Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна

Київ - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасна суспільно-політична ситуація в масштабах світового співтовариства характеризується активізацією суспільних модернізацій у країнах різного рівня розвитку й можливостей. В умовах модернізації суспільства виникають різноманітні, часто непередбачувані явища - від конфронтації сторін до глобальних зрушень у характері функціонування політичних систем. На цьому динамічному тлі відбувається еволюція політичних партій і партійних систем. Зокрема, виявляються нові тенденції у внутрішньопартійних та міжпартійних стосунках, а також у взаємовідносинах партій і держави та партій і громадянського суспільства. За цих умов значною мірою зростає вплив на політичний клімат суспільства партійної системи як сукупної, зв'язуючої і консолідуючої структури.

В Україні на сучасному етапі її розвитку спостерігаються як намагання до консолідації наявних партійно-політичних сил з метою створення дієздатної партійної системи, так і деструктивні процеси, властиві для перехідних суспільств. При цьому на сьогодні деструктивні процеси у партійно-політичній сфері виявляються домінуючими, що становить неабияку загрозу стабільності політичної системи й цілісності суспільного організму. У зв'язку з цим проблема функціонування партійної системи на сучасному етапі потребує, з одного боку, уважного вивчення відповідних процесів, які відбуваються в сучасному світі, а з іншого - вимагає поглибленого вивчення характеру функціонування вітчизняних політичних партій і формування на основі гіпертрофованої багатопартійності дієздатної партійної системи.

В Україні прийнята Конституція, що визначила основи, принципи, цінності і норми взаємин держави і суспільства, однак дотепер відсутня дієздатна партійна система, спроможна забезпечити відповідальність і ефективність державної влади. Усе це надає особливої актуальності
зазначеній проблемі і зумовлює необхідність дослідження соціальної природи, структури і функцій партійної системи, умов і факторів її
формування, функціонування і розвитку, її місця і ролі в політиці і суспільстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Науковий напрям, обраний дисертантом, узгоджується із науковими програмами та темами, що вивчаються в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова. Дисертаційне дослідження, зокрема, тісно пов'язане з науково-дослідницькою темою «Політична діяльність у демократичному суспільстві» (№державної реєстрації 0191002015).

Мета і завдання дослідження. Усвідомлюючи масштабність поставленої проблеми, неможливість її остаточного вирішення в рамках даного дослідження, автор ставить за мету здійснення аналізу теоретико-методологічних підходів до визначення поняття «партійна система», виявлення якісної визначеності складових її суб'єктів, підстав їхнього віднесення до даної системи, їхнього зв'язку з електоратом і державною владою, дослідження чинників, що обумовлюють процес становлення цієї системи в умовах модернізації сучасного українського суспільства, однією з основних ознак якої є процес формування партійної системи на основі неефективної, гіпертрофованої багатопартійності.

Реалізація поставленої мети дослідження обумовила необхідність послідовного розв'язання наступних основних завдань:

- з'ясування природи партійної системи і тенденцій її розвитку в умовах модернізації суспільства, виходячи з досвіду розвинених демократичних країн;

- вивчення теоретико-методологічних підходів, орієнтованих на з'ясування трансформації партійних систем і визначення сучасної структури і функцій партійної системи;

- дослідження умов і факторів формування партійної системи в контексті динамічних змін у структурі й характері розвитку перехідного суспільства;

- визначення особливостей і проблем становлення багатопартійності в українському суспільстві, виявлення тенденцій та перспектив утвердження партійної системи в Україні.

Об'єкт дисертаційного дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є теорія і практика формування партійної системи в контексті світового досвіду й вітчизняних реалій становлення партійно-політичної сфери.

Предмет дисертаційного дослідження. Предметом дослідження є характер функціонування партійних систем в умовах модернізації суспільства перехідного типу, специфіка і проблеми становлення багатопартійності в українському суспільстві, тенденцій і перспектив формування на цій основі партійної системи України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають концепції закордонних і вітчизняних учених щодо соціальної природи партійної системи, її структури, складу, функцій, місця і ролі в системі влади, політики і суспільства, умов і факторів, що визначають становлення і функціонування, спрямованість і тенденції модернізації цієї системи. У роботі на основі використання досвіду становлення і розвитку партійних систем зарубіжних країн проаналізовано партійно-політичну практику сучасної незалежної України.

В основу дослідження покладено критично-конструктивний аналіз, основу якого складають об'єктивність та історизм, органічна єдність теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, універсального і національного підходів.

При написанні роботи використані принципи і методи історичного і порівняльного аналізу, структурно-функціонального, інституціонально-правового, політологічного і соціально-філософського підходів до розглядуваних проблем. Використані також загальнонаукові методи суспільних наук, які забезпечують логіку і системність дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертації. На основі опрацювання значної кількості зарубіжної та вітчизняної наукової літератури з'ясовано наступне. Партійні системи формуються на основі домінуючих інтересів і цінностей, виражених у партійно-політичній формі з безумовним тим чи іншим впливом менш значимих, але винесених на партійно-політичний рівень і потребуючих політичного представництва в системі влади. Конфлікт домінуючих інтересів і цінностей визначає політичну лінію протистояння, вісь політичного життя країни, розділяючи і з'єднуючи основних суб'єктів партійної системи, визначає значною мірою зміст і формат цієї системи. Партійна система, що виражає інтереси і потреби соціальних груп і суспільства в цілому, залежить і значною мірою визначається державно-правовими та інституційними формами, з якими вона взаємодіє. Невідповідності між партійною і державно-правовою системою в умовах модернізації суспільства, з одного боку, ведуть до втрати ефективності державної влади, загострення конфліктів і суперечностей, соціально-економічної і політичної дестабілізації суспільства, а з іншого - до розпаду усталеного формату партійної системи, радикального партійного перегрупування, її трансформації в іншу якість.

Наукова новизна формулюється у наступних положеннях, які виносяться на захист.

1. На основі здійсненого аналізу і класифікації існуючих теоретико-методологічних підходів до визначення категорії «партійна система» з'ясовано, що партійна система у формальному своєму виразі, становить взаємодію інституційно виявлених нагальних суспільних потреб. Ступінь штучної чи природньої однорідності суспільства обумовлює кількісний вимір партійної системи - однопартійність, двопартійність, багатопартійність тощо. Змістом партійної системи є перебіг опанування та здійснення легітимних владних повноважень. Загалом, має місце реалізація наступної послідовності актуалізації (обумовлення функціональної доцільності) існування партійних систем: 1) усвідомлення наявності певної суспільної потреби; 2) виділення її політичного змісту; 3) трансформація даного змісту як домагання (ідеологічне оформлення); 4) інституалізація способів реалізації домагання (цілеспрямоване створення політичної організації, включення даної вимоги до програми існуючої політичної партії); 5) процес втілення домагання інституйованими засобами (вплив на владу, або ж вплив на суспільство засобами влади). Таким чином партійна система сутнісно виражається як структурно-функціональне перетворення змісту суспільних потреб на зміст політичного впливу; множинності суспільно-політичних вимог на інтегровану єдність діяльності влади.

2. З'ясування обумовленості сутнісних характеристик новітніх політичних систем на прикладі країн з відносно тривалим і неперервним демократичним розвитком засвідчує залежність даних характеристик від загального перебігу модернізаційних перетворень. Однією з ознак політичної модернізації є розширення кількості учасників політичного життя, що зумовлює процес інституалізації політичних акторів і взаємодію між ними: конкуренцію у боротьбі за політичну владу, а також процес узгодження, пошуку компромісу між програмними вимогами політичних партій у разі неможливості безпосереднього втілення проголошених вимог.

3. Навздогінні модернізаційні перетворення можуть виражатися: 1) у свідомому, цілеспрямованому пригніченні правлячими колами процесів становлення партійної системи, що, зокрема, може виражатися у створенні квазіоднопартійної системи; 2) в уявному структуруванні політичного поля - створенні квазібагатопартійності, що може супроводжуватися явищем гіпербагатопартійності, тобто виникнення партій, які позбавлені значимої електоральної підтримки. Як перший, так і другий варіант визначають неефективність «кишенькових» партій, оскільки нагальні суспільні пріоритети залишаються не відображеними у функціонуванні партійних систем.

4. З'ясовано, що процес утворення ефективної партійної системи в умовах навздогінної модернізації має пройти наступні етапи: 1) максимальне вираження ідеологічно оформлених і організаційно забезпечених суспільних вимог - перехід від квазіоднопартійності до багатопартійності; 2) структурування партійного поля засобами виборчого процесу, поступове утворення нової партійної системи на основі партій повної функціональності, які мають значиму електоральну підтримку і беруть участь у формуванні законодавчої та виконавчої влади. Перехід від першого етапу (руйнації однопартійності) до другого (якісного відбору партій на основі критерію повної функціональності) має припадати на момент відносної рівноваги в партійному полі - час розпаду «революційної», протестної партії (руху), що очолювала процес демонтування квазіоднопартійності.

5. Визначено та проаналізовано структурні елементи, які складають усталену партійну систему. До них віднесені: 1) партії пов'язані механізмами присвоєння, наступності, розподілу і здійснення державної влади та впливу на її діяльність; 2) відносини між суб'єктами партійної системи й, особливо, між правлячою партією (коаліцією) і опозиційною партією (коаліцією); 3) сукупність політичних і правових норм, які регулюють відносини в партійній системі, а також на всьому партійно-політичному полі. Незначимі політичні партії (позбавлені повної функціональності) формально можуть розглядатися як суб'єкти партійної системи, оскільки, хоч вони і не відіграють суттєвої ролі у політичному житті суспільства, але саме в цьому маргінальному полі формуються політичні сили здатні радикально вплинути на політичну систему країни. Дослідження даного маргінального поля партійної системи має значне прогностичне значення.

6. Розглянуто особливості становлення багатопартійності в українському суспільстві та тенденції формування партійної системи України. Формування партійної системи України в доступному для огляду майбутньому ймовірно буде визначатися в моделі з антиномією ліберально-консервативного і комуністичного партійно-політичного руху, в якій партії соціал-демократичної орієнтації будуть виступати в коаліції з ліберально-консервативним рухом.

Теоретико-практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшої наукової розробки теорії партійних систем, її соціально-політичної природи, сутності, структури і функцій, зв'язку громадянського суспільства і держави, розвитку інститутів громадянського суспільства, свободи і демократії в незалежній українській державі. Висновки дисертаційного дослідження можуть також бути використані органами державної влади в їхній політичній практиці, у відносинах з різними суб'єктами партійно-політичного життя з метою вдосконалення цих відносин, а також державно-правових інститутів законодавчої та виконавчої влади.

З практичної точки зору результати роботи мають певну цінність для суб'єктів партійно-політичного життя, які прагнуть брати участь у здійсненні влади чи бажають впливати на цей процес. А це, в свою чергу, вимагає глибоких знань теорії партійних систем, умов і факторів їхнього формування, функціонування і розвитку, динаміки цих факторів. Без цього немислиме адекватне визначення стратегії і тактики формування усвідомленої поведінки суб'єктів політики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова. Результати дослідження використовувалися в процесі викладання окремих тем в рамках базового університетського курсу «Політологія». Одержані висновки і положення дисертаційної роботи доповідалися на ряді конференцій і науково-практичних семінарах, зокрема: на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення» 26-28 квітня 1993 р.; Науково-практичній конференції «Боротьба з тероризмом у міжнародному і українському національному праві: соціальні та правові проблеми» 25-26 травня 2000 р.; науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження відображені автором у публікаціях, зокрема, у шести статтях у наукових фахових виданнях з політології та доповідях на науково-практичних конференціях. Загальний обсяг публікацій 4 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, що включають 6 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 204 стор. У роботі використано 203 джерела, з них 9 іноземними мовами.

суспільство партійний перехідний демократичний

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюються мета, завдання дослідження, визначається ступінь наукової розробки проблеми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретична і методологічна основа дисертаційного дослідження, його наукова новизна, гіпотеза, апробація дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Політологічні аспекти дослідження структурно-функціональних особливостей партійних систем» включає два підрозділи. У першому підрозділі «Рівень теоретичного опанування проблеми в соціально-гуманітарних науках» аналізуються праці українських і зарубіжних вчених, ідеї яких дали змогу дисертанту визначити власний підхід до проблеми функціонування партійної системи.

Автором з'ясовано, що проблеми становлення і розвитку партійних систем у тих чи інших аспектах досліджувалися вченими країн Заходу. Серед них варто виділити Г. Адамса, Р. Арона, П. Бурдьє, Р. Даля, Ж.-М. Денкена, М. Догана, М. Дюверже, А. Лейпхарта, Р.Міхельса, Р.-Ж. Шварценберга. Серед зарубіжних вчених постсоціалістичних країн в розрізі дослідження даної проблеми слід відзначити здобутки А. Авторханова, Т. Бекназар-Юзбашева, Ф. Бурлацького, К. Гаджиєва, В. Гельмана, В. Коломейцева, І. Левіна, В. Любіна, С. Перегудова, С. Пшизової, М. Чілли, Н. Шевцової, Т. Шмачкової, Ю. Юдіна. Серед українських вчених, які досліджували теорію і практику функціонування партійних систем, необхідно відзначити С. Бабія, Е. Базовкіна, М. Білецького, М. Погребинського, А.Білоуса, К. Богомаза, В. Якушика, Н. Гаєву, О. Гараня, В. Журавського, І. Калмакана, О. Брищенка, М. Кириченка, А. Колодій, О. Корнієвського, В. Костицького, Т. Кузьо, В. Литвина, І. Музику, Ф. Рудича, М. Примуша, А. Слюсаренка, М. Томенка, Ю. Шведа, Г. Шморгуна, В. Яблонського.

Незважаючи на значну увагу, приділену проблематиці розвитку партійних систем, праці зазначених авторів засвідчують недостатню розробленість поняття «партійна система» та, особливо, неоднозначність його застосування, що знижує ефективність досліджень політичних відносин, створює проблеми теоретико-методологічного характеру в політичних і правових науках. А значить розв'язання цих проблем має не тільки науково-теоретичне, а й практично-політичне значення.

На основі аналізу існуючої літератури автором зроблено висновок, що партійну систему слід розглядати не як формально взяту певну сукупність суб'єктів і відносин між ними, а як якісно визначену їхню сукупність, що утворює доцільну і функціональну систему, здатну організувати і стабілізувати владно-політичні відносини, державно-політичну владу і політичну опозицію, сформувати цивілізоване і продуктивне національне «силове поле» політики, основу якого складають відносини між суб'єктами партійної системи.

У другому підрозділі «Характер функціонування партійних систем в умовах модернізації» визначається і обґрунтовується специфіка авторського підходу щодо досліджуваної проблеми, котра ув'язується з політичною модернізацією суспільства перехідного типу.

Проблема модернізації перехідного суспільства привернула серйозну увагу вітчизняних дослідників Ф. Рудича, М. Шульги, Ю. Юдіна, В. Корнієнка, В. Горбатенка, О. Бабкіної, О. Ковлера, О. Панаріна, К. Гаджиєва та інших. Названі дослідження, у свою чергу, спираються на розвідки відомих західних вчених Дж. Дальтона, С. Дубе, М. Дюверже, Ш. Ейзенштадта, К. Джанди, Ю. Хабермаса, Р. Шварценберга та інших. Не претендуючи на висвітлення модернізації суспільства в запропонованих названими авторами масштабах, автор зосереджує свою увагу на одному з важливих сегментів модернізації суспільства - партійній модернізації, яка охоплює суспільний розвиток в рамках формування багатопартійності та утворення на її основі стійкої партійної системи.

Партійна система виникає на тій стадії розвитку багатопартійності, коли певна сукупність партій встановлює міцний, стійкий і стабільний зв'язок з електоратом, представляючи інтереси абсолютної більшості виборців у представницьких і виконавчих органах державної влади. Суб'єкти партійної системи формують та визначають конфігурацію і простір національного поля політики, займаючи ключові позиції в загальнонаціональному політичному процесі. Багатопартійність - це лише політичне поле, на якому виростає в кількісному і якісному відношеннях певна партійна система, покликана зайняти належне їй місце в політичній системі, забезпечити функціональність і стабільність цієї системи, згоду і порядок у суспільстві. Вона є з'єднуючою ланкою між громадянським суспільством і державою, виступає формою відображення і реалізації суспільних інтересів у системі державної влади. У залежності від якості партійної системи, її функціональності, здатності адекватно відображати суспільні потреби й інтереси, пропонувати оптимальний шлях розвитку країни, забезпечувати продуктивність влади і політики, функціонує не тільки політична, але й уся суспільна система.

Багатопартійність сама по собі може слугувати запорукою і гарантом демократичного розвитку суспільства. Однак демократія не може функціонувати без політичних партій, які є суттєвими інститутами кожної демократичної системи. Партійна система повинна оцінюватися в її якісному значенні з погляду функціональності політичних партій, їхнього взаємозв'язку та ролі, яку вони, утворивши стабільну партійну систему, відіграють у процесі модернізації чи забезпечення стабільності суспільства.

Партійна система в сучасних умовах постає як закономірний і необхідний атрибут демократії. Дієва партійна система створює умови для адекватного відображення суспільних інтересів, забезпечення ефективного народовладдя. Підставами для включення партії до партійної системи є: 1) причетність партії до здійснення владних повноважень; 2) відображення значних політичних інтересів суспільства. В умовах розгортання політичної модернізації суспільства і функціонування партійної системи, як одного з провідних суб'єктів цього процесу, суспільні відносини, поступово вдосконалюючись, набувають неантагоністичного, конкурентного характеру. Партійна система в кожному конкретно взятому суспільстві, є показником модернізованості суспільства, рівнів його політичної культури і політичної соціалізації, а також ефективності діяльності державно-владних структур.

У другому розділі «Світовий досвід трансформації партійних систем» в порівняльно-політологічному плані аналізуються проблеми формування та функціональні можливості партійних систем в контексті світового трансформаційного досвіду здійснення суспільно-політичних змін у суспільствах перехідного типу.

У першому підрозділі «Умови і чинники формування та розвитку партійних систем» автор відзначає, що у країнах Заходу партії своїм походженням зобов'язані європейській цивілізації, для якої характерні економічна, світоглядна, а потім і політична свобода людини. Появі такого суспільства у другій половині ХІХ століття передувало утвердження демократичних цінностей та інститутів, яке відбувалося протягом декількох сторіч. В Україні, Росії та інших посткомуністичних країнах утвердження політичних свобод посприяло становленню приватної власності, економічних свобод, ринкової господарської системи, що обумовило специфіку партійно-політичного розвитку цих країн.

Господарська система, місце і роль у ній різних форм власності, галузей і секторів, відносини між суб'єктами економічного життя, роботодавцями і найманими робітниками, відносини розподілу і споживання обумовлюють соціально-класову структуру суспільства і відносини між її елементами. Останні, у свою чергу, формують значною мірою свідомість та відповідні орієнтації й установки індивідів щодо політики, ставлення до тих чи інших партій. Усі ці фактори так чи інакше впливають на індивідуальну і групову свідомість індивідів, утворюють певні комбінації, за допомогою яких відбувається злиття індивідів і груп з умовами і факторами виробництва, де вони безпосередньо стикаються з економічними реаліями, усвідомлюють їх і трансформують у певні політичні орієнтації, ставлення до партій і лідерів.

Партійні системи більшості західних країн не мають економічних детермінант, що генерують непримиренні форми взаємин їх суб'єктів. У країнах, в економіці яких приватна власність перебуває в процесі становлення, де вона не розкрила свого внутрішнього потенціалу і не сприйнята суспільною більшістю в якості продуктивної і цивілізованої форми реалізації економічних потреб суспільства, існують вагомі економічні підстави для відтворення політичних поглядів і орієнтацій, альтернативних приватній власності як основі економічної системи і базовим економічним цінностям. А це неминуче відображається в системі існуючих партій та відносинах між ними.

Найбільш глибокою економічною передумовою виникнення міжпартійних конфліктів є питання про власність як базисну суспільну цінність і основу господарської системи. Питання про ставлення до приватної власності виступає головною економічною детермінантою, що визначає характер відносин між суб'єктами політики в пострадянських суспільствах, в тому числі і в Україні. Боротьба з приводу власності відсовує на другий план розв'язання проблем економічного розвитку, політизує економічні відносини, що завжди справляє на розвиток економіки деструктивний вплив.

У другому підрозділі «Суспільство перехідного типу в контексті досвіду модернізації партійних систем» автор визначає суспільства перехідного типу як такі, що спонтанно переборюють обмеження конкретної тоталітарної системи, прямують від тоталітарного до природно-історичного стану, від монопартійності до багатопартійності.

Реальна діяльність політичних партій в Україні та інших пострадянських суспільствах свідчить про те, що нові режими ні в якому разі не можна вважати демократичними, що вони все ще зберігають значні елементи державного соціалізму. Разом з тим формування багатопартійності та її поступова трансформація засвідчує, що перехідний період вирізняється рисами, які не можна назвати ні державно-соціалістичними, ні ліберально-демократичними. Однією з таких рис в Україні можна вважати незначну роль у політичному житті держави політичних партій і громадських організацій. Незавершеність партійно-політичного структурування українського суспільства може створити небезпечну ситуацію, що полягає у можливості формування авторитарних структур і механізмів, здатних до ліквідації завоювань демократичного розвитку.

Кожна партійна система повинна мати необхідні інтегративні механізми, фактори, що з'єднують її складові у відносно стійку цілісність, незважаючи на перманентні суперечності, конфлікти і боротьбу між її суб'єктами. Базова система цінностей є системою інтегративних підвалин суспільства, що надає йому цілісності і єдності. Ці цінності, як правило, фіксуються в конституціях держав, охороняються законом і владою, стають найважливішими елементами духовної і матеріальної культури народу, відбиваються в його менталітеті.

В Україні ці проблеми вирішуються досить повільно внаслідок відсутності традицій і досвіду державного будівництва, стану національної пануючої еліти з її ортодоксальною ідеологічною й політико-економічною орієнтаціями. Становлення української держави орієнтоване на забезпечення її функціональності в умовах вкрай поляризованої партійної системи, що формується, не здатної забезпечити відповідальне правління в сучасних умовах.

У третьому розділі «Роль українських партій у процесі переходу від експансії до консолідації демократії» розглядаються складні процеси і проблеми еволюції вітчизняних партій від багатопартійності до утвердження розвиненої партійної системи. У першому підрозділі «Специфіка і проблеми становлення багатопартійності в українському суспільстві» зазначається наступне.

В сучасному партійно-політичному спектрі України найдоцільніше виділити 5 груп партійних орієнтацій, котрі впливають тепер і, напевне, в майбутньому визначально впливатимуть на процес суспільно-політичної модернізації. До них належать: 1) партії комуністичної орієнтації; 2) партії соціал-демократичної орієнтації; 3) партії центристської (ліберальної) орієнтації; 4) партії консервативної орієнтації; 5) селянські партії.

У сучасних соціально-економічних кризових умовах розвитку українського суспільства електорат комуністично орієнтованих партій істотно зростає за рахунок протестного електорату. Ця частина суспільства законослухняна і є носієм патерналістської моделі політичної культури.

Одним з факторів посилення партій комуністичної орієнтації є реальна відсутність повноцінної соціал-демократичної партії, органічно зв'язаної з профспілковим рухом, яка б завоювала довіру електорату, орієнтованого на соціально-економічну політику держави. Як наслідок, лівий сектор партійно-політичного життя українського суспільства вкрай атомізований і поляризований двома групами партій - комуністичної і соціал-демократичної орієнтації, у кожній з яких і між якими виявляється гостра політична конкуренція і боротьба.

Партії центристської (ліберальної) політико-ідеологічної орієнтації в найбільшій мірі відповідають політичним силам даної орієнтації. Саме ця група партій складає основу цивілізованого і продуктивного національного поля політики оскільки політична наука розглядає партії центристського напряму як політичну силу, налаштовану на зміну конфронтаційного стилю мислення та дій, на стиль партнерства, взаємодоповнення, консенсусу, компромісу.

Особливістю українських партій консервативної орієнтації є домінування в них національно-культурних цінностей, захист національних інтересів при очевидній недооцінці соціально-економічних цінностей та інтересів. Серед групи партій консервативної орієнтації відсутня домінуюча партія. Для більшості з них характерний яскраво виражений національно-культурний і статистський пріоритет у ціннісних орієнтаціях, що обмежує їх політичні й електоральні можливості в основному західним регіоном України, де їхні позиції і вплив є домінуючими.

Селянські партії на сучасному етапі розвитку українського суспільства поступово завойовують політичний простір. Їх розвиток тісно пов'язаний з процесами реальних економічних перетворень в аграрному секторі країни.

У другому підрозділі «Тенденції та перспективи модернізації партійно-політичної сфери і утвердження партійної системи в Україні» серед умов і факторів, що впливають на становлення партійної системи України, виражають конкретно-історичний контекст і визначальні особливості виникнення і розвитку багатопартійності, з якої формується ця система, виділяються:

- посткомуністичний, посттоталітарний характер українського суспільства, відсутність демократичних партійно-політичних і державних традицій, досвіду і навичок політичної самоорганізації громадян у колективних формах захисту і реалізації групових та суспільних інтересів; тиск минулого досвіду політичної участі, посткомуністичні складові в політичній культурі й масовій суспільній свідомості країни;

- перехідний характер економіки, якісна зміна основ, принципів і цінностей її існування, функціонування і розвитку, здійснювана в кризових умовах падіння життєвого рівня більшості населення, соціальної і політичної поляризації суспільства, криміналізації економіки і політики, маргіналізації і люмпенізації значної частини громадян країни;

- формування і функціонування впливової системи лобіювання корпоративних економічних інтересів у структурах законодавчої і виконавчої влади, зрощування економічної і політичної еліти, посилення впливу різноманітних (в тому числі й тіньових) економічних структур на процес виникнення і діяльність політичних партій;

- незавершеність процесу правової інституалізації системи державної влади і національного поля політики, формування правил політичної гри, істотна політико-правова невизначеність статусу, ролі й умов діяльності політичних партій, їхніх взаємин з Президентом і урядом України, більшістю парламенту і виконавчою владою;

- орієнтація масової політичної свідомості на персоніфіковані форми політики на шкоду інституціональним, недовіра до політичних партій як до суб'єктів політики;

- неповноцінність, непрофесіоналізм, реальна малочисельність і аморфність політичних партій, невідповідність їх критеріям, що пред'являються до цих суб'єктів політики, їх нездатність прийняти на себе відповідальність за долю країни, за здійснення влади, відсутність інтелектуальних, кадрових та інших ресурсів, достатнього впливу і суспільної підтримки;

- недостатня виразність у суспільній свідомості базових цінностей, сформульованих у Конституції України як основи нової суспільно-політичної системи, що викликає потребу в компенсуючих цю недостатність функціях державно-правової системи;

- несумісність базових цінностей партій лівої та правої орієнтацій, що в умовах значного і стабільного лівого електорату обумовлює поляризований, конфліктний характер міжпартійних відносин і процесу становлення партійної системи українського суспільства;

- надмірно прагматичний характер центристських партій, розмитість їхніх ідеологічних платформ, що знаходяться під сильним впливом, а деякі і контролем груп корпоративних економічних інтересів, котрі конкурують між собою за вплив на Президента і Кабінет Міністрів України через представництво в парламенті та в структурах виконавчої влади різних рівнів.

У висновках зазначається, що партійна система - це якісно визначена сукупність політичних партій, інтегрована у конституційно-правовому порядку і відповідно до волі виборців у систему державної влади, котра забезпечує її функціонування.

Міра участі суб'єктів партійної системи в забезпеченні функціонування влади визначається їх політичним статусом і роллю в системі державної влади. Однак формальне представництво партії в парламенті не є достатньою підставою для її віднесення до партійної системи. У партійну систему включаються лише ті з них, що беруть участь у розподілі влади, впливають на її здійснення й у такий спосіб дійсно представляють інтереси виборців у системі державної влади.

Стійкість і стабільність партійної системи та відносин між її суб'єктами об'єктивно генерується взаємною залежністю політичних партій у розподілі і здійсненні влади. Влада їх з'єднує в певну цілісність і обумовлює їхню взаємну залежність та відповідальність у її здійсненні чи впливі на неї. Саме з цієї взаємної залежності, стійкості і стабільності, функціональності суб'єктів та їхніх взаємин, на думку дисертанта, і виникає дана система. Ведучим суб'єктом партійної системи завжди є правляча партія (коаліція), залежність якої від суб'єкта опозиції визначається політичним статусом і роллю останнього, реальним представництвом у парламенті, соціальною базою, правилами гри.

Державна влада як об'єкт міжпартійних відносин та їхніх прагнень об'єктивно породжує взаємодії між ними тим інтенсивніше, чим більш значним представництвом і впливом вони володіють, генеруючи разом з цим і їхні взаємну залежність, потребу співробітництва, конструктивної взаємодії, незважаючи на стійкі форми боротьби і суперництва. Боротьба і співробітництво виступають формами взаємодії і взаємозалежності партій, між якими розділена влада. Взаємна залежність між партіями зростає в міру росту їхнього представництва, впливу на розподіл і здійснення влади і навпаки. Партії, що втрачають такий вплив на владу, разом з тим втрачають і зв'язок з ведучими суб'єктами політики. Із взаємної залежності суб'єктів партійної системи формуються стійкі і стабільні відносини, що конституюють дану систему.

Дисертант вважає, що партійна система виникає на якісно визначеній стадії розвитку багатопартійності, коли певна сукупність партій встановлює стійкий і стабільний зв'язок з електоратом, представляючи інтереси значної частини виборців у системі державної влади, бере участь у її здійсненні чи впливає на цей процес. Багатопартійність - це лише партійно-політичне поле, на якому виростає під впливом конкретних умов і факторів визначена в кількісному і якісному відношенні партійна система, що виступає формою вираження інтересів і цінностей громадянського суспільства в системі державної влади. Якщо багатопартійність відбиває виникнення і становлення демократії, то утвердження партійної системи є свідченням стійкості і стабільності демократії, концентрованою формою якої і виступає партійна система.

На сучасному етапі партійно-політичного розвитку України найбільш оптимальним варіантом є формування ліберально-консервативного руху, заснованого на об'єднанні цінностей двох ідеологічних систем. Лібералізація консервативного руху наблизить українське суспільство до європейських соціокультурних, економічних і політичних стандартів, додасть йому прогресивного характеру, що відповідає потребам його сучасної трансформації. Разом з тим, не тільки сьогодення, найближче майбутнє, але ймовірно і віддалене майбутнє будуть визначатися в моделі антиномії ліберально-консервативного і комуністичного руху, що відповідає їхнім партійно-політичним орієнтаціям на збереження демократичного режиму влади.

Размещено на Allbest.ru