Йордано-ізраїльські відносини як фактор формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Йордано-ізраїльські відносини як фактор формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході

Аль-Шбуль Алі Мухамед

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Скороход Юрій Степанович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Гончар Борис Михайлович

кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник

Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Несук Микола Дмитрович

Провідна установа: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 24.05.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 176. 02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030. м. Київ, вул.. Леонтовича 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030. м. Київ, вул. Леонтовича 5.

Автореферат розісланий 23.04.2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук Сушко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сьогодні реальною потребою для світового співтовариства стає створення нової моделі міжнародних відносин на глобальному рівні, основними рисами якої є відхід від старих (конфронтаційних) і формування нових більш гармонійних концепцій світового розвитку, припинення локальних конфліктів, зниження рівня напруги в різних регіонах світу, створення ефективних глобальних і регіональних механізмів гарантування безпеки і активізації інтеграційних процесів. В цьому контексті стає загальновизнаною необхідність дослідження проблем безпеки (як і інтеграційних процесів) не тільки на глобальному, але й на регіональному рівнях, пошуку шляхів формування сталих систем регіональної безпеки, аналізу ролі двосторонніх зв'язків в цьому процесі. Особливо це актуально для Близького Сходу, проблема безпеки - одне із найбільш гострих питань міжнародного життя вже не одне десятиліття. І сьогодні Близький Схід - це досить нестійкий в політичному і економічному відношенні , регіон, якому притаманно існування цілої низки протиріч (територіальні суперечки, проблема водоспоживання тощо); їх розв'язання можливе лише за умови врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту та формування сталої системи регіональної безпеки (в широкому та вузькому значенні цього поняття). Особлива роль у вирішенні цих доленосних для Близького Сходу проблем відводиться йордано-ізраїльській взаємодії, оскільки обидві країни не тільки реально зробили кроки назустріч одна одній, але й спробували створити прийнятну для інших арабських країн модель досягнення миру з Ізраїлем, яка мала стати структурним елементом нового регіонального порядку. В цьому контексті дослідження досвіду та проблем нормалізації відносин між Йорданією та Ізраїлем в руслі загальних тенденцій формування регіональної системи безпеки викликає науковий інтерес та має практичну доцільність (особливо в умовах насильства, яке заполонило знову регіон). Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена: зацікавленістю світового співтовариства в цілому та незалежної України зокрема в збереженні миру і формуванні стабільної системи безпеки на Близькому Сході; впливом відносин між Йорданією та Ізраїлем на розвиток близькосхідного мирного процесу, на весь комплекс міжнародних відносин в регіоні; недостатністю вивченості цієї проблеми в українській політичній науці.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, наукової теми відділу Азії і Африки “Взаємовплив внутрішньої і зовнішньої політики афро-азіатських країн у подоланні соціальних криз і регіональних конфліктів”; номер державної реєстрації 0199U000997.

Актуальність теми визначає наукову проблему, яка вирішується в дисертації: особливості та закономірності процесу становлення та розвитку йордано-ізраїльських відносин та їх вплив на формування системи регіональної безпеки.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини на Близькому Сході в 1990-х роках.

Предметом дослідження є йордано-ізраїльські відносини як чинник формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період 1990-х років - час системних трансформацій на Близькому Сході, який ознаменувався розгортанням мадридського мирного процесу в регіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження характеру, змісту, еволюції ізраїльсько-йорданських відносин та ступені їх впливу на пошук шляхів формування регіональної системи безпеки. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення:

? з'ясування характеру впливу регіонального середовища та внутрішніх процесів в Ізраїлі на формування та еволюцію концепцій близькосхідної політики офіційного Тель-Авіву;

? аналіз ізраїльської концепції “нового Близького Сходу”, дослідження місця та ролі в ній йордано-ізраїльських відносин;

? дослідження підходів офіційного Амману до визначення своєї ролі та місця в системі нових регіональних координат;

? дослідження позиції Ізраїлю та Йорданії стосовно проблеми близькосхідного врегулювання як в період підготовки, так і під час роботи Мадридської мирної конференції з проблем Близького Сходу; визначення місця та ролі ізраїльсько-йорданської взаємодії в близькосхідному мирному процесі;

? всебічний аналіз йордано-ізраїльського мирного договору як моделі нормалізації відносин інших арабських держав з Ізраїлем та структурного елементу нової регіональної системи безпеки;

? дослідження процесу становлення торгівельно-економічних відносин між Йорданією та Ізраїлем як чинника формування економічних підвалин нової регіональної системи міжнародних відносин на Близькому Сході; регіональна безпека близькосхідна політика

? аналіз розвитку політичного діалогу в 1990-ті роки між Йорданією та Ізраїлем; виокремлення основних його етапів; визначення причин, що зумовили його еволюцію.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи: системний, порівняльно-історичний, емпірично-аналітичний, проблемно-хронологічний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській політичній науці на основі нових, оригінальних джерел, які раніше не вводилися в науковий обіг, ґрунтовно досліджено генезис та еволюцію ізраїльсько-йорданських відносин в 1990-ті роки в контексті пошуку шляхів формування регіональної системи безпеки. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

? Визначено причини, які зумовили еволюцію концептуального забезпечення близькосхідного курсу Ізраїлю;

? З нових позицій визначені суть, спрямованість, теоретичні джерела ізраїльської концепції “нового Близького Сходу”, доведено, що йордано-ізраїльській взаємодії відводилося центральне місце в процесі реалізації цієї концепції на практиці;

? Вперше досліджено бачення Йорданією свого місця в системі міжнародних відносин на Близькому Сході, що формується; зроблено висновок, що кроки, зроблені Амманом, були спрямовані на збереження статусу “центра сили” в новій системі регіональних координат;

? Доведено, що курс на нормалізацію двосторонніх відносин між Йорданією та Ізраїлем є стратегічним вибором обох країн;

? З нових позицій - з точки зору перспектив формування регіональної системи безпеки - дано всебічний аналіз йордано-ізраїльського мирного договору як оптимальної моделі нормалізації відносин між арабами та Ізраїлем;

? Дана об'єктивна оцінка розвитку торгівельно-економічних відносин між Йорданією та Ізраїлем як чинника формування економічних підвалин нової регіональної системи міжнародних відносин на Близькому Сході;

? Виокремлено етапи розвитку політичних відносин між Амманом та Тель-Авівом, доведено, що стан двосторонніх відносин не є адекватним моделі “теплого миру”.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки дисертації можуть бути використані в діяльності українських зовнішньополітичних установ, а також в навчальному процесі при вивчені проблем міжнародних відносин 1990-х років. Окрім того, теоретичні та фактологічні матеріали дисертаційної роботи можуть бути задіяні співробітниками відповідних науково-дослідних інститутів та центрів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювались на засіданні відділу Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, були оприлюднені у виступі на конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 2000 року). Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових статтях в збірках наукових праць.

Структура дисертаційної роботи складається з вступу, чотирьох розділів та дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (230 найменувань українською, російською, англійською та арабською мовами). Загальний обсяг дисертації - 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, наукове значення роботи, визначено мету та завдання, об'єкт, предмет дослідження, його хронологічні межі, відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - “Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” - визначено доцільність застосування системного підходу, емпірично-аналітичного, порівняльно-історичного та проблемно-хронологічного методів політологічного дослідження.

Автор виходить з того, що формування системи регіональної безпеки спрямовано на створення максимально сприятливих (в ідеалі - оптимальних) умов для розвитку держав як структурних елементів системи шляхом налагодження кооперації та співробітництва між ними як на регіональному, так і на двосторонньому рівнях. В зв'язку з цим мета створення такої системи полягає не тільки в формуванні стійких зв'язків між державами, що дозволяє їм ефективно протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам, але й у налагодженні конструктивного та взаємовигідного співробітництва.

Близький Схід сьогодні не є сформованою регіональною системою. Характерними рисами сучасних міжнародних відносин в регіоні є наступні: зростання після розпаду СРСР взаємозалежності та взаємозумовленості політичних та економічних процесів (що все в більшій мірі усвідомлюється державами), розгортання мадридського мирного процесу як структурного елементу нового регіонального порядку; динаміка відносин визначається взаємодією центросилових держав; характер зв'язку між основними елементами системи детермінується насамперед силовими параметрами держав. Це дає підстави стверджувати, що формування регіональної системи безпеки буде залежати від стану відносин між основними “центрами сили”; що неминучим є боротьба на рівні проектів та планів як відображення боротьби за лідерство; що в майбутній конструкції регіональної системи провідну роль певний час будуть відігравати сильні двосторонні елементи. В цьому контексті критично важливим уявляється створення прийнятної моделі двосторонніх відносин (моделі “теплого миру”) між Ізраїлем та арабською країною (бажано “центром сили”), яка буде успішно апробована.

Джерела, використані при написанні дисертації, умовно можна поділити на декілька основних груп:

? офіційні документи і матеріали Йорданського Хашимітського Королівства;

? офіційні документи міністерства закордонних справ Ізраїлю;

? документи, які формують договірно-правову базу власне ізраїльсько-йорданських відносин (мирний договір та двосторонні угоди в різних сферах відносин).

? угоди, підписані між Ізраїлем та Організацією визволення Палестини (ОВП), а також матеріали і документи окремих держав, в яких містяться мирні ініціативи щодо Близького Сходу;

? документи міжнародних організацій (ООН, Ліги арабських держав тощо);

? мемуари та наукові праці політичних лідерів Близького Сходу;

? документи і матеріали політичних партій і рухів Йорданії та Ізраїлю.

Проблема йордано-ізраїльських відносин як чинника формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході не була до цього часу об'єктом спеціального дослідження ні в українській, ні в зарубіжній політичній науці. Певні аспекти теми знайшли своє відображення в роботах американських вчених А.Гарфінкля і Л.Плоткіна, та в дослідженні йорданських вчених А.Аль-Маджалі і М.Аль-Абіді. Якщо праця А.Гарфінкля (1992 р.) повністю присвячена становленню та розвитку таємних йордано-ізраїльських контактів в період, що передував початку мирної конференції з Близького Сходу в Мадриді 1991 р., то робота А.Аль-Маджалі і М.Аль-Абіді торкається питань йордано-ізраїльської взаємодії в рамках мадридського процесу, спрямованої на досягнення миру між обома країнами, залишаючи поза увагою при цьому комплекс двосторонніх проблем після укладання мирного договору. Праця Л.Плоткіна іншого характеру - це спроба аналізу тенденцій суто економічного аспекту розвитку стосунків між Йорданією та Ізраїлем в 1994-1997 рр., до того ж без будь-якого зв'язку із проблемою формування нового регіонального порядку. Деякі аспекти проблеми були розглянуті в роботі того ж А.Гарфінкля (1998 р.) та йорданського історика С.Муси, присвячених політичній історії Йорданії.

Важливе місце в роботі над темою дисертації мали дослідження ізраїльських політологів, для яких характерним є сприйняття проблеми формування нової близькосхідної системи міжнародних відносин через призму забезпечення національної безпеки Ізраїлю. Основна теза Е.Інбара, Я.Еврона, С.Герша, Ш.Сандлера: поява ідеї “нового Близького Сходу” є наслідком підвищення рівня ізраїльської безпеки, а її реалізація спрямована на перетворення Ізраїлю в економічний “центр сили” в світі і має супроводжуватися подальшим зміцненням потенціалу стримування (в першу чергу, його ядерного компоненту).

Арабському підходу до проблеми “нового Близького Сходу” притаманне розмаїття думок. Деякі автори (А.Хасан, М.Ісмаїл, Д.Муаввад) оцінюють ідею формування нового регіонального порядку як серйозну загрозу для арабського світу, його єдності; не припускають можливість укладання будь-яких сепаратних угод та нормалізації відносин з Ізраїлем доти, поки не буде вирішена палестинська проблема шляхом створення Палестинської держави і не будуть задоволені всі вимоги арабських держав у їх протистоянні з Тель-Авівом. Критикуючи курс Йорданії на замирення з Ізраїлем, вони закликають до зміцнення системи міжарабських відносин.

Більшість арабських вчених (Ф.Фаттах, Н.Халек) дотримуються тієї думки, що процес формування “нового Близького Сходу” вже відбувається, що зумовлено трансформацією системи міжнародних відносин на глобальному рівні, і він матиме як позитивні, так і негативні наслідки для арабів (економічне домінування Ізраїлю на Близькому Сході неминуче завдасть шкоди економіці арабських країн тощо). Послідовники цього напрямку арабської політичної думки вважають за потрібне зміцнити насамперед економічні (а не політичні) інститути системи міжарабських відносин, які не виступають в якості антиподу близькосхідної системи, а лише є засобом посилення позицій арабів в процесі формування “нового Близького Сходу”. При цьому деякі автори (С.Наджар) вважають, що процес нормалізації відносин з Ізраїлем в повному обсязі має відбуватися після досягнення мирних угод з Тель-Авівом всіма арабськими країнами, в той час як інші припускають можливість паралельного розгортання цих процесів. В залежності від цього дається і оцінка (позитивна чи критична) розвитку йордано-ізраїльських відносин.

Вагомий внесок в загальне бачення теми дисертаційного дослідження мали праці українських вчених - О.А.Коппель, Г.М.Перепелиці, М.М.Мокряка, С.А.Фареника, фундаментальна колективна монографія “Глобальні трансформації і стратегії розвитку” (ІСЕМВ НАН України), а також російських авторів К.С.Гаджиєва та Е.А.Позднякова, в яких досліджуються теоретичні та практичні питання глобальної, регіональної та національної безпеки в умовах трансформації системи міжнародних відносин.

Важливе значення для забезпечення аналітичної бази дисертації мали праці, присвячені різним аспектам соціально-економічного та політичного розвитку країн Близького Сходу, таких відомих українських дослідників як В.К.Гура, Т.Г.Клименко, М.Д.Несук, Н.О.Пророченко, Ю.С.Скороход, І.Ф.Черніков, російських вчених О.М.Васильєва, В.І.Кисельова, О.Корнілова, Є.Пирліна, а також колективні праці “Азія: роль ключових країн в міжнародних відносинах в 1990-ті роки” (Інститут Сходознавства РАН) та “Нариси політичного та соціально-економічного розвитку країн Сходу” (ІСЕМВ НАН України).

У другому розділі - “Проблеми формування нового регіонального порядку на Близькому Сході в інтерпретації державного керівництва Ізраїлю та Йорданії” - досліджується еволюція концептуального забезпечення близькосхідної політики Ізраїлю та підходи Тель-Авіву та Амману до формування “нового Близького Сходу”.

Дисертант зазначає, що близькосхідна політика Ізраїлю ґрунтується на концепції “стримування”, яка виходить із тези “ворожого оточення” ізраїльської держави і спрямована на попередження або ж мінімізацію загроз як “основній безпеці” (загрози існування Ізраїлю як держави), так і “поточній безпеці” (загрози життю та безпеці ізраїльських громадян). Концепція “стримування”, ключовими елементами якої є воєнне стримування, раннє попередження та досягнення переконливої перемоги, є по своїй суті силовою та оборонною. Однак домінування військово-силових методів забезпечення національної безпеки тривалий час (фактично до 1978 року) виключало пошук ізраїльськими політичними колами несилової альтернативи її забезпечення. Відсутність у Ізраїлю стабілізаційної схеми в інтересах всіх учасників конфлікту, в основі якої б лежали ідеї замирення з арабами (включаючи палестинців) навіть гіпотетично не давало арабам шансу увійти в переговорний процес. В той же час, орієнтування на повну і остаточну перемогу в арабо-ізраїльському протистоянні, що дозволило б сформувати на правах переможця регіональний порядок на Близькому Сході, не виправдало себе.

Закінчення “холодної війни”, розпад біполярної системи міжнародних відносин та криза в Перській затоці 1990-1991 років стали тими чинниками, які зумовили еволюцію концептуального забезпечення, а згодом і самої близькосхідної політики Ізраїлю. Автор наголошує, що ізраїльська політична еліта (насамперед, Ш.Перес та І.Рабін) усвідомила необхідність трансформації Близького Сходу не військово-силовими методами, а впровадженням моделі економічної інтеграції в регіоні, яка передбачала встановлення миру з арабами, перехід до більш збалансованої політики, яка б адекватно новим близькосхідним реаліям забезпечувала національні інтереси Ізраїлю. Ключова роль в ізраїльській моделі “нового Близького Сходу” відводилася розвитку ізраїльсько-йорданських відносин. Єгипетсько-ізраїльські відносини не могли претендувати на це: Єгипет в постконфронтаційний період ставав потенційним конкурентом Тель-Авіву в боротьбі за лідерство в регіоні.

В розділі відзначається, що йорданське керівництво в свою чергу прагнуло визначити своє місце в майбутній системі регіональних координат, яке б дозволило б їй зберегти за собою функції регіонального “центру впливу”. Прийнятним шляхом реалізації цієї мети уявлялося досягнення миру, нормалізація відносин та налагодження взаємовигідних торгівельно-економічних зв'язків з Ізраїлем.

У третьому розділі - “Йордано-ізраїльська взаємодія як суттєвий чинник становлення нової системи регіональних відносин” - аналізується вплив йордано-ізраїльської взаємодії на розгортання мадридського мирного процесу як елементу нової регіональної системи міжнародних відносин.

Автор наголошує, що в концептуальному плані Мадридська мирна конференція являла собою компромісну модель переговорного процесу, яка базувалася на елементах двох основних підходів до врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту: всеохоплюючого (характерними рисами якого стала умова попереднього визначення ключових принципів і параметрів майбутнього врегулювання, формування регіональної системи безпеки та “пакетне” комплексне вирішення всіх проблем) та сепаратного (мінімум попередньо визначених принципів та параметрів домовленостей). Зацікавлені сторони давали згоду на початок переговорів на основі резолюції РБ ООН №242 (тобто принципу “території в обмін на мир”), але набір принципів мав бути мінімальним.

Включення Йорданії та Ізраїлю в мадридський мирний процес відбувалося складно, що було зумовлено низкою внутрішніх причин. Для Йорданії близькосхідне врегулювання є не тільки пріоритетом зовнішньої політики, але й сегментом внутрішньої політики. Вирішення подальшої долі палестинців, що перебувають на йорданській території (понад мільйон осіб) має життєво важливе значення для Йорданії з точки зору її національної безпеки. Курс короля Хусейна на участь в мирній конференції призвів до появи внутрішньої опозиції, основу якої складала ісламська опозиція, яка мала сильні позиції в йорданському парламенті. За цих умов політика короля Хусейна була спрямована на попередження виникнення політичної кризи в країні (розпуск парламенту); формування коаліції прихильників миру шляхом зміцнення позицій традиційних родоплемінних кланів в державних структурах та мобілізації народних мас на підтримку ідеї участі в конференції, обмеження можливостей парламенту впливати на мирний процес і роботу йорданської делегації на переговорах тощо. Ісламісти були ізольовані на йорданській політичній арені.

У розділі наголошується, що рішення уряду І.Шаміра про участь в мадридській мирній конференції було прийнято під тиском США і після ухвалення Вашингтоном і Москвою (коспонсорами конференції) цілої низки вимог Тель-Авіва (двосторонні переговори без будь-яких попередніх умов, неучасть в переговорному процесі представників ОВП, формування спільної йордано-палестинської делегації). Однак позиція блоку Лікуд з ключових проблем близькосхідного врегулювання не змінилася і продовжувала ґрунтуватися на принципі “мир в обмін на безпеку”, а, отже, досягнення позитивних результатів в ході двосторонніх переговорів уявлялося малоймовірним.

Дисертант наголошує, що принципових перешкод досягненню двостороннього миру між Йорданією та Ізраїлем не існувало, що було спричинено відсутністю у відносинах між ними територіальних протиріч, що в принципі дозволяло прийти до згоди навіть в рамках формули “мир в обмін на безпеку”. Однак на практиці досягнення йордано-ізраїльського миру залежало від прогресу на палестино-ізраїльському напрямку переговорного процесу і саме досягнення угоди між ОВП та Ізраїлем в вересні 1993 р. відкрило шлях для укладання мирного договору між Йорданією та Ізраїлем 26 жовтня 1994 року.

В комплексі проблем, які розглядаються договором, принаймні три питання відігравали ключову роль в контексті формування рамок майбутнього розвитку йордано-ізраїльських відносин: безпека, міжнародні кордони та проблема розподілу водних ресурсів. Мирний договір став компромісом між вимогами сторін. Ізраїльтяни отримали гарантії “теплого миру” із всіма його складовими: встановлення дипломатичних відносин, налагодження політичного, економічного, наукового та культурного співробітництва, реалізація спільних проектів, розвиток туризму. Йорданія, в свою чергу, відновила свої права на кілька анклавів, що належали їй згідно із британськими картами поділу підмандатних територій 1922 року та справедливий поділ ресурсів річок Йордан та Ярмук; визнання особливої ролі Йорданії стосовно всіх питань, пов'язаних із ісламськими святинями в Єрусалимі. Саме така модель миру, що базується на компромісі, взаємоприйнятності, і мала стати взірцем для нормалізації відносин інших арабських країн з Ізраїлем.

У четвертому розділі - “Стратегічний потенціал йордано-ізраїльських відносин як чинника регіональної стабільності” - досліджується стан двосторонніх відносин між Йорданією та Ізраїлем в торгівельно-економічній та політичній сферах, їх вплив на ситуацію в регіоні та зворотній зв'язок.

В комплексі двосторонніх відносин ключова роль належала торгівельно-економічним зв'язкам, туризму та співпраці в сфері розподілу водних ресурсів. Розвиток туризму мав в стислі терміни продемонструвати громадянам Ізраїлю та Йорданії реальні переваги досягнення миру між державами. Відносини в цій сфері відзначалися особливою динамічністю. Автор зазначає, що розвиткові двосторонньої торгівлі сприяло як анулювання йорданським парламентом законів 1953 та 1958 років, які забороняли вести торгівлю з Ізраїлем, так і підписання двосторонньої угоди (1995 р.), яка запроваджувала взаємовигідну систему преференцій. Суттєво зріс товарообіг, однак його питома вага в загальному експорті та імпорті залишалася незначною: 0,01% для Ізраїлю та 0,4% для Йорданії. Особливу увагу автор приділяє розгляду питання розподілу водних ресурсів, яка займає чільне місце в системі національної безпеки обох країн. Співпраця Йорданії та Ізраїлю в цій сфері була спрямована на вирішення двох проблем: гарантування законних прав обох країн на водні ресурси шляхом визначення водних квот та спільний пошук подолання нестачі води (реалізація спільних проектів). Згідно із умовами йордано-ізраїльського мирного договору на перспективу квота Йорданії на використання води суттєво зросла з 120 млн. куб м/год до 335 млн. куб м/год, (з них 215 - які раніше використовувались Ізраїлем) що мало не тільки економічний, але й демонстраційний ефект реальної переваги миру на рівні простих громадян.

Автор розглядає також йордано-ізраїльську взаємодію як в рамках тристороннього (йордано-ізраїльсько-палестинське), так і регіонального співробітництва (економічні конференції по Близькому Сходу). В дисертації зазначається, що з приходом до влади Б.Нетаньяху простежується тенденція до гальмування розвитку двосторонніх відносин у вищезгаданих сферах.

В розділі зазначається, що розвиткові йордано-ізраїльських відносин в політичній сфері був притаманний процес поступового зменшення інтенсивності та масштабів взаємодії та ступеню взаємопорозуміння в період 1994-1999 років. Автор наголошує, що йордано-ізраїльський мир асоціювався в уявленні простих громадян з політичними лідерами як його гарантами. В цьому контексті вбивство І.Рабіна стало кінцем періоду партнерства і цілковитого взаємопорозуміння між обома країнами, які позитивно впливали на формування політичного клімату в регіоні.

В дисертації наголошується, що ізраїльський прем'єр-міністр Б.Нетаньяху, який прийшов до влади в 1996 р., не прагнув до конфронтації з Йорданією, але його близькосхідна політика ґрунтувалася на тезі, що мир з арабами може бути лише миром стримування, миром з позиції сили, що й стало чинником загострення ситуації в регіоні. Автор зазначає, що Йорданія прагнула з метою покращення ситуації в регіоні виступити в якості посередника між лідерами арабських країн та Б.Нетаньяху, вдалася до ряду заходів, щоб послабити силовий компонент ізраїльської політики на Близькому Сході.

Наслідком загострення арабо-ізраїльських відносин стало формування в Йорданії нової опозиції миру з Ізраїлем, яка характеризувалася більш широкою соціальною базою і залученням до її складу ряду впливових політиків, що загрожувало розпадом коаліції прихильників миру. Король Хусейн, розуміючи, що денонсація мирної угоди з Ізраїлем матиме негативні наслідки для стабільності Близького Сходу в цілому, спробував спрямувати зусилля опозиції в рамки компанії “антинетаньяху”, уникаючи при цьому критики мирного договору.

Автор досліджує спроби тогочасного ізраїльського прем'єр-міністра Е.Барака та нового йорданського короля Абдалли як зупинити наростання негативних тенденцій в двосторонніх відносинах, так і зняти перешкоди на шляху для поновлення палестино-ізраїльського мирного діалогу (це стосується, насамперед, йорданської сторони, яка провела арешти членів радикальних ісламських угрупувань, які діяли і на території Палестини).

ВИСНОВКИ

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки:

1. Еволюція концептуального забезпечення близькосхідної політики Ізраїлю була пов'язана із кардинальними змінами на рівні глобального та регіонального середовища (які з точки зору національної безпеки Ізраїлю були тотожними зменшенню загроз “основній безпеці” і, відповідно, зростанню загроз “поточній безпеці”) та зумовлювалась суто внутрішніми чинниками (розпад коаліції сил, які мали користь від війни і яких задовольняв територіально-політичний статус-кво; зиск від конфлікту ставав меншим у порівнянні із новими альтернативами, які могла надати “економіка миру” в епоху глобалізації; усвідомлення неможливості воєнним шляхом розв'язати існуючі арабо-ізраїльські протиріччя тощо). Суть процесу еволюції в 1990-х роках полягала в зміщенні акцентів на мирне вирішення арабо-ізраїльського конфлікту, появі несилової альтернативи в стратегіях забезпечення національної безпеки Ізраїлю.

2. Поява ізраїльської концепції “нового Близького Сходу” зумовлена, насамперед, економічними чинниками, нагальними потребами Ізраїлю адаптуватися до нових міжнародних реалій, що сформувалися після закінчення “холодної війни”. В Ізраїлі була створена особлива модель економіки, яка відповідала потребам епохи конфронтації, вразливість, недостатня динамічність та гнучкість якої стали очевидними в умовах трансформації системи міжнародних відносин на міжнародному рівні. Концепція “нового Близького Сходу” орієнтована на перетворення Ізраїлю в економічний “центр сили” шляхом розвитку під егідою Тель-Авіву інтеграційних процесів на Близькому Сході і одночасно на зміцнення безпеки країни. Механізм розгортання інтеграційних процесів, що ґрунтується на неофункціоналістських концепціях інтеграції поширених в Західній Європі, передбачає поступовий рух від мікрорівня до макрорівня (від невеликих за обсягом заходів до масштабних; розширення інтеграції на нові сфери економічного, соціального і політичного життя) як засіб для зниження рівня напруги в регіоні. Реалізація цієї схеми передбачала в першу чергу укладання двосторонніх угод в регіоні, які мали сформувати правові рамки для подальшого регіонального економічного співробітництва. В цьому контексті ізраїльсько-йорданським відносинам відводилося провідне місце: Йорданія, Ізраїль та Палестина мали стати ядром інтеграції на Близькому Сході.

3. Складовими стратегії Йорданії, спрямованої на утвердження в якості “центру впливу” в новій системі регіональних відносин, були наступні: перетворення йорданської моделі політичної демократизації та економічної лібералізації на взірець для інших арабських країн; нормалізація стосунків з Ізраїлем та зміцнення шляхом інтенсивного розвитку йордано-ізраїльських торгівельно-економічних відносин позиції Йорданії в регіоні.

Отже, курс на досягнення миру між Йорданією та Ізраїлем був зумовлений стратегічними інтересами обох країн і був спрямований на утвердження своїх ключових позицій в структурі постконфронтаційного економічного та політичного порядку на Близькому Сході.

4. Рішення короля Хусейна про участь в мадридській мирній конференції з Близького Сходу було прийнято під впливом дії як ситуаційних чинників (необхідність виходу із певної політичної ізоляції, спричиненої невірним тлумаченням деякими країнами позиції Амману стосовно кризи в Перській затоці 1990-1991 рр.), так і чинників стратегічних (збереження стабільності в суспільстві, що ускладнювалось в умовах стану війни з Ізраїлем; зміцнення влади короля Хусейна; курс на утвердження в якості “центра впливу” в новому регіональному порядку). Згода на формування спільної йордано-палестинської делегації для участі в конференції в Мадриді реально сприяла започаткуванню мирного процесу, але одночасно закладала протиріччя між ситуаційними та стратегічними інтересами Амману.

Участь уряду І.Шаміра в мадридській мирній конференції була зумовлена дією, насамперед, ситуаційного чинника (тиск з боку США та прагнення отримати американські кредити), а не була спричинена переходом блоку Лікуд на нові позиції щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Як наслідок, на всіх напрямках двосторонніх переговорів були досягнуті незначні компроміси без просування вперед.

5. Мирний договір між Йорданським Хашимітським Королівством та Ізраїлем став наслідком цілої низки компромісів, націлених не тільки на формування сприятливої суспільної думки стосовно цього кардинального кроку обох країн, але й на впровадження своєрідної моделі нових відносин на регіональному рівні - моделі “теплого миру”, - яка була орієнтована не лише на нормалізацію відносин на міждержавному рівні, але й на створення умов для розвитку контактів на рівні народів, окремих громадян арабських країн та Ізраїлю.

6. Економічна сфера (попри певні досягнення) не стала домінуючою в комплексі йордано-ізраїльських відносин в досліджуваний період, а, отже, не змогла відігравати роль своєрідного локомотиву всього процесу нормалізації відносин між Йорданією та Ізраїлем (як на це сподівалися творці миру король Хусейн та І.Рабін).

7. Після підписання мирного договору йордано-ізраїльські відносин в своєму розвитку пройшли три етапи, які відрізнялися ступенем впливу на них зовнішнього чинника і, відповідно, вибором тактичних засобів. Перший етап - період після укладання двостороннього договору та до смерті І.Рабіна - характеризувався найвищою динамікою розвитку відносин; його особливістю стало випередження темпів політичного діалогу від розвитку співробітництва в торгівельно-економічній сфері. Другий етап - період в основному знаходження при владі в Ізраїлі Б.Нетаньяху - позначений суттєвим охолодженням відносин між обома країнами; посиленням в Йорданії позицій противників нормалізації відносин з Ізраїлем; переходом офіційного Амману до дворівневої політики щодо Тель-Авіву (на верхньому рівні - формулювання позиції згідно із загальноарабськими настроями, на більш низькому - подальше налагодження відносин в економічній сфері). Третій етап - охоплює сучасний період двосторонніх відносин, відправною точкою якого є прихід в лютому 1999 р. до влади в Йорданії короля Абдалли та в Ізраїлі в травні 1999 р. Е.Барака, характеризується подальшим ускладненням йордано-ізраїльських відносин, що спричинено зростанням напруженості в регіоні; відходом Йорданії від курсу на досягнення “теплого миру” та переходом політики обмеження ролі держави в процесі нормалізації створенням сприятливих умов для розвитку контактів між представниками приватного сектора обох країн.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Аль-Шбуль Алі Мухамед. Йорданія та Ізраїль: економічні аспекти взаємовідносин // Дослідження світової політики. ІСЕМВ НАН України. Зб. наук. праць. - 2000. - Випуск 11.- С.30-36.

2. Аль-Шбуль Алі Мухамед. Проблема водних ресурсів в йордано-ізраїльських відносинах // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зб. наук. праць. - 2000. - Випуск 17. - С.35-43.

3. Аль-Шбуль Алі Мухамед. Йордано-ізраїльський мир в контексті формування нової регіональної системи міжнародних відносин на Близькому Сході // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зб. наук. праць. - 2000. - Випуск 24 (частина 1). - С.54 - 61.

4. Аль-Шбуль Алі Мухамед. Йордано-ізраїльський мирний договір - модель “теплого миру” між арабами та Ізраїлем // Дослідження світової політики. ІСЕМВ НАН України. Зб. наук. праць. - 2001. - Випуск 16. - С. 3-11.

АНОТАЦІЇ

Аль-Шбуль Алі Мухамед. Йордано-ізраїльські відносини як фактор формування регіональної безпеки на Близькому Сході. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено питанням становлення та розвитку йордано-ізраїльських відносин та їх впливу на пошук шляхів формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході. В дисертації з'ясовано характер впливу регіонального середовища та внутрішніх процесів в Ізраїлі на еволюцію концептуального забезпечення близькосхідної політики Тель-Авіву. Визначено суть, спрямованість, теоретичні джерела ізраїльської концепції “нового Близького Сходу”. Дано всебічний аналіз йордано-ізраїльського мирного договору як оптимальної моделі нормалізації відносин між арабами та Ізраїлем. Виокремлено етапи розвитку відносин між Амманом та Тель-Авівом. Зроблено висновок, що сучасний стан йордано-ізраїльских відносин не є адекватним моделі “теплого миру”, а економічна сфера не стала домінуючою в комплексі двосторонніх відносин і не змогла відіграти ту роль, яка їй відводилася - локомотиву всього процесу нормалізації відносин між Йорданією та Ізраїлем.

Ключові слова: регіональна система, безпека, Близький Схід, концепція струмування, мадридський мирний процес, співробітництво, “теплий мир”.

Аль-Шбуль Али Мухамед. Иордано-израильские отношения как фактор формирования региональной системы безопасности на Ближнем Востоке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена вопросам становления и развития иордано-израильских отношений и их влиянию на поиск путей формирования региональной системы безопасности на Ближнем Востоке. В диссертации определен характер влияния регионального окружения и внутренних процессов в Израиле на эволюцию концептуального обеспечения ближневосточного курса официального Тель-Авива. С новых позиций раскрыты суть, направленность, теоретические истоки израильской концепции “нового Ближнего Востока”, подчеркивается, что иордано-израильскому взаимодействию отводилась центральное место в процессе реализации этой концепции.

Исследовано видение Иорданией своего места и роли в формирующейся системе международных отношений на Ближнем Востоке, акцентируется внимание на том, что курс Аммана на демократизацию и экономическую либерализацию является важной составляющей стратегии Иордании направленной на утверждение в качестве “центра силы” в новой системе региональных координат. Доказано, что курс на нормализацию отношений является стратегическим выбором и Иордании, и Израиля.

Рассматриваются разные подходы и позиции в иорданских и израильских политических кругах по отношению к проблеме участия в Мадридской мирной конференции, выявлено факторы, которые повлияли на принятие окончательного решения официальным Амманом и Тель-Авивом по этому вопросу.

С новых позиций - с точки зрения перспектив формирования новой региональной системы безопасности - дан всесторонний анализ иордано-израильского мирного договора как оптимальной модели нормализации отношений между арабами и Израилем не только на межгосударственном уровне, но и на уровне народов.

Анализируется процесс становления и развития торгово-экономических отношений между Иорданией и Израилем как фактора формирования экономического фундамента новой региональной системы международных отношений на Ближнем Востоке. Исследуется во всей сложности и противоречивости динамика политического диалога между Иорданией и Израилем после подписания мирного договора. В работе выделяются три этапа в развитии израильско-иорданских отношений во второй половине 1990-х годов, которые отличаются степенью влияния на них внешнего фактора и, соответственно, выбором тактических средств обеими государствами. Анализируются причины постепенного охлаждения отношений между Иорданией и Израилем.

Сделано вывод о том, что состояние иордано-израильских отношений не соответствует модели “теплого мира”, а экономическая сфера не стала доминирующей в комплексе двухсторонних отношений и не смогла сыграть ту роль, которая ей отводилась - локомотива всего процесса нормализации отношений между Иорданией и Израилем. Вместе с тем, автор подчеркивает, что сегодня потребность в сохранении иордано-израильских отношений приобретает критически важное значение с точки зрения сдерживания эскалации арабо-израильского конфликта и стабилизации ситуации в ближневосточном регионе.

Ключевые слова: региональная система, безопасность, Ближний Восток, концепция сдерживания, мадридский мирный процесс, сотрудничество, “теплый мир”.

Al-Shboul Ali Mohamed Ali. Jordan-Israel relations as a factor of regional security system formation on the Middle East. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree of political science by specialty 23.00.04 - Political problems of international systems and Global development. - Institute of world economy and international relations of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to the studies of becoming and development of Jordan-Israel relations, its influence on the search for the ways of Middle East regional security formation. The author establishes the nature of regional environment influence and Israel internal process' on the evolution of conceptual provision of Tel-Aviv Middle East policy. The core, direction and theoretic sources of “new Middle East” conception were defined. In the dissertation was made all-round analysis of Israel-Jordan peace treaty as an optimal model for the affairs normalization between Arab countries and Israel. The stages of relations between Amman and Tel-Aviv were defined. The conclusion was made that the contemporary state of Jordan-Israel relations does not correspond to the model of “warm peace” and that economic sphere has not become dominant in bilateral relations and was unable to play it's role - to become the “engine” for the whole normalization process of Israel-Jordan relations.

Key words: regional system, security, the Middle East, deterrence conception, Madrid peace process, cooperation and “warm peace”.

Размещено на Allbest.ru