним утворенням та відображало «організоване лицемірство». Д. Арчібугі пропонує замінити його як на державному, так і на міждержавному рівнях поняттям «конституціоналізм» [6]. Зміст цієї пропозиції сходиться з космополітичною моделлю суверенітету, запропонованою Д. Хелдом [8]. Проте, Д. Арчібугі виступає противником вживання саме концепту «суверенітет». На його думку, конфлікти відносно компетенції, що виникають внаслідок накладання різних рівнів управління один на однин, мають вирішуватися з превалюванням глобального конституціоналізму [6].

Дана концепція, однак, будучи надзвичайно оптимістичною чи, навіть, певним чином утопічною, постійно наштовхується на шквал критичних зауважень, які детально аналізує у своїй роботі Д. Арчібугі [6]. Дійсно, вважати, що конфлікти та суперечності на глобальному рівні можуть бути подолані засобами конституціоналізму та юридичних процедур, аніж методами сили, досить оптимістично. Однак, попри все, проект космополітичної демократії ідентифікується з амбіціями повернення міжнародної політики від царства антагонізму до панування здорової конкуренції. Цей процес вже поступово реалізував себе в демократичних країнах. Досягнення ж цього самого результату на глобальному рівні, на думку ідеологів космополітизму, буде означати крок вперед у прогресивному розвитку цивілізації.

Отже, підсумовуючи, варто зазначити, що проект або концепція космополітичної демократії знаходиться нині у зародковому стані, з чим і пов'язана широка критика даного підходу. Проте, не виявиться дивним, якщо скоро він буде розвинутий як в теорії так і на практиці. Адже, багато з його положень вже є втіленими у сучасному світі, що постійно змінюється та потребує нових підходів до свого розвитку як цілісної глобальної системи. Як пише Д. Хелд: «Демократія, щоб вижити мусить постійно адаптуватись до нових умов, у яких функціонує світова система» [8]. Відповіддю на виклики часу та новим «обличчям демократії» сьогодні може стати саме космополітична демократія.

космополітичний демократія врядування

Література

1. Бек У. Космополитическое общество и его враги / У.Бек // Журнал социологии и социальной антропологи, 2003. - Том 6. - № 1. - С. 24-53.

2. Виллем Ф. Космополитизм // Мир Просвещения. Исторический словарь. - М.: Памятники исторической мысли, 2003. - С. 31 - 41.

3. Загальна декларація прав людини ООН. - Міжнародний документ від 10.12.1948 [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.zakon. rada.gov.ua.

4. Румянцев А. Современное государство и вызовы постиндустриального общества, 2001 [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www. law.net.ru.

5. Шипилов А. Судьба демократии в эпоху глобализации [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.aldebaran.ru

6. Archibugi D. Cosmopolitan Democracy and its Critics: a Review // European Journal of International Relations, 2004. - Р. 437 - 473.

7. Encyclopedia of Democratic Thought // Edited by P.B. Clarke and J.Foweraker. - London and New York: Routeledge, 2001. - 1004 p.

8. Held D. Democracy and the Global Order. - Cambridge: Polity Press, 1995.

9. Held D. Models of Democracy, 2^nd edn. - Cambridge: Polity Press, 1997.

10. Kymlicka W. Multicultural Citizenship. - Oxford: Oxford University Press, 1995.

11. Kymlicka W. Citizenship in an Era of Globalization: Commentary on Held. - New York: Cambridge University Press, 1999.

12. Leung G. Human Rights, World Citizenship and the Cosmopolitan Question // Human Rights Law Review Student Supplement. - University of London, 20032004. - Р. 3-6.

Размещено на Allbest.ru