Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989-1999 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

ІНТЕГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА ВЛАДНИХ ОРГАНІВ КРАЇН ВИШЕГРАДСЬКОЇ ГРУПИ ЩОДО ЄС І НАТО У 1989-1999 рр.

Дем'янець Валерій Іванович

Київ-2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зовнішньополітичні орієнтири та пріоритети країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), зокрема Республіки Польща, Угорщини, Чеської Республіки і Словацької Республіки, тривалий час, особливо у ХХ ст., були предметом боротьби і впливу більш могутніх сусідніх держав. Про це свідчать дві світові війни, міжвоєнні та повоєнні роки, а також період подолання Ялтинсько-Потсдамської системи відносин на континенті та об'єднання цих країн у так звану Вишеградську групу з метою координації інтеграційної діяльності. Зовнішня політика країн ЦСЄ має значний вплив на становище у Європі і впливає на перебіг подій у більш широких масштабах. Стан міжнародних відносин у повоєнні роки і на сучасному етапі багато в чому залежить від того, яким реальним змістом наповнюється зовнішньополітична діяльність країн цього регіону. Адже в повоєнний період кожна з країн ЦСЄ, незважаючи на свою приналежність до Організації Варшавського Договору (ОВД) і Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), час від часу демонструвала зростаючий опір офіційній промосковській політиці.

Падіння соціалістичної системи обумовлено багатьма факторами, але не в останню чергу й подіями в країнах нинішньої Вишеградської групи. Держави цієї групи, волелюбність їх народів внесли свій вклад до послаблення того полюсу сили, який уособлювала Москва. Без цього були б малоймовірними практично всі події кінця ХХ ст., а відтак і розширення Євросоюзу та НАТО за рахунок країн Вишеградської групи. Запропонована тема дослідження стосується важливої проблеми розвитку країн ЦСЄ, три з яких межують з Україною. Інтеграційна політика країн Вишеградської групи буде мати зростаючий вплив і на подальший розвиток континенту, зокрема на інтеграційні перспективи щодо об'єднаної Європи країн молодої демократії, у тому числі й України.

Тому актуальність дослідження інтеграційних процесів зумовлена політичними реаліями, необхідністю наукового осмислення процесів, які відбуваються у державно-політичному житті цих країн. Вона визначається:

- потребою наукової оцінки інтеграційної політики країн Вишеградської групи в перехідний період розвитку, виходячи з нових концептуальних підходів до вивчення політики зарубіжних країн;

- необхідністю об'єктивного аналізу процесу вироблення та механізму реалізації інтеграційної політики країн Вишеградської групи до євроатлантичних структур;

- прагненням наукового обґрунтування уявних та дійсних причин успіхів або невдач інтеграційних кроків в самих країнах Вишеградської групи та їх політики щодо вступу в ЄС та НАТО;

- можливістю використання Україною політико-правового досвіду формування та реалізації інтеграційної політики країн Вишеградської групи з метою досягнення стратегічної мети - інтеграції до євроатлантичної спільноти.

Характеристика джерельної бази дослідження. У ході дослідження автором використане широке коло як вітчизняних, так і доступних зарубіжних джерел. Вони є різні за своєю політичною спрямованістю, науковою цінністю, методологією та методами дослідження. Велике коло наукової літератури і досліджень дало дисертанту практичний матеріал для його ретельного аналізу, сприяло визначенню власної концепції наукового пошуку і розв'язанню поставленої мети на новій основі.

У першу чергу автор проаналізував принципи і джерела міжнародного права, що регулюють відносини між країнами, зокрема Статут Організації Об'єднаних Націй, Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, Заключний акт наради з безпеки і співробітництва у Європі1 . До них логічно приєднуються основоположні документи Європейського Союзу і Організації Північноатлантичного договору2 .

Дисертант ґрунтовно проаналізував конституції країн Вишеградської групи3, документи, що регулюють їх взаємовідносини з ЄС та НАТО, а також широке коло документів зовнішньої політики країн ЦСЄ, що безпосередньо регулюють їх відносини між собою4. У цих документах відбиваються основні правові засади та напрями зовнішньої і, зокрема, євроатлантичної політики країн Вишеградської групи. Вони визначають нові виміри відносин, певною мірою підсумовують не лише розвиток подій цього історичного періоду, а й визначають напрями, зміни й нові аспекти підходів до євроатлантичного курсу відповідних урядових кіл.

Серед аналітичної літератури при підготовці дисертації особливе значення мали роботи вчених з проблем євроатлантичної інтеграції, які аналізують трансформаційні зміни на континенті з позиції глобального розвитку. Сюди слід віднести значну кількість монографій, статей та аналітичних розробок західних дослідників. У них висвітлюється специфіка поглиблення і розширення євроатлантичної інтеграції на сучасному етапі, розглядаються умови і географічні межі демократії, складові модернізації країн ЦСЄ у контексті здійснення масштабних соціально-економічних реформ 90-х рр. Перш за все, це роботи таких дослідників, як Е.Альтфатер, Х.Андрош, О.Бланхард, П.Бауер, С.Богер, В.Меркель, Я.Мюллер, Д.Руснок, Г.Тебе, Л.Хугге1 та ін.

Іншу групу аналітичної літератури щодо інтеграційної проблематики складають праці політологів, економістів, юристів і політиків країн Вишеградської групи: В.Відмайєр, А.Граєвські, Я.Корнаі, Ю.Борковські, П.Достеля, В.Потратц, В.Орлівські, 2 та ін.

До цього кола робіт також логічно прилягають дослідження з проблем транзитології, де увага зосереджується на політичній модернізації і політичній інституціалізації. Серед авторів тут переважають представники політичної науки вказаних країн - Я.Вірцболовські, М.Калда, М.Жілліс, І.Солтеш і П.Цашев3.

Окрім цього були проаналізовані стенограми окремих міждержавних переговорів, певна частина матеріалів роботи парламентів, де розглядалися важливі питання інтеграційної політики країн Вишеградської групи4. Їх аналіз дав можливість реалізувати мету дослідження щодо поглибленого з'ясування концептуальних засад і конкретних кроків політичних структур по інституалізації інтеграційної політики країн ЦСЄ.

Вагомим джерелом дослідження були офіційні матеріали візитів глав держав та урядів країн Вишеградської групи, зустрічі цих керівників у Раді ЄС, штаб-квартирі НАТО тощо. До цих матеріалів додаються матеріали міжнародних наукових і практичних конференцій, міжвідомчих зустрічей та семінарів. Із числа останніх відзначимо семінари щодо ролі й умов надходження прямих іноземних інвестицій в перехідний період для країн Вишеградської групи в Празі (1995 р.), Будапешті (1996 р.) і Фрайбурзі (1996 р.), а також семінар у Крефельді (1995 р.) щодо конкретних проблем суспільно-економічної модернізації у країнах ЦСЄ; міжнародну конференцію з проблем розвитку економіки перехідного періоду у Варні (1998 р.); міжнародну конференцію під егідою МВФ, на якій розглядались уроки трансформації постсоціалістичних країн ЦСЄ та пострадянського геополітичного простору у Вашингтоні (1999 р.).

Слід окремо відзначити вагомий доробок українських вчених, що займаються проблемами загальноєвропейського будівництва, глобальних зрушень на континенті, досліджують окремі аспекти євроатлантичної інтеграції, виникнення Вишеградського чотирикутника та його місця у відносинах Схід-Захід. Для орієнтації в проблематиці, формування власної концепції дослідження для автора вагому роль відіграли праці В.Бєлашова, М.Будкіна, Н.Назимова, Г.Шепелюк, І.Бураковського, О.Гаврилюка, А.Румянцева, Б.Забарко, Б.Канцелярука, С.Камінського, Є.Кіш, А.Кудряченка, Ф.Рудича, П.Рудякова, Г.Шманька, В.Ярового1 та ін.

При написанні роботи дисертант спирався на праці вчених Росії та інших країн близького і далекого зарубіжжя, в яких розглядаються питання переходу від авторитарних режимів до засад парламентської демократії; проблеми еволюції ЄС і НАТО, трансатлантичних відносин та міжнародних економічних взаємин країн ЦСЄ з державами Заходу на етапі подальшої глобалізації. Серед них виділимо роботи російських дослідників О.Богомолова і С. Глінкіна, Л.Глухарьової і В.Стради, Ю.Давидова, Л.Косикова, К.Зуєвої, Ю.Захарова, Т.Шакліна, А.Язькова1, а також західних вчених - З.Бжезинського, Р.Біделюка і Р.Тейлора, Д.Могнікана та М.Мальдельбаума, Н.Бермео і П.Кругмена, Є.Сискоса2 .

Окрім цього, здобувач у своїй роботі аналізує наукові публікації західних дослідників Дж.Айкенберрі, Ч.Кеглі, Ч.Купчана, Р.Асмуса і Р.Блеквілля3 та ін. Ці автори досліджують питання життєздатності НАТО під час турбулентних змін у галузі безпеки та можливостей формування більш широких засад співпраці у цій сфері після значних геополітичних зрушень на континенті.

Для автора стали в нагоді і ряд книг-перекладів щодо системи критеріїв і функціонування європейських та трансатлантичних інтеграційних об'єднань, а також їх розширення за рахунок країн ЦСЄ і, зокрема, Вишеградської групи. Серед них слід назвати праці М.Араха, Д.Геген, Я.Корнаї, Л.Сиджанські, С.Телботта, Т.Хартлі4.

У ході роботи над дисертацією використана також довідкова література, зокрема довідники "Международные организации", "Довідник НАТО", "Большой экономический словарь", щорічники "СИПРИ. Вооружение, разоружение и международная безопасность", економічні статистичні щорічники досліджуваних країн5.

Крім того, були використані спеціалізовані періодичні видання з питань міжнародної політики і міжнародних відносин країн Вишеградської групи, українські, російські та інші часописи.

Пошукувачем також опрацьовано дисертації та автореферати, що стосуються теми дослідження. З їх кола необхідно відзначити роботи М.Микиєвича, В.Якушика, С.Кульпінського, І.Вороніна, С.Кононенка та І.Коваля. У цих роботах досліджуються окремі аспекти питань, які є предметом вивчення дисертанта.

Поряд з цим, дисертантом були використані інформаційно-аналітичні матеріали та довідки з досліджуваної проблематики Міністерства закордонних справ України, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України та Агентства з питань розвитку та європейської інтеграції України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою наукової теми “Україна - держави Центральної і Східної Європи в новому геополітичному просторі: варіанти політичної модернізації”, здійснюваної Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини держав Вишеградської групи реалізації інтеграційної політики як складової частини загальноєвропейського інтеграційного процесу.

Предметом дослідження є діяльність органів державної влади цих країн по інституалізації процесів інтеграції, аналіз форм співробітництва між ними та ЄС і НАТО, які встановлено відповідно до укладених угод з цими організаціями.

Мета дослідження - дати наукове обґрунтування особливостей процесу вироблення та реалізації інтеграційної політики країн ЦСЄ та міжнародно-правових аспектів співпраці ЄС і НАТО з Республікою Польща, Угорщиною, Чеською Республікою і Словацькою Республікою, механізмів і форм взаємодії у конкретних сферах співробітництва у 1989-1999 рр., а також проаналізувати можливості і спрогнозувати перспективи інтеграції України до євроатлантичних структур.

Гіпотезу дослідження складає припущення, що найбільш вірогідні шанси на успіх має та зовнішня політика, яка постає консолідуючим внутрішнім чинником і ґрунтується на національних інтересах.

Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези поставлені наступні завдання:

- з'ясувати основні складові політичної трансформації в країнах Вишеградської групи в період глибинних зрушень на європейському континенті;

- проаналізувати діяльність органів державної влади щодо забезпечення інституалізації процесів інтеграції країн ЦСЄ до ЄС та НАТО;

- дослідити основні напрями спільної стратегії ЄС та НАТО стосовно країн ЦСЄ, зокрема Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччини;

- вивчити форми, механізми і інститути співробітництва ЄС та НАТО з Польщею, Угорщиною, Чехією і Словаччиною;

- дати оцінку ефективності застосування різноманітних форм і методів співробітництва ЄС та НАТО з країнами ЦСЄ у контексті входження останніх до цих структур;

- вивчити особливості співробітництва Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччини з метою міждержавної координації і активізації своєї діяльності щодо вступу до ЄС;

- з'ясувати особливості інтеграції Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини до ЄС та НАТО з метою вироблення рекомендацій для України щодо реалізації нею стратегічної мети - входження до євроатлантичного простору.

Хронологічні межі дослідження: 1989-1999 рр. Нижня межа даного дослідження обумовлена початком змін на європейському континенті, пов'язаних з падінням соціалістичних систем у цих державах, наступною зміною політичного ладу і відповідно їх зовнішньої політики. Що стосується верхньої межі, то вона обумовлена зрушеннями в інтеграційній політиці держав ЦСЄ і досягненням Польщею, Чехією та Угорщиною стратегічної мети - вступу до НАТО.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають основні принципи права ЄС і загальновизнані підходи політологів та вчених-міжнародників, які сповідують парадигму демократичної організації суспільства, соціально орієнтованої ринкової економіки, підтримують розширення географічних меж демократії як складову глобального процесу.

У дисертаційній роботі застосовувались такі продуктивні в науці методи як історичний, системний, аналітичний, метод порівняльного політологічного аналізу, логічний, нормативний тощо.

Наукова новизна роботи визначається як у спробі постановки завдань, так і в ступені обґрунтування кінцевих результатів дослідження інтеграційної політики країн Вишеградської групи в період 1989-1999 рр. Під кутом зору позитивних змін в Європі дисертантом вперше у вітчизняній політології з нових позицій розв'язана важлива наукова і практична геополітична проблема, зокрема:

- визначені чинники, які кардинально вплинули на трансформацію концептуальних засад та здійснення інтеграційної політики країн Вишеградської групи;

- проведено аналіз змісту, форм, методів та засобів міжнародної діяльності державних органів країн Вишеградської групи при реалізації ними курсу на інтеграцію до євроатлантичного простору;

- проведено неупереджений аналіз діяльності політичних інститутів країн ЦСЄ, виявлено національні особливості політики цих держав щодо євроінтеграції в період еволюції концептуальних засад розвитку Північноатлантичного альянсу;

- висвітлено форми співробітництва ЄС з країнами Вишеградської групи, їх відносини при переході від асоційованого членства до переговорів про вступ в цю організацію.

Положення, що виносяться на захист:

1.Зміни, що відбувалися у країнах ЦСЄ на рубежі 80-90-х рр. були основою для більш потужних змін на континенті, сприяли цивілізованому дистанціюванню країн Вишеградської групи від Москви в період ослаблення радянського, а потім російського полюсу сили.

2.Трансформаційний розвиток країн Вишеградської групи призвів до припинення діяльності таких організацій як ОВД і РЕВ, спонукав до національного волевиявлення народів СРСР і його розпаду, що об'єктивно сприяло подоланню Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.

3.Інтеграційна політика держав ЦСЄ мала успіх тому, що вона, з одного боку, спиралася на національні інтереси, а з іншого - лежала у площині глобалізації розвитку, зокрема посилення інтеграційних процесів у Європі.

4.Концептуальні засади інтеграції держав ЦСЄ до НАТО, незважаючи на офіційний політичний спротив Росії та ускладнення, пов'язані з агресією НАТО в Югославії, мали успіх тому, що вони стали чинником національної консолідації суспільств країн Вишеградської групи, спиралися на вагому підтримку Заходу, його прагнення розширити географічні межі демократії на континенті.

5.Послідовна і обґрунтована політика країн Вишеградської групи щодо досягнення стратегічних інтересів інтеграції до ЄС та НАТО, форми і методи зовнішньополітичної і економічної діяльності держав регіону можуть бути використані Україною при реалізації власної політики послідовного європейського вибору та входження до євроатлантичного простору.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для подальшого наукового вивчення інтеграційної політики окремих країн ЦСЄ, порівняння її з відповідною діяльністю інших країн молодої демократії.

Практичне значення роботи визначається тим, що в ній сформульовані конкретні рекомендації для української дипломатії щодо реалізації стратегічного курсу держави - входження до євроатлантичного простору. Фактичний матеріал, узагальнені висновки, запропоновані в дисертації, можуть бути використані при викладанні спецкурсів з окремих проблем політології у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором у виступі на IV Міжнародному конгресі україністів, який проходив у серпні 1999 р. в Одесі. За матеріалами дослідження підготовлені аналітичні матеріали для зовнішньополітичних і економічних відомств України, які отримали позитивну оцінку і частково були застосовані на практиці. Наукові положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Роботу складає вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел і літератури та додатки. Загальний обсяг дисертації 196 сторінок. Список використаних джерел та літератури включає 171 найменування на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

політика демократія інтеграційний співробітництво

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, ступінь наукової розробки теми, хронологічні межі дисертаційної праці, мета і завдання роботи, об'єкт, предмет, методологія дослідження, його науково-теоретичне і практичне значення. Окрім цього, подається ґрунтовна характеристика джерельної бази дослідження.

У першому розділі - "Особливості політичної трансформації та забезпечення економічної інтеграції у країнах Вишеградської групи" - проаналізовано поставторитарні зміни, що носили революційний характер, мали складний і суперечливий поступ до демократії західного зразка.

Перший параграф цього розділу "Основні складові політичної трансформації в країнах Вишеградської групи” присвячується дослідженню причин, об'єктивних чинників та наслідків суспільних перетворень в цих державах в останнє десятиріччя ХХ століття. Автор з'ясовує, що зміни в колишніх соціалістичних країнах ЦСЄ були результатом глибокої кризи суспільства, що обумовило масові народні виступи, свого роду "оксамитові революції". Відтак, перед цими незалежними державами постало стратегічне завдання: створити оновлені політичні механізми і інститути, які функціонували б на основі загальносвітових цивілізаційних засад.

Політичні процеси, що відбулися на рубежі 80-90-х рр. призвели до зміни суспільно-політичного ладу, утвердження парламентської демократії. У державах регіону склалася демократична політична система, що функціонує відповідно до нових конституцій, розподілу компетенцій і повноважень поміж законодавчою, виконавчою та судовою владою, а також завдяки розвитку інститутів громадянського суспільства.

Парламентська система здебільшого чистої форми склалася в Чехії та Угорщині, де президент обирається парламентом. Парламентська демократія характерна для Польщі і Словаччини, де президенти обираються прямим голосуванням громадян. Парламентська система слугує чинником прискорення процесів демократизації, сприяє досягненню відповідної злагоди серед політичних еліт, а також становленню сильних політичних партій, без яких демократія неможлива. Водночас наголошується, що демократизація в цих державах - це відкритий, незавершений процес, який відбувається специфічно в кожній країні.

Зміна суспільно-політичного ладу в державах Вишеградської групи (як і в інших постсоціалістичних країнах) призвела до якісних змін їх зовнішньополітичних засад і орієнтирів. Курс цих держав, у відповідності до національних інтересів, ґрунтувався на бажанні інтегруватися до європейських та євроатлантичних політичних і економічних структур.

У другому параграфі "Забезпечення економічної інтеграції країн Вишеградської групи до Європейського Союзу" аналізуються складові перетворень в економічно-правовій сфері, створення умов господарювання відповідно до тих, що діють в об'єднаній Європі. Відносини країн Вишеградської групи з Євросоюзом розвиваються по висхідній як завдяки встановленню офіційних взаємин, асоціативному членству, так і посиленню регіонального співробітництва на ґрунті ринкових, економічних, а не ідеологічних засад розвитку.

Успіхам у здійсненні економічних реформ країни угрупування зобов'язані свідомому і реформаторському ставленню владних інститутів до процесів модернізації. Трансформація планової економіки в ринкову, приватизація власності, законодавче забезпечення і підтримка нових процесів, створення більш привабливого інвестиційного правового поля поряд з іншими чинниками виводять Польщу, Угорщину, Чехію і Словаччину на авангардні позиції в ЦСЄ. Водночас реформування ЄС, виклики глобалізації зумовили інтенсифікацію переговорів країн Вишеградського угрупування, зокрема, Польщі, щодо запобігання в процесі інтеграції до ЄС можливих негативних наслідків для їх народного господарства. Процесам інтенсифікації і структурованості взаємовідносин по лінії ЄС - Вишеградська четвірка сприяють як швидкість, так і ефективність тих змін, що відбуваються у політичній, економічній і зовнішньополітичній сферах цих держав. Про це свідчать статистичні дані, які наводяться в таблицях додатку.

Підтвердженням позитивних зрушень на шляху до євроінтеграції, результативності політики країн Вишеградської групи є рішення Європейської комісії про запрошення цих країн з 1998 р. до переговорного процесу про вступ до Євросоюзу.

У другому розділі - "Процес інтеграції країн Вишеградської групи до НАТО: загальне і особливе" - розглядається політика держав щодо набуття членства в Північноатлантичному альянсі під кутом зору розширення географічних меж демократії та зміцнення нових геополітичних реалій континенту, його безпеки на сучасному етапі.

У першому параграфі "Інституалізація процесу інтеграції країн Вишеградської групи до НАТО" аналізуються причини та наслідки зміни зовнішньополітичних стратегічних цілей нових політичних еліт країн регіону. Зазначається, що три країни Вишеградської групи реалізували свій шанс на входження до зони безпеки і динамічного розвитку, обстоюючи нові стратегічні орієнтири, змінивши пріоритетність східного вектора зовнішньої політики на західний. Інституалізація відносин держав Вишеградської групи з Північноатлантичним альянсом пройшла майже десятирічний шлях еволюції: від встановлення дипломатичних відносин у 1990 р., входження до Північноатлантичної ради співробітництва у 1991 р., участі у Програмі "Партнерство заради миру" - в 1994 р., переговорів про вступ з 1997 р., і до вступу до НАТО у 1999 р.

Кожен з цих етапів відзначався зростанням інтенсивності, інституційного наповнення і конкретизації взаємовідносин НАТО з країнами-претендентами на вступ до альянсу. Цьому слугували як демократичні і організаційні зміни в лавах збройних сил держав-аплікантів, так і трансформація Північноатлантичного блоку у бік більшої ваги політичного компоненту альянсу і модернізації його воєнної доктрини з огляду на сучасні реалії. Ускладнюючим чинником, випробуванням для країн-аплікантів стали військові дії власне альянсу по "приборканню гуманітарної катастрофи у Югославії".

Країни Вишеградської групи впродовж 90-х рр. спрямовували свою діяльність на виконання базових вимог щодо вступу до НАТО, впровадження демократичного контролю над збройними силами, приведення правової бази у відповідність до стандартів альянсу.

У другому параграфі "Специфічні особливості інтеграції країн регіону до НАТО" з'ясовано конкретні напрями здійснення політики цих держав щодо досягнення взаємосумісності національних збройних сил між собою та з об'єднаними збройними силами НАТО, основні аспекти адаптації системи управління, контролю та зв'язків збройних сил і провідних формувань.

Розглядається політика кожної країни-апліканта по здійсненню реформування військової сфери, скороченню чисельності армії та налагодженню демократичного контролю за їх діяльністю. Так, проведені країнами Вишеградської групи і НАТО спільні заходи на основі індивідуальних програм партнерства сприяли адаптації військових структур претендентів на вступ до альянсу, мовній та військовій підготовці офіцерського складу тощо. Регулярними стали зустрічі між представниками військових відомств, політиками і управлінцями сторін різного рівня.

Показово, що, незважаючи на політичний спротив Росії, а також військові дії НАТО в Югославії, структура, інтенсивність відносин держав Вишеградської групи з НАТО постійно зростали і розширення Північноатлантичного альянсу на Схід відбулося.

У параграфі детально аналізується політика держав-аплікантів щодо формування позитивної громадської думки, сприйняття суспільствами ідеї вступу до НАТО, з'ясовуються особливості діяльності державних, громадсько-політичних, наукових об'єднань і організацій у цьому зв'язку. У державах Вишеградської групи були сформовані так звані кабінети євроатлантичної інтеграції, міжміністерські комісії з інтеграційних питань, а також атлантичні клуби, товариства тощо. Важливим напрямом співпраці стала діяльність по розв'язанню питань щодо фінансового забезпечення інтеграції країн регіону до НАТО, проведення переозброєння, структурних змін, а також залучення підрозділів держав-аплікантів до миротворчих операцій і т.ін.

Розширення НАТО на Схід ставить в нові умови країни молодої демократії, усі держави континенту, у тому числі й Україну, оскільки досягнення трьома державами стратегічної мети по-новому висвітлює становище безпеки на континенті та перспективи для інших країн-претендентів на вступ до альянсу.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки дослідження.

1.Суспільно-економічні виклики рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. і наступна трансформація політичних інститутів Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини спонукали нову політичну еліту до критичного перегляду основних доктрин та концепцій внутрішньої та зовнішньої політики. Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загальнодемократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід з-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. "Оксамитові революції" у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. Водночас такий перебіг подій надавав країнам молодої демократії шанс повернутися до євроатлантичного простору.

2.Радикальний розрив з тоталітарним минулим і формування нової політичної системи стали суттю процесу модернізації у країнах Вишеградської групи. Складовими цих процесів є становлення демократичної правової системи і парламентської демократії, політичного плюралізму і багатопартійності. За десятиріччя перетворень у цих країнах демократія пустила розгалужене коріння: постали і зміцніли державні інститути, забезпечено розподіл і баланс влади та повноважень між різними її гілками.

3.Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. Своєю стратегічною метою у сфері зовнішньополітичної діяльності ця група країн однією з перших визнала інтеграцію до Європейського Союзу та Північно-Атлантичного альянсу. Водночас проявилися і відповідні тенденції щодо об'єднання зусиль країн регіону по втіленню погоджених підходів до вирішення міжнародних та власних проблем на світовій арені.

4.Підписавши у 1991 р. "Європейські угоди", владні органи Польщі, Угорщини і Чехословаччини зосередили діяльність на адаптації власного законодавства з інтеграційним законодавством Європейського Союзу, розширенні зв'язків у різних галузях економіки, а також у сфері зовнішньої політики та культури. Зусилля державних структур підпорядковувалися створенню між сторонами протягом 10 років зони вільної торгівлі шляхом поетапної взаємної відміни митних зборів та інших бар'єрів.

5.Початком нового етапу діяльності країн Вишеградської групи стала політика щодо набуття повноправного членства в ЄС. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав. Цьому сприяє: спільна стратегія ЄС щодо переходу асоційованих членів з ЦСЄ до повноправного членства в Євросоюзі, прийнята у грудні 1994 р.; реалізація заходів так званої "Білої книги", укладеної поміж обох сторін. Підтвердженням успіхів інтеграційної політики країн Вишеградської групи є прийняте у березні 1998 року рішення конференції ЄС на найвищому рівні щодо започаткування процедур переговорного процесу про прийом країн-претенедентів у "першій хвилі" розширення Європейського Союзу.

6.Ключовим фактором входження країн Вишеградської групи до євроатлантичного простору стало те, що процесу економічної інтеграції до ЄС передує входження трьох із чотирьох держав угрупування до НАТО. Визначившись у стратегічних засадах, країни-претенденти, незважаючи на політичний спротив Росії, вміло сконцентрували зусилля щодо виконання умов вступу до альянсу і використання шансу на створення нової геополітичної ситуації в Європі, спираючись не на поділ, а на європейську єдність.

7.Вагомою складовою інтеграційної політики країн Вишеградської групи, важливим чинником на шляху її реалізації була діяльність щодо формування позитивної суспільно-політичної думки. Стратегічним устремлінням урядів країн регіону були підпорядковані різні заходи і система роз'яснювальної роботи, організація проатлантичних громадсько-політичних об'єднань, а також прозора діяльність відповідних державних органів, особливо тих, які уособлювали зв'язки та інституалізували відносини з ЄС і НАТО, що мало належний вплив і відповідне значення.

8.Ключовими чинниками, які спонукали Євросоюз і Північноатлантичний альянс позитивно перейнятися інтеграційними прагненнями країн Вишеградської групи є темпи і результати соціально-політичних перетворень та динаміка економічного зростання. Брюссель, спростовуючи аргументи Москви, надавав підтримку Варшаві, Будапешту, Празі та Братиславі і тому, що вочевидь переконувався у європейськості політичних, економічних, соціально-культурних та правових перетворень у країнах-претендентах на входження до євроатлантичного простору.

9.Розширення НАТО на Схід, а також поповнення у найближчому майбутньому Євросоюзу за рахунок країн Вишеградської групи мають в основі формування нового геополітичного ладу на континенті. Виходячи з того, що Україна безпосередньо межує з трьома країнами регіону, а також з її стратегічних цілей, на порядок дня постає необхідність корегування зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням зростаючого впливу країн Вишеградського угрупування та євроатлантичних структур на подальший розвиток континенту.

10.Досвід реалізації інтеграційного курсу держав Вишеградської групи переконливо засвідчує, що ця політика мала успіх тому, що спиралася, з одного боку, на національні інтереси, які є об'єднуючим, консолідуючим чинником для держав-претендентів, а з іншого, - була частиною позитивних перетворень на континенті: глобалізації розвитку та розширення географічних меж демократії. Десятирічний розвиток постсоціалістичних країн ЦСЄ свідчить, що їх успішна інтеграційна політика є не лише наслідком дипломатичних зусиль, які самі по собі дуже важливі, як результатом динамічних економічних реформ та послідовної політичної модернізації. Такий висновок має постати мобілізуючим чинником, зокрема для України, а також для інших країн пострадянського простору.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладені автором у наступних публікаціях:

1.Інститут президентства в країнах Вишеградської групи // Нова політика. - 1999. - № 3. - С.5-8.

2.Підготовка Угорщини до вступу в ЄС // Людина і політика. - 1999. - № 4. - С.17-20.

3.Реалізація Угорщиною політики щодо вступу в НАТО // Нова політика. - 2000. - № 1. - С.13-16.

4.Політична та соціально-економічна трансформація в Польщі у 90-х роках // Людина і політика. - 2000. - № 4. - С.29-35.

Размещено на Allbest.ru