Вплив інтелігенції на державотворчі процеси в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 321.96

ВІЗІРЯКІНА Наталія Іванівна

ВПЛИВ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.03 - політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор ТИМОШЕНКО Зоя Іванівна, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, проректор

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ВОРОНКОВА Валентина Григорівна, Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри адміністративного менеджменту,

кандидат політичних наук ХОДАКІВСЬКИЙ Михайло Дмитрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, молодший науковий співробітник

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра політології і соціології

Захист відбудеться “23” березня 2001 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “ 22 ” лютого 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради: доктор політичних наук В.П. ГОРБАТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інтелігенція влада молодь державотворення

Актуальність теми дослідження. Україна увійшла в третє тисячоліття як незалежна, цивілізована європейська держава. Її “європейськість” визначається не тільки географічним положенням, але й тими науковими, культурними, філософськими досягненнями, які входять у скарбницю світової культури. Наша держава має величезний інтелектуальний потенціал, успіхи якого примушують з повагою схиляти голови вчених багатьох розвинених країн. Проте ми, маючи високий рівень освіти, величезну когорту інтелектуалів, порівняно навіть з нашими колишніми партнерами із “соціалістичної співдружності”, залишаємося в політичному і економічному вимірі далеко позаду.

На крутих поворотах історії, у хвилини скрути кожна нація завжди з надією дивилась на духовну частину своєї еліти - інтелігенцію. У цьому відношенні не є винятком і наш народ. Сьогодні українська інтелігенція все активніше заангажовується в процеси державотворення. Цьому сприяє політика Президента України, Верховної Ради України, уряду. Увага владних структур до матеріальних і духовних потреб (хоч і в неповній мірі, але значно краще ніж декілька років тому) свідчить про їх наміри з допомогою інтелектуального потенціалу нашої країни швидше подолати наслідки тих кризових явищ, які є насамперед результатом минулої епохи, але продовжують переслідувати нас уже майже 10 років.

Кожній епосі об'єктивно відведено певний час для вирішення нагальних проблем. В межах перехідного періоду від тоталітарної системи з її жорсткою плановою економікою ми наближаємось до ринкового господарювання, яке, не відкидаючи повністю окремі елементи планової економіки, будується на кардинально нових засадах. Управлінська система тоді функціонує ефективно, коли всі її елементи “вибудовані” логічно, науково, послідовно. Особливо це характерно для соціально-політичної сфери життя суспільства, де без виважених наукових підходів, належного досвіду роботи в гуманітарній галузі, соціальній політиці і т.д. поступ неможливий. Управління людьми, вчили античні філософи Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель та ін., є “царським мистецтвом”, яке вимагає ґрунтовної спеціальної підготовки, належного виховання людини, вміння покласти свою долю на вівтар Вітчизни. В Україні основним суб'єктом втілення цих якостей була й залишається інтелігенція як духовна провідна верства українського суспільства. Зміцнення державних інституцій, їх гнучка діяльність, розвиток соціальної інфраструктури, формування правової культури населення, державницького світогляду з одночасним вирішенням економічних проблем - ось ті основні доленосні завдання, які стоять тепер перед нашим суспільством. Визначити напрями їх вирішення, відповідно до місця і ролі в соціальній структурі, належить інтелігенції, яка, власне, й визначила мету і зміст даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок, обраний дисертантом, узгоджується із науковими програмами та темами, що вивчаються в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, Полтавському державному аграрному коледжі управління і права. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з тематикою навчальних курсів: “Політична сфера і політичне життя суспільства”, “Політична еліта і політичне лідерство”, “Політична культура та політична психологія”, “Політичний маркетинг і менеджмент”.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження стало визначення ступеня впливу інтелігенції на розвиток державотворчих процесів в Україні. Реалізація даної мети здійснюється шляхом постановки і вирішення таких завдань:

- з'ясування місця і ролі української інтелігенції у формуванні консолідуючої ідеї в суспільстві;

- визначення реального впливу інтелігенції на практику вітчизняного державотворення;

- аналіз змісту керівної ролі інтелігенції в державотворчих процесах у співвідношенні з можливостями впливу інших соціальних груп українського суспільства;

- виявлення характеру ставлення інтелігенції до владних структур у державі та особливостей взаємовідносин інтелігенції з офіційною владою;

- дослідження рівня активності інтелігентських кіл в управлінських процесах, у політичному забезпеченні культурологічних процесів;

- з'ясування місця української молоді у процесах державотворення;

- аналіз форм і методів підготовки студентської молоді до участі в державотворчих процесах.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є інтелігенція в її історичному і сучасному розвитку, як частина політичної еліти, провідна верства українського суспільства і рушій вітчизняної політичної культури та національної ідеології.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є вплив інтелігенції на державотворчі процеси в Україні. Українська інтелігенція розглядається в контексті її місця у процесі відстоювання незалежності України та ролі у практиці вітчизняного державотворення.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектично осмислені ідеї класиків світової філософії у сфері розвитку державотворчих процесів, а також концепції і наукові підходи сучасних українських філософів і політологів.

В дисертаційному дослідженні автор спирається на принцип системності, який дав змогу визначити державотворчий процес як взаємозв'язок політичного, економічного та культурного життя суспільства.

Спираючись на принцип історизму, дисертант розкриває етапи формування в інтелігентських колах національної ідеї як підвалини державницьких позицій. Історичний підхід дозволив автору пов'язати воєдино минуле і сьогодення, виявити найбільш характерні тенденції та перспективи реального впливу інтелігенції на процеси вітчизняного суспільно-політичного розвитку.

Розглядаючи вплив інтелігенції на розвиток державотворчих процесів через призму категорій одиничного і загального, дисертантом зроблено спробу окреслити місце та роль цього впливу, порівняно з іншими соціальними структурами українського суспільства. На основі принципу об'єктивності виявлено закономірності зв'язку політичної культури населення і рівня його активності в політичних процесах.

У дисертаційному дослідженні при вивченні поглядів викладачів вузів, лікарів, акторів, інженерів, студентської молоді використовувалися методи спостереження, порівняння, індукції та дедукції.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі опрацювання широкого масиву зарубіжної та української наукової літератури та проведених особисто конкретно-соціологічних досліджень здійснено спробу визначити механізм впливу вітчизняної інтелігенції на державотворчий процес. Виходячи з того, що остання є духовною частиною еліти, а еліта завжди активно впливала на всі процеси в державі, в основу дослідження лягло припущення, що інтелігенція є саме тією силою, яка в найбільшій мірі через безпосередню і опосередковану участь у владних структурах, партіях і рухах, за допомогою впливу на громадську думку через засоби масової інформації має можливість реального, прагматично орієнтованого впливу на розвиток державотворчих процесів в Україні. Наукова новизна формулюється у положеннях, які виносяться на захист.

1. Інтелігенція розглядається в ракурсі постановки проблеми даного дослідження як ідеологізована професійно-соціальна верства українського суспільства, налаштована на цілеспрямовану владно значущу політичну діяльність, генерування індивідуальних цінностей і колективного соціального оптимізму. Визначено наявність у вітчизняної інтелігенції специфічних рис, що засвідчують існування не до кінця використаного в сучасних умовах потенціалу. До таких рис, зокрема, відносяться: воля до прояву власної особистості, вибірково-пошуковий характер ставлення до влади; прагнення до аналізу соціальних процесів, політичних технологій, прогнозування наслідків політичної діяльності; претензії на просвітницьку роль по відношенню до масової свідомості та на роль арбітра у взаємовідносинах народу і влади.

2. В історико-теоретичному плані розкрито і обґрунтовано роль і місце української інтелігенції в створенні і реалізації об'єднуючої ідеї суспільства. З'ясовано, що такою об'єднуючою ідеєю постала рівність між національною і державною приналежністю, що була закріплена в 1996 р. Конституцією України. Саме завдяки зусиллям інтелігенції у XX ст. були створені відповідні передумови для формування політичної свідомості консенсусного типу з усвідомленням рівноправності всіх, хто проживає на території України, без огляду на їх соціально-культурну свідомість, соціальну приналежність, релігійне віровчення, етнічне походження та ін.

3. Обґрунтовано два напрямки задіяності української інтелігенції в культурологічному процесі (схильність до експонування нею минувшини - з одного боку та майбутнього бачення культури - з іншого). Подолання подібного дуалізму з тяжінням до крайнощів першого чи другого порядку можливе на основі політичної соціалізації з поступовим формуванням суспільно значущих потреб щодо ідентифікації на національній основі, прагнення до служіння суспільству як до особистісно усвідомленої мети.

4. Висвітлено ставлення сучасної української інтелігенції до владних структур та особливості їх співпраці в процесі формування у широких мас державницького способу мислення. На підставі проведених соціологічних досліджень стверджується, що хоч українська інтелігенція в більшій або меншій мірі і є опозиційною до влади, але ця опозиційність має конструктивний характер. Завдяки своєму високому рівню освіченості, здатності до глибокого аналітичного мислення, налаштованості на позитивну співпрацю з владними структурами у справі державотворення, українська інтелігенція має всі необхідні можливості для спрямування громадської думки на позитивне вирішення соціальних проблем.

5. Виявлено і стверджено необхідність політичного забезпечення культурологічних процесів в умовах перехідного етапу до ринкового господарювання. Політичне забезпечення полягає у залученні якомога ширших верств українського населення до участі в утвердженні нових форм ринкового господарювання в інтересах матеріального самозабезпечення та максимального самовираження духовного потенціалу особистості через розвиток політичної свободи. Ефективність державотворчих процесів безпосередньо пов'язана з впливом інтелігенції на свідомість і поведінку людей з огляду на необхідність формування внутрішньої потреби щодо політичної участі, як власної волі, бажання.

6. Доведено необхідність духовного забезпечення (громадянського, морального, патріотичного тощо) участі інтелігенції у процесах управління економічним, політичним, культурним життям суспільства. На основі історико-політологічного аналізу дійдено висновку, що своєю іманентною суттю інтелігенція потребує нерозривних зв'язків із широкими масами, провідної ролі у суспільстві. Коли вона втрачає творчий, проводирський порив, тоді вона приречена на виконання другорядних ролей у суспільстві, перетворюється на розмиту аморфну масу людей, позбавлену реального матеріального і духовного впливу на соціальні процеси.

7. Розкрито механізм впливу інтелігенції на студентську молодь - спадкоємця і рушія українського інтелектуального середовища. Виявлено, що молодь в Україні становить собою соціально-культурне опертя для інтелігенції в її політичній, державотворчій діяльності. Соціологічні дослідження засвідчують, що сьогоднішні студенти - це майбутні працівники у владних структурах, державні діячі, політики з ринковоорієнтованим мисленням.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:

- у філософсько-теоретичному осмисленні місця і ролі інтелігенції в соціальній політиці Української держави;

- у практичній діяльності державних структур при створенні консультативних центрів у ході проведення заходів державницького спрямування (референдумів, виборів, збору підписів для політичних акцій, створення громадської думки на користь дій влади та процесу зміцнення державних інституцій в цілому);

- в лекціях із політології (теми: “Людина і політика”, “Політичний процес та його регулятори”, “Політична еліта і політичне лідерство”), із соціології (тема: “Соціологія освіти, науки, культури”);

- в лекційно-пропагандистській діяльності та при розробці програм стратегічної і тактичної діяльності обласних і районних держадміністрацій усіх рівнів, партійних і громадських об'єднань.

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, які характеризують його наукову новизну і практичне значення результатів, одержані дисертантом особисто. Всі теоретичні результати та ідеї досліджені автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на спільному засіданні кафедри соціальної і гуманітарної політики та кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України, а також на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.

Результати досліджень використовувалися в процесі викладання окремих тем для управлінських кадрів у Полтавському державному аграрному коледжі управління і права.

Одержані висновки і положення дисертаційної роботи доповідались на ряді конференцій і науково-практичних семінарах, зокрема: на Всеукраїнській міждисциплінарній науково-практичній конференції “Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування)” 25-26 листопада 1999р. в м. Харкові; на 5-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” 16-17 грудня 1999 р. в м. Києві; на Науково-практичному семінарі Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності на тему: “Основи ефективної організації виховної роботи в сучасному ВЗО недержавної форми власності” 12-17 вересня 1999 р. в м. Києві.

Публікації. Основні ідеї та результати досліджень відображені автором у публікаціях, зокрема, в чотирьох статтях у наукових фахових виданнях з політології, розділі “Політичне лідерство і політична еліта” в навчальному посібнику “Політологія” та в доповідях на Всеукраїнській міждисциплінарній науково-практичній і 5-й Міжнародній науково-практичній конференціях. Загальний обсяг публікацій 5,5 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, 3 розділів, що включають 7 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 183 сторінки. Використано 262 джерела, із них 41 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюються мета, завдання дослідження, визначається ступінь наукової розробки проблеми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретична і методологічна основа дисертаційного дослідження, його наукова новизна, гіпотеза дослідження, зазначається, як була здійснена апробація дисертаційного дослідження.

Перший розділ “Стан і основні напрямки дослідження проблеми” включає два підрозділи. У першому підрозділі “Стан наукової розробки проблеми впливу інтелігенції на державотворчі процеси” аналізується стан розробки проблеми, вивчаються праці українських і зарубіжних вчених, ідеї яких дали змогу дисертанту, обґрунтувавши висунуті дисертаційні положення, вийти на широкий простір нових концептуальних парадигм.

Перші спроби визначити і обґрунтувати місце і роль представників інтелектуальної діяльності знайшли своє місце в працях античних мислителів - Платона, Аристотеля, теологів Середньовіччя, філософів Нового часу і Просвітництва, в сучасній науковій літературі, як зарубіжній, так і вітчизняній. Серед вітчизняних вчених досліджуваній проблемі надавали певної уваги В. Андрущенко, В. Бебик, В. Бабкін, В. Воронкова, А. Герасимчук, М. Головатий, І. Драч, М. Катаєва, О. Мироненко, М. Михальченко, В. Луговий, В. Ребкало, С. Рябов, М. Слабошпицький, Д. Табачник, З. Тимошенко, М. Ходаківський та ін. Про деякі особливості впливу інтелігенції на управління державотворчими процесами шляхом участі її в діяльності політичних партій і громадських рухів писали В. Журавський, О. Картунов, В. Князєв, М. Пірен, В. Шахов та ін. Аналіз впливу інтелігенції на процеси державобудування засобами громадської думки, через художню самодіяльність, участь у творчих спілках зустрічаємо в працях Н. Головіної, В. Кременя, М. Пірен, І. Надольного, С. Чукут та ін.

У працях вищевказаних вчених проблема визначення місця і ролі інтелігенції в державотворчих процесах не виділяється спеціально, але, наприклад, коли висувається питання духовного впливу на державобудування в Україні, значення інтелігенції як духовної частини еліти українського суспільства, наголошується обов'язково. Праці українських вчених не тільки ініціювали теоретичні пошуки дисертанта, але й послужили методологічним орієнтиром для висновків дисертаційного дослідження.

У другому підрозділі “Основні напрямки дослідження проблеми” концептуально обґрунтовується необхідність визначення основних напрямків дисертаційного дослідження. На основі аналізу сучасної наукової літератури, соціологічних досліджень, проведених науковцями Києва, Полтави, вчених з наукових центрів Львова, Харкова, Дніпропетровська та проведених дисертантом особисто встановлено, що вплив інтелігенції на державотворчі процеси здійснюється в трьох основних напрямках:

а) через безпосередню і опосередковану участь інтелігенції в роботі владних структур;

б) участь представників інтелігентських кіл у роботі політичних партій, рухів, громадських організацій та асоціацій;

в) вплив на свідомість суспільства засобами художньої літератури, преси, радіо, телебачення, через гуртки художньої самодіяльності.

У другому розділі “Місце інтелігенції в боротьбі за незалежність України” в історико-філософському плані аналізується діяльність інтелігенції в площині формування і утвердження національно-державницького менталітету українського суспільства.

У першому підрозділі “Місце української інтелігенції в формуванні консолідуючої ідеї державотворчого процесу” - автор відзначає, що після знищення козаччини в Україні на короткому історичному етапі зникла сила, яка захищала українство. Але обезглавлена нація не загинула. Кінець ХУШ - початок ХІХ ст. знаменувався спробою інтелектуальних кіл українського суспільства відродити національну самосвідомість. Попри посилення національного гніту з боку владних структур Австро-Угорщини і Росії, в Україні під впливом національно-визвольних ідей, що проникали з Італії, Чехії та Польщі, оживає національний дух. Цьому сприяли різного роду організації, які аж ніяк не ставили своєю метою реалізацію українських ідей, але інкорпоровані в ці організації українці “вчилися” політично виборювати незалежність, визначати шляхи формування національної свідомості. Упродовж всього ХІХ і початку ХХ століть українські мислителі шукали такий духовний стрижень, який міг би стати об'єднуючою ідеєю українського суспільства, стимулював боротьбу за національну незалежність. Таким стрижнем стала національна ідея. В процесі її розвитку поступово викристалізовуються дві традиційні лінії, які мали методологічне значення для формування національної свідомості населення України. Це національно-етнічна та національно-державницька лінії. Вони не були “винаходом” української політичної думки. І перша, і друга частково сформувалися під впливом національно-визвольних рухів в Італії в другій половині ХІХ ст., частково в середовищі польських та чеських підпільних організацій інтелектуалів національно-визвольного спрямування першої половини ХІХ ст. і лише частково в Кирило-Мефодіївському товаристві та працях М.Драгоманова, М.Грушевського. Особливого звучання вони набувають у роботах Д.Донцова і В.Липинського.

Сьогодні домінуюче значення має національно-державницька ідея, сутністю якої є те, що всі народи, які населяють Україну, є рівноправними громадянами Української держави. Національна ідея, стверджується в дисертації, попри всі політичні і економічні негаразди, з кожним роком стає об'єднуючим фактором українського суспільства. Найбільш дійовими її адептами були і є представники творчої, наукової та технічної інтелігенції.

У другому підрозділі “Творча участь інтелігенції в політичному процесі державотворення” на основі аналізу наукової літератури та соціологічних досліджень доведено, що збільшення верстви інтелігенції в українському суспільстві сприяє прискоренню його демократизації, подолання залишків тоталітарного менталітету. Але тільки кількісне збільшення представників інтелігентських кіл не в змозі суттєво змінити ситуацію в суспільстві без достатньо високого рівня політичної культури населення. Ця культура в умовах України має порівняно недавню історію. Її формування відбувалося і відбувається в умовах наявності залишків стереотипів тоталітарного мислення, яке хоч і втрачає з кожним роком ґрунт під собою, але його рецидиви мають місце ще й сьогодні, причому серед частини населення похилого віку вони є домінуючими.

Для руйнування стереотипів минулого необхідний значний проміжок часу, хоч ще ніде і ніколи не бувало, щоб вони були подолані остаточно. Але це не є так важливим. Головне в тому, щоб їх вплив був зведений до мінімуму в конкретній історичній ситуації. На жаль, їх збереженню, а часто і підсиленню, в значній мірі сьогодні сприяють економічні негаразди, які переслідують наше суспільство вже майже 10 років.

Руйнівником стереотипів минулого, а разом з тим і творцем нової державності та натхненником ринкової системи господарювання виступає інтелігенція. Це підтверджує здійснений в дисертації аналіз.

Методом анкетування дисертантом було проведено дослідження в середовищі викладачів вузів та студентів. 83,2% опитаних відповіли, що участь інтелігенції в державотворчих процесах сьогодні є не тільки бажаною, але і обов'язковою. 10% - заперечили доцільність такої участі, а 6,8% - не змогли відповісти на поставлені в анкеті питання. 98,7% пенсіонерів, а це колишні вчителі, лікарі, актори, працівники музеїв, інженери, взагалі вважають, що без активної участі інтелігенції побудова сильної української держави може затягнутися на десятки довгих років.

Аналіз відповідей опитаних свідчить про те, що населення нашої країни твердо переконане, що на інтелігенцію сьогодні покладена історична місія - бути обов'язково заангажованою в державобудівних процесах, виконувати в них роль політичного, культурологічного, освітянського каталізатора. І цю роль, як показують дослідження, інтелігенція виконує з кожним роком по наростаючій в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

Третій розділ “Роль інтелігенції у практиці державотворчих процесів в Україні” розпочинається з підрозділу “Вплив інтелігенції на розвиток культурологічних процесів”. Спираючись на праці зарубіжних вчених А. Боднара, З. Бокшанського, Л. Дуба та вітчизняних В. Бебика, В. Антоненка, М. Вівчарика, М. Головатого, В. Журавського, К. Левківського, В. Пазенка, М. Поповича, В. Ребкала, В. Соколова, В. Скуратівського, Д. Табачника, В. Цвєткова, В. Шахова, Г. Щокіна та ін., матеріали конкретно-соціологічних досліджень, проведених вибірково серед викладачів і студентів Київських і Полтавських вищих закладів освіти, дисертант прийшла до висновку, що вплив інтелігенції на управління культурою є закономірністю, детермінованою розвитком державотворчого процесу в умовах перехідного періоду, становлення ринкових відносин. Дослідження, проведені в середині 80-х років в Польщі, показали, що 93% представників інтелігенції читають газети і журнали, тоді як робітники, наприклад, тільки 55%. На кожного інтелігента в Польщі на той час в середньому припадало по 3,44% назви газети чи журналу, тоді як на робітника - лише 0,9%. Польські вчені з прикрістю зазначали, що в селянському середовищі показник тих, хто не читає газет і журналів, ще нижчий ніж серед робітників.

Беручи до уваги, що менталітет у цій царині жителя Польщі і України визначається близькістю за своїми основними характеристиками, можна з певними застереженнями екстраполювати результати досліджень польських вчених і на українське суспільство.

Звичайно, не тільки часописи та газети надають поточну інформацію про різні події в царині культури, економіки та політики. Не менше на політичний і культурний кругозір людини впливають радіо, телебачення, спілкування з видатними людьми, а то й просто з друзями. Піднесення загального культурного рівня населення України вимагає від його духовного керманича, а таким якраз і є інтелігенція, постійного вдосконалення форм і методів впливу на духовне життя суспільства. Проте, може виникнути питання, чи вважають члени суспільства такою вже необхідністю для інтелігенції управляти культурою? Проведені дисертантом дослідження свідчать, що 74% опитаних вважають, що саме інтелігенція зобов'язана взяти на себе місію управління культурологічними процесами. Правда, значний відсоток респондентів, а це 18,4%, висловили думку, що управління культурою не повинно бути сферою морального і громадянського покликання тільки інтелігенції. Управління культурологічними процесами, вважають вони, мусить бути цариною діяльності державних інституцій. 7,6% респондентів відповіли "не знаю".

У процесі дослідження впливу інтелігенції на державотворчі процеси, дисертантом виявлено, що за останні роки, попри економічні і політичні негаразди в українському суспільстві, її представники активізували свою участь у формуванні державницького світогляду шляхом залучення населення в гуртки художньої самодіяльності, до участі в ансамблях бандуристів, народних хорів, творчих спілок тощо, програма й діяльність яких побудовані на основі державницької ідеології.

У другому підрозділі третього розділу “Характер взаємовідносин інтелігенції з офіційною владою” розкривається рівень опозиційності і співпраці інтелігенції з владними структурами.

Відносини української інтелігенції з офіційною владою за роки незалежності нашої держави складалися дуалістично: з одного боку, частина її представників відсторонилася від участі в державотворчих процесах, “внутрішньо емігрувала”, інша, протестуючи проти окремих дій владних структур, свідомо брала участь у зміцненні авторитету державного апарату, підтримувала його ініціативу в розбудові державних інституцій.

Сьогодні певна частина української інтелігенції, не погоджуючись з окремими діями влади, налаштована на вибірково-конструктивну працю з нею. Проведені дослідження серед викладачів і студентів з метою виявлення їх думки стосовно того яким повинно бути ставлення інтелігенції до владних структур засвідчують наступне. На запитання анкети: “Яке, на Вашу думку, повинно бути ставлення інтелігенції до влади?” 5% заявили, що слід активно пропагувати дії владних структур; 60,5% вважає за можливе підтримувати дії влади вибірково; 20,1 - бути до влади у конструктивній опозиції; стояти осторонь від влади - 5,4%; “не знаю” - 9%.

Спираючись на праці М.Вівчарика, М.Головатого, І.Драча, С.Дубенка, Е.Лібанової, О.Палія, В.Ребкала, В.Скуратівського та ін., висновки соціологічних досліджень, доведено, що українська інтелігенція попри деяку опозиційність, детерміновану скоріше особливостями форм і методів, ніж ідеологією управління державотворчими процесами, налаштована на конструктивну співпрацю з владними структурами в справі вдосконалення державного будівництва.

Третій підрозділ “Участь української інтелігенції в державотворчих процесах” присвячений розкриттю шляхів активізації управління державобудуванням. Активізація інтелігенції щодо безпосередньої участі в управлінні державотворчими процесами в Україні має декілька напрямків.

Перший з них - розширення інформаційного поля засобами радіо, телебачення, виступами на конференціях, симпозіумах, перед студентською аудиторією тощо.

Другий - залучення студентської молоді до державобудівного процесу. Дисертантом виявлено, що ті студенти, які упродовж навчання у вузі брали активну участь у підтримці акцій, спрямованих на зміцнення державних інституцій, після закінчення навчального закладу в більшості своїй включаються в державотворчу діяльність, залучають до неї своє оточення. Дослідження свідчать, що інтелігенція активно готує із студентської молоді активістів-державників. На запитання в анкеті: Яка, на Вашу думку, роль інтелігенції у формуванні державницького світогляду молоді?” отримано відповіді: “абсолютно значна” - 20%; “значна” - 61%; “незначна” - 16%; “не знаю” - 3%.

Третій - залучення мовними засобами населення до участі в культурно-освітніх заходах державницького спрямування.

Четвертий напрямок - спроба залучення до активної державотворчої діяльності своїх колег-інтелігентів, які з тієї чи іншої причини знаходяться у “внутрішній еміграції”. Дисертантом з'ясовано, що це люди, які на початку незалежності України активно брали участь у її виборюванні шляхами пікетування, демонстрацій, акцій протесту тощо, але на якомусь етапі з різних причин відійшли від активного політичного і громадського життя. Сьогодні вони потребують моральної і політичної підтримки, одержавши яку зможуть знову стати в ряди активних державобудівників.

П'ятий напрямок - це активізація громадських організацій інтелігенції. На жаль, відкрита заполітизованість одних (наприклад, “Прометей”), організаційна аморфність других (наприклад, Конгрес української інтелігенції), корпоративний характер третіх (Просвіта”) гальмують активність дій інтелектуалів в управлінні державотворчими процесами.

Сьогодні в різних осередках української інтелігенції робляться спроби щодо створення більш дієвих організаційних структур, але, на жаль, жодна з них не заявила про себе як про серйозне громадське чи політичне об'єднання.

Шостий напрямок - це піднесення політичного рівня українського суспільства. Без формування виразної перспективи розвитку, без поширення демократичних норм і принципів всі заклики з боку передових інтелігентських кіл, владних структур падають на непідготовлений ґрунт.

ВИСНОВКИ

Висновки дослідження дисертаційної тематики мають концептуальний характер. Основними з них є такі.

1. Українська інтелігенція в більшості своїй вважала і вважає, що методологічною підвалиною управління економікою, політикою і культурою повинно бути опертя на власні сили. Через владні структури, партії і рухи, засоби масової інформації слід пропагувати всі ті здобутки, які накопичені українським народом упродовж його історичного буття.

2. Політичне, економічне, культурологічне поле управлінських процесів визначається впливом еліти українського народу, духовною частиною якої є творча, технічна і освітянська інтелігенція. Завдяки її зусиллям були створені передумови і спроби реалізації на початку ХХ століття ідеї рівності між національною і державною приналежністю, що й було законодавчо закріплено в Конституції України. Саме завдяки політичним зусиллям української інтелігенції, її впливу на свідомість народу України, вдалося привнести розуміння того, що всі, хто проживає на території нашої держави, без огляду на його соціально-культурну свідомість, соціальну приналежність, релігійне віровчення, етнічне походження і т.д. є повноправними громадянами України.

3. Упродовж всього державотворчого процесу в Україні інтелігенція тісно пов'язувала державобудування зі зняттям пут з української економіки. Управління економічними важелями, вважала вона, повинно здійснюватися, передусім, в інтересах матеріального забезпечення народу всім необхідним (І.Франко, М.Грушевський, В.Липинський, В.Винниченко), відповідно до конкретно взятої епохи. Одночасно з економічним забезпеченням українська нація повинна мати широкі політичні свободи для самовираження духовного потенціалу.

4. Дослідження, проведені дисертантом, свідчать про те, що чим більшою є верства інтелігенції в українському суспільстві, тим воно краще сприймає демократичні перетворення, вимогливіше і гнучкіше ставиться до позитивних реформаційних новацій.

5. Своєю іманентною суттю інтелігенція покликана утверджувати тісні зв'язки з усіма класами, верствами, соціальними групами суспільства, приречена на провідну роль у ньому. Коли вона втрачає творчий проводирський порив, вона приречена на виконання другорядних, третьорядних ролей в суспільстві, перетворюється на розмиту аморфну масу людей, позбавлену реального матеріального і духовного впливу на соціальні процеси.

6. Результати аналізу наукової літератури та проведені соціологічні дослідження дають усі підстави для ствердження, що хоч українська інтелігенція в більшій або меншій мірі і є опозиційною до влади, але ця опозиційність має конструктивний характер. Завдяки своєму високому рівню освіченості, політичній культурі, здатності до глибокого аналітичного мислення, вона має всі необхідні можливості, щоб спрямовувати помисли людей на позитивне вирішення соціальних проблем. Дослідження, якими був охоплений широкий масив викладачів вузів, студентська молодь, пенсіонери тощо, свідчать про те, що більша частина інтелігентських кіл налаштована на позитивну співпрацю з владними структурами у справі розвитку державобудівних процесів в Україні. Опозиційність інтелігенції виражається у її негативному ставленні до прорахунків, недосконалості форм і методів проведення владою державобудівних заходів.

7. Сутністю ефективного впливу інтелігенції на державотворчі процеси є її специфічний вплив на свідомість і поведінку людей, коли вони сприймають цей вплив як внутрішню потребу, як свою волю, бажання, хоч в дійсності останні їм привнесені із зовні. Успіхом управлінців усіх рівнів є вміння скласти таку програму дій, яка могла б переконати виконавця, що вона є саме його програмою, бо “він думав так само”, але в окресленні управлінця вона є чіткішою, переконливішою.

8. Виходячи з результату аналізу взаємодії суб'єкта і об'єкта управління, дисертант прийшла до висновку, що завдання з боку суб'єкта повинні бути сформульовані таким чином, щоб з боку об'єкта поступала мінімальна кількість запитань стосовно вирішення тієї чи іншої проблеми. Необхідно вже з самого початку визначити параметри взаємодії суб'єкта і об'єкта, властивості останнього, на які ми впливаємо, якими управляємо.

9. Спираючись на дослідження зарубіжних колег, праці українських вчених, результати конкретно-соціологічних досліджень, проведених вибірково у вузах Києва і Полтави серед викладачів та студентів, дисертант прийшла до висновку, що активізація інтелігенції у процесі державобудування тісно пов'язана з рівнем політичної культури населення, його здатністю сприймати ідеї, генеровані представниками інтелектуальних кіл. Завданням інтелігенції є не тільки підвищувати свій політичний рівень, але й сприяти його піднесенню серед широкого загалу. В процесі дослідження встановлено, що існує діалектична закономірність: чим вища загальна політична культура населення, тим складніше інтелігенції здійснювати управління економічними, політичними, культурологічними процесами, але тим глибшими, змістовнішими вони є.

10. Досліджуючи проблему активізації діяльності інтелігенції в державотворчому процесі, дисертант прийшла до висновку, що проблема управління державобудуванням тісно пов'язана з проблемою збереження самої верстви інтелігенції. Управління духовним життям суспільства не є і не може бути справою декількох людей. Щоб його здійснювати, необхідна верства спеціально підготовлених осіб, яка повинна постійно розростатися, кількісно і якісно поглиблювати свій інтелектуальний рівень. Таким чином створюється відповідне середовище, яке в значній мірі відрізняється способом дій, мисленням, поведінкою і навіть мовою від інших соціальних груп і верств (наприклад, робітників, селян, торгівців). І чим більше таке середовище, тим ефективніше його дійове поле для впливу на економічні, політичні, культурологічні структури в країні.

Інтелігенція тоді може активізувати свою діяльність, коли вона буде відчувати постійну підтримку держави, але держава, підтримуючи інтелігенцію матеріально, не повинна жорстко втручатися у форми цієї діяльності, щоб забезпечити можливість творчого підходу для вирішення економічних, політичних і культурно-освітянських проблем.

11. Одним із вирішальних напрямків активізації української інтелігенції в державотворчому процесі є її вплив на молодь, яка складає безпосереднє соціально-культурне опертя для інтелігенції. Через кілька років молодь стане “ядром” української інтелігенції. Сьогоднішні студенти - це майбутні працівники у владних структурах, державні діячі, політики, фахівці в галузі ринкового господарювання, соціально-культурної сфери і т.д. Щоб залишитися на вістрі управління соціальними процесами, інтелігенція мусить дбати про свою нинішню і майбутню соціальну базу, якою і є українське студентство.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Візірякіна Н.І. Вплив інтелігенції на державотворчий процес в Україні // Вісник УАДУ. - 2000. - №1. - С. 129 - 133.

2. Візірякіна Н.І. Формування інтелігенцією державницької ідеї в умовах незалежної України // Нова парадигма. - 2000. - Вип.17. - С.117 - 123.

3. Візірякіна Н.І. Роль інтелігенції у формуванні особистості управлінця // Нова парадигма. - 2000. - Вип.16. - С.176 - 180.

4. Візірякіна Н.І. Роль інтелігенції в управлінні державотворчими процесами в Україні // Українська еліта та її роль в державотворенні. Зб. наук. праць. - Київ: УАДУ, 2000 - Вип. 1,2. - С. 8 - 11.

5. Візірякіна Н.І. Студентська молодь в державотворчому процесі України // Нова парадигма. - 2000. - Вип. 18. - С. 113 - 118.

6. Візірякіна Н.І. Місце студентської молоді та інтелігенції в державотворчому процесі України // Командор. - 2000. - №1. - С. 41 - 43.

7. Візірякіна Н.І. Місце інтелігенції в реалізації засад злагоди в українському суспільстві // Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 1999. - Вип. 5,2. - С. 490 - 492.

8. Візірякіна Н.І. Політична еліта та політичне лідерство // Шейко С.В., Кравченко П.А., Фомічова З.К. Політологія. Навчальний посібник. - К.: Генеза, 2000. - С. 222 - 235.

9. Візірякіна Н.І. Роль освітянської інтелігенції у консолідації українського суспільства // Постметодика. - 2000. - №6. - С. 1 - 2.

10. Візірякіна Н.І. Місце педагога в управлінні навчальними процесами на шляху до опанування комп'ютерними технологіями // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти. Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції. - К.: ЄУФІМБ, 2000. - С. 183 - 185.

11. Тимошенко З.І., Візірякіна Н.І. Роль інтелігенції в умовах переходу до сучасних технологій і інформаційних систем // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти. Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції. - К.: ЄУФІМБ, 2000. - С. 173 - 176.

12. Герасимчук В.І., Візірякіна Н.І. Роль особистості викладача у формуванні гуманістичних засад студентської молоді // Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування). Матеріали Всеукраїнської міждисциплінарної науково-практичної конференції. 25-26 листопада 1999. - Харків, 1999. - С. 80 - 83.

АНОТАЦІЇ

Візірякіна Н.І. Вплив інтелігенції на державотворчі процеси в Україні. - Рукопис (183 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2000.

В роботі розкрито механізм впливу інтелігенції на розвиток державотворчих процесів в Україні. Інтелігенція розглядається як духовна частина еліти, сила, яка через безпосередню і опосередковану участь у владних структурах, партіях і рухах, за допомогою впливу на громадську думку через засоби масової інформації має можливість реального, прагматично орієнтованого впливу на розвиток державотворчих процесів в Україні. Обґрунтовано роль і місце української інтелігенції у створенні й реалізації консолідуючої ідеї суспільства, генеруванні індивідуальних цінностей і колективного соціального оптимізму.

В роботі визначено місце і роль української інтелігенції в формуванні взаємовідносин з владними структурами, особливості її впливу на студентську молодь.

Ключові слова: інтелігенція, управління, державотворчий процес, політична культура, національна ідея, громадська думка, влада, державницька ідея, студентська молодь.

Визирякина Н.И. Влияние интеллигенции на процессы государственного строительства в Украине. - Рукопись (183 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 - политическая культура и идеология. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2000.

В работе раскрыт механизм влияния интеллигенции на процессы государственного строительства в Украине. Интеллигенция рассматривается как духовная часть элиты, сила, которая через непосредственное и опосредованное участие в структурах власти, партиях и движениях, посредством влияния на общественное мнение через средства массовой информации имеет возможность реального, прагматически ориентированного влияния на развитие процессов государственного строительства в Украине. Обоснованы роль и место украинской интеллигенции в создании и реализации консолидирующей идеи общества, генерировании индивидуальных ценностей и коллективного социального оптимизма.

В работе раскрыты место и роль украинской интеллигенции в формировании взаимоотношений со структурами власти, особенности ее влияния на студенческую молодежь.

Украинская интеллигенция в процессах государственного строительства рассматривается в качестве особого субъекта, наиболее подготовленного профессионально, имеющего широкие международные связи, являющегося образцом высокой духовности, культуры, способного к динамичному, творческому восприятию нового, более перспективного относительно реформирования общества.

На основе анализа украинской и зарубежной научной литературы, результатов конкретно-социологических исследований представлена широкая палитра деятельности интеллектуальных кругов в процессе выхода нашего общества из кризиса, раскрыты творческие возможности интеллигенции в укреплении украинской государственности.

Ключевые слова: интеллигенция, управление, процесс государственного строительства, политическая культура, национальная идея, общественное мнение, власть, идея государственности, студенческая молодежь.

Viziriakina N.I. Influence of intelligency on processes of state construction in Ukraine. - Manuscript (183 pages).

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of political sciences on a speciality 23.00.03 - Political culture and ideology. Institute of the state and law by V.Koretsky of national academy of science of Ukraine - Kiev, 2000.

In operation the mechanism of influence of intelligency on processes of state construction in Ukraine is opened. The intelligency is considered as a spiritual part elite, the force, which through direct and indirect involvement in structures of authority, parties and movements, by means of influence on public opinion through mass media has possibility of real pragmatically oriented influence on development of processes of state construction in Ukraine. Are reasonable a role and place of the Ukrainian intelligency in creation and implementation of consolidating idea of a society, generation of individual values and collective social optimism.

In operation the place and role of the Ukrainian intelligency in creation making with structures of authority, feature it of influence on student's youth is opened.

Key words: intelligency, handle, process of state construction, political culture, national idea, public opinion, authority, idea of statement, student's youth.

Размещено на Allbest.ru

...