Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

УДК 281.9(477) "19"

Спеціальність 23.00.02-політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Православ'я в контексті сучасних соціально-політичних процесів в Україні (90-ті роки)

Смирнов Сергій Анатолійович

Київ - 2000

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Рибачук Микола Филимонович, керівник Центру проблем Церкви та етноконфесійних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Михальченко Микола Іванович, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, академік УАПН

- доктор політичних наук, професор Ребкало Валерій Андрійович, завідуючий кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України

Провідна установа кафедра політології Національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ)

Захист відбудеться "20" червня 2000 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д.26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 252011 м. Київ, вул. Кутузова,8.

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень АН України (вул. Кутузова, 8).

Автореферат розісланий "18" травня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левенець Ю.А.

Анотації

Смирнов С.А. Православ'я в контексті соціально-політичних процесів в Україні (90-ті роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено аналізові проблем українського православ'я на фоні суспільно-політичних процесів в Україні, зокрема динаміки і еволюції внутріцерковних процесів в умовах незалежної України, виявленню причин контрадикторності, поляризації православної духовності, пошуку шляхів єднання православних церков як фактору національної інтеграції і консолідації суспільства. В дисертації розроблено новий підхід до з'ясування механізму інституціалізації українського православ'я в умовах суспільно-політичних перетворень в країні. Показано, що в результаті демократичних перетворень, розпаду СРСР і утворення незалежної української держави, переходу українського суспільства від тоталітаризму до демократії, інституцій ний процес в українському православ'ї розвивається у природних, іманентне притаманних потребам релігійних організацій формах. Зроблено висновок, що дані, які характеризують церковно-інституційний процес в українському православ'ї, значною мірою визначаються політичним процесом та міжцерковними протиріччями.

Ключові слова: політика, суспільно-політичні процеси, демократія, національне відродження, православ'я, церква, церковно-інституційний процес.

Смирнов С.А. Православие в контексте общественно-политических процессов в Украине (90-е годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена анализу проблем украинского православия на фоне общественно-политических процессов в Украине, в частности, динамики и эволюции внутрицерковных процессов в условиях независимости Украины, раскрытию причин контрадикторности, поляризации православной духовности, поиску путей объединения православных церквей как фактора национальной интеграции и консолидации общества. В диссертации разработан новый подход к выяснению механизма институциализации украинского православия в условиях общественно-политических преобразований в стране. Показано, что в результате демократических преобразований, распада СССР и образования независимого украинского государства, перехода украинского общества от тоталитаризма к демократии, институционный процесс в украинском православии развивается в естественных, имманентно присущих потребностям религиозных организаций формах. Данные, которые характеризуют церковно-институционный процесс в украинском православии, в значительной степени определяются политическим процессом и межцерковными противоречиями.

Обращается внимание на обобщение содержания и характера межцерковных процессов в украинском православии в условиях современных политических реалий, развития всех составных демократии общественной жизни, формирования гражданского общества, отслеживания тенденций урегулирования внутри-православных противоречий, обозначения узловых моментов взаимодействия политики и религии на уровне православных церковных объединений.

Особое внимание уделено не только процессам создания православных церковных структур, но и причинам конфликтов между ними. Выявлены и раскрыты сущность политического, национального, богословско-иерархического и бытового характера межцерковных конфликтов в украинском православии.

В работе делается упор на необходимость религиозным деятелям и представителям общественно-политических организаций, которые поддерживают ту или иную православную церковь, стремиться к такой модели взаимоотношений между ними, которая существует в цивилизованном мире, и характеризуется существованием разных религиозных течений на определенной территории, а также сложной конфигурацией юрисдикций разных религиозных организаций.

Сделан вывод, что достижение духовного единства общества, элементом которого является православное церковное единство, возможно при условии консолидации всех политических сил Украины вокруг идеи гражданского общества и демократического правого государства, что, в конечном счете, будет содействовать духовному единству украинского народа, вхождению Украины в европейское и мировое сообщество как крупного независимого демократического государства.

Ключевые слова: политика, общественно-политические процессы, демократия, национальное возрождение, православие, церковь, церковно-институционный процесс.

Smirnov S.A. Orthodox Churches in the Context of Social and Political Processes in Ukraine (1990es). - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in political sciences. Speciality 23.00.02. - Political Institutes and Processes. - Institute of Ethnic and Political Studies at the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2000.

The thesis presents a research of the problems of Ukrainian Orthodoxy at the background of social and political processes in Ukraine, in particular of dynamics and evolution of processes within the church in independent Ukraine. The thesis aims to reveal the roots of contradictory developments and of polarization in Orthodox Spirituality. The dissertation contains also analysis of the search of unification of Orthodox Churches as the factor of national integration and consolidation in society.

The new approach to find out the mechanism of institutionalization of Ukrainian Orthodoxy under social and political transformations is worked out. It has been exposed that democratic transformations, the collapse of the USSR and formation of independent Ukrainian state as well as transition from totalitarianism to democracy resulted in institutional process in Ukrainian Orthodoxy which can be characterized as natural development. This process corresponds to the forms which are organic to the needs of religious institutions and organizations. The conceptual conclusion has been reached that the data which characterize institutional considerable degree determined by political process and interconfessional contradictions.

Key words: politics, social and political processes, national revivals, orthodoxy, church, institutional process within the framework of church.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зміни, які відбулися в суспільній свідомості щодо релігії в цілому, безпосереднім чином стосуються і українського православ'я, яке є для країни традиційним і найбільш чисельним релігійним відгалуженням. Православні громади складають в Україні понад половину від загальної кількості об'єднань віруючих, що утворені представниками усіх конфесій, і які розповсюджені в державі.

У значній мірі становище в українському православ'ї віддзеркалює сучасні соціально-економічні, духовні проблеми суспільства. Це становище є, з одного боку, наслідком системної кризи, яку країна нині переживає - в економіці, культурі, моралі, ідеології, а з іншого - воно зумовлене віддаленими наслідками тоталітаризму, продуктом бездуховної епохи, масових руйнацій церковних інститутів і насильницького впровадження державною владою атеїзму.

Слід мати на увазі й те, що у період глобальних суспільно-політичних змін, якими є розпад СРСР і становлення нових незалежних держав, болючими є й проблеми врегулювання міждержавно-церковних відносин на раніше єдиному православному просторі. В контексті означеної проблеми політичні й релігійні аспекти тут взаємодіють і переплітаються, оскільки полярними є точки зору православних церков і їх політичних прихильників щодо організаційних, економічних, політичних і духовних зв'язків, включаючи можливість нового союзного утворення на зразок соціалістичної держави чи навпаки - повного розриву цих зв'язків.

Ситуація, що склалася в українському православ'ї в період розбудови незалежної України, становлення громадянського суспільства, вимагає потребу комплексного вивчення причин, що породжують міжправославні суперечки і конфлікти, всебічного аналізу практики та соціально-політичних орієнтацій православних церков, що діють в Україні, з метою консолідації суспільства на засадах миру та злагоди, що має важливе наукове та практичне значення, визначає актуальність досліджуваної проблеми.

Ступінь дослідження проблеми. Вивченню процесів в українському православ'ї присвячено політологічні, філософсько-соціологічні, релігієзнавчі, літературно-художні дослідження. Сучасний етап розвитку і утвердження суверенної України довів, що процеси, які відбуваються в українському православ'ї, є суттєвим компонентом суспільно-політичних процесів. Проте саме цей аспект є недостатньо дослідженим. Праці, які вийшли друком, висвітлюють в основному проблему однобічно, звертаючи значну увагу, передусім, на канонічно-богословські розбіжності між православними церквами, їх ієрархами, майнові суперечки та конфлікти навколо розподілу культових споруд і т.п. Спеціальних робіт, що торкаються досліджуваної проблеми, досить небагато і вони характеризуються розглядом її окремих аспектів і вміщені в основному в журнальних і газетних виданнях. Передусім слід назвати праці таких дослідників як В. Бондаренко, С. Головащенко, С. Глушак, В. Єленський, М. Кирюшко, А. Колодний, М. Маринович, О. Онищенко, С. Плохій, М. Рибачук, О. Саган, С. Троценко, А. Черній.

Вивчення проблем українського православ'я на фоні суспільно-політичних процесів вимагає звернення до праць українських політологів, які досліджують різноманітні аспекти політичної системи в Україні, соціально-політичні, духовні, морально-етичні, психологічні аспекти національного буття в сучасній українській державі. Серед них необхідно виділити роботи українських політологів А.О. Білоуса, Ф.М. Кирилюка, МЛ. Михальченка, Л.П. Нагорної, А.М. Пойченка, В.І. Полохала, В.А. Ребкала, Ф.М. Рудича, В.М. Селіванова та інших авторів.

Певну увагу розглядуваній проблемі приділяють в своїх працях такі дослідники як Ісіченко Ю.І., Е.Ю. Кардош, І.Ф. Курас, П.І. Фещенко, О.І. Уткін, Б.О. Ярош, у яких знайшли своє відображення політологічні аспекти ролі церкви у державотворчому процесі, звернуто увагу на вузлові моменти взаємодії політики і релігії.

Віддаючи належне авторам, які вивчали зазначену проблематику, слід мати на увазі, що цілісного, систематичного дослідження проблем українського православ'я в контексті сучасних суспільно-політичних реалій на сьогодні не існує. Спеціального дослідження потребують аналіз динаміки і еволюції внутріцерковних процесів в умовах незалежної України, виявлення причин контрадикторності, поляризації православної духовності, пошук шляхів єднання православних церков як фактору національної інтеграції і консолідації, зміцнення державності. Особливої уваги потребує дослідження проблем конституційно-правового поля свободи совісті, пошук оптимальних умов для практичної реалізації її принципів.

Об'єктом узагальнення та аналізу в дисертації виступають процеси, що відбуваються в українському православ'ї на фоні явищ суспільно-політичного життя, форми і методи діяльності українських православних церков, внутріцерковні колізії, деякі аспекти державно-церковних відносин, діяльність партій християнського спрямування.

Предметами аналізу є проблеми українських православних церков як соціальних інститутів, співвіднесеність соціально-політичних умов і церковно-інституційних процесів, співвідношення понять "релігія - політика", "церква - політика".

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні та узагальненні змісту і характеру міжцерковних процесів в українському православ'ї в умовах сучасних політичних реалій, відслідковуванні тенденцій врегулювання внутрішньо-православних протиріч, визначення взаємодії політики і релігії на рівні православних церковних утворень.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати становище та інституційні процеси в українському православ'ї у контексті суспільно-політичного і соціокультурного розвитку держави напередодні розпаду Союзу РСР;

- дослідити значення умов і факторів, що визначають динаміку та еволюцію процесів у православному середовищі;

- з'ясувати чинники духовного розвитку посттоталітарного українського суспільства в контексті архітектоніки православних церковних організацій;

- простежити специфіку та основні тенденції кризових явищ в українському православ'ї;

- встановити форми і напрями інституційної орієнтації українських православних церков у новому геополітичному просторі;

- прослідкувати суперечливий і неоднозначний характер процесів в українському православному середовищі, що визначається відповідними соціально-політичними і релігійно-інституційними чинниками.

Теоретико-методологічною основою дисертації є принципи історизму, системності, детермінізму та наукової об'єктивності, а також сучасні підходи до вивчення політичних, релігійно-церковних процесів в Україні в цілісному вигляді. У дослідженні використано також порівняльний, хронологічний методи, плюралістичний підхід до оцінки причин і сутності аналізованих явищ.

Джерельну базу дисертації складають різноманітні за змістом і світоглядною орієнтацією наукові праці вітчизняних і зарубіжних політологів, філософів, релігієзнавців, культурологів. Визначну групу документів, що є джерельною базою, становлять матеріали всеукраїнської, регіональної та місцевої преси досліджуваного періоду, періодичні видання політичних партій, громадських організацій, демократичних рухів. У процесі роботи над дисертацією автор проаналізував матеріали православної церковної періодики, статистичні дані державних органів, церковні статистичні звіти, друковані дані соціологічних досліджень.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній у систематизованому, цілісному вигляді зроблено спробу всебічного ґрунтовного аналізу процесів в українському православ'ї, показано механізми взаємозв'язку цих процесів з суспільно-політичними перетвореннями в країні, у тому числі труднощами перехідного періоду в економічній і духовній сферах, розвитку всіх складових демократії суспільного життя і формування громадянського суспільства.

По-перше, інституціалізацію українського православ'я в колишньому СРСР проаналізовано як таку, що визначалася єдиним православним простором з Росією, Ідеологічними установками КПРС щодо адміністративного зменшення мережі церковних формувань, чисельності віруючих, зниження релігійної обрядовості, створення завдяки розгалуженій пропагандистській інфраструктурі державної системи "науково-атеїстичного виховання", встановлення максимального контролю над церквами.

По-друге, в роботі показано, що в результаті демократичних перетворень, розпаду СРСР і утворення незалежної української держави, переходу українського суспільства від тоталітаризму до демократії, інституційний процес в українському православ'ї розвивається у більш природних, іманентне притаманних потребам релігійних організацій формах.

По-третє, автором виявлено основні напрями еволюції внутріцерковних процесів в умовах незалежної української держави, причини і фактори конфліктів між українськими православними церквами, визначено, що дані, які характеризують церковно-інституційний процес в українському православ'ї, значною мірою зумовлені політичним процесом та міжцерковними протиріччями.

На захист виносяться такі основні положення дисертації:

- Показано, що інституціалізація українського православ'я в період існування СРСР знаходилася у двоякому вимірі, що визначався тогочасним соціальним буттям і тодішнім державним устроєм: з одного боку православні церковні утворення в Україні були уніфіковані відповідно до стандартів командно-адміністративної системи і настанов Руської православної церкви (РПЦ), будучи екзархатом Московського патріархату, а з іншого - ці утворення відчували певну підтримку з боку РПЦ щодо розвитку національних тенденцій у православ'ї (випуск релігійно-богословської літератури українською мовою, здійснення українською мовою проповідей, збереження національних особливостей у культовій та обрядовій практиці, призначення ієрархів, передусім єпископів з числа місцевих священиків і т.п.) за умови збереження своєї власної організаційної структури, тобто статус-кво.

- Обґрунтовано, що соціально-політичні умови, що склалися в Україні з часу здобуття нею незалежності, спричинивши процес національного відродження, зумовили в свою чергу релігійне відродження, яке проявилося у формуванні нової інституційної православної структури.

- Доведено, що розвиток православно-інституційної структури в Україні, зокрема, утворення трьох православних церковних формувань (Української православної церкви, Української православної церкви-Київський патріархат. Української автокефальної православної церкви) посилюється процесом диференціації таких етносів як російський і український, що має об'єктивний характер, І перетворення їх у самостійні нації. Це створює також об'єктивні передумови для церковної диференціації.

Розкрито причини міжцерковних конфліктів в українському православ'ї, зокрема з'ясовано, що ці конфлікти успадковані минулою богоборчою практикою тоталітарної влади; державно-національне та духовно-культурне відродження лише оголили болісні рани минулого. З огляду на це виявлено політичний, національний, богословсько-ієрархічний та побутовий характер міжцерковних конфліктів в сучасному українському православ'ї.

- Дано аналіз існуючих концептуальних підходів щодо утворення в Україні національної церкви, показано хибність поглядів передусім певних кіл українських політиків та окремих церковних діячів щодо утворення єдиної помісної православної церкви шляхом штучного досягнення автокефалії УПЦ, форсованої українізації церковної сфери, яка в умовах поліетнічного і поліконфесійного суспільства може мати згубний характер для процесу державотворення.

Показано шляхи подальшого розвитку українського православ'я, перспективи його об'єднання. Таке об'єднання не є безпідставним, але воно може відбутися за кількох умов, насамперед таких з них як відмова від будь-яких спроб одержавлення чи націоналізації православної церкви, яка, як і християнство взагалі, є міжнародним космополітичним явищем, дотримання основ віровчення, церковних традицій і канонів, а також згоди і доброї волі численної армії отців православних і інших християнських церков.

Практичне значення дисертації визначається придатністю її матеріалів, висновків і рекомендацій до використання зацікавленими учасниками політичного, релігійно-церковного життя в Україні, для аналізу сутності процесів в українському православ'ї з метою вдосконалення державно-церковних відносин. Зокрема, сформульовані в дисертації положення можуть бути використані в практичній діяльності представників влади, до компетенції яких належать питання внутрішньої політики, політичних партій, релігійними діячами для пошуку взаєморозуміння у загальнодержавних справах, а також пошуку шляхів розв'язання міжконфесійних та міжцерковних суперечностей з метою консолідації суспільства.

Окремі положення дисертації можуть бути використані при вивченні курсу "Політологія" та спецкурсів з релігійно-політичних проблем у вищих навчальних закладах, для осмислення деяких політологічних, культурологічних проблем у просвітницькій роботі.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорені в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, доповідались на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях (Всеукраїнська наукова конференція "Християнство і культура: історія, традиції, сучасність". - Полтава, листопад 1997 р.;

Міжнародна наукова конференція "Проблеми духовности в конце XX века". - Севастополь, вересень 1997 р.; Міжнародний "круглий стіл" "Історія релігій в Україні". - Львів, травень 1998 р.; Міжнародна наукова конференція "Християнство і духовність". - Київ, грудень 1998 р.), викладені у публікаціях автора, а також використовувались у консультативній співпраці автора з органами влади з питань вдосконалення державно-церковних відносин, врегулювання міжконфесійних стосунків в контексті сучасних політичних реалій. православний церква суспільство консолідація

Структура дисертаційної роботи визначається логікою викладу матеріалу, характером поставлених питань, основною метою і завданням дослідження. У зв'язку з цим дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

Дисертація викладена на 158 сторінках. Список використаних джерел налічує 237 найменувань.

Основний зміст дисертації

У першому розділі дисертації "Інституціалізація та стан українського православ'я напередодні розпаду союзу РСР" відображено становище релігії та церкви в контексті суспільно-політичної, ідеологічної ситуації в країні в останній період існування СРСР

Цей період характеризується активністю на Україні суспільно-політичного життя, визначальною рисою якого став розвиток демократизації українського суспільства.

На загальному фоні демократизації суспільного життя відбувається національно-релігійне відродження. Якщо в 1988 році в колишньому СРСР було 6 тис. 893 православних приходи, з яких понад 4 тис. припадало на Україну, 2 тис. 62 - на РРФСР, то вже у 1990 році - було відповідно 11 тис. 940, понад б тис. і 3 тис. 120 православних приходи. Одночасно з цим йшов процес автономізації Української православної церкви. Цей процес автор зводить до двох етапів. ^

На першому з них згідно Положення про екзархати, розробленим синодом Московської патріархії у січні 1990 року, було надано відповідні права Українському екзархату Руської православної церкви, зокрема:

а) Український екзархат офіційно іменувався Українською православною церквою;

б) в Українському екзархаті утворювався синод, якому належала вища судова, законодавча і виконавча церковна влада;

На другому етапі інституціалізації і становлення незалежності Української православної церкви було рішення архієрейського собору Руської православної церкви 25-27 жовтня 1991 року. Згідно цього рішення Українській православній церкві надано самостійність і незалежність в управлінні. У зв'язку з цим було відмінено назву "екзархат" стосовно України. Ця назва замінена формулюванням: "Українська православна церква". Крім того рішенням собору визначено ряд організаційно-правових положень щодо Української православної церкви. Зокрема, українському єпископату надавалося право самостійно обирати свого предстоятеля, який лише затверджувався патріархатом Московським, а власне предстоятель йменувався титулом "блаженнійший", тобто таким титулом, який мають глави автокефальних помісних церков. Важливим положенням є те, що український синод самостійно обирає і поставляє правлячих і вікарних єпископів, створює і ліквідовує єпархії.

Автор наголошує на тому, що в умовах демократизації суспільства об'єктивний процес інституціалізації українського православ'я відбувався складно і суперечливо. В Західній Україні виник релігійний конфлікт між православними і греко-католиками, який супроводжувався релігійною агресією щодо православних віруючих і духовенства у цьому регіоні.

Політологічний аналіз засвідчує, що міжцерковний конфлікт в Україні, який розглядається автором в контексті означеної проблематики, був неминучим з багатьох причин. Перш за все слід вказати на характер державно-церковних відносин, які визначались грубим втручанням тоталітарної влади в релігійно-церковну сферу життя суспільства, на її надмірну політизацію і спроби різних політичних сил зміцнити свої позиції за рахунок підтримки віруючих.

Причинами, що продукують міжконфесійні протиріччя, автор вважає також суперечки за право володіння культовими спорудами і майном, неприпустиме зволікання з реєстрацією греко-католицьких і автокефальних православних общин, некомпетентне втручання у справи релігійних організацій окремих представників влади, тенденційні виступи засобів масової інформації, порушення владними структурами прав і свобод громадян. Перераховані причини складають першу підгрупу зовнішніх причин міжцерковних конфліктів.

Друга підгрупа причин пов'язана з політизацією міжцерковних відносин. Це втручання різних політичних сил в релігійно-церковне життя, в міжцерковні відносини зарубіжних релігійних центрів і їх представників, надмірний радикалізм і явні помилки політиків різних рівнів і орієнтацій.

Серед внутрішніх основних причин міжцерковних конфліктів автор виділяє такі:

а) нетерпимість до віруючих інших віросповідань, образа релігійних почуттів віруючих інших конфесій;

б) спроби отримати привілеї і переваги для своєї релігійної організації за рахунок іншої, ідо особливо характерне для греко-католицьких общин досліджуваного періоду;

в) жорстокість, непоступливість позицій керівників релігійних об'єднань в питаннях організації релігійно-церковного життя в Західній Україні;

г) значний вплив в релігійних громадах осіб екстремістськи налаштованих;

д) церковно-догматичні розходження православних з греко-католиками;

ж) взаємні політичні звинувачення;

з) недостатній вияв ініціативи для досягнення взаєморозуміння окремими представниками керівництва релігійних об'єднань, духовенства, релігійного активу;

є) різні підходи конфліктуючих церков до питань національного відродження.

Означені причини суттєво вплинули на становище українського православ'я. Особливо відчутним цей вплив відчувався на фоні суспільно-політичних процесів в республіці на початку 90-х років. Їх особливістю був рух за національне відродження, зростання національної самосвідомості, посилений інтерес до невідомих сторінок історії.

З одного боку, йшов бурхливий процес зростання етнічної та національної самосвідомості, усвідомлення існування специфічно-особливих етнічних та національних інтересів, підвищення ваги й значимості національної ідеї, інтенсивні прояви націоналізму тощо. З іншого - відбувався швидкий і могутній процес політизації етносів, їх вихід на арену політичного життя. У таких умовах виникає автокефальний православний рух.

Автокефалія в західних областях - це реакція православних на наступ греко-католиків, спосіб самозбереження православ'я в духовній атмосфері, насиченій негативізмом щодо РПЦ і Української православної церкви, яка перебуває у канонічній єдності з Московським патріархатом.

Автор вважає, що процес відновлення УАПЦ мав два етапи: Ідейне оформлення руху за автокефалію православ'я на Україні, який тривав з лютого по листопад 1989 року, та організаційний етап. На першому етапі автокефалія ще не сприймалася її опонентами як реальна церковна сила, здатна в чималій мірі вплинути на процес інституціалізації українського православ'я. Організаційний етап становлення автокефальної церкви припадає на грудень 1989 - червень 1990 року. У цей період відбулося кілька соборів православного духовенства у Галичині. На цих соборах православний клір, відчуваючи сильний тиск з боку греко-католиків, виявив надзвичайно високу активність щодо визнання автокефальної церкви.

Дисертант робить висновок, що інституціалізація українського православ'я напередодні розпаду СРСР йшла, в основному, по двох напрямках: по лінії міжконфесійних і міжцерковних конфліктів, що визначали релігійну кризу, і руху за Українську автокефальну православну церкву, за яким стояли певні соціальні і політичні сили.

У другому розділі "Динаміка і еволюція внутріцерковних процесів в православ'ї в період утворення незалежної Української держави" автор зосереджує увагу на проблемах змін, що сталися в українському православ'ї у зв'язку з утворенням незалежної української держави.

З отриманням Україною незалежності, змінилася політична, і, відповідно, церковна ситуація в державі. Особливо гостро перед Українською православною церквою постала проблема автокефалії. Невирішення цього питання могло сприяти утвердженню в буденній свідомості громадян думки, що УПЦ, як рудимент жорстко централізованої структури суспільства, є силою, що протистоїть, у відкритій чи прихованій формі, незалежності України. У той же час аналіз, проведений автором, засвідчив неоднозначне ставлення до автокефалії кліру та віруючих України. Якщо в західних єпархіях Української православної церкви ідея автокефалії сприймалася позитивно, то в решті вона заперечувалася більшістю віруючого народу та духовенства.

Автор прийшов до висновку, що рішення Архієрейського собору РПЦ, ідо відбувся 31 березня - 4 квітня 1992 р., започаткувало нову фазу відносин між РПЦ та УПЦ, поклавши край їх латентній формі. Було констатовано: УПЦ не бажає залишатися у складі Руської православної церкви, сподіваючись отримати автокефалію з допомогою владних структур, а РПЦ не бажає надати автокефалію УПЦ, хоча не проти обговорення цього питання на черговому помісному соборі Руської православної церкви.

27 травня 1992 року з ініціативи Москви у Харкові відбувся собор УПЦ, який змістив офіційно митрополита Філарета та обрав предстоятелем Української православної церкви митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана).

Автор вважає, що оцінка політиками рішень Архієрейського собору 31 березня - 4 квітня 1992 року та Харківського собору була неоднозначною. Консервативні сили підтримували рішення РПЦ виступали за збереження єдиного з Росією православного простору, націонал-демократи виявили підтримку повної незалежності УПЦ. Церква, таким чином, стала об'єктом політичної боротьби. В цих умовах УПЦ розпочала пошук шляхів до об'єднання з Українською автокефальною православною церквою. 25-26 червня 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ та УАПЦ. Рішенням собору утворено нову структуру - Українську православну церкву - Київський патріархат.

На думку автора процес об'єднання Української православної церкви і Української автокефальної православної церкви було здійснено без відповідного соціально-політичного, правового і церковно-канонічного обґрунтування. Домінуючою виявилася політизація релігійно-церковного життя.

Наявні помилки в сфері державно-церковних відносин ускладнювали процес формування духовних основ молодої Української держави. Міжконфесійні та міжцерковні конфлікти продовжувались. УПЦ-КП та УАПЦ стояли на націонал-радикальних позиціях щодо здобуття автокефалії УПЦ, у свою чергу УПЦ відстоювала помірковану модель здобуття автокефалії. Відповідним чином неоднакове ставлення до питання автокефалії виявили політичні партії та суспільно-політичні рухи. Все це вплинуло на посилення кризових явищ в українському православ'ї, зміцнення позицій Української греко-католицької церкви.

Третій розділ - "Міжцерковні відносини в Українському православ'ї у сучасний період і перспективи їх розвитку".

У даному розділі автор характеризує зміни в політичному житті суспільства, відзначає, що в Україні утверджується плюралістична демократія. Практично відбувся процес утворення політичних партій, інших політизованих організацій, розширивши кількість і ідейний спектр суб'єктів політичного життя.

Автор зазначає, ідо багатопартійність - це не лише суспільне благо, джерело розвитку політичного життя, але й серйозне випробування для суспільної моралі. Спостерігається нічим не виправдане протистояння програм і Ідеалів, принципів і світогляду, що руйнує духовну і культурну єдність нації, молоду українську державність. Це аргументується на приладі ставлення політичних партій і об'єднань до проблем релігійного життя, церковних інститутів, особливо, як показано в роботі, до проблем українського православ'я. Виявляється відсутність єдності з кардинальних питань, приміром, щодо державно-церковних відносин, механізмів забезпечення свободи совісті, нормалізації міжцерковних стосунків.

Автор доходить висновку, що міжправославний конфлікт (переважно між УПЦ і УПЦ-КП) викликаний передусім труднощами демократичних перетворень і російсько-українських відносин. З початком демократизації суспільні інтереси Українського екзархату вступили в протиріччя з інтересами УАПЦ, а згодом утворена УПЦ-КП зіткнулась з інтересами УПЦ. Однією з причин цього зіткнення, на думку автора, є різне розуміння національного відродження, різні підходи до розуміння національної ідеї, виразником якої є церква як соціальний інститут. Труднощі в російсько-українських відносинах пов'язані з відсутністю духовної цілісності суспільства в сучасній Україні і визначаються її територіально-історичною структурою. Тривалий час Росія і Україна історично були об'єднані спільною державністю і, відповідно, - єдиним православним простором.

Цей фактор - визначальний у негативному сприйнятті підпорядкованості українського православ'я Московській патріархії, що розцінюється як загроза його незалежності і незалежності церкви. Однак такі побоювання, на думку автора, є безпідставними. Як доведено у даній роботі, наявність власного, а не закордонного релігійного центру є важливою умовою функціонування національної церкви, але не головною.

Крім того слід мати на увазі, що східні, південні і здебільшого центральні області України органічно пов'язані із спадщиною Російської імперії та СРСР. Спільність релігії, близькість мов сприяли зближенню і змішуванню українців і росіян. Отже історія сформувала Україну як державу, де є регіони зі значними відмінностями і характерними рисами, які не дають змоги легко й швидко подолати ці відмінності, певну відчуженість. У центральних, східних, південно-східних, південних областях України, де проживає чимало росіян, УПЦ є найвпливовішою. Отож в етнонаціональному плані (та й і в політичному) православне середовище є досить строкатим і неоднорідним, що й служить, між іншим, стримуючим фактором об'єднання православ'я. Етнічна строкатість населення, переважання російської мови на виробництві і в побуті створюють таку атмосферу, в якій проблеми релігійно-етнічної ідентичності набувають специфічного характеру. У даному випадку, на думку автора, важливим є забезпечення духовної цілісності українського суспільства. Однак, на превеликий жаль, шляхи консолідації і досягнення цілісності, пропоновані різними політичними силами, лише ускладнюють ситуацію, призводять до розколу за цінністо-ментальними, регіонально-мовними та релігійними ознаками.

Іншою проблемою, на думку дисертанта, є законодавче не забезпечена рівноправність релігійних організацій, у тому числі різних православних структур перед законом, не закріплені їх права як суб'єктів цивільно-правових, адміністративних, фінансових та інших відносин.

При реалізації державно-церковної політики в умовах системної кризи, посилення правового нігілізму з'явилися власне й міжцерковні конфлікти, що підривають стабільність держави. В регіонах, як показано в роботі, конфлікти між церквами носять комплексний, багатоплановий характер. Як висновок може бути теза, що конкретними причинами конфліктів між церквами є богословсько-канонічні, історичні, культурно-духовні, політичні, соціальні, правові. Наявність міжконфесійних конфліктів свідчить про слабкість державно-церковної політики, невміння або небажання деяких органів державної влади на місцях усунути причини протистоянь. Завдяки нагромадженню ряду негативних фактів і явищ, неадекватної реакції владних структур на своєчасне розв'язання гострих і болючих проблем суспільства, нинішня церковна політика України не відповідає сучасним реаліям, оскільки не орієнтується на деполітизацію і гуманізацію релігійного життя, унеможливлює радикальне зміцнення держави та підвищення її авторитету у світі, не гарантує усунення порушень релігійних прав і свобод. Тому державно-церковні відносини потребують удосконалення, гармонізації стосунків держави і церкви. Особливо важливим є деполітизація релігійного питання, законодавча заборона будь-яких спроб інструментального використання церкви політичними партіями, громадськими об'єднаннями в досягненні певних політичних цілей.

В кінцевому рахунку все це сприятиме гармонізації міжцерковних відносин в українському православ'ї, духовній єдності українського народу.

Дисертаційна робота завершується висновками щодо напрямів дальшого дослідження проблем, а також пропозиціями, реалізація яких сприятиме гуманітаризації державної політики щодо релігії, церкви та віруючих, розвитку духовності українського народу, його соціально-політичних устоїв.

У висновках узагальнено основні результати дослідження:

Суспільно-політичні процеси в Україні в період національно-визвольного руху, що припадає на початок 90-х років, руйнація політичних структур тоталітарного Союзу, повний розвал могутнього центрально-державного феномена, утвердження української державності стали основою розвитку внутріцерковних процесів в українському православ'ї.

Інституціалізація церковної мережі, зокрема українського православ'я, відбувається паралельно з суспільно-політичними перетвореннями в країні, розвитком економічної і духовної сфер, всіх складових демократії суспільного життя, формуванням громадянського суспільства, зростанням національного самоусвідомлення народу.

3. Православно-інституційна структура в Україні, утворення трьох православних церковних формувань (УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ) посилюється процесом диференціації таких етносів як російський та український, що має об'єктивний характер, і перетворення їх у самостійні нації.

4. Суспільно-політичні умови, що склалися в Україні з часу здобуття нею незалежності (перебування України в стані соціально-політичного суспільства, плюралізм форм політичної діяльності, посттоталітарний і постатеїстичний стан суспільства, поліконфесійність українського соціуму) є сприятливими для посиленої у порівняно до попередніх років взаємодії політики і релігії.

5. Подальший розвиток українського православ'я, зокрема його об'єднання, матиме позитивний вплив для процесу державотворення. Таке об'єднання можливе за умови відмови від будь-яких спроб одержавлення чи націоналізації православної церкви, дотримання основ віровчення, церковних традицій і канонів, а також відмови від політизації релігійно-церковної сфери.

Основний зміст дисертаційної роботи відображено в таких публікаціях автора

1. На перехресті політики і релігії // Віче. - 1998. - № 9. - С. 84-99

2. Религиозная мораль и этнокоффессиональное согласие / / Социальные процессы й проблемы духовности. Сборник научных трудов. - Киев - Севастополь. - 1998. - С. 73-75.

3. Тенденції релігійної ситуації в Україні// Християнство і культура: історія, традиції, сучасність. Збірник наукових праць. - Полтава, 1998. - С. 156-158.

4. Релігійний гуманізм і практична політика / /. Християнство і духовність. Збірник матеріалів другої міжнародної наукової конференції циклу наукових конференцій "Християнство: історія і сучасність". - К., "Знання". - 1998. - С.230-232.

5. Ситуація в українському православ'ї / / Наукові записки. - Збірник. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, 1999.- Вип.б.-С. 165-169.

6. Конфліктів багато, закон же для всіх - один / / Віче. - 1999. - №3.-С. 124-129.

7. Християнська демократія й етапи визвольного руху в Україні / / Матеріали VIII міжнародного "круглого столу" 11-13 травня 1998 р. - Львів, "Логос". - 1998. - С. 284-285 (у співавторстві).

8. Міжцерковні відносини в українському православ'ї / / Матеріали Міжнародної наукової конференції "Історія релігій в Україні" 11-13 травня 1999 р. - Львів. - С. 211-213.

9. Державотворчий процес в Україні і церква / / "Учитель". -1999.- № 5-6. С.8-11.

10. Автокефалія УПЦ як елемент державності / / Віче. - 2000. - №4. - С.117-121.

Размещено на Allbest.ru

...